Рішення № 93348921, 12.11.2020, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/12292/19 2/335/577/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2020 року м. Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Калюжної В.В., за участі секретаря судового засідання Каравайко В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Запоріжжі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Заступника керівника Запорізької місцевої прокуратури №3 Запорізької області, який діє в інтересах держави в особі Запорізької міської ради, до ОСОБА_1 , Державного реєстратора КП «Центр надання послуг» Балабинської селищної ради Гопки Юрія Володимировича, ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Садовніченко Вікторія Миколаївна про визнання незаконним та скасування рішення, визнання договору недійсним, визнання спадщини відумерлою та передачу майна,

за участю прокурора Беклеміщевої Ю.М., представника відповідача Сердюк Р.В., відповідача ОСОБА_2 ,

ВСТАНОВИВ:

До Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя надійшла позовна заява Заступника керівника Запорізької місцевої прокуратури №3 Запорізької області, який діє в інтересах держави в особі Запорізької міської ради, до ОСОБА_1 , Державного реєстратора КП «Центр надання послуг» Балабинської селищної ради Гопки Ю.В., ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Садовніченко В.М., про визнання незаконним та скасування рішення, визнання договору недійсним, визнання спадщини відумерлою та передачу майна, яка була уточнена в ході розгляду справи, шляхом подання уточненого позову, в обґрунтування позовних вимог зазначив наступне.

За процесуального керівництва Запорізької місцевої прокуратури №3 проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №42019081050000093 від 02.05.2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, за заявою Департаменту правового забезпечення Запорізької міської ради про незаконне оформлення права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Під час проведення досудового розслідування були встановлені наступні обставини.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , яка мешкала за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 08.04.1996 року, вказана квартира приватизована на гр. ОСОБА_4 , який помер раніше та ОСОБА_3

ОСОБА_1 , надав державному реєстратору Комунального підприємства «Центр надання послуг» Балабинської селищної ради Запорізької області Гопці Ю.В. свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 від 08.04.1996 року на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 та 11.10.2017 року зареєстрував за собою право власності на зазначений об`єкт. У подальшому, а саме 17.10.2017 року власником вищезазначеного об`єкта нерухомого майна відповідно до договору купівлі-продажу квартири, серія та номер: 4074, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Садовніченко В.М. стала ОСОБА_2 .

Крім того, відповідно до інформації районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району від 21.05.2019 встановлено, що до відділу приватизації Орджонікідзевської районної адміністрації Запорізької міської ради народних депутатів 12.03.1996 року від ОСОБА_3 надійшла заява про оформлення у приватну спільну сумісну власність квартири, яку займає заявник разом із членами сім`ї на умовах найму. До заяви додано довідку про склад сім`ї та займані приміщення, в якій значиться заявник та ОСОБА_4 . Розпорядженням Орджонікідзевської районної адміністрації Запорізької міської ради народних депутатів від 08.04.1996 року №355, прохання наймача задоволено, відділом приватизації оформлено свідоцтво про власність на житло №355 від 08.04.1996 року ( АДРЕСА_1 ) на двох осіб, які зазначені в заяві.

Відповідно до актового запису про смерть №4872 від 24.07.2017 року встановлено, шо ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , причина смерті останньої атеросклеротична хвороба серця.

Відповідно до актового запису про смерть №4112 від 17.06.2017 року встановлено, що ОСОБА_4 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , причина смерті рак шлунку.

Згідно інформації наданої Департаментом реєстраційних послуг Запорізької міської ради від 23.05.2019 року встановлено, що за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані наступні особи ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 23.06.2005 по теперішній час та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з 29.09.1982 по 04.09.2017, знятий з реєстрації у зв`язку зі смертю, помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно інформації наданої Третьою Запорізькою державною нотаріальною контрою від 21.08.2019 року спадкові справи після померлих ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не заводились.

Отже ОСОБА_1 надав державному реєстратору Комунального підприємства «Центр надання послуг» Балабинської селищної ради Запорізької області Гопці Ю.В. недійсне свідоцтво про право власності на житло та зареєстрував за собою право власності на вказаний об`єкт нерухомого майна незаконно.

