Рішення № 93365608, 07.12.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 грудня 2020 року м. Київ № 640/6037/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Мазур А.С., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу:

за позовомОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0004704202ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (надалі - відповідач), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві № 0004704202 від 30.01.2018.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що відповідачем прийнято протиправне рішення з порушенням чинного законодавства, що підлягає скасуванню. Зокрема, позивач зазначає, у акті перевірки зазначено, що на підставі інформації, наданої у звіті ф. 1-ДФ за 2016 рік приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу головного територіального управління юстиції в м. Києві Дурбієм А.В., позивач отримав дохід у вигляді дарування грошових коштів на депозитному рахунку; проте, в акті не було зазначено про докази, що підтверджують факт отримання позивачем доходу у вигляді успадкованого чи подарованого майна, а лише зазначено про обов`язок сплачувати податок на доходи фізичних осіб; згідно п. 2.5 акту під час перевірки відповідачем було використано договір дарування грошових коштів на депозитному рахунку від 05.04.2016, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дурбієм А.В.; проте, відповідач не включив до переліку документів, які використовувались під час проведення перевірки, договір про розірвання договору дарування коштів на депозитному рахунку, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського територіального округу Дурбієм А.В. за реєстровим № 1724 від 29.08.2017; інформація, що подається нотаріусами у формі 1-ДФ підтверджує дохід, який мав отримати громадянин за укладеним договором, проте інформація у формі 1-ДФ подається виключно за наслідками посвідчення договору дарування, а не фактичного отримання громадянином доходу у вигляді майна або грошових коштів; тому, у разі відсутності доходу у позивача не виникає обов`язок нараховувати та сплачувати військовий збір. Вважає, що відповідач протиправно прийняв оскаржуване податкове повідомлення-рішення, яким визнано нарахований податок на доходи фізичних осіб за відсутності факту реального отримання доходу у 2016 році у вигляді дарунку депозитних коштів та застосовані штрафні санкції.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.04.2019 позовну заяву залишено без руху та наданий строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.07.2019 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

25.10.2019 до Окружного адміністративного суду м. Києва від представника відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, у якому останній зазначає, що відповідно до п. 3 договору дарування від 05.04.2016 та ч. 1 ст. 722 Цивільного кодексу України право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття; прийняттям дарунку вважається одержанням обдарованим оригінального примірника договору після його нотаріального посвідчення; відповідно до абз. 2 п. 12 Договору про внесення змін від 06.04.2016 № 501 обдарований з моменту отримання дарунку замінює дарувальника у правовідносинах, які склалися між дарувальником і банком згідно з договором № 225D-642304 банківського вкладу «Осінній оксамит» в доларах США від 30.11.2015, в т.ч. набуття у власність за даним договором дарування грошових коштів в сумі 7 038,46 доларів США; до того ж, договір про розірвання договору дарування укладений в іншому податковому періоді (2017 рік), а тому позивач повинен був подати декларацію про отримані доходи за 2016 рік та задекларувати суму отриманого доходу.

31.10.2019 до Окружного адміністративного суду м. Києва від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній зазначає, що дохід за договором дарування частини вкладу позивач не отримував, а відповідач не надав суду доказів, які підтверджували б отримання доходу позивачем.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору до бюджету з отриманого доходу у вигляді прийняття в дарунок коштів від особи, що не є членом сім`ї першого ступеня споріднення, фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 31.12.2016, за результатами якої складено акт від 21.12.2018 № 4921/26-15-42-02/ НОМЕР_1 .

