Вирок № 93346625, 07.12.2020, Запорізький районний суд Запорізької області

№ 1-кп/317/80/2020

№ 317/3295/18

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2020 року м. Запоріжжя

Запорізький районний суд Запорізької області

в складі:

головуючого судді Нікітіна В.В.

за участю:

секретаря судового засідання Московкіної І.С.

прокурора Погосяна К.А.

потерпілої ОСОБА_1

представника потерпілої, адвоката Віхляєва В.В.

захисника обвинуваченого, адвоката Лишенка С.С.

обвинуваченого ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжі кримінальне провадження № 12015080230000829 у відношенні ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Кушугум, громадянина України, з середньою освітою, не працюючого, раніше не судимого, що зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ,

за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 164 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Жовтневого районного суду міста Запоріжжя з обвинуваченого ОСОБА_2 на користь потерпілої ОСОБА_1 аліменти на утримання спільної неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1000 гривень щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 29 жовтня 2014 року і до досягнення дитиною повноліття.

ОСОБА_2 , маючи умисел на злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дитини (аліментів), достовірно знаючи про необхідність їх сплати, в період часу з 29 жовтня 2014 року по 30 червня 2018 року злісно ухилявся від сплати аліментів і не створив умов для отримання достатніх для сплати аліментів доходів, внаслідок чого станом на 30 червня 2018 року у нього утворилась заборгованість за аліментами на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 в розмірі 44 950 гривень.

Цивільний позов в даному кримінальному провадженні не заявлявся.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_2 вину у пред`явленому обвинуваченні не визнав та пояснив, що у нього з потерпілою ОСОБА_1 є спільна дитина – донька ОСОБА_4 , на яку рішенням суду з нього стягнуто аліменти та відкрите виконавче провадження. На запитання прокурора відповів, що не заперечує наявності заборгованості за аліментами.

Вважає, що дане кримінальне провадження ініційоване потерпілою з помсти через те, що вони розійшлись.

Зазначив, що він ніколи не ухилявся від сплати аліментів і постійно повідомляв державного виконавця про місця своєї роботи. Повідомляв усно до тих пір, поки у нього не з`явився адвокат, який рекомендував надсилати державному виконавцю письмові повідомлення про працевлаштування.

Пояснив, що він намагався вести підприємницьку діяльність, щоб сплачувати аліменти, однак за клопотанням потерпілої ОСОБА_1 державним виконавцем було накладено арешт на його рахунок як ФЛП і він був вимушений припинити підприємницьку діяльність.

Для пошуку роботи він розміщував резюме на різних сайтах, шукав роботу. Зазначив, що його цікавила лише офіційна робота з адекватним керівництвом та з чітко визначеними обов`язками, через що він був вимушений кілька разів звільнятись та шукати інше місце роботи. Звільнявся або за власним бажанням, або за згодою сторін.

На запитання представника потерпілої відповів, що один раз він намагався передати потерпілій якісь речі для дитини (що саме – він не пам`ятає), однак потерпіла не прийняла від нього ці речі та одразу викинула їх. Більше він не намагався допомагати дитині таким шляхом.

Пояснив, що він не пам`ятає, чи перебував на обліку в центрі зайнятості в період після ухвалення рішення суду про стягнення з нього аліментів.

Також зазначив, що він має певні проблеми зі здоров`ям та перебуває на обліку в лікаря-кардіолога, однак з незрозумілих причин на запити в даному кримінальному провадженні ця інформація не підтверджувалась.

Незважаючи на повне невизнання обвинуваченим ОСОБА_2 своєї вини у пред`явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 164 КК України, його вина повністю доведена та підтверджується сукупністю доказів, зібраних в даному кримінальному провадженні та досліджених під час судового розгляду: показаннями потерпілої та свідка, письмовими доказами.

Так, допитана в судовому засіданні потерпіла ОСОБА_1 пояснила, що в період часу з 10 січня 2014 року по 16 вересня 2015 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з обвинуваченим ОСОБА_2

ІНФОРМАЦІЯ_3 у них народилась донька ОСОБА_4 , а з 01 жовтня 2014 року вони з ОСОБА_2 перестали фактично проживати разом. Дитина залишилась з нею та перебувала на її утриманні.

Рішенням суду від 09 грудня 2014 року з ОСОБА_2 на її користь було стягнуто аліменти на утримання їх дитини в розмірі 1000 гривень щомісяця. Вказане рішення ОСОБА_2 оскаржив в апеляційному порядку, однак воно було залишено без змін.

Оскільки ОСОБА_2 не виконував зазначене рішення суду, вона була вимушена звертатись з численними заявами до державного виконавця, в результаті яких були внесені відомості до ЄРДР та розпочате кримінальне провадження відносно ОСОБА_2 за статтею 164 КК України.

Пояснила, що за рішенням суду за її позовом ОСОБА_2 був позбавлений батьківських прав відносно їх доньки ОСОБА_5 та зазначила, що ОСОБА_2 знайшов гроші на оплату послуг адвокатів у двох цивільних справах, а грошей на свою дитину не знайшов.

Приблизно з листопада 2019 року ОСОБА_2 почав оплачувати аліменти. Матеріальної допомоги на дитину ОСОБА_2 протягом всього часу не надавав.

Свідок ОСОБА_6 під час допиту в судовому засіданні пояснила, що з грудня 2018 року вона є державним виконавцем і у неї на виконанні перебуває виконавче провадження відносно ОСОБА_2 . В цьому провадженні вона як державний виконавець регулярно робила запити до органів Пенсійного Фонду України з метою встановлення працевлаштування ОСОБА_2 та декілька разів здійснювала його виклики, які направлялись простими листами на зареєстровану адресу проживання обвинуваченого.

Зазначила, що потерпіла регулярно зверталась до неї зі скаргами на невиплату ОСОБА_2 аліментів.

Восени 2019 року за заявою адвоката Лабинцева С.А. було встановлено його місце роботи та розпочалось стягнення коштів, яке припинилось в серпні 2020 року через звільнення ОСОБА_2 . Зазначила, що до літа 2020 року стягнення коштів з ОСОБА_2 відбувалось через його місце роботи – компанію «Гігабайт», шляхом першочергового погашення поточного платежу, залишок від якого спрямовувався на погашення наявної заборгованості з аліментів за попередні періоди. При цьому грошові кошти зараховувались як за виконавчим листом про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на неповнолітню дитину, так і за виконавчим листом про стягнення грошових коштів на утримання дружини до досягнення дитиною трьох років. Влітку 2020 року від адвоката надійшла заява, за якою подальші стягнення відбувались виключно за виконавчим листом щодо стягнення аліментів на дитину.

На запитання захисника відповіла, що на момент її допиту в суді в її провадженні перебуває 175 виконавчих проваджень про стягнення аліментів, з яких по одному провадженню було внесено відомості до ЄРДР за статтею 164 Кримінального кодексу України.

Поданням Начальника відділу ДВС Запорізького РУЮ ГТУЮ у Запорізькій області від 06 квітня 2015 року за вих. № 4926/3 встановлено факт звернення зазначеної посадової особи до Запорізького РВ УМВС України у Запорізькій області для притягнення до кримінальної відповідальності за статтею 164 КК України ОСОБА_2 через наявність заборгованості за виконавчим документом про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини в розмірі 5764 гривні 00 копійок станом на 29 березня 2015 року (том 2, а.с. 1).

При цьому суд не може погодитись з доводами захисника, висловленими ним у судових дебатах, щодо відсутності у начальника відділу ДВС права звертатись до правоохоронних органів з поданням про притягнення особи до кримінальної відповідальності, виходячи з наступного.

У відповідності до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну виконавчу службу» (в редакції, що діяла станом на 06 квітня 2015 року) начальники відділів є державними виконавцями. Будь-яких обмежень в даному статусі в контексті можливості направлення до правоохоронних органів подання, передбаченого ч. 2 ст. 90 Закону України «Про виконавче провадження», щодо начальників відділів не встановлено ані зазначеним законом, ані Законом України «Про виконавче провадження», ані Кримінальним процесуальним кодексом України.

Слід зазначити, що вказане питання вже вирішувалось в ході судового розгляду ухвалою від 24 лютого 2020 року, постановленою за результатом розгляду клопотання захисника про визнання доказу очевидно недопустимим.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 09 грудня 2014 року по справі № 331/8571/14-ц (провадження № 2/331/2123/14) стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини – доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1000 гривень щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 29 жовтня 2014 року і до повноліття дитини. Вказане рішення, як свідчить відмітка на ньому, набрало законної сили 22 грудня 2014 року (том 2, а.с. 4).

