Рішення № 93354058, 04.12.2020, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа № 521/15090/14-ц

Провадження № 2/521/24/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2020 року місто Одеса

Малиновський районний суд міста Одеси у складі:

головуючого судді - Мирончук Н.В.,

секретаря судового засідання - Манюк Д.В.,

за участі представника позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідачів - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за зустрічним позовом ОСОБА_3 і в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_8 , Орган опіки та піклування Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради, Служба у справах дітей Одеської міської ради, про встановлення постійного особистого житлового сервітуту, визначення об`єму користування квартирою та визначення, що мають право користування кімнатами, визнання договорів купівлі-продажу, недійсними та вселення,

ВСТАНОВИВ:

До Малиновського районного суду м. Одеси звернулась ОСОБА_5 з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Одеської міської ради, про виселення.

В ході розгляду вказаного позову ОСОБА_3 і в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 було подано зустрічну позовну заяву до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_8 , Орган опіки та піклування Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради, Служба у справах дітей Одеської міської ради, про встановлення постійного особистого житлового сервітуту, визначення об`єму користування квартирою та визначення, що мають право користування кімнатами, визнання договорів купівлі-продажу, недійсними та вселення.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси, від 19.02.2018 року прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 до спільного розгляду із цивільною справою за позовною заявою ОСОБА_5 до ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Одеської міської ради про виселення (т.1, а.с.106 ).

Представник позивача за первісниим позовом ОСОБА_5 подав через канцелярію суду заяву, відповідно до якої просив суд закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Одеської міської ради про виселення, посилаючись на те, що ОСОБА_5 з 24 квітня 2018 року не являється власником спірної квартири, власником є інша людина, тому, оскільки ОСОБА_5 не є власником квартири АДРЕСА_1 , то у неї не має законних підстав бути позивачем у справі та підтримувати раніше заявлені позовні вимоги, у зв`язку з чим, Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси, від 07.02.2019 року провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Одеської міської ради, про виселення, було закрито ( т.1, а.с.199 ).

Свої позовні вимоги позивач за зустрічним позовом, з урахуванням уточнених вимог зустрічного позову, мотивувала тим, що 23.04.2014 року між нею та ОСОБА_8 було укладено договір дарування квартири АДРЕСА_2 , згідно якого ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_8 згадану квартиру.

Згодом, 11.06.2014 року ОСОБА_8 за договором дарування подарував вказану вище квартиру своїй матері - ОСОБА_5 .

Як вказує ОСОБА_3 , договір дарування квартири АДРЕСА_2 між нею та ОСОБА_8 став предметом її позову до ОСОБА_8 , ОСОБА_5 , приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Писаренка Є.С. про визнання договору дарування недійсним, визнання права власності та зобов`язання вчинити певні дії у цивільній справі № 521/9257/14-ц.

За результатами розгляду вказаної справи 25.10.2017 року Колегією суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановлено ухвалу, відповідно до якої касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, а рішення апеляційного суду Одеської області від 25.05.2017 року, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_8 ,

ОСОБА_5 , приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Писаренка Є.С. про визнання договору дарування недійсним, визнання права власності та зобов`язання вчинити певні дії, залишено без змін.

Як вказала ОСОБА_3 , після постановлення ухвали судом касаційної інстанції, вона разом із сином ОСОБА_4 продовжували проживати в квартирі АДРЕСА_2 .

Крім того, позивач за зустрічним позовом вказала, що 15.05.2018 року представник відповідачів за зустрічним позовом: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 - ОСОБА_2 разом із трьома невідомими особами прибули до квартири АДРЕСА_2 , яка, на той час, була її місцем проживання та проживання її неповнолітнього сина - ОСОБА_4 , та представились сусідами. В подальшому, двері невідомим особам відчинив син - ОСОБА_4 , після чого щодо нього було застосовано фізичну силу та виставлено за межі квартири, а у вхідних дверях квартири замінено замки. Наступного дня - 16.05.2018 року ОСОБА_3 звернулася з письмовою заявою про скоєння злочину до Малиновського ВП в м. Одесі ГУ НП в Одеській області.

