Рішення № 93333207, 07.12.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

07 грудня 2020 р. справа № 520/13542/2020

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Біленський О.О., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Військової частини 3024 (код ЄДРПОУ 08803617, вул. Заводська, будинок 55, м. Павлоград, 51400) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини 3024, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини 3024, яка полягає у не виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 14.09.2018 та не виплаті ОСОБА_1 компенсації за невчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 14.09.2018;

- зобов`язати військову частину 3024 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 14.09.2018 та компенсацію за невчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 14.09.2018.

Відповідно до положень ч.1 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 12.10.2020 року відкрито спрощене провадження в адміністративній справі згідно з положеннями ст.ст. 258, 262 КАС України, якою унормовано що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Згідно з положеннями ч.4 ст.229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до положень ст.258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Згідно з положеннями ч.2,3,4,5 ст.262 КАС України, розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - протягом п`ятнадцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Перше судове засідання у справі проводиться не пізніше тридцяти днів із дня відкриття провадження у справі. За клопотанням сторони суд може відкласти розгляд справи з метою надання додаткового часу для подання відповіді на відзив та (або) заперечення, якщо вони не подані до першого судового засідання з поважних причин. Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що позивач проходив дійсну військову службу в військовій частині 3024 на посаді коменданта спеціальної комендатури. В період проходження військової служби в військовій частині 3024 позивач перебував на фінансовому забезпеченні в військовій частині 3024 та отримував грошове забезпечення. Наказом командира Військової частини 3024 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 14.09.2018 року №201 позивача виключено зі списків особового складу частини та з усіх видів забезпечення з 14.09.2018 року. До дня виключення позивача зі списку особового складу, військова частина 3024 не здійснила з позивачем розрахунок за усіма видами забезпечення, зокрема з фінансового забезпечення. Позивачу індексація грошового забезпечення своєчасно виплачена не була за період з 01.01.2016 року по 14.09.2018 року. Позивач звернувся до відповідача із заявою щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення та компенсації за своєчасно не виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 14.09.2018 року. Відповідач у визначений законодавством строк та спосіб відповіді на заяву не надав, та не здійснив позивачу виплату індексації грошового забезпечення та компенсацію за невчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 14.09.2018 року. Позивач вважає бездіяльність військової частини 3024 щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення та компенсації за своєчасно не виплачену індексацію грошового забезпечення протиправною, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Представник відповідача надав до суду відзив на позов, в якому зазначив, що позовні вимоги не визнає повністю і вважає, що вони не ґрунтуються на Законі, є безпідставними та не підлягають задоволенню. Представник відповідача вказав, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік. Військова частина 3024 Національної гвардії України є бюджетною установою, і таким чином, спроможність сплачувати індексацію грошового забезпечення для військової частини обмежена бюджетними асигнуваннями, встановлених кошторисом. Стосовно індексації грошового забезпечення у 2016 році представник відповідача вказав, що індексація була виплачена позивачу в повному обсязі, що підтверджується довідкою про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення. Щодо виплати індексації грошового забезпечення за 2017 рік, представник відповідача вказав, що враховуючи норми статті 5 Закону № 1282-ХІІ і те, що в 2017 році в зв`язку з підвищенням грошового забезпечення кошторисні призначення військової частини були направлені на забезпечення даного збільшення, а згідно частини 6 статті 5 Закону №1282-ХІІ проведення індексації грошового забезпечення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів всіх рівнів та тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, зазначена індексація грошового забезпечення не виплачувалась. Відповідно фонд оплати праці у штатному розписі військової частини не включав виплату індексації згідно з штатних посад. Таким чином, в 2017 році посадові особи військової частини діяли на підставі Закону та в спосіб передбачений Порядком №1078, і тому в цій частині вимоги позивача є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. Також представник відповідача зазначив, що оскільки жовтневий індекс інфляції за 2018 рік опубліковано в листопаді 2018 року, то, відповідно до пункту 1-1 Порядку №1078, вперше індексуватися буде заробітна плата за грудень 2018 року. З огляду на те, що позивач був виключений зі списків частини 14.09.2018 року та з всіх видів забезпечення в тому числі грошового, на отримання такої виплати він права не мав, і, таким чином, позовні вимоги в частині нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за 2018 рік по 14.09.2018 року задоволенню не підлягають. Стосовно позовних вимог про нарахування і виплату компенсації за несвоєчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 14.09.2018 року, представник відповідача вказав, що компенсації підлягає саме грошове забезпечення за порушення строків його виплати, а не індексація грошового забезпечення, яка сама має компенсаторний характер у відповідності до Закону №1282-ХІІ, і таким чином, позовні вимоги в частині виплати компенсації за порушення строків виплати індексації є безпідставними і такими, що не підлягають задоволенню. Крім того, з огляду на виплату індексації позивачу військовою частиною 3024 в період з 01.01.2016 по 14.09.2018, індексація грошового забезпечення в зазначений період була виплачена в повному обсязі і своєчасно, у відповідності до Закону № 1282-ХІІ та Порядку №1078, і таким чином, відсутня протиправна бездіяльність з боку військової частини щодо невиплати належних сум індексації. Враховуючи, що позовні вимоги про виплату компенсації за несвоєчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 14.09.2018 року є похідними від вимог про виплату індексації, а військовою частиною не було допущено невиплати або несвоєчасної виплати індексації, такі вимоги про виплату компенсації, на думку представника, слід залишити без задоволення. З огляду на викладене, представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позовних вимогу у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

