Рішення № 93383381, 26.11.2020, Герцаївський районний суд Чернівецької області

Справа № 2/714/229/20

ЄУН : 714/719/20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" листопада 2020 р. м. Герца

Герцаївський районний суд Чернівецької області в складі :

головуючого-судді Єфтемій С.М.за участю: секретаря судових засідань Якобан І.В.представника позивачаОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Чернівецького прикордонного загіну (військової частини 2195) до ОСОБА_2 про виселення з відомчого житлового приміщення без надання іншого житлового приміщення та стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги та проживання,-

В С Т А Н О В И В :

Чернівецький прикордонний загін (військова частина 2195 далі – ВЧ 2195) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про виселення з відомчого житлового приміщення без надання іншого житлового приміщення та стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги та проживання.

Позовні вимоги мотивовані тим, що у с. Могилівка, Герцаївського району, Чернівецької області розташоване закрите військове містечко (впс) «Герца», яке входить до військової частини 2195, згідно наказу Міністерства внутрішніх справ України № 857 від 14.07.2015 року «Про затвердження Переліку закритих військових містечок Державної прикордонної служби України». На території даного військового містечка, по АДРЕСА_1 та знаходиться на балансі ВЧ 2195. У цьому будинку, в квартирі АДРЕСА_2 проживає відповідач. У спірній квартирі також прописаний син відповідача ОСОБА_3 , але на момент проведення перевірки позивачем - липень 2020 року, останній у ній не проживає.

За наказом Чернівецького прикордонного загону № 150-ОС від 30 липня 2008 року ОСОБА_2 був виключений зі списків особового загону та звільнено з військової служби у запас. З посиланням на те, що ОСОБА_2 припинив військову службу та у постановці на квартирний облік йому було відмовлено, останній мав звільнити квартиру АДРЕСА_3 , в якій він проживає. Втім, відповідач подовжує незаконно утримувати вказану квартиру, послуги за проживання у ній та комунальні послуги не сплачує, а вимоги ВЧ 2195 щодо погашення заборгованості залишаються відповідачем без реагування.

Тому, ВЧ 2195 звернулася до суду з цим позовом в порядку, передбаченому статтями 316, 317, 319, 321, 391 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), статтею 118 Житлового кодексу України та просила виселити відповідача ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_4 , а також стягнути з відповідача на користь позивача 7856 грн. 22 коп. заборгованості по оплаті за житло та комунальні послуги та судові витрати у справі.

Під час підготовчого судового засідання представник позивача звернувся до суду із завою про зменшення позовних вимог, за якою просив стягнути з відповідача заборгованість за житлово-комунальні послуги та проживання в сумі 2810 грн. 89 коп., так як відповідачем погашено заборгованість в цій частині на суму 5500 грн. В іншій частині позовні вимоги позивача просив задовольнити повністю.

В судовому засіданні представник позивачка з урахуванням зменшених позовних вимог позов підтримав з мотивів викладених у ньому. Також додав, що в позивача відсутні будь-які документи на його вселення до квартири АДРЕСА_3 , а тому його проживання у ній є незаконною. Зайняття відповідачем житла без правових підстав позбавляє позивача розпорядитися нею на власний розсуд, зокрема надати її для проживання військовослужбовцям які наразі проходять військову службу.

Відповідач ОСОБА_2 будучі належним чином повідомлений про час і місце судового розгляду, в судове засідання не з`явився без поважних причин, відзив на позов не надав, в зв`язку з чим, суд в силу ст. 280 ЦПК України, з урахуванням думки представника позивача, вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній доказів та ухвалити заочне рішення.

Заслухавши представника позивача та дослідивши матеріали справи у їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що на території військового містечка, за адресою : АДРЕСА_5 п`ять житлових будинків літ «А», «Б», «В», «Г», «Д» володільцем яких є Адміністрація Державної прикордонної служби України, а користувачем ВЧ 2195, тобто позивач, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права (а.с. 15).

Відповідно до довідки Лунківського старостинського округу № 1 Герцаївської міської ради Герцаївського району Чернівецької області за вих. № 646 від 28.05.2020 року, відповідач ОСОБА_2 та його син ОСОБА_3 , 2005 року народження, зареєстровані за адресою: АДРЕСА_5 (а.с. 11).

Як вбачається з особового рахунку № НОМЕР_1 (а.с. 11) та Акту про перевірку житлових умов відповідача ОСОБА_2 від 30.07.2020 року (а.с. 8), останній проживає на території військового містечка «Герца» у квартирі АДРЕСА_6 .

Відомості які містяться у особовому рахунку № НОМЕР_1 та Акті про перевірку житлових умов від 30.07.2020 року підтверджують факт того, що відповідач зайняв квартиру АДРЕСА_4 як військовослужбовець до якої вселився разом із сім`єю у вересні 1994 року, у зв`язку із чим на ім`я відповідача й був відкритий особовий рахунок.

Згідно особового рахунку № НОМЕР_1 , наймачем квартири АДРЕСА_4 є відповідач, який щомісячно має вносити плату за квартиру, опалення, холодну воду та електроенергію (а.с. 11).

Відповідно до довідки-розрахунку (без номеру складеної 01 серпня 2020 р.) за підписом начальника ЖЕС полковника ОСОБА_4 , заборгованість відповідача ОСОБА_2 за проживання та теплопостачання за період з вересня 2019 року по серпень 2020 року складає 7856, 22 грн. (а.с. 7).

З даного приводу адміністрація прикордонного загону у жовтні та грудні 2019 року, а також у лютому та квітні 2020 року зверталась до відповідача з підстав необхідності відшкодування заборгованості з комунальних послуг.

09 вересня 2020 року ОСОБА_2 сплатив за проживання та комунальні послуги на рахунок військової частини А 2195 кошти в розмірі 5500, 00 грн., що підтверджується квитанцією 0.0.1828778451.1 (а.с. 35).

Станом на 21 вересня 2020 року заборгованість відповідача ОСОБА_2 за проживання та теплопостачання складає 2810,88 грн., про що свідчить довідка-розрахунок про заборгованість за підписом начальника ЖЕС полковника В.Бурмай (а.с. 34).

Відповідно до вимог ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадку (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

За правилами ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу.

Суд, встановивши фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини, доходить висновку, що спір між сторонами виник з приводу користування жилим приміщенням у будинку державного житлового фонду.

Правовідносини щодо користування жилим приміщенням у будинках державного житлового фонду врегульовано главою 2 ЖК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 61 ЖК України, користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення.

Згідно ч. 2 ст. 61 ЖК України договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем-житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Приймаючи до уваги, що відповідач з 01 вересня 1994 року постійно проживає у квартирі АДРЕСА_6 , до якої вселився як військовослужбовець на час проходження служби за контрактом, зареєстрований у квартирі та на його ім`я як наймач відкритий особовий рахунок, вносить плату за проживання та комунальні послуги на рахунок позивача, то відповідно вселення відповідача до спірної квартири не є самоправним.

Відсутність у позивача договору найму житла із відповідачем, не спростовує твердження представника позивача що відповідач проживає у спірній квартирі без законних на то підстав.

Згідно ст. 66 ЖК УРСР плата за користування житлом (квартирна плата) обчислюється виходячи із загальної площі квартири (одноквартирного будинку). Відповідно до ст. 67 ЖК УРСР плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги. ( ст. 68 ЖК УРСР).

У зв`язку з тим, що відповідач нерегулярно вносив плату за проживання та комунальні послуги, то станом на 01 серпня 2020 року за ним утворилася заборгованість на суму 2810,88 грн. Тому, вимоги позивача в цій частині суд знаходить обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.

Що стосується позовних вимог в частині виселення відповідача без надання іншого житла, суд вважає за необхідне зазначити про наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 47 Конституції України позбавити громадянина житла можна лише на підставі закону за рішенням суду.

Згідно ст. 109 ЖК УРСР виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Виселення громадян без надання іншого житла з огляду на предмет позову має провадитися відповідно до положень ст. 116 ЖК України, однак позивачем в межах позову не пред`явлено вимогу щодо виселення відповідача саме з даної правової норми.

Слід також зазначити, що згідно частини четвертої статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, втручання держави в право на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.

Відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.

Згідно статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.

Поняття «житло» про яке йдеться у Конвенції не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення у справі «Прокопович проти Росії» (Prokopovich v. Russia), заява № 58255/00, пункт 36, ECHR 2004-XI). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, пункт 50).

У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» (Prokopovich v. Russia) Європейський суд з прав людини визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).

В судовому засіданні достеменно встановлено, що постійно та тривалий час (з вересня 1994 р.) відповідач постійно проживає у вищевказаній спірній квартирі.

Вказані обставини дають суду підстави дійти висновку, що тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою, щоб вважити відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням до приватної сфери особи, порушенням прав на повагу до житла.

У пункті 44 рішення від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» Європейський суд з прав людини визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.

В контексті статей 12, 81 ЦПК України, тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 8 Конвенції та необхідності дотримання балансу правомірності втручання у право заявника на повагу до його житла, ураховуючи тривалий час проживання відповідача ОСОБА_2 у спірній квартирі впродовж 26 років, з вересня 1994 року, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним йому в розумінні статті 8 Конвенції для проживання, а втручання в особисте право заявника, відповідача у справі шляхом його виселення без надання іншого житла, суд вважає буде надмірним тягарем для відповідача, матеріали справи не містять відомостей про наявність у відповідачки іншого житла.

Тому, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Чернівецького прикордонного загону (військової частини 2195) до ОСОБА_2 щодо його виселення, оскільки звільнення приміщення в інтересах держави становитиме непропорційне втручання без дотримання балансу інтересам відповідача у збереженні єдиного житла, яке не відповідає критерію необхідності у демократичному суспільстві. Жодних доказів фінансової спроможності відповідача винаймати інше житло матеріали справи не містять.

Положення ст. 118 ЖК України, на яку послався представник позивача не можуть бути застосовані до спірних правовідносин так як вказаною правовою нормою врегульовано особливість права користування службовим житлом, до якого спірна квартира позивача в якому проживає відповідач за своєю юридичною природою не відноситься.

Не підлягають застосування до спірних правовідносин і норми статтей 319, 321, 391 Цивільного кодексу України, так як вказані норми ЦК спрямовані на захист прав власника майна. Сам позивач не є власником спірної квартири в якому проживає відповідач, а лише його користувачем.

З урахуванням вищенаведених положень законодавства, обраний позивачем спосіб захисту порушеного права щодо виселення відповідача з квартири АДРЕСА_6 не відповідає чинному законодавству, а тому його вимоги в цій частині є безпідставними та задоволенню не підлягають.

На підставі вимог ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_2 на користь Чернівецького прикордонного загіну (військової частини 2195) підлягають стягненню в межах частково задоволених позовних вимог 2102 грн. судового збору, сплачених останнім за подання позовної заяви.

На підставі ст.ст. 61, 66, 67 ЖК УРСР, ч. 3 ст. 47 Конституції України, , керуючись ст.ст. 3 12, 13, 89, 259, 264, 265, 280, 282 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги Чернівецького прикордонного загіну (військової частини 2195) задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Чернівецького прикордонного загіну (військової частини 2195) заборгованості за житлово-комунальні послуги та проживання в сумі 2810 (дві тисячі вісімсот десять) грн. 08 коп.

У задоволенні позовних вимог Чернівецького прикордонного загіну (військової частини 2195) ОСОБА_2 про виселення з відомчого житлового приміщення без надання іншого житлового приміщення відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_7 , номер платника податку: НОМЕР_2 ) на користь Чернівецького прикордонного загіну (військової частини 2195) (UA 848201720343101003200004999 в ДКС України м. Київ, МФО 820172, код ЄДРПОУ 14321682) витрати по сплаті судового збору в розмірі 2102 (дві тисячі сто дві) грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його оголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

В разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкриті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Чернівецького апеляційного суду суд протягом 30-и днів з дня його проголошення.

Повне рішення суду виготовлено 7 грудня 2020 року.

Суддя: