Рішення № 93371516, 26.11.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.11.2020Справа № 910/12020/20Господарський суд міста Києва у складі судді Полякової К.В., за участі секретаря судового засідання Саруханян Д.С., розглянувши за правилами загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Актив Бізнес Плюс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Акваполіс РМ"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Санган"

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Крейцер"

про визнання правочину недійсним

за участі представників:

від позивача: Козаренко Є.В., адвокат,

від відповідача: Влязло Д.А., керівник,

від третьої особи позивача: Рамік В.В., керівник, Сушак А.О., адвокат,

від третьої особи відповідача: Ющенко Т.В., адвокат,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Актив Бізнес Плюс" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Акваполіс РМ" про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежилого будинку від 14.02.2008, площею 6381,10 кв.м. (літ. LI), місцезнаходження Червоноткацька, 88, м. Київ, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Акваполіс РМ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Актив Бізнес Плюс", посвідчений приватним нотаріусом Ракітнянським В.А., реєстровий номер 1148.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.08.2020 позовну заяву залишено без руху та надано строк на усунення її недоліків.

31.08.2020 через відділ діловодства та документообігу суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 02.09.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 29.09.2020 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Санган».

Під час судового засідання 26.11.2020 суд протокольною ухвалою відмовив у задоволенні заяви відповідача про визнання позову, поданої до початку судового засідання через відділ діловодства та документообігу суду. Мотиви відхилення вказаної заяви викладені в мотивувальній частині рішення суду.

У письмових поясненнях третя особа відповідача зауважила на пропуску строку позовної давності. Крім того вказала, що наразі умови оспорюваного договору виконані сторонами в повному обсязі та останні не є власниками цього нерухомого майна. Отже, позивачем не доведено наявності його порушеного права. Також третя особа зауважила, що відсутність у договорі купівлі-продажу нерухомого майна приналежності до головної речі не впливає на факт його укладення та не є підставою для визнання його недійсним.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з договором купівлі-продажу від 18.05.2006, укладеним між ВАТ "Радикал" (продавець) та ТОВ "Акваполіс РМ" (покупець), ВАТ "Радикал" продає, а ТОВ "Акваполіс РМ" купує нежилий будинок (літ. LI), загальною площею 6381,10 кв. м, що розташований за адресою: м. Київ, вул. Червоноткацька, буд. 88.

У подальшому дане приміщення відчужено ТОВ "Акваполіс РМ" на користь ТОВ "Актив Бізнес-Плюс" на підставі договору купівлі-продажу нежилого будинку від 14.02.2008, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ракитянським В.А., та зареєстрованим у реєстрі за № 1148.

Відповідно до пункту 1.1 договору продавець (ТОВ "Акваполіс РМ") передає у власність, а покупець (ТОВ "Актив Бізнес-Плюс") приймає у власність нерухоме майно, яким є нежилий будинок (літ. LI) загальною площею 6381,10 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Червоноткацька, буд. 88, на умовах, що визначені й викладені в цьому договорі.

Спір у справі виник з приводу недійсності вказаного договору купівлі-продажу нежилого будинку від 14.02.2008 з огляду на відсутність у ньому інформації про приналежну річ - димову трубу, у зв`язку з чим позивач позбавлений права власності на головну та приналежну річ у повному обсязі.

Частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За положеннями частини 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з частиною 1 та 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини 1 статті 186 Цивільного кодексу річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов`язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Головною визнається та річ, яка сама по собі задовольняє повну потребу особи в її господарській чи побутовій діяльності, а приналежністю вважається та річ, яка робить користування головною річчю більш зручним або ефективним і при цьому самостійно задовольняти потребу особи не може.

Виходячи з правової природи приналежності, вона не може бути самостійним (окремим) об`єктом права власності, а лише слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом. Системний аналіз статей 186, 190, 316 Цивільного кодексу України свідчить, що право власності виникає на окрему, самостійну річ, якою приналежність не є та не може бути в силу своєї правової природи, якщо інше не встановлено договором або законом.

Утім, оспорюваним правочином не виокремлено такої приналежної речі, як димова труба, у зв`язку з чим остання в силу статей 186, 190, 316 ЦК України слідує за головною річчю - нежитловим будинком, що був предметом купівлі-продажу за договором.

Так, пунктом 1.1 спірного договору визначено, що покупець набуває у власність нежилий будинок (літ. LI) загальною площею 6381,10 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Червоноткацька, буд. 88.

При цьому, жодних відомостей щодо повного складу цього майна або окремого не включення до його складу димової труби умови оспорюваного правочину не містять.

Таким чином, позивачем не доведено обставин, на які останній посилався при обґрунтуванні підстав недійсності договору купівлі-продажу, а саме не включення до нього димової труби, як приналежної речі.

Суд відхиляє твердження позивача про те, що згідно з положеннями статті 638 ЦК України відсутність у предметі спірного договору приналежної речі має наслідком недійсність такого договору відповідно до статті 203 ЦК України.

