Рішення № 93372377, 24.11.2020, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2020 року Справа № 915/131/20

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Адаховської В.С.,

при секретарі судового засідання Матвєєвої В.В.,

за участю представників учасників справи:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

від третьої особи: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Українська страхова група” (03038, м. Київ, вул. Федорова Івана, 32 літ. А, ідентифікаційний код 30859524); Представник позивача Шмаров О.В., адреса місцезнаходження та листування: 03142, м. Київ, пр-т Ак. Палладіна, 46/2, корпус 4

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Миколаївський хлібзавод №1” (54028, м. Миколаїв, вул. В`ячеслава Чорновола, 2А, ідентифікаційний код 37844650)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

про: відшкодування шкоди у розмірі 212819,50 грн.

В С Т А Н О В И В:

06.02.2020 до Господарського суду Миколаївської області звернулось Приватне акціонерне товариство “Страхова компанія “Українська страхова група” (далі – ПрАТ “СК “Українська страхова група”) з позовною заявою б/н від 03.02.2020 (вх. № 1599/20) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Миколаївський хлібзавод №1” (далі – ТОВ “Миколаївський хлібзавод №1”) про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди у розмірі 212819,50 грн. Третьою особою зазначено ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач у позовній заяві зазначає, що 01.06.2016 між ПрАТ “СК “Українська страхова група” та ТОВ ВКФ “Віта Авто” (далі – страхувальник) був укладений Договір добровільного страхування наземних транспортних засобів, предметом якого є страхування транспортного засобу “Вольво”, державний № НОМЕР_1 .

03.02.2017 відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу “Вольво” під керуванням водія ОСОБА_2 та транспортного засобу “ГАЗ” під керуванням водія ОСОБА_1 .

Згідно постанови Херсонського міського суду Херсонської області від 03.03.2017 у справі № 766/2611/17 вищевказана дорожньо-транспортна пригода відбулась внаслідок порушення ОСОБА_1 ПДР України.

На підставі звернення страхувальника ТОВ ВКФ “Віта Авто” із заявою про настання страхового випадку та страхового акту № ЗСКА-6270, позивачем здійснено виплату страхового відшкодування в розмірі 777925,40 грн. Цивільна відповідальність власника транспортного засобу винної сторони, а саме ТОВ “Миколаївський хлібзавод №1”, застрахована у ПАТ НАСК “Оранта” за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/9296250. Від страховика відповідача позивач отримав страхове відшкодування у розмірі 99490,00 грн., у межах ліміту, встановленого полісом, а іншу частину сплаченого страхового відшкодування у розмірі 678435,40 грн. позивач просив стягнути з відповідача у порядку регресу, звернувшись з позовом до відповідача.

19.07.2018 Господарським судом Миколаївської області у справі № 915/134/18 прийнято рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки матеріали справи вказують про необґрунтованість розрахунку позивачем розміру страхового відшкодування, сплаченого потерпілому, і як наслідок необґрунтованості вимоги до відповідача.

Не погоджуючись із зазначеним вище рішенням місцевого господарського суду, позивач звернувся до Одеського апеляційного господарського суду (в подальшому матеріали справи передані до Південно-західного апеляційного господарського суду у зв`язку з ліквідацією Одеського апеляційного господарського суду) з апеляційною скаргою, в якій просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги частково, а саме стягнути з відповідача 212819,50 грн. Позивач до апеляційної скарги додав висновок експертного дослідження № 33/04/17 від 16.08.2018, згідно якого вартість транспортного засобу “Вольво”, державний № НОМЕР_1 , в пошкодженому (аварійному) стані після дорожньо-транспортної пригоди становить 413819,24 грн., та, враховуючи його, зробив новий розрахунок суми відшкодування, відповідно до якого і просив стягнути з відповідача 212819,50 грн.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.11.2018 апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, а рішення суду без змін, оскільки зазначений доказ не був предметом розгляду в суді першої інстанції, а його подання до суду першої інстанції не було зумовлено причинами, що об`єктивно не залежали від позивача.

На підставі ухвалених рішень першої та апеляційної інстанцій, з посиланням на ст.ст.993, 1172, 1187, 1191, 1194 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1, 4, 27, 75, 162, 171, 176 Господарського процесуального кодексу України, ст. 27 Закону України “Про страхування”, ст. ст. 9, 22 Закону України “Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача про стягнення різниці відшкодування шкоди в розмірі 212819,50 грн. (726128,74 – 413819,24 – 99490,00).

