Рішення № 93349436, 26.11.2020, Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/2310/20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2020 року м.Львів

Галицький районний суд м. Львова

в складі:

головуючого судді Радченка В.Є.

з участю:

секретаря судового засідання Степанюк Ю.

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження у м.Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної архітектурно-будівельної інспекції України (адреса: 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, Ідентифікаційний код 37471912), ОСОБА_4 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про визнання незаконним та скасування сертифікату, скасування державної реєстрації права власності,-

в с т а н о в и в :

ОСОБА_3 звернулась до Галицького районного суду м.Львова з позовом до Державної архітектурно-будівельної інспекції України, ОСОБА_4 , в якому просить визнати незаконним та скасувати сертифікат Державної архітектурно-будівельної інспекції України №ІУ 163193430988 від 09.12.2019; скасувати запис про право власності №34865315 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, внесений державним реєстратором Жирівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Тузяком Павлом Тарасовичем на підставі рішення про державну реєстрації прав та їх обтяжень №50463104 від 25.12.2019 щодо об`єкту нерухомого майна за №1998500746101.

В обгрунтування позовних вимог зазначається, що відповідач самовільно, за відсутності згоди співвласників та відповідного дозволу центрального органу виконавчої влади, зайняв частину горища будинку АДРЕСА_2 для розширення квартири АДРЕСА_2 , та в подальшому безпідставно набув права власності на вказану частину горища.

Ухвалою Галицького районного суду м.Львова від 06.04.2020 у справі відкрито провадження в порядку загального провадження.

Представник ОСОБА_4 - адвокат Алексеєнко Андрій Анатолійович подав відзив на позову заяву від 06 липня 2020 року, в якому просить суд відмовити у задоволенні позову. Позиція відповідача грунтується на тому, що до моменту виконання будівельних робіт з реконструкції квартири АДРЕСА_2 з розширенням за рахунок частини простору горища ним отримано згоду всіх співвласників вказаного будинку та всі необхідні дозвільні документи на виконання відповідних робіт.

В підготовчому судовому засіданні суд задовольнив клопотання представника відповідача про долучення доказів та задовольнив клопотання представника позивача про надання йому можливості звернутися з запитом до Мінкультури України і пізніше надати в судовому засіданні відповідь.

09 вересня 2020 року до суду надійшли додаткові пояснення представника відповідача - адвоката Алексеєнка А.А. щодо окремих питань, викладених у позові, оскільки такі, на його думку, мають значення для правильного вирішення справи, а також долучено докази, які не могли бути долучені при поданні відзиву.

Ухвалою від 28.09.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу для розгляду по суті на 22.10.2020 о 12 год. 00 хв з викликом учасників сторін.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві. Просив суд задовольнити позов повністю.

Представник відповідача, Державної архітектурно-будівельної інспекції України, в судове засідання не прибув. Належним чином повідомлений про судове засідання, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Клопотань про відкладення чи про розгляд справи до суду не надходило.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечив з підстав, викладених у відзиві та додаткових поясненнях. Просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Відділом охорони культурної спадщини та культурних цінностей Львівської обласної державної адміністрації було видано відповідачу реставраційне завдання на розроблення науково-проектної документації реставрації з розширенням за рахунок частини горища квартири АДРЕСА_2 .

Вказане завдання Листом №1319/10-2/61-14 від 10.11.2014 року погоджене центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини - Міністерством культури України.

Згодом, наказом департаменту містобудування Львівської міської ради від 01.09.2015 року ОСОБА_4 затверджено вимоги до архітектурно-планувальної частини проекту реставрації з переплануванням квартири АДРЕСА_2 з розширенням за рахунок частини простору горища з влаштуванням додаткового двоконтурного котла димохідного типу.

При винесенні даного наказу було взято до уваги заяву-згоду мешканців будинку АДРЕСА_2 , завірену директором Львівського комунального підприємства «Айсберг», акт обстеження технічного стану квартири АДРЕСА_2 від 28.07.2015 року, виконаний ЛКП «Айсберг», висновок управління охорони історичного середовища Львівської міської ради від 29.07.2015 року № 04-1784 та технічні висновки за результатами обстеження конструкцій будинку за адресою АДРЕСА_2 , виконані ПП ОСОБА_5 .

На підставі згаданого наказу Департаменту містобудування, проектною організацією - Приватним підприємством «Ярок і Ко» розроблено «Робочий проект реставрації з переплануванням квартири АДРЕСА_2 з розширенням за рахунок частини простору горища».

