Рішення № 93371153, 04.12.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.12.2020Справа № 910/13910/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Гулевець О.В. розглянувши матеріали господарської справи у спрощеному позовному провадженні без проведення судового засідання

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС"

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Міськжитлобуд"

2) Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант"

про стягнення 5776,36 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АРКС" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Міськжитлобуд" та Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант" про стягнення 12 279,56 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.09.2020 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення ухвали.

28.09.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про усунення недоліків, допущених при поданні до суду даного позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.10.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи поставлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

У відповідності до ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Частинною третьою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

19.10.2020 через відділ діловодства суду від Моторного (транспортного) страхового бюро України надійшла інформація по справі.

23.10.2020 через відділ діловодства суду від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач-1 проти позову заперечив, посилаючись на те, що позивач повинен був здійснити регресне стягнення з відповідача-2, а не з відповідача-1. Також, відповідач-1 зазначив, що позивачем пропущені строки позовної давності.

26.10.2020 через відділ діловодства суду від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач-2 проти позову заперечив, посилаючись на те, що позивачем пропущено строк звернення з виплатою страхового відшкодування. Окрім того, відповідач-2 зазначив, що заявлені позивачем вимоги вже були розглянуті у справі №910/4965/18.

17.11.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог до 5 776,36 грн, оскільки постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.12.2018 у справі №910/4965/18 було стягнуто з ТОВ "Будівельна компанія "Міськжитлобуд" на користь позивача 6 503,20 грн із загальної суми виплаченого страхового відшкодування - 12 279,56 грн.

У відповідності до ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Розглянувши заяву позивача про зменшення позовних вимог до 5 776,36 грн, з урахуванням зазначених пояснень, судом прийнято до розгляду заяву про зменшення позовних вимог, у зв`язку із чим має місце нова ціна позову.

Також, позивач у відповіді на відзив заявив про відмову в частині позовних вимог до Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант".

Розглянувши заяву позивача про відмову в частині позовних вимог до ТОВ Страхова компанія "Альфа-Гарант" (відповідача-2), суд дійшов висновку про наявність підстав для прийняття такої відмови позивача та закриття провадження у справі, з огляду на наступне.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.

Відповідно до ч. 1 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Згідно із ч. 2 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України, до ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.

Судом встановлено, що заява позивача про відмову від позовних вимог в частині до ТОВ Страхова компанія "Альфа-Гарант" підписана уповноваженою особою. Зі змісту заяви позивача про відмову в частині позовних вимог вбачається, що вказана заява про відмову не суперечать законодавству та не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Приписами частини 3 статті 191 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

Пунктом 4 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом.

Враховуючи наведене, оскільки відмова позивача в частині позовних вимог до ТОВ Страхова компанія "Альфа-Гарант" не порушує прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб, заява підписана уповноваженою особою, суд знаходить достатньо підстав для прийняття заяви позивача, та закриття провадження у справі в частині позовних вимог до ТОВ Страхова компанія "Альфа-Гарант", на підставі пункту 4 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

З матеріалів справи вбачається, що між Приватним акціонерним товариством "Страховою компанією "АХА Страхування" та ОСОБА_1 укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № 100584а6ко від 07 листопада 2016 (далі - договір), згідно якого Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АХА Страхування" взяло на себе зобов`язання компенсувати будь-яке пошкодження або знищення автомобіля марки "Nissan Tiida", номер кузову НОМЕР_1 " НОМЕР_2 , д/н НОМЕР_3 , його окремих частин чи додаткового обладнання внаслідок ДТП.

03.07.2017 сталася дорожньо-транспортна пригода, за участю транспортних засобів "Nissan Tiida", номер кузову НОМЕР_4 д/н НОМЕР_3 , який належить страхувальнику, та "Renault", модель К 460.44, номер кузову НОМЕР_5 д/н НОМЕР_6 , який належить на праві власності ТОВ "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "МІСЬКЖИТЛОБУД", яким керував ОСОБА_2 , цивільно-правова відповідальність якого застрахована в ТДВ "СК "Альфа-Гарант" згідно полісу ОСЦПВ № АК/1949643.

У результаті даної ДТП було, зокрема, пошкоджено застрахований у Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування", транспортний засіб "Nissan Tiida", номер кузову НОМЕР_4 , державний номер НОМЕР_3 , який належить страхувальнику на праві приватної власності.

Постановою Оболонського районного суду міста Києва від 18 серпня 2017 року по справі №756/9332/17 встановлено, що дорожньо-транспортна пригода відбулася внаслідок порушення водієм транспортного засобу "Renault", д/н НОМЕР_6 ОСОБА_2 п.10.1, 13.1 Правил дорожнього руху.

Згідно із постановою Оболонського районного суду міста Києва від 18 серпня 2017 року по справі №756/9332/17 встановлено вину ОСОБА_2 у вчиненні ДТП, визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу.

Відповідно до звіту № 380 про оцінку транспортного засобу "Nissan Tiida", номер кузову НОМЕР_4 д/н НОМЕР_3 коефіцієнт фізичного зносу становить 0,51, вартість відновлювального ремонту склала 6 537,51 грн., вартість матеріального збитку 5 776,36 грн.

Загальна вартість запчастин та ремонтних робіт необхідних для проведення відновлювального ремонту транспортного засобу - автомобіля "Nissan Tiida", номер кузову НОМЕР_4 д/н НОМЕР_3 згідно рахунку № 00243 від 03.07.2017р., ФОП Амелькін С.М., становить 12 279,56 грн.

Позивач здійснив виплату страхувальнику страхового відшкодування в розмірі 12 279,56 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 349319 від 06.07.2017.

Згідно із довідкою №32 від 20.07.2020 ТОВ "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "МІСЬКЖИТЛОБУД" та копією трудової книжки НОМЕР_7 ОСОБА_2 працює в Товаристві водієм автотранспортного засобу управління будмеханізації з 02.08.2016.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що виплативши страхове відшкодування у розмірі 12 279,56 грн страхувальнику за договором страхування внаслідок настання 03.07.2017 страхової події - дорожньо-транспортної пригоди, позивач отримав право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду, а саме власника автомобіля "Renault", д/н НОМЕР_6 - Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "МІСЬКЖИТЛОБУД".

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно ст. 224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Загальні підстави відповідальності за завдану позадоговірну майнову шкоду передбачені ст. 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

У відповідності до ч. 1 ст. 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є, зокрема, діяльність пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

У випадку заподіяння шкоди внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, питання про її відшкодування вирішується за принципом вини.

Факт наявності вини водія транспортного засобу "Renault", д/н НОМЕР_6 ОСОБА_2 у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулась 03.07.2017, підтверджується постановою Оболонського районного суду міста Києва від 18 серпня 2017 року по справі №756/9332/17.

З матеріалів справи вбачається, що на час дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_2 працював водієм у Товаристві з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "МІСЬКЖИТЛОБУД". Також, станом на час ДТП, транспортний засіб "Renault", д/н НОМЕР_6 належав відповідачу.

Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Згідно із ст. 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Згідно із положеннями статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Отже, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди в межах різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Як вбачається з матеріалів справи, у відповідності до умов договору № 100584а6ко від 07 листопада 2016, внаслідок настання 03.07.2017 страхового випадку (ДТП) позивачем згідно із платіжними дорученнями №349319 від 06.07.2017 було виплачено страхувальнику страхове відшкодування в розмірі 12279,56 грн.

Відповідно до ст. ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тобто, у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов`язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди.

На підставі статей 512, 514 Цивільного кодексу України, страховик стає замість потерпілої особи кредитором у зобов`язанні щодо відшкодування заподіяної шкоди у межах виплаченої суми.

Згідно із положеннями статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Отже, виплативши страхове відшкодування відповідно до умов договору добровільного страхування наземного транспорту, позивач в силу приписів ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" набув права вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду у межах фактичних витрат.

У відповідності до ст. 3 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ст. 5 ЗУ "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Таким чином, уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди, у зв`язку із чим, страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України "Про страхування", шляхом звернення з позовом до страховика, в якого заподіювач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Зазначена вище правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року по справі № 755/18006/15-ц.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

Як підтверджено матеріалами справи, станом на дату ДТП, цивільно-правова відповідальність Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Міськжитлобуд" власника автомобіля "Renault", д/н НОМЕР_6 , з вини водія якого трапилось ДТП, була застрахована в ТОВ Страхова компанія "Альфа-Гарант" (відповідач-2 у справі) згідно із полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АК/1949643.

Оскільки, цивільно-правова відповідальність осіб, що користуються автомобілем "Renault", д/н НОМЕР_6 , водій якого вчинив дорожньо-транспортну пригоду, була застрахована у ТОВ Страхова компанія "Альфа-Гарант" відповідно до полісу № АК/1949643 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, то особою відповідальною за завдані в даному випадку збитки, відповідно положень Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у межах, передбачених вказаним Законом та договором обов`язкового страхування цивільної відповідальності, є ТОВ Страхова компанія "Альфа-Гарант".

З урахуванням наведеного, саме на ТОВ Страхова компанія "Альфа-Гарант" (відповідача-2) як страховика Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Міськжитлобуд" (відповідача-1) покладений обов`язок у межах суми страхового відшкодування здійснити відшкодування вже виплаченого позивачем потерпілій особі страхового відшкодування.

