Рішення № 93349135, 04.12.2020, Хортицький районний суд м. Запоріжжя

04.12.2020 ЄУН № 334/1597/19

Провадження № 2/337/1089/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2020 року м. Запоріжжя

Хортицький районний суд міста Запоріжжя у складі головуючого судді Бредун Д.С., при секретарі Шварцер Г.М., за участю представника відповідачки - адвоката Федорова М.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, -

ВСТАНОВИВ:

04 березня 2019 року ТОВ «ВЕЛЛФІН» в особі представника за довіреністю Кривошей Г.В. звернулося до Ленінського районного суду м. Запоріжжя з позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за договором позики в розмірі 85574 гривень, а також - суму сплаченого позивачем судового збору в розмірі 1921 гривень.

В обґрунтування позову вказав, що відповідачка, отримавши грошові кошти за електронним договором позики, не виконує свої зобов`язання, та не повертає кредитні кошти.

Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 07 березня 2019 року позовну заяву залишено без руху, та надано позивачу строк для усунення недоліків.

Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 05 квітня 2019 року цивільну справі передано за підсудністю до Хортицького районного суду м. Запоріжжя.

Ухвалою судді Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 30 серпня 2019 року прийнято до розгляду та відкрите спрощене позовне провадження у справі, призначено розгляд справи по суті у відкритому судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Заочним рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 18 березня 2020 року позовзадоволено повністю, та стягнуто з ОСОБА_1 на користьТОВ «ВЕЛЛФІН»: заборгованість за договором позики №13632 від 20 лютого 2016 року на загальну суму 85574 гривні, що складається із заборгованості за основною сумою позики в розмірі 2000 гривень, заборгованість за відсотками в розмірі 83574 гривень; а також судовий збір у розмірі 1921 гривня.

Ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 07 травня 2020 року заяву ОСОБА_1 про скасування заочного рішення задоволено. Заочне рішення від 18 березня 2020 року - скасовано. Справу призначити до нового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

06 липня 2020 року відповідачка ОСОБА_1 подала суду відзив, в якому просила відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування своєї позиції пояснила, що кредитний договір із позивачем вона не укладала, та одноразових цифрових ідентифікаторів для здійснення електронного підпису не вводила. Посилається, що у справі порушена обов`язкова письмова форма укладення правочину, та крім того, вона не ознайомлена з умовами і правилами надання банківських послуг. Період нарахування процентів, поза межами строку дії договору також вважає неправомірним. Просила витребувати оригінал договору позики №13632 від 20.02.2016 року, та визнати недійсним цей договір. Крім того, посилаючись на пропуск у справі строків позовної давності, також просила відмовити задоволенні позову.

Своїм правом надати відповідь на відзив, сторона позивача не скористалась.

Сторони були повідомлені про місце, дату й час розгляду справи відповідно до вимог ст. 128 ЦПК України та відповідним повідомленням на офіційному сайті Судової влади; надано час для подання відзиву та заперечень.

Представник позивача за довіреністю Блащак Р.Л. надала суду заяву про розгляд справи за її відсутності та задоволення позову в повному обсязі.

Представник відповідачки - адвокат Федоров М.Д. надав суду заяву про застосування строку позовної давності.

В судовому засіданні представник відповідачки - адвокат Федоров М.Д. заперечував проти задоволення позову, посилаючись на недоведеність позовних вимог, відсутність будь-яких кредитних зобов`язань між його довірительницею і позивачем, неправомірність нарахування відсотків поза межами строку дії договору. Також просив застосувати у справі позовну давність.

Заслухавши пояснення представника відповідачки, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ч.ч.2, 3 ст. 12 ЦПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч.1 ст. 81, ч.1 ст. 89 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Як встановлено судом, 20 лютого 2016 року між ТОВ «ВЕЛЛФІН» (Позикодавець) та ОСОБА_1 (Позичальник) підписано договір позики №13632 (а.с.21-25), за умовами якого (п.1.1. договору) Позикодавець зобов`язався надати Позичальникові на умовах, що передбачені даним договором грошові кошти в позику в сумі 2000 гривень на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов`язався повернути позику та сплатити проценти за користування позикою, зазначені в п.1.5. цього договору.

Пунктом 1.2. договору визначено, що позика надається Позичальнику виключно за допомогою Веб-сайту Позикодавця, за умови ідентифікації Позичальника та використання електронного цифрового підпису одноразовим ідентифікатором.