Як вказує ОСОБА_3 , до поліції ОСОБА_2 надав документи щодо квартири АДРЕСА_2 , згідно яких 24.04.2018 року ОСОБА_5 уклала договір купівлі-продажу квартири з ОСОБА_6 , однак після втручання поліції їй вдалося звільнити квартиру від сторонніх осіб.

Також, позивач за зустрічним позовом вказала, що згодом - 23.05.2018 року невідомі їй особи в кількості біля десяти осіб прибули до квартири АДРЕСА_2 та, застосовуючи фізичну силу, вигнали її разом із сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Ініціатором повторного візиту, як стало пізніше відомо позивачу, був ОСОБА_7 , який придбав квартиру за договором купівлі-продажу у ОСОБА_6 ..

З огляду на наведені обставини, ОСОБА_3 вказала, що з моменту придбання в 2008 році вказаної квартири вона та її син проживали в спірній квартирі як члени сім`ї ОСОБА_5 , а тому мають право користуватись спірним житлом, оскільки іншого житла у неї із сином не має.

Окрім того, позивач за зустрічним позовом вказала, що згідно результатів проведення обстеження житлово-побутових умов квартири АДРЕСА_2 , вбачається, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживають у вказаній квартирі з 2008 року, а за результатами проведення обстеження житлово-побутових умов квартири АДРЕСА_3 , встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 не проживають за вказаною адресою, у зв`язку із невідповідністю встановлених законодавством норм житлової площі на одну особу, а лише зареєстровані в ній.

Крім того, на думку ОСОБА_3 договори купівлі - продажу квартири АДРЕСА_2 укладені між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , а також між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 необхідно визнати недійсними.

На підставі викладеного та з урахуванням уточнень зустрічного позову, ОСОБА_3 остаточно просила суд встановити постійний житловий сервітут на користь неї, та її неповнолітнього сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , для користування ними частиною приміщень квартири АДРЕСА_2 ); визначити об`єм користування квартирою та визначити, що мають право користування кімнатами; визнати недійсними Договори купівлі - продажу квартири АДРЕСА_2 , укладені між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 від 24.04.2018 року, а також між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 від 18.05.2018 року; вселити ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у квартиру АДРЕСА_2 (а.с.95-97, 225-229 т.1)

В судовому засіданні представник позивача за зустрічним позовом позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідачів за зустрічним позовом в судовому засіданні заперечував проти задоволення зустрічного позову, свої заперечення мотивував тим, що ОСОБА_3 і ОСОБА_4 не відносяться до дружини чи чоловіка, дітей чи батьків ОСОБА_5 , а тому не можуть бути членами родини ні ОСОБА_5 , ні ОСОБА_6 , ні ОСОБА_7 .

Також, представник відповідачів вказав, що ОСОБА_5 з 24.04.2018 року не є власником квартири АДРЕСА_2 , у зв`язку з чим вимога про встановлення житлового сервітуту немає правових підстав та є незаконною, оскільки власником квартири є ОСОБА_7 .

Окрім того, представник відповідачів за зустрічним позовом зазначив, що ОСОБА_3 і ОСОБА_4 проживали в зазначеній квартирі не маючи на те будь-яких законних підстав та без дозволу власників квартири до 23.05.2018 року, до часу виселення та вже більше двох років не проживають в квартирі АДРЕСА_2 .

Також, цей представник вказав, що посилання позивачів на неможливість задоволення потреби у проживанні не відповідають дійсності, так як останні проживають за іншою, невідомою для представника відповідачів, адресою та мають можливість задовольнити свої потреби проживання іншим способом.

Крім того, представник відповідачів за зустрічним позовом стверджував, що посилання позивачів на Акти обстеження умов проживання, складених у 2018 році Органом опіки та піклування Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради є недопустимим доказом, оскільки вони не дають права іншим особам, крім власника, користуватися визначеним приміщенням. Разом з тим, пояснив, що на даний час в квартирі АДРЕСА_2 проводиться капітальний ремонт та вона не пристосована для проживання.