Як слідує з Листа №868/10/61-15 від 15.12.2015 року, Міністерство культури України погодило вказану проектну документацію.

Згодом, на підставі перелічених документів, ОСОБА_4 був отриманий в Державній архітектурно-будівельній інспекції Дозвіл на виконання будівельних робіт від 11 березня 2016 року №ІУ 115160711206.

У подальшому, ОСОБА_4 подав до Державної архітектурно-будівельної інспекції заяву про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту та видачу сертифікату, акт готовності об`єкта до експлуатації, за результатами розгляду яких отримав Сертифікат серія ІУ №163193430988 від 09.12.2019 року про відповідність закінченого будівництвом об`єкта проектній документації та готовність його до експлуатації.

На підставі отриманого Сертифікату відповідач зареєстрував (оформив) право власності на квартиру АДРЕСА_2 після її перепланування з розширенням за рахунок частини горища.

У свою чергу, позивач, яка є власником квартир НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , НОМЕР_5, НОМЕР_6, НОМЕР_7, НОМЕР_8, НОМЕР_9 та АДРЕСА_3, вважає, що відповідачем безпідставно виконані будівельні роботи з перепланування квартири АДРЕСА_2 і в подальшому незаконно зареєстровано право власності на таку, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

У відповідності до вимог ч.1 ст.34 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності», замовник має право виконувати будівельні роботи після видачі йому органом державного архітектурно-будівельного контролю дозволу на виконання будівельних робіт - щодо об`єктів, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками або підлягають оцінці впливу на довкілля згідно із Законом України «Про оцінку впливу на довкілля».

Також згідно із ст.37 цього ж Закону, право на виконання підготовчих робіт (якщо вони не були виконані раніше згідно з повідомленням про початок виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт на об`єктах будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками або підлягають оцінці впливу на довкілля згідно із Законом України «Про оцінку впливу на довкілля», підключення об`єкта будівництва до інженерних мереж та споруд надається замовнику та генеральному підряднику чи підряднику (якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) після отримання дозволу на виконання будівельних робіт.

За наявності дозволу на виконання будівельних робіт отримання замовником та генеральним підрядником чи підрядником (у разі якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) інших документів дозвільного характеру для виконання будівельних робіт та видалення зелених насаджень у межах будівельного майданчика не вимагається.

Таким чином, передумовою виконання будівельних робіт щодо об`єктів, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками є отримання замовником відповідного дозволу на виконання таких робіт в органу державного архітектурно-будівельного контролю.

У свою чергу, для отримання вказаного дозволу, відповідно до вимог ч.3 ст.37 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності», замовником подається заява, до якої додаються: проектна документація на будівництво, розроблена та затверджена у встановленому законом порядку; згода співвласників будинку на проведення будівельних робіт, засвідчена у встановленому законом порядку, у разі здійснення реконструкції, реставрації чи капітального ремонту.

Згідно із ст.1 ЗУ «Про охорону культурної спадщини», пам`ятка культурної спадщини - об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Таким чином, беручи до уваги відомості, що містяться у вищевказаному реєстрі, суд встановив, що житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , є пам`яткою культурної спадщини національного значення (охоронний номер 326/27).

Відтак, вчинення дій щодо реставрації даного об`єкту нерухомого майна також підпадає під регулювання Закону України «Про охорону культурної спадщини».

Так, у відповідності до вимог ч.1 ст.25 вказаного Закону, консервація, реставрація, реабілітація, музеєфікація, ремонт, пристосування пам`яток національного значення здійснюються лише за наявності письмового дозволу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини на підставі погодженої з ним науково-проектної документації. На момент винесення рішення у справі таким є - Міністерство культури України).

Керуючись наведеними положеннями чинного законодавства України, суд встановив, що відповідачем належним чином погоджено з Міністерством культури України реставраційне завдання на розроблення науково-проектної документації реставрації з розширенням за рахунок частини горища квартири АДРЕСА_2 .

В подальшому відповідач, у встановленому законом порядку, розробив та погодив з Міністерством культури України «Робочий проект реставрації з переплануванням квартири АДРЕСА_2 з розширенням за рахунок частини простору горища».

Також, у відповідності до вимог ч.3 ст.37 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності», відповідач отримав згоду всіх співвласників будинку АДРЕСА_2 на виконання будівельних робіт з реставрації квартири АДРЕСА_2 .