Оскільки після смерті ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відкрилася спадщина у вигляді спірної квартири, у визначений законом строк жодний спадкоємець до нотаріальної контори для прийняття спадщини не звернувся, тому, враховуючи відсутність спадкоємців за заповітом і за законом, квартира є відумерлою спадщиною та власністю територіальної громади м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради. Однак, після смерті власниці квартири, а саме 17.10.2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 був укладений договір купівлі продажу квартири. Оскільки вказаний договір був укладений особою яка немала законного права власності квартиру, він є недійсним. Тому, позивач вважає, що територіальна громада м. Запоріжжя з часу відкриття спадщини набула речові права на нерухоме майно, а спірне майно вибуло з її володіння поза її волею на підставі договору купівлі - продажу, тому позивач звернувся до суду з вказаним позовом та просить суд скасувати попередні реєстрації права власності на спірну квартиру, визнати договір недійсним, визнати спадщину відумерлою та передати майно у власність територіальної громади м. Запоріжжя, судові витрати по сплаті судового збору стягнути з відповідачів.

04.11.2019 року ухвалою судді позовну заяву було залишено без руху та надано строк для усунення вказаних в ухвалі суду недоліків (т. 1 а.с. 24).

25.11.2019 року надійшла заява про усунення вказаних в ухвалі суду недоліків (т.1 а.с. 27-84).

26.12.2019 року від Заступника керівника Запорізької місцевої прокуратури №3 Запорізької області надійшла заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 94-97).

Ухвалою суду від 27.12.2019 року заяву Заступника керівника Запорізької місцевої прокуратури №3 Запорізької області про забезпечення позову повернуто заявнику (т. 1 а.с. 108).

Ухвалою суду від 08.01.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання, відповідачам встановлено строк для подання відзиву на позов (т. 1 а.с. 113).

16.03.2020 року на адресу суду від відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на необґрунтованість та недоведеність, оскільки на станом на час розгляду справи відповідач є добросовісним набувачем спірного майна, оскільки правова оцінка свідоцтва про право власності на спірну квартиру на ім`я ОСОБА_1 була надана судом при розгляді клопотання про зняття арешту з майна, і прокурором не оспорювалась. Прокурором не наведено нормативного обґрунтування, чому відповідальність у вигляді втрати квартири покладається саме на відповідача ОСОБА_2 , яка набула права власності на спірну квартиру на підставі договору купівлі-продажу, який було посвідчено нотаріусом. Крім того, кримінальне провадження було зареєстровано в 2019 році, однак в ході досудового слідства не проведена жодна експертиза, щодо підробки свідоцтва, які перебувають в розпорядженні органу досудового слідства (т. 1 а.с. 170-180).

27.03.2020 року від Заступника керівника Запорізької місцевої прокуратури №3 Запорізької області надійшла заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 203-206).

Ухвалою суду від 30.03.2020 року заяву Заступника керівника Запорізької місцевої прокуратури №3 Запорізької області про забезпечення позову повернуто заявнику (т. 1 а.с. 221).

15.04.2020 року від Заступника керівника Запорізької місцевої прокуратури №3 Запорізької області надійшла заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (т. 2 а.с. 3-6).

Ухвалою суду від 16.04.2020 року заяву Заступника керівника Запорізької місцевої прокуратури №3 Запорізької області про забезпечення позову повернуто заявнику (т. 2 а.с. 8).

23.04.2020 року від Заступника керівника Запорізької місцевої прокуратури №3 надійшла відповідь на відзив відповідача ОСОБА_2 , в якій зазначено, що ЗМП №3 не погоджується з доводами відповідача ОСОБА_2 , оскільки посилання відповідача не відповідають дійсності з огляду на наступне. Так відповідач посилається, що прокурор був обізнаний про два однакових свідоцтва про право власності, однак в судовому засіданні при скасуванні арешту зі спірного майна не заперечував проти його скасування, чим самим визнав справжність свідоцтва та в подальшому не оспорював ухвалу слідчого судді, однак процесуальне керівництво в кримінальному провадженні здійснювала Запорізька місцева прокуратура №2. Крім того, після надходження листа Департаменту правового забезпечення Запорізької міської ради про незаконне оформлення права власності на спірну квартиру прокурором Запорізької місцевої прокуратури №3 були внесені відомості до ЄРДР відповідно до вимог та в строки встановлені КПК України, станом на час розгляду справи досудове розслідування кримінального провадження за фактом заволодіння чужим майном триває. Крім того, твердження відповідача щодо зняття прокурором арешту з спірного майна не відповідають дійсності, оскільки відповідно до чинного законодавства, прийняття рішень про скасування або накладення арешту покладено на слідчого суддю або суд, а не на прокурора (т. 2 а.с.21-27).

