Рішення № 93327985, 26.11.2020, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"26" листопада 2020 р. Cправа №902/627/20

Суддя Господарського суду Вінницької області Нешик О.С., при секретарі судового засідання Шаравській Н.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Військового прокурора Вінницького гарнізону в інтересах держави, уповноваженим органом якої є Державна екологічна інспекція у Вінницькій області

до Квартирно-експлуатаційного відділу м.Вінниця

про стягнення 25020,92 грн шкоди

за участю прокурора: Конончука В.В., сл.посвідчення;

та представників сторін:

позивача: Педченко Г.О., виписка з ЄДРЮОФЛПГФ від 15.09.2020,

відповідача: Зільберта О.Є., діє на підставі довіреності.

В С Т А Н О В И В :

До Господарського суду Вінницької області 22.06.2020 надійшла позовна заява Військового прокурора Вінницького гарнізону, подана в інтересах держави, уповноваженим органом якої є Державна екологічна інспекція у Вінницькій області, про стягнення з Квартирно-експлуатаційного відділу м.Вінниця 25020,92 грн шкоди, нарахованої за самовільний забір підземних вод (без дозволу на спеціальне водокористування).

Ухвалою суду від 26.06.2020 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №902/627/20, вирішено її розгляд здійснити за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

23.07.2020 відповідачем до суду поданий відзив на позовну заяву №2537 від 20.07.2020, в якому останній зазначає, що даний позов вважає незаконним та необґрунтованим з наступних підстав:

"Прокурор не наводить у своєму позові жодного доказу чи факту, який би свідчив про невиконання чи неналежне виконання Позивачем свої обов`язків щодо стягнення збитків з КПЗ м.Вінниця в сумі 25020,92 грн. Прокурор не зазначає у який строк Позивач мав би звернутися до суду із даним позовом, чи вжити будь-які інші заходи щодо стягнення боргу. Не зазначив коли такий строк був порушений, і які дії були вчиненні Військовою прокуратурою Вінницького гарнізону у зв`язку з виявленням невиконання або неналежного виконання своїх обов`язків Позивачем.

Натомість, Прокурор зазначає, що звернення прокуратури до суду з вимогою витребування нерухомого майна та повернення його балансоутримувачу, а саме Концерну "Військгоргсервіс" є задоволення суспільно важливого та соціально значущого питання - збереження державного майна стратегічного підприємства. Може з цього приводу Прокурор і має рацію, однак даний факт не має жодного відношення до даної справи.

У зв`язку з вищевикладеним вважаю що даний позов не є обґрунтованим у відповідності до ч.4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру"... .

Як вбачається з акту проведення планового заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання суб`єктом господарювання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів №445/ВН, останній плановий захід контролю Позивачем проводився з 14.03.2011 по 01.04.2011.

Тобто Позивач міг провести плановий захід контролю в межах строку позовної давності та встановити порушення, однак цього не зробив. Таким чином, 11.01.2016 є моментом коли Позивач міг дізнатися про порушення прав (інтересів) держави у розумінні ч.1 ст.261 ЦК України.

Згідно ч.4 ст.267 ЦК України "Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові"... ."

28.07.2020 позивачем до суду подана відповідь на відзив №7/1844 від 27.07.2020, в якій останній зазначає, що строк позовної давності починається із дати закінчення перевірки 19.07.2019 державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Вінницької області вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, зокрема 4 водозабірних свердловин, що розташовані на території військового містечка №75 за адресою: вул.Арсенальна, 22, м.Калинівка, Вінницька область та виявлення порушень щодо додержання КЕВ м.Вінниця вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Таким чином, на думку позивача, строк позовної давності закінчується 19.07.2021.

22.10.2020 судом постановлено ухвалу (із занесенням до протоколу судового засідання) про закриття підготовчого провадження та призначенням справи до судового розгляду по суті на 17.11.2020.

За результатами судового засідання, 17.11.2020, судом постановлено ухвалу (із занесенням її до протоколу судового засідання) про оголошення перерви під час його проведення до 26.11.2020.

На визначену судом дату (26.11.2020) з`явилися представники обох сторін та прокурор.

Під час судового засідання, 26.11.2020, прокурор та представник позивача підтримали позовні вимоги та просили суд їх задовольнити. Натомість представник відповідача проти позову заперечив та просив суд застосувати у даній справі строк позовної давності.