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 11.02.2020 прийнято до розгляду вказану позовну заяву та відкрито провадження у справі. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – ОСОБА_1 . Справу визначено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

Відповідач у наданому до суду 05.03.2020 відзиві на позовну заяву № 01.4.01-17/153 від 04.03.2020 проти позовних вимог заперечує у повному обсязі, вважає дії страховика з виплати ТзОВ ВКФ “Віта-Авто” страхового відшкодування такими, що суперечать як вимогам законодавства, так і умовам договору добровільного страхування наземних транспортних засобів № 28-0301-16-00155 від 01.06.2016, що встановлено рішенням Господарського суду Миколаївської області від 19.07.2018 у справі № 915/134/18. Крім того, відповідач вважає висновок експертного дослідження № 33/04/17 від 25.04.2017 недостовірним та недопустимим доказом.

Ухвалою суду від 16.03.2020 призначено судове засідання на 09.04.2020, задоволено клопотання відповідача про витребування доказів та витребувано у позивача оригінал висновку експертного дослідження за № 33/04/17 від 16.08.2018, на який міститься посилання в позовній заяві.

06.04.2020 від відповідача надійшло клопотання № 01.4.01-17/240 від 06.04.2020, в якому ТОВ “Миколаївський хлібзавод №1” просить перенести розгляд справи за межі встановленого строку дії карантину.

07.04.2020 позивач подав клопотання б/н від 02.04.2020, в якому підтримує позовні вимоги та просить провести розгляд справи за відсутності його представника.

07.04.2020 позивач надав відповідь на відзив б/н від 02.04.2020, в якій підтримує позовні вимоги та просить їх задовольнити у повному обсязі. До вказаної відповіді на відзив позивачем додано оригінал висновку № 33/04/17 від 16.08.2018. Позивач зазначає, що даний висновок та висновок від 25.04.2017 є тотожними, тільки містять різні дати.

У зв`язку з введенням з 12.03.2020 на усій території України карантину постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” (зі змінами та доповненнями) ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 09.04.2020 відкладено розгляд справи № 915/131/20 без визначення дати судового засідання.

17.04.2020 від відповідача до суду надійшло клопотання № 01.4.01-17/254 від 17.04.2020, в якому товариство просить розгляд справи провести за наявними матеріалами без участі його представника.

Ухвалою суду від 09.11.2020 судом повідомлено учасників справи, що судове засідання у даній справі відбудеться 24.11.2020 о 10:00.

Від третьої особи – ОСОБА_1 до суду письмові пояснення не надходили, копії ухвал суду від 11.02.2020, від 16.03.2020, від 09.04.2020, які надіслано на адресу місцезнаходження третьої особи, повернено до суду поштовим відділенням з відміткою “за закінченням терміну зберігання”.

Представники сторін в судове засіданні 24.11.2020 не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується відмітками на рекомендованих повідомленнях про вручення поштового відправлення (штрихкодові ідентифікатори 5400142053116, 5400142053108).

Ухвала суду від 09.11.2020, яку надіслано на адресу місцезнаходження третьої особи – ОСОБА_1 повернена поштовим відділення за зворотною адресою 28.11.2020 (штрихкодовий ідентифікатор 5400142053124), про що свідчить інформація з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв`язку “Укрпошта” щодо відстеження пересилання поштових відправлень.

Враховуючи викладене та приймаючи до уваги подані сторонами у справі клопотання про розгляд справи за відсутності їх представників, суд дійшов висновку про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті за відсутності представників учасників справи.

При цьому, суд вважає за необхідне зауважити на такому:

Згідно з приписами ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.

Відповідно до змісту ст. 240 ГПК України, 24.11.2020 за результатами розгляду даної справи, суд підписав вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

01.06.2016 між ПрАТ “СК “Українська страхова група” (страховик) та ВКФ “Віта Авто” у формі ТзОВ (страхувальник) укладено Договір добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами № 28-0301-16-00155 (далі – Договір № 28-0301-16-00155).

Відповідно до п. 1.1 частини 2 Договору № 28-0301-16-00155 предметом є страхування майнових інтересів страхувальника, що не суперечать чинному законодавству України, пов`язані з:

п. 1.1.1 володінням, користуванням і розпорядженням, визначеним цим договором (частина 1) наземним транспортним засобом (далі – ТЗ) та стаціонарно встановленим на ньому додатковим обладнанням (далі – ДО), – страхування наземного транспортного засобу (далі – КАСКО);

п. 1.1.2 відшкодуванням страхувальником шкоди, заподіяної третій особі або її майну, також шкоди, заподіяної юридичній особі – добровільне страхування цивільно-правової відповідальності водія (далі – ДЦВ);

п. 1.1.3 життям, здоров`ям та/або працездатністю застрахованих осіб, визначених в частині 1 Договору – добровільне страхування від нещасного випадку з водієм та пасажирами (далі – ДНВ).

Підпунктом 2.1.1 п. 2.1 частини 2 Договору № 28-0301-16-00155 визначено, що страхові ризики визначаються відповідно до обраних умов страхування, визначених в частині 1 договору по КАСКО, зокрема, ризик “ДТП” (дорожньо-транспортна пригода) – пошкодження або знищення ТЗ та/або його ДО внаслідок ДТП.

Згідно із п. 3.1 частини 2 Договору № 28-0301-16-00155 страховим випадком згідно умов цього Договору вважається передбачена договором подія (ризик), що відбулась в період дії Договору, з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхового відшкодування страхувальнику/вигодонабувачу застрахованим особам на умовах договору.

Відповідно до п. 10 частини 1 Договору № 28-0301-16-00155 строк дії договору визначено з 0 год. 0 хв. 19.06.2016 по 24 год. 0 хв. 18.06.2017.

Страхувальник має право отримати страхове відшкодування (страхову виплату) відповідно до умов договору та правил страхування (п. 9.1.1 Договору № 28-0301-16-00155).

Страхових зобов`язаний прийняти рішення про виплату (скласти страховий акт) страхового відшкодування, або прийняти рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування (страхової виплати) в термін не пізніше 5 (п`яти) робочих днів від дати отримання страховиком всіх необхідних документів, зазначених в розділі 12 частині 2 цього договору, що підтверджує факт страхового випадку та розмір збитків.

Перелік документів, які страхувальник зобов`язаний надати страховику при настанні випадку за будь-яким ризиком, зазначений у п.п. 12.1.1 п. 12.1 Договору № 28-0301-16-00155.

Відповідно до п.12.1.2 Договору № 28-0301-16-00155 при настанні страхового випадку по Страхуванню КАСКО додатково до документів, вказаних в п. 12.1.1 частини 2 договору, надаються наступні документи:

п. 12.1.2.1 документи, що підтверджують вартість відновлювального ремонту, необхідного для відновлення пошкодженого застрахованого ТЗ та/або ДО, які обираються страховиком за одним або кількома із нижченаведених варіантів:

а) документи ремонтних підприємств (наряд-замовлення, калькуляції, рахунки), де буде здійснено відновлювальний ремонт ТЗ із зазначенням переліку відновлювальних робіт, їх вартість, вартість деталей, що замінюються і та ін. в разі, якщо ремонт здійснювався за рахунок страхувальника;

б) документи, що підтверджують оплату виконання відновлювальних робіт;

в) висновок незалежної експертизи, якщо вона замовлялась страхувальником, за погодженням із страховиком;

г) калькуляція, проведена страховиком самостійно, на підставі програмних продуктів рекомендованих для використання в товарознавчих дослідженням та складання кошторисів відновлювального ремонту та заподіяної матеріальної шкоди.

Відповідно до п. 13.2 Договору № 28-0301-16-00155 у разі настання страхових випадків, зазначених в пп. 2.1.1 б)-е) частини 2 цього договору, а також у разі завдання збитків внаслідок пошкодження застрахованого ТЗ, які він отримав під час, внаслідок або після викрадення, застосовується безумовна франшиза, зазначена в частині 1 цього договору, в залежності від обраних умов страхування, а страхове відшкодування розраховується за наступною формулою (при відсутності Конструктивної загибелі ТЗ):

СВ = МЗ х ПЗС + ВТ + ОПНЕ +ВДКО - Фр - ВЗПО, де

СВ - сума страхового відшкодування, що підлягає виплаті;

МЗ - матеріальний збиток, який дорівнює вартості відновлювального ремонту ВВР з урахуванням експлуатаційного зносу деталей, вузлів, агрегатів. МЗ розраховується за наступною формулою:

МЗ = ВД х (100%-ЗЕ%) + ВР + ВМ, де

ВД - вартість деталей, вузлів, агрегатів, що замінюється;

ЗЕ - експлуатаційний знос ТЗ за період з початку експлуатації ТЗ до дати настання страхового випадку;

ВР - вартість робіт, необхідних для відновлювального ремонту ТЗ;

ВМ - вартість матеріалів та деталей одноразового використання.

Вартість відновлювального ремонту розраховується виходячи з цін на деталі, вузли, агрегати тощо та матеріали, що діяли на день страхового випадку. Перелік та вид відновлювальних робіт, кількість нормогодин на ті, чи інші роботи, обсяг матеріалів для відновлювального ремонту розраховується за нормативами, визначеними заводом-виробником ТЗ.

Показники експлуатаційного зносу за кожний рік експлуатації деталей, вузлів, агрегатів встановлюється в наступних розмірах:

- за 1-й рік експлуатації ТЗ – 15%;

- за 2-й рік експлуатації ТЗ – 10%;

- за кожний наступний рік експлуатації ТЗ – 8%, але загальний розмір зносу не більше 70%.

Загальний розмір експлуатаційного зносу ТЗ, деталей, вузлів, агрегатів розраховується як сума всіх розмірів експлуатаційного зносу за кожний рік експлуатації. Розмір експлуатаційного зносу за неповний рік експлуатації розраховується пропорційно кількості днів експлуатації в неповному році експлуатації.

Датою початку експлуатації ТЗ вважається:

- дата реєстрації ТЗ, зазначена в тимчасовому реєстраційному талоні або в свідоцтві про реєстрацію ТЗ – в разі, якщо рік реєстрації та рік випуску ТЗ, зазначені в цьому реєстраційному документі, співпадають;

- дата виписки довідки-рахунку на придбання нового ТЗ, а в разі її відсутності, 01 липня року випуску ТЗ, зазначеного в свідоцтві про реєстрацію ТЗ - якщо рік реєстрації перевищує рік випуску ТЗ, які зазначені в такому реєстраційному документі.

Якщо умовами договору, не передбачене врахування зносу ТЗ при розрахунку розміру страхового відшкодування, застосовується ВВР, в іншому разі застосовується МЗ. Врахування зносу здійснюється шляхом зменшення вартості деталей, вузлів, агрегатів, що підлягають заміні, на розмір експлуатаційного зносу, визначеного у відсотках.

ВТ - витрати на транспортування (послуги евакуатора) пошкодженого ТЗ до ремонтного підприємства (СТО) або місця його зберігання (постійного або тимчасового). Згідно умов цього договору страховик відшкодовує документально підтверджені витрати страхувальника на транспортування пошкодженого ТЗ в межах ліміту 12000 грн. по кожному застрахованому ТЗ (сумарно за весь період дії договору без обмеження по кількості разів).

ОПНЕ - оплата послуг незалежного експерта. За письмовою згодою страховика, замовлення незалежної експертизи та оплата таких послуг може здійснюватися безпосередньо страхувальником (його представником) з включенням в подальшому таких, документально підтверджених, витрат до суми страхового відшкодування.

ВДКО - витрати за довідки компетентних органів щодо причини та обставин настання страхового випадку. Застосовується в разі використання страхувальником свого права, передбаченого п.п. 9.1.5 частини 2 цього договору.

Фр - безумовна франшиза, зазначена в Договорі. Безумовна франшиза вираховується завжди.

ВЗПО - відшкодування збитків причетною особою. Розмір збитків, відшкодованих Страхувальнику в будь-якій формі, особою, причетною до настання страхового випадку.

Згідно із додатком 1 до Договору № 28-0301-16-00155 позивачем, зокрема, було застраховано транспортний засіб марки Volvo FM 400 4X2, державний номер НОМЕР_1 , загальною вартістю ТЗ 1125000,00 грн., страховою сумою на ТЗ та ДО 1125000,00 грн., без врахування зносу ТЗ.

Судом встановлено, що 03.02.2017 о 22-50 годині на а/д М14 Одеса-Мелітополь-Новоазовськ 180 км.+400 м. сталася дорожньо-транспортна пригода (ДТП) за участю, вантажного фургону ГАЗ 3302, державний номер НОМЕР_2 , яким керував водій ОСОБА_1 , та сідлового тягача Volvo FM 400, державний номер НОМЕР_1 , яким керував водій ОСОБА_2 , що підтверджується довідкою про дорожньо-транспортну пригоду №3017038395084547 від 10.03.2017.

Згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 транспортний засіб сідловий тягач Volvo FM 400, державний номер НОМЕР_1 , зареєстрований за ВКФ “Віта-Авто”.

У зв`язку з порушенням 03.02.2017 ОСОБА_1 , який працював водієм на ТОВ “Миколаївський хлібзавод №1”, п. 2.3.б Правил дорожнього руху, 03.02.2017 складено адміністративний протокол НР211241 за статтею 124 КУпАП.

Внаслідок ДТП автомобіль Volvo FM 400 зазнав механічних пошкоджень, а тому 06.02.2017 ВКФ “Віта-Авто” у формі ТзОВ звернулось до ПрАТ “СК “Українська страхова група” із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування.

Вказаним рішенням суду у справі № 915/134/18 встановлено, що огляд транспортного засобу було здійснено без участі представника відповідача, як учасника ДТП, що порушує п.9.4.5 Договору № 28-0301-16-00155.

Так, відповідно до п. 9.4.5 Договору № 28-0301-16-00155 страховик зобов`язаний, у разі наявності інших учасників ДТП, запропонувати їм прийняти участь в огляді і повідомити їх про місце та час огляду рекомендованим листом чи телефонограмою.

Позивачем в порушення ст. ст. 74, 76 ГПК України не надано доказів повідомлення відповідача, як учасника ДТП, про місце та час проведення страхувальником огляду пошкодженого транспортного засобу, як то визначено п. 9.4.5 Договору № 28-0301-16-00155.

Отже, акт огляду пошкодженого ТЗ від 16.02.2016 складений за відсутністю представників заінтересованих осіб (не викликався учасник ДТП, та/або їх представник).

Постановою Херсонського міського суду Херсонської області від 03.03.2017 у справі №766/2611/17 визнано винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді адміністративного штрафу у розмірі 340,00 грн.

16.03.2017 ВКФ у формі ТзОВ “Віта-Авто” звернулась до ПАТ “СК “Українська страхова група” із заявою № 349, в якій просило здійснити виплату страхового відшкодування за відновлювальний ремонт та за послуги евакуатора.

Судовим експертом Дроздовим Ю.В. (Свідоцтво Міністерства юстиції України № 544 від 28.09.2001 видане на підставі рішення Центральної експертно-кваліфікаційної комісії) на замовлення ПАТ “СК “Українська страхова група” 25.04.2017 складено висновок №3304/17/17 експертного дослідження по визначенню вартості матеріальної шкоди заподіяної власнику КТЗ, відповідно до якого вартість матеріальної шкоди заподіяної власнику КТЗ – автомобіль Volvo FM 400, державний номер НОМЕР_1 пошкодженого при ДТП складає 726128,74 грн., вартість відновлювального ремонту – 808824,27 грн., ринкова вартість КТЗ складає 726128,74 грн. Крім того, експерт у висновку зазначив, що матеріальна шкода, завдана власнику КТЗ, дорівнює ринковій вартості автомобіля, а саме 726128,74 грн., оскільки відновити даний КТЗ економічно невигідно.

Згідно рахунків № LT-DP-1700491 від 01.03.2017 та № DР-1701521 від 13.02.2017 була визначена вартість відновлювального ремонту, згідно з якими сума страхового відшкодування склала суму в розмірі 875754,64 грн.

Позивач визнав ДТП, яка сталась 03.02.2017, страховим випадком, проте як зазначає позивач у запереченнях на відзив у справі № 915/134/18, після отримання рахунків на суму 875654,64 грн., не погодився з деякими позиціями, у зв`язку з чим “вручну” вніс виправлення в рахунки та відповідно до страхового акту № ЗСКА-6270 від 20.06.2017, визначив розмір страхового відшкодування у сумі 777925,40 грн. Остання була перерахована позивачем на користь страхувальника ВКФ у формі ТзОВ “Віта-Авто”, що підтверджується платіжними дорученнями № 11816 від 21.06.2017 на суму 181009,44 грн. та № 11817 від 21.06.2017 на суму 596915,96 грн.

При цьому, підставою для визначення розміру збитку в страховому акті № ЗСКА-6270 від 20.06.2017 зазначено рахунки № DP-1701521 від 13.02.2017 та № LT-DP1700491 від 01.03.2017 на загальну суму 875754,64 грн.

Таким чином, розмір відшкодування не відповідає документам, наданим власником транспортного засобу як підстава для визначення розміру збитку.

Також судом зазначено, що Законом України “Про страхування” та Законом України “Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” не передбачено повноваження страховика коригувати, у тому числі “вручну”, подані страхувальником документи.

На підтвердження виконання відновлювального ремонту ТЗ Volvo FM 400, державний номер НОМЕР_1 , позивачем надано акт виконаних робіт № DP-1700921 від 31.08.2017 на суму 181009,44 грн. та видаткову накладну № LT-DP-170523 від 13.09.2017 на суму 596915,96 грн., що в загальній сумі становить 777925,40 грн.

З аналізу вищевказаних документів вбачається, що сплачена сума страхового відшкодування 777925,40 грн. є тотожною сумам, які зазначені в акті виконаних робіт № DP-1700921 від 31.08.2017 та видатковій накладній № LT-DP-170523 від 13.09.2017, які датовані пізніше ніж страховий акт № ЗСКА-6270 від 20.06.2017.

