Рішення № 93337985, 07.12.2020, Інгулецький районний суд м. Кривого Рогу

г Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області

Справа № 213/3548/20

Номер провадження 2/213/2174/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 грудня 2020 року м. Кривий Ріг

Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Алексєєва О.В.,

за участю секретаря судового засідання - Бабейкіної Н.О.

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовомОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я,

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача звернувся до суду з вищезазначеним позовом, та просить стягнути з відповідача - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`яу розмірі 141690,00 грн без урахування утримання податків, зборів та інших платежів.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що ОСОБА_1 перебуваючи в трудових відносинах з ВАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» на посаді газорізальника, 09 лютого 2003 року близько 20.00 години з вини роботодавця, знаходячись на відмітці 0,000 вивантаження агломерату в хопери, в районі глухого кута залізничної колії №7 Управління по ремонту технологічного устаткування Аглофабрики №1, внаслідок нещасного випадку отримав тілесні ушкодження у вигляді: розтрощення пальців правої стопи, травматична ампутація 1-2-3-4 пальців.

Було складено Акт про нещасний випадок на виробництві, в якому зазначено, що причиною нещасного випадку являється відсутність додаткових заходів безпеки по розкріпленню пульповоду, який монтується.

08 вересня 2004 року позивач вперше пройшов огляд МСЕК, де йому було визначено ступінь втрати професійної працездатності -30% внаслідок трудового каліцтва. Згідно повторного переогляду 01 жовтня 2006 року позивачу визначено 25 % втрати працездатності з 01 жовтня 2006 року безстроково.

У зв`язку з нещасним випадком, порушений звичний спосіб життя позивача, отримання травми та подальше лікування супроводжувалось сильним фізичним болем. Наслідки травмування турбують позивача і на даний час. Позивач кульгає на праву ногу, набутий після травми остеомієліт проявляється у болісних і пекучих відчуттях в області культі правої стопи. Позивач не в змозі як слід реалізовувати себе в професійній сфері, що позначається на його матеріальному становищі. Він потребує систематичного лікування, проведення медичних та лікувальних процедур, на що витрачається значний час та кошти, які позивач міг витратити на близьких людей.

Зазначає, що наявність негативних явищ в житті позивача свідчить про постійне перенесення ним больових відчуттів, необхідність проходження лікування, придбання спеціального ортопедичного взуття, необхідність нераціонально витрачати свій час, залучати додаткові зусилля для організації свого життя, відсутність можливості повноцінно працювати, що як наслідок, відображається на погіршенні матеріального становища, псуванні сімейних стосунків, втраті соціальних зв`язків та призводить до зниження якості життя, що завдає йому моральної шкоди.

Просить стягнути з відповідача в рахунок відшкодування моральної шкоди позивачу 141690 грн.

Ухвалою Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 жовтня 2020 року прийнято до розгляду дану позовну заяву та відкрито провадження у справі. Постановлено про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України, у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Від представника позивача ОСОБА_2 надійшла заява, згідно якої він підтверджує факт отримання від відповідача відзиву на позов та вказує на відсутність потреби у наданні часу для подання відповіді на відзив. Позовні вимоги просить задовольнити в повному обсязі. Також в заяві зазначив, що при винесенні рішення просить врахувати висновки ВС, викладені за наслідкам перегляду рішень у справах, що виникають з подібних правовідносин, а саме щодо розміру грошового відшкодування моральної шкоди.

Представником відповідача подано відзив на позов, в якому зазначає, що після отримання тілесних ушкоджень позивачем була одержана лише одноразова допомога та щомісячні страхові виплати, і жодного разу він не звертався за будь-якими медико-соціальними послугами, які міг би отримати. В період з грудня 2004 року по вересень 2020 року позивачу було виплачено страхових виплат на суму 175968,53 грн.

Також у відзиві зазначають, що у 2007 році було внесено зміни до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», та виключено всі норми, якими передбачалася виплата моральної шкоди. З 01 січня 2015 року набрав чинності Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», частиною 8 статті 36 якого передбачено, що відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків або професійних захворювань і членам їх сімей не є страховою виплатою, та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України. Отже, відповідач, посилаючись на те, що відшкодування моральної шкоди потерпілому на виробництві незалежно від часу настання страхового випадку, не є страховою виплатою, і законодавством України припинено обов`язок Фонду відшкодовувати моральну шкоду потерпілим незалежно від часу настання страхового випадку, вважають, що відсутні підстави для покладення на Управління Фонду обов`язку здійснювати таку виплату. Саме підприємство, на якому позивач працював тривалий час, не створило безпечних умов праці, що стало причиною отримання професійного захворювання та спричинило втрату професійної працездатності, внаслідок чого позивач зазначає фізичні і моральні страждання. Просять відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Дослідив і оцінив у сукупності письмові матеріали, судом встановлені такі обставини та відповідні їм правовідносини.

Із копії трудової книжки ОСОБА_1 видно, що з 31 березня 2000 року він працював газорізальником в управлінні по ремонту технологічного устаткування ВАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат». 04 грудня 2009 року - звільнений за ініціативою працівника за ст.38 КЗпП України (а.с.22-32).

Згідно з Актом форми Н-5 «Розслідування нещасного випадку, що стався 09 лютого 2004 року о 10 годині 00 хвилин в ВАТ «ПГЗК» від 12 лютого 2004 року, комісія провела розгляд нещасного випадку, який стався на відміткі + 0 вивантаження агломерату в хопери, в районі глухого кута залізничної колії №7 Аглофабрики №1.Обставини, за яких стався нещасний випадок: отримавши письмовий наряд від механіка дільниці ОСОБА_3 на демонтаж пульпроводу на відмітці +0 вивантаження агломерату в районі глухого кута залізничного шляху №7 Аглофабрики №1, та наряд-допуск від начальника Аглофабрики №1 ОСОБА_4 , газорізальник ОСОБА_1 , який перебував у складі бригади, приступив до роботи. Члени бригади очистили перший стик труби діаметром 325 від іржі і газорізальник ОСОБА_1 приступив до його різання, члени бигади в цей час зачищали наступний стик. Закінчивши різати перший стик ОСОБА_1 приступив до наступного. Обрізавши половину діаметра труби ОСОБА_1 вирізав «вікно» в трубі для її очищення від пульпи. Члени бригади очистили трубу і ОСОБА_1 ставши з боку довгого плеча труби, яку потрібно обрізати, продовжив обрізати другий стик труби. Не дорізаючи трубу 200-2500мм. ОСОБА_1 піднявся, щоб різати трубу стоячи і в цей час побачив, що труба, яку він різав, впала, а труба з довгим плечем, навпроти якої стояв він, рухається на нього. ОСОБА_1 намагався відскочити від неї, але не встиг цього зробити і труба вдарила його по ступні правої ноги. Причина настання нещасного випадку: відсутність додаткових заходів безпеки по розкріпленню пульпопроводу, що демонтується.

За висновками комісії особами, які допустили порушення законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці є механік дільниці №3 УРТУ ОСОБА_3 , начальник аглофабрики №1 ОСОБА_4 (а.с.16-19).

11 лютого 2004 року складено Акт №1 про нещасний випадок на виробництві (форми Н-1), що стався 09 лютого 2004 року на ВАТ «ПГЗК» з ОСОБА_1 , який працює газорізальником Управління по ремонту технологічного устаткування. Встановлено, що падіння труби діаметром 325мм сталось внаслідок відсутності додаткових заходів безпеки по розкріпленню пульповоду, що демонтується. Діагноз потерпілого по лікарняному листу: розтрощення пальців правої стопи, травматична ампутація 1-2-3-4 пальців (а.с.12-15).

Із виписного епікризу хворого ОСОБА_1 видно, що в період з 09 лютого 2004 року по 27 березня 2004 року він перебував на стаціонарному лікуванні в травматичному відділенні 2-ї міської лікарні м. Кривого Рогу. Перебував на лікуванні з діагнозом: травматичне розтрощення переднього відділу правої стопи. Травми виробнича. Здійснена ампутація 5-го пальця правої стопи (а.с.20).

Також позивач в період з 18.08.2005 по 12.10.2005 перебував на стаціонарному лікуванні в травматичному відділенні 11 міської лікарні м. Кривого Рогу з приводу наслідків виробничої травми (а.с.21).

Під час первинного огляду МСЕК 08 вересня 2004 року ОСОБА_1 визначено ступінь втрати професійної працездатності 30% у зв`язку з трудовим каліцтвом з повторним переоглядом, що підтверджується довідкою №420224 (а.с.8-9).

04 жовтня 2006 року позивач повторно пройшов огляд МСЕК, де йому було визначено ступінь втрати професійної працездатності 25% з 01 жовтня 2006 року безстроково, що підтверджується довідкою серії ДНА-02 №013376 на ім`я позивача (а.с.10-11).

Викладеним обставинам відповідають правовідносини, які регулюють відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довеститі обставини, на які вона посилається як напідставу своїх вимог або заперечень,крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з Конституцією України - людина, її життя і здоров?я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов?язком держави (ст. 3 Конституції України).

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності.

Вирішуючи питання щодо відповідальності відповідача за виплату заподіяної позивачу моральної шкоди, суд керується таким.

Підпунктом «е» пункту 1 частини першої статті 21 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» №1105-XIV, в редакції, чинній станом на час настання страхового випадку та встановлення позивачеві первинно втрати професійної працездатності у зв`язку з професійним захворюванням та отриманням групи інвалідності, передбачено, що у разі настання вказаного випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому.

Згідно з положеннями ч.2 ст.13 цього Закону, страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.

Нещасний випадок з позивачем стався 09 лютого 2004 року.

Отже, право позивача на відшкодування шкоди, заподіяної нещасним випадком на виробництві, Закон № 1105-XIV пов`язував з настанням страхового випадку.

Законом України від 23 лютого 2007 року №717-V, який набрав чинності 20 березня 2007 року, були внесено зміни до Закону №1105-XIV, якими був виключений підпункт «е» пункту 1 частини першої статті 21 зазначеного Закону, а також інші приписи, які кваліфікували відшкодування моральної шкоди, як страхові виплати.

Водночас, суд враховує, що Конституційний Суд України в своєму рішенні

№20-рп/2008 від 08 жовтня 2008 року визнав, що положеннями пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзацу третього пункту 10, пункту 11 розділу I Закону №717-V скасовано право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до приписів первинної редакції Закону № 1105-XIV. Проте зазначив, що право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Доводи представника відповідача, викладені у відзиві про те, що до даних правовідносин слід застосовувати Закон України №1105-ХІV у новій редакції з новою назвою «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», який набрав чинності з 01 січня 2015 року та яким закріплено, що відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України, тобто фактично припинено обов`язок Фонду соцстрахування відшкодовувати моральну (немайнову) шкоду застрахованим особам, судом не приймаються до уваги, оскільки Закон №717-V, що встановлює цивільно-правову відповідальність роботодавця за нещасні випадки, які трапилися до набрання ним чинності, не має зворотної дії в часі.

Так, відповідно до ч.2 та ч.3 ст.5 ЦК України, акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

З огляду на вказане, Закон № 717-V не міг встановити обов`язок роботодавця з відшкодування моральної шкоди, оскільки до цивільно-правової відповідальності новий закон застосовується лише тоді, коли він пом`якшує або скасовує відповідальність особи.

За таких обставин суд вважає, що до спірних правовідносин слід застосовувати Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» №1105-XIV в редакції, яка діяла на час заподіяння позивачеві моральної шкоди у зв`язку з настанням страхового випадку, і яка передбачала, що обов`язок відшкодувати таку шкоду покладається на Фонд. А відтак, суд вважає, що позивач правомірно звернувся в суд з такою вимогою до відповідача, останній є належним відповідачем у справі.

При цьому суд керується аналогічними висновками, викладеними в Постанові Верховного Суду від 06 червня 2019 року у справі № 61-10990св18, оскільки вважає, що єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя. Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).

За приписами ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до п. п. «д» п.1.1 Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров`я, пов`язаного з виконанням трудових обов`язків, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 22 листопада 1995 року №212, який був чинним до 28 вересня 2012 року, МСЕК мала, серед іншого, обов`язок встановлювати факт спричинення моральної шкоди.

Суд вважає, що в даному випадку відповідач повинен виплатити позивачеві моральну шкоду. При цьому, спори про відшкодування шкоди вирішуються за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди, а право на відшкодування шкоди виникає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати працездатності. У даному випадку право позивача на відшкодування моральної шкоди виникло з 08 вересня 2004 року, - тобто від дня, коли позивачу вперше встановлено втрату працездатності у зв`язку з трудовим каліцтвом.

Рішенням Конституційного Суду України від 27 січня 2004 №1-рп/2004р. встановлено, що ушкодження здоров`я, заподіяне потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності заподіюють йому моральні й фізичні страждання (п.4.1).

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі №210/5258/16-ц (касаційне провадження 14-463цс18). З прийняттям указаної постанови внесена визначеність, зокрема, щодо застосування положень законодавства у відповідній редакції при відшкодуванні моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження здоров`я при виконання трудових обов`язків, у подібних правовідносинах.

Отже, суд вважає, що позивачем доведено, що внаслідок нещасного випадку на виробництві йому заподіяні фізичні і моральні страждання, що спричинили погіршення його здоров`я. Наявність тілесних ушкоджень, отриманих внаслідок нещасного випадку, пов`язаного з виробництвом, завдає йому фізичного болю та позбавляє позивача можливості вести повноцінний спосіб життя, повноцінно працювати та отримувати достойну заробітну плату, що негативно позначається на душевному та фізичному станах позивача та призводить до його моральних страждань.

При цьому суд враховує практику Європейського суду з прав людини, яким визнана презумпція моральної шкоди, тобто відповідно до позиції ЄСПЛ, в разі порушення майнових або цивільних прав «середня», «нормально» реагуюча на протиправну щодо неї поведінку людина повинна відчути страждання (моральну шкоду).

Так, рішенням від 27 липня 2004 року по справі "Ромашов проти України" Європейський суд з прав людини присудив заявнику у відшкодуванні моральної шкоди 3000 євро, хоча заявник не представив жодного документа на підтвердження своїх вимог про відшкодування моральної шкоди. У процесі розгляду заяви Суд звернув увагу на те, що згідно з правилом 60 Регламенту Суду будь-яка вимога щодо справедливої сатисфакції має містити перелік претензій і може бути представлено письмово разом з відповідними підтверджуючими документами або свідченнями, «без наявності яких (Суд) може відхилити вимогу повністю або частково». Проте, суд врахував той факт, що в результаті виявлених порушень заявник зазнав моральної шкоди, який не може бути відшкодована шляхом лише констатації судом факту порушення.

Частиною 3 ст. 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

При вирішенні питання про розмір відшкодування спричиненої моральної шкоди, суд враховує конкретні обставини справи, ступінь втрати професійної працездатності у зв`язку з настанням страхового випадку, характер, обсяг, тривалість та наслідки заподіяних позивачу моральних страждань, стан його здоров`я, істотність вимушених змін в життєвих стосунках.

При цьому суд керується роз`ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 травня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до п.3 якої під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати зокрема: в моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушення стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

В п.5 цієї постанови визначено, що обов`язковому з`ясуванню при вирішенні справи про відшкодування моральної шкоди підлягають наступні обставини: чи підтверджується факт заподіяння моральної шкоди чи фізичних страждань немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в який матеріальній формі оцінюється заподіяна моральна шкода.

Згідно з п.9 цієї Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Таким чином, встановив, що ОСОБА_1 первинно було встановлено втрату професійної працездатності 08 вересня 2004 року, суд вважає, що останній на підставі ст.ст.21, 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, чинній на момент встановлення стійкої втрати працездатності, має право на відшкодування моральної шкоди, завданої йому в результаті втрати професійної працездатності, саме за рахунок відповідача - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області.

Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування моральної шкоди суд виходить з меж позовних вимог та доводів позовної заяви, тяжкості наслідків, які настали у здоров`ї позивача, незворотності таких наслідків, розміру втрати працездатності - 25% встановлених безстроково, постійний характер страждань позивача, який переносить фізичний дискомфорт, що вносить істотні вимушені зміни у його життєві стосунки.

З урахуванням вищезазначеного суд вважає, що належною компенсацією спричиненої позивачу моральної шкоди є сума 70 000 грн без урахування податку з доходу громадян, що буде відповідати тим стражданням і переживанням, що він зазнає у зв`язку з погіршенням здоров`я. У задоволенні іншої частини позову щодо стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди позивачу необхідно відмовити.

Також відповідно до ч.1, ч.6 ст.141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача судовий збір в доход держави у розмірі 700,00 грн.

Керуючись ст. ст. 3,43,46 Конституції України, ст. ст. 21, 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», ст. ст. 23, 1167 ЦК України, ст. ст. 153, 173 КЗпП України ст.ст. 12, 13, 76-81, 141, 227-229, 263-265, 274, 277, 279 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження здоров`я - задовольнити частково.

Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження здоров`я, у розмірі 70000 (сімдесят тисяч) грн 00 коп. без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь держави судовий збір у розмірі 700 (сімсот) грн 00 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, код ЄДРПОУ 41323962, юридична адреса: пр. Дмитра Яворницького, 93, м. Дніпро, 49000.

Дата складення повного тексту судового рішення - 07 грудня 2020 року.

Суддя О.В. Алексєєв