05.05.2020 року від Заступника керівника Запорізької місцевої прокуратури №3 Запорізької області надійшла заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (т. 2 а.с. 73-76).

Ухвалою суду від 05.05.2020 року заяву Заступника керівника Запорізької місцевої прокуратури №3 Запорізької області про забезпечення позову задоволено (т. 2 а.с. 89-90).

15.05.2020 року у підготовчому судовому засіданні представником відповідача ОСОБА_2 заявлено клопотання про залишення позову без розгляду з посиланням на вимоги п. 2 ч. 1 ст. 257 ЦПК України (т. 2 а.с.102).

Ухвалою суду від 15.05.2020 року клопотання представника відповідача ОСОБА_2 клопотання про залишення позову без розгляду - було залишено без задоволення (т. 2 а.с. 116).

15.05.2020 року у підготовчому судовому засіданні представником відповідача ОСОБА_2 заявлено клопотання про залишення позову без руху з посиланням на вимоги ч. 5 ст. 175 ЦПК України та клопотання про витребування доказів (т. 2 а.с.103-106).

Ухвалою суду від 15.05.2020 року підготовче провадження по справі було закрито та справу призначено до судового розгляду, клопотання представника відповідача ОСОБА_2 про залишення позову без руху - залишено без задоволення, клопотання про витребування доказів задоволено (т. 2 а.с. 117).

Ухвалою суду від 10.07.2020 року в задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Сердюка Р.В. про відвід головуючого судді відмовлено (а.с.143).

В судове засідання представник позивача Запорізької міської ради не з`явилась, до суду подала заяву про проведення судового засідання без її участі згідно, згідно раніше поданих пояснень, підтримала позовні вимоги, просила позов задовольнити на підставах, викладених у позові.

Прокурор ЗМП №3 в судовому засіданні підтримала уточнені позовні вимоги в повному обсязі, просила позов задовольнити на підставах викладених у позові.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник в судовому засіданні проти позовних вимог заперечували в повному обсязі з підстав зазначених у відзиві, просили відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідач ОСОБА_1 не з`являвся в жодне судове засідання, про час і місце судового засідання повідомлявся належним чином, шляхом направлення судової повістки за місцем реєстрації, а також розміщенням оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України, але причини неявки у судові засідання відповідач не повідомив, відзиву, заяв про відкладення розгляду справи або про розгляд справи за його відсутності суду не надав.

Відповідач Державний реєстратор КП «Центр надання послуг» Балабинської селищної ради Гопка Ю.В. не з`являвся в жодне судове засідання, про час і місце судового засідання повідомлявся належним чином, шляхом направлення судової повістки за місцем реєстрації юридичної адреси відповідача згідно даних в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також розміщенням оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України, але причини неявки у судове засідання відповідач не повідомив, заяв про відкладення розгляду справи або про розгляд справи за його відсутності суду не надав.

Третя особа ПН ЗМНО Садовніченко В.М. в судове засідання не з`явилася, 11.06.2020 року на адресу суду надійшла заява про розгляд справи без її участі, просила розглянути позов відповідно до вимог чинного законодавства (т. 2 а.с. 133).

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.

Статтями 15 та 20 ЦК України кожній особі гарантовано та закріплено право на судовий захист своїх прав та вільний вибір способів такого захисту.

Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ч.1 ст.77, ст. 79 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно з ч.1 ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). За змістом ст.1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ч.1 ст.1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Статтею 1223 ЦК України визначено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до ч.1 ст.1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією актового запису про смерть №4872 від 24.07.2017 року (т. 1 а.с. 55).

Відповідно до актового запису про смерть №4112 від 17.06.2017 року помер ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (т. 1 а.с. 58).

Згідно інформації наданої Департаментом реєстраційних послуг Запорізької міської ради від 23.05.2019 року встановлено, що за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані наступні особи ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 23.06.2005 по теперішній час та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з 29.09.1982 по 04.09.2017, знятий з реєстрації у зв`язку зі смертю, помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 1 а.с. 46-47).

Відповідно до копії свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 08.04.1996 року, вказана квартира приватизована на гр. ОСОБА_4 та ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 53).

Ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 26.07.2017 року клопотання прокурора Запорізької місцевої прокуратури №2 про арешт майна у кримінальному провадженні внесеному до ЄРДР за №12017080060002605 від 14.07.2017 року, за ч. 1 ст. 115 КК України було задоволено, накладено арешт на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 (справа №335/8699/17 а.с. 10).

Ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19.09.2017 року скасовано арешт майна накладений ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 26.07.2017 року №335/8699/17 на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 (справа №3335/9733/17 а.с. 17).

Станом на час розгляду справи вказані ухвали набрали законної сили та сторонами не оскаржувались.

Відповідно до інформації наданої Третьою Запорізькою державною нотаріальною конторою №1747/01-09 від 21.08.2019 року, інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) № 57299063 від 21.08.2019 року та інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) № 57298987 від 21.08.2019 року спадкові справи до майна після померлих ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не заводились. Крім того, відомостей у Спадковому реєстрі про заповіти/спадкові договори стосовно квартири, укладені від імені ОСОБА_4 та ОСОБА_3 відсутні (т. 1 а.с.76-78).

11.10.2017 року державним реєстратором КП «Центр надання послуг» Балабинської селищної ради Гопкою Юрієм Володимировичем прийнято рішення про державну реєстрацію прав власності за індексним номером 37560822, на підставі якого ним до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис №22814879 (реєстраційний номер майна: 1378079023101) про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 13.10.2017 року №100278108 (т. 1 а.с. 65), відповідно до якого підставою для прийняття рішення про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру було свідоцтво на право власності № НОМЕР_2 від 08.04.1996 року (т. 1 а.с. 66).

Далі, 17.10.2017 року ПН ЗМНО Садовніченко В.М. було посвідчено договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований в реєстрі за №4074, за яким спірна квартира перейшла від ОСОБА_1 у власність ОСОБА_2 (т. 2 а.с.107-110).

За фактом шахрайського заволодіння квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , 02.05.2019 року внесено відомості до ЄРДР за №42019081050000093 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, за заявою Департаменту правового забезпечення Запорізької міської ради.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач зазначає про те, що свідоцтво про право власності на спірну квартиру, яке надавалося ОСОБА_1 державному реєстратору не має статусу документу, а тому всі наступні правочини є недійсними, у зв`язку з чим внаслідок смерті ОСОБА_3 наявні підстави позивачу вважати спірну квартиру предметом відумерлої спадщини, що має перейти у власність Запорізької міської ради.

Станом на дату звернення до суду прокурором ЗМП №3 в інтересах держави в особі Запорізької міської ради з позовом, право власності на спірну квартиру було зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2 , що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №170282132 від 12.06.2019 року (т. 1 а.с. 71-72).

Згідно правової позиції Верховного Суду України у справі за № 6-107цс12 від 07.11.2012 року, Верховний Суд України дійшов наступних висновків: Цивільним кодексом України передбачені засади захисту права власності. Зокрема, стаття 387 ЦК України надає власнику право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Оскільки добросовісне набуття в розумінні статті 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з незаконного володіння. При встановленні наявності речово-правових відносин, до таких відносин не застосовується зобов`язальний спосіб захисту. У зобов`язальних відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені статтею 388 Цивільного кодексу України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача. У разі, якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України права такої особи підлягають захисту шляхом пред`явлення позову про визнання права власності на належне такій особі майно.

Згідно зі статтею 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Тлумачення статті 330 ЦК України свідчить, що виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача.

Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння стаття 387 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року).

Cтаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.

Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть (EAST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE, № 19336/04, § 166-168, ЄСПЛ, від 23 січня 2014 року).

Європейський суд з прав людини неодноразово констатував в схожих фактичних обставинах порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції (зокрема: GLADYSHEVA v. RUSSIA, № 7097/10, ЄСПЛ, 06 грудня 2011 року; PCHELINTSEVA AND OTHERS v. RUSSIA, № 47724/07, 58677/11, 2920/13, 3127/13, 15320/13, ЄСПЛ, від 17 листопада 2016 року).