Як вказував представник відповідачів за зустрічним позовом, посилання позивачів за зустрічним позовом, як на докази в даному провадженні на обставини дарування ОСОБА_3 квартири ОСОБА_8 є недопустимим, оскільки умови дарування та обставини з`ясовувались у судовому порядку та за результатами їх розгляду ОСОБА_3 було відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання договору дарування недійсним, а тому посилання на вже з`ясовані судом обставини і по яким винесено рішення є недопустимим доказом.

Щодо вимог ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , укладених 24.04.2018 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 та 18.05.2018 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , представник відповідачів за зустрічним позовом вказав, що вони не підлягають задоволенню, оскільки ОСОБА_3 не надано жодного доказу та не наведено допустимих підстав недійсності правочинів.

Враховуючи надані заперечення щодо зустрічних позовних вимог, представник ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 просив суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_8 , Орган опіки та піклування Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради, Служба у справах дітей Одеської міської ради до суду не з`явилися, про розгляд справи повідомлялись неодноразово належним чином.

Представник Органу опіки та піклування Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради 11.08.2020 року до суду надав заяву про розгляд справи за його відсутності. (т. 2, а. с. 124)

Представник Служби у справах дітей Одеської міської ради до суду надав заяву про розгляд справи за його відсутності. (т. 2, а. с. 79 - 80)

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, надані письмові докази, відповідно до вимог закону, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

У відповідності до ст. 47 Конституції України, кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Положеннями ч. 4 ст. 9 ЖК УРСР встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Судом встановлено, що згідно до наданої позивачем за зустрічним позовом ксерокопії свідоцтва про народження, ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Миколаїв народився ОСОБА_4 , його батьки: ОСОБА_9 та ОСОБА_10 (т.1, а.с.98).

Відповідно до довідки про склад сім`ї і прописку, від 29.01.2009 року, квартира АДРЕСА_2 належить ОСОБА_10 . В указаній квартирі ніхто не зареєстрований (т.1, а. с.5)

Згідно до наданої позивачем за зустрічним позовом ксерокопії свідоцтва про шлюб, 20 лютого 2009 року ОСОБА_10 зареєструвала шлюб з ОСОБА_8 , після укладення шлюбу, дружині присвоєно прізвище ОСОБА_11 (т.1, а.с.99).

Договором дарування, від 23.04.2014 року, зареєстрованого в реєстрі за № 2155, позивачем за зустрічним позовом безоплатно передано у власність, ОСОБА_8 квартиру АДРЕСА_2 (т. 1, а. с. 65) .

Згідно до ксерокопії паспорту ОСОБА_3 , вона з 17.10.2007 року зареєстрована в АДРЕСА_4 (т. 1, а. с. 10)

Відповідно до ксерокопії паспорту ОСОБА_8 , він з 03.09.2010 року зареєстрований в АДРЕСА_5 (т. 1, а. с. 11)

Згідно договору дарування, від 11.06.2014 року, зареєстрованого в реєстрі за № 3007, ОСОБА_8 безоплатно передав у власність, а ОСОБА_5 прийняла у власність квартиру АДРЕСА_2 . (т. 1, а. с. 5)

Відповідно до довідки про склад сім`ї і прописку, від 29.09.2014 року, в квартирі АДРЕСА_2 проживає ОСОБА_5 (т. 1, а. с.18)

Вказані договори дарування, від 23.04.2014 року та від 11.06.2014 року, були предметом позову ОСОБА_3 до ОСОБА_8 , ОСОБА_5 , приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Писаренка Є.С. про визнання договору дарування недійсним, визнання права власності та зобов`язання вчинити певні дії у цивільній справі № 521/9257/14-ц.

Згідно рішення апеляційного суду Одеської області від 25.05.2017 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_8 , ОСОБА_5 , приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Писаренка Є.С. про визнання договору дарування, від 11.06.2014 року, зареєстрованого в реєстрі за № 3007 недійсним, визнання права власності та зобов`язання вчинити певні дії, - відмовлено. (т. 1, а. с. 68 - 71)

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, від 25.10.2017 року, касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, а рішення апеляційного суду Одеської області від 25.05.2017 року, залишено без змін.

Отже, Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, від 25.10.2017 року, набрала законнї сили.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Тому суд, при ухваленні рішення не з`ясовує обставин справи, встановлені рішенням апеляційного суду Одеської області від 25.05.2017 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, від 25.10.2017 року.

19.02.2018 року Малиновським районним судом м. Одеси постановлено ухвалу, якою зобов`язано орган опіки та піклування Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради разом із територіальним відділом Служби у справах дітей Одеської міської ради провести обстеження місця та умов проживання в квартирі АДРЕСА_2 та квартирі АДРЕСА_3 . (т. 1, а. с. 40)

Відповідно до акту обстеження умов проживання, від 21.03.2018 року, складеного на виконання ухвали суду, від 19.02.2018 року житлово-побутові умови в квартирі АДРЕСА_2 задовільні, є необхідні умови для проживання і розвитку неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1, а. с. 117 )

Згідно акту обстеження умов проживання, від 21.03.2018 року, складеного на виконання ухвали суду, від 19.02.2018 року про житлово-побутові умови в квартирі АДРЕСА_2 , квартира належить ОСОБА_5 (т. 1, а. с. 149)

Відповідно до акту обстеження умов проживання, від 21.03.2018 року, складеного на виконання ухвали суду, від 19.02.2018 року, в квартирі АДРЕСА_3 зареєстровані ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та родина брата ОСОБА_3 (т. 1, а. с. 116).

Згідно до акту обстеження умов проживання в квартирі АДРЕСА_3 , від 21.03.2018 року, проживання неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із матір`ю ОСОБА_3 у зазначеній квартирі не є можливим у зв`язку із невідповідністю встановлених чинним законодавством норм житлової площі на одну особу (т. 1, а. с.150)

24.04.2018 року на підставі договору купівлі-продажу, серії та номер 1129, від 24.04.2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Федорченко Т.М. були внесені зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності квартири АДРЕСА_2 , відповідно до яких власником 1/1 вказаної квартири став ОСОБА_6 (т. 1, а. с. 156)

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 18.05.2018 року власником квартири АДРЕСА_2 став ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу, серії та номер 682, від 18.05.2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Борисовою Н.В.. (т. 1, а. с. 157)

ОСОБА_3 разом із своїм сином ОСОБА_4 зареєстровані в квартирі АДРЕСА_3 , та не були зареєстрованими в квартирі АДРЕСА_2 до 23.05.2018 року, що підтверджується матеріалами справи та не оспорюється сторонами.

Відповідно до змісту талонів-повідомлень, №14030, від 16.05.2018 року та № 14800 від 23.05.2018 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 звернулася до Малиновського ВП в м. Одесі ГУ НП в Одеській області із письмовими заявами про вчинення кримінального правопорушення (т. 1, а. с. 160)

Згідно постанови слідчого СВ Малиновського ВП в м. Одесі ГУНП України в Одеській області, без дати, матеріали кримінального провадження ЄРДР № 12018160470002132 прийнято до провадження та розпочато досудове розслідування (т. 1, а. с. 221)

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси, від 20.12.2018 року, постанову слідчого Малиновського ВП в м. Одеса ГУНП в Одеській області Іванової І.Ю., від 21.09.2018 року, про закриття кримінального провадження № 12018160470002132, внесеного до ЄРДР - 19.06.2018 року, - скасовано, а матеріали кримінального провадження повернуто до СВ Малиновського ВП в м. Одеса ГУНП в Одеській області для проведення досудового розслідування у загальному порядку (т. 1, а. с. 222 - 224).

На час розгляду цивільної справи, доказів того, що по кримінальному провадженні № 12018160470002132 будь-якій особі вручено повідомлення про підозру, до суду не надано.

11.08.2020 року до суду від ОСОБА_4 , надійшла заява, в якій він вказав, що він досяг повноліття і здатен сам особисто здійснювати свої права та обов`язки, а тому просив відкласти розгляд справи на іншу дату та надати час йому для ознайомлення з матеріалами справи (т.2 а.с.126).

За вказаною заявою, суд оголосив перерву у розгляді справи та надав час з 12.08.2020 року по 22.10.2020 року ОСОБА_4 ознайомитись з матеріалами справи та здійснити у справі свої права та обов`язки.