Після закінчення судових дебатів, суд оголосив про вихід до нарадчої кімнати для прийняття рішення по справі та орієнтовний час повернення.

На оголошення вступної та резолютивної частин рішення представники та прокурор не з`явилися.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

19.07.2019 державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Вінницької області проведено плановий захід державного нагляду (контролю) щодо додержання КЕВ м.Вінниця вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, зокрема 4 водозабірних свердловин, що розташовані на території військового містечка №75 за адресою: вул.Арсенальна, 22, м.Калинівка, Вінницька область.

За результатом вищевказаного обстеження встановлено, що в період часу з 17.11.2015 по 11.06.2016 службові особи КЕВ м.Вінниця без дозволу на спеціальне водокористування використали 5382 куб.м підземних вод через мережу ДП "Калинівкаводоканал".

За результатом вказаного обстеження, державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Вінницької області складено відповідний акт.

Згідно розрахунку, проведеного спеціалістами Державної екологічної інспекції у Вінницькій області відповідно до "Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів", затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20.07.2009 №389, розмір збитків, заподіяних державі КЕВ м.Вінниця, внаслідок самовільного забору підземних вод (без дозволу на спеціальне водокористування) із артезіанської свердловини, що розташована на території м.Калинівка Вінницької області становить 25020,92 грн.

29.07.2019 позивачем складено протокол про адміністративне правопорушення, яким зафіксовано порушення посадовою особою відповідача ст.44 Водного кодексу України та накладено на останнього стягнення у вигляді штрафу в розмірі 850,00 грн.

На виконання вказаної постанови начальником відділення експлуатації фондів КЕВ м.Вінниця Колбасою В.І. сплачено штраф у розмірі 850,00 грн, що підтверджується квитанцією №0.0.14222866741 від 29.07.2019.

В подальшому на адресу відповідача позивачем надіслано претензію №3289/03 від 19.08.2019 про відшкодування збитків, завданих державі внаслідок порушення законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища в розмірі 25020,92 грн.

Відповідач на вказану претензію не відреагував, вказану суму коштів не сплатив, що стало підставою для звернення прокурора до суду з даним позовом.

Так, вирішуючи питання правомірності звернення з даним позовом до суду Військовим прокурором Вінницького гарнізону в інтересах держави, уповноваженим органом якої є Державна екологічна інспекція у Вінницькій області, суд враховує наступне.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наказом Генерального прокурора України "Про особливості діяльності військових прокуратур" №12гн від 29.08.2014 військова прокуратура здійснює нагляд за додержанням законів, зокрема за підприємствами Міністерства оборони України.

Частиною 1 статті 53 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду в інтересах інших осіб, державних чи суспільних інтересах та брати участь у цих справах.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (ч.4 ст.53 Господарського процесуального кодексу України).

У рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №1-1/99 зазначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

З матеріалів справи слідує, що подання даного позову саме прокурором було зумовлено неналежним здійсненням захисту інтересів держави органом, до компетенції якого такі повноваження входять, з огляду на що Військовий прокурор Вінницького гарнізону правомірно звернувся до суду з даною позовною заявою для захисту інтересів держави, уповноваженим органом якого є Державна екологічна інспекція у Вінницькій області, оскільки останнім захист цих інтересів не здійснювався.

При цьому суд враховує, що Державна екологічна інспекція у Вінницькій області самостійно звернулася до Військової прокуратури Вінницького гарнізону Центрального регіону України з листом №2002/12/20 від 05.06.2020 про подання прокуратурою позову в інтересах Держави в особі Інспекції з огляду на відсутність достатнього фінансування на сплату судового збору. Одночасно Інспекція повідомила, що не заперечує щодо можливості здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в особі Інспекції з метою стягнення з Квартирно-експлуатаційного відділу м.Вінниця коштів за самовільний забір води (без дозволу на спеціальне водокористування) із артезіанських свердловин, що розташовані на території Вінницької області.

Враховуючи встановлені обставини справи суд вважає, що прокурор довів наявність підстав для представництва інтересів держави в особі Державної екологічної інспекції у Вінницькій області в даному спору. Зазначене спростовує протилежну позицію відповідача.

Таким чином, суд зважає на наступні законодавчі норми.

Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі статтею 38 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" (надалі Закон) в порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, - на пільгових умовах.

