Рішення № 93351761, 30.11.2020, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/8431/20

Провадження № 2/752/5123/20

РІШЕННЯ

Іменем України

30.11.2020 року Голосіївський районний суд м. Києва

в складі головуючого судді Чередніченко Н.П.

з участю секретаря Шевчук М.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Юдіна Максима Анатолійовича, Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» про визнання протиправним та скасування рішення, запису щодо державної реєстрації, відновлення становища шляхом реєстрації права власності, -

ВСТАНОВИВ:

В травні 2020 року позивач ОСОБА_1 через свого представника адвоката Остащенка О.М. звернувся до суду із позовом до відповідачів приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Юдіна М.А., ТОВ «Кредитні ініціативи», в якому просив суд: визнати протиправним, скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Юдіна М.А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26.02.2020 року індексний номер 51340692 та запис про право власності № 35680714 щодо кватири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2040862080000) та припинити право власності відповідача ТОВ «Кредитні ініціативи» на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2040862080000); відновити становище позивача шляхом реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за позивачем.

В обґрунтування позову зазначено, що 16.09.2008 року між позивачем та ВАТ «Сведбанк» було укладено кредитний договір № 2706/0908/71-579. В якості забезпечення виконання зобов`язання за вказаним кредитним договором між ВАТ «Сведбанк» та позивачем було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого позивач передав банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 . 21.02.2020 року державним реєстратором приватним нотаріусом КМНО Юдіним М.А. було внесено запис № 35680714 про право власності ТОВ «Кредитні ініціативи» на зазначену квартиру. Позивач вважає, що державна реєстрація права власності на квартиру АДРЕСА_1 є незаконною та такою, що проведена з порушенням встановлених чинним законодавством правил, оскільки, ТОВ «Кредитні ініціативи» було здійснено стягнення належного позивачу майна без його згоди, незважаючи на заборону, встановлену Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». До того ж позивач не отримував письмової вимоги про усунення порушення, а тому ТОВ «Кредитні ініціативи» подали для державної реєстрації неповний комплект документів. З огляду на викладене, позивач вимушений звернутись до суду за захистом своїх прав з даним позовом.

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 12.05.2020 року, у справі було відкрито провадження та призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 22.09.2020 року, у справі було закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити в повному обсязі із викладених в ньому підстав.

Представник відповідача ТОВ «Кредитні ініціативи» в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, та просив в їх задоволенні відмовити, посилаючись на підстави, викладені в письмових запереченнях на позов.

Відповідач приватний нотаріус КМНО Юдін М.А. в судове засідання не з`явився. Судом про розгляд справи повідомлявся належним чином. Про причини неявки суд не повідомив. З будь-якими клопотаннями до суду не звертався, в зв`язку з чим суд вважає за можливе розглянути справу без його участі.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин цієї справи, на які позивач послався як на підставу своїх вимог, що викладені у позовній заяві та підтверджені доданими до неї доказами, які були досліджені судом, з урахуванням доводів та заперечень відповідача, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню за наступних підстав.

Судом встановлено, що 16.09.2008 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Сведбанк» було укладено кредитний договір № 2706/0908/71-579, за умовами якого банк надав позивачу кредит в розмірі 123000,00 доларів США на строк до 16.09.2038 року.

В якості забезпечення виконання зобов`язання за вказаним кредитним договором між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір № 2706/0908/71-579-Z-1 від 16.09.2008 року, який було посвідчено нотаріусом КМНО Голубничою О.В., та зареєстровано в реєстрі за № 2981.

Предметом іпотеки є нерухоме майно - квартира АДРЕСА_1 .

Встановлено, що 28.11.2012 року між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та ПАТ «Сведбанк» було укладено договір факторингу, відповідно до умов якого право вимоги за кредитним договором № 2706/0908/71-579 від 16.09.2008 року перейшло до ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс».

28.11.2012 року ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» відступило право вимоги за даним кредитним договором на користь ТОВ «Кредитні ініціативи».

26.02.2020 року державним реєстратором приватним нотаріусом КМНО Юдіним М.А. було винесено рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 51340692, відповідно до якого було вирішено провести державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «Кредитні ініціативи».

Вказане рішення державним реєстратором було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Позивач вважає, що державна реєстрація права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «Кредитні ініціативи» є незаконною та такою, що проведена з порушенням встановлених чинним законодавством правил, оскільки, ТОВ «Кредитні ініціативи» було здійснено стягнення належного позивачу майна без його згоди, незважаючи на заборону, встановлену Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Перевіряючи обґрунтованість та доведеність позовних вимог, та запечень на позов, суд приймає до уваги те, що частиною першою статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини третьої статті 10 Закону, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.

Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.

Згідно з частиною другою цієї статті передбачено, що перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Відповідно до ч. 4 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

Згідно частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація прав проводиться на підставі: 1) укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; 2) свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 3) свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 4) виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів; 5) свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката; 6) свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката; 7) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном; 8) державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року; 9) рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно; 10) ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди; 11) заповіту, яким установлено сервітут на нерухоме майно; 12) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об`єкта нерухомого майна релігійній організації; 13) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об`єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність; 14) інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо: 1) заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону; 2) заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою; 3) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом;4) подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; 5) наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями;6) наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно; 7) заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем; 8) після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав; 9) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію; 10) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка згідно із законодавством не має повноважень подавати заяви в електронній формі;11) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав; 12) заявника, який звернувся із заявою про державну реєстрацію прав, що матиме наслідком відчуження майна, внесено до Єдиного реєстру боржників.

Згідно частини другої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», за наявності підстав для відмови в державній реєстрації державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень.

Зміст наведених правових норм вказує, що за результатами розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державний реєстратор може прийняти одне із рішень: про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або про відмову в державній реєстрації; у свою чергу рішення про державну реєстрацію прав приймається за умови подання заявником достатніх та належним чином оформлених документів, відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно, а також підстав для відмови у державній реєстрації.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 3 Закону України «Про іпотеку», іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку», звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно положень статті 36 цього Закону, сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Статтею 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» встановлено заборону примусового стягнення (відчуження без згоди власника) нерухомого житлового майна, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника / майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

У свою чергу, мораторій є відстроченням виконання зобов`язання, а не звільненням від його виконання, а тому встановлений Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм. Оскільки зазначений Закон не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов`язань, а тому є лише правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності.

При цьому, положеннями Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не встановлено, що іпотека припиняється, а лише передбачено заборону примусового стягнення нерухомого житлового майна.

Таким чином, положеннями Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» встановлена загальна заборона примусового стягнення такого майна без згоди власника (незалежно від суб`єкта, який здійснює таке стягнення), що фактично і було зроблено за результатами прийняття оскаржуваного у даній справі рішення.

Судом встановлено, що спірна квартира підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки, виступає предметом іпотеки за кредитом в іноземній валюті, використовується як місце проживання позичальника, а загальна площа не перевищує 140 кв. м., що при винесенні спірного рішення приватним нотаріусом було залишено поза увагою.

Позивач у травні 2020 року звернувся до суду із заявою, в якій просив визнати протиправним, скасувати рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26.02.2020 року та запис про право власності № 35680714 щодо кватири АДРЕСА_1 ; припинити право власності відповідача ТОВ «Кредитні ініціативи» на квартиру; відновити становище позивача шляхом реєстрації права власності на квартиру.

Слід звернути увагу сторони позивача на те, що під захистом права розуміється застосування державою примусу, спрямоване на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, компенсація витрат, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Спосіб захисту права чи інтересу може бути визначено як вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи результату, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

При цьому спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що у такий спосіб буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам необхідно зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції.

Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни.

Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають певну свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Таким чином, належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18), рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію, а тому після внесення такого запису скасування зазначеного рішення не може бути належним способом захисту права або інтересу позивача.

За певних умов таким належним способом може бути скасування запису про проведену державну реєстрацію права.

Проте, згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми права, на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, належними нині способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є саме скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав.

Таких правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19.

Отже, вимоги про скасування записів про проведену державну реєстрацію прав були належним способом захисту права або інтересу позивача, проте, станом на день ухвалення судом рішення, з урахуванням змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», такий спосіб захисту прав позивача є неналежним, а тому у задоволенні позову в частині скасування запису про проведену державну реєстрацію прав слід відмовити.

Як зазначає Європейський суд з прав людини в своїй усталеній практиці, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що в ході розгляду справи було встановлено наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса від 26.02.2020 року про реєстрацію права власності за ТОВ «Кредитні ініціативи» на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , та заперечення сторони відповідача доводи позову в зазначеній частині не спростовують, а відтак позов в цій частині підлягає задоволенню.

Разом з тим, з огляду на те, що вимоги про скасування запису про проведену державну реєстрацію прав станом на день ухвалення судом рішення, з урахуванням змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», є неналежним способом захисту прав позивача, а відтак в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Крім того, з огляду на те, що суд прийшов до висновку про протиправність та необхідність скасування рішення про державну реєстрацію права власності, що, в свою чергу, є підставою для внесення відповідних записів до реєстру, припинення права власності товариства та відновлення в подальшому первісного права власності позивача на квартиру, а відтак вимоги в частині припинення права власності товариства та відновлення становища позивача шляхом реєстрації права власності за ним, є передчасними та такими, що задоволенню не підлягають, оскільки, на думку суду, визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію є достатнім для відновлення порушених прав позивача.

В порядку ст. 141 ЦПК України, із відповідачів на користь позивача слід в рівних частинах стягнути судовий збір та витрати, пов`язані із отриманням правової допомоги, які документально підтверджені стороною позивача, - пропорційно до розміру задоволених судом позовних вимог, а саме: судовий збір в сумі 840,80 грн., тобто по 420,40 грн., а також витрати, пов`язані із отриманням правової допомоги в сумі 6800,00 грн., тобто по 3400,00 грн. з кожного.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 15, 16, 263 Цивільного кодексу України, Законом України «Про іпотеку», Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, ст.ст. 4, 5, 12, 13, 49, 51, 76-81, 84, 90, 141, 259, 263, 268, 273 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Юдіна Максима Анатолійовича, Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» про визнання протиправним та скасування рішення, запису щодо державної реєстрації, відновлення становища шляхом реєстрації права власності, - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Юдіна Максима Анатолійовича від 26.02.2020 року індексний номер 51340692 про державну реєстрацію права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на квартиру АДРЕСА_1 .

В іншій частині вимог позову, - відмовити.

Стягнути в рівних частинах із Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» та приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Юдіна Максима Анатолійовича на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 840 грн. 80 коп., тобто по 420 (чотириста двадцять) грн. 40 коп з кожного, та витрати, пов`язані із отриманням правової допомоги в сумі 6800 грн. 00 коп., тобто по 3400 (три тисячі чотириста) грн. 00 коп. з кожного.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повні ім`я та найменування сторін:

позивач ОСОБА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ;

відповідач приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Юдін Максим Анатолійович, адреса: м. Київ, вул. Бастіонна, 13, прим. 78;

відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», ЄДРПОУ 35326253, адреса: м. Київ, вул.. В.Хвойки, 21.

Головуючий Н.П. Чередніченко