З наявних матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій, вказане підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_2 від 29.11.2017 року.

Згідно з витягом з наказу командира військової частини 3024 (по стройовій частині) від 14.09.2018 року №201, припинено контракт про проходження громадянами України військової служби у Національній гвардії України та виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 14.09.2018 року підполковника ОСОБА_1 , коменданта спеціальної комендатури (з охорони ФТІ АН України), звільненого відповідно до ч.5 п.2 п.п."Б" ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" з військової служби наказом командувача Національної гвардії України від 27.07.2018 року №112 о/с у запас Збройних Сил України за станом здоров`я.

26.08.2020 року представник позивача звернувся до Військової частини 3024 з заявою, в якій просив: нарахувати та виплатити ОСОБА_1 невиплачену індексацію грошового забезпечення за період 01.01.2016 по 14.09.2018 та виплатити мені компенсацію за невчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період 01.01.2016 по 14.09.2018; надати довідку про нараховану та виплачену ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період 01.01.2016 по 14.09.2018.

З наявних матеріалів справи вбачається, що відповідачем було надано відповідь №2/24-1352 від 25.09.2020 року на заяву від 26.08.2020 року, в якій повідомлено наступне: "У 2016 році Вам проведена індексація доходів в повному обсязі. У 2017 році в зв`язку з підвищенням грошового забезпечення, кошторисні призначення військової частини були направлені на забезпечення даного збільшення, а згідно Бюджетного Кодексу України ст.48 п. 1.2. 4, Закону України від 03 липня 1991 р. «Про індексацію грошових доходів населення» ст.5 абз.6 проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами. У 2018 році, в зв`язку з підвищенням посадових окладів, грошове забезпечення не підлягало індексації. Довідка про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 14.09.2018 зазначено в довідці, яка долучена до листа."

Судом встановлено, що відповідно до долученої до відзиву на адміністративний позов довідки про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 , позивачу за період з червня по грудень 2016 року була нарахована індексація грошового забезпечення щомісячно по 59,45 грн., що в загальній сумі склало 416,15 грн., до виплати загальна сума склала 409,92 грн.

Не погоджуючись з протиправною бездіяльністю Військової частини 3024, яка полягає у не виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 14.09.2018 та не виплаті ОСОБА_1 компенсації за невчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 14.09.2018, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

З приводу спірних правовідносин суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" №3551-XII визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-XII.

Як вбачається із матеріалів справи, індексація грошового забезпечення була виплачена позивачу за період з червня по грудень 2016 року, при цьому, за період з 01.01.2016 року по 31.05.2016 року та з 01.01.2017 року по 14.09.2018 року індексація грошового забезпечення позивачу не виплачувалась, доказів зворотнього матеріали справи не містять.

При цьому суд зауважує, що правильність нарахування індексації грошового забезпечення за період з червня по грудень 2016 року не оскаржується позивачем та відповідно, не є предметом розгляду даної справи.

Відповідно до абз.2 ч.3 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-XII грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 року № 1282-ХІІ (далі - Закон № 1282) індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Відповідно до ст. 5 Закону № 1282-ХІІ підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення.

Відповідно до п.2 Порядку № 1078, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру: грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Згідно з п. 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Пунктом 4 Порядку №1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

Пунктом 5 Порядку № 1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.

Отже, на підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації. При цьому, базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.

Відповідно до п. 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Відповідно до вимог діючих нормативно-правових актів, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Стосовно посилання відповідача на відсутність достатнього об`єму бюджетного асигнування, який би дозволив нарахувати крім основних складових грошового забезпечення, індексацію згідно Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", суд зазначає, що Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Кечко проти України" зауважував, що реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Отже, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Таким чином, вказані відповідачем обставини не позбавляють його обов`язку провести індексацію грошового забезпечення позивача у встановленому законом порядку.

З огляду на викладене, враховуючи встановлений факт виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з червня по грудень 2016 року, суд приходить до висновку про допущену Військовою частиною 3024 бездіяльність, яка полягає у не виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення виключно за періоди з 01.01.2016 року по 31.05.2016 року та з 01.01.2017 року по 14.09.2018 року, та як наслідок наявність підстав для зобов`язання Військової частини 3024 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за періоди з 01.01.2016 року по 31.05.2016 року та з 01.01.2017 року по 14.09.2018 року.

Вказаний висновок в повній мірі узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеній у постановах від 05.02.2020 року у справі №825/565/17, від 19.07.2019 року у справі №240/4911/18, від 07.08.2019 року у справі № 825/694/17, від 20.11.2019 року у справі №620/1892/19.

Згідно з приписами ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Стосовно вимоги, щодо визнання протиправною бездіяльності військової частини 3024, яка полягає у не виплаті ОСОБА_1 компенсації за невчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 14.09.2018 та зобов`язання військової частини 3024 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 14.09.2018, суд зазначає наступне.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 (далі - Порядок № 159).

Відповідно до ст.1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати", підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Статтею 2 вказаного Закону зазначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Згідно зі ст. 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Статтею 4 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" визначено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Пунктом 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 р. №159 (далі - Порядок №159) передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Згідно з п. 3 Порядку №159, компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: - пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат); - соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); - стипендії; - заробітна плата (грошове забезпечення).

Відповідно до п. 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ та пункті 4 Порядку формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

З урахуванням тієї обставини, що індексація грошового забезпечення за спірний період позивачу не нараховувалась та не виплачувалась, вимога позивача про зобов`язання відповідача здійснити нарахування і виплату суми компенсації втраченої частини доходів є передчасною.

Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 16.05.2019 у справі № 134/89/16-а, від 10.02.2020 у справі № 134/87/16-а, від 05.03.2020 у справі №140/1547/19, від 16.04.2020 по справі № 200/11292/19-а, від 17.09.2020 у справі №300/544/19.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що зазначена позовна вимога задоволенню не підлягає.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.

Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову.

Щодо вимоги позивача стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката в сумі 4400 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до положень ч.8 ст.137 КАС України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.