Недотримання вимог цієї норми при укладенні договору, зокрема недосягнення сторонами згоди щодо всіх його істотних умов, свідчить про його неукладення, проте у будь-якому випадку не є підставою для оспорювання дійсності укладеного правочину.

Одночасно, суд наголошує, що в подальшому позивач відчужив належне йому нерухоме майно - нежитловий будинок загальною площею 6381,10 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Червоноткацька, 88.

На підставі укладеного між позивачем та ТОВ "Санган" договору купівлі-продажу частки нежитлового будинку від 26.06.2015 ТОВ "Санган" придбав 81/100 часток спірного нежитлового будинку. Інші 81/100 часток вказаного будинку належать ТОВ "Крейцер", який також придбав їх у ТОВ "Актив Бізнес-Плюс" за іншим договором купівлі-продажу від 26.06.2015 року.

Також 26.06.2015 між ТОВ "Санган" та ТОВ "Крейцер", як співвласниками, укладено договір про поділ приміщень у нежилому будинку пропорційно до належних сторонам часток у нерухомому майні відповідно до переліку, наведеному в договорі.

Дані обставини встановлені судовими рішеннями в межах справи № 910/12712/19 за позовом ТОВ "Санган" до ТОВ "Крейцер" про визнання недійсним договору від 26.06.2015 про поділ нежилого будинку.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.12.2019 у справі № 910/12712/19 у задоволенні позовних вимог ТОВ "Санган" відмовлено повністю. Постановою Верховного Суду від 17.06.2020 вказане рішення суду залишено без змін.

Обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина 4 статті 75 ГПК України).

Отже, за встановленими судом обставинами, позивач наразі не є власником спірного нежитлового будинку, оскільки здійснив його відчуження на користь ТОВ "Санган" та ТОВ "Крейцер".

Крім того, матеріали справи містять витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, за якими 07.06.2016 ТОВ "Санган" здійснено державну реєстрацію права власності на частку (площею 5155,1 кв.м.) нежилого будинку, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Червоноткацька, 88, на підставі договору купівлі-продажу від 26.06.2015 року. Також державну реєстрацію права власності на частку (площею 1226 кв.м.) вказаного нежилого будинку здійснено 17.05.2016 ТОВ "Крейцер".

У зв`язку з наведеними обставинами позивачем підлягає доведенню наявність його порушених прав та охоронюваних законом інтересів щодо спірного нежилого будинку після його відчуження на користь третіх осіб.

Позивач обґрунтовує наявність свого порушеного права тим, що за укладеним 14.02.2008 договором купівлі-продажу нежилого будинку позивач позбавлений права власності на головну та приналежну річ у повному обсязі.

Водночас, за фактичними обставинами справи, позивач після укладення 14.02.2008 спірного договору купівлі-продажу нежилого будинку відчужив вказаний нежилий будинок 26.06.2015 за двома договорами купівлі-продажу на користь ТОВ "Санган" та ТОВ "Крейцер".

Таким чином, оскільки наразі титульними володільцями спірного нежилого будинку є ТОВ "Санган" та ТОВ "Крейцер", а не позивач, суд вважає не доведеними належними та допустимими доказами факт наявності в позивача порушених прав та інтересів відсутністю в позивача права власності на головну та приналежну річ у спірному нежилому будинку, власником якого позивач наразі не значиться.

Право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

За змістом статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки позивачем не доведено підстав для визнання недійсним оспорюваного правочину, а також не доведено наявності його порушених прав та інтересів таким договором.

Щодо заяви відповідача про визнання позову, поданої до початку судового засідання 26.11.2020 року.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 46 ГПК України позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.

Частиною 1 статті 191 ГПК України передбачено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд (частина 4 статті 191 ГПК України).

Суд звертає увагу, що згідно статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та пропорційність.

Оскільки визнання відповідачем пред`явлених позовних вимог суперечить положенням закону в частині наявності правових підстав для визнання правочинів недійсними, суд протокольною ухвалою від 26.11.2020 відмовив у прийнятті заяви відповідача про визнання позову.

Щодо заявленої третьою особою на стороні відповідача заяви про застосування строку позовної давності, суд зауважує наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц.

У той же час, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина 3 статті 267 ЦК України).

Оскільки за приписами статті 45 ГПК України сторонами в справі є позивач та відповідач, та заява про застосування позовної давності не може бути заявлена третьою особою.

Дана правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду від 21.10.2020 у справі № 509/3589/16-ц.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Понесені позивачем витрати по оплаті судового збору відповідно до статті 129 ГПК України у зв`язку з відмовою у задоволенні позову покладаються на позивача.

Керуючись статтями 86, 129, 232, 236-241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Актив Бізнес Плюс" відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва (пункт 17.5 частини 1 Перехідних положень ГПК України) протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено: 07.12.2020 року.

Суддя К.В. Полякова