Рішення № 93330880, 07.12.2020, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2020 року м. Житомир

справа № 240/3891/20

категорія 111020000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Горовенко А.В.,

розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні суду за адресою: 10014, місто Житомир, вул. Мала Бердичівська, 23, адміністративну справу за позовом Державного підприємства "Житомирський лікеро-горілчаний завод" до Офісу великих платників податків Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування рішень,-

встановив:

Державне підприємство "Житомирський лікеро-горілчаний завод" звернулось до суду з позовом, у якому (з урахуванням заяви від 06.10.2020 за вх.№39742/20) просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення №1 від 02.03.2020 Офісу великих платників податків Державної податкової служби про стягнення коштів платника податків з рахунків у банках у рахунок погашення податкового боргу з податку на додану вартість Державного підприємства "Житомирський лікеро-горілчаний завод";

- визнати протиправним та скасувати рішення №1 від 02.03.2020 Офісу великих платників податків Державної податкової служби про стягнення готівки у рахунок погашення податкового боргу Державного підприємства "Житомирський лікеро-горілчаний завод".

В обґрунтування позову зазначає, що не погоджується із оскаржуваними рішеннями Офісу великих платників податків Державної податкової служби від 02.03.2020 та вважає їх протиправними і такими, що підлягають скасуванню.

Вказує, що Державне підприємство "Житомирський лікеро-горілчаний завод" (далі – ДП «ЖЛГЗ» або Державне підприємство) не має податкового боргу з протермінуванням сплати понад 90 календарних днів.

Під визначені п.95.5 ст.95 Податкового кодексу України ознаки могли підпасти прострочені зобов`язання зі сплати податку на додану вартість максимально за жовтень 2019 року, граничний строк сплати яких припадав на 30.11.2019, отже протермінування сплати 90 днів припадає на 29.02.2020

Однак, на виконання зобов`язань з податку на додану вартість за жовтень, листопад та грудень 2019 року, в тому числі на виконання податкової вимоги №244-10 від 04.12.2019, зі сплати податку на додану вартість в сумі 5001755,36 грн, Державне підприємство здійснило оплату в сумі 7740000 грн, що підтверджується платіжним дорученням №197 від 06.02.2020, тому у відповідача відсутні підстави для стягнення податкових зобов`язань з Державного підприємства в порядку п.95.5 ст.95 Податкового кодексу України.

Також зазначає, що у Рішенні №1 від 02.03.2020 відповідачем зазначена вимога про здійснення погашення суми податкового боргу шляхом стягнення готівки ДП "ЖЛГЗ", а не про стягнення коштів платника податків з рахунків у банках у рахунок погашення податкового боргу.

Тобто, відповідач стягує кошти ДП «ЖЛГЗ» з рахунків у банках без наявності підстав, передбачених п.95.5 ст.95 Податкового кодексу України, та з порушенням Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року №22.

Відповідно до ухвали Житомирського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Шуляк Л.А.) від 06.03.2020 у справі №240/2/20 у зв"язку із задоволенням заяви Державного підприємства «Житомирський лікеро-горілчаний завод» про забезпечення позову до подання позовної заяви, вжито заходи забезпечення позову шляхом зупинення дії Рішення керівника Офісу великих платників податків Державної податкової служби від 28.02.2020 №1 про стягнення коштів платника податків з рахунків у банках у рахунок погашення податкового боргу ДП «ЖЛГЗ».

Згідно з ухвалою суду від 18.03.2020 у справі №240/3891/20 у задоволенні заяви ДП «ЖЛГЗ» про вжиття заходів забезпечення його позову до Офісу великих платників податків Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування рішень, - відмовлено.

Відповідно до ухвали Житомирського окружного адміністративного суду від 13.04.2020 провадження у справі відкрито, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження.

08 травня 2020 року відповідач надіслав до суду відзив на позовну заяву за вх.№15337/20, у якому просить відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування правової позиції вказує, що ДП «ЖЛГЗ» самостійно задекларував грошове зобов`язання з податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів.

Зазначає, що з моменту виникнення податкового боргу до винесення рішення пройшло понад 90 днів (92 дня), що підпадає під дію п.95.5 ст.95 Податкового кодексу України

Згідно з п.56.11 ст.56 Податкового кодексу України не підлягає оскарженню грошове зобов`язання, самостійно визначене платником податків.

Вказує, що станом на 30.11.2019 у зв`язку з не сплатою самостійно задекларованих сум грошових зобов`язань відповідно до податкової декларації з податку на додану вартість №9275728811 від 19.11.2019 у ДП «ЖЛГЗ» виник податковий борг.

Відповідно до пункту 95.5 ст.95 Податкового кодексу України (далі - ПК України) прийнято рішення про стягнення коштів з ДП «ЖЛГЗ» з рахунків у банках у рахунок погашення податкового боргу від 02.03.2020 №1.

Також зазначає, що станом на 24.04.2020 податковий борг погашено в повному обсязі. Згідно з п.п. 60.1.1, п.60.1 ст.60 Податкового кодексу України податкова вимога від 04.12.2019 №244-10, рішення про опис майна у податкову заставу від 06.12.2019 №12627/10/28-10-10-01-23 та рішення про стягнення коштів з рахунків у банках у рахунок погашення податкового боргу від 02.03.2020 №1 вважаються такими, що втратили чинність.

Відповідно до протокольної ухвали суду від 02.07.2020 закрито підготовче провадження у справі, призначено розгляд справи по суті позовних вимог.

Згідно з ухвалою суду від 14.08.2020 повторно зобов"язано відповідача надати суду до наступного судового засідання докази у справі.

У судове засідання 27.10.2020 прибули представники позивача та представник відповідача.

Представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 06.10.2020 (за вх.№39742/20).

Додатково зазначив, що станом на 02.03.2020 у контролюючого органу не було законодавчо визначених підстав для стягнення коштів платника податку – ДП «ЖЛГЗ» з рахунків у банках у рахунок погашення податкового боргу, а саме відсутні умови передбачені ст.95 Податкового кодексу України для винесення та реалізації рішення №1 від 02.03.2020.

Вказує, що на виконання зобов`язань з податку на додану вартість за жовтень, листопад та грудень 2019 року, в тому числі на виконання податкової вимоги №244-10 від 04.12.2019 зі сплати податку на додану вартість в сумі 5001755,36 грн, позивач здійснив оплату 06.02.2020 в сумі 7740000 грн, отже у позивача, на момент прийняття оскаржуваних рішень відсутня заборгованість понад 5000000 грн з протермінуванням несплати протягом 90 днів.

Представник відповідача заперечив щодо задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву від 08 травня 2020 року (за вх.№15337/20), додаткових пояснення від 10.08.2020 (за вх.№29143/20), від 25.08.2020 (за вх.№31491/20) та додаткових поясненнях від 08.10.2020 (за вх.№40363/20).

В обґрунтування додатково вказує, що стягнення коштів здійснювалось на підставі рішення №1 від 02.03.2020 про стягнення коштів платника податків з рахунків у банках у рахунок погашення податкового боргу, шляхом направлення інкасових доручень до банківських установ у яких здійснюється обслуговування рахунків ДП «ЖЛГЗ». Стягнення коштів на підставі рішення №1 від 02.03.2020 про стягнення готівки у рахунок погашення податкового боргу платника податків передбачає виїзд працівника контролюючого органу безпосередньо до позивача або установи, що належить позивачу для вилучення коштів, що знаходяться в касах, однак працівниками контролюючого органу не здійснювалось стягнення коштів на підставі рішення №1 від 02.03.2020 про стягнення готівки у рахунок погашення податкового боргу платника податків з ДП «ЖЛГЗ».

У ході судового розгляду справи 27.10.2020, судом оголошено зміст позовної заяви, заслухано пояснення представника позивача та представника відповідача, досліджено письмові докази, долучені до матеріалів справи та поставлено на обговорення питання про можливість переходу суду у письмове провадження для подальшого розгляду справи.

Представник позивача та представник відповідача не заперечували проти переходу суду у письмове провадження для подальшого розгляду справи.

Зважаючи на викладене, суд заслухавши думку представників сторін, відповідно до протокольної ухвали, на місці ухвалив перейти до подальшого розгляду справи у порядку письмового провадження.

Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складене у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Суд, розглянувши матеріали справи, оцінивши наявні докази за своїм внутрішнім переконанням, зазначає наступне.

Судом встановлено, що Державне підприємство «Житомирський лікеро-горілчаний завод» (далі – ДП «ЖЛГЗ») (код ЄДРПОУ 00375504) зареєстроване у встановленому законом порядку як юридична особа з 28.06.1996 та перебуває на обліку в Офісі великих платників податків державної податкової служби, як платник податків, в тому числі податку на додану вартість (а.с. 43-48).

Сторонами не заперечується, що позивачем 19.11.2019 подано податкову декларацію з податку на додану вартість за жовтень 2019 року у якій, самостійно визначено податкове зобов`язання з податку на додану вартість за жовтень 2019 року у сумі 5001755,36 грн, граничний строк сплати - 30.11.2019, що підтверджується відомостями з інтегрованої карти платника податків ДП «ЖЛГЗ» (а.с.184-209).

Відповідно до п.203.1 ст.203 Податкового кодексу України податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Згідно з п.203.2 ст.203 Податкового кодексу України сума податкового зобов`язання, зазначена платником податку в поданій ним податковій декларації, підлягає сплаті протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пунктом 203.1 цієї статті для подання податкової декларації.

Залишок несплаченої суми податкового зобов`язання із податку на додану вартість за жовтень 2019 року, станом на 30.11.2019 (граничний строк сплати) становить 5001755,36 грн, що підтверджується відомостями з інтегрованої карти платника податків ДП «ЖЛГЗ» (а.с.184-209).

Пунктом 59.1 статті 59 ПК України передбачено, що у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. У разі якщо після направлення податкової вимоги сума податкового боргу змінилась, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається.

Офісом великих платників податків Державної податкової служби сформована та направлена ДП «ЖЛГЗ» податкова вимога форми "Ю" №244-10 від 04.12.2019 на загальну суму податкового боргу у розмірі 6854660,21 грн, з яких, зокрема, 5001755,36 грн - основний платіж, з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) (а.с.6).

Зазначена податкова вимога отримана ДП «ЖЛГЗ» 12.12.2019 за вх.№165 про що свідчить відбиток штемпелю печатки позивача на податковій вимозі форми "Ю" №244-10 від 04.12.2019 (а.с.6).

02 березня 2020 року заступником начальника Офісу великих платників податків Державної податкової служби Іриною Коротковою прийнято Рішення №1 про стягнення готівки у рахунок погашення податкового боргу платника податків, відповідно до п.95.5 ст.95 Податкового кодексу України та вирішено здійснити погашення усієї суми податкового боргу шляхом стягнення готівки ДП «ЖЛГЗ» (а.с. 10, 135).

Окрім того, з урахуванням наданих відповідачем письмових пояснень від 25.08.2020 (за вх.№31491/20), у зв"язку з помилковим зазначенням дати прийняття рішення, під час розгляду справи судом встановлено, що саме 02 березня 2020 року заступником начальника Офісу великих платників податків Державної податкової служби Іриною Коротковою було винесено Рішення №1 про стягнення коштів платника податків з рахунків у банках у рахунок погашення податкового боргу, відповідно до п.95.5 ст.95 Податкового кодексу України та вирішено здійснити погашення усієї суми податкового боргу шляхом стягнення безготівкових коштів з рахунків у банках, органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, та інших фінансових установ ДП «ЖЛГЗ» (а.с.130).

На виконання зазначеного рішення податковим органом направлялися до банківських установ інкасові доручення №1976/28-10-10-27 від 02.03.2020 на суму 7123468,96 грн та №1975/28-10-10-27 від 02.03.2020 на суму 7123468,96 грн із зазначенням призначення платежу: «погашення податкового боргу з податку на додану вартість із вироблених в Україні (робіт, послуг) згідно з рішення керівника Офісу великих платників податків ДПС від 28.02.2020 №1 про стягнення коштів платника податків з рахунків у банках у рахунок погашення податкового боргу ДП «ЖЛГЗ» (а.с.9, 131, 132).

