Ухвала суду № 93363290, 07.12.2020, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про залишення без розгляду частини позовних вимог

07 грудня 2020 року м. Кропивницький Справа № 340/925/20

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Черниш О.А.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

відповідач: військова частина 2269 Національної гвардії України (28000, Кіровоградська область, м. Олександрія, вул. Діброви, 77/95, код ЄДРПОУ 14322859)

про визнання протиправною відмови та стягнення середнього заробітку, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини 2269 Національної гвардії України про визнання протиправною відмови та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Позов ОСОБА_1 мотивовано тим, що він проходив військову службу у складі військової частини 2269 Національної гвардії України, з якої був звільнений наказом командувача Національної гвардії України №119 о/с від 07.08.2018 року. Наказом командира військової частини 2269 Національної гвардії України №167 від 13.08.2019 року його виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення. Проте в день звільнення з позивачем не було проведено остаточного розрахунку, оскільки не виплачено грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно. Таку грошову компенсацію він отримав лише 09.08.2019 року, тобто через рік після звільнення з військової служби. У березні 2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату йому середнього заробітку та час затримки розрахунку при звільненні з військової служби. 13.03.2020 року він отримав відповідь №69/20-829 від 06.03.2020 року, якою відповідач відмовив у виплаті середнього заробітку з тих підстав, що виплачена грошова компенсація за недоотримане речове майно не є щомісячним чи одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, а відтак не підпадає під дію статті 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплат" та статей 116, 117 КЗпП України. Позивач не погоджується з такою відмовою та стверджує, що він має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.08.2018 року по день фактичного розрахунку 09.08.2019 року, обрахованого із сум виплат за два останні календарні місяці перед його звільненням. З цих підстав просить суд:

- визнати протиправною відмову військової частини 2269 Національної гвардії України щодо виплати середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні з військової служби;

- стягнути з військової частини 2269 Національної гвардії України на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку з 15.08.2018 року по 09.08.2019 року в сумі 284 651, 10 грн.

Ухвалою судді від 27.03.2020 року позовну заяву залишено без руху у зв`язку з тим, що вона подана без додержання вимог, установлених статтею 161 КАС України, та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви, шляхом подання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду.

Ухвалою судді від 13.04.2020 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву із запереченнями проти позову, мотивованими тим, що компенсація за речове майно не є складовою грошового забезпечення, а тому на суму належної компенсації не розповсюджуються вимоги статті 117 КЗпП України щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку (виплати компенсації) при звільненні військовослужбовця. Відповідач зазначив, що заява про нарахування й виплату грошової компенсації за неотримане речове майно подана позивачем до військової частини лише 30.01.2019 року, натомість у день звільнення позивача з військової служби 13.08.2018 року були відсутні підстави для нарахування та виплати позивачу такої грошової компенсації. Крім того, відповідач посилався на те, що позивач пропустив строк звернення до суду, установлений частиною 1 статті 233 КЗпП України, а тому просив позов залишити без розгляду.

У відповіді на відзив позивач наполягав на тому, що строк звернення до суду слід обчислювати з 14.03.2020 року, коли він отримав відповідь військової частини 2269 Національної гвардії України №69/20-829 від 06.03.2020 року про результати розгляду своєї вимоги про розрахунок. Також у цій заяві по суті справи позивач зменшив розмір позовних вимог та просив стягнути з відповідача середній заробіток за весь період затримки розрахунку з 15.08.2018 року по 08.08.2019 року в сумі 195 443, 40 грн.

Відповідач подав заперечення, у якому наголошував, що звернення працівника до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні обмежено строками, установленими частиною 1 статті 233 КЗпП України. Відлік тримісячного строку звернення до суду з позовною заявою щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні для позивача розпочався з 10.08.2019 року, а отримання ним відповіді військової частини №69/20-829 від 06.03.2020 року не може бути визнано поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження, суд установив такі обставини та дійшов до таких висновків.

ОСОБА_1 проходив військову службу у Національній гвардії України у складі військової частини 2269 на посаді командира батальйону аеродромно-технічного забезпечення.

Наказом командувача Національної гвардії України №119 о/с від 07.08.2018 року ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас Збройних Сил України за підпунктом "б" (за станом здоров`я) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" з правом носіння військової форми одягу. Наказом командира військової частини 2269 Національної гвардії України (по стройовій частині) №167 від 13.08.2018 року позивача з 13.08.2018 року виключено зі списків особового складу частини, а з 14.08.2018 року – з усіх видів забезпечення. (а.с. 15)

У лютому 2019 року позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини 2269 Національної гвардії України, оскаржуючи бездіяльність щодо невиплати йому грошової компенсацію вартості за неотримане речове майно.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20.04.2019 року в адміністративній справі №340/318/19, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 18.06.2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправною бездіяльність військової частини 2269 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно на підставі довідки на речове майно, належне до отримання №2 від 06.09.2018 року. Стягнуто з військової частини 2269 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно у сумі 68151,75 грн.

На виконання цього судового рішення з рахунків відповідача 09.08.2019 року стягнуто кошти у сумі 68151,75 грн., які того ж дня зараховані позивачу. (а.с. 16, 41)

ОСОБА_1 04.03.2020 року подав командиру військової частини 2269 Національної гвардії України заяву від 04.03.2020 року про виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.08.2018 року по 09.08.2019 року. (а.с. 43)

Листом №69/20-829 від 06.03.2020 року відповідач надав позивачу відповідь на його звернення, у якій повідомив про відсутність підстав для виплати коштів військовою частиною. (а.с. 13 - 14)

Позивач, не погоджуючись зі змістом цієї відповіді, 20.03.2020 року звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір, суд виходив з того, що спірні правовідносини стосуються питання проходження та звільнення з військової служби в Національній гвардії України та відповідальності відповідача за затримку розрахунку при звільненні позивача зі служби.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з частиною 2 статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, дія якого поширюється і на військовослужбовців Національної гвардії України, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Частиною 2 статті 1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України "Про речове забезпечення Національної гвардії України" від 07.06.2017 року №475, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29.06.2017 року за №797/30665, затверджено Інструкцію з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період та Норми забезпечення речовим майном військовослужбовців та працівників Національної гвардії України в мирний час та особливий період.

Затверджена цим наказом Інструкція з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період (надалі – Інструкція №475) визначає завдання, організацію та порядок речового забезпечення військовослужбовців, які проходять військову службу в органах військового управління, з`єднаннях, військових частинах (підрозділах), вищих військових навчальних закладах, навчальних військових частинах (центрах), базах, закладах охорони здоров`я та установах Національної гвардії України.

У пункті 2 розділу Інструкції №475 наведені такі визначення:

- речове майно - предмети обмундирування, взуття, білизни, постільних речей, спорядження, спеціального, концертного та постового одягу, нагрудні знаки і знаки розрізнення, санітарно-господарське, культурно-просвітницьке та спортивне майно, верхолазне спорядження, спеціальне спорядження для службових собак, технічні засоби речової служби та запасні частини до них, інструмент та матеріали для пошиття, ремонту та хімічного чищення речового майна, намети, брезенти, декоративні тканини і килимові вироби, музичні інструменти для штатних військових оркестрів, прапори, папір, канцтовари, бланки та книги обліку і звітності, мило та мийні засоби;

- майно особистого користування - предмети обмундирування, взуття, білизни та спорядження, що видаються військовослужбовцям в постійне власне користування.

Розділом ІІІ Інструкції №475 установлений Порядок забезпечення речовим майном особистого користування в мирний час та особливий період.

