Постанова № 9335651, 23.04.2010, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

23 квітня 2010 року           12:28           № 2а-17059/09/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Винокурова К.С.

при секретарі судового засідання Горбан А.В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Галеонус»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва

про скасування рішень

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Галеонус»(надалі ТОВ «Галеонус», позивач) звернулось до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва (надалі ДПІ у Голосіївському районі міста Києва, відповідач) № 0013731530/0 від 13.08.2009р. Також позивач просив скасувати рішення про залишення скарг без розгляду ДПІ у Голосіївському районі міста Києва № 17722/10/25-011 від 22.10.2009р.

Позовні вимоги обґрунтовані неправомірністю висновків зроблених під час перевірки, оскільки усі податкові розрахунки земельного податку перед прийняттям до виконання погоджувались з податковим інспектором і жодних зауважень з боку посадових осіб ДПІ у Голосіївському районі на розрахунок за 2009 рік не надходило і податковий розрахунок був прийнятий до виконання.

Ставки земельного податку, порядок обчислення і сплати земельного податку не можуть встановлюватись або змінюватись іншими законодавчими актами, крім Закону України «Про плату за землю». Зміни і доповнення до цього Закону вносяться не пізніше ніж за три місяці до початку нового бюджетного року і набирають чинності з початку нового бюджетного року (ст. 4 Закону).

Жодних змін до Закону України «Про плату за землю»не внесено. Податковий розрахунок розміру земельного податку ТОВ «Галеонус», який було узгоджено ДПІ у Голосіївському районі м. Києва на початку 2009р. складено відповідно до вимог ст. 7 Закону «Про плату заземлю», а тому і немає підстав перегляду ставок земельного податку.

У додатково наданих поясненнях позивач зазначав, що відповідно до положень спеціальних законів у сфері сплати земельного податку повноваження щодо встановлення ставок такого податку, як загальнодержавного обов'язкового платежу, належить до виключних повноважень Верховної Ради України та може реалізовуватись лише у вигляді внесення відповідних змін до Закону України «Про плату за землю», у зв’язку з чим стверджував про невідповідність Рішення Київської міської ради №944/944 від 25.12.2008 «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві», яким встановлюються підвищені ставки земельного податку вимогам ч. 1, 2 ст. 2, ч. 2 ст. 4 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про плату за землю», а також п. 8 ч. 1 ст. 14, ч. 2 ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування».

Відповідачем позову не визнано, заперечення викладені письмово та наявні у матеріалах справи. В обґрунтування наведених заперечень відповідач зазначає, що відповідно до статті 3 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»органи державної податкової служби в Україні у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, іншими нормативно-правовими актами органів державної влади, а також рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, в тому числі і органів місцевого самоврядування з питань оподаткування, виданими у межах їх повноважень.

З урахуванням рішення Київської міської ради №944/944 від 25.12.2008 «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві»оскільки позивач використовує в своїй діяльності земельні ділянки, право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено (не переоформлено), земельний податок повинен сплачуватись з врахуванням визначених положень законодавства та нормативно-правових актів з питань оподаткування землі, в тому числі згаданого рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, адміністративний суд, -

ВСТАНОВИВ:

ДПІ у Голосіївському районі міста Києва проведено камеральну перевірку податкової декларації (розрахунку) поданого на 2009р. ТОВ «Галеонус»за період квітень-червень 2009р., за результатами якої складено акт № 734/15-30/31514080 від 30.07.2009р. (у належним чином засвідченій копії наявний у матеріалах справи).

За висновками вказаного акту перевірки про заниження податкового зобов’язання по земельному податку за квітень-червень 2009р. на 13329, 18 грн., відповідно до ст. 17 Закону України «Про плату за землю»податковим повідомленням-рішенням № 0013731530/0 від 13.08.2009р. позивачу донараховано податку в сумі 13995, 64 грн. за платежем «земельний податок», з яких 13329, 18 грн. основний платіж, 666, 46 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Рішенням ДПІ у Голосіївському районі міста Києва № 17722/10/25-011 від 22.10.2009р. скаргу товариства подану в межах процедури адміністративного оскарження винесеного податкового повідомлення-рішення від 13.08.2009р. залишено без розгляду. Зазначене рішення також є предметом оскарження у даній справі.

Висновок про заниження позивачем розміру земельного податку згідно акту перевірки було здійснено у зв’язку з тим, що підприємство використовує в своїй діяльності земельні ділянки, право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено (не переоформлено), а згідно з Рішенням Київської міської ради від 25.12.2008р. N 944/944 «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві» з 01.04.2009р. земельний податок має сплачуватись в розмірі мінімальної річної орендної плати за земельні ділянки, встановленої статтею 21 Закону України «Про оренду землі»(3%).

З винесенням спірного податкового повідомлення-рішення було збільшено податкове зобов'язання по земельному податку за період квітень-червень 2009 року пропорційно з 1% до 3% задекларованої суми за кожен місяць, пояснення щодо здійсненого донарахування згідно акту перевірки з посиланням на відповідні суми представлені до справи (за вих. б/н від 14.04.2010р.).

Встановивши обставини справи суд визнає такими, що не підлягають задоволенню вимоги позивача щодо скасування оспорюваних рішень виходячи з наступного.

Статтею 206 Земельного кодексу, встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об’єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Виникнення права власності та права користування на земельну ділянку регламентується положеннями статті 125 Земельного кодексу України, згідно яких, право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації.

Згідно з ч. 1 ст. 126 Земельного кодексу право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами.

Позивач згідно даних земельного кадастру (дані внесені на підставі технічного звіту по встановленню зовнішніх меж землекористування) є користувачем земельної ділянки з кадастровим номером 79393003 та платником земельного податку зазначеної ділянки, у зв’язку з придбаною нерухомістю –нежилим приміщенням що знаходиться в м. Києві по вул. Полковника Потєхіна 2 на підставі договору купівлі-продажу від 01.12.2003р.

Таким чином, право користування земельною ділянкою на якій знаходиться нежиле приміщення, що у 2003р. придбане ТОВ «Галеон»(попередня назва підприємства-позивача), у встановленому порядку не оформлено. Зазначена земельна ділянка, користувачем якої, згідно даних технічного звіту по встановленню зовнішніх меж землекористування є позивач, не набута ним у власність, оскільки на підприємстві відсутній акт на право власності, не укладено і договір оренди зазначеної земельної ділянки, доказів зворотного суду не представлено.

Рішенням Київської міської ради від 25.12.2008р. N 944/944 «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві»встановлено, що 01.04.2009 року плата за земельні ділянки (крім земель, які використовуються державними та комунальними підприємствами, установами, організаціями для ведення лісового господарства, для водогосподарських потреб, та земель, зайнятих зеленими насадженнями загального користування, житловим фондом, об'єктами інженерно-транспортної інфраструктури, крім присадибних і садових земельних ділянок, а також визначених Київською міською радою, прийняті рішення про їх передачу у власність або в користування, але документи, що посвідчують права на такі земельні ділянки, не зареєстровані), які використовуються суб'єктами господарської діяльності, але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено (не переоформлено), справляється в розмірі мінімальної річної орендної плати за земельні ділянки, встановленої статтею 21 Закону України «Про оренду землі».

Дія зазначеного рішення поширюється і на підприємство позивача у зв’язку з чим, суд визнає правомірним донарахування під час перевірки земельного податку за період квітень-червень 2009р. в сумі 13329, 18 грн.

При цьому, судом взято до уваги посилання позивача на невідповідність зазначеного рішення Київської міської ради, яким керувався відповідач під час перевірки, вимогам ч. 1, 2 ст. 2, ч. 2 ст. 4 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про плату за землю», а також п. 8 ч. 1 ст. 14, ч. 2 ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування», однак враховано наступне.

Статтею 144 Конституції України визначено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону віднесено до повноважень Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин на їх території Земельним кодексом України (п. «м»ст. 9).

Пунктами 34 та 35 статті 26 Закону України від 21.05.97 N 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні»(зі змінами та доповненнями) передбачено, що до виключної компетенції сільських, міських рад належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин, а також затвердження відповідно до закону ставок земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, що є у власності відповідних територіальних громад.

Відповідно до ч. 5 ст. 7 Закону України «Про плату за землю»ставки земельного податку за земельні ділянки (за винятком сільськогосподарських угідь) диференціюють та затверджують відповідні сільські, селищні, міські ради виходячи із середніх ставок податку, функціонального використання та місцезнаходження земельної ділянки, але не вище ніж у два рази від середніх ставок податку з урахуванням коефіцієнтів, встановлених частиною другою і третьою цієї статті.

Таким чином, затвердження розміру плати за земельні ділянки належить до повноважень органів місцевого самоврядування, і в силу положень ч. 3 ст. 9 КАС України суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В свою чергу, Рішення Київської міської ради від 25.12.2008р. N 944/944 «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві»було чинним, у встановленому порядку не скасовано, в судовому порядку (п. 2 ч. 1 ст. 171 КАС України) положення п. 2 рішення з приводу законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили не оскаржувалось, і в даному випадку п. 2 зазначеного рішення врегульовано питання щодо розміру плати за земельні ділянки, які використовуються суб'єктами господарської діяльності, але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено (не переоформлено).

З урахуванням наведеного підстави для скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі міста Києва № 0013731530/0 від 13.08.2009р. відсутні.

Рішення ДПІ у Голосіївському районі міста Києва № 17722/10/25-011 від 22.10.2009р., яким скаргу товариства подану в межах процедури адміністративного оскарження винесеного податкового повідомлення-рішення залишено без розгляду, повністю відповідає чинному законодавству, а жодних належних доказів які б свідчили про викладення у рішенні відомостей чи фактів, що не відповідають дійсності суду не надано.

З врахуванням, порушення позивачем строків, визначених п. 5.2.2 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»скарга платника не може вважатись такою, що підлягає розгляду в межах процедури адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення від 13.08.2009р., у зв’язку з чим правомірно залишена без розгляду відповідачем.

В силу положень закону (пп. 5.2.4 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами») процедура адміністративного оскарження закінчується останнім днем строку, передбаченого підпунктом 5.2.2 цього пункту для подання заяви про перегляд рішення контролюючого органу, у разі коли така заява не була подана у зазначений строк, і враховуючи подання позивачем скарги після закінчення такого строку (06.10.2009р.) у відповідача не було підстав для розгляду поданої скарги, оскільки процедура апеляційного узгодження донарахованої суми податку за наслідками перевірки в адміністративному порядку, вже закінчилась.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Зважаючи на вищевикладене та виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві вимоги є необґрунтованими та відповідно такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 71, 86, 94, ст. 105, 158-163 КАС України, адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження або апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя                                                                                 К.С. Винокуров

Дата складення та підписання постанови в повному обсязі –27.04.2010.