Рішення № 93339935, 03.12.2020, Долинський районний суд Івано-Франківської області

Справа №: 343/839/16-а

Провадження №: 2-а/0343/6/20

РІШЕННЯ

I М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 листопада 2020 року м. Долина

Долинський районний суд Iвано-Франкiвської областi в складi:

головуючого суддi - Керніцького І.І.,

секретаря - Оленяк С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Долинського районного суду справу за адміністративним позовом суб`єкта підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до виконавчого комітету Долинської міської ради Івано-Франківської області про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Долинської міської ради Івано-Франківської області № 31 від 16.03.2016 року "Про демонтаж тимчасових споруд",-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до виконавчого комітету Долинської міської ради Івано-Франківської області, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення "Про демонтаж тимчасових споруд» № 31 від 16.03.2016.

Свої вимоги мотивує тим, що 16 березня 2016 року виконавчий комітет Долинської міської ради прийняв рішення №31, згідно якого його зобов`язано у місячний термін демонтувати тимчасову споруду - торговий павільйон, встановлений без документів, що посвідчують право на земельну ділянку, розміщеного за адресою: АДРЕСА_1. Вважає рішення незаконним і таким, що підлягає скасуванню, оскільки свій павільйон він встановив ще в 2001 році згідно відповідного рішення Долинської міської ради, виготовивши всі необхідні на той час документи: технічну документацію, висновки архітектурно-планувального бюро та ін. З того часу він безперервно здійснював свою підприємницьку діяльність, використовував свій павільйон і продовжував оренду відведеної ділянки аж до вересня 2012 року. Долинська міська рада, розглядаючи на черговій сесії його заяву від 04 вересня 2012 року щодо продовження договору оренди земельної ділянки, на якій розміщений торговий павільйон, з вини міського голови В.Гаразда, який не забезпечив належний розгляд його заяви, не прийняла рішення по його заяві. В результаті судового захисту його порушених прав суд зобов`язав міського голову повторно внести на розгляд чергової сесії міської ради його заяву від 04.09.2012. Однак ситуація повторилася, тому він знову звернувся до суду з відповідним позовом. Зазначив, що приймаючи рішення, відповідач наводив ряд законів як підстави для його прийняття, однак не вказував жодної конкретної норми, яка ним порушена. Переконаний, що твердження відповідача про те, що торговий павільйон встановлений без документів, що посвідчують право на земельну ділянку, є безпідставними, оскільки даний павільйон встановлений ним ще у 2011 році з усіма необхідними документами. На даний час проігнороване його першочергове право на продовження (поновлення) договору оренди землі та порушене його право як громадянина на порядок розгляду його заяви.

Позивач ОСОБА_1 та його представник Лесюк С.В. (довіреність №18 від 07.06.2018 дійсна до 07.06.2021 (т.2 а.с.74)) в судове засідання не з`явились, причини неявки суд не повідомили, хоча про час, день та місце розгляду справи були повідомлені у встановленому законом порядку, про що свідчить розписка про направлення рекомендованого листа (т.2 а.с.157), повідомлення про вручення рекомендованого повідомлення (т.2 а.с.159). Згідно клопотання вх. №6859/2020 від 23.11.2020, поданого позивачем, останній просить залишити без розгляду заперечення щодо позову представника відповідача та перенести слухання справи з причин неможливості прибуття до суду його представників, оскільки вони контактували з особами, в яких на даний час підтверджено захворювання на COVID-19 ( т.2 а.с.160).

Вимогами статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі:

1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки;

2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), незалежно від причин неявки;

3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з`явилася особа, яку він представляє, або інший її представник;

4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з`явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов`язковою.

Як свідчать аргументи позивача, наведені ним у клопотаннях, підставою для відкладення судових засідань визначено запровадження на загальнодержавному рівні карантинних заходів з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19 (т.2 а.с.96, 100, 106, 108).