Згідно з пунктами 1, 2, 8 глави 1 розділу ІІІ Інструкції №475 початкова видача речового майна військовослужбовцям відповідно до встановлених норм забезпечення здійснюється після набуття ними права на речове забезпечення. Право на речове забезпечення набувають військовослужбовці рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, а також резервісти - в день призначення їх на посаду наказом командира військової частини. Наступна видача речового майна військовослужбовцям проводиться після закінчення строків експлуатації (носіння) раніше виданих предметів.

Військовослужбовці забезпечуються речовим майном тією військовою частиною, у якій вони знаходяться на забезпеченні: особи офіцерського складу, військовослужбовці рядового, сержантського старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, а також резервісти - безпосередньо речовою службою військової частини.

Речове майно військовослужбовцям видається на майбутній строк служби.

Згідно з пунктом 15 глави 1 розділу ІІІ Інструкції №475 військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно (далі - грошова компенсація) в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178 "Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно".

Військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за їх бажанням можуть отримати речове майно, яке не було отримане під час проходження служби.

Закупівельна вартість речового майна, що використовується для нарахування грошової компенсації, доводиться ВРЗ до військових частин на початку року.

Відповідно до пункту 13 глави 5 розділу VI Інструкції №475 для виплати грошової компенсації речовою службою військової частини видається довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, яка складається у трьох примірниках: перший - залишається в речовій службі; другий - передається до бухгалтерської служби; третій - передається особі, що звільняється, або одному з членів сім`ї чи утриманцям загиблого (померлого).

Постановою Кабінету Міністрів України №178 від 16.03.2016 року затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (надалі - Порядок №178).

Цей Порядок визначає механізм виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку і Управління державної охорони (далі - військовослужбовці) грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - грошова компенсація).

Згідно з пунктами 2, 3, 4 Порядку №178 виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.

Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Відповідно до пунктів 5, 7 Порядку №178 довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Виплата грошової компенсації здійснюється в межах бюджетних призначень на закупівлю речового майна, передбачених Міноборони, МВС, Мінінфраструктури, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, Адміністрації Держприкордонслужби, Адміністрації Держспецзв`язку, Головному управлінню розвідки Міноборони та Управлінню державної охорони на відповідний рік.

Суд установив, що позивачу, який був звільнений з військової служби у запас 13.08.2018 року, при його звільненні кошти грошової компенсації за неотримане речове майно виплачені не були. Стягнення цих сум було предметом спору в адміністративній справі №340/318/19. Кошти грошової компенсацій виплачені відповідачем за рішенням суду 08.09.2019 року. Позивач стверджує, що у зв`язку з несвоєчасною виплатою грошової компенсації за неотримане речове майно відповідач повинен нести відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, передбачену статтею 117 КЗпП України.

У цій справі позивач оскаржує відмову відповідача у виплаті середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні з військової служби, викладену у відповіді №69/20-829 від 06.03.2020 року, а також просить стягнути з відповідача середній заробіток за період з 15.08.2018 року по 09.08.2019 року як компенсацію за затримку розрахунку при звільненні.

Статтями 1, 3, 4 Кодексу законів про працю України установлено, що цей Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників.

Законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Верховний Суд у постановах від 31.10.2019 року у справі №825/598/17, від 31.10.2019 року у справі №2340/4192/18 зазначив, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини. Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд прийшов до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Статтею 47 КЗпП України встановлено правило, за яким власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму (частина 2 статті 116 КЗпП України).

Згідно з частиною 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Частиною 2 статті 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 року у справі №480/3105/19 сформулював правову позицію щодо наявності підстав для застосування статей 116, 117 КЗпП України у разі невиплати (несвоєчасної виплати) військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

У цій постанові Верховний Суд вказав, що чинне законодавство передбачає обов`язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини. Умовою для виникнення такого обов`язку є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби. Отже, компенсація вартості за неотримане речове майно належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України. Таким чином, застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати згаданої компенсації на день виключення особи зі списків особового складу військової частини. Виключенням із цього правила є надання військовослужбовцем на те відповідної згоди, передбаченої пунктом 242 Положення №1153/2008.

Наведене свідчить, що компенсація за речове майно є особливим видом належних військовослужбовцю сум, а на суму належної компенсації розповсюджуються вимоги статей 116, 117 КЗпП України щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку (виплати компенсації) при звільненні військовослужбовця.

Вирішуючи спір в частині вимог про стягнення з відповідача середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні, пов`язаний з несвоєчасною виплатою позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно, суд дійшов до таких висновків.

Відповідно до правової позиції, сформульованої у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України "Про оплату праці" середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Статтею 233 КЗпП України установлені строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів.

Згідно з частиною 1 статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.02.2012 року №4-рп/2012 надано офіційне тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу щодо визначення строку для звернення працівника до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди, завданої несвоєчасною виплатою працівникові належних йому при звільненні сум, та початку його перебігу.

У цьому Рішенні Конституційний Суд України роз`яснив, що положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього Кодексу слід розуміти так, що перебіг строку для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні, розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Строк звернення до адміністративного суду передбачений статтею 122 КАС України.

Відповідно до частин 1, 2 цієї статті позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частинами 3, 4 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень. Якщо рішення за результатами розгляду скарги позивача на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень не було прийнято та (або) вручено суб`єктом владних повноважень позивачу у строки, встановлені законом, то для звернення до адміністративного суду встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня звернення позивача до суб`єкта владних повноважень із відповідною скаргою на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Частиною 5 статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Матеріали справи свідчать, що грошова компенсація за неотримане речове майно виплачена позивачу 09.08.2019 року, про що йому було відомо. Тож саме тоді розпочався перебіг строку звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку (виплати компенсації) при звільненні.

До суду з позовом про стягнення середнього заробітку за затримку у виплаті грошової компенсації за неотримане речове майно за період з 15.08.2018 року по 09.08.2019 року ОСОБА_1 звернувся 20.03.2020 року, тобто з пропущенням місячного строку, установленого КАС України для звернення до адміністративного суду у справах щодо проходження публічної служби, а також з пропущенням тримісячного строку звернення до суду, установленого частиною 1 статті 233 КЗпП України.

У таких спорах можливість досудового порядку їх вирішення законом не передбачена, тож посилання позивача на подання ним у березні 2020 року заяви відповідачу про виплату йому коштів середнього заробітку та відмову відповідача, викладену у відповіді №69/20-829 від 06.03.2020 року, не має правового значення для вирішення питання про початок перебігу строку звернення до суду, а також не свідчить про поважність причин пропуску цього строку.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду передбачені статтею 123 КАС України, згідно з частинами 1, 2, 3 якої у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Відповідно до частини 4 статті 123 КАС України якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Суд зазначає, що викладений в ухвалі суду від 13.04.2020 року висновок про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні був передчасним, а інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними суд не знайшов. Тому позовну заяву ОСОБА_1 в частині цих вимог слід залишити без розгляду.

Такий висновок відповідає правовим позиціям щодо застосування строків звернення до суду з приводу стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, викладеним у постановах Верховного Суду від 24.01.2019 року у справі №802/28/16-а, від 20.06.2018 року у справі №823/761/17, від 25.07.2019 року у справі №2140/1471/18, від 09.08.2019 у справі №420/5793/18, від 30.06.2020 року у справі №360/4889/19, від 29.09.2020 року у справі №420/5945/19.

Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 4 частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі залишення заяви або скарги без розгляду.

Тож для повернення судового збору позивачу слід звернутися до суду з відповідним клопотанням.

Керуючись статтями 240, 248, 256, 294, 295 КАС України, суд -

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини 2269 Національної гвардії України в частині вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні залишити без розгляду.

Копію ухвали направити учасникам справи.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду, через Кіровоградський окружний адміністративний суд, у 15 - денний строк, установлений статтею 295 КАС України.

Суддя Кіровоградського окружного

адміністративного суду О.А. Черниш