Крім того, у ОСОБА_4 наявні всі необхідні дозвільні документи, передбачені ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» та ЗУ «Про охорону культурної спадщини», в тому числі дозвіл Міністерства культури, на проведення відповідних робіт у квартирі АДРЕСА_2 . Відтак, відсутність дозволу центрального органу виконавчої влади, на який посилається позивач, не може бути підставою для скасування сертифікату №ІУ 163193430988 від 09.12.2019 року та в подальшому державної реєстрації права власності на вказану квартиру, оскільки відповідний дозвіл є наявним. Наявність чи відсутність такого дозволу не була підставою для видачі вищевказаного сертифікату, а права центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини проведеною реконструкцією не порушені.

Підсумовуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що Державною архітектурно-будівельною інспекцією України підставно видано відповідачу дозвіл на виконання будівельних робіт з реставрації квартири АДРЕСА_2 , оскільки ним дотримані всі вимоги щодо набуття такого дозволу.

З моменту отримання вказаного дозволу, враховуючи вимоги ст. 34 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності», ОСОБА_4 і отримав право на виконання відповідних будівельних робіт по реконструкції квартири АДРЕСА_2 з розширенням за рахунок частини простору горища.

Щодо тверджень позивача, що відповідачем не отримано її згоди як співвласника квартир у вказаному будинку на виконання будівельних робіт з перепланування квартири АДРЕСА_2 , суд зазначає наступне.

На момент виникнення у відповідача - ОСОБА_4 права на виконання даних будівельних робіт позивач не був власником жодної квартири в будинку АДРЕСА_2 .

Так, з наданих позивачем інформаційних довідок вбачається, що першу квартиру позивачем придбано лише 21.04.2016 року. Водночас, як встановлено вище, на моменту такого придбання ОСОБА_4 вже належало право на виконання будівельних робіт по реконструкції квартири АДРЕСА_2 з розширенням за рахунок частини простору горища, оскільки ним був отриманий дозвіл на виконання будівельних робіт від 11 березня 2016 року № ІУ 115160711206.

Відтак, суд дійшов до висновку, що відповідачу не потрібно було отримувати згоду позивача на виконання робіт з реконструкції квартири АДРЕСА_2 , оскільки на момент виникнення права на виконання таких робіт вона не мала у власності жодної квартири в будинку АДРЕСА_2 .

Відповідно до ч.2 ст.39 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності», прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, здійснюється на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації шляхом видачі органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Тобто основним документом, який свідчить про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми (СС2) та значними (СС№) наслідками, є відповідний Сертифікат, який видається органом державного архітектурно-будівельного контролю на підставі акту готовності об`єкта до експлуатації.

Як слідує з ч.9 ст.39 цього ж Закону, зареєстрована декларація про готовність об`єкта до експлуатації або сертифікат є підставою для укладення договорів про постачання на прийнятий в експлуатацію об`єкт необхідних для його функціонування ресурсів - води, газу, тепла, електроенергії, включення даних про такий об`єкт до державної статистичної звітності та оформлення права власності на нього.

Таким чином, виданий Сертифікат на об`єкт нерухомого майна є підставою для оформлення права власності на такий об`єкт.

Згідно з п.24 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №461 від 13.04.2001, для отримання сертифікату замовник подає особисто або надсилає рекомендованим листом з описом вкладення чи через електронний кабінет до відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю заяву про прийняття об`єкта в експлуатацію та видачу сертифіката, до якої додається акт готовності об`єкта до експлуатації.

Відповідно до п.25 Порядку, орган державного архітектурно-будівельного контролю приймає подані заявником заяву, акт готовності об`єкта до експлуатації та вчиняє дії у межах чинного законодавства щодо з`ясування питання достовірності відомостей у поданих документах, відповідності об`єкта проектній документації, вимогам будівельних норм, стандартів та правил.

Керуючись наведеними положеннями, суд вважає, що відповідачем при поданні заяви щодо видачі сертифікату дотримано всі необхідні вимоги та у встановленому законом порядку отримано Сертифікат серія ІУ № 163193430988 від 09.12.2019 року.

Суд також встановив, що всі відомості, зазначені в акті готовності та заяві є достовірними, реконструйований об`єкт повністю відповідає проектній документації та вимогам будівельних норм, стандартів та правил. У свою чергу, твердження позивача щодо невідповідності відомостей у акті готовності, заяві та проектній документації не підкріплені жодними доказами і не мають ніякого обгрунтування.

Окрім цього, детально проаналізувавши та дослідивши питання щодо можливості кваліфікації горища в будинку АДРЕСА_2 як допоміжного приміщення, суд встановив наступне.