Суд не вважає поважною вказану в клопотанні представника позивача від 23.11.2020 причину його неявки в судове засідання - у зв`язку з дією постанови Кабінету Міністрів України № 211 «Про запобігання поширенню на території України корона вірусу», оскільки постановою Кабінету Міністрів України від 26 серпня 2020 №760 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 р. № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів», якою в свою чергу було продовжено дію заходів, запроваджених актами законодавства в процесі реалізації карантину на період, визначений постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211. Зокрема, продовжено дію адаптивного карантину в України до 31 жовтня 2020 року із ослабленням карантинних заходів. Запровадження вказаних карантинних заходів не містить заборони приймати участь у судових засіданнях.

При цьому суд враховує, що позивач в своєму клопотанні не вказує, яким чином карантинні заходи перешкоджають розгляду справи або його явці до суду (перебування в режимі самоізоляції, обсервації, лікарняний в зв`язку із ознаками вірусного захворювання, та інше). А відтак не є поважною причиною для відкладення розгляду справи у зв"язу з тим, що представники позивача контактували з особами, в яких на даний час підтверджено захворювання на COVID-19, оскільки жодного доказу на підтвердження цього до клопотання не долучено.

При цьому, суд звертає увагу, що Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки (справа "Каракуця проти України"). Однак, ОСОБА_1 в судові засідання не з`являвся, своїм правом взяти участь у судовому розгляді не скористався.

Відтак, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Тому з метою дотримання принципу розумності строків розгляду справи, необхідності забезпечення захисту здоров`я учасників судового процесу і співробітників суду та з урахуванням наведених рекомендацій уповноважених суб`єктів щодо запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, суд, враховуючи неодноразові відкладення судових засідань, дійшов висновку про можливість розгляду справи, зокрема, за відсутності позивача та його представника.

Вказане також відповідає правовій позиції, викладеній в постановах Верховного Суду від 16.07.2020 року у справі № 924/369/19, у справі №921/524/18 від 09.09.2020, у справі №910/1426/20 від 07.09.2020.

Представник відповідача Григорський З.М. (доручення №695/05-28/35в від 10.09.2020 т.2 а.с.151) в судове засідання не з`явився, однак скерував на адресу суду заяву, згідно якої просить розглядати справу за їхньої відсутності (т.2 а.с.162).