За висновками Акту перевірки встановлено порушення позивачем:

- вимог п. 179.1 ст. 179 розділу IV Податкового кодексу України, з урахуванням вимог пп. 49.18.4 п. 49.18 ст. 49 Податкового кодексу України, не подано до податкового органу за місцем реєстрації податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2016 рік;

- пп. «а» п. 176.1 ст. 176, п. 44.1, п. 44.3 ст. 44 Податкового кодексу України - не надано до перевірки Книгу обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу;

- пп. 168.2.1 п. 168.2 ст. 168 Податкового кодексу України, з урахуванням пп. 164.2.10 п. 164.2 ст. 164, пп. 174.2.2 п. 174.2 ст. 174 Податкового кодексу України - не задекларовано дохід у вигляді вартості подарованих грошових коштів у сумі 182 929,61 грн. відповідно занижено та не перераховано до бюджету податок на доходи фізичних осіб за 2016 рік в загальній сумі 9 146,48 грн.;

- пп. 1.2, пп. 1.3 п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України - занижено та не перераховано до бюджету військовий збір за 2016 рік в розмірі 2743,94 грн.

16.01.2019, не погоджуючись з вказаним актом перевірки від 21.12.2018, позивачем було подано до Головного управління ДФС у м. Києві заперечення на акт.

25.01.2019 за вих. №7152/І/26-15-42-02-27 Головне управління ДФС у м. Києві повідомило позивача про залишення висновків акту перевірки від 21.12.2018 № 4921/26-15-42-02/ НОМЕР_1 без змін, а заперечень - без задоволення.

На підставі акта перевірки від 21.12.2018 № 4921/26-15-42-02/ НОМЕР_1 Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення № 0004704202 від 30.01.2019, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб 9146,48 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у сумі 2286,62грн.

07.02.2019, не погоджуючись з вказаним податковим повідомленням-рішенням, позивачем подано до Державної фіскальної служби України скаргу на податкове повідомлення-рішення від № 0004704202 від 30.01.2019 (вх. № 349/ДЗН).

Як вбачається із змісту скарги позивача на податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 30.01.2019 № 0004704202, позивач зазначив, що між ним та ОСОБА_2 05.04.2016 року укладено договір дарування коштів на депозитному рахунку, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дурбієм А.В за реєстровим №473.

Кошти за даним депозитним договором були розміщені ОСОБА_2 в ПАТ «КБ «ХРЕЩАТИК».

За умовами договору від 06.04.2016 про внесення змін до договору дарування коштів на депозитному рахунку, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дурбієм А.В за реєстровим №473 від 05.04.2016 позивач змінював ОСОБА_2 у правовідносинах між нею та ПАТ «КБ «ХРЕЩАТИК», що визначені умовами Договору №225D-642304 банківського вкладу «Осінній оксамит» в доларах США від 30.11.2015 (далі - Договір №225D-642304).

Відповідно до умов пункту 1.1 Договору №225D-642304 предметом даного договору, серед іншого, було прийняття грошових коштів Вкладника, в подальшому «Вклад», на вкладний (депозитний) рахунок, в подальшому «Вкладний», що відкривається Банком на його ім`я на термін з 30.11.2015 по 30.12.2016 р. Термін Вкладу відраховується з дня зарахування коштів на Вкладний рахунок.

Відповідно до пп.2.1.4 п.2.1 Банк зобов`язувався в останній день терміну розміщення Вкладу повернути Вкладнику внесену суму та нараховані проценти.

За таких обставин згідно умов Договору №225D-642304 отримання позивачем дарунку могло виникнути з дня відкриття у Банку вкладного (депозитного) рахунку саме на ім`я позивача та зарахування коштів на вкладний рахунок у розмірі 91 000 доларів США.

Замінити ОСОБА_2 у правовідносинах ПАТ «КБ «ХРЕЩАТИК» позивачу не вдалося з причин, що не залежали ні від нього, ні від дарувальника.

Постановою Правління Національного банку України від 05 квітня 2016 року №234 «Про віднесення ПАТ «КБ Хрещатик» до категорії неплатоспроможних» Національним банком України віднесено ПАТ «КБ Хрещатик» до категорії неплатоспроможних.

На підставі Постанови Національного банку України від 05 квітня 2016 року №234, рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05 квітня 2017 року №463 «Про затвердження тимчасового адміністратора банку», згідно частини 1статті 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», запроваджено тимчасову адміністрацію в ПАТ «КБ Хрещатик».

Згідно з рішенням Національного банку №46-рш, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 03 червня 2016 року №913 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ Хрещатик» та делегування повноважень ліквідатора банку».

Виконати умови Договору дарування №473. від 05.04.2016 та розмістити депозит на рахунок, що мав бути відкритий у ПАТ «КБ Хрещатик» на ім`я позивача було неможливо з причин призупинення повноважень органів управління банку та введенням тимчасової адміністрації.

З причин знаходження ПАТ «КБ «ХРЕЩАТИК» в процедурі ліквідації та спричинену цим неможливість отримання дарунку і виконання умов договору дарування №473 від 05.04.2016, позивачем було укладено договір про розірвання договору дарування грошових коштів на депозитному рахунку, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дурбієм А.В 28.08.2017 за реєстровим №1724.

26.03.2019 за вих. № 2276/І/99-99-11-05-01-25 Державна фіскальна служба України повідомила позивача про залишення його скарги без задоволення.

Позивач не погоджуючись з вказаним податковим повідомлення-рішенням, вважаючи таке рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, а також права та обов`язки платників податків і зборів, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України.

Пунктом 15.1. Податкового кодексу України визначено, що платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Відповідно до підпункту 162.1.1 пункту 162.1 статті 162 Податкового кодексу України платниками податку на доходи фізичних осіб є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.

Згідно підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Відповідно до підпункту 164.2.10 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді вартості успадкованого чи отриманого у дарунок майна у межах, що оподатковується згідно з цим розділом.

Також, відповідно до п. 164.4 ст.164 розділу IV Податкового кодексу України, під час нарахування (отримання) доходів, отриманих у вигляді валютних цінностей або інших активів (вартість яких виражена в іноземній валюті або міжнародних розрахункових одиницях), такі доходи перераховуються у гривні за валютним курсом НБУ, що діє на момент нарахування (отримання) таких доходів.

Відповідно до підпункту 164.2.10 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді вартості успадкованого чи отриманого у дарунок майна у межах, що оподатковується згідно з цим розділом.

Згідно із приписами пункту 174.6 статті 174 Податкового кодексу України об`єкти дарування, зазначені в пункті 174.1 цієї статті, подаровані платнику податку іншою фізичною особою, оподатковуються згідно з правилами, встановленими цим розділом для оподаткування спадщини.

Доходи у вигляді дарунка, нараховані (виплачені, надані) платнику податку юридичною особою або фізичною особою - підприємцем, оподатковуються на загальних підставах, передбачених цим розділом для оподаткування додаткового блага.

Ставки податку на доходи фізичних осіб, за якими оподатковуються об`єкти спадщини, передбачено пунктами 174.2 та 174.6 статі 174 Податкового кодексу України.

Підпунктом 174.2.2 пункту 174.2 статті 174 ПК України передбачено, що вартість будь-якого об`єкта спадщини, що успадковується спадкоємцями, які не зазначені у підпунктах 174.2.1 пункту 174.2 статті 174 оподатковується за ставкою, визначеною пунктом 167.2 статті 167 Кодексу.

Відповідно до п.167.2 статті 167 розділу IV ПК України ставка податку становить 5 відсотків бази оподаткування щодо доходу.

Пунктом 174.3 статті 174 Податкового кодексу України визначено, що особами, відповідальними за сплату (перерахування) податку до бюджету, є спадкоємці, які отримали спадщину.

Дохід у вигляді вартості успадкованого майна (кошти, майно, майнові чи немайнові права) у межах, що підлягає оподаткуванню, зазначаються в річній податковій декларації, крім спадкоємців-нерезидентів, які зобов`язані сплатити податок до нотаріального оформлення об`єктів спадщини або в сільських населених пунктах - до оформлення уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, та спадкоємців, які отримали у спадщину об`єкти, що оподатковуються за нульовою ставкою податку на доходи фізичних осіб, а також іншими спадкоємцями - резидентами, які сплатили податок до нотаріального оформлення об`єктів спадщини.

