Рішення № 93371275, 07.12.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.12.2020Справа № 910/16468/19

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

За позовом Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика

до Деснянського районного управління МВС України в м. Києві

про стягнення 81 880, 54 грн.

Без виклику представників учасників справи.

ВСТАНОВИВ:

Національна медична академія післядипломної освіти імені П.Л. Шупика (далі - позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві (далі - відповідач) про стягнення 81 880, 54 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору № 334/А оренди державного майна в частині повної та своєчасної оплати за спожиті комунальні послуги за період з січня 2018 року по квітень 2019 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва у справі № 910/16468/19 позовну заяву залишено без руху; встановлено позивачу строки та спосіб усунення недоліків позовної заяви.

У встановлений судом строк позивачем були усунуті недоліки, вказані в ухвалі Господарського суду міста Києва від 28.11.2019 у справі № 910/16468/19.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.12.2019 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

26.12.2019 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшло клопотання про заміну неналежного відповідача з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України на Деснянське районне управління МВС України в м. Києві та заява про залучення до участі у справу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві.

28.12.2019 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

03.01.2020 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла відповідь на відзив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.01.2020 року призначено судове засідання для розгляду клопотання про заміну неналежного відповідача та заяви про залучення третьої особи на 27.01.2020 року.

Представник позивача у судовому засідання 27.01.2020 підтримав клопотання про заміну неналежного відповідача та заяву про залучення до участі третьої особи, надав пояснення по справі.

Представник відповідача у судовому засіданні 27.01.2020 підтримав клопотання про заміну неналежного відповідача та заперечив проти задоволення заяви про залучення третьої особи.

Судом у судовому засіданні року розглянуто клопотання позивача про заміну неналежного відповідача з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України на Деснянське районне управління МВС України в м. Києві та вирішено задовольнити його.

У судовому засіданні судом розглянуто заяву позивача про залучення до участі у справу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві та вирішено відмовити в його задоволенні.

Деснянським районним управлінням МВС України в м. Києві відзиву на позов не подано.

Згідно з ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.01.2020 не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

У ч.8 ст.252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

22.02.2002 між Київською медичною академією післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика (далі - орендодавець) та Управлінням внутрішніх справ Деснянського району м. Києва (далі - орендар) укладено Договір № 334/А оренди державного майна.

Відповідно до п. 1.1 Договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно Деснянське РУ ГУ МВС України в м. Києві нежилі приміщення, площею 308,7 кв.м., розміщене за адресою м. Київ, вул. Драйзера, 7 на I поверсі, що знаходяться на балансі орендодавця і вартість якого визначена у відповідності з експертним висновком на 01.12.2001 р. в сумі 257527 грн для використання з метою охорона громадського порядку.

Згідно з п. 2.4. Договору у разі припинення Договору майно повертається орендарем орендодавцю.

Як встановлено п. 3.1. Договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку та порядку використання за оренду державного майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 р № 786 із змінами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 19.01.2000 р. № 75 і складає за рік оренди 1, 0 грн 01.01.2002 з урахуванням індексу інфляції за базовий місяць.

Відповідно до п. 3.2. Договору оренди орендна плата у повному обсязі перераховується Орендарем щомісячно до 10 числа поточного розрахунковий рахунок Орендодавця.

Пунктом 5.16 Договору сторони погодили, що орендар зобов`язується згідно з розрахунком орендодавця сплачувати щомісячно по наданню комунальних послуг та загально - експлуатаційні витрати на утримання будівель прилеглих територій на яких знаходиться орендоване майно, компенсує плату за землю.

Договір укладено строком на 3 роки, що діє з 01.01.2002 до 31.12.2004 включно (п. 10.1. Договору).

До Договору оренди складено розрахунок комунальних витрат, а саме: електроенергія, опалення і гор. водопостачання, каналізація і водопостачання, загально - експлуатаційні витрати та компенсація плати за землю.

Додатковими угодами № № 1, 2, З, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49 сума по Договору оренді відшкодування витрат на утримання орендованого нерухомого ма відшкодування комунальних та інших послуг балансоотримувача збільшувалася.

Додатковою угодою № 50 від 30.04.2019 до Договору оренди державного майна № 334/А від 22.02.2002 сторони за взаємною згодою вирішили достроково розірвати Договір оренди з 30.04.2019.

Повернення об`єкту оренди здійснюється на підставі Акта приймання - передачі (повернення) (п. 2 Додаткової угоди).

Сторони підтверджують, що на момент розірвання Договору оренди в орендаря перед Орендодавцем наявна заборгованість га загальну суму 81 880, 54 грн. (п. 3. Додаткової угоди).

У зв`язку з розірвання Договору оренди державного майна № 334/А від 22.02.2002 року, жодна із сторін не має претензій до іншої сторони по цьому Договору, крім сплати орендарем заборгованості на загальну суму 81 880, 54 грн (п. 4 Додаткової угоди).

Додаткова угода № 50 підписана сторонами та скріплена печатками.

30.04.2019 сторони підписали акт приймання - передачі (повернення) орендованого майна за адресою: м. Київ, вул. Теодора Драйзера, 7.