У відповідності до письмових пояснень представника відповідача, скерованих до суду 14.08.2020, останній просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування заперечень щодо заявлених позивачем позовних вимог покликається на те, що постановою Верховного суду України від 09.08.2019 скасовано постанову Долинського районного суду від 30.05.201 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.11.201, якими підприємцю ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні адміністративного позову до виконавчого комітету Долинської міської ради про скасування рішення № 31 від 16.03.2016 «Про демонтаж тимчасових споруд». Справу направлено на новий розгляд. З метою повного та всебічного з`ясування всіх обставин справи, вважає за доцільне долучити до матеріалів справи копії рішень судів, прийнятих в порядку господарського судочинства, які набрали законної сили та підтверджують безпідставність позовних вимог. Так, рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 17.11.2015 по справі № 909/1043/15 ФОП ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позову до Долинської міської ради про визнання поновленим договору оренди земельної ділянки від 14.12.2010 та визнання за позивачем права орендного користування земельною ділянкою, яка розташована на АДРЕСА_1 . Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 28.01.2016 апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції по справі № 909/1043/15 залишено без задоволення, а рішення суду без змін. Постановою Вищого господарського суду України від 13.07.2016 по вказаній справі касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення судів першої та апеляційної інстанції скасовано, а справу передано на новий розгляд. 10.11.2016 за результатами розгляду справи Господарським судом прийнято рішення, яким відмовлено ФОП ОСОБА_1 в задоволенні позову. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14.02.2017 апеляційну скаргу на зазначене рішення суду залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Вищий господарський суд України своєю постановою від 29.11.2017 касаційну скаргу по даній справі залишив без задоволення, а рішення судів першої та апеляційне інстанції без змін. Окрім того, 10.10.2018 Господарський суд Івано-Франківської області виніс рішення по справі № 909/452/18, яким відмовив ФОП ОСОБА_1 в позові до Долинської міської ради про визнання Договору оренди земельної ділянки від 14.12.2010 із наступними змінами поновленим. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 07.02.2019 залишено рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. 05.06.2019 Верховний суд України своєю постановою по цій справі, касаційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. 13 грудня 2017 року рішенням по справі № 909/543/17 Господарський суд Івано- Франківської області задовольнив позов Долинської міської ради та зобов`язав ОСОБА_1 демонтувати тимчасову споруду - торговий павільйон, розміщений адресою: АДРЕСА_1 , земельну ділянку повернути міській раді. Після набрання законної сили, вказане рішення суду було примусово виконано, тимчасову споруду демонтовано, а земельну ділянку повернуто власнику. Просив звернути увагу суду на той факт, що вказане рішення суду було пов`язано з наявністі прийнятого в межах компетенції міської ради, у формі та спосіб, передбачений законодавством України рішення виконавчого комітету № 31 від 16.03.2016 «Про демонтаж тимчасових споруд», що є предметом розгляду в даній справі. Тому вважає, що індивідуальний акт застосування норм права адресується конкретним суб`єктам і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів, регулює конкретну життєву ситуацію (певні правовідносини), дія такого акта застосування норм права закінчується у зв`язку припиненням існування конкретних правовідносин. А тому, враховуючи рішення судів, які набрали законної сили, та той факт, що оскаржуване рішення за своєю правовою природою є індивідуальним актом, яке вичерпує свою дію виконання, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі (т.2 а.с.109).

Дослідивши письмові докази у справі, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Завданням адміністративного судочинства, згідно з частиною 1 статті 2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Судовими рішеннями, що набрали законної сили встановлені наступні факти.

Відповідно до договору оренди земельної ділянки від 14.12.2010, Долинська міська рада Івано-Франківської області на підставі рішення від 26.11.2010 №37-2/2010 "Про розгляд клопотання підприємця ОСОБА_1 " надала, а останній прийняв у строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення для обслуговування торгового павільйону, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Договір укладений строком до 26.05.2011.

ФОП ОСОБА_1 звернувся до Долинської міської ради Івано-Франківської області з заявою від 04.09.2012 про продовження договору оренди земельної ділянки від 14.12.2010, проте договір продовжено не було.

Постановою про накладення адміністративного стягнення від 03.12.2012 №35/12, що складена адміністративною комісією Долинської міської ради Івано-Франківська області, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 152 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 850,00 гривень. Даною постановою ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він 02.11.2012 встановив тимчасову споруду (торговий павільйон "ІНФОРМАЦІЯ_1") по АДРЕСА_1 без відповідного на те дозволу виконавчого комітету міської ради та на земельній ділянці міської ради.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 17.11.2015 у справі №909/1043/15, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 28.01.2016, у задоволенні позову ОСОБА_1 до Долинської міської ради Івано- Франківська області про визнання поновленим договору оренди земельної ділянки та визнання за позивачем права орендного користування земельною ділянкою відмовлено повністю.

Рішенням виконавчого комітету "Про демонтаж тимчасових споруд" від 16.03.2016 №31 зобов`язано ФОП ОСОБА_1 у місячний термін демонтувати тимчасову споруду - торговий павільйон, без документів, що посвідчують право на земельну ділянку, розміщений за адресою: АДРЕСА_1 (п. 1). У випадку невиконання вимог п. 1 даного рішення у встановлений термін, комунальному підприємству «Комунгосп» Долинської міської ради, спільно спільно з комісією по демонтажу, провести демонтаж тимчасової споруди - торгового павільйону, розміщеного за адресою: АДРЕСА_1 (п. 2).