Крім того, у наданій копії видаткової накладної № LT-DP-170523 від 13.09.2017 зазначено модель автомобіля, № шасі та пробіг, які не відповідають даним, зазначеним у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , зокрема, у видатковій накладній зазначено модель FM13, шасі НОМЕР_4 , однак у свідоцтві про реєстрацію ТЗ НОМЕР_3 зазначено модель FM400, шасі НОМЕР_5 .

Цивільна-правова відповідальність ТОВ “Миколаївський хлібзавод №1” як власника транспортного засобу ГАЗ 3302, державний номер НОМЕР_2 , водій якого визнаний винним у скоєнні ДТП, відповідно до полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АІ/009296250 на момент скоєння ДТП був застрахований у ПАТ НАСК “ОРАНТА”, яким передбачено ліміт відповідальності страховика за шкоду, завдану майну в розмірі 100000,00 грн., та франшиза в сумі 510,00 грн.

Враховуючи, що відповідач застрахував свою цивільно-правову відповідальність, то відповідно до вимог ст. 1194 Цивільного кодексу України на нього покладається додаткова (субсидіарна) відповідальність, як на власника джерела підвищеної небезпеки - учасника ДТП, яка наступає лише у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої шкоди.

Таким чином, страховик винної у ДТП особи на підставі спеціальної норми статті 29 Закону України “Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” здійснює відшкодування витрат, пов`язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, а різницю між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу на підставі статті 1194 ЦК України відшкодовує особа, яка завдала збитків (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.03.2017 зі справи № 910/3650/16 та зі справи № 910/32969/15).

Як встановлено судом, цивільно-правову відповідальність власника автомобіля ГАЗ 3302, державний номер НОМЕР_2 , на момент ДТП 03.02.2017 застраховано у ПАТ НАСК “ОРАНТА” на підставі полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АІ/009296250.

Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Законом України “Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Відповідно до п. 9.1, 9.2, 9.4 ст. 9 Закону України “Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” страхова сума – це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.

Страхові виплати за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені в договорі страхування.

Згідно з п. 22.1 ст. 22 Законом України “Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Сторонами договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння дорожньо-транспортної пригоди за участю забезпеченого транспортного засобу.

Завдання потерпілому шкоди внаслідок ДТП особою, цивільна відповідальність якої застрахована, породжує деліктне зобов`язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі відповідає обов`язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов`язання згідно з договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у якому потерпілий так само має право вимоги до боржника (у договірному зобов`язанні ним є страховик).

Таким чином, потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов`язань – деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1194 ЦК України підстав.

Оскільки страховик (ПАТ “Страхова компанія “Українська страхова група”) виплатив страхувальнику (ВКФ у формі ТОВ “Віта-Авто”) страхове відшкодування у розмірі 777 925,40 грн., він звернувся до страховика відповідача (ПАТ НАСК “ОРАНТА”), яким застраховано автомобіль ГАЗ 3302, державний номер НОМЕР_2 , що відповідно до наданих документів скоїв зіткнення, з вимогою про відшкодування виплаченої суми.

Згідно даного полісу ПАТ НАСК “ОРАНТА” 11.08.2017 перераховано позивачу страхове відшкодування у розмірі 99490,00 грн. (100000,00 – 510,00).

Отже, рішенням Господарського суду Миколаївської області від 19.07.2018 в ході розгляду справи № 915/134/18 зазначено, що наявні у справі та проаналізовані судом документи, вказують про необґрунтованість розрахунку позивачем розміру страхового відшкодування, сплаченого потерпілому, і, як наслідок, необґрунтованість вимоги до відповідача у справі, у зв`язку з чим в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Зазначені вище обставини, окрім рішення місцевого господарського суду, встановлені постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.11.2018 за участю цих сторін, якою залишено рішення суду першої інстанції без змін.

Господарським процесуальним законодавством визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. (ч. 4 ст. 75 ГПК України).

Таким чином, у силу вимог ст. 75 ГПК України зазначені обставини не потребують повторного доказування.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Відносини у сфері страхування врегульовано Законом України “Про страхування”, а у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів – регламентовано Законом України “Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України “Про страхування” договір страхування – це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Дана норма кореспондується з положеннями ст. 979 Цивільного кодексу України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Статтею 980 ЦК України передбачено, що предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані з: 1) життям, здоров`ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); 2) володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування); 3) відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Згідно пункту 1 статті 984 ЦК України страховиком є юридична особа, яка спеціально створена для здійснення страхової діяльності та одержала у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про страхування" страховим випадком є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Страховий ризик - певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

Статтею 9 Закону України “Про страхування” визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством.

