Рішення № 93363438, 07.12.2020, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

07 грудня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/3442/20

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Захарова О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом адвоката Скворцової Алли Юріївни в інтересах ОСОБА_1 до Луганського прикордонного загону імені Героя України полковника Євгенія Пікуса, Кабінету Міністрів України про визнання протиправними дії, визнання протиправною бездіяльності, стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

15 вересня 2020 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов адвоката Скворцової Алли Юріївни в інтересах ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) до Луганського прикордонного загону імені Героя України полковника Євгенія Пікуса (далі – відповідач І), Кабінету Міністрів України (далі – відповідач ІІ), з такими вимогами:

1) визнати протиправними дії Луганського прикордонного загону імені Героя України полковника Євгенія Пікуса, що полягали у забороні в`їзду ОСОБА_1 на тимчасово окуповану територію, з 05.04.2020 по 18.05.2020;

2) стягнути на користь ОСОБА_1 з Луганського прикордонного загону імені Героя України полковника Євгенія Пікуса відшкодування моральної шкоди у розмірі 5000,00 грн;

3) визнати бездіяльність Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, що полягала у неприйнятті нормативно-правових актів щодо забезпечення ОСОБА_1 харчуванням і тимчасовим житлом для проживання, протиправною;

4) стягнути з Державного бюджету України відшкодування моральної шкоди, спричиненої ОСОБА_1 у розмірі 88000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є громадянином України, що має зареєстроване місце проживання на тимчасово окупованій території - у місті Вахрушеве-3 Луганської області. Після початку бойових дій у Луганській області у 2014 році позивач зареєструвалася як внутрішньо переміщена особа у м. Сєвєродонецьку Луганської області. При цьому позивачка переважно мешкала у своєму будинку у місті Вахрушеве-3, оскільки не мала матеріальної можливості проживати на контрольованій урядом України території (далі - КУУТ) постійно.

Після чергового відвідання КУУТ, з 05 квітня 2020 року позивачка намагалася потрапити додому, на постійне місце проживання у місто Вахрушеве-3, через КПВВ «Станиця Луганська». Однак представники державної прикордонної служби України, а саме - відповідача І відмовили позивачу у виїзді на ТОТ, мотивуючи тим, що згідно невідомого наказу Командувача об`єднаних сил (реквізити і зміст якого не були повідомлені позивачу) забороняється здійснювати пропуск людей через КПВВ.

Зазначає, що з 16.03.2020 по 02.04.2020 перебувала на лікуванні у ДУНПМЦ «Реабілітація» МОЗ України у м.Ужгород та мала на меті повернутися додому. Є інвалідом ІІІ групи, хворіє бронхіальною астмою, хронічним ринітом, що робить її залежною від лікарських засобів.

Позивачка звернулася за безкоштовною правовою допомогою до БФ «Право на захист», представників якого зустріла на КПВВ «Станиця Луганська». Через свого адвоката позивач звернулася із заявами про пояснення їй офіційних причин непропуску з наданням підтверджуючих документів, та отримала відповідь від 17.04.2020 № 313/0кп ос/30/1706 в якій вказано, що з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, на виконання Указу Президента України від 13.03.2020 № 87/2020, командувачем об`єднаних сил прийнято рішення про припинення пропуску осіб та транспортних засобів через лінію розмежування до тимчасово окупованих територій Донецької і Луганської областей в контрольних пунктах в`їзду/виїзду. Також відповідно до листа від 06.04.2020 № 313/ОКПОС/26/1485, в районі проведення Операції об`єднаних сил був призупинений пропуск осіб та транспортних засобів через контрольно-пропускні пункти в`їзду-виїзду з ТОТ. Однак відповідний нормативно-правовий акт Командувача об`єднаних сил має гриф обмеження доступу і його опублікування або надання копії не вбачається за можливе.

Крім того, згідно з листом від 06.04.2020 № 313/ОКПОС/26/1493, крім інформації про зупинення пропуску осіб на ТОТ, також повідомлено про обмеження перетину лінії проведення Операції об`єднаних сил зі сторони Харківської, Запорізької та Дніпропетровської областей. Відповідний нормативний акт також не публікувався і не доводився до відома позивача і широких верств населення.

Представник позивача зазначає, що позивач, вимушено поставлена у наведену вище скрутну ситуацію діями щодо заборони перетину КПВВ, зверталася із заявами до різних органів влади із вимогою надати їй житло для тимчасового проживання, а також забезпечити харчування на період закриття КПВВ, однак жодної допомоги не отримала.

Так, згідно з листом Станично-Луганської РДА від 31.03.2020 № 951 на території району відсутнє житло, придатне до використання для тимчасового проживання особами, які не змогли перетнути лінію розмежування та не є мешканцями району. Крім того, фінансування на відповідні цілі взагалі відсутнє.

Згідно з листом Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області від 23.04.2020 № 375, даний орган відмовляється надавати позивачу соціальні послуги і пропонує звернутись до відповідного УСЗН за місцем фактичного перебування на обліку внутрішньо переміщеної особи. Станично-Луганська селищна рада Станично-Луганського району Луганської області, також, відмовила у наданні допомоги.

На підставі чинного на момент порушення прав позивача законодавства, а також письмових відповідей органів державної влади, на думку представника позивача, Держава жодним чином не врегулювала питання захисту прав осіб, що опинилися в таких умовах. Представник позивача вважає, що Держава, запровадивши низку обмежень прав для позивача і осіб, що опинилися в аналогічній ситуації, не здійснила жодних заходів з метою мінімізації негативних наслідків таких обмежень.

З огляду на викладені вище обставини справи, представник позивача вважає, що відповідачами порушено законні права позивачки, внаслідок чого їй завдано моральну шкоду, і для поновлення її прав необхідне втручання суду.

Ухвалою суду від 21 вересня 2020 року відкрито провадження по справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного без повідомлення учасників справи (арк. спр. 37-38).

Ухвалою суду від 13 листопада 2020 року витребувано з Галузевого державного архіву Міністерства оборони України докази у справі, доручено державному виконавцю Дарницького районного ВДВС у місті Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) у випадку невиконання вимог ухвали суду тимчасове вилучення витребуваних доказів, зупинено провадження у справі (арк. спр. 75-76).

Ухвалою суду від 02 грудня 2020 року поновлено провадження у справі (арк. спр. 90).

02 жовтня 2020 року від представника відповідача І надійшов відзив на позовну заяву (арк. спр. 48-51), в обґрунтування якого зазначено, що Президентом України 17 березня 2020 року за 530-ІХ був підписаний Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актах України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню корона вірусної хвороби (СОVID-19)», відповідно до якого Верховна Рада України постановила внести зміни до адміністративного та кримінального законодавства. Кабінетом Міністрів України з урахуванням поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої вірусом SARS-СоV-2, висновків Всесвітньої організації охорони здоров`я щодо визнання розповсюдження СОVID-19 у країнах світу пандемією, з метою ліквідації наслідків медико-біологічної надзвичайної ситуації природного характеру державного рівня, забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення, прийнято розпорядження від 25 березня 2020 року 338-р «Про переведення єдиної державної системи цивільного захисту у режим надзвичайної ситуації», яким на всій території України установлено режим надзвичайної ситуації до 24.04.2020.

Виконання законних вимог уповноважених службових осіб військових формувань, правоохоронних та інших державних органів, яких залучено до здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, та які здійснюють контроль в`їзду/виїзду, є обов`язковим для всіх осіб, які в`їжджають на тимчасово окуповані території та виїжджають з таких територій.

З метою запобігання подальшого занесення на територію України випадків короновірусної хвороби та у відповідності до розпорядження Командувача об`єднаних сил від 21.03.2020 №229 з 07:00 22 березня 2020 року припинено пропускні операції в контрольних пунктах в`їзду-виїзду через лінію розмежування (в обох напрямках).

Відповідач І зазначив, що за окремим рішенням Командувача об`єднаних сил 16.05.2020 ОСОБА_1 було пропущено до тимчасово окупованої території України.

На підставі викладеного представник відповідача І просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

12 жовтня 2020 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив на позов відповідача ІІ (арк. спр. 54-55).

15 жовтня 2020 року від відповідача ІІ Кабінету Міністрів України надійшов відзив на позовну заяву (арк. спр. 57-65), в якому представник відповідача ІІ просить відмовити у задоволенні позовних вимог з таких підстав.

Зазначає, що позивач у позовній заяві акцентував увагу на тому, що з 16.03.2020 по 02.04.2020 остання перебувала на лікуванні ДУНПМЦ «Реабілітація» МОЗ України у м. Ужгород, та у зв`язку з поширенням на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, змушена була достроково завершити курс лікування та планувати повернення додому до тимчасово окупованої території (далі - ТОТ), що спростовує твердження позивача про необізнаність щодо запроваджених карантинних обмежень у країні та про заборону здійснювати пропуск людей через КПВВ «Станиця – Луганська».

Відповідач ІІ звертає увагу суду, що інформація про призупинення з 22 березня 2020 року перетину лінії розмежування через контрольні пункти в`їзду-виїзду з тимчасово окупованих територій України, було оприлюднено на офіційному веб-сайті Луганської обласної військово-цивільної Державної адміністрації за посиланням: httpy/loga.gov.ua/oda/press/news/uvag3 prizupineno peretin cherez liniyu rozmezhuvannya osib ta transportnih zasobiv, та неодноразово оголошувалась у засобах масової інформації. Разом з цим, позивач до позовної заяви додала довідку від 26.06.2019 № 919- 5000149751 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, у якій зазначено фактичне місце перебування на контрольованій Урядом України території, а саме: АДРЕСА_1 . Виходячи з цього у позивача наявне житло на контрольованій території, куди можна повернутися у випадку заборони перетину лінії розмежування у бік ТОТ. Крім того, позивачем зазначено, що знаходячись у смт Станиця-Луганська витратила всі наявні кошти на базові продукти харчування, але ніяких доказів долучено не було. Звертаємо увагу, що відповідно до пункту 1 статті 15 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» фінансове забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб за рахунок бюджетних коштів здійснюється відповідно до бюджетного законодавства. Заходи щодо забезпечення прийому, проїзду, розміщення та облаштування вимушених переселенців є видатковими зобов`язаннями України та органів місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції щодо забезпечення соціальних прав і гарантій громадян України. Виходячи з вищевказаного, позивач могла звернутися за місцем реєстрації внутрішньо переміщеної особи до Управління праці та соціального захист населення м. Сєвєродонецька для отримання відповідної допомоги.

Відповідач ІІ зазначає щодо помилкового віднесення позовної заяви до юрисдикції адміністративного суду та визначення Держави Україна в особі КМУ відповідачем у справі.

Відносини, пов`язані із захистом населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій, реагуванням на них, функціонуванням єдиної державної системи цивільного захисту, та повноваження органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, права та обов`язки громадян України, іноземців та осіб без громадянства, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності визначає Кодекс цивільного захисту України.

Відповідно до пункту 4 частини 4 статті 81 Кодексу цивільного захисту України, організація життєзабезпечення постраждалих покладається: у містах (крім міст Києва та Севастополя), селищах та селах - на органи місцевого самоврядування.

Згідно з частинами 1, 2 статті 84 Кодексу цивільного захисту України, постраждалий внаслідок надзвичайної ситуації - це особа, якій заподіяно моральну, фізичну або матеріальну шкоду внаслідок надзвичайної ситуації або проведення робіт з ліквідації її наслідків. Заходи соціального захисту та відшкодування матеріальних збитків постраждалим внаслідок надзвичайної ситуації включають: надання (виплату) матеріальної допомоги (компенсації), забезпечення житлом, надання медичної та психологічної допомоги, надання гуманітарної допомоги, надання інших видів допомоги. Отже, з аналізу наведених норм вбачається, що під час надзвичайних ситуацій саме органи місцевого самоврядування, зобов`язані вживати відповідні заходи щодо життєзабезпечення постраждалих, які знаходяться на певній території.

Отже, з аналізу наведених норм вбачається, що під час надзвичайних ситуацій саме органи місцевого самоврядування, зобов`язані вживати відповідні заходи щодо життєзабезпечення постраждалих, які знаходяться на певній території.

Щодо неприйняття заходів, щодо захисту прав людини на період дії карантину, зокрема, у неприйнятті жодних нормативно-правових актів щодо захисту населення відповідач ІІ зазначив, що Держава, діючи через систему своїх органів, у тому числі Кабінету Міністрів 7 України, скерувала свою діяльність з метою забезпечення прав людини. По-перше, відповідно до ст. 28 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» створено у складі Державного бюджету України фонд боротьби з гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та її наслідками на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України зазначеної хвороби, та протягом 30 днів з дня відміни цього карантину. Рішення про виділення коштів із зазначеного фонду приймаються Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. Згідно пункту 8 Порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам і державної соціальної допомоги на догляд, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 квітня 2005 року № 261 соціальна допомога встановлюється виходячи з розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, у такому розмірі: 60 відсотків - інвалідам III групи. По-друге, відповідач ІІ вказує, що відповідно до підпункту 4 пункту 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 01 квітня 2020 року № 251 «Деякі питання підвищення пенсійних виплат і надання соціальної підтримки окремим категоріям населення у 2020 році» Міністерство соціальної політики та Пенсійний фонду України забезпечили проведення у квітні 2020 року після внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з негативними наслідками поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, у сумі 1 000 гривень окремим категоріям населення з числа одержувачів державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю. По-третє, разом з цим, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» врегульовано питання продовження виплати на період карантину всіх пенсій і допомог людям, в яких на цей час припадає перекомісія МСЕК та ЛКК про встановлення інвалідності і перепризначення (продовження) пенсій і допомог на новий період, без заяв та без будь-яких документів. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 на обласні державні адміністрації покладено обов`язок забезпечити облаштування спеціалізованих закладів для організації обсервації (ізоляції), харчування, транспортування до них осіб, у тому числі від пунктів пропуску через державний кордон та контрольних пунктів в`їзду на тимчасово окуповану територію та виїзду з неї, що потребують обсервації (ізоляції), медичне спостереження за ними, вжити додаткових заходів до виявлення та обслуговування одиноких осіб та осіб з інвалідністю, осіб, які перебувають на самоізоляції, та організувати належний соціальний супровід. Водночас, відповідно до статті 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» обсервація - перебування особи, стосовно якої є ризик поширення інфекційної хвороби, в обсерваторі з метою її обстеження та здійснення медичного нагляду за нею. Водночас, розпорядженням голови обласної держаної адміністрації - керівника обласної військово-цивільної адміністрації від 15.04.2020 № 298 «Про внесення змін до розпорядження голови облдержадміністрації — керівника обласної військово-цивільної адміністрації від 12.03.2020 № 200» розпорядження від 12.03.2020 № 200 «Про організацію виконання постанови КМУ від 11.03.2020 № 211» доповнено пунктом 8 та зобов`язано управління з питань цивільного захисту облдержадміністрації вжити заходів щодо визначення переліку спеціалізованих закладів для організації обсервації (ізоляції) та надати його штабу з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації, пов`язаної із виникненням на території Луганської області випадку захворювання на гостру респіраторну хворобу COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Отже, відповідно до вищезазначених нормативно-правових актів у смт Станиця Луганська було утворено місце обсервації у приміщенні денного стаціонару Станично-Луганської центральної районної лікарні, тобто позивач безперешкодно могла звернутися до голови Станично-Луганської районної адміністрації для надання їй місця проведення обсервації та бути під наглядом лікарів, посилаючись на те, що остання є інвалідом III групи, хворіє бронхіальною астмою, хронічним ринітом та постійно знаходиться у групі ризику заразитися смертельно небезпечною хворобою, що підпадає під критерії знаходження у обсерваторі, але з незрозумілих причин позивач не скористалася наданим й правом.

Відповідач ІІ зазначає, що у свою чергу вжив усіх відповідних заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, та прийняв відповідну нормативну базу для захисту прав населення на період карантину та вищенаведений перелік нормативно-правових актів не є вичерпним.

Відповідач ІІ зазначає про необґрунтованість позовних вимог про відшкодування моральної шкоди та відсутність правових підстав щодо її задоволення.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд встановлено наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , є громадянкою України, внутрішньо переміщеною особою, особою з інвалідністю 3 групи, отримує пенсію по інвалідності, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 , довідкою про присвоєння ідентифікаційного номеру платника податків, довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 26.06.2019 № 919-5000149751, довідкою до акта огляду МСЕК серії 12ААБ № 142713 та посвідченням серії НОМЕР_3 (арк. спр. 11-15).

05 квітня 2020 року позивач намагалась виїхати через КПВВ «Станиця Луганська» на тимчасово окуповану територію України, однак представниками відповідача І їй було відмовлено у такому виїзді.

Листами Військової частини А0135-ІІ від 06.04.2020 за вих. № 313/окпос/26/1493 та від 06.04.2020 за вих. № 313/окпос/26/1485 адвокату ОСОБА_2 , що здійснювала правову допомогу позивачу, повідомлено, що Кабінетом Міністрів України з урахуванням поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої вірусом SARS-СоV-2, висновків Всесвітньої організації охорони здоров`я щодо визнання розповсюдження СОVID-19 у країнах світу пандемією, з метою ліквідації наслідків медико-біологічної надзвичайної ситуації природного характеру державного рівня, забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення, прийнято розпорядження від 25 березня 2020 року 338-р «Про переведення єдиної державної системи цивільного захисту у режим надзвичайної ситуації», яким на всій території України установлено режим надзвичайної ситуації до 24.04.2020. На підставі викладеного Командуванням об`єднаних сил видано розпорядчі документи, якими призупинено пропуск через контрольні пункти в`їзду-виїзду з тимчасово окупованих територій у Донецькій і Луганській областях, а також прийняті обмеження в перетині лінії проведення операції Об`єднаних сил зі сторони Харківської, Запорізької та Дніпропетровської областей (арк. спр. 19-21).

Листом Військової частини А0135-ІІ від 17.04.2020 № 313/окп ос/30/1706 ОСОБА_1 на її заяву від 14 квітня 2020 року пропоновано віднестися з розумінням до обмежень та утриматися від поїздки через лінію розмежування до завершення карантинних заходів (арк. спр. 28).

Листом Адміністрації Державної прикордонної служби України № 0.232-4487/0/6-20-вих від 28.04.2020 на заяву позивача від 14.04.2020 про надання інформації щодо підстав відмови у в`їзді на тимчасово окуповану територію повідомлено, що згідно з розпорядженням Командувача об`єднаних сил від 21.03.2020 № 229 з 7.00 год. 22 березня 2020 року з метою запобігання подальшого занесення на територію України випадків короновірусної хвороби тимчасово припинено пропускні операції в контрольних пунктах в`їзду-виїзду через лінію розмежування (в обох напрямках) (арк. спр. 30).

14.04.2020 ОСОБА_1 поштою скеровано до Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації заяву про надання соціальних послуг у вигляді надання притулку та натуральної допомоги (продуктів харчування) (арк. спр. 23).

Листом Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації від 23.04.2020 за №375 повідомлено щодо питання сприяння у вирішенні питань надання притулку та натуральної допомоги, що ОСОБА_1 перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа в м. Сєвєродонецьку Луганської області, тому для вирішення визначених питань їй рекомендовано звернутися за місцем фактичного перебування на обліку як внутрішньо переміщеної особи до органу державної виконавчої влади (органу місцевого самоврядування) (арк. спр. 24).

14 квітня 2020 року позивачкою засобами поштового зв`язку скеровано заяву до Станично-Луганської селищної ради про забезпечення її місцем для тимчасового проживання та харчуванням (арк. спр. 25).

Листом Станично-Луганської селищної ради від 21.04.2020 № 443 повідомлено, що позивач не є постраждалою особою в контексті норм Кодексу цивільного захисту України, а тому Станично-Луганська селищна рада не бачить правових підстав у задоволенні заяви (арк. спр. 26).

Спірним у даній справі є правомірність дій відповідача І щодо заборони позивачу в`їзду на тимчасово окуповану територію та бездіяльності відповідача ІІ стосовно неприйняття нормативно-правових актів щодо забезпечення позивача харчуванням та тимчасовим житлом.

При вирішенні справи суд виходить з наступного.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій Луганського прикордонного загону імені Героя України полковника Євгенія Пікуса щодо заборони в`їзду позивача на тимчасово окуповану територію України, починаючи з 05.04.2020 по 18.05.2020, суд зазначає наступне.

За унормуванням статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Аналогічні положення викладені в статті 2 протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території.

Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною.

На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Права, викладені в пункті 1, також можуть у певних місцевостях підлягати обмеженням, що встановлені згідно із законом і виправдані суспільними інтересами в демократичному суспільстві.

Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (далі - Закон 1382-IV) визначає порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і встановлює випадки їх обмеження.

Частиною першою статті 2 Закону 1382-IV встановлено: громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.

Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

За змістом частини першої статті 4 Закону 1382-ІV, законодавство про свободу пересування та вільний вибір місця проживання складається з Конституції України, цього Закону, інших законів та міжнародних договорів України.

Відповідно до абзаців 7, 8 статті 12 Закону 1382-ІV свободу пересування відповідно до закону може бути обмежено у прикордонній смузі; на територіях військових об`єктів; у зонах, які згідно із законом належать до зон з обмеженим доступом; на приватних земельних ділянках; на територіях, щодо яких введено воєнний або надзвичайний стан; на окремих територіях і в населених пунктах, де у разі небезпеки поширення інфекційних захворювань і отруєнь людей введені особливі умови і режим проживання населення та господарської діяльності; на тимчасово окупованих територіях.

Таким чином, з аналізу наведених норм вбачається, що кожен, хто на законних підставах перебуває на території України, має право на вільне пересування по території України. У виняткових випадках це право може бути обмежено на підставах, що визначені законами.

Закон № 1382-IV встановлює випадки обмеження свободи пересування, а саме: пересування відповідно до цього закону може бути обмежено на окремих територіях і в населених пунктах, де у разі небезпеки поширення інфекційних захворювань введені особливі умови і режим проживання населення та господарської діяльності та на тимчасово окупованих територіях.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 03 лютого 2020 року 93-р «Про заходи щодо запобігання занесенню і поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», зокрема, установлено режим підвищеної готовності єдиної державної системи цивільного захисту для запобігання виникненню надзвичайної ситуації державного рівня внаслідок можливого поширення гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Затверджено Національний план протиепідемічних заходів щодо запобігання занесенню і поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на 2020 рік.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно до статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10 березня 2020 р., установлено з 12 березня 2020 року до 24 квітня 2020 року на всій території України карантин, та введено ряд обмежувальних заходів.

Указом Президента України від 13 березня 2020 року 87/2020 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 березня 2020 року «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID -19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (додається, підпункт 3 пункту 1 - для службового користування).

Преамбулою вказаного рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 березня 2020 року занотовано: розглянувши інформацію про епідемічну ситуацію у зв`язку з поширенням територією України та країн світу гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), Рада національної безпеки і оборони України відзначає, що за висновками Всесвітньої організації охорони здоров`я розповсюдження COVID-19 у країнах світу набуло статусу пандемії, епідемічна ситуація в Україні набула надзвичайно загрозливого характеру, та з метою запобігання негативному розвитку епідемічної ситуації та забезпечення додержання статті 49 Конституції України Радою національної безпеки і оборони України, також було введено ряд обмежувальних заходів, в тому числі, щодо переміщення осіб через державний кордон України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року № 338-р, з урахуванням поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, висновків Всесвітньої організації охорони здоров`я щодо визнання розповсюдження COVID-19 у країнах світу пандемією, з метою ліквідації наслідків медико-біологічної надзвичайної ситуації природного характеру державного рівня, забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення та відповідно до статті 14 та частини другої статті 78 Кодексу цивільного захисту України установлено для єдиної державної системи цивільного захисту на всій території України режим надзвичайної ситуації до 24 квітня 2020 року.

При цьому, особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях визначає Закон України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» (далі - Закон № 2268-VIII) від 18.01.2018, який набрав чинності 24.02.2018.

Тимчасово окупованими територіями у Донецькій та Луганській областях на день ухвалення цього Закону визнаються частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль, а саме: сухопутна територія та її внутрішні води у межах окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей (пункт 1 частини першої статті 1 Закону № 2268-VIII).

Частиною другою статті 1 Закону № 2268-VIII межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях, визначаються Президентом України за поданням Міністерства оборони України, підготовленим на основі пропозицій Генерального штабу Збройних Сил України.

За змістом частин першої – третьої статті 9 Закону № 2268-VIII стратегічне керівництво силами та засобами Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, які залучаються до здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, здійснює Генеральний штаб Збройних Сил України.

Керівництво силами та засобами Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, які залучаються до здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації безпосередньо у Донецькій та Луганській областях, здійснює Командувач об`єднаних сил, який призначається Президентом України за поданням начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України.

Командувач об`єднаних сил реалізує свої повноваження через Об`єднаний оперативний штаб Збройних Сил України. Повноваження Командувача об`єднаних сил визначаються положенням про Об`єднаний оперативний штаб Збройних Сил України, яке розробляється Генеральним штабом Збройних Сил України та затверджується Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України за поданням Міністра оборони України.

Частиною п`ятою статті 9 Закону № 2268-VIII передбачено, що військовослужбовці, працівники правоохоронних органів та інші особи, які залучаються до здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, на час проведення таких заходів підпорядковуються Командувачу об`єднаних сил, рішення якого є обов`язковими до виконання.

В`їзд осіб, переміщення товарів на тимчасово окуповані території у Донецькій та Луганській областях і виїзд осіб, переміщення товарів з таких територій згідно з частинами першою, третьою статті 12 Закону № 2268-VIII здійснюються через контрольні пункти в`їзду-виїзду.

Командувач об`єднаних сил у разі реальної загрози життю та здоров`ю осіб, які перетинають лінію розмежування, має право обмежити в`їзд цих осіб на тимчасово окуповані території Донецької та Луганської областей на період існування цієї загрози.

Порядок в`їзду осіб, переміщення товарів на тимчасово окуповані території у Донецькій та Луганській областях і виїзду осіб, переміщення товарів із таких територій визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2019 року № 815 затверджено Порядок в`їзду осіб, переміщення товарів на тимчасово окуповані території у Донецькій та Луганській областях і виїзду осіб, переміщення товарів з таких територій (далі - Порядок № 815).

Пунктом 1 Порядку № 815 визначено, що цей Порядок визначає процедуру в`їзду/виїзду осіб і транспортних засобів, за допомогою яких вони переміщуються, і переміщення товарів на тимчасово окуповані території у Донецькій та Луганській областях (далі - тимчасово окуповані території) та з таких територій.

Абзацом 1 пункту 3 Порядку № 815 встановлено: в`їзд/виїзд осіб, у тому числі транспортних засобів, за допомогою яких вони переміщуються, а також переміщення товарів на тимчасово окуповані території та з таких територій здійснюється виключно через визначені контрольні пункти відповідно до вимог цього Порядку.

Пунктом 4 Порядку № 815 визначено, що кількість контрольних пунктів, їх місцезнаходження та межі, дорожні коридори визначаються рішенням Командувача об`єднаних сил за пропозиціями Донецької та Луганської облдержадміністрацій, обласних військово-цивільних або військових адміністрацій (у разі їх утворення) та оприлюднюються на офіційних веб-сайтах Міноборони, Адміністрації Держприкордонслужби, ДФС.

Відповідальним за облаштування, утримання та обслуговування контрольного пункту в`їзду/виїзду, а також прилеглої до них території згідно п. 5 Порядку № 815 є Донецька та Луганська облдержадміністрації, обласні військово-цивільні адміністрації або військові адміністрації (у разі їх утворення). Облаштування контрольного пункту в`їзду/виїзду та прилеглої до них території, в тому числі кімнатами для батьків з дітьми, туалетами, доступними для людей, які користуються колісними кріслами, та іншими елементами доступності, здійснюється відповідно до вимог законодавства та державних будівельних норм, стандартів і правил.

Наказом Командувача об`єднаних сил від 06.10.2019 № 942 «Про визначення контрольних пунктів в`їзду/виїзду» затверджено перелік контрольних пунктів в`їзду/виїзду для перетинання лінії розмежування в межах Донецької та Луганської областей згідно переліку, що додається.

До вказаного переліку, в тому числі, входить контрольний пункт в`їзду/виїзду «Станиця Луганська», розташований у смт. Станиця Луганська Станично-Луганського району Луганської області, на ділянці автомобільної дороги загального користування С131624, км 3+200 (КПП «Красна Талівка» «Луганськ»). Дорожній коридор «Станиця Луганська Щастя Новоайдар».

Відповідно до абзацу 2 пункту 3 Порядку № 815, контрольні пункти функціонують без вихідних, цілодобово. Пропуск осіб, транспортних засобів та товарів через такі пункти здійснюється відповідно до режиму їх функціонування, встановленого Командувачем об`єднаних сил.

Контрольні пункти не призначені для перетинання державного кордону.

Рух автомобільного транспорту в межах контрольованої території від контрольних пунктів до лінії розмежування та у зворотному напрямку здійснюється лише дорожніми коридорами (автомобільними).

За рішенням Командувача об`єднаних сил у районі здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях у випадках, передбачених законодавством, можуть встановлюватися додаткові обмеження та/або заборони переміщення осіб, не залучених до проведення таких заходів, транспортних засобів та товарів (абзаци 6, 7 пункту 3 Порядку № 815).

Виконання законних вимог уповноважених службових осіб військових формувань, правоохоронних та інших державних органів, яких залучено до здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях та які здійснюють контроль в`їзду/виїзду, є обов`язковим для всіх осіб, які в`їжджають на тимчасово окуповані території та виїжджають з таких територій.

З системного аналізу наведених норм вбачається, що у районі здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях діє особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території.

Перетин меж тимчасово окупованої території особами, що не залучені до здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, здійснюється виключно через визначені контрольні пункти в`їзду-виїзду.

При цьому, безпосереднє керівництво вказаними контрольними пунктами, здійснює Командувач об`єднаних сил, який встановлює відповідний режим їх функціонування.

За рішенням Командувача об`єднаних сил у районі здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях у випадках, передбачених законодавством, можуть встановлюватися додаткові обмеження щодо переміщення осіб, через пропускні контрольні пункти, в тому числі, щодо заборони їх переміщення.

Отже, встановлення режиму перетину меж окупованої території є дискреційними повноваженнями Командувача об`єднаних сил, рішення якого є обов`язковими як для осіб, які здійснюють контроль в`їзду/виїзду, так і для всіх осіб, які в`їжджають на тимчасово окуповані території та виїжджають з таких територій.

Наказом Командувача об`єднаних сил від 21.03.2020 року № 229/дск «Про тимчасові обмеження пропуску громадян» з метою ефективної протидії та недопущення занесення на підконтрольну територію України короновірусної інфекції та відповідно до ст. ст. 6, 11 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», та дотримання вимог Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», на виконання Указу Президента України від 13 березня 2020 року № 87/2020 «з 00 год. 01 хв. 22.03.2020 року до його особливого розпорядження призупинити пропуск через контрольні пункти в`їзду-виїзду з тимчасово окупованих територій у Донецькій і Луганській областях осіб та транспортних засобів; у виключних випадках, враховуючи наявні індивідуальні обставини соціального (гуманітарного) характеру, при наявності підтверджуючих документів, під час перетину лінії розмежування, за окремим рішенням, здійснювати пропуск через лінію розмежування…».

Отже, згідно наказу Командувача об`єднаних сил від 21.03.2020 № 229/дск «Про тимчасові обмеження пропуску громадян» передбачена насамперед ситуація застосування обмежень для осіб з тимчасово окупованих територій, в той час коли позивач виявила бажання перетнути лінію розмежування саме на окуповану територію.

В цьому конкретному випадку, який суд розцінює як виключний, враховуючи наявні індивідуальні обставини соціального характеру (відсутність достатньої кількості коштів, погодні умови), при наявності підтверджуючих документів (інвалід 3 групи, має хронічне захворювання – бронхіальна астма), наявність медичної документації щодо лікування, яке позивач розпочала до встановлення карантину та закінчила після введення карантину), під час перетину лінії розмежування Командувачу об`єднаних сил за окремим рішенням можливо було здійснити пропуск ОСОБА_1 через лінію розмежування.

Згідно з положеннями статей 1, 3 Конституції України в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

За унормуванням статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачає, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Суд зазначає, що у даному випадку порушені права позивача як людини та основоположні свободи, право на вільне пересування, вільний вибір місця проживання.

З урахуванням наведеного, суд вважає, що дії відповідача І щодо заборони в`їзду позивача на тимчасово окуповану територію 05.04.2020, є неправомірними та такими, що порушили право позивача на вільне пересування.

Позивач просить визнати протиправними дії відповідача І, що полягали у забороні в`їзду на тимчасово окуповану територію з 05.04.2020 по 18.05.2020.

При цьому, матеріалами справи підтверджується, що заборона в`їзду позивачці на тимчасово окуповану територію мала місце ІНФОРМАЦІЯ_2 . В матеріалах справи відсутні докази щодо повторного або неодноразового звернення та відмови у в`їзді позивачці починаючи з 05.04.2020 по 18.05.2020. У зв`язку з цим, відсутні підстави для задоволення позовних вимог щодо визнання протиправними дій відповідача І щодо періоду з 05.04.2020 по 18.05.2020.

Таким чином, позовні вимоги щодо визнання протиправними дій відповідача І, що полягали у забороні їй в`їзду на тимчасово окуповану територію 05.04.2020 підлягають задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача І відшкодування моральної шкоди.

Частиною третьою статті 23 Цивільного кодексу України визначено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

З аналізу зазначених норм вбачається, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Частиною першою та другою статті 1167 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до вимог статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. За заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їхньої вини (ст. 1190 Цивільного кодексу України).

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

Вирішуючи питання щодо наявності моральних страждань позивача, викликаних протиправними діями відповідача І, суд враховує встановлені щодо особи позивача обставини: її похилий вік, наявність захворювання (бронхіальна астма, 3 група інвалідності), повернення до місця проживання після перебування на стаціонарному лікуванні з 16.03.2020 по 02.04.2020 (арк. спр. 16-17), відсутність житла та близьких осіб, родичів на території смт. Станиця Луганська, непрацездатність, обмежений матеріальний стан.

Враховуючи вказані обставини суд дійшов висновку, що протиправні дії відповідача І щодо заборони в`їзду ОСОБА_1 на тимчасово окуповану територію починаючи з 05.04.2020 спричинило для неї моральні страждання у вигляді почуття соціальної незахищеності, безпритульності, безпорадності, внаслідок неможливості повернутися додому та необхідності проживання на у смт. Станиця Луганська.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача І моральної шкоди у розмірі 5000,00 грн підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача ІІ щодо неприйняття нормативно-правових актів щодо забезпечення ОСОБА_1 харчуванням і тимчасовим житлом.

Приписами частини першої статті 46 Конституції України обумовлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 338-р від 25 березня 2020 року «Про переведення єдиної державної системи цивільного захисту у режим надзвичайної ситуації» установлено для єдиної державної системи цивільного захисту на всій території України режим надзвичайної ситуації до 31 грудня 2020 року.

Розпорядженням голови обласної державної адміністрації - керівника обласної військово-цивільної адміністрації Луганської обласної військово-цивільної адміністрації від 25 березня 2020 року 243 «Про встановлення режиму надзвичайної ситуації», на підставі статей 6, 27 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», відповідно до статей 14, 71, 75, 76, 78 Кодексу цивільного захисту України, Положення про єдину державну систему цивільного захисту Луганської області, затвердженого розпорядженням голови обласної державної адміністрації - керівника обласної військово-цивільної адміністрації від 03.12.2015 № 593, зареєстрованим у Головному територіальному управлінні юстиції у Луганській області від 23.12.2015 № 42/1502, враховуючи протокол регіональної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій від 25.03.2020 № 7, з метою запобігання виникненню і поширенню на території області гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, невідкладного вжиття комплексу заходів та робіт з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації, установлено режим надзвичайної ситуації для територіальної підсистеми єдиної державної системи цивільного захисту Луганської області (http://loga.gov.ua/sites/default/files/golova-acts/200325243.pdf).

Відносини, пов`язані із захистом населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій, реагуванням на них, функціонуванням єдиної державної системи цивільного захисту, та повноваження органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, права та обов`язки громадян України, іноземців та осіб без громадянства, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності визначає Кодекс цивільного захисту України.

Пунктом 35 статті 2 Кодексу цивільного захисту України визначено, що постраждалі внаслідок надзвичайної ситуації техногенного або природного характеру (далі - постраждалі) - особи, здоров`ю яких заподіяна шкода внаслідок надзвичайної ситуації.

Статтею 4 Кодексу цивільного захисту України визначено, що цивільний захист - це функція держави, спрямована на захист населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій шляхом запобігання таким ситуаціям, ліквідації їх наслідків і надання допомоги постраждалим у мирний час та в особливий період.

За змістом статті 6 Кодексу цивільного захисту України цивільний захист забезпечується з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про основи національної безпеки України», суб`єктами, уповноваженими захищати населення, території, навколишнє природне середовище і майно, згідно з вимогами цього Кодексу - у мирний час, а також в особливий період - у межах реалізації заходів держави щодо оборони України.

Частиною другою статті 78 Кодексу цивільного захисту України визначено, у разі виникнення надзвичайної ситуації з тяжкими наслідками за рішенням Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування в Україні або у межах конкретної її території тимчасово вводиться режим надзвичайної ситуації.

В частинах першій - другій статті 81 Кодексу цивільного захисту України передбачено: заходи життєзабезпечення постраждалих здійснюються під час надзвичайних ситуацій, а також під час ведення воєнних (бойових) дій або внаслідок таких дій.

Життєзабезпечення постраждалих полягає у створенні і підтриманні умов, мінімально необхідних для збереження життя і здоров`я населення в зонах надзвичайних ситуацій, на маршрутах евакуації і в місцях розміщення евакуйованого населення, за встановленими нормами і нормативами та включає забезпечення населення водою, продуктами харчування, предметами першої необхідності, місцем для тимчасового проживання, виробами медичного призначення, лікарськими засобами та комунально-побутовими послугами, а також транспортне та інформаційне забезпечення.

Відповідно до частини третьої статті 81 Кодексу цивільного захисту України види та норми майна, а також види та обсяги послуг щодо життєзабезпечення постраждалих встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Правилами пункту 4 частини четвертої статті 81 Кодексу цивільного захисту України обумовлено, що організація життєзабезпечення постраждалих покладається: у містах (крім міст Києва та Севастополя), селищах та селах - на органи місцевого самоврядування.

Тобто, в даному випадку, саме на органи місцевого самоврядування покладено обов`язок вживати відповідні заходи щодо життєзабезпечення постраждалих, які знаходяться на певній території.

За унормуванням частин першої, другої статті 84 Кодексу цивільного захисту України постраждалий внаслідок надзвичайної ситуації - це особа, якій заподіяно моральну, фізичну або матеріальну шкоду внаслідок надзвичайної ситуації або проведення робіт з ліквідації її наслідків. Заходи соціального захисту та відшкодування матеріальних збитків постраждалим внаслідок надзвичайної ситуації включають: надання (виплату) матеріальної допомоги (компенсації), забезпечення житлом, надання медичної та психологічної допомоги, надання гуманітарної допомоги, надання інших видів допомоги.

Враховуючи наведене, позивач має право на відповідний соціальний захист та відшкодування матеріальних збитків внаслідок надзвичайної ситуації, в тому числі, на отримання матеріальної допомоги (компенсації), забезпечення тимчасовим житлом, отримання медичної, гуманітарної та інших видів допомоги, забезпечення яких в даному випадку з урахуванням норм Кодексу цивільного захисту України покладено на органи місцевого самоврядування.

Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII (далі – Закон № 1706-VII) відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до частини першої статті 15 Закону № 1706-VII фінансове забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб за рахунок бюджетних коштів здійснюється відповідно до бюджетного законодавства. Заходи щодо забезпечення прийому, проїзду, розміщення та облаштування вимушених переселенців є видатковими зобов`язаннями України та органів місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції щодо забезпечення соціальних прав і гарантій громадян України.

Для розвитку та поліпшення матеріально-технічної бази, спрямованої на забезпечення захисту прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, можуть залучатися кошти підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, іноземних держав та міжнародних організацій у вигляді благодійної, гуманітарної, матеріальної та технічної допомоги, а також добровільні пожертвування фізичних і юридичних осіб, благодійних організацій та громадських об`єднань, інші не заборонені законодавством джерела (частина 2 статті 15 Закону № 1706-VII).

Відповідно до частини другої, третьої статті 16 Закону № 1706-VII органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть залучати громадські об`єднання до процесу формування і реалізації державної політики щодо вирішення питань внутрішньо переміщених осіб.

Державний нагляд та контроль за дотриманням законодавства громадськими об`єднаннями, що надають допомогу внутрішньо переміщеним особам, здійснюють органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування у порядку, визначеному законом.

З наведених норм закону також убачається, що питання забезпечення соціальних прав і гарантій, в тому числі розміщення та облаштування осіб, які є вимушеними переселенцями, віднесені до компетенції органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Отже, за наявного вищевказаного правового врегулювання Кодексом цивільного захисту України відносин, пов`язаних із забезпеченням життєзабезпечення постраждалих від надзвичайних ситуацій, та Законом № 1706-VII питань забезпечення гарантованих прав внутрішньо переміщених осіб, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо неприйняття відповідачем ІІ нормативно-правових актів щодо забезпечення ОСОБА_1 харчуванням і тимчасовим житлом.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач зверталась до УПСЗН Станично-Луганської РДА Луганської області та Станично-Луганської селищної ради з питання надання притулку та харчування, проте суд не може надавати оцінку рішенням цих органів за результатами розгляду звернень позивача зважаючи на предмет спору у даній справі.

Суд вважає неприйнятним застосування у спірних правовідносинах постанови Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 (з відповідними змінами), на яку посилається відповідач ІІ в обгрунтування своїх доводів.

Як вже зазначалося, Кабінетом Міністрів України було установлено з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України карантин, про що була прийнята постанова від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (назва Постанови в редакції Постанов КМУ від 16.03.2020 № 215, від 02.04.2020 № 255).

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) особами, які потребують самоізоляції, є:

особи, які мали контакт з хворим на COVID-19, крім осіб, які перебували у засобах індивідуального захисту у зв`язку з виконанням службових обов`язків;

особи, щодо яких є підозра на інфікування, або особи, які хворіють на COVID-19 та не потребують госпіталізації;

особи, які досягли 60-річного віку, крім осіб, які здійснюють заходи, пов`язані з недопущенням поширення COVID-19, забезпечують діяльність об`єктів критичної інфраструктури;

особи, які досягли 60-річного віку.

Обов`язковій госпіталізації до обсерваторів (ізоляторів), які визначаються обласними, Київською міською державними адміністраціями, підлягають:

особи, які заявили про добровільну госпіталізацію до обсерватора (ізолятора) у зв`язку з неможливістю дотримання вимог самоізоляції;

особи, які двічі порушили умови самоізоляції (крім осіб, визначених абзацом четвертим пункту 4 цієї постанови);

особи, які мали контакт із хворими або мають ознаки інфікування COVID-19 та відмовляються від медичного обстеження, за направленням лікуючого лікаря;

особи, які здійснюють перетин державного кордону (крім осіб, які є працівниками дипломатичних представництв та консульських установ іноземних держав, представництв офіційних міжнародних місій, організацій, акредитованих в Україні, та членів їх сімей; водіїв та членів екіпажу вантажних транспортних засобів, членів екіпажів повітряних і морських, річкових суден, членів поїзних і локомотивних бригад, якщо немає підстав вважати, що вони були в контакті із хворою на COVID-19 особою);

особи, які в`їжджають з тимчасово окупованих територій у Донецькій та Луганській областях, Автономної Республіки Крим і м. Севастополя через контрольні пункти в`їзду на тимчасово окуповану територію та виїзду з неї (крім співробітників Місії Міжнародного комітету Червоного Хреста, співробітників акредитованих в Україні дипломатичних місій, зокрема тих, які провадять моніторинг ситуації та доставку гуманітарної допомоги населенню, що проживає на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономної Республіки Крим і м. Севастополя, якщо немає підстав вважати, що вони були в контакті з хворою на COVID-19 особою).

На обласні, Київську міську державні адміністрації покладається обов`язок забезпечити облаштування спеціалізованих закладів для організації обсервації (ізоляції), харчування, транспортування до них осіб, у тому числі від пунктів пропуску через державний кордон та контрольних пунктів в`їзду на тимчасово окуповану територію та виїзду з неї, що потребують обсервації (ізоляції), медичне спостереження за ними.

Проте, позивач не належить до осіб, які потребували самоізоляції або обов`язковому розміщенню до обсерватора (ізолятора) відповідно до постанови КМУ № 211 від 11.03.2020 (в редакції, чинній на дату заборони в`їзду на окуповану територію) . Крім того, у позовній заяві позивач зазначає, що вона входила у найбільш вразливу групу населення через наявність хвороби легенів, сподівалась потрапити до додому та уникнути зараження небезпечною хворобою.

Постанова Кабінету Міністрів України від 01 квітня 2020 року № 251 «Деякі питання підвищення пенсійних виплат і надання соціальної підтримки окремим категоріям населення у 2020 році» також не регулює питання забезпечення осіб житлом та продуктами харчування, які опинились в такій ситуації як позивач.

Щодо доводів відповідача ІІ про помилкового віднесення позовної заяви до юрисдикції адміністративного суду та визначення Держави Україна в особі КМУ відповідачем у справі.

У відповідності до частин першої, п`ятої статті 21 КАС України позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов`язані між собою. Вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

В даному випадку вимоги позивача пов`язані між собою та заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.

Таким чином, доводи відповідача ІІ щодо безпідставного об`єднання в один позов і адміністративну справу різних позовних вимог, які відрізняються предметом позову, змістом позову, суб`єктним складом, є недоречними з правової точки зору.

Доводи позивача щодо визначення Держави Україна в особі КМУ відповідачем у справі на увагу не заслуговують, так як судом вказане питання вирішено при прийнятті позовної заяви до розгляду і відкритті провадження у справі, визначено відповідачем у справі – Кабінет Міністрів України.

Позовні вимоги про стягнення з відповідача ІІ відшкодування моральної шкоди у сумі 88000,00 грн є похідними від вимог щодо протиправної бездіяльності відповідача ІІ.

Оскільки суд дійшов висновку, що позовні вимоги до відповідача ІІ задоволенню не підлягають, відсутні підстави для задоволення вимог про відшкодування моральної шкоди внаслідок протиправної бездіяльності відповідача ІІ.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частини друга статті 77 КАС України).

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на вказане, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.

Ухвалою суду від 21 вересня 2020 року позивачу відстрочено сплату судового збору в розмірі 840,80 грн до ухвалення рішення у справі (арк. спр. 36-38).

При цьому, суд враховує те, що позивач є пенсіонером та особою з інвалідністю, тобто відноситься до найменш соціально захищеної верстви населення, та те, що позивачем заявлено значну кількість позовних вимог, в більшості яких позивачу відмовлено, а тому покладення судового збору на позивача пропорційно задоволених позовних вимог, може бути значним тягарем для позивача та завдати значної шкоди її матеріальному стану.

Таким чином, на підставі викладеного, суд вважає за необхідне звільнити позивача від сплати судового збору у розмірі 420,40 грн.

Щодо решти судового збору, суд зазначає, що враховуючи те, що позовні вимоги задоволені частково, а саме в частині, що стосується Луганського прикордонного загону імені Героя України полковника Євгенія Пікуса, суд вважає за необхідне стягнути з останнього на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 420,40 грн.

Керуючись ст.ст.6, 7, 90, 242, 245, 246, 255, 295, 371, п.15.5 Розділу VІІ Перехідних положень КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов адвоката Скворцової Алли Юріївни в інтересах ОСОБА_1 (зареєстроване місце мешкання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Луганського прикордонного загону імені Героя України полковника Євгенія Пікуса (місце знаходження: 93120, Луганська область, м. Лисичанськ, пр-т Перемоги, буд. 58, код ЄДРПОУ 14321736), Кабінету Міністрів України (місце знаходження: 01008, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 12/2) про визнання протиправними дії, визнання протиправною бездіяльності, стягнення моральної шкоди задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Луганського прикордонного загону імені Героя України полковника Євгенія Пікуса щодо заборони ОСОБА_1 в`їзду на тимчасово окуповану територію 05.04.2020.

Стягнути з Луганського прикордонного загону імені Героя України полковника Євгенія Пікуса на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5000 (п`ять тисяч) гривень 00 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Звільнити ОСОБА_1 від сплати судового збору у розмірі 420 грн (чотириста двадцять) гривень 40 копійок.

Стягнути з Луганського прикордонного загону імені Героя України полковника Євгенія Пікуса на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 420 грн (чотириста двадцять) гривень 40 копійок.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Захарова