У відзиві на адміністративний позов представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні клопотання позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу, з огляду на наступне. Зі змісту акта виконаних робіт від 23.09.2020, Виконавцем (Адвокатським бюро «Острицький») в інтересах Клієнта ( ОСОБА_1 ) згідно з договором про надання правової допомоги №48 від 13.08.2020 виконано зобов`язання: консультація Клієнта щодо захисту порушених прав Клієнта з Військової частини 3024 - 0,5 год.; правовий аналіз документів щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення та компенсації за невчасно виплачену індексацію грошового забезпечення - 1,1 год.; аналіз судової практики щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення та компенсації за невчасно виплачену індексацію грошового забезпечення - 0,5 год.; підготовка позовної заяви -1,5 години. Загалом 3,6 години. Розрахунок в акті здійснено з помилкою, у відповідності до розміру погодинної ставки за надані послуги, що становить: вартість 1 години - 1200 гривень. (3,6 год. х 1200 гривень = 4320 гривень). Сума же зазначена в акті виконаних робіт 4400 гривень з помилкою. Таким чином, сума до оплати за виконану роботу становила 4320 гривень. Стосовно вищезазначеного погодинного та вартісного розрахунку представник відповідача вказав, що є незрозумілим та таким, що не відповідає дійсності такі зазначені в акті дії адвоката як - правовий аналіз документів щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення та компенсації за невчасно виплачену індексацію грошового забезпечення - цілих 1,1 год. Адже такими документами є лише фотокопія витягу з наказу командира частини від 14.09.2018 № 201, що міститься на одному аркуші та фотокопія грошового атестату ОСОБА_1 на 1 аркуші, які взагалі не містять інформації про індексацію та компенсацію. Вочевидь, що такий довгий аналіз та взагалі така зазначена дія не могла мати місце та була внесена до акту для завищення правничих послуг. Також, є таким, що не відповідає статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» аналіз судової практики щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення та компенсації за невчасно виплачену індексацію грошового забезпечення - 0,5 год., і таким чином, така дія якщо вона мала місце, що сумнівно, не повинна взагалі враховуватись. Зазначена консультація Клієнта щодо захисту порушених прав Клієнта з Військової частини 3024 - 0,5 год, також є сумнівною з огляду на її довжину 30 хвилин. Також, представник відповідача зауважив, що позивач, маючи статус учасника бойових дій, відповідно до положень ст. 14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» та ст. 4 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» був вправі скористатися безоплатною правовою допомогою (оплаченою державою). В цьому контексті слід зауважити, що позивач вільний у виборі представника та визначенні вартості його послуг, проте такий його вибір не повинен покладати на відповідача надмірного тягаря по відшкодуванню судових витрат на правничу допомогу. Таким чином, на думку відповідача, вимоги про стягнення витрат на правову допомогу є надмірними і такими що не відповідають фактичним обставинам і законодавству.

Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до наявних матеріалів справи, позивачем понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 4400,00 грн. Вартість професійної правничої допомоги адвоката підтверджується договором про надання правової допомоги №48 від 13.08.2020 року, додаткової угодою від 13.08.2020 року до договору про надання правової допомоги від 13.08.2020 року №48, актом виконаних робіт від 23.09.2020 року, копіями квитанцій на загальну суму 4400,00 грн.

Суд звертає увагу, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Нова редакція КАС України (глава 8) змінює підходи до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Зміна підходів до питання компенсації витрат на правничу допомогу (відмова від обмеження можливих витрат максимальною сумою) у новій редакції КАС, водночас, потребувала запровадження певних запобіжників від можливих зловживань з боку учасників судового процесу та осіб, які надають правничу допомогу, зокрема, неможливості стягнення необґрунтовано завищених витрат на правничу допомогу.

За визначенням ч.1 ст.132 КАСУ, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

В свою чергу, у відповідності до п.1 ч.3 ст.132 КАСУ до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч.1 ст.134 КАСУ).

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч.2 ст.134 КАСУ).

У новій редакції КАС (частина 4, 5 статті 134) запроваджено принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо (частина 3 статті 141).

Таким чином, у новій редакції КАС закладені критерії оцінки як співмірності витрат на оплату послуг адвоката (адекватності ціни за надані адвокатом послуги відносно складності та важливості справи, витраченого на ведення справи часу тощо), так і критерій пов`язаності цих витрат із веденням справи взагалі (пов`язаності конкретних послуг адвоката із веденням саме цієї судової справи, а не іншої справи).

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Відповідно до ст.30 цього Закону, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Без сумніву, суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04, п. 269).

У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" також роз`яснено, що оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Окремо суд зазначає, що відповідно до вимог ч.9 ст.139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо.

На підтвердження понесених витрат представником позивача надано суду: договір про надання правової допомоги №48 від 13.08.2020 року, додаткову угодою від 13.08.2020 року до договору про надання правової допомоги від 13.08.2020 року №48, акт виконаних робіт від 23.09.2020 року, копії квитанцій на загальну суму 4400,00 грн.

При цьому, судом встановлено арифметичну помилку у акті виконаних робіт, а саме адвокатом витрачено 3,6 години, при вартості години праці 1200,00 грн., що загалом становить 4320,00 грн., однак загальна сума визначена 4400,00 грн., що не відповідає дійсності.

Зі змісту акту виконаних робіт вбачається, що ряд послуг, які надавалися позивачу не є доцільними, дублюють одна одну, не мали впливу на хід розгляду справи та не потребують спеціальних професійних навиків. Деякі види наданих послуг, такі як консультація Клієнта щодо захисту порушених прав Клієнта з Військової частини 3024, правовий аналіз документів щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення та компенсації за невчасно виплачену індексацію грошового забезпечення; аналіз судової практики щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення та компенсації за невчасно виплачену індексацію грошового забезпечення, є, на думку суду, подібними діями представника позивача під час яких здійснюється формування позиції позивача при підготовці адміністративного позову щодо спірних правовідносин, аналізу судової практики, надання пояснень, тощо.

При цьому, позивачем жодним чином не обґрунтовано, яким чином відбувався аналіз документів та судової практики, і чому на таку підготовку витрачено саме таку кількість часу.

Суд зазначає, що даний адміністративний позов не є складним, відноситься до справ незначної складності та Верховним Судом висловлена стала позиція щодо спірних правовідносин.

У зв`язку з цим, суд приходить до висновку, що сплачена позивачем сума на професійну правничу допомогу є неспівмірною із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), а тому, вартість такої послуги, а саме, 4400,00 грн., в даному випадку є необґрунтованою та явно завищеною.

Крім того, згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece) від 19.10.2000, скарга № 31107/96, узагальнив свою минулу практику стосовно угод про виплату адвокату гонорару і сформулював основні положення стосовно таких угод.

Так, ЄСПЛ зазначив, що згідно з його прецедентною практикою (§ 23 справи "Санді Таймс проти Об`єднаного Королівства (№ 2)" (Sunday Times v. UK (№2) від 6.11.1980, скарга № 6538/74) відшкодування судових витрат передбачає, що встановлена їх реальність, їх необхідність і, більше того, умова розумності їх розміру.

На підставі викладеного, з урахуванням співмірності та з огляду на часткове задоволення позовних вимог, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення клопотання про відшкодування судових витрат на правничу допомогу адвоката в сумі 700,00 грн., понесених у зв`язку з розглядом справи, які підлягають стягненню з Військової частини 3024.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 19, 139, 205, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Військової частини 3024 (код ЄДРПОУ 08803617, вул. Заводська, будинок 55, м. Павлоград, 51400) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини 3024 (код ЄДРПОУ 08803617, вул. Заводська, будинок 55, м. Павлоград, 51400) щодо невиплати ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) індексації грошового забезпечення за періоди з 01.01.2016 року по 31.05.2016 року та з 01.01.2017 року по 14.09.2018 року.

Зобов`язати Військову частину 3024 (код ЄДРПОУ 08803617, вул. Заводська, будинок 55, м. Павлоград, 51400) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) індексацію грошового забезпечення за періоди з 01.01.2016 року по 31.05.2016 року та з 01.01.2017 року по 14.09.2018 року.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Військової частини 3024 (код ЄДРПОУ 08803617, вул. Заводська, будинок 55, м. Павлоград, 51400) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 700 (сімсот) грн. 00 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, з урахуванням приписів п.3 Прикінцевих положень КАС України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 07.12.2020 року.

Суддя Біленський О.О.