Представник відповідача, під час розгляду справи пояснив, що під час формування інкасових доручень, відповідно до Інструкції №22 у реквізиті «призначення платежу» інкасового доручення помилково зазначено дату прийняття Рішення №1 про стягнення коштів платника податків з рахунків у банках у рахунок погашення податкового боргу – «28.02.2020» замість правильного «02.03.2020».

Також представник відповідача зазначив, що станом на 24.04.2020 податковий борг погашено в повному обсязі у зв"язку з реалізацією Рішення №1 від 02.03.2020 про стягнення коштів платника податків з рахунків у банках у рахунок погашення податкового боргу, що не заперечується позивачем.

Позивач, вважаючи неправомірними винесенні податковим органом рішення про стягнення коштів платника податків з рахунків у банках та готівки у рахунок погашення податкового боргу у зв"язку з відсутністю податкового боргу у розмірі, достатньому для застосування процедури стягнення згідно з п.95.5 ст.95 Податкового кодексу України, звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пп. 14.1.175 п.14.1 ст.14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання.

Згідно зі ст.88 ПК України з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов`язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу.

Право податкової застави виникає згідно з цим Кодексом та не потребує письмового оформлення.

Порядок стягнення податкового боргу платників податків, крім фізичних осіб, регулюється статтями 95 - 99 ПК України.

Пунктом 95.1 статті 95 ПК України визначено, що контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги (пункт 95.2 статті 95 ПК України).

Вищенаведене узгоджується з приписами пункту 59.1 статті 59 ПК України, за якими у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Матеріали справи свідчать, що оскаржувані рішення про стягнення коштів платника податків з рахунків у банках у рахунок погашення податкового боргу та рішення про стягнення готівки у рахунок погашення податкового боргу платника податків, прийнято відповідачем з посиланням на приписи п. 95.5 ст. 95 ПК України, відповідно до якої у разі якщо податковий борг виник у результаті несплати грошового зобов`язання та/або пені, визначених платником податків у податковій декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу в установлені цим Кодексом строки, стягнення коштів за рахунок готівки, що належить такому платнику податків, та/або коштів з рахунків такого платника у банках здійснюється за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу без звернення до суду, за умови якщо такий податковий борг перевищує 5 мільйонів гривень та не сплачується протягом 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку його сплати, та відсутні зобов`язання держави щодо повернення такому платнику податків помилково та/або надміру сплачених ним грошових зобов`язань.

З положень абз. 2 п. 95.5 ст. 95 Податкового кодексу України чітко і однозначно слідує, що приписи цієї норми кодексу можуть бути поширені на правовідносини за одночасної наявності сукупності наступних обставин: 1) платник податків має податковий борг понад 5 мільйонів гривень, 2) податковий борг понад 5 мільйонів гривень існує більше 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку його сплати; 3) податковий борг понад 5 мільйонів гривень складається з грошових зобовязань та пені, котрі самостійно зазначені платником податків у поданій до контролюючого органу податковій декларації (тобто і пеня, і основний платіж мають бути самостійно узгоджені платником податків) 4) від дати вручення платнику податків податкової вимоги чи направлення податкової вимоги за податковою адресою платника податків минуло 60 календарних днів, 5) відсутні невиконані Державою перед платником податків зобов`язання з повернення помилково або надміру сплачених сум.

З огляду на системний аналіз правової норми, суд дійшов висновку, що лише сукупність вказаних обставин наділяє правом керівника контролюючого органу прийняти рішення про стягнення коштів платника податків з рахунків такого платника у банках у рахунок погашення податкового боргу.

В свою чергу, матеріали справи свідчать, що Рішення №1 від 02.03.2020 про стягнення готівки у рахунок погашення податкового боргу платника податків не було реалізовано, оскільки податковий борг ДП «ЖЛГЗ», станом на 24.04.2020 погашено у повному обсязі у зв"язку з реалізацією Рішення №1 від 02.03.2020 про стягнення коштів з рахунків у банках у рахунок погашення податкового боргу.

Суд зазначає, що відповідно до досліджених судом матеріалів, граничний строк сплати самостійно задекларованого (узгодженого) податкового зобов"язання з податку на додану вартість за жовтень 2019 року у розмірі 5001755,36 грн сплинув – 30.11.2019, що не заперечується сторонами.

Отже, досліджуючи наявність у податкового органу законодавчо встановлених підстав для винесення оскаржуваних рішень, з метою стягнення з позивача податкового боргу у порядку п.95 ст.95 Податкового кодексу України, суд вказує, що 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов"язання (з 01.12.2019) у розмірі 5001755,36 грн за жовтень 2019 року сплинули – 28.02.2020.

При цьому, суд зауважує, що відповідно до платіжного доручення №197 від 06.02.2020 ДП «ЖЛГЗ» сплачено податок на додану вартість за жовтень, листопад, грудень 2019 року у розмірі 7740000, 00 грн, отже податкове зобов"язання з податку на додану вартість за жовтень 2019 року у розмірі 5001755,36 грн, сплачено до моменту спливу 90 денного терміну несплати узгодженого податкового зобов"язання - 28.02.2020 та до моменту винесення відповідачем оскаржуваних рішень – 02.03.2020 (а.с.7).

Окрім того, згідно з відомостями, зазначеними у інтегрованій картці платника податків ДП «ЖЛГЗ», 13.12.2019 позивачем сплачено до бюджету «кошти з рахунку в системі електронного адміністрування ПДВ» у розмірі 147000,00 грн та 300000,00 грн, у зв"язку з чим станом на 13.12.2019 заборгованість зі сплати податку на додану вартість у позивача становила - 4566306,83 грн (менше ніж 5000000 грн).

Суд зауважує, що зменшення суми боргу та відсутності умови щодо безперервності несплати ДП «ЖЛГЗ» протягом 90 календарних днів з моменту виникнення податкового боргу у розмірі 5001755,36 грн, не дають контролюючому органу правових підстав для прийняття рішень у порядку п.95.5 ст.95 Податкового кодексу України.

Окрім того, суд зауважує, що з системного аналізу п.95.5 ст.95 Податкового кодексу України слідує, що погашення податкового боргу платника податків за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу здійснюється шляхом стягнення коштів за рахунок готівки, що належить такому платнику податків, та/або коштів з рахунків такого платника у банках.

В той же час, з огляду на зміст Рішення №1 від 02.03.2020 про стягнення коштів платника податків з рахунків у банках у рахунок погашення податкового боргу, ним вирішено здійснити погашення усієї суми податкового боргу підприємства позивача шляхом стягнення безготівкових коштів з рахунків у банках, а також органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, та інших фінансових установах (а.с.130).

Проте, суд зауважує, що приписами п.95.5 статті 95 ПК України, які стали підставою для прийняття оскаржуваного рішення від 02.03.2019, не передбачено погашення податкового боргу платника податків шляхом стягнення коштів з рахунків такого платника у органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, та інших фінансових установ.

Суд зазначає, що органи, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів не відносяться до установ банку.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» № 2121-III від 07.12.200 банк - юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків. Банківські рахунки - рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов`язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів.

Згідно Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року №215 Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, коштів клієнтів відповідно до законодавства, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Казначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. Казначейство є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в Казначействі і банках.

Отже, органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів не відносяться до установ банку.

Також, суд акцентує увагу на тому, що оскаржувані рішення відповідача не містять розміру податкового боргу позивача, що підлягає стягненню, та періоду його виникнення, що свідчить про необґрунтованість прийнятих рішень.

Питання стягнення податкового боргу платників податків охоплюється статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод (далі - Конвенція).

Нормативними положеннями ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, а також положень частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду як джерело права.

Разом з тим, в силу ст.9 Конституції України, Конвенція є частиною національного законодавства і закріплює мінімальні гарантії в галузі прав людини, які можуть бути розширені в національному законодавстві, яке, в свою чергу, в силу взятих на себе Україною зобов`язань не можуть суперечити положенням Конвенції (стаття 19 Закону України «Про міжнародні договори» від 29 червня 2004 року №1906-IV, стаття 27 Віденської Конвенції про право міжнародних договорів).

Враховуючи особливості правовідносин погашення податкового боргу за рішенням податкового органу, суд вважає за необхідне застосувати положення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, якою визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципам міжнародного права.

У той же час перша та найважливіша вимога ст.1 Протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним, що у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що виключає свободу від свавілля (п.58 рішення по справі «Іатрідіс проти Греції», заява № 31107/99, ECHR 1999-II; п. 49 рішення у справі ««Україна-Тюмень» проти України» від 22.11.2007, заява № 22603/02, п. 42 рішення у справі «Антріш проти Франції» від 22.09.1994, заява № 296-А та п. 49-62 рішення у справі «Кушоглу проти Болгарії» від 10.06.2007, заява від № 48191/99).

З урахуванням вищевикладеного суд дійшов висновку про те, що вимоги контролюючого органу щодо погашення усієї суми податкового боргу ДП "ЖЛГЗ", у порядку, визначеному приписами п. 95.5 ст.95 ПК України, викладені у спірних рішеннях, свідчать про порушення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, а тому безпосередньо порушують права позивача та інших (стороніх) осіб - працівників підприємства.

Дотримання згаданого правила зумовлює необхідність зазначення контролюючим органом у тексті відповідного рішення, як повного розміру суми податкового боргу, котрий підлягає погашенню у порядку п. 95.5 ст. 95 Податкового кодексу України, так і підстав виникнення цього боргу.

Суд вважає, що лише за таких обставин, платник податків буде знаходитись у ситуації певної юридичної визначеності з приводу застосування до нього контролюючим органом особливої процедури стягнення податкового боргу.

Як зазначив Європейський суд у справі Yvone van Duyn v. Home Office, принцип правової визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатись на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, якій загалом не має автоматичної прямої дії.

Така дія названого принципу пов`язана із іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатись на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності.

На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії" , заява № 55555/08, пункт 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" , заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах ("Онер`їлдіз проти Туреччини", пункт 128, та "Беєлер проти Італії", пункт 119).

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків ("Лелас проти Хорватії", пункт 74).

Оскільки застосування приписів п.95.5 ст.95 ПК України у межах спірних правовідносин суперечить принципам використання повноваження з належною метою, добросовісності прийняття рішень, розумності та пропорційності, що за умови встановлення невідповідності діяльності суб`єкта владних повноважень хоча б одному із зазначених у ст.2 КАС України критеріїв для оцінювання його рішень, дій та бездіяльності може бути підставою для задоволення адміністративного позову.

Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку, що встановлені під час судового розгляду обставини невідповідності оскаржуваних рішень положенням закону, є поза розумним сумнівом та цілком достатньою підставою для визнання протиправним та скасування рішення Офісу великих платників Державної податкової служби №1 від 02.03.2020 про стягнення коштів платника податків з рахунків у банках у рахунок погашення податкового боргу з податку на додану вартість Державного підприємства «ЖЛГЗ» та рішення №1 від 02.03.2020 про стягнення готівки у рахунок погашення податкового боргу Державного підприємства "Житомирський лікеро-горілчаний завод".

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

В силу приписів ч. 1 ст. 139 КАС України, сплачений позивачем судовий збір у сумі 4204 грн підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань Офісу великих платників Державної податкової служби.

Керуючись статтями 6-9, 32, 77, 90, 139, 241-246, 255, 295, 297, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, Житомирський окружний адміністративний суд,-

вирішив:

Позов Державного підприємства "Житомирський лікеро-горілчаний завод" (вул.Святослава Ріхтера, 38, Житомир, 10008, код ЄДРПОУ 00375504) до Офісу великих платників податків Державної податкової служби (вул.Дегтярівська, 11-г, Київ 119, 04119, код ЄДРПОУ 43141471) про визнання протиправними та скасування рішень, - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати Рішення №1 від 02.03.2020 Офісу великих платників Державної податкової служби про стягнення коштів платника податків з рахунків у банках у рахунок погашення податкового боргу та Рішення №1 від 02.03.2020 Офісу великих платників Державної податкової служби про стягнення готівки у рахунок погашення податкового боргу платника податків.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Офісу великих платників Державної податкової служби на користь Державного підприємства "Житомирський лікеро-горілчаний завод" судові витрати зі сплати судового збору у сумі розміром 4204 (чотири тисячі двісті чотири) грн 00 (нуль) коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.

Рішення складено в повному обсязі 07 грудня 2020 року.

Суддя А.В. Горовенко