Рішення № 93330910, 30.11.2020, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2020 року м. Житомир справа № 240/7374/20

категорія 106030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гуріна Д.М.,

секретар судового засідання Шуляк О.Ю.,

за участю: представника відповідача - Романчук Т.А.,

представник позивача у судове засідання не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Житомирської обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку,

встановив:

20 травня 2020 року до Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Офісу Генерального прокурора, в якому просить стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за час затримки виконання рішення суду за період з 20 грудня 2019 року до 30 квітня 2020 року у розмірі 58002 грн 30 коп. (п`ятдесят вісім тисяч дві гривні 30 копійок).

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що рішенням Окружного адміністративного суду м.Києва від 19 грудня 2019 року у справі №826/17788/14 позов ОСОБА_1 задоволено повністю та поновлено позивача на посаді заступника прокурора Житомирської області, стягнуто з прокуратури Житомирської області середній заробіток за час вимушеного прогулу. У частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць вказане рішення допущено до негайного виконання. 18 березня 2020 року постановою Шостого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора задоволено частково, рішення суду першої інстанції в частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу залишено в силі. Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Житомирської області та на його користь було стягнуто з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу. Отже, позивач вказує, що з боку відповідача має місце затримка виконання рішення, строк якої починає перебіг з 20 грудня 2019 року до 30 квітня 2020 року включно. Посилаючись на приписи статті Кодексу законів про працю України, позивач просить стягнути на його користь середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 25 травня 2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2020 року задоволено клопотання відповідача та продовжено строк для подачі відзиву на позовну заяву протягом 15 (п`ятнадцяти) днів з дня вручення копії ухвали.

21 вересня 2020 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (а.с.50-54), відповідно до змісту якого відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує та просить відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування заперечень відповідач зазначає, що позивач подав заяву (без дати її написання) про добровільне виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 грудня 2019 року про поновлення на посаді заступника прокурора Житомирської області лише після 17 березня 2020 року (дата призначення Генерального прокурора Венедіктової І.В.). На підставі вказаної заяви та на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 грудня 2019 року, постанови старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про відкриття виконавчого провадження від 7 лютого 2020 року ВП №610687840 наказом Генерального прокурора від 4 травня 2020 року №118к його поновлено на раніше займаній посаді з 24 жовтня 2014 року. До 17 березня 2020 року ОСОБА_1 не подавалося жодної заяви про поновлення на посаді заступника прокурора Житомирської області, що слугувало б підтвердженням його волевиявлення продовжувати фактичну службу на відповідній посаді прокурора.

Також, відповідачем зазначено, що право позивача претендувати на стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі матеріальний закон пов`язує виключно із виданням роботодавцем відповідного наказу, фактичним допуском незаконно звільненого до роботи. При цьому, суд також має встановити вину роботодавця у невиданні наказу про поновлення працівника на роботі.

Крім того, відповідач у відзиві зазначає про те, що заробітна плата нараховувалась і виплачувалась позивачу прокуратурою Житомирської області. Таким чином, Офіс Генерального прокурора не є належним відповідачем за визначеними ОСОБА_1 позовними вимогами.

Згідно з довідкою від 5 жовтня 2020 року відповідно до наказу Житомирського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2020 року №02-83-в суддя ОСОБА_2 у період з 21 вересня 2020 року до 9 жовтня 2020 року перебував у щорічній відпустці (а.с.60).

12 жовтня 2020 року ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду судовий розгляд справи №240/7374/20 ухвалено проводити за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 28 жовтня 2020 року на 11:00.

28 жовтня 2020 року на адресу суду надійшло клопотання про заміну неналежного відповідача (а.с.66-67).

У підготовчому засіданні суд ухвалами від 28 жовтня 2020 року, постановленими у порядку статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України без виходу до нарадчої кімнати, задовольнив клопотання відповідача про заміну - Офісу Генерального прокурора на належного відповідача - Житомирську обласну прокуратуру, завершив підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду на 25 листопада 2020 року на 12:00, у зв`язку із необхідністю витребувати додаткові докази від відповідача, що внесено секретарем до протоколу судового засідання від 28 жовтня 2020 року (а.с.69-70).