Відповідно до п. 1.3. договору, строк позики складає 10 днів, позика має бути повернута згідно Графіку розрахунків (додаток до договору) до 01 березня 2016 року (а.с.24зв.).

Цей договір є укладеним з моменту перерахування суми позики на банківський рахунок, вказаний Позичальником та діє до повного виконання Позичальником своїх зобов`язань за договором (п.1.4. договору).

Згідно зі ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми (ч. 1).

Вимоги до письмової форми правочину встановлені статтею 207 ЦК України, за змістом якої правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку (ч. 1). Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (ч. 2).

Відповідно до ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1). Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі (ч. 2).

Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів регламентуються Законом України «Про електронну комерцію».

Пунктом 7 ч.1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем.

Частиною 1 ст. 10 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт).

Згідно з ст. 11 вказаного вище Закону, пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття (ч.1). Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті (ч.3). Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч.4). Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ч.6). Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства (ч.7). Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч.12).

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п.12 ч.1 ст. 3 ЗУ «Про електронну комерцію»).

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, договір позики №13632 від 20 лютого 2016 року підписано ОСОБА_1 (позичальником) шляхом заповнення одноразового ідентифікатору (паролю) у відповідності до норм ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію».

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

З огляду на викладене, підписаний ОСОБА_1 (позичальником) шляхом заповнення одноразового ідентифікатору (паролю) договір позики №13632 від 20 лютого 2016 року укладений з дотриманням порядку укладення електронних договорів, а тому прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Крім того, суд приймає до уваги, що ОСОБА_1 пройшла реєстрацію в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції ТОВ «ВЕЛЛФІН», шляхом заповнення ряду своєї конфіденційної персональної інформації (а.с.16-19), в тому числі реквізитів паспорту, адреси, телефону, електронної пошти, сімейного стану, номеру банківської картки для перерахування коштів, і таким чином підтвердження товариством заявки на отримання позики у передбачений Правилами спосіб, вчинення відповідних дій щодо отримання позики, свідчить про те, що ОСОБА_1 була ознайомлений з усіма істотними умовами отримання позики, а Договір позики було укладено та підписано в електронній формі, що в силу приписів ст.ст. 6, 27 ЦК України, ст.ст. 11, 12 ЗУ «Про електронну комерцію» вважається таким, що прирівнюється до договору у письмовій формі.

При цьому суд не вбачає підстав для витребування оригіналу договору позики №13632 від 20.02.2016 року, оскільки, як вказано у позові, він укладений в електронній формі, а роздруковані примірники ідентичні до електронного оригіналу, та завірені представником позивача. Його доказове значення оцінюється вже у сукупності з іншими доказами, однак, сумніви у відповідності доказу оригіналу, для витребування останнього, повинні бути вмотивованими та аргументованими, що відсутнє у клопотанні ОСОБА_1 . Таким чином, клопотання сторони відповідача суд розцінює, як направлене на затягування судового розгляду.

Щодо вказаної ОСОБА_1 у відзиві позиції, про визнання недійсним договору позики №13632 від 20.02.2016 року, то слід звернути увагу сторони відповідача, що згідно ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Зустрічний позов із відповідною позовною вимогою відповідачкою не заявлено, у зв`язку з чим, при розгляді справи суд обмежений заявленими ТОВ «ВЕЛЛФІН» позовними вимогами, за якими і відкрито провадження у справі.

З матеріалів справи вбачається, що зобов`язання з надання відповідачці позики в сумі 2000 гривень виконані ТОВ «ВЕЛЛФІН» в повному обсязі, що підтверджується повідомленням про проведену транзакцію (а.с.28).

Сторона відповідача, в тому числі присутній в судовому засіданні адвокат Федоров М.Д., якому роз`яснювалось відповідне право, не надала суду жодних доказів на спростування цієї обставини, шляхом підтвердження відсутності у ОСОБА_1 картки № НОМЕР_1 , чи ненадходження на неї 20.02.2016 року грошових коштів в сумі 2000 гривень.

Згідно з статтею 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається крім випадків, передбачених законом.

Згідно з ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договором позики №13632 від 20.02.2016 року, у пункті 1.3., 1.2. встановлено, що позика надається строком на 10 днів, та строк дії договору становить 10 днів, але в будь-якому разі, до повного виконання позичальником своїх зобов`язань за договором.

При строк дії договору не може бути безстроковим і безмежним, а тому суд виходить з строку його дії терміном 10 днів.

Таким чином, ОСОБА_1 , не повернувши суму позики 01.03.2016 року, порушила умови договору №13632, і у ТОВ «ВЕЛЛФІН» виникло право звернутись до суду за захистом своїх порушених прав.

Надаючи правову оцінку заявленому розміру заборгованості, суд звертає увагу на наступне.

Згідно з ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів установлюються договором.

Як було зазначено вище, умовами укладеного між сторонами договору позики, зокрема в п.1.3, був встановлений 10 денний строк повернення позики, а графіком розрахунків датою погашення позики визначено 01.03.2016 та зазначена загальна сума, що підлягає до сплати - 2392,00 гривень, з них 2000 гривень - сума позики, 392 гривні - проценти.

Між тим, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Право позикодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із ч.2 ст.1050 ЦК України.

Таким чином, право позивача нараховувати передбачені договором проценти за позикою припинилось 01 березня 2016 року.

Суд погоджується із зауваженням сторони відповідача, що твердження про правомірність нарахування Позикодавцем, передбачених договором процентів, до повного погашення заборгованості за договором є помилковим. У спірних правовідносинах права та інтереси позивача можуть бути забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання, однак такі позовні вимоги ТОВ «ВЕЛЛФІН» заявлені не були.

Таким чином, у даній справі вимоги позивача про стягнення процентів після 01.03.2016 року (закінчення строку кредитування) не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постановах у справі №444/9519/12 від 04.07.2018 року, у справі №310/11534/13-ц від 31.10.2018 року, у справі №202/4494-16-ц від 31.10.2018 року.

Таким чином, ТОВ «ВЕЛЛФІН», як позикодавець, відповідно до ст.1048 ЦК України має право стягнути заборгованість по нарахованим та несплаченим процентам за користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування, тобто до 01.03.2016 року.

Суд, вивчивши матеріали справи, дійшов до висновку, що в справі мається достатньо доказів для ухвалення рішення про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за основним зобов`язанням, яка складається із суми позики - 2000 гривень та процентів за користування позикою в межах строку кредитування за період з 20.02.2016 року по 01.03.2016 року в погодженому сторонами розмірі 392 гривні, загальний розмір 2392 гривні, відповідно до графіку розрахунків до укладеного договору позики, відмовивши позивачу в частині інших позовних вимог з підстав, зазначених в рішенні.

Щодо застосування у справі позовної давності слід зазначити таке.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до п.п.3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідачкою ОСОБА_1 у відзиві, та її представником - адвокатом Федоровим М.Д. у письмовій заяві, заявлено про застосування строку позовної давності.

Відповідно до ч.4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Крім того, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Як вже встановлено у справі раніше, строком повернення позики за договором №13632 від 20.02.2016 року є 01.03.2016 року, і саме з цього дня у Позикодавця ТОВ «ВЕЛЛФІН» виникло право на звернення до суду.

Хоч позов і зареєстровано в канцелярії суду 04.03.2019 року, з поштового конверту вбачається, що позовну заяву було відправлено поштою 01.03.2019 року (а.с.36зв.), тобто в останній день до спливу строку позовної давності, відповідно до ч.6 ст. 124 ЦПК України, а тому у справі відсутні підстави для застосування наслідків пропуску строку звернення до суду.

За таких обставин, суд вважає, що у справі є доведеними, обґрунтованими та підтвердженими доданими документами позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_1 суми позики 2000 гривень та процентів за користування позикою в розмірі 392 гривні. В задоволенні іншої частини позовних вимог, щодо стягнення відсотків в розмірі 83182 гривень слід відмовити

Судові витрати, що понесені та документально підтверджені позивачем, в порядку ст. 141 ЦПК України також підлягають стягненню з відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тобто 53,70 гривні судового збору.

Керуючись ст.ст. 82, 89, 131, 141, 229, 247, 263, 264, 280, 354 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути зОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 , - на користьТовариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» (03061, м. Київ, вул. Героїв Севастополя, буд.48, код ЄДРПОУ 39952398):

- заборгованість за договором позики №13632 від 20 лютого 2016 року на загальну суму 2392 (дві тисячі триста дев`яносто дві) гривні, що складається із заборгованості за основною сумою позики в розмірі 2000 гривень, заборгованість за відсотками в розмірі 392 гривні;

- судовий збір у розмірі 53,70 гривні (п`ятдесят три гривні 70 копійок).

В задоволенні іншої частини позову - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не буде подано.

Учасники справи мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Запорізького апеляційного суду через Хортицький районний суд м. Запоріжжя протягом 30 днів з дня з складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 07 грудня 2020 року.

Суддя: Д.С. Бредун