При цьому, статтею 1194 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Отже, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

В той же час, як вбачається із матеріалів справи, 23.04.2018 Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АХА Страхування" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Міськжитлобуд" про стягнення з відповідача-1 в порядку регресу 5776, 36 грн. та з відповідача-2 згідно ст. 1194 ЦК України 6 503, 20 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.07.2018 у справі №910/4965/18 в позові відмовлено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.12.2018 рішення Господарського суду м. Києва від 17.07.2018 у справі №910/4965/18 скасовано частково, позов задоволено частково, вирішено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Міськжитлобуд» на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування" 6 503, 20 грн., боргу, 881,00 грн. судового збору за подання позову, в решті позову відмовлено.

При цьому, скасовуючи частково рішення Господарського суду м. Києва від 17.07.2018 у справі №910/4965/18, апеляційний суд дійшов висновку, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову в частині заявлених позовних вимог до ТОВ "Страхова компанія "Альфа-Гарант", оскільки: «позивач, виплативши страхове відшкодування за договором добровільного страхування своєму страхувальнику, не звертався до відповідача з заявою про настання страхового випадку та вимогою відшкодувати сплачену ним страхову виплату. Водночас, на момент розгляду та вирішення даного спору по суті однорічний строк, встановлений положеннями ст. 37 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" для такого звернення, сплив».

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Таким чином, рішенням Господарського суду м. Києва від 17.07.2018 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.12.2018 у справі №910/4965/18 було встановлено про сплив однорічного строку, який встановлений ст. 37 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" на момент розгляду спору по суті (17.07.2018).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказав, що ним було подано позов у даній справі №910/13910/20 з тим самим предметом, що у справі №910/4965/18, проте з різних підстав, оскільки позивач звернувся до ТОВ "Страхова компанія "Альфа-Гарант" з заявою про страхове відшкодування, однак відповідач-2 будь-яких повідомлень не надав.

З огляду на встановлені судом обставини, враховуючи, що обов`язок відшкодування шкоди в розмірі, який позивачем заявлено до стягнення, має бути пред`явлено саме до страховика - ТОВ Страхова компанія "Альфа-Гарант", в якого заподіювач шкоди - ТОВ "Будівельна компанія "Міськжитлобуд" застрахував свою цивільно-правову відповідальність, а також з врахуванням факту, що позивачем було пропущено строк для звернення до відповідача-2 в порядку статті 37 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" із заявою про виплату страхового відшкодування, що було однією із підстав для відмови у позові у рішенні Господарського суду м. Києва від 17.07.2018 у справі №910/4965/18, суд вважає вимоги позивача до ТОВ "Будівельна компанія "Міськжитлобуд" про стягнення 5 776,36 грн є необґрунтовані та не підлягають задоволенню.

Щодо заяви позивача про поновлення строку позовної давності для подання позовної заяви та заперечень відповідачів про звернення позивача до суду з пропущенням строків позовної давності, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, яку відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ як джерело права, позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Боржник має певні матеріально-правові права, які безпосередньо пов`язані з позовною давністю. Будь-який суд національної юрисдикції, вирішуючи питання про пропуск кредитором позовної давності, фактично вирішує питання не тільки про право кредитора на звернення до суду за захистом свого порушеного права, але й про право боржника бути звільненим від переслідування або притягнення до суду (рішення Європейського суду з прав людини від 20.09.2011 року у справі "ВАТ "Нафтова компанія "ЮКОС" проти Росії").

Водночас, за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі, коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості (п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.2013).

Враховуючи, що у задоволенні позовних вимог відмовлено з підстав його необґрунтованості, суд не застосовує при цьому позовну давність та наслідки її спливу до позовних вимог, оскільки позовна давність застосовується лише за наявності порушення прав особи.

Твердження відповідачів, що заявлені позивачем вимоги вже були розглянуті у справі №910/4965/18, суд відхиляє, оскільки у даній справі з урахуванням зменшення позовних вимог та відмовою позивача від вимог в частині до ТОВ Страхова компанія "Альфа-Гарант", предметом розгляду справи №910/13910/20 є стягнення саме з ТОВ "Будівельна компанія "Міськжитлобуд" суми у розмірі 5 776,36 грн. Водночас, у справі №910/4965/18 позивачем було заявлено вимогу про стягнення суми у розмірі 5 776,36 грн з ТОВ Страхова компанія "Альфа-Гарант".

Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи встановлені судом обставини, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС".

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 191, 231, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Закрити провадження у справі №910/13910/20 в частині позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС" до Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант" про стягнення 5776,36 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Дата складення повного тексту рішення: 04.12.2020.

Суддя О.В. Гулевець