28 жовтня 2020 року ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду витребувано від відповідача довідку про середньоденний заробіток позивача.

9 листопада 2020 року відповідачем, на виконання вимог ухвали суду, надіслано довідку про середньоденний заробіток позивача (а.с.96-97).

У судовому засіданні суд ухвалою від 25 листопада 2020 року, постановленою у порядку статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України без виходу до нарадчої кімнати, відклав розгляд справи на 30 листопада 2020 року на 11:00 у зв`язку із ненадходженням відзиву від прокуратури Житомирської області, що внесено секретарем до протоколу судового засідання від 25 листопада 2020 року (а.с.99).

25 листопада 2020 року на адресу суду від прокуратури Житомирської області надійшов відзив на позовну заяву (а.с.101-105), відповідно до змісту якого відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує та просить відмовити в їх задоволенні. В обґрунтування заперечень вказав, що посада заступника керівника регіональної прокуратури відповідно до пункту 8 частини 1 статті 39 Закону України "Про прокуратуру" віднесена до адміністративних посад. Отже, повноваженнями щодо поновлення ОСОБА_1 на адміністративній посаді заступника прокурора Житомирської області наділений Генеральний прокурор.

Згідно наказу Генерального прокурора від 4 травня 2020 року №118к ОСОБА_1 поновлено на посаді заступника прокурора Житомирської області.

Позивач подав заяву (без дати її написання) про добровільне виконання рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 19 грудня 2019 року про поновлення на посаді заступника прокурора Житомирської області лише після 17 березня 2020 року (дата призначення Генерального прокурора Венедіктової І.В. ). на підставі вказаної заяви та на виконання рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 19 грудня 2019 року, постанови старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про відкриття виконавчого провадження від 7 лютого 2020 року ВП №610687840 наказом Генерального прокурора від 4 травня 2020 року №118к його поновлено на раніше займаній посаді з 24 жовтня 2014 року.

До 17 березня 2020 року ОСОБА_1 не подавалося жодної заяви про поновлення на посаді заступника прокурора Житомирської області, що слугувало б підтвердженням його волевиявлення продовжувати фактичну службу на відповідній посаді прокурора.

30 листопада 2020 року позивач та представник позивача у судове засідання не прибули, представник позивача через відділ документального забезпечення суду подав заяву про розгляд справи у порядку письмового провадження. В заяві вказав, що заявлені позовні вимоги підтримує повністю та просить їх задовольнити (а.с.130).

У судовому засіданні 30 листопада 2020 року представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечувала та просила відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав, що зазначені у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Судом встановлено, що рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 грудня 2019 року в адміністративній справі №826/17788/14 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України, прокуратури Житомирської області про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також зобов`язання вчинити певні дії, адміністративний позов задоволено у повному обсязі. Визнано протиправним з моменту прийняття та скасовано наказ Генерального прокурора України №1444к від 23 жовтня 2014 року про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Житомирської області. Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Житомирської області з 24 жовтня 2014 року. Стягнуто з прокуратури Житомирської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 832010,77 грн з вирахуванням при виплаті встановлених податків і зборів. Зобов`язано Генеральну прокуратуру України проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною 3 статті 1 Закону України «Про очищення влади». Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення з 24 жовтня 2014 року ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Житомирської області та в частині стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 13533,87 грн з вирахуванням при виплаті встановлених податків і зборів (а.с.8-14).

Рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2020 року апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора - задоволено частково. Рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 19 грудня 2019 року в частині задоволення позовної вимоги про зобов`язання Генеральної прокуратури України проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною 3 статті 1 Закону України «Про очищення влади» скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову в цій частині відмовити. У іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 19 грудня 2019 року - залишено без змін (а.с.15-21).

Відповідно до наказу №118к Офісу Генерального прокурора від 4 травня 2020 року старшого радника юстиції ОСОБА_1 поновлено на посаді заступника прокурора Житомирської області з 24 жовтня 2014 року (а.с.7).

Позивач, вважаючи, що протягом періоду з моменту ухвалення рішення суду про поновлення його на посаді до моменту винесення відповідачем рішення про поновлення його на посаді, він втратив заробіток, який мав можливість отримувати в разі своєчасного виконання судового рішення, котре не виконувалось не з його вини, звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовим відносинам, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до частини 2 статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно з частиною 3 статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Пунктом 3 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

Згідно з частинами 1, 5 статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню.

Аналіз зазначених правових норм, дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає в тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися.

Відповідно до статті 236 Кодексу законів про працю України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Положення статті 236 Кодексу законів про працю України встановлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.

Отже, відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 Кодексу законів про працю України, згідно якої проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.

Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Таким чином, згідно з статтею 236 Кодексу законів про працю України проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Підсумовуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що наявність вини відповідача у затримці виконання судового рішення не є обов`язковою для задоволення заявлених вимог, в даній справі наявність цієї вини випливає із норм Конституції України, згідно яких судові рішення, які набрали законної сили, повинні виконуватись державними органами добровільно, без відкриття виконавчого провадження.

Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 Кодексу законів про працю України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного для після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі №243/2748/16-ц та від 27 червня 2019 рок у справі №821/1678/16, актуальність якої підтверджена постановами Верховного Суду від 17 липня 2019 року у справі №825/1281/16, від 25 липня 2019 року у справі №2а-3138/10/0370 та від 27 листопада 2019 року у справі №802/1183/16-а.

Окрім того, щодо відсутності вини у затримці виконання рішення суду у постанові Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №802/1183/16-а, зазначено, що бездіяльність відповідача по відношенню до позивача щодо його незаконного звільнення, привела до порушення прав позивача, а стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є логічним продовженням захисту прав позивача від безпідставного невиконання судового рішення.

Статтею 27 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до абзаців 3, 4 пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 8 лютого 1995 року (далі - Порядок №100) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Згідно з пунктами 5, 8 Порядку №100, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Пунктом 10 встановлено, що у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.

Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу IV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).

У даній справі судом встановлено, що спірним періодом, упродовж якого за позивачем зберігався середній заробіток у зв`язку з непоновленням на роботі є період з 19 грудня 2019 року (дата прийняття судом рішення про поновлення ОСОБА_1 на посаді) до 4 травня 2020 року (дата видачі наказу та відповідно фактичного виконання рішення суду про поновлення позивача на посаді).

Згідно з довідкою Житомирської обласної прокуратури від 5 листопада 2020 року №21-69вих-20 позивач у період з 19 липня 1993 року до 23 жовтня 2014 року пропрацював в органах прокуратури Житомирської області, його середньомісячний та середньоденний заробіток складає за серпень 2014 року - вересень 2014 року 14560,95 грн, середньоденний заробіток ОСОБА_1 становить 728,05 грн, а середньомісячний заробіток складає 15289,05 грн (а.с.97).

Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу становить 66980,60 грн (92 робочі дні х 728,05 грн).

Однак, відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Позивач просить стягнути на його користь 58002,30 грн за період з 20 грудня 2019 року до 30 червня 2020 року.

Суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог та вважає позовні вимоги в межах заявленої суми обґрунтованими.

За приписами частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У силу приписів частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням викладених обставин, суд приходить до висновку, що з Житомирської обласної прокуратури на користь позивача слід стягнути заборгованість з виплати середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з 20 грудня 2019 року до 30 квітня 2020 року у сумі 58002,30 грн.

Суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, розраховуються без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку повинен нарахувати роботодавець під час виконання відповідного судового рішення. Тобто сума, призначена судом як виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зменшується на суму податків і зборів.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для задоволення позову ОСОБА_1 .

Зважаючи на відсутність документально підтверджених понесених судових витрат у даній адміністративній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись статтями 9, 77, 90, 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України

вирішив:

Задовольнити адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Житомирської обласної прокуратури (вул.С.Ріхтера, 11, м.Житомир, 10008, код ЄДРПОУ 02909950) про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 20 грудня 2019 року до 30 квітня 2020 року у розмірі 58002 грн 30 коп.

Стягнути з Житомирської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 58002 грн 30 коп. (п`ятдесят вісім тисяч дві гривні 30 копійок) середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 20 грудня 2019 року до 30 квітня 2020 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд апеляційну скаргу на рішення суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складене 07 грудня 2020 року.

Суддя Д.М. Гурін