Рішення № 93337787, 03.12.2020, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/9398/20

Провадження № 2/201/3278/2020

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2020 року Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

в складі: головуючого – судді – Батманової В.В.

за участю секретаря – Гоц Г.Ю.

за участю позивача ОСОБА_1

представника відповідача Чорної Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська в м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

В провадження Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог було зазначено, що позивач безпідставно був обвинувачуваний у скоєнні тяжких злочинів, передбачених ч.2 ст.209, ч.2 ст.366, ч.5 ст.191 КК України протягом 138 місяців, в період з 12.01.2009 (день винесення постанови про притягнення його, як обвинуваченого по кримінальній справі № 65059100) до 17.07.2020 року (день винесення Постанови про закриття кримінального провадження).

Позивач, на підставі викладеного, просить суд стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України, моральну шкоду, що була йому завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури та суду, яку він оцінює у розмірі 651 774,00 гривень.

Моральна шкода, на думку позивача полягає в тому, що строк перебування її під слідством та судовим розглядом справи, який становить повних 138 місяців (з 12.01.2009 по 17.07.2020), позивач зазнав глибоких фізичних та душевних страждань, які були викликані зміною нормального життєвого ритму, нормальних життєвих зв`язків, що в свою чергу призвело до припинення виплати йому заробітної плати, звільнення з посади то порушення ділової репутації. Позивач був звільнений з посади та було вкрай знижено його діловий престиж та репутацію, він був позбавлений професійних зав`язків, через що йому знадобився тривалий час та великі зусилля для відновлення попереднього стану і очевидна неможливість такого відновлення в повному обсязі та інше.

Представники відповідачів скористалися своїм право на подання відзиву на позовну заяву.

Представник Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області у своєму відзиві не погодився з вимогами позивача, зазначив, що він не довів належним чином факт заподіяння йому моральної шкоди, не подав до суду жодного доказу спричинення йому моральних страждань, крім того розрахунок наданий позивачем не відповідає дійсності та має виходити із розмірів мінімальної заробітної плати чинних на період перебування особи під слідством чи судом, а тому загальний розмір відшкодування моральної шкоди складає 270 727 грн.

Представник Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області в своєму відзиві позов не визнав. Зазначив, що позов не містить належних доказів на підтвердження моральної шкоди, не доведено наявності матеріальних збитків, не підтверджено доказами відповідні судові витрати.

В судовому засіданні позивач підтримав заявлені позовні вимоги, просив задовільнити їх в повному обсязі. Надав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві.

Представник ГУНП в Дніпропетровській області в судовому засіданні позов не визнала, надала пояснення, аналогічні викладеним у відзиві.

Представник Державної казначейської служби України в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Суд, вислухавши думку сторін, вивчивши матеріали справи, дослідивши докази в їх сукупності, вважає, що позов підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Конституція України, як основний закон, закріплює в Україні засади державної політики, спрямованої, насамперед, на забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя.

Стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Як принцип всієї практичної діяльності держави, всіх її органів та посадових осіб за статтею 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість функціонування держави, їх утвердження і забезпечення і є головним обов`язком держави.

На забезпечення ефективного захисту прав та свобод людини направлені норми Конституції Ук раїни про розповсюдження юрисдикції судів на всі правовідносини, які виникають у державі, а також на відшкодування моральної та матеріальної шкоди, як результат порушених прав фізичних та юридичних осіб.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Відшкодування шкоди - один з найважливіших інститутів сучасної правової науки. У законодавстві України передбачено два види шкоди, що підлягає відшкодуванню - шкоду мате ріальну і шкоду моральну.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Положеннями частин першої, другої, сьомої статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Згідно з пунктами 1, 5 частини першої статті 3 цього Закону у випадках незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, громадянинові відшкодовуються (повертаються) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій, а також моральна шкода.

Відшкодування шкоди в таких випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Розмір сум, які передбачені пунктом 1 частини першої статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади) (частина перша статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Частинами першою та другою статті 12 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що розмір відшкодовуваної шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статті 3 цього Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції. У разі незгоди з винесеною постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду - до суду вищої інстанції в апеляційному порядку.

Пунктами 11, 12 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», затвердженого наказом Мінюсту України від 4 березня 1996 року № 6/5, Генеральної прокуратури України від 4 березня 1996 року № 3 та Мінфіну України від 4 березня 1996 року № 41, при винесенні виправдувального вироку або закритті справи судом першої інстанції чи в касаційному або наглядному порядку - до суду, який розглядав справу по першій інстанції;

Отже, чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, при цьому встановлення розміру грошових доходів, втрачених громадянами унаслідок незаконних дій зазначених органів, віднесено до компетенції цих органів, в тому числі і судом.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до статті 1, пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Судом встановлено, що постановою старшого слідчого прокуратури Кіровського району м. Дніпропетровська від 12.01.2009 позивачу було пред`явлено обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України по кримінальній справі № 65059100 (а.с. № 11).

Постановою слідчого від 24.02.2009 відносно позивача було обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд (а.с. № 12).

Постановою від 28.04.2009 позивачу були пред`явлені обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 сю 191, ч. 2 ст. 209, ч. 2 ст. 366 КК України (а.с. № 20).

Під час проведення по вказаній кримінальній справі досудового розслідування (до направлення справи на додаткове розслідування) постановою слідчого від 12.01.2009 було накладено арешт на все майно позивача де б воно не знаходилося. Згідно мотивувальній частині цієї постанови підставами для накладення арешту на майно були зазначено, що 12.01.2009 було пред`явлено обвинувачення за ч. 5 ст. 191 КК України, яка передбачає конфіскацію майна та з метою відшкодування заподіяної шкоди (а.с. № 13).

Постановою старшого слідчого прокуратури Кіровського району м. Дніпропетровська від 24.02.2009 позивача було відсторонено від посади директора Комунального підприємства культури «центральний міський дитячий парк ім. Лазаря Глоби» (а.с. № 17).

Під час розгляду кримінальної справи в Кіровському районному суді м. Дніпропетровська прокурор , який приймав участь у розгляді справи, своєю постановою від 05.11.2012 від обвинувачення за ч. 2 ст. 209 КК України відмовився в порядку ч. 3 ст. 264 КПК України 1960 р., а в частині обвинувачення за ч. 5 ст. 191 КК України змінив обвинувачення на ч. 2 ст. 364 КК України.

Вироком Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 01.03.2013, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області, позивача було визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 364 КК України і ч. 2 ст. 366 КК України (а.с. № 23-32).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 14.11.2013 зазначені судові рішення були скасовані, як незаконні, і справу було направлено на новий судовий розгляд (а.с. № 33-36).

Постановою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 жовтня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 січня 2017 року, кримінальну справу № 203/451/14-к відносно ОСОБА_1 обвинуваченого в скоєнні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 366, ч. 2 ст. 209 КК України, було повернуто прокурору для проведення додаткового досудового розслідування у зв`язку із суттєвими порушеннями норм кримінально-процесуального закону, а саме: відсутність порушеної кримінальної справи за ч. 5 ст. 191 КК України відносно ОСОБА_1 , незаконність пред`явлення обвинувачення за ч. 5 ст. 191 КК України без порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_1 і порушення права на захист при виконанні вимог ст.ст. 218-220 КПК України 1960 р. (а.с. № 37-47).

Після набрання законної сили постановою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 26.10.2016 до ЄРДР 18.02.2017 були внесені відомості щодо вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 209, ч. 2 ст. 366, ч. 5 ст. 191 КК України, і присвоєно номер кримінального провадження – 12017040030000361 (а.с. № 48-50).

Постановою прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури № 3 від 17.07.2017 відносно позивача було закрито кримінальне провадження № 12017040030000361 від 18.02.2017 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України - у зв`язку із відсутністю складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 209, ч. 2 ст. 366, ч. 5 ст. 191 КК України (а.с. № 51-58).

Ухвалою слідчого судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 07.12.2017 була скасована Постановою прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури № 3 від 17.07.2017 року про закриття кримінального провадження і досудове розслідування було відновлено (а.с. № 59).

17 липня 2020 року слідчим СВ ДВП ГУНП в Дніпропетровській області Коляндра С.В. виніс постанову про закриття кримінального провадження, якою було вирішено: «Кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017040030000361 від 16.02.2017 закрити у зв`язку з встановленням відсутності складу кримінального правопорушення.» (а.с. № 60-67).

Кожен, чиї права та свободи, визнані в Конвенції про захист прав і основних свобод людини, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Статтею 15, 16 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, який не суперечить засадам цивільного законодавства. Способами захисту є зокрема відшкодування моральної шкоди.

Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до ч. 5 ст. 9, ч. 6 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ст. 38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, ч. 5 ст. 5 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди.

Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено також у статях 56, 62 Конституції України, статтях 1167, 1176 ЦК України.

За частиною 3 статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Пунктом 6 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» громадянинові, відповідний орган, зазначений у п.11 цього Положення одночасно з повідомленням про закриття справи в стадії дізнання і попереднього слідства або з копією виправдувального вироку, що набрав законної сили, або постановою (ухвалою) суду (судді) направляє повідомлення, в якому роз`яснює, куди і протягом якого терміну можна звернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав.

Щодо визначення розміру моральної шкоди суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб, при здійсненні ними своїх повноважень.

Частинами 2, 3 ст. 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності, а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Таким спеціальним нормативно-правовим актом, як вже було зазначено, є Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР.

Відповідно до ст.13 Закону України № 266/94-ВР розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом.

Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом.

Відповідно до ст. 8 Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», розмір мінімальної заробітної плати з 01 січня 2020 року встановлений на рівні 4 723 грн. 00 коп.

Враховуючи період часу перебування ОСОБА_1 під слідством та судовим розглядом справи, який становить повних 138 місяців (з 12.01.2009 по 17.07.2020) характер правопорушення, глибину її фізичних та душевних страждань, які були викликані зміною нормального життєвого ритму, нормальних життєвих зв`язків, що в свою чергу призвело до припинення виплати йому заробітної плати, звільнення з посади то порушення ділової репутації, беручи до уваги, що відновлення нормального способу життя вимагало від нього додаткових зусиль, розмір відшкодування моральної шкоди не може бути меншим ніж 651 774,00 грн. (138 місяців*4723,00 грн.).

Крім того, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами рівності, поміркованості, розумності, справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, а ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, й міра , до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Рішенням Конституційного Суду України від 3 жовтня 2001 року по справі № 1-36/2001 (справа про відшкодування шкоди державою) встановлено, що відшкодування шкоди (матеріальної чи моральної), завданої фізичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, покладається саме на державу, а не на відповідні органи державної влади, тобто відшкодування шкоди в таких випадках здійснюється за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання державних органів.

Таким чином, відшкодування майнової шкоди, завданої фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється саме за рахунок держави.

Оскільки органи Державної казначейської служби України є єдиними розпорядниками коштів Державного та місцевих бюджетів, тому саме вони повинні відшкодовувати шкоду, завдану фізичній особі іншими органами державної влади в разі доведеності заподіяння такої шкоди.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат відповідно до положень ст. 133, 141 ЦПК України суд вважає за можливе судовий збір віднести за рахунок Державного бюджету України, у зв`язку із тим, що позивач звільнений від його сплати при поданні позову.

На підставі викладеного, Конституції України, Конвенції про захист прав і основних свобод людини Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та керуючись ст. 12, 13, 76, 78, 81, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди задовільнити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) в рахунок відшкодування моральної шкоди суму у розмірі 651774 (шістсот п`ятдесят одну тисячу сімсот сімдесят чотири) гривні 00 копійок.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Суддя : В.В. Батманова