Проте, до 22.10.2020 року ОСОБА_4 так і не прибув до суду для ознайомлення з матеріалами справи.

Суд оголосив перерву у розгляді справи до 18.11.2020 року (т.2 а.с. 145), але і до цього часу ОСОБА_4 так і не прибув до суду для ознайомлення з матеріалами справи та не подав до суду жодних заяв.

Суд оголосив перерву у розгляді справи до 20.11.2020 року.( т.2 а.с. 162), але і до цього часу ОСОБА_4 так і не прибув до суду для ознайомлення з матеріалами справи і не подав до суду жодних заяв.

Суд оголосив перерву у розгляді справи до 24.11.2020 року (т.2 а.с. 166), але і до цього часу ОСОБА_4 так і не прибув до суду для ознайомлення з матеріалами справи та у судове засідання не прибув.

До канцелярії суду, 24.11.2020 року була від імені ОСОБА_4 подана заява, в якій вказано про те, що вимоги позову підтримує та просить їх задовольнити (т.2, а.с. 181-184).

Отже, судом встановлено, що договори дарування квартири АДРЕСА_2 , від 23.04.2014 року та від 11.06.2014 року, не були визнані судом недійсними.

Статтею 317 ЦК України встановлено зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном.

За змістом ч.1 ст.319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Тобто, ОСОБА_5 , як власниця квартира мала право продати її ОСОБА_6 , а той, в свою чергу, ставши власником спірної квартири, мав, як власник квартири, право продати її ОСОБА_7 .

Також, судом встановлено, що в зазначеній квартирі не були та не є зареєстрованими ні ОСОБА_3 , ні її син ОСОБА_4 , який на час розгляду справи досяг повноліття.

Наразі, власником квартири АДРЕСА_2 є ОСОБА_7 , який в родинних відносинах, ні з ОСОБА_3 , ні з її сином ОСОБА_4 , не перебуває.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом у разі, якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

За приписами ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Положеннями ст. 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Доказів того, що відповідачами право власності на спірну квартиру було набуто неправомірно, до суду не надано та незаконність набуття права власності відповідачами спірної квартири, не встановлена судом.

Згідно ч.1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійснені.

Щодо встановлення постійного особистого житлового сервітуту, суд зазначає, що у відповідності до ст. 401 ЦК України, право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Проте, доказів того, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мають право користування квартирою АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_7 , для задоволення своїх потреб, оскільки ці потреби не можуть бути задоволені іншим способом, до суду не надано.

Отже, підстави для задоволення позовних вимог про встановлення постійного особистого житлового сервітуту на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо квартири АДРЕСА_2 та про визначення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , об`єму користування квартирою АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_7 , відсутні.

З цих же підстав, позовні вимоги про визначення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що вони мають право користування кімнатами, в квартирі, яка належить ОСОБА_7 , відсутні.

Також, до суду не надано доказів, які б слугували підставою для висновків суду про визнання недійсним договору купівлі - продажу квартири АДРЕСА_2 , що складається з трьох кімнат, загальною площею 69,3 кв.м., житловою площею 40,0 кв.м., серії та номер - 1126, посвідченого 24.04.2018 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Одеської області Федорченко Т.М. та про визнання недійсним договору купівлі - продажу квартири АДРЕСА_2 , що складається з трьох кімнат, загальною площею 69,3 кв.м., житловою площею 40,0 кв.м., серії та номер - 682, посвідченого 18.05.2018 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Одеської області Борисовою Н.В.

А тому, не можуть бути задоволеними вимоги позову про визнання недійсним договору купівлі - продажу квартири АДРЕСА_2 , що складається з трьох кімнат, загальною площею 69,3 кв.м., житловою площею 40,0 кв.м., серії та номер - 1126, посвідченого 24.04.2018 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Одеської області Федорченко Т.М. та про визнання недійсним договору купівлі - продажу квартири АДРЕСА_2 , що складається з трьох кімнат, загальною площею 69,3 кв.м., житловою площею 40,0 кв.м., серії та номер - 682, посвідченого 18.05.2018 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Одеської області Борисовою Н.В..

Стосовно вимоги про вселення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в квартиру АДРЕСА_2 , суд зазначає про таке.

Відповідно до ст. 3 СК України, сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом і мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення тощо.

Нормами ст. 64 ЖК України визначено коло членів родини, до яких відносяться дружина чи чоловік власника, їх діти і батьки.

В судовому засіданні позивачами по справі підтверджено і судом встановлено, що ОСОБА_3 до 2017 року була дружиною ОСОБА_8 та входила до кола членів родини останнього, а ОСОБА_4 не є рідною дитиною ОСОБА_8 , що підтверджується свідоцтвом про народження де в графі батько зазначена інша особа.

Оскільки позивачі не відносяться до дружини чи чоловіка, дітей чи батьків відповідачів по справі - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , тому позивачі не можуть бути членами родини будь кого з цих відповідачів.

Також, позивачами не доведено фактів спільного проживання, ведення спільно побуту та існування взаємних прав та обов`язків з будь-ким з відповідачів та до суду не надано інших доказів, що свідчать про родинні стосунки між відповідачами та позивачами.

Оскільки квартира АДРЕСА_2 належить ОСОБА_7 , з яким позивачі не знаходяться в родинних відносинах, то вимога про вселення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в квартиру АДРЕСА_2 , яка позивачам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , не належить, також задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

На підставі ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. ч. 1 - 4 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 2 ст. 89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з системного аналізу наведених норм права і доказів, наданих позивачами на підтвердження позовних вимог та доказів, якими відповідачі спростовують позовні вимоги, при їх вивченні у судовому засіданні, суд приходить до висновку про відмову в позові повністю щодо кожної з заявлених вимог.

Відповідно до ч. 9 ст. 158 ЦПК України, у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

Керуючись ст. ст. 16, 204, 317, 319, 321, 328, 401 ЦК України; ст. ст. 4, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 158, 258-259, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

За зустрічним позовом ОСОБА_3 і в інтересах свого неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_8 , Орган опіки та піклування Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради, Служба у справах дітей Одеської міської ради: - про встановлення постійного особистого житлового сервітуту на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо квартири АДРЕСА_2 ; - про визначення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , об`єму користування квартирою АДРЕСА_2 та про визначення, що вони мають право користування кімнатами, зазначеними в технічному паспорті квартири, а саме: кімнатою під № 1-4, площею 8,5 кв.м. та кімнатою під № 1-7, площею 12,3 кв.м. та право загального користування нежитловими приміщеннями, а саме: коридором, під номером 1-1, площею 12,8 кв.м., кухнею під № 1-2 площею 11,0 кв.м., ванною кімнатою під № 1-6 площею 3,0 кв.м. та вбиральнею під № 1-5 площею 1,0 кв.м.; - про визнання недійсним договору купівлі - продажу квартири АДРЕСА_2 , що складається з трьох кімнат, загальною площею 69,3 кв.м., житловою площею 40,0 кв.м., серії та номер - 1126, посвідченого 24.04.2018 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Одеської області Федорченко Т.М.; - про визнання недійсним договору купівлі - продажу квартири АДРЕСА_2 , що складається з трьох кімнат, загальною площею 69,3 кв.м., житловою площею 40,0 кв.м., серії та номер - 682, посвідченого 18.05.2018 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Одеської області Борисовою Н.В.; - про вселення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в квартиру АДРЕСА_2 - у задоволенні позовних вимог відмовити повністю щодо кожної з заявлених вимог.

Скасувати арешт, накладений ухвалою Малиновського районного суду м. Одеса, від 29 травня 2018 року (на підставі заяви ОСОБА_3 з метою забезпечення позову) на трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 , яка належить на праві власності ОСОБА_7 , на підставі договору купівлі-продажу, серії та номер 682, посвідченого 18.05.2018 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Одеської області Борисовою Н.В..

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені ст. ст. 354, 355 ЦПК України.

Повне судове рішення складено та підписано 04 грудня 2020 року.

Суддя: Н.В. Мирончук