Рішення № 93363115, 07.12.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 грудня 2020 року м. Київ № 320/6044/20

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Колеснікової І.С., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до військової частини 3018 Національної гвардії України

про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення

середнього заробітку

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до військової частини 3018 Національної гвардії України про визнання протиправними дій військової частини 3018 Національної гвардії України (ЄДРПОУ 39806952) щодо вирахування з належної ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) грошової компенсації за недоотримане речове майно; зобов`язання військової частини 3018 Національної гвардії України (ЄДРПОУ 39806952) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) податок з доходу фізичних осіб та військового збору в грошовій компенсації за недоотримане речове майно; стягнення з військової частини 3018 Національної гвардії України (ЄДРПОУ 39806952) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) розмір середнього заробітку за час неповної виплати грошової компенсації за недоотримане речове майно з 21.11.2019 по 01.07.2020 в сумі 91615,80 грн. без урахування суми з доходів фізичних осіб та військового збору.

Позов мотивовано протиправністю утримання відповідачем з виплаченої позивачу грошової компенсації за недоотримане речове майно податку з доходів фізичних осіб та військового збору, оскільки грошова компенсація замість належного речового майна, виплачена військовослужбовцям всупереч пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, після їх звільнення зі служби не оподатковується. Також, позивачем зазначено про протиправну бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що є підставою для стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки належних позивачу виплат при звільненні по 01.07.2020.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.07.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву.

Відповідач правом подання відзиву на позовну заяву не скористався, інших заяв по суті спору відповідачем до суду не подано.

Згідно відомостей журналу поштової кореспонденції комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду», ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 17.07.2020 про відкриття провадження направлено відповідачу рекомендованим поштовим відправленням №0113332354603.

Відповідно до даних сервісу відстеження поштових відправлень на офіційному сайті національного оператора поштового зв`язку «Укрпошта» (https://track.ukrposhta.ua), поштове відправлення №0113332354603 вручено адресату 04.08.2020.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази та з`ясувавши обставини справи, судом встановлено таке.

ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим 01.07.2015.

Наказом командира військової частини 3018 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 21.11.2019 №266, позивача виключено з 21.11.2019 зі списків особового складу, всіх видів забезпечення.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 05.02.2020 у справі №320/6782/19 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини 3018 Національної гвардії України визнано протиправною бездіяльність військової частини 3018 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 07.11.2016 по 05.11.2019, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, зобов`язано військову частину 3018 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію відпустки як учаснику бойових дій за період з 07.11.2016 по 05.11.2019, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Згідно платіжного доручення від 25.02.2020 №317, військовою частиною 3018 Національної гвардії України перераховано позивачу 12219,39 грн. в якості компенсації за неотримане речове майно.

Позивач звернувся до командира військової частини 3018 Національної гвардії України із заявою від 11.06.2020 в якій просив здійснити йому нарахування та виплату рівноцінної та повної грошової компенсації втрат доходів за недоотримане речове майно.

Листом військової частини 3018 Національної гвардії України від 06.07.2020 №18/13-1271-Л-47 позивачу повідомлено про відсутність у військової частини заборгованості перед ним, а також зазначено про нарахування та компенсацію на суму належної до виплати позивачу компенсації податку з доходу фізичних осіб у сумі 2232,98 грн. та утримання 1,5% військового збору, що становить 186,08 грн.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо вирахування з суми належної до виплати компенсації за неотримане речове майно податку на доходи фізичних осіб та військового збору, а також наявними правові підстави для виплати відповідачем середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення, позивач звернувся з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян, які знаходяться на службі в Збройних Силах України і інших військових формуваннях, а також членів їх сімей.

Згідно статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі по тексту - Закон №2011-ХІІ), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Статтею 91 Закону №2011-ХІІ передбачено, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за недоотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 2 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 (далі по тексту - Порядок №178), виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.

Пунктом 3 Порядку №178 встановлено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі звільнення з військової служби.

Приписами пункту 4 Порядку №178 визначено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Як встановлено судом, наказом командира військової частини 3018 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 21.11.2019 №266, позивача виключено з 21.11.2019 зі списків особового складу, всіх видів забезпечення.

В подальшому рішенням Київського окружного адміністративного суду від 05.02.2020 у справі №320/6782/19 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини 3018 Національної гвардії України визнано протиправною бездіяльність військової частини 3018 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 07.11.2016 по 05.11.2019, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, зобов`язано військову частину 3018 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію відпустки як учаснику бойових дій за період з 07.11.2016 по 05.11.2019, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Виплату позивачу відповідачем зазначеної суми компенсації в сумі 12219,39 грн. фактично здійснено платіжним дорученням від 25.02.2020 №317.

Пунктами 2-5 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, передбачено, що грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця або є особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Держспецзв`язку, Державної кримінально-виконавчої служби, МНС, податкової міліції. Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб. Виплата грошової компенсації військовослужбовцям та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України, суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, у зв`язку з виконанням обов`язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII, закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Згідно абзацу третього пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

З огляду на викладене, належна військовослужбовцям, звільненим з військової служби, компенсація повинна бути виплачена на день їх виключення із списків особового складу, а грошова компенсація замість належного речового майна, виплачена військовослужбовцям, всупереч пункту 242 Положення, після їх звільнення зі служби, не може бути оподаткована.

Аналогічну за змістом правову позицію висловлено Вищим адміністративним судом України у своїй постанові від 17.06.2015 у справі №К/9991/55814/11.

Відтак, дії військової частини 3018 Національної гвардії України щодо вирахування з належної ОСОБА_1 грошової компенсації за недоотримане речове майно податку з доходу фізичних осіб та військового збору є протиправними, відповідно, порушене право позивача підлягає відновленню шляхом зобов`язання військової частини 3018 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за недоотримане речове майно у розмірі податку з доходу фізичних осіб та військового збору, утриманих під час виплати позивачу компенсації за неотримане речове майно на підставі платіжного доручення від 25.02.2020 №317. Тому, позов в цій частині підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з військової частини 3018 Національної гвардії України на користь позивача середнього заробітку за час неповної виплати грошової компенсації за недоотримане речове майно з 21.11.2019 по 01.07.2020 в сумі 91615,80 грн. без урахування суми з доходів фізичних осіб та військового збору, суд зазначає таке.

Спеціальним законодавством врегульовано правове становище військовослужбовців, у тому числі, порядок, умови проходження та звільнення зі служби, порядок та умови оплати праці, зокрема, Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-XII, постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» від 17.07.1992 №393, Законом України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Втім, зазначеними нормативно-правовими актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення особам за час затримки розрахунку при звільненні.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 у справі щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб, визначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Суд зауважує, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Водночас, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовано положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. При цьому такі питання врегульовано Кодексом законів про працю України.

Так, частиною першою статті 47 Кодексу законів про працю України встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення провести з працівником розрахунок у строки, зазначені статтею 116 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Приписами частини другої статті 116 Кодексу законів про працю України визначено, що у разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Отже, враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовців, не встановлено відповідальності за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум при звільненні, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення військовослужбовця з військової служби.

Аналогічну за змістом правову позицію викладено Верховним Судом, зокрема у своїх постановах від 31.10.2019 у справі №825/598/17, від 31.10.2019 у справі № 2340/4192/18.

Водночас, аналізуючи вищезгадані норми Кодексу законів про працю України, Верховний Суд у постанові від 15.09.2015 у справі № 21-1765а15 дійшов висновку, що передбачений частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 Кодексу законів про працю України. При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеної, зокрема, у постанові від 21.11.2011 у справі №6-60цс11, встановивши, що працівникові в день звільнення не було сплачено всі належні від підприємства суми, суд на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України стягує на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї вини.

Верховним Судом у своїй постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 висловлено правову позицію, згідно якої ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, відтак, відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

Отже, непроведення з вини уповноваженого органу розрахунку з працівником у строк передбачений статтею 116 Кодексу законів про працю України, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати (зокрема, індексації) роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, а саме: виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Як встановлено судом, позивача виключено з 21.11.2019 зі списків особового складу військової частини 3018 Національної гвардії України та всіх видів забезпечення, виплату грошової компенсації за неотримане речове майно в сумі 12219,39 грн. фактично проведено 25.02.2020, відповідно строк затримки розрахунку з 21.11.2019 по 25.02.2020 складає 96 днів. Щодо частини належного до виплати позивачу грошового забезпечення у вигляді податку з доходу фізичних осіб та військового збору, утриманих під час виплати позивачу компенсації за неотримане речове майно на підставі платіжного доручення від 25.02.2020 №317, то стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виплати позивачу грошового забезпечення в цій частині буде можливим після фактичної виплати відповідачем вказаних сум позивачу, відповідно, на час розгляду даної справи позовні вимоги в цій частині є передчасними.

Згідно наявної у матеріалах справи довідки військової частини 3018 Національної гвардії України про щомісячні даткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії за останні 24 календарні місяці служби підряд перед місяцем звільнення, що подається для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 27.11.2019 №214, розмір виплат за останні 2 календарні місяці, що передували звільненню позивача зі служби складав 26361,00 грн. (вересень, жовтень 2019 року), сумарна кількість робочих днів протягом вересня, жовтня 2019 року становить 43 дні, відповідно, середньоденний заробіток складає 613,05 грн.

Таким чином, при розмірі невчасно виплаченої компенсації вартості неотриманого речового майна в сумі 12219,39 грн. позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку, який складає 58852,80 грн. (96 днів * 613,05 грн.), що чотирикратно перевищує розмір невчасно виплаченої суми компенсації.

Верховним Судом у постанові від 18.07.2018 у справі №825/325/16 зазначено, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.

Аналогічну правову позицію щодо застосування принципу співмірності викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц.

Згідно приписів частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, Верховним Судом у постанові від 30.10.2019 у справі №806/2473/18 сформовано правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

Істотність частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 12219,39 грн. (сума невчасно виплаченої компенсації) / 58852,80 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку з 21.11.2019 по 25.02.2020 (96 днів)) х 100 = 20,76 %.

Отже сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 20,76 % становить: 613,05 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 20,76 % = 127,27 грн. х 96 (днів затримки розрахунку) = 12217,92 грн.

Відтак, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 12217,92 грн., з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком.

При цьому, суд зауважує, що стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про необхідність відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов`язком роботодавця та працівника, а не суду. Відтак, розрахунок середнього заробітку, наведений в судовому рішенні, є сумою коштів, з якої в подальшому роботодавцем слід здійснити утримання встановлених законодавством податків та обов`язкових платежів.

Аналогічну за змістом правову позицію висловлено Верховним Судом у своїй постанові від 08.11.2018 у справі №805/1008/16-а.

За наведених обставин суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог, відповідно, позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Згідно абзацу другого частини п`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» передбачено звільнення від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях позивачів - учасників бойових дій, постраждалих учасників Революції Гідності, Героїв України - у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав.

Судом встановлено, що позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, відповідно звільнений від сплати судового збору.

Оскільки сторонами не надано доказів понесення ними судових витрат, будь-які судові витрати присудженню не підлягають.

Керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії військової частини 3018 Національної гвардії України щодо вирахування з належної ОСОБА_1 грошової компенсації за недоотримане речове майно податку з доходу фізичних осіб та військового збору.

Зобов`язати військову частину 3018 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за недоотримане речове майно у розмірі податку з доходу фізичних осіб та військового збору, утриманих під час виплати позивачу компенсації за неотримане речове майно на підставі платіжного доручення від 25.02.2020 №317.

Стягнути з військової частини 3018 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.11.2019 по 25.02.2020 в розмірі 12217,92 грн., з утриманням із вказаної суми при виплаті позивачу податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

У задоволенні решти адміністративного позову відмовити.

Позивач - ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ).

Відповідач - військова частина 3018 Національної гвардії України (ідентифікаційний код 39806952, місцезнаходження: 08291, Київська область, смт. Гостомель, вул. Проскурівська, 18).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, провадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Суддя Колеснікова І.С.

Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 07 грудня 2020 року.