Відповідно до ч.1 ст.382 ЦК України, усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Згідно з ч.2 ст.10 ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду», власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Відповідно до ч.1,2 ст.5 ЗУ «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. Спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку.

Згідно з п.1 ч.1 ст.6 вказаного Закону, співвласники мають право вільно користуватися спільним майном багатоквартирного будинку з урахуванням умов та обмежень, встановлених законом або рішенням співвласників

Пунктом 3 частини 1 статті 7 цього Закону встановлено, співвласники зобов`язані використовувати спільне майно багатоквартирного будинку за призначенням

Як слідує з ч.1,2 ст.369 ЦК України, співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч.2 ст.383 ЦК України, власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.

З наведених вище положень виходить, що власникам квартир багатоквартирних будинків на спільній сумісній власності належать допоміжні приміщення у будинку.

У свою чергу, відповідно до правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року №76, допоміжні приміщення житлового будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку.

Згідно з ЗУ «Про житлового-комунальні послуги» та ЗУ «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, поза квартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення.

З системного аналізу зазначених положень слідує висновок, що допоміжними приміщеннями є лише ті приміщення, які забезпечують експлуатацію будинку та побутове обслуговування мешканців будинку.

Під час розгляду цивільної справи №522/17487/16-ц (постанова від 06.02.2019 року) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду сформулював правовий висновок, що для правильного вирішення спору суд повинен з`ясувати не лише характеристику спірного приміщення за наданими документами, але й виходити з того, чи дійсно спірне приміщення є допоміжним; в якому чи в частині якого може знаходитися технічне обладнання будинку (інженерні комунікації та технічні пристрої, які необхідні для забезпечення санітарно-гігієнічних умов і безпечної експлуатації квартир тощо), без доступу до якого експлуатації житлового будинку є неможливою; чи використовувалось воно чи якась з його частин для обслуговування будинку.

Аналогічна правова позиція викладена також у постанові Верховного Суду від 18.09.2019 року у справі №61-10149св19, а також у постанові від 17.10.2019 року у справі №61-16913св18.

Як було встановлено судом вище, на проведення реставрації квартири АДРЕСА_2 надали письмову згоду всі власники квартир в даному будинку.

Вказані письмові згоди (як і відсутність письмових претензій), на думку суду, підтверджують те, що співвласники не заперечили (надали згоду) щодо проведення реставрації квартири АДРЕСА_2 з розширенням за рахунок частини простору горища. А, відтак, підтвердили той факт, що не використовують горище, а тому воно не призначене для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку.

Виходячи з цього, суд встановив, та частина горища, яка була використана ОСОБА_4 для розширення квартири АДРЕСА_2, не є допоміжним приміщенням в житловому будинку АДРЕСА_2 .

Під час розгляду іншої цивільної справи №127/4843/16-ц Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив, що обов`язок доведення статусу приміщення як допоміжного процесуальним законодавством покладено на Позивача.

У свою чергу, позивачем не надано жодних доказів на підтвердження протилежного, як і не доведено, що частина горища, яка використана Відповідачем для реставрації, призначена для забезпечення експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку АДРЕСА_2 , претензії яких відсутні, а навпаки, останніми надана згода на проведення такої реставрації.

Окрім цього, суд встановив, що норми Ухвали Львівської міської ради №4044 від 11.10.2018 року «Про врегулювання питання розмежування допоміжних та нежитлових приміщень в багатоквартирних житлових будинках» не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки вказана ухвала прийнята Львівською міською радою після виникнення у ОСОБА_4 права на реконструкцію квартири.

Підсумовуючи все вищенаведене, суд вважає, що відповідачем на законних підставах, з дотримання усіх вимог та в установленому законом порядку виконані роботи з реставрації квартири АДРЕСА_2 . З врахуванням цього, Державною архітектурно-будівельною інспекцією правомірно видано відповідачу Сертифікат серія ІУ № 163193430988 від 09.12.2019 року, який в подальшому став підставою для законної реєстрації права власності на вказану квартиру АДРЕСА_2 .

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, судової практики Верховного Суду та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 258, 259, 351 - 355 ЦПК України

в и р і ш и в:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної архітектурно-будівельної інспекції України (адреса: 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, Ідентифікаційний код 37471912), ОСОБА_4 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про визнання незаконним та скасування сертифікату, скасування державної реєстрації права власності.

Судові витрати залишити за позивачкою.

Рішення може бути повністю або частково оскаржено в апеляційному порядку учасниками справи, а також особами, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки до Львівського Апеляційного суду через Галицький районний суд м. Львова. Апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.Є.Радченко