Страхове відшкодування – страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 988 ЦК України страховик зобов`язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором. Страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором. Страхова виплата за договором майнового страхування здійснюється страховиком у межах страхової суми, яка встановлюється у межах вартості майна на момент укладення договору.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 20 Закону України "Про страхування" до обов`язків страховика, зокрема, належить при настанні страхового випадку у передбачений договором строк виплата страхового відшкодування.

Статтею 990 Цивільного кодексу України та частиною 1 ст. 25 Закону України "Про страхування" визначено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Оскільки автомобіль Volvo FM 400, державний номер НОМЕР_1 , 03.02.2017 потрапив у ДТП, тобто відповідно до умов Договору настав страховий випадок, 06.02.2017 Страхувальник – ВКФ у формі ТзОВ “Віта-Авто” звернувся до ПАТ “Страхова компанія “Українська страхова група” із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування.

Судом встановлено, що позивач на підставі поданої страхувальником заяви та складеного Страховиком страхового акту виплатив ВКФ у формі ТОВ “Віта-Авто” страхове відшкодування у розмірі 777925,40 грн., що підтверджується наданими платіжними дорученнями № 11816 від 21.06.2017 та № 11817 від 21.06.2017.

Згідно з частиною першою статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Згідно з ч. 1 ст. 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Частина 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України закріплює, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Частиною 1 ст. 1172 Цивільного кодексу України визначено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

У своїй позовній заяві позивач посилається на норми ст. 993, 1172, 1187, 1191, 1194 Цивільного кодексу України та просить суд стягнути з відповідача різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) в сумі 212819,50 грн. (726128,74 – 413819,24 – 99490,00).

Дослідивши характер спірних правовідносин, суд зазначає наступне.

Таким законом, зокрема, нормами ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України “Про страхування” закріплено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Тобто, у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов`язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов`язанні.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов`язків свого попередника.

Відповідно, заміною кредитора деліктне зобов`язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов`язок із відшкодування шкоди не виконала.

Таким чином, страхувальник, який зазнав майнової шкоди в деліктному правовідношенні, набув право вимоги відшкодування до заподіювача. У зв`язку з виплатою страхового відшкодування до страховика перейшло право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов`язанні є потерпілий) до заподіювача у межах фактичних витрат.

Якщо дії третьої особи, якими страхувальнику спричинені збитки, є страховим випадком, то у такого потерпілого (страхувальника за договором страхування) є дві можливості відшкодування шкоди: за рахунок безпосереднього заподіювача шкоди або за рахунок страховика шляхом отримання страхового відшкодування. Право вибору належить самому потерпілому.

Перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика називається суброгацією. При суброгації нового зобов`язання із відшкодування збитків не виникає - відбувається заміна кредитора: потерпілий (а ним є страхувальник або вигодонабувач) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Внаслідок цього страховик виступає замість потерпілого.

При регресі одне зобов`язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається.

І регрес, і суброгація виникають на підставі закону. Проте між зазначеними поняттями існують відмінності. За суброгації відбувається лише зміна осіб у вже наявному зобов`язанні (зміна активного суб`єкта) зі збереженням самого зобов`язання. Це означає, що одна особа набуває прав і обов`язків іншої особи у конкретних правовідносинах. У процесуальному відношенні страхувальник передає свої права страховику на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав. Ці інститути мають різний режим правового регулювання. Регрес регулюється загальними нормами цивільного права про відшкодування позадоговірної шкоди (стаття 1191 Цивільного кодексу України), а для суброгації відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" встановлений особливий правовий режим.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що у спірних відносинах має місце суброгація, а тому застосуванню підлягають, зокрема, норми ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України “Про страхування”, якими забезпечено право страховику отримати відшкодування у межах фактичних здійснених ним витрат шляхом покладення на страховика, що застрахував цивільно-правову відповідальність особи, яка заподіла шкоду, обов`язку відшкодувати шкоду у межах страхової суми (ліміту), виходячи з її оціненого розміру та з урахуванням франшизи, та, у випадку недостатності даних сум, покладення обов`язку сплати різниці на заподіювача шкоди, яка регулюється ст. 993 Цивільного кодексу України.

Таким чином, норми ст. 1191 Цивільного кодексу України у спірних правовідносинах застосуванню не підлягають, оскільки регламентують право зворотньої вимоги (регресу).

За наведених обставин, до позивача не перейшло право регресної вимоги, а виникло саме право у порядку суброгації.

Особа, яка завдала збитки може оспорювати розмір фактичних витрат, здійснених як страхова виплата. Тобто, здійснена страхова виплата не є неспростовною обставиною, її розмір як обсяг відповідальності заподіювача шкоди перед страховиком підлягає доказуванню на загальних підставах.

З матеріалів справи вбачається, що судовим експертом Дроздовим Ю.В. на замовлення ПАТ “СК “Українська страхова група” 25.04.2017 та 16.08.2018 складено висновки №33/04/17 експертного автотоварознавчого дослідження про оцінку ринкової вартості колісного транспортного засобу після Д.Т.П. (в аварійному (пошкодженого) стані), відповідно до яких ринкова вартість колісного транспортного засобу – автомобіля “Volvo FM 400”, державний номер НОМЕР_1 , в аварійному (пошкодженому) стані після ОСОБА_3 складає 413819,24 грн., а вартість відновлювального ремонту складає 312309,50 грн.

Отже суд встановив, що позивачем до позовної заяви додано три висновки судового експерта Дроздова Ю.В., виготовлені на замовлення ПАТ “СК “Українська страхова група”, які містять суперечливі дані, оскільки вартість відновлювального ремонту колісного транспортного засобу – автомобіля “Volvo FM 400”, державний номер НОМЕР_1 , визначена експертом на дату складання висновків № 3304/17/17 та № 33/04/17 у різному розмірі, а саме у висновку №3304/17/17 (а.с. 22) така вартість визначена в сумі 808824,27 грн., а у висновках № 33/04/17 (а.с. 50, 137) – в сумі 312309,5 грн. Вказані висновки від 25.04.2017 складені експертом у один день. Позивачем до суду не подано будь-яких пояснень стосовно того, яким висновком слід керуватись, в якій частині вказані висновки доповнюють або уточнюють один одного, а також не пояснено суду про наявні у цих висновках розбіжності, при цьому розбіжності у наданих висновках у вартості відновлювального ремонту складають 496514,77 грн.

Рішення суду не може ґрунтуватись на припущеннях.

Крім того, подані позивачем висновки судового експерта Дроздова Ю.В. № 33/04/17 експертного автотоварознавчого дослідження про оцінку ринкової вартості колісного транспортного засобу після Д.Т.П. (в аварійному (пошкодженого) стані) виготовлені на замовлення ПАТ “СК “Українська страхова група” 25.04.2017 та 16.08.2018, не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанції у справі № 915/134/18 щодо необґрунтованості розрахунку позивачем розміру страхового відшкодування, сплаченого потерпілому.

За змістом ст. 79 ГПК України, наявність обставин, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування “вірогідність доказів”, на відміну від “достатності доказів”, підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

За наслідками дослідження наявних у матеріалах справи доказів, суд приходить до висновку, що доводи позивача, викладені у позовній заяві не знайшли свого підтвердження допустимими, достовірними та вірогідними доказами.

З огляду на це суду відсутні правові підстави для задоволення позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа “Серявін проти України”, § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі – Конвеція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського Суду з прав людини у справі “Трофимчук проти України”, no. 4241/03, від 28.10.2010 року).

Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. (п. 58 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі “Серявін проти України”). Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади обов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії” (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Суд зауважує, що ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий суд. Однак ця стаття не закріплює будь-яких правил допустимості доказів чи правил їх оцінки, а тому такі питання регулюються передусім національним правом і належать до компетенції національних судів.

Для того, щоб судовий розгляд був справедливим, як того вимагає п. 1 ст. 6 Конвенції, суд зобов`язаний належним чином вивчити та перевірити зауваження, доводи й докази, а також неупереджено їх оцінити на предмет того, чи будуть вони застосовуватися в рішенні суду.

І хоча Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях констатує, що п. 1 ст. 6 Конвенції дійсно вимагає, щоб суди мотивували висновки в рішеннях, однак ця вимога не означає обов`язку суду надавати детальну відповідь на кожен аргумент; таке питання вирішується виключно у світлі обставин конкретної справи.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 року у справі № 918/519/17.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

У відповідності до ст. 129 ГПК України, судові витрати у вигляді судового збору слід покласти на позивача.

Керуючись ст. ст. 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтями 253, 254, 256-259 з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу ХІ “Перехідні положення” Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено та підписано судом 30.11.2020.

Суддя В.С. Адаховська