Позивач не погоджується з вказаним рішенням виконавчого комітету Долинської міської ради від 16.03.2016 №31, у зв`язку з чим звернувся до суду за захистом порушених прав.

Розглядаючи по суті заявлені вимоги позивача, суд виходить з наступного.

Постановою Долинського районного суду Івано-Франківської області від 30.05.2016, яку залишено без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2016, у задоволенні позовних вимог суб`єкта підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до виконавчого комітету Долинської міської ради Івано-Франківської області про визнання незаконним та скасування рішення відмовлено повністю.

Постановою Верховного Суду від 09.08.2019 касаційну скаргу суб`єкта підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Долинського районного суду Івано-Франківської області від 30.05.2016 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2016 у справі №343/839/16-а скасовано і направлено справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до ч.4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення події, обставин чи відповідних відносин або вчинення конкретної дії у спірних правовідносинах.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР (далі Закон № 280/97-ВР) відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Частинами першою, третьою статті 24 Закону № 280/97-ВР передбачено, що правовий статус місцевого самоврядування в Україні визначається Конституцією України, цим та іншими законами, які не повинні суперечити положенням цього Закону.

Органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Згідно частин першої та другої статті 11 Закону № 280/97-ВР виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Статтею 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 №3038-VІ передбачено, що тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.

Розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до Закону України "Про благоустрій населених пунктів".

Розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

Згідно статті 14 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" об`єкти благоустрою використовуються відповідно до їх функціонального призначення для забезпечення сприятливих умов життєдіяльності людини на засадах їх раціонального використання та охорони з урахуванням вимог правил благоустрою території населених пунктів, інших вимог, передбачених законодавством.

Станом на час первинного оформлення позивачем дозволу на встановлення торгового павільйону на підставі рішення Долинської міської ради від 31.10.2012 №849-24/2012 затверджено "Положення про порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території міста Долина", порядок розміщення малих архітектурних форм незалежно від форми власності для здійснення підприємницької діяльності на території України визначався Типовими правилами розміщення малих архітектурних форм для здійснення підприємницької діяльності, затвердженими Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 13.10.2000 №277, що зареєстрований у Міністерстві юстиції України 27.10.2000 за №755/4976 (що були чинними на час існування спірних правовідносин, надалі - Типові правила).

Відповідно до абзаців 2-3 пункту 2 Типових правил малою архітектурною формою для здійснення підприємницької діяльності визначається невелика споруда, яка виконується із полегшених конструкцій і встановлюється тимчасово без улаштування фундаментів, а дозволом на розміщення малої архітектурної форми - виданий за рішенням органів виконавчої влади або місцевого самоврядування, визначає право суб`єкта підприємницької діяльності на розміщення малої архітектурної форми.

Додатком 2 до пункту 5 Типових правил встановлено форму дозволу на розміщення малої архітектурної форми, який містить графу "термін користування місцем розміщення малої архітектурної форми (при розміщенні малої архітектурної форми на землях державної та комунальної власності)".

Пунктом 25 Типових правил передбачено, що після завершення дії дозволу він може бути перереєстрований з подовженням терміну дії без переоформлення паспорта прив`язки на підставі позитивного висновку комісії відповідно до порядку, визначеного в пунктах 8-17 цих Правил. Перереєстрація дозволів здійснюється на безоплатній основі при закінченні дії дозволу на землях державної і комунальної власності.

17.02.2005 позивачу було востаннє видано дозвіл №26 на продовження терміну розміщення малої архітектурної форми до 01.02.2006 на підставі рішення Долинської міської ради Івано-Франківської області від 03.02.2005 №10.

Відповідно до пункту 10 частини 1 статті 10 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" від 06.09.2005 №2807-ІУ, який набрав чинності 01.01.2006 (що був чинним на час існування спірних правовідносин, надалі - Закон №2807-ІУ), до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належало надання дозволу на розміщення на території об`єктів благоустрою будівель і споруд соціально-культурного, побутового, торговельного та іншого призначення, визначення обсягів пайової участі їх власників в утриманні об`єктів благоустрою.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 16 Закону №2807-ІV на об`єктах благоустрою заборонялось самовільно встановлювати об`єкти зовнішньої реклами, торговельні лотки, павільйони, кіоски тощо.

У зв`язку з цим, виконавчим комітетом було прийнято рішення від 23.02.2006 №57, яким надано позивачу дозвіл на розміщення об`єкту торгівлі - торгового павільйону по АДРЕСА_1 терміном на один рік.

Типові правила втратили чинність 02.10.2006, водночас, наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 14.09.2006 №296 затверджені Методичні рекомендаціями щодо встановлення порядку розміщення малих архітектурних форм для здійснення підприємницької діяльності (що були чинними на час існування спірних правовідносин, надалі - Методичні рекомендації), що були призначені для використання місцевими радами та їх виконавчими органами при встановленні порядку отримання дозволу та вирішення питань щодо розміщення малих архітектурних форм для здійснення підприємницької діяльності незалежно від форми власності.

Пунктами 13,14 Методичних рекомендацій передбачалося, що після подання заявником паспорта прив`язки до органу містобудування та архітектури, останній перевіряє відповідність паспорта прив`язки державним будівельним нормам і в тижневий термін видає суб`єкту підприємницької діяльності дозвіл на розміщення малої архітектурної форми разом із затвердженим паспортом прив`язки. Термін дії дозволу на розміщення малої архітектурної форми визначається терміном дії документа, що посвідчує право на земельну ділянку.

Отже, у відповідності до вимог чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства, термін дії дозвільних документів на встановлення малої архітектурної форми пов`язувався із терміном дії правовстановлюючих документів на земельну ділянку, на якій її розміщено.

Судом встановлено, що після закінчення 23.02.2007 дії попереднього дозволу на розміщення торгового павільйону ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 , дозвіл на розміщення малої архітектурної форми разом із затвердженим паспортом прив`язки (відповідно до методичних рекомендацій щодо встановлення порядку розміщення малих архітектурних форм для здійснення підприємницької діяльності, затверджених наказом Мінбуду від 04.09.2006 №296) відділом містобудування та архітектури Долинської міської ради не видавався і попередній дозвіл не продовжувався.

Відповідно до частин 2, 4 статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 №3038-УІ, що є чинним станом на час прийняття оспорюваного рішення відповідачем, тимчасовою спорудою торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності є одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення. Розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

На виконання вказаних норм наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 №244, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 за №1330/20068, затверджено Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності (надалі - Порядок №244).

За приписами Порядку №244, паспортом прив`язки тимчасової споруди є комплект документів, у яких визначено місце встановлення тимчасової споруди на топографо-геодезичній основі М 1:500, схему благоустрою прилеглої території (пункт 1.4). Підставою для розміщення тимчасової споруди є паспорт прив`язки (пункт 2.1). Строк дії паспорта прив`язки визначається органом з питань містобудування та архітектури виконавчого органу відповідної ради або районної державної адміністрації відповідно до генерального плану, плану зонування та детального плану територій та з урахуванням строків реалізаціїїх положень (пункт 2.7).

Як вже зазначав суд раніше, рішенням Долинської міської ради від 31.10.2012 №849/24/2012 (т.1 а.с. 94) затверджено Положення про порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території міста Долина, відповідно до якого підставою для розміщення тимчасової споруди є паспорт прив`язки ТС (п.1.4)

Відповідно до п.3.13, 3.14 вказаного Положення строк дії паспорта прив`язки повинен відповідати терміну, прийнятому ішенням міської ради чи виконавчого комітету, передбачених пунктами 3.2 чи 2.5.2 даного Положення відповідно.

Згідно п.3.14 вищевказаного Положення продовження строку дії паспорта прив`язки здійснюється за заявою замовника, шляхом прийняття відповідного рішення міською радою з подальшим зазначенням у паспорті прив`язки ТС нової дати, підписів та печатки (т.1 а.с.77-85).

У свою чергу, підпунктом 2.5.2 пункту 2.5 Положення встановлено, що при відповідності намірів щодо місця розміщення тимчасової споруди приймається відповідне рішення, а саме, рішенням виконавчого комітету:

-погодження можливості місця розташування тимчасової споруди;

-термін розміщення тимчасової споруди;

-згода на оформлення паспорта прив`язки тимчасової споруди.

Судом також встановлено та підтверджено матеріалами справи, зокрема повідомленням Долинської міської ради №867/05-28/14в від 23.11.2020 про те, що паспорт прив`язки тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності ОСОБА_1 відділом містобудування та архітектури Долинської міської ради не видавався (т.2 а.с.161).

Окрім того, пунктом 2.30 Порядку №244 встановлено, що у разі закінчення строку дії,

анулювання паспорта прив`язки, самовільного встановлення тимчасової споруди така тимчасова

споруда підлягає демонтажу. Приписи аналогічного змісту містяться у пункті 3.22 Положення.

Таким чином, на підставі рішення виконавчого комітету "Про демонтаж тимчасових споруд" від 16.03.2016 №31 зобов`язано ФОП ОСОБА_1 у місячний термін демонтувати тимчасову споруду - торговий павільйон, без документів, що посвідчують право на земельну ділянку, розміщений за адресою: АДРЕСА_1 (п. 1) . У випадку невиконання вимог п. 1 даного рішення у встановлений термін, комунальному підприємству «Комунгосп» Долинської міської ради, спільно спільно з комісією по демонтажу, провести демонтаж тимчасової споруди - торгового павільйону, розміщеного за адресою: АДРЕСА_1 (п. 2).

Стаття 72 КАС України передбачає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 3 статті 77 КАС України передбачено, що докази суду надають учасники справи. Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів (ч. 5 ст. 77 КАС України).

Аналізуючи вказані вище норми, суд дійшов висновку про те, що підставою для розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності є паспорт прив`язки, розміщення тимчасових споруд самочинно, тобто без паспорта прив`язки, заборонено. У випадку розміщення тимчасової споруди з порушенням наведеного вище законодавства, ця споруда має бути демонтована.

Суд зазначає, що під час судового розгляду справи позивач не надав паспорту прив`язки на тимчасову споруду, розташовану за адресою АДРЕСА_1 .

У свою чергу, представник відповідача надав суду повідомлення №867/05-28/14в від 23.11.2020 Долинської міської ради, в якому зазначено, що паспорт прив`язки тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності ОСОБА_1 відділом містобудування та архітектури Долинської міської ради не видавався (т.2 а.с.161), таким чином на момент прийняття оскаржуваного рішення виконкому №31 від 16.03.2016 ОСОБА_1 в департамент землеустрою, містобудування та архітектури Долинської міської ради за отриманням паспорта прив`язки тимчасової споруди за адресою: АДРЕСА_1 , не звертався.

На підставі наведеного, враховуючи той факт, що на момент прийняття виконавчим комітетом Долинської міської ради рішення №31 від 16.03.2016 «Про демонтаж тимчасових споруд», в якій здійснює підприємницьку діяльність ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1, у позивача був відсутній паспорт прив`язки тимчасової споруди, який є обов`язковим при встановлені таких тимчасових споруд, суд дійшов висновку про те, що у відповідача були всі законні підстави для прийняття оскаржуваного рішення.

Доводи позивача про те, що тимчасова споруда була встановлена ще до набрання чинності нормативними актами, якими керується відповідач, суд вважає неприйнятними з з тих підстав, що пункт 2.35. Порядку №244 передбачає, що документація щодо встановлення ТС, видана до набрання чинності цим Порядком, дійсна до закінчення її терміну дії.

Жодної дозвільної документації щодо встановлення тимчасової споруди, виданої до набрання чинності як то Порядком №244, так і Порядком демонтажу тимчасових споруд, позивачем до суду надано не було, а отже суд зазначає про їх відсутність.

Що стосується наданого позивачем рішення Долинської міської ради №768-21/2012 від 10.08.2012 «Про розгляд клопотання підприємця ОСОБА_1 » (т.2 а.с.141), то вказаним рішенням продовжено дію рішення міської ради №673-19/2012 від 31.05.2012 терміном лише до 12.09.2012 та забов`язано укласти з Долинською міською радою додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки, термін якої становить до 12.09.2012 (т.2 а.с.143), а отже вказані документи не можуть підміняти передбачений законодавством паспорт прив`язки тимчасової споруди.

Згідно з частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" від 06.10.1998 №161-XIV, у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа- повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір

вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Таким чином, для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених цією нормою, необхідна наявність наступних юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов`язки за

договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до

листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні

договору оренди.

Правовий висновок аналогічного змісту наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №594/376/17-ц.

Договір оренди земельної ділянки від 14.12.2010 позувачу не продовжено, що підтвержено рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 10.10.2018 у справі№ 909/452/18, яким відмовлено в позові Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Долинської міської ради Івано-Франківської області про визнання Договору оренди земельної ділянки укладеного 14.12.2010 між Долинською міською радою та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 , зареєстрований у управлінні Держкомзему 28.08.2012 за №262200004000302 із змінами в Додатковій угоді №4 від 17.08.2012 - поновленим на умовах поданого позивачем проекту Додаткової угоди №5 від 24.05.2018, яку вважати укладеною.

З наведених вище підстав суд прийшов до переконання, що посилання позивача є незмістовними про те, що оскаржуване рішення виконавчого комітету Долинської міської ради №31 від 16.03.2016 «Про демонтаж тимчасових споруд», прийняте з порушенням норм діючого законодавства, оскільки судовими рішеннями в межах цієї справи було встановлено відсутність визначених законодавством підстав для продовження строку дії договору оренди земельної ділянки, укладеного з позивачем.

Згідно із статтею 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень, закріплених статтею 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно частин першою-третьою статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частинами першою та другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Виходячи з меж та підстав заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач довів правомірність прийнятого ним рішення №31 від 16.03.2016 «Про демонтаж тимчасових споруд»,в якій здійснює підприємницьку діяльність ОСОБА_1 за адресою : АДРЕСА_1 ;підстав для визнання оскаржуваного рішення протиправним та скасування судом не встановлено.

Решта доводів учасників справи висновків суду по суті спору не спростовують.

Суд враховує також положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Враховуючи вказане, дослідивши та проаналізувавши докази, які містяться в матеріалах справи, беручи заявлені позивачем позовні вимоги та суть спору, суд на основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог та заперечень, дійшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для задоволення позову.

На підставі ст.ст. 19, 55 Конституції України, ст. 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», ст.ст. 10, 14, 16 Закону України "Про благоустрій населених пунктів", Типовими правилами розміщення малих архітектурних форм для здійснення підприємницької діяльності, керуючись ст.ст. 5, 8, 9, 12, 77, 241-243, 246, 250 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до виконавчого комітету Долинської міської ради Івано-Франківської області про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Долинської міської ради Івано-Франківської області № 31 від 16.03.2016 року "Про демонтаж тимчасових споруд" - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , житель АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Відповідач: Виконавчий комітет Долинської міської ради Івано-Франківської області, що зареєстрований в м.Долина, пр.Незалежності,5 Івано-Франківської області, ЄДРПОУ:04054317.

Суддя:

"Повний текст постанови виготовлено 03.12.2020. Оригінал Рішення знаходиться в матеріалах справи"

Суддя: