Рішення № 93378334, 01.12.2020, Іллінецький районний суд Вінницької області

Справа № 131/1258/20

Провадження № 2/131/622/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.12.2020 м. Іллінці

Іллінецький районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Балтака Д. О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Іллінці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Іллінецької міської ради Іллінецького району Вінницької області про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за заповітом,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом, у якому зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Володимирівка Іллінецького району Вінницької області померла її баба ОСОБА_2 . Після її смерті відкрилась спадщина на належне їй майно, а саме: на 1/2 житлового будинку садибного типу із господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , який належав їй, як члену колгоспного двору. За життя покійна склала заповіт, яким все своє майно залишила позивачеві. У встановлений законом строк позивач бажаючи оформити свої спадкові права після смерті ОСОБА_2 звернулася до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини та ним було заведено спадкову справу № 382/2002.

Позивач зазначила, що 1/2 вказаного житлового будинку садибного типу з господарськими будівлями в АДРЕСА_1 вже належить їй на праві власності, однак виникла необхідність зареєструвати іншу частину даного житлового будинку, тому вона звернулась до державного реєстратора та подала заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. 06 жовтня 2020 року державним реєстратором прав на нерухоме майно Іллінецької міської ради Іллінецького району Вінницької області Болебрухом В. В. відмовлено у державній реєстрації стосовно реєстрації права власності на житловий будинок за ОСОБА_1 , оскільки позивачем не подано, документу що посвідчує речове право на земельну ділянку на якій розташований об`єкт нерухомого майна. В зв`язку з викладеним поданий даний позов про визнання права власності на 1/2 житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Іллінецького районного суду Вінницької області від 06.11.2020 р. відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явилася, проте подала до суду заяву про розгляд справи у її відсутність, позовні вимоги підтримує повністю, просить їх задоволити.

Представник відповідача – Іллінецький міський голова в судове засідання не з`явився, натомість подав до суду відзив на позовну заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги визнав повністю, проти їх задоволення не заперечує.

Враховуючи зазначені вище положення, а також те, що сторони скористались своїм правом, врегульованим частини 3 статті 211 ЦПК України, заявляти клопотання про розгляд справи за їх відсутності, суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та проводить його в даному підготовчому засіданні на підставі доказів наявних у справі.

Згідно з частин 3-4 статті 200 ЦПК України, за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Вивчивши та дослідивши матеріали справи, давши оцінку зібраним доказам, суд дійшов висновку про можливість ухвалення рішення в підготовчому судовому засіданні та задоволення позову з таких підстав.

Положеннями статті 1220 ЦК України передбачено, що спадщина відкривається після смерті фізичної особи, або оголошення її померлою.

Судом установлено, що відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 (а.с. 6) ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , при цьому на день її смерті залишилось спадкове майно, а саме: 1/2 житлового будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що належав покійній, як члену колгоспного двору.

Відповідно до абзацу 3 частини 2 статті 331 ЦК України якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. Згідно частини 3 статті 3 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” від 01.07.2004 р. № 1952-ІV права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Положеннями частини 4 статті 3 зазначеного Закону України права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР від 31 січня 1966 р., яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 р. № 56; Правила державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженими наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13.12.1995 р. № 56, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 19 січня 1996 р. за № 31/1056; Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 р. № 7/5 і зареєстроване в Міністерстві юстиції України 18 лютого 2002 р. за № 157/6445.

Фактом підтвердження належності 1/2 житлового будинку, що входить до складу майна покійної слугує довідка (виписка) про склад колгоспного двору видана виконавчим комітетом Іллінецької міської ради № 313 від 18.08.2020 (а.с.13), відповідно до якої покійна ОСОБА_2 та її онука ОСОБА_1 були членами колгоспного двору до якого відносився житловий будинок розташований в АДРЕСА_1 станом 15.04.1991.

Згідно листа ВССУ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 при вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове майно судам слід користуватися законодавством, яке регулювало виникнення права власності у самих спадкодавців на момент закінчення будівництва будинків, зокрема положенням ЦК УРСР 1963 року, Законом України «про власність», інструкцією про порядок реєстрації будинків та володінь у містах і селищах міського типу Української РСР від 31 січня 1966 року, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженою наказом Міністерства Юстиції Української РСР від 31 жовтня 1975 року № 45/5.

За змістом пункту 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР підтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, які видавалися в тому числі і на підставі записів у погосподарських книгах. За змістом зазначених нормативних актів виникнення права власності на житлові будинки, споруди залежало від державної реєстрації цього права.

Погосподарські книги є особливою формою статистичного обліку, що здійснюється в Україні (УРСР) із 1979 року. В погосподарських книгах при визначенні року побудування зазначається рік введення в експлуатацію будинку. На виконання постанови Ради Міністрів УРСР від 11 березня 1985 року № 105 у 1985-1988 роках сільськими, селищними Радами народних депутатів ухвалювалось рішення щодо оформлення права власності та реєстрації будинків у бюро технічної інвентаризації за даними погосподарських книг сільських, селищних Рад із додатками списків громадян, яким ці будинки належали, тобто записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності на будинок коглгоспного і робітничого (службового) двору.

Як вбачається із раніше вказаної довідки житловий будинок розташований за адресою АДРЕСА_1 введено в експлуатацію у 1947 р. тобто, в той час, коли нормами діючого в той час законодавства не було передбачено жодних реєстраційних дій щодо права власності на житло. Єдиним доказом належності житла особі були відповідні записи у по господарських книгах сільських рад.

Нині чинне законодавство не містить визначення поняття „колгоспний двір”.

З прийняттям Закону України „Про власність” від 07.02.1991 р., який втратив чинність 20.06.2007 р., колгоспний двір припинив своє існування. З Цивільного кодексу України вилучено статті, що встановлювали його статус (Закон України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 16 грудня 1993 р. № 3718-ХІІ, який набрав чинності з 18 січня 1994 р.).

Колгоспний двір визначався як сімейно-трудове об`єднання осіб, всі або частина яких є членами колгоспу, брали участь у суспільному виробництві колгоспу та спільно вели підсобне господарство на присадибній ділянці. Частки усіх членів колгоспного двору у майні колгоспного двору були рівними. Головою колгоспного двору був його засновник, як правило глава сім`ї, члени - всі особи, котрі спільно проживали, вели господарство із ним.

У даному випадку згідно наданих міською радою документів членами колгоспного двору були покійна ОСОБА_2 та позивач у справі ОСОБА_1 .

У разі смерті одного з членів колгоспного двору, спадщина на спільне майно господарства за наявності інших його членів, не відкривалася. Це було можливим лише після смерті останнього члена двору (стаття 563 ЦК УРСР в редакції 1963 року).

У відповідності до постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.1995 р. № 20 „Про судову практику у справах за позовами про захист права власності” спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 р. мають вирішуватись за нормами, що регулюють власність цього двору. Право власності на майно, яке належало колгоспному двору і зберігалося після припинення його існування мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 р. не втратили права на частку в його майні.

При цьому пунктом 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.1995 р. № 20 „Про судову практику у справах за позовами про захист права власності” судам роз`яснюється, що положення статей 17, 18 Закону України „Про власність” щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону (з 15 квітня 1991 року). До правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 р., мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору.

На витребування частки з майна колишнього колгоспного двору, що збереглося на 15 квітня 1991 р. поширюється загальний трирічний строк позовної давності. Розгляд позову про право на майно колишнього колгоспного двору не залежить від вирішення питань землекористування. Право власності на майно, яке належало колгоспному двору і зберігалося після припинення його існування мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 р. не втратили права на частку в його майні.

За приписами статей 120, 121, 123 ЦК Української PCP майно колгоспного двору належить його членам на праві спільної сумісної власності. При цьому розмір часток учасників у праві спільної сумісної власності залежить від участі кожного із членів у його створенні.

З огляду на вище викладені норми законодавства, після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , її частка в колгоспному дворі переходить до ОСОБА_1 .

Положеннями статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Згідно статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст. 1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до копії заповіту (а.с.10) складеного ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 завіреного секретарем сільської ради ОСОБА_4 покійна все своє майно, в тому числі 1/2 житлового будиноку садибного типу із господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 заповіла своїй онуці ОСОБА_1 .

Відповідно до положень статей 1268 - 1269 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Як вбачається з матеріалів справи позивач у встановлений законом шестимісячний строк звернулися до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини та державним нотаріусом заведено спадкову справу № 382/2002, вказане підтверджується копією витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі (а.с.11). Крім того, позивач бажаючи зареєструвати іншу частину даного житлового будинку, звернулась до державного реєстратора та подала заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Рішенням № 54424554 від 06 жовтня 2020 року (а.с.14) державним реєстратором прав на нерухоме майно Іллінецької міської ради Іллінецького району Вінницької області Болебрухом В. В. відмовлено у державній реєстрації стосовно реєстрації права власності на житловий будинок за ОСОБА_1 , оскільки позивачем не подано, документу що посвідчує речове право на земельну ділянку на якій розташований об`єкт нерухомого майна. Довідкою виконавчого комітету Іллінецької міської ради № 312 від 18.08.2020 (а.с.16) зазначається, що присадибна земельна площею 0,44 га за адресою АДРЕСА_1 не передавалась нікому у власність.

У відповідності до частини 2 статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Враховуючи вищевикладене, а також визнання позовних вимог відповідачем, суд дійшов висновку, що за позивачем слід визнати право власності на 1/2 житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Беручи до уваги вищенаведене та керуючись ст.ст. 120, 121, 123 ЦК Української PCP, ст.ст. 1216, 1218, 1223, 1258, 1268-1269 ЦК України, ст.ст. 2, 10, 12, 13, 16, 81, 89, 141, 200, 206, 263 ЦПК України, постановою Пленуму Верховного Суду України від 22.12.1995 р. № 20 „Про судову практику у справах за позовами про захист права власності” суд -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 право власності на спадкове майно в порядку спадкування за заповітом, а саме на 1/2 цілого житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, що розташований в АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга подається до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікаційний номер – НОМЕР_2 , поштова адреса: АДРЕСА_2 .

Відповідач: Іллінецька міська рада, адреса: 22700, вул. Соборна, 19 м. Іллінці Вінницької області, ЄДРПОУ 03333618.

Суддя: