Рішення № 93330839, 07.12.2020, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 грудня 2020 р. Справа№200/5725/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Ушенка С.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Слов`янського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ 37803258; 84122, Донецька обл., м. Слов`янськ, пл. Соборна, буд. 3) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Слов`янського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправною бездіяльності щодо відмови у поновленні виплати пенсії за період з 01.03.2016 по 10.07.2017, зобов`язання поновити нарахування та виплату пенсії за період з 01.03.2016 по 10.07.2017, визнання протиправною бездіяльності щодо відмови у поновленні виплати пенсії ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 01.03.2016 по 31.07.2017, зобов`язання поновити нарахування та виплату їй сум пенсії, які належали померлому ОСОБА_2 , за період з 01.03.2016 по 31.07.2017.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що вона і її чоловік ОСОБА_2 набули статусу внутрішньо переміщених осіб та з 01.08.2017 перебувають на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Херсонській області. До вказаного часу перебували на обліку у Слов`янському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області, в якому і отримували пенсійні виплати до 29.02.2016.

Зазначає, що рішенням комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат Корабельної районної у місті Херсоні раді від 26.03.2018 № 11 і № 13 їй і її чоловікові відмовлено у відновленні пенсійних виплат з 01.03.2016 по 10.07.2017 та з 01.03.2016 по 31.07.2017 відповідно.

ІНФОРМАЦІЯ_1 її чоловік помер, у зв`язку з чим вона, як єдина спадкоємиця його майна, звернулася до відповідача із заявою про суми заборгованості з пенсійних виплат, які належать її чоловікові задля включення їх до складу спадщини.

Разом з тим, у позовній заяві позивачем зазначено, що вона зверталася до Херсонського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання протиправними дій останнього щодо ненарахування та невиплати їй та її померлому чоловікові пенсії у зазначені вище періоди. Проте, рішенням вказаного суду у задоволенні її позовних вимог відмовлено та роз`яснено право на звернення із зазначеними позовними вимогами до Слов`янського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області.

Крім того, позивач посилається на те, що вона зверталася до відповідача у справі із заявою про надання довідки про невиплачену суму пенсії їй та чоловікові у спірні періоди, проте отримала відповідь щодо відсутності зазначених відомостей у зв`язку з переданням пенсійних справ до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області.

Вважає, що відповідачем вчинено протиправну бездіяльність, яка полягає у відмові поновити нарахування та виплату їй та її чоловіку пенсії за вказані періоди часу.

Відповідач, не погоджуючись з позовними вимогами, надав до суду відзив на позовну заяву, вмотивований тим, що в серпні 2017 року пенсійну справу позивача передано до Херсонського об`єднаного управління Пенсійного фонду Херсонської області, у зв`язку із чим вважає, що саме у зазначеного ПФУ виник обов`язок з нарахування та виплати заборгованості з пенсії за минулі періоди.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 26.06.2020 вказану позовну заяву залишено без руху та надано десятиденний строк з дня отримання ухвали для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 31.07.2020 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 11.09.2020 справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 08.10.2020.

08.10.2020 відкладено підготовче засідання на 05.11.2020.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 05.11.2020 закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті на 01.12.2020.

У визначений день у судове засідання учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не з`явилися, представником позивача до суду надано клопотання про розгляд справи без її участі.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , є пенсіонером за віком та має право на отримання пенсії. Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 11.07.2017 № 6521002098, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідач в даних правовідносинах є суб`єктом владних повноважень у відповідності до приписів п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України.

Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 18.09.2019 у справі № 540/1707/19 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії відмовлено у повному обсязі. Рішення набрало законної сили 26.02.2020 відповідно до постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Вказаним судовим рішенням встановлено наступні обставини.

Позивач є пенсіонером та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Херсонській області з 01.08.2017 та отримує пенсію за віком згідно з довідкою № 6521002098 про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи. З 23.01.2019 після смерті чоловіка та на даний час отримує пенсію по втраті годувальника.

Чоловік позивача ОСОБА_2 перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Херсонській області з 01.08.2017 та отримував пільгову пенсію за Списком №1 згідно з довідкою № 6521002099 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Позивач разом з чоловіком до постановлення на облік у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Херсонській області перебували на обліку у Слов`янському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області, де отримували пенсію до 29.02.2016.

07.02.2018 позивач звернулася до Херсонського сервісного центру із заявою про поновлення виплати пенсії за період з 01.03.2016 по 10.07.2017.

Згідно витягу з рішення № 11 від 12.03.2018 комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам відмовлено у призначенні (відновленні) ОСОБА_1 пенсії за період з 01.03.2016 по 10.07.2017 у зв`язку із встановленням факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування, зазначеним у заяві про призначення (відновлення) соціальної виплати згідно з листом Головного центра обробки спеціальної інформації Держприкордонслужби від 27.02.2018 № 0.184- 10380/0/15-18.

Чоловік позивача за життя також звертався із такою заявою до Херсонського сервісного центру.

Відповідно до витягу з рішення № 13 від 26.03.2018 комісія відмовила у задоволенні його заяви з тих же підстав, як і позивачеві у справі.

З метою отримання довідок про суми пенсії своєї та чоловіка за спірний період, позивач звернулась до ГУ ПФУ в Херсонській області із відповідною заявою.

Листом № 453/Н-99-1 від 04.07.2019 позивачеві відмовлено у наданні зазначених довідок у зв`язку з тим, що пенсійні виплати у період з березня 2016 по липень 2017 року ні позивачеві ні її чоловікові ГУ ПФУ в Херсонській області не нараховувались.

Відповідно до наданого відповідачем до матеріалів справи копії атестату відносно ОСОБА_1 , нарахування та виплата їй пенсії здійснювалось по 29.02.2016.

Згідно з листом Слов`янського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 06.05.2020 № 10939/02 позивач перебувала на обліку у відповідача з червня 2015 року, нарахування та виплату пенсії їй було припинено з 01.03.2016 у зв`язку з не підтвердженням фактичного місця проживання.

Матеріалами адміністративної справи підтверджено, що позивачеві та її чоловікові пенсія за період з березня 2016 року по липень 2017 року включно не нараховувалась та не виплачувалась.

Приймаючи рішення по суті спірних правовідносин, суд виходить з наступного.

Право на соціальний захист, а саме на отримання пенсії, гарантовано Конституцією України та чинними нормативно-правовими актами України.

Згідно статті 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 8 Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-ІV) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Стаття 4 Закону № 1058-ІV визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, Законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Підстави для припинення виплати пенсії за рішенням органу Пенсійного фонду передбачені частиною 1 статті 49 Закону 1058-ІV, а саме: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду № 25-рп/2009 від 07.10.2009); у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.

Аналіз вищезазначеної правової норми дає підстави для висновку, що Законом №1058-ІV не передбачено такої підстави припинення виплати пенсії, як непідтвердження місця фактичного проживання.

Отже, оскільки, як встановлено судом, в період з червня 2015 року по липень 2017 року включно позивач та її чоловік перебували на обліку в Слов`янському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області, саме відповідач вчинив протиправні дії по припиненню виплати пенсії та в порушення ч. 1 ст. 49 Закону 1058-ІV не прийняв відповідне рішення та не послався на Закон і його норму, що передбачає таке припинення, тобто не вказав, яка з обставин, визначених наведеною нормою Закону, стала підставою для невиплати позивачу пенсії.

Відповідно до встановлених у справі обставин суд приходить до висновку, що припинення відповідачем виплати пенсії позивачеві та її чоловікові є безпідставним та протиправним.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд зазначає, що відповідач, припиняючи виплату пенсії, діяв у спосіб, не передбачений законодавством України.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у рішенні від 03.05.2018 у зразковій справі № 805/402/18, яке, у відповідності до постанови Великої Палати Верховного Суду, набрало законної сили 04.09.2018.

У відповідності до приписів ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Отже, оскільки дана адміністративна справа є типовою, суд, при ухваленні рішення враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у вищевказаному рішенні за результатами розгляду зазначеної зразкової справи.

Крім того, відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб`єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.

При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Крім того, Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини, потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі Ковач проти України від 07 лютого 2008 року, п. 59 рішення у справі Мельниченко проти України від 19 жовтня 2004 року, п. 50 рішення у справі Чуйкіна проти України від 13 січня 2011 року, п. 54 рішення у справі Швидка проти України від 30 жовтня 2014 року тощо).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

За статтею 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для виходу за межі заявлених позовних вимог та з метою ефективного правового захисту порушених прав позивача вважає за необхідне визнати протиправними дії Слов`янського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо припинення нарахування та виплати пенсії ОСОБА_3 за період з 01.03.2016 по 10.07.2017.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати ти виплатити пенсію позивачеві, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 47 Закону № 1058-ІV пенсія виплачується щомісяця у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, виплата пенсії позивачеві має здійснюватись органом Пенсійного фонду за місцем його фактичного проживання.

Згідно з п. 6 Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 №1596, одержувачі самостійно вибирають уповноважений банк для відкриття поточного рахунка. Для внутрішньо переміщених осіб, які перебувають на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509, уповноваженим банком є АТ «Ощадбанк».

Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до постанови КМУ від 13 вересня 2017 року № 689 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України" встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів Державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, проводиться через рахунки та мережу установ і пристроїв Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження.

Відповідно до частин першої та другої статті 46 Закону № 1058-ІV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Згідно із частиною другою статті 49 Закону № 1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому статтею 46 цього Закону.

Водночас згідно з пунктом 2.8. Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (Далі - Порядок №22-1) поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

Орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2) (пункт 4.1 Порядку № 22-1).

Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України (пункт 4.3 Порядку № 22-1).

Право на отримання пенсії є конституційною гарантією. Суми пенсії є власністю позивача, оскільки з його заробітної плати протягом трудової діяльності здійснювалися утримання (страхові внески) з метою подальшої їх виплати у вигляді пенсії при досягненні особою пенсійного віку та набуття страхового трудового стажу.

