Рішення № 93363644, 07.12.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/7981/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 грудня 2020 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Качур Р.П. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; адреса для кореспонденції: АДРЕСА_2 ) до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (79026 м. Львів вул. Героїв Майдану 32) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії -

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (далі - відповідач, Національна академія сухопутних військ), у якій просить:

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті позивачу середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні за весь період затримки - з 23.08.2019 по 31.08.2020;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні із розрахунку 972,51 грн в день за період із 23.08.2019 по 31.08.2020 - день фактичної виплати заборгованості індексації грошового забезпечення, із одночасною компенсацією при виплаті сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум.

Справу просить розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що станом на момент звільнення відповідач всупереч нормам чинного законодавства не виплатив належної позивачу індексації грошового забезпечення. Оскільки таку виплачено йому лише 31.08.2020, він звернувся до відповідача із заявою від 10.09.2020 про виплату йому середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Однак листом № 4607 від 16.09.2020 відповідач відмовив у задоволенні вимог ОСОБА_1 ; останній вважає таку відмову протиправною, відтак звернувся до суду із цим позовом.

Ухвалою від 02.10.2020 суддя прийняла позовну заяву до розгляду та відкрила провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвалою суду від 29.10.2020 відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.

На адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 55834 від 27.10.2020), у якому проти позову заперечив. Щодо позовних вимог зазначив, що спірні правовідносини, на його думку, регулюються не Кодексом законів про працю України, а спеціальним законодавством, тому порядок щодо оплати праці та відповідальність за порушення цього порядку, встановлений КЗпП України, до цих правовідносин не застосовуються. Закон № 2011-ХІІ та Положення № 1153/2008 не містять положень про застосування трудового законодавства до військовослужбовців, а також не містять положень, що встановлювали б особливий вид відповідальності за несвоєчасне проведення розрахунків з військовослужбовцями. Просив у задоволенні позову відмовити.

Позивач надіслав на адресу суду відповідь на відзив (вх. № 59129 від 11.11.2020), у якому проти доводів відповідача заперечив. Вказав, що питання відповідальності роботодавця за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовано нормами спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розмір та виплату грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовано Кодексом законів про працю України. Вважає, оскільки спеціальним законодавством таке питання не врегульовано, необхідно застосовувати норми ст.ст. 116, 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення із служби в Збройних силах України. При цьому зазначив, що під «належними звільненому працівнику сумами» слід розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцем. Просив врахувати відповідь на відзив при прийнятті рішення у справі.

Суд дослідив подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясував усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінив докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та встановив таке.

ОСОБА_1 проходив військову службу у Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.

На підставі наказу командира військової частини 4114 Західного оперативно-територіального управління Національної гвардії України (по стройовій частині) № 146 від 05.07.2019 сержанта ОСОБА_2 виключено із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 05.07.2019 (а.с. 6).

Відповідно до витягу з наказу начальника Національної академії сухопутних військ імені Гетьмана Петра Сагайдачного (по стройовій частині) № 230 від 22.08.2019 підполковника ОСОБА_1 , заступника начальника Інституту морально-психологічного забезпечення Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, звільненого наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 15.07.2019 № 270 з військової служби в запас за підпунктом «б» (за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби в мирний час або обмежену придатність у воєнний час) пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з правом носіння військової форми одягу.

Вказана обставина встановлена рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28.01.2020 у справі № 1.380.2019.006302, яке набрало законної сили 18.05.2020, відтак відповідно до ч. 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) доказуванню не підлягає.

Станом на момент звільнення із позивачем не проведено розрахунків щодо виплати індексації грошового забезпечення.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28.01.2020 у справі № 1.380.2019.006302, залишеним без змін постановою восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.05.2020, визнано протиправними дії Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного щодо не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 22.08.2019 та зобов`язано Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 22.08.2019.

Відтак виплату індексації грошового забезпечення відповідачем здійснено лише 31.08.2020 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28.01.2020 у справі № 1.380.2019.006302, що підтверджується випискою по картці/рахунку № НОМЕР_1 від 31.08.2020.

Оскільки, як вважає позивач, з ним несвоєчасно проведено розрахунок при звільненні - протиправно не виплачено індексацію грошового забезпечення, він 10.09.2020 звернувся до відповідача із заявою про виплату йому компенсації за затримку розрахунку при звільненні - середнього грошового забезпечення за весь період затримки - з 23.08.2019 по 31.08.2020.

Листом за вих. № 4607 від 16.09.2020 Національна академія сухопутних військ відмовила у задоволенні вимог позивача, відтак останній звернувся до суду з цим позовом.

При вирішенні спору по суті суд керується таким.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-ХІІ від 25.03.1992 (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон № 2011-ХІІ).

Відповідно до статті першої Закону № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Абзацом 2 ч. 3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон № 2011-XII) встановлено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» № 1282-ХІІ від 03.07.1991 (далі – Закон № 1282-ХІІ).

Так, ст. 2 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

В силу норми ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28.01.2020 у справі № 1.380.2019.006302, залишеним без змін постановою восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.05.2020, визнано протиправними дії Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного щодо не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 22.08.2019 та зобов`язано Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 22.08.2019.

Вказане рішення набрало законної сили 18.05.2020.

За приписами ч. 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно із ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права до подібних правовідносин викладена в постановах Верховного Суду: у справі № 806/2473/18 від 30.10.2019, у справі № П/811/570/16 від 22.08.2019, у справі № 524/8023/16-а від 11.06.2019.

Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яким врегульовано оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку, що за аналогією закону до спірних відносин слід застосувати норми статей 116, 117 КЗпП України та поширити останні на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин, або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду України від 17.02.2015 у справі № 21-8а15, а тому суд критично оцінює заперечення відповідача щодо неможливості застосування трудового законодавства до спірних правовідносин.

Так, суд вважає за необхідне зазначити, що нерозповсюдження на військовослужбовців норм КЗпП України стосується тільки норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати.

Посилання відповідача на неможливість застосування норм трудового законодавства є безпідставними, оскільки спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, а тому суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.03.2018 у справі № 806/1899/17 та у постанові Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16.

За обставинами справи виплату індексації грошового забезпечення відповідачем здійснено 31.08.2020.

Ураховуючи, що на день звільнення (22.08.2019) позивачу не було виплачено відповідачем належну йому індексацію грошового забезпечення, позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку є правомірними.

Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 (далі - Порядок № 100) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до п. 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Оскільки позивача звільнено з військової служби 22.08.2019, а виплату індексації грошового забезпечення здійснено лише 31.08.2020, строк затримки розрахунку складає 375 днів.

Разом з цим при вирішенні даної справи суд вважає за можливе врахувати висновки Верховного Суду України від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16, застосувавши принцип співмірності, з урахуванням таких обставин, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати тощо.

Відповідно до довідки про доходи № 1158 від 16.10.2020 ОСОБА_1 за два останні повні місяці нараховано та виплачено грошове забезпечення у такому розмірі: 29625,72 грн за червень та 29697,97 грн за липень 2019 року, що за два місяці становить 59323,69 грн. Відтак середньоденна заробітна плата становить 972,52 грн (за останні 2 місяці - 59323,69 грн /61 календарний день за останні два повні місяці - червень та липень 2019 року).

Ураховуючи, що невиплачена станом на день звільнення індексація грошового забезпечення становить 27321,27 грн, яка виникла за 375 календарних днів і є значно меншою, ніж середньомісячна заробітна плата позивача, суд вважає можливим застосувати до даних правовідносин принцип співмірності.

Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 27321,27 грн/ 364695,00 грн (сума виплаченої індексації грошового забезпечення / середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,07491. Сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 972,52 грн (середня заробітна плата позивача за один робочий день) х 0,07491 х 375 (календарних днів затримки розрахунку) = 27319,30 гривень.

Отже, з урахуванням принципу справедливості та співмірності суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 27319,30 грн з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника.

Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності до подібних правовідносин викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 806/345/16, від 18.07.2018 у справі № 825/325/16, від 04.04.2018 у справі № 524/1714/16-а, у постанові Верховного Суду України від 24.10.2011 у справі № 6-39цс11.

Щодо позовної вимоги про здійснення разом із виплатою середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні одночасної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004 (далі - Порядок № 44), суд зазначає таке.

Порядком № 44 дійсно передбачена щомісячна грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ) у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби.

Однак необхідно звернути увагу на те, що пункт 1 Порядку № 44 визначає умови та механізм такої компенсації у зв`язку з виконанням перерахованими у цьому пункті особами своїх обов`язків під час проходження служби.

Відповідно до абз. 1 п. 2 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Згідно з п. 4 Порядку № 44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Однак суд зауважує, що виплата середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні не передбачена в структурі грошового забезпечення, а є санкцією, мірою відповідальності роботодавця за несвоєчасний розрахунок при звільненні працівника (військовослужбовця), відтак не є виплатою у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

З урахуванням викладеного вище вимога позивача про виплату середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок про звільненні із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44 задоволенню не підлягає.

Крім цього, у контексті наведених вище обставин, суд враховує, що бездіяльність - це пасивна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним тих дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього обов`язків (завдань) згідно із чинним законодавством.

Разом з цим суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

З огляду на вказане з метою ефективного захисту прав позивача позовні вимоги підлягають задоволенню частково шляхом визнання бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні за період з 23.08.2019 по 31.08.2020 та стягнення з Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного на користь ОСОБА_1 27319,30 грн середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», такий відповідно до ст. 139 КАС України розподілу не підлягає.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 255, 262, 293, 295, пп. 15.5 п. 15 розділу VII «Перехідні положення» КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного щодо невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні за період з 23.08.2019 по 31.08.2020.

3. Стягнути з Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (79026 м. Львів вул. Героїв Майдану 32; код за ЄДРПОУ 08410370) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) 27319 (двадцять сім тисяч триста дев`ятнадцять) гривень 30 коп. середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Р.П. Качур