В зв`язку з наявністю боргу, позивачем на адресу відповідача були направлені листи-претензїї від 29.01.2018 № 12/82-178; від 02.04.2018 № 12/82-1049; від 05.05.2018 № 12/82-1150; від 09.07.2018 № 12/82-1724; від 09.07.2018 № 12/82-1725; від 07.12.2018 № 12/82-3173; від 15.04.2019 № 12/82-1724; від 15.04.2019 № 12/82-1026 про наявність заборгованості.

Відповіді на вищевказані претензії відповідач не надав.

Як вказує позивач, орендар фінансові зобов`язання за Договором оренди належним чином не виконав, а саме порушив пункти 3.2 по орендній платі та п. 5.16 в частині оплати наданих комунальних (загально-експлуатаційні послуги, компенсація плати за землю, каналізація та холодне водопостачання, опалення, електроенергія), внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість за період з січня 2018 року по квітень 2019 року у розмірі 81 880,54 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною першою статті 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до частини першої статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Крім того, пунктами 1 та 3 статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як встановлено пунктом 5.16 Договору сторони погодили, що орендар зобов`язується згідно з розрахунком орендодавця сплачувати щомісячно по наданню комунальних послуг та загально - експлуатаційні витрати на утримання будівель прилеглих територій на яких знаходиться орендоване майно, компенсує плату за землю.

Судом встановлено, що Додатковою угодою № 50 від 30.04.2019 до Договору оренди державного майна № 334/А від 22.02.2002 сторони за взаємною згодою вирішили достроково розірвати Договір оренди з 30.04.2019.

При цьому у Додатковій угоді № 50 від 30.04.2019 сторонами визначено, що на момент розірвання Договору оренди в орендаря перед Орендодавцем наявна заборгованість га загальну суму 81 880, 54 грн.

Вказана додаткова угода підписана уповноваженими представниками сторін та скріплена печатками юридичних осіб позивача і відповідача.

За таких обставин, враховуючи, що Додаткова угода №50 від 30.04.2019 була підписана уповноваженим представником відповідача та скріплена печаткою Деснянського районного управління Головного управління МВС України в місті Києві, суд дійшов висновку, що заборгованість відповідача з відшкодування витрат балансоутримувача становить 81 880, 54 грн. (відповідно до інформації, вказаної сторонами у Додатковій угоді № 50 від 30.04.2019).

При цьому, судом встановлено, що станом на дату розгляду справи у суді Деснянське районне управління Головного управління МВС України в місті Києві перебуває в стані припинення (з 06.11.2015 - відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань).

Відповідно до ч. 2 ст. 2 ст. 104 Цивільного кодексу України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Суд зазначає, що саме лише прийняття рішення про ліквідацію суб`єкта господарювання не позбавляє його статусу юридичної особи, і до внесення до названого державного реєстру запису про припинення його діяльності він, зокрема, може виступати учасником судового процесу в загальному порядку (відповідно до п. 4.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу судами першої інстанції" від 26.12.2011 № 18).

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач зазначає, що вказаний розмір заборгованості (81 880, 54 грн) виник за період з січня 2018 по квітень 2019.

При цьому, позивачем долучено до позовної заяви розрахунок заборгованості відповідача на загальну суму 81 880, 54 грн., в якому міститься інформація щодо місячних розмірів нарахованих до сплати відповідачем вартості послуг та періодів заборгованості.

З огляду на ненадання відповідачем будь-яких заперечень щодо розрахунку заборгованості (місячних розмірів нарахованих послуг, вартість яких повинна бути відшкодована відповідачем), наданого позивачем (на загальну суму 81 880, 54 грн. - відповідно до Додаткової угоди № 50 від 30.04.2019), суд приймає у якості належного та допустимого доказу вказаний розрахунок заборгованості, який долучений позивачем до позовної заяви (а саме, в частині розміру нарахованих місячних послуг, вартість яких повинна відшкодовуватись відповідачем).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач повинен був відшкодувати позивачу вартість послуг, спожитих за період з січня 2018 по квітень 2019.

Наявність та обсяг заборгованості Деснянського районного управління Головного управління МВС України в місті Києві у розмірі 81 880, 54 грн підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, у зв`язку з чим позовні вимоги Національної Київської медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика в частині стягнення з Деснянського районного управління Головного управління МВС України в місті Києві суми основного боргу у розмірі 81 880, 54 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Як встановлено ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

У відповідності до статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбаченим цим Кодексом.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Надаючи оцінку іншим доводам сторін судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. ) від 9 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen . ), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. ), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не впливають на висновки суду щодо задоволення позовних вимог.

Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у зв`язку із задоволенням позовних вимог покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика задовольнити.

2. Стягнути з Деснянського районного управління головного управління МВС України в місті Києві (02217, м. Київ, вул. Драйзера, буд. 9 -Б; код ЄДРПОУ 08805200) на користь Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика (04112, м. Київ, вул. Дорогожицька, буд. 9; код ЄДРПОУ 01896702) борг у розмірі 81 880 (вісімдесят одну тисячу вісімсот вісімдесят) грн. 54 коп., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одну) грн. 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 07.12.2020.

Суддя М.Є.Літвінова