Крім того, статтею другою Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 № 1706-VII (далі - Закон № 1706-VII) визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач зареєстрований внутрішньо переміщеною особою у місті Херсон і, оскільки, згідно рішення від 01.08.2017 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Херсонській області, у відповідності до вимог ст. 47 Закону № 1058-ІV саме останній і має здійснювати позивачеві поновлення і виплату пенсії з 01.08.2017.

Однак, приймаючи рішення по суті в зазначеній частині позовних вимог, суд враховує положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952), яка передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

У справі "Ілашку та інші проти Молдови та Росії" ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем "Молдавської Республіки Придністров`я" (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова, все ж таки, має позитивне зобов`язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

У пункті 333 цього рішення ЄСПЛ зазначив: "Суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації (наприклад, сепаратиський режим, військова окупація), держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Вона повинна усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією".

Обираючи належний спосіб захисту порушених відповідачем соціальних прав позивача, суд, керуючись принципом верховенства права, гарантованим ст. 8 Конституції України та ст. 6 КАС України, на підставі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовує практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Суд враховує судову практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків.

Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A №18).

Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні.

Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

Отже, приймаючи до уваги наявність вищенаведеного рішення Херсонського окружного адміністративного суду, яке набрало законної сили і яким позивачеві відмовлено у зобов`язанні Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області поновити нарахування і виплату позивачеві пенсії, що унеможливлює подальше звернення позивача до того ж суб`єкта владних повноважень із зазначеного питання щодо його вирішення у судовому порядку, та враховуючи приписи статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952), яка передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою, суд приходить до висновку, що єдиним належним і ефективним способом захисту і відновлення порушеного права позивача на майно (пенсію) є зобов`язання відповідача поновити нарахування і виплату пенсії з 01.03.2016 по 10.07.2017.

У зв`язку з вищевикладеним, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності щодо відмови у нарахуванні та виплаті пенсії ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та зобов`язання поновити нарахування і виплату йому пенсії за період з 01.03.2016 по 31.07.2017 суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом, ОСОБА_2 пенсія у період з 01.03.2016 по 31.07.2017 не нараховувалась і не виплачувалась.

Згідно з частиною першою статті 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали.

Аналіз зазначеної правової норми дає підстави для висновку, що у членів сім`ї померлого пенсіонера є право на отримання недоотриманої останнім пенсії лише в тому випадку, якщо така пенсія була йому нарахована за його життя.

Як встановлено судом в ході розгляду справи, ОСОБА_2 пенсія за період з 01.03.2016 по 31.07.2017 не нараховувалась і не виплачувалась.

Крім того, у відповідності до ст. 1219 Цивільного кодексу України не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати.

Таким чином, оскільки пенсія ОСОБА_2 за період з 01.03.2016 по 31.07.2017 органом Пенсійного фонду фактично не була нарахована, право на оскарження дій, бездіяльності чи рішень суб`єкта владних повноважень, зокрема, у разі припинення нарахування та виплати пенсії належить самій особі та не може бути передано іншій у спадок чи у будь-який інший спосіб.

З урахуванням вищевикладеного, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до Слов`янського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії підлягає частковому задоволенню.

Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою суду від 31 липня 2020 року позивачеві відстрочено сплату судового збору до ухвалення рішення у справі.

Частиною 2 ст. 133 КАС України визначено, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Відповідно до пп. 1 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 №3674-VI, розмір ставки судового збору за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано, зокрема, фізичною особою становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року №294-IX визначено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб, у місячному розмірі станом на 1 січня 2020 року становить 2102,00 грн.

Частиною 8 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у випадку якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Таким чином, суд вважає за можливе покласти судові витрати, пов`язані з розглядом цієї справи, на відповідача, оскільки спір виник внаслідок його неправильних дій.

Враховуючи наведене вище, судовий збір у сумі 840,80 грн. підлягає стягненню на користь Державного бюджету за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 72-77, 139, 241-246, 255, 263, 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Слов`янського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ 37803258; 84122, Донецька обл., м. Слов`янськ, пл. Соборна, буд. 3) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Слов`янського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ 37803258; 84122, Донецька обл., м.Слов`янськ, пл. Соборна, буд. 3) щодо припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) пенсії з 01 березня 2016 року по 10 липня 2017 року.

Зобов`язати Слов`янське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ 37803258; 84122, Донецька обл., м.Слов`янськ, пл. Соборна, буд. 3) поновити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) нарахування та виплату пенсії з 01 березня 2016 року по 10 липня 2017 року.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Слов`янського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ 37803258; 84122, Донецька обл., м. Слов`янськ, пл. Соборна, буд. 3) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь спеціального фонду Державного бюджету України (стягувач - Державна судова адміністрація України) ЄДРПОУ 26255795, 01021, м. Київ, вул. Липська, буд. 18/5, отримувач коштів: ГУК у м.Києві/м.Київ/ 22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету: 22030106 судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 07 грудня 2020 року.

Суддя С.В. Ушенко