Суд враховує і позицію Європейського суду з прав людини в іншій справі, де суд вказує, що заявниця втратила право власності на квартиру після того, як в ході судового розгляду було встановлено, що Яр., який продав квартиру заявниці, набув її на підставі підробленого заповіту. Існувало, як мінімум, два рівня гарантій в справі перед тим, як квартира перейшла до Яр. як спадкоємця Р., відповідно до внутрішньодержавного законодавства. По-перше, існував обов`язок нотаріуса переконатися, що перехід права власності на квартиру Яр. стався відповідно до закону при розгляді і задоволенні заяви Яр. про визнання його спадкоємцем Р.

По-друге, міський комітет розглянув документи, представлені Яр. для реєстрації його права власності на квартиру, з метою забезпечення дотримання відповідного законодавства та законності правочину, а також видав свідоцтво про право власності Яр. Влада держави не надала жодних пояснень щодо нездатності нотаріуса або міського комітету виявити шахрайство в діях Яр. В своїх доводах влада держави нічого не вказувала про те, коли і як обман був виявлений, або коли кримінальну справу стосовно дій Яр. було порушено. З огляду на, що ОСОБА_6 був визнаний винним в шахрайстві 06 червня 2001 року, і його засудженню передувало розслідування у цій справі і судовий розгляд, представляється, що кримінальну справу про шахрайство про набуття Р. квартири Яр. практично збіглося з його визнанням як спадкоємця Р. і реєстрацією правочину щодо квартири, яка відбулася в червні 2000 року. Той факт, що влада розслідувала дії ОСОБА_6 і в той же час дозволила йому продати квартиру заявниці, є приводом для занепокоєння Європейського Суду.

Заявниця була позбавлена права власності на квартиру без компенсації і вона не могла розраховувати на отримання іншого житла від держави. Органи державної влади не забезпечили належної експертизи щодо законності правочинів з нерухомим майном. Проте заявниця не повинна була передбачати наявність ризику того, що право власності на квартиру може бути припинено в зв`язку з бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном (ALENTSEVA v. RUSSIA, № 31788/06, § 72 - 77, ЄСПЛ, від 17 листопада 2016 року)

Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. Не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку із бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Факт незаконного відчуження та допущення продажу квартири не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача, проте, вочевидь, є підставою для виникнення обов`язку в органів місцевого самоврядування здійснити все необхідне, щоб відшкодувати збитки, завдані таким відчуженням.

При розгляді справи суд бере до уваги, що позивачем не порушується питання про визнання недійсним свідоцтва на ім`я ОСОБА_1 , на підставі якого за ним було зареєстровано право власності на спірну квартиру.

Також суд враховує, що до переходу права власності на спірну квартиру до ОСОБА_2 мали місце три реєстраційні дії, вчинені державним реєстратором, наслідком яких є офіційне визнання і підтвердження державою факту набуття права власності на спірну квартиру, у встановленому законом порядку спочатку ОСОБА_1 , від якого право власності за договором купівлі-продажу перейшло до ОСОБА_2 .

Тому задоволення позову і витребування спірної квартири у ОСОБА_2 , як добросовісного набувача, призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.03.2019 року №521/8368/15-ц.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи, що будь яких переконливих доказів на підтвердження своїх вимог позивачем не надано, на підставі об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі матеріалів, з`ясування фактичних обставин, на які позивач посилається, як на підставу своїх вимог, оцінивши подані сторонами докази, з`ясувавши їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Таким чином, враховуючи, що віндикаційні вимоги позивач не заявляє, а реституція у даному випадку неможлива, оскільки позивач не був стороною оспорюваного договору, і права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту з використанням правового механізму, установленого статтями 215, 216 ЦК України, позов не підлягає задоволенню в повному обсязі.

Оскільки судом ухвалене рішення про відмову у задоволенні позову, враховуючи положення ст. 141 ЦПК України, суд відносить судові витрати по сплаті судового збору за рахунок позивача.

Керуючись, ст. 4, 12, 13, 81, 82, 89, 141, 259, 263-265, 268, 352, 354, 355 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Заступника керівника Запорізької місцевої прокуратури №3 Запорізької області, який діє в інтересах держави в особі Запорізької міської ради, до ОСОБА_1 , Державного реєстратора КП «Центр надання послуг» Балабинської селищної ради Гопки Юрія Володимировича, ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Садовніченко Вікторія Миколаївна про визнання незаконним та скасування рішення, визнання договору недійсним, визнання спадщини відумерлою та передачу майна – залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 23.11.2020 року.

Суддя В.В. Калюжна