Нотаріус за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса та/або в сільських населених пунктах - уповноважена на це посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини щокварталу подають до контролюючого органу інформацію про видачу свідоцтв про право на спадщину в порядку, встановленому цим розділом для податкового розрахунку. У такому самому порядку нотаріуси подають інформацію про посвідчення договорів дарування (п.174.4 статті 174 ПК України).

Як встановлено судом, відповідач у акті перевірки від 21.12.2018 № 4921/26-15-42-02/ НОМЕР_1 та відзиві на позов зазначив, що висновки акту перевірки про отримання позивачем доходу здійснені на підставі поданого приватним нотаріусом Дурбієм А.В. звіту у формі 1ДФ на виконання вимог п. 174.4 ст. 174 Податкового кодексу.

Відповідно до наявного у матеріалах справи листа приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Дурбія А.В. №09/01-16 від 02.09.2019, останнім було подано до контролюючого органу форму 1ДФ з відображенням доходу за ознакою 114, який мав отримати позивач за договором дарування грошових коштів на депозитному рахунку від 05.04.2016, що само по собі не є підтвердженням отримання доходу, оскільки це не входить до компетенції нотаріуса, а вказана інформація була подана в порядку статті 174 Податкового кодексу України виключно внаслідок посвідчення договору дарування, а не фактичного отримання позивачем доходу у вигляді майна або грошових коштів.

Суд не погоджується з доводами відповідача, що подана приватним нотаріусом до контролюючого органу інформація у формі 1ДФ підтверджує отримання позивачем доходу у розмірі 182929,61 грн. за договором дарування №473 від 05.04.2016.

Платник податку, який отримує дохід від особи, яка не є податковим агентом, зобов`язаний включити суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу та подати податкову декларацію за наслідками звітного податкового року, а також сплатити податок з таких доходів (п. п. 168.2.1 п. 168.2 ст. 168 Кодексу).

Згідно із приписами пункту 174.6 статті 174 Податкового кодексу України об`єкти дарування, зазначені в пункті 174.1 цієї статті, подаровані платнику податку іншою фізичною особою, оподатковуються згідно з правилами, встановленими цим розділом для оподаткування спадщини.

Доходи у вигляді дарунка, нараховані (виплачені, надані) платнику податку юридичною особою або фізичною особою - підприємцем, оподатковуються на загальних підставах, передбачених цим розділом для оподаткування додаткового блага.

Приписами пп. «в» п. 176.1 ст. 176 Податкового кодексу України платники податку зобов`язані подавати податкову декларацію за встановленою формою у визначені строки у випадках, коли згідно з нормами цього розділу таке подання є обов`язковим.

Зазначена норма кореспондується із нормами п. 179.1 ст. 179 Податкового кодексу України, згідно з якими платник податку зобов`язаний подавати річну декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) відповідно до цього Кодексу.

За приписами п. 179.2 ст. 179 Податкового кодексу України відповідно до цього розділу обов`язок платника податку щодо подання податкової декларації вважається виконаним і податкова декларація не подається, якщо такий платник податку отримував доходи: від податкових агентів, які згідно з цим розділом не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу; виключно від податкових агентів незалежно від виду та розміру нарахованого (виплаченого, наданого) доходу, крім випадків, прямо передбачених цим розділом; від операцій продажу (обміну) майна, дарування, при нотаріальному посвідченні договорів за якими був сплачений податок відповідно до цього розділу; у вигляді об`єктів спадщини, які відповідно до цього розділу оподатковуються за нульовою ставкою податку та/або з яких сплачено податок відповідно до пункту 174.3 статті 174 цього Кодексу; зазначені у пункті 167.2 статті 167 цього Кодексу, крім випадків, коли декларування таких доходів прямо передбачено відповідними нормами цього розділу.

Отже, у будь-якому випадку отримання доходу, крім зазначених вище, подання декларації є обов`язковим.

В адміністративному позові представник позивача зазначає, що фактично дохід позивачем отримано не було, а тому відсутні підстави для сплати податку з доходів фізичних осіб..

Відповідно до п. 179.1 ст. 179 Податкового кодексу України платник податку зобов`язаний подавати річну декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) відповідно до цього Кодексу.

Згідно частини першої статті 1 Цивільного кодексу України, цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як визначено ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 717 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV зі змінами та доповненнями за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Згідно з статтею 718 Цивільного кодексу України дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі, майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому.

Відповідно до пунктів 1, 4 статті 722 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV із змінами і доповненнями право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття.

Прийняття обдаровуваним документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору, або символів речі (ключів, макетів тощо) є прийняттям дарунка.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з пункту 2 Договору від 05.04.2016 , Дарувальник протягом 2-х днів з моменту підписання цього Договору зобов`язаний письмово повідомити Банк про дарування коштів у розмірі, встановленому пунктом 1 даного Договору, з зазначенням в повідомленні реквізитів Обдаровуваного, відомостей про суму подарованих коштів.

В той же час, Постановою Правління Національного банку України від 05 квітня 2016 року №234 «Про віднесення ПАТ «КБ Хрещатик» до категорії неплатоспроможних» Національним банком України віднесено ПАТ «КБ Хрещатик» до категорії неплатоспроможних.

Відповідно до частини 1 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

За таких обставин виконання умов Договору №473 від 05.04.2016 та розміщення депозиту на рахунок, що мав бути відкритий у ПАТ «КБ «Хрещатик» на ім`я позивача стало неможливим з причин припинення повноважень органів управління банку.

Грошові кошти, що знаходились на депозитному рахунку ОСОБА_2 , які вона мала намір подарувати позивачу, не були включені до реєстру кредиторів банку ПАТ «КБ «Хрещатик», що підтверджується листом ПАТ «КБ «Хрещатик» №2-2/4032 від 01.09.2017.

З наведеного вбачається, що позивач після укладення договору дарування не відкрив на свої ім`я депозитний (вкладний) рахунок в ПАТ «КБ «Хрещатик».

На підтвердження викладеного свідчить також лист Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 14.07.2016 року за №21-036-30389/16, в якому зазначено, що позивач не обліковується як вкладник ПАТ «КБ «Хрещатик», що розмістив депозит на день введення тимчасової адміністрації (04.05.2016 ) і тому їй не передбачено відшкодування коштів за депозитним вклад це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Відповідно до п. 1.1 глави 1 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03.12.2003 № 516, вклад (депозит) - це грошові кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, або банківські метали, які банк прийняв від вкладника або які надійшли для вкладника на договірних засадах на визначений строк зберігання чи без зазначення такого строку (під процент або дохід в іншій формі) і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Відповідно до п. 2.1 глави 2 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03.12.2003 № 516, грошові кошти в національній та іноземній валюті або банківські метали, залучені від юридичних і фізичних осіб, обліковуються банками на відповідних рахунках, відкриття яких здійснюється банком на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу або договору банківського рахунку та інших документів відповідно до законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України з питань відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті.

Відповідно до частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з частинами 1,2 статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Виходячи з вищенаведеного, суд дійшов висновку, що позивач не набув права власності за Договором дарування від 05.04. 2016, у зв`язку з тим, що кошти з рахунку ОСОБА_2 на рахунок позивача не були переведені, тому позивач фактично не міг володіти, користуватися та розпоряджатися об`єктом дарування в розумінні Цивільного кодексу України.

На підтвердження факту не виконання Договору дарування від 05 квітня 2016 року, позивачем надана копія Договору від 29.08. 2017 про розірвання договору дарування від 05.04.2016.

Як вбачається зі змісту даного договору, підставою розірвання Договору дарування від 05.04.2016 стала саме неможливість виконання умов договору Дарувальником і Обдаровуваним, у зв`язку з причинами, які не залежали від них, а саме знаходження ПАТ «КБ «Хрещатик» в процесі ліквідації.

Крім того, як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, 12.03.2019 року рішенням Дніпровського районного суду міста Києва у справі №755/18941/18, договір дарування №473 від 05.04.2016 укладений між позивачем та ОСОБА_2 визнано недійсним з 05.04.2016.

Відповідно до частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Доводи відповідача, що позивач протягом 2016 року отримала доходи в сумі 182 929,61 грн., які зобов`язаний задекларувати спростовуються, оскільки визначальною ознакою доходу платника податку є фактичне отримання такого доходу платником податку в грошовій, матеріальній чи нематеріальній формі та приріст показників фінансового та/або майнового стану платника податку, отже суд приходить до висновку, що, зважаючи на вищевикладене позивач дохід, з якого мав би бути сплачений податок на доходи фізичних осіб не отримував, а у контролюючого органу не було правових підстав для визначення позивачу зобов`язань за платежем податок на доходи фізичних осіб та штрафних санкцій за ним.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У зв`язку з вищевикладеним, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Щодо заявлених позовних вимог про стягнення витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать серед іншого і витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно із ч.ч.1, 3, 6, 7, 9 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Отже, розподіл судових витрат здійснюється судом під час ухвалення відповідного судового рішення, шляхом відображення його у резолютивній частині такого рішення.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, слід враховувати, що за змістом статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподілу підлягають усі здійснені документально підтверджені судові витрати.

Відповідно до ст.16 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Порядок і умови надання правової допомоги, права й обов`язки адвокатів та інших фахівців у галузі права, які беруть участь в адміністративному процесі і надають правову допомогу, визначаються положеннями Кодексу адміністративного судочинства України та іншими законами.

Згідно із ч.ч.1-5 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Системний аналіз наведених вище по тексту норм права дає підстави вважати, що матеріали справи повинні містити докази на підтвердження виконаних об`ємів робіт, їх кількості та видів.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг, акти виконаних або отриманих послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Даний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі 814/698/16.

Крім того, до суду необхідно надати і детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги разом із відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена, а також із доказами, які підтверджують здійснення відповідних витрат (у разі понесення таких).

При цьому, недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам.

Таким чином, судові витрати, в тому числі витрати на правову допомогу, повинні бути пов`язані тільки з розглядом конкретної адміністративної справи, що розглядається судом, і за надання правової допомоги за визначених законом обставин: у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді.

Суд звертає увагу, що матеріали справи містять підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у суді представником позивача, а саме: разом з позовною заявою надано наступні документи: договір № 89 про надання правничої допомоги від 06.12.2018 року з відповідними додатками, акт виконаних робіт з детальним описом виконаних робіт адвокатом в інтересах позивача, ордер серії КВ №423004 про надання правової допомоги, а також квитанцію від 05.04.2019 року про оплату послуг адвоката у розмірі 8 000 грн.

З огляду на вищевказані документи, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення грошових коштів, витрачених на отримання послуг адвоката.

З огляду на все викладене вище та виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

За таких умов, судові витрати, здійснені позивачем, стягуються відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Так, з урахуванням вказаної норми КАС України на користь позивача належить стягнути 768,40 грн. судових витрат, пов`язаних із сплатою судового збору.

Керуючись вимогами ст.ст.2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іпн НОМЕР_1 ) задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0004704202 від 30.01.2018 Головного управління Державної фіскальної служби в м. Києві.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іпн НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби в м. Києві (адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ідентифікаційний код - 39439980) сплачений при поданні позовної заяви судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп. та понесені ним витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 8000 (вісім тисяч) грн. 00 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.С. Мазур