Розрахунком від 06 квітня 2015 року встановлено, що станом на 29 березня 2015 року заборгованість ОСОБА_2 по аліментам згідно до виконавчого листа по справі № 331/8571/14-ц (провадження № 2/331/2123/14) становила 5764 гривні 00 копійок (том 2, а.с. 11).

Розрахунком від 09 червня 2015 року встановлено, що станом на 29 травня 2015 року заборгованість ОСОБА_2 по аліментам згідно до виконавчого листа по справі № 331/8571/14-ц (провадження № 2/331/2123/14) становила 7764 гривні 00 копійок (том 2, а.с. 13).

Розрахунком від 16 листопада 2015 року встановлено, що станом на 01 листопада 2015 року заборгованість ОСОБА_2 по аліментам згідно до виконавчого листа № 2/331/2123/14 становила 11441 гривня 52 копійки (том 2, а.с. 20).

Розрахунком заборгованості від 27 лютого 2018 року за № 4364/3 встановлено, що станом на вказану дату заборгованість ОСОБА_2 за виконавчим листом про стягнення з нього на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 становить 39 377 гривень 00 копійок (том 2, а.с. 48, 49).

Розрахунком заборгованості від 19 червня 2020 року за № 19003/6 встановлено, що станом на вказану дату заборгованість ОСОБА_2 за виконавчим листом про стягнення з нього на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 становить 52 485 гривень 73 копійки, а станом на дату, зазначену в обвинувальному акті: 30 червня 2018 року – 44 950 гривень 00 копійок (том 3, а.с. 152, 153).

Довідкою № 4697/3 від 07 червня 2016 року встановлено, що станом на 01 серпня 2016 року за виконавчим листом № 2/331/2123/14 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітньої дитини, за період з жовтня 2014 року по травень 2016 року було сплачено 623 гривні 00 копійок (том 2, а.с. 21, 22).

Довідками КЗ «Запорізька ЦРЛ» від 21 серпня 2015 року з вих. № 01-13/1771 та від 16 вересня 2016 року з вих. № 01-13/2069 встановлено, що за період часу з 01 травня 2015 року по 16 вересня 2016 року до вказаного медичного закладу не звертався, не доставлявся, стаціонарне лікування не проходив, на диспансерному обліку не перебуває (том 2, а.с. 35, 45).

Довідкою ГУ ДФС у Запорізькій області від 27 липня 2015 року та додатком до неї встановлено розмір сукупного доходу ОСОБА_2 за період часу з 01 січня 2005 року по 30 червня 2015 року (том 2, а.с. 41, 42).

Довідкою ГУ ДФС у Запорізькій області від 27 вересня 2016 року та додатком до неї встановлено, що за період часу з 01 січня 2015 року по 30 червня 2016 року ОСОБА_2 отримав нарахованих доходів на загальну суму 9723 гривні 57 копійок (том 2, а.с. 43, 44).

Довідкою ГУ ДФС у Запорізькій області від 19 липня 2017 року та додатком до неї встановлено, що за період часу з 01 січня 2015 року по 31 березня 2017 року ОСОБА_2 отримав нарахованих доходів на загальну суму 9723 гривні 57 копійок (том 2, а.с. 36, 37).

Довідкою ГУ ДФС у Запорізькій області від 22 березня 2018 року та додатком до неї встановлено, що за період часу з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2017 року ОСОБА_2 отримав нарахованих доходів на загальну суму 45 864 гривні 87 копійок (том 2, а.с. 71, 72).

Довідкою про середню заробітну плату (дохід) та витягами з наказів ТОВ «Руш» встановлено, що ОСОБА_2 в період часу з 09 жовтня 2015 року по 05 лютого 2016 року займав посаду приймальника товару в магазині «Єва» ТОВ «Руш» та отримав нарахованого доходу на суму 8 016 гривень 13 копійок (том 2, а.с. 85-87).

Довідкою про доходи від 06 квітня 2018 року № КТр00000218 та копіями наказів ТОВ «Комфі Трейд» встановлено, що ОСОБА_2 в період часу з 05 травня 2017 року по 28 вересня 2017 року займав посаду продавця непродовольчих товарів в ТОВ «Комфі Трейд» та отримав нарахованого доходу на суму 26 269 гривень 22 копійки (том 2, а.с. 77-80).

Довідкою про доходи від 26 березня 2018 року № Z0000000225 та виписками з наказів ТОВ «Дієса» встановлено, що ОСОБА_2 в період часу з 15 листопада 2017 року по 18 грудня 2017 року займав посаду продавця-консультанта в ТОВ «Дієса» та отримав нарахованого доходу на суму 5 656 гривень 02 копійки (том 2, а.с. 81-83).

Довідкою про доходи від 12 червня 2018 року № 00000000016 та копіями наказів ТОВ «Прості Займи» встановлено, що ОСОБА_2 в період часу з 13 лютого 2018 року по 03 травня 2018 року займав посаду фахівця з інформаційних технологій в ТОВ «Прості Займи» та отримав нарахованого доходу на суму 2685 гривень 20 копійок (том 2, а.с. 56-59).

З інформації, що міститься на CD-R диску, отриманого з ПАТ КБ «Приватбанк» на підставі ухвали слідчого судді, та роздруківки цієї інформації встановлено рух грошових коштів по банківському рахунку, відкритому на ім`я ОСОБА_2 (том 2, а.с. 93-100).

Листами Запорізького обласного центру зайнятості від 27 вересня 2016 року з вих. № 2685/01-22 та від 17 липня 2017 року з вих. № 1922/01-22 встановлено, що ОСОБА_2 в період часу з 29 жовтня 2014 року по 14 липня 2017 року на обліку в службі зайнятості Запорізької області не перебував (том 3, а.с. 39, 41).

Листом Управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 11 червня 2018 року з вих. № 3468/04 встановлено, що ОСОБА_2 на обліку в УПФУ не перебуває (том 3, а.с. 42).

Довідками з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» встановлено історію по арештованому картковому рахунку ОСОБА_2 за періоди з 01 березня 2015 року по 31 серпня 2018 року з від`ємним залишком балансу (том 3, а.с. 161, 167).

Роздруківками з АТ КБ «Приватбанк» встановлений рух коштів по картці ОСОБА_2 за період з 01 січня 2017 року по 01 вересня 2018 року (том 3, а.с. 168-174).

Суд виключає з числа доказів по даному кримінальному провадженню всі письмові докази, які стосуються заборгованості ОСОБА_2 за аліментами на утримання дружини, до досягнення дитиною трьох років, оскільки вони не стосуються обсягу пред`явленого в даному кримінальному провадженні обвинувачення, не підтверджують і не спростовують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження а також достовірність чи недостовірність інших доказів, та, відповідно, не відповідають критерію належності доказів, встановленому статтею 85 КПК України (том 2, а.с. 12, 14, 18, 19, 23-24, 46-47).

Оцінюючи інші докази, що знаходяться в матеріалах справи, суд погоджується з доводами захисника, висловленими ним в судових дебатах щодо недопустимості копій документів як джерела доказів, виходячи з наступного.

У відповідності до приписів ч. 1 ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Процесуальними джерелами доказів є, з-поміж іншого, документи – ч. 2 ст. 84 КПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 99 КПК України документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об`єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

Сторона кримінального провадження, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, зобов`язані надати суду оригінал документа. Оригіналом документа є сам документ – ч. 3 ст. 99 КПК України.

Враховуючи викладене, суд вважає невідповідність всіх копій документів, наявних в даному кримінальному провадженні, критерію допустимості доказів, встановленому статтею 86 КПК України, оскільки порядок їх подання до кримінального провадження не відповідає вимогам, встановленим у ч. 3 ст. 99 КПК України, який вимагає надання суду лише оригіналу документа, а не його копії.

За таких обставин суд виключає з числа доказів по даному кримінальному провадженню копії документів, що подані учасниками провадження та розташовані в томі № 2 на а.с. 2, 3, 5-10, 15, 25-32, 38-40, 51-53, 55, 60-69, 88-90, 128-250 та в томі № 3 на а.с. 1-35, 93.

Докази, досліджені в даному кримінальному провадженні, узгоджуються між собою як окремо, так і в сукупності та підтверджують вину обвинуваченого ОСОБА_2 в пред`явленому йому обвинуваченні.

Так, в матеріалах справи міститься копія рішення Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 09 грудня 2014 року по справі № 331/8571/14-ц (провадження № 2/331/2123/14), яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини – доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вказана обставина узгоджується як з показаннями потерпілої ОСОБА_1 та свідка ОСОБА_6 , так і з показаннями самого обвинуваченого ОСОБА_2 та з документами, які були досліджені в ході судового розгляду даного кримінального провадження.

Динаміка зміни розміру заборгованості ОСОБА_2 за аліментами протягом інкримінованого йому періоду знайшла своє відображення у досліджених в судовому засіданні розрахунках:

?станом на 29 березня 2015 року заборгованість становила 5764 гривні 00 копійок;

?станом на 29 травня 2015 року – 7764 гривні 00 копійок;

?станом на 01 листопада 2015 року – 11441 гривня 52 копійки;

?станом на 27 лютого 2018 року – 39377 гривень 00 копійок;

?станом на 30 червня 2018 року – 44950 гривень 00 копійок.

Протягом інкримінованого ОСОБА_2 періоду часу, він мав загальний нарахований дохід в розмірі 48550 гривень 07 копійок, що знайшло своє відображення в досліджених судом документах, в той час як сплатив за цей період аліментів на суму 623 гривні.

Вказані докази повністю узгоджуються з поясненнями потерпілої ОСОБА_1 та свідка ОСОБА_6 , які в своїх поясненнях зазначали про позитивну динаміку росту заборгованості ОСОБА_2 за аліментами на дитину. Не спростовує наявність заборгованості за аліментами на дитину та її зростання протягом зазначеного в обвинувальному акті періоду і сам ОСОБА_2 .

Під злісним ухиленням від сплати коштів на утримання дітей (аліментів) слід розуміти будь-які діяння боржника, спрямовані на невиконання рішення суду (приховування доходів, зміну місця проживання чи місця роботи без повідомлення державного виконавця, приватного виконавця тощо), які призвели до виникнення заборгованості із сплати таких коштів у розмірі, що сукупно складають суму виплат за три місяці відповідних платежів (в редакції після 05 жовтня 2016 року).

При цьому діяння можуть виразитись як у прямій відмові від сплати встановлених судом аліментів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов`язку.

Вказані висновки суду кореспондуються з висновками, яких дійшов Касаційний кримінальний суд Верховного Суду у постанові від 30 квітня 2020 року по справі № 283/1309/17.

Розмір заборгованості ОСОБА_2 за аліментами в даному кримінальному провадженні станом на кінець періоду, що інкримінується, сукупно перевищує суму виплат за 44 місяці відповідних платежів, що відповідає вимогам Примітки до статті 164 КК України як в редакції до 05 жовтня 2016 року, так і в наступній редакції.

Таким чином, достовірно знаючи про наявність рішення суду про стягнення з нього на користь потерпілої ОСОБА_1 аліментів на утримання їх спільної малолітньої дитини та маючи можливість їх сплачувати, ОСОБА_2 фактично прямо відмовився від щомісячної сплати встановленої судом суми аліментів.

На користь свідомого ухилення ОСОБА_2 від сплати аліментів також свідчить той факт, що в ті періоди часу, коли ОСОБА_2 не був працевлаштований, він не звертався до служби зайнятості для отримання відповідної допомоги в пошуку роботи. Відомості про перебування ОСОБА_2 на лікуванні протягом періоду часу з 29 жовтня 2014 року по 30 червня 2018 року в матеріалах справи відсутні і навпаки – з медичних довідок, що були досліджені в судовому засіданні вбачається, що ОСОБА_2 за медичною допомогою в цей час не звертався.

Таким чином в даному кримінальному провадженні відсутні жодні обставини, які б свідчили про поважність причин несплати ОСОБА_2 аліментів.

Суд критично оцінює твердження захисника обвинуваченого про те, що потерпілою в даному кримінальному провадженні має бути не мати спільної з обвинуваченим дитини ОСОБА_1 , а сама дитина – ОСОБА_3 , оскільки стягувачем за виконавчим листом по аліментам на неповнолітню дитину є той з батьків, на утриманні якого ця неповнолітня дитина перебуває. В даному кримінальному провадженні стягувачем за виконавчим листом є саме потерпіла ОСОБА_1 .

Посилання захисника на правову позицію Касаційного кримінального суду Верховного Суду по справі № 313/1391/17 від 26 травня 2020 року є хибним, оскільки в зазначеній справі обвинуваченому інкримінувалось злісне ухилення від сплати аліментів на утримання повнолітньої дитини, що продовжує навчання, а не неповнолітньої дитини, яка не набула повної цивільної дієздатності та перебуває на утриманні своєї матері.

При оцінці доказів судом також досліджені документи, надані стороною захисту на підтвердження фактів упередженості органу досудового розслідування відносно ОСОБА_2 : клопотання сторони захисту, подані під час досудового розслідування, постанови слідчого про відмову у задоволенні вказаних клопотань, супровідні листи тощо (том 3, а.с. 175-187).

Вказані документи, на думку суду, не спростовують зазначених вище висновків щодо доведеності поза розумним сумнівом вини ОСОБА_2 в пред`явленому йому обвинуваченні, оскільки в разі незгоди з діями або бездіяльністю слідчого під час досудового розслідування сторона захисту мала право та можливість оскаржити ці дії або бездіяльність слідчому судді у встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України порядку.

Інші доводи, висловлені захисником в судових дебатах, не спростовують висновків суду про доведеність вини ОСОБА_2 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні.

Підстави для закриття кримінального провадження за ст. 48 КК України (Звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із зміною обстановки) та за ст. 49 КК України (Звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності), на які посилався захисник у судових дебатах, в ході судового розгляду не встановлені. При цьому суд не може погодитись з захисником, який визначає 29 жовтня 2014 року як момент закінчення злочину, що інкримінується ОСОБА_2 , оскільки склад злочину, передбачений ч. 1 ст. 164 КК України є триваючим злочином, який розпочинається певною дією або бездіяльністю (в даному випадку – початком моменту злісного ухилення від сплати аліментів) і триває до моменту виявлення або припинення цього злочину. В контексті даного кримінального правопорушення моментом вчинення інкримінованого злочину є останній день інкримінованого особі періоду злісного ухилення від сплати аліментів – 30 червня 2018 року.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що вина ОСОБА_2 повністю доведена сукупністю досліджених в судовому засіданні доказів, аналіз яких виключає будь-яке інше розуміння події даного кримінального провадження, ніж свідоме злісне ухилення ОСОБА_2 від сплати аліментів на утримання неповнолітньої дитини.

Суд кваліфікує дії обвинуваченого ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 164 КК України, оскільки він злісно ухилився від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів).

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_2 , суд враховує ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до кримінальних проступків, особу винного, який раніше не судимий, та відсутність в даному провадженні як обставин, що відповідно до статті 66 КК України пом`якшують покарання обвинуваченому, так і обставин, що відповідно до статті 67 КК України його обтяжують.

При визначенні міри покарання обвинуваченому ОСОБА_2 , суд виходить з того, що останній не визнав свою провину у скоєнні інкримінованого кримінального правопорушення, не перебуває на обліку у лікарів нарколога та психіатра та задовільно характеризується за місцем мешкання. Також суд враховує думку потерпілої.

За таких обставин, враховуючи особу винного та для досягнення цілей, встановлених ст. 50 КК України, суд вважає доцільним призначити обвинуваченому ОСОБА_2 покарання у вигляді громадських робіт. Підстави, визначені ч. 3 ст. 56 КК України, що б унеможливили призначення такого виду покарання, в судовому засіданні не встановлені.

Документально підтверджені витрати на залучення експертів в даному кримінальному провадженні відсутні.

Долю речових доказів суд вирішує в порядку, визначеному статтею 100 КПК України.

Підстав для обрання ОСОБА_2 запобіжного заходу до набрання вироком законної сили не встановлено.

Керуючись ст.ст. 349, 370, 374 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_2 визнати винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 164 КК України та призначити йому покарання у вигляді 90 (дев`яноста) годин громадських робіт.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_2 до набрання вироком законної сили не обирати.

Речовий доказ: CD-R диск з матеріалами тимчасового доступу щодо руху грошових коштів, що зберігається в кримінальному провадженні – залишити в матеріалах кримінального провадження № 12015080230000829.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження та може бути оскаржений в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду через Запорізький районний суд Запорізької області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Головуючий суддя: В.В. Нікітін