Статтями 68, 69 Закону встановлено, що порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Частиною 1 статті 149, статтею 151 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання використовують у господарській діяльності природні ресурси в порядку спеціального або загального природокористування відповідно до цього Кодексу та інших законів. Суб`єктам господарювання для здійснення господарської діяльності надаються в користування на підставі спеціальних дозволів (рішень) уповноважених державою органів земля та інші природні ресурси (в тому числі за плату або на інших умовах). Порядок надання у користування природних ресурсів громадянам і юридичним особам для здійснення господарської діяльності встановлюється земельним, водним, лісовим та іншим спеціальним законодавством.

Відповідно до Водного кодексу України підземні води належать до державного водного фонду України, а згідно з Кодексом України про надра вони є частиною надр (є корисними копалинами загальнодержавного значення відповідно до Переліку корисних копалин загальнодержавного значення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 грудня 1994 року N 827).

Стаття 2 Водного кодексу України містить посилання на гірничі відносини, які виникають під час користування водними об`єктами та регулюються відповідним законодавством України.

Тобто, прісні підземні води - це природний ресурс із подвійним правовим режимом, а тому, використовуючи підземні води, слід керуватися і водним законодавством, і законодавством про надра.

Відповідно до положень статей 46, 48 Водного кодексу України водокористування може бути загальним або спеціальним. Спеціальне водокористування - це забір води з водних об`єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об`єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється фізичними та юридичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських (у тому числі для цілей аквакультури) та інших державних і громадських потреб.

Спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу (п.9 ч.1 ст.44, ст.49 Водного кодексу України).

Статтями 16, 19, 21 Кодексу України про надра передбачено, що користування надрами, у тому числі видобування підземних прісних вод, здійснюється на підставі спеціального дозволу на користування надрами.

Отже, чинним законодавством передбачено обов`язок отримання господарюючими суб`єктами як дозволу на спеціальне водокористування, так і спеціального дозволу на користування ділянкою надр. При цьому, спеціальний дозвіл на користування надрами дає право на видобування підземних вод, а дозвіл на спеціальне водокористування - право на їх використання.

Так, згідно ч. 1 статті 23 Кодексу України про надра (у редакції чинній на момент здійснення відповідачем водокористування без спеціального дозволу), землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати для своїх господарських і побутових потреб корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів, підземні води для власних господарсько-побутових потреб, нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання, за умови що продуктивність водозаборів підземних вод не перевищує 300 кубічних метрів на добу, та використовувати надра для господарських і побутових потреб.

Таким чином, видобувати підземні води без спеціальних дозволів в обсязі, що не перевищує 300 кубічних метрів на добу, суб`єкти господарювання мають право лише для власних господарсько-побутових потреб, нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання. У свою чергу, видобуток підземних вод для задоволення господарсько-питних, питних і санітарно-гігієнічних потреб для населення вимагає отримання спеціального дозволу уповноваженого державою органу.

Під час проведення перевірки позивачем було встановлено, що відповідач у період з 27.11.2015 по 11.01.2016 здійснював водокористування без дозволу на спеціальне водокористування, про що зазначено в Акті, складеному за результатами проведення планового (позапланового) заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання суб`єктом господарювання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів №445/ВН. При цьому при визначенні обсягів водокористування при перевірці були враховані показники, надані КЕВ м.Вінниця у довідці №3217 від 24.07.2019.

Статтями 47, 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" та статтями 110, 111 Водного кодексу України передбачено, що за порушення при користуванні природними ресурсами настає відповідальність, у тому числі цивільна. Підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи зобов`язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України.

Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

За приписами статті 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як неправомірність поведінки особи; вина завдавача шкоди; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.

Наявність всіх зазначених умов є обов`язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

На позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою, а відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди.

Пунктом 1.6 роз`яснення президії Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов`язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища" №02-5/744 від 27.07.2001 (із змінами і доповненнями) визначено, що вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, господарському суду слід виходити з презумпції вини правопорушника.

Як вже зазначалось вище, позивач в обґрунтування вимог посилається на використання відповідачем у період з 27.11.2015 по 11.01.2016 підземних вод (5382 куб.м) за відсутності відповідного дозволу на спеціальне водокористування.

Наведена обставина була встановлена проведеною Державною екологічною інспекцією в Вінницькій області перевіркою, про що складено відповідний акт.

В пункті 4.5.2 роз`яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов`язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища" №02-5/744 від 27.06.2001 визначено, що використання природних ресурсів без відповідного дозволу є самовільним.

Так, водокористування має здійснюватися лише на підставі відповідного дозволу, факт водокористування протягом певного часу за відсутності дозволу встановлено та не заперечується відповідачем.

Таким чином, належними та допустимими доказами у даній справі (документи, складені за результатами перевірки) підтверджується те, що відповідач у період починаючи з 27.11.2015 по 11.01.2016 здійснював самовільне водокористування.

Отже поведінка відповідача є неправомірною, а його вина полягає у здійсненні водокористування без відповідного дозволу, що призвело до спричинення державі збитків в сумі 25020,92 грн, які розраховані позивачем відповідно до Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону і раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20.07.2009 за №389.

Суд, перевіривши розрахунок позивача щодо визначення розміру відшкодування збитків, обумовлених самовільним використанням водних ресурсів при відсутності дозвільних документів у відповідності до п.9.1 Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону і раціональне використання водних ресурсів, які обчислено за формулою: З сам. = 5*W*Тар, де W - об`єм води, що використовується самовільно без дозвільних документів (дозволів на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води), куб.м.; Тар - розмір, грн/100 куб.м., аналогічний ставці рентної плати за спеціальне використання води, встановленої ст.255 Податкового кодексу України, на дату виявлення порушення, встановив його правильність.

З огляду на викладене позивачем доведено наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Поряд з тим, відповідач просить суд застосувати строки позовної давності у зв`язку із чим, відмовити в задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи вказану вимогу відповідач посилається на положення ч.2 ст.5 Закону України "Про основні засади державного нагляду та контролю у сфері господарської діяльності", відповідно до якого планові заходи державного нагляду (контролю) здійснюються органом державного нагляду (контролю) за діяльністю суб`єктів господарювання, яка віднесена:

до високого ступеня ризику - не частіше одного разу на два роки;

до середнього ступеня ризику - не частіше одного разу на три роки;

до незначного ступеня ризику - не частіше одного разу на п`ять років.

Таким чином, оскільки останній плановий захід контролю Відповідача Позивачем проводився з 14.03.2011 по 01.04.2011, останній міг провести плановий захід контролю в межах строку позовної давності та встановити порушення, однак цього не зробив. Враховуючи викладене, відповідач переконаний, що 11.01.2016 є моментом коли Позивач міг дізнатися про порушення прав (інтересів) держави у розумінні ч.1 ст.261 ЦК України.

Надаючи оцінку позиції відповідача суд враховує наступне.

Як слідує зі ст.256 ЦК України, позовна давність - це строк, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст.258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Загальна позовна давність на підставі ст.257 ЦК України встановлюється тривалістю у три роки, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).

Позовна давність на підставі ч.ч. 3, 4 ст.267 ЦК України застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Також за змістом ч.1 ст.261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи (п.2.2 постанови пленуму Вищого Господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.2013.

З огляду на наведене, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушено, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушено, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові в зв`язку із спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Позивач стверджує, що трирічний строк позовної давності до заявлених вимог необхідно обчислювати з 19.07.2019, тобто із дати закінчення перевірки державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Вінницької області вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів та виявлення порушень щодо додержання КЕВ м.Вінниця вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Таким чином, на переконання позивача строк позовної давності закінчується 19.07.2022.

Суд погоджується з позицією позивача оскільки, положення ч.2 ст.5 Закону України "Про основні засади державного нагляду та контролю у сфері господарської діяльності" регулюють частоту проведення планових заходів державного нагляду (контролю) за діяльністю суб`єктів господарювання. При цьому вказана норма не визначає імперативний обов`язок проведення державного нагляду (контролю) за діяльністю суб`єктів господарювання у визначені в статті Закону періоди, натомість встановлює обмеження щодо частоти його проведення.

З викладеного слідує, що позивач не був позбавлений можливості здійснити перевірку діяльності відповідача у строк що перевищує 5 років від дати останньої перевірки, та у випадку встановлення порушень щодо додержання КЕВ м.Вінниця вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів застосувати відносно останнього визначену Законом відповідальність.

Таким чином, суд вважає, що прокурором та позивачем не пропущено строк позовної давності, який у даному випадку обраховується з 19.07.2019, тобто із дати закінчення перевірки державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Вінницької області вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів та виявлення порушень щодо додержання КЕВ м.Вінниця вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Положенням ст.74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно до ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідач не подав до суду докази, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили б про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлені до стягнення нарахування.

З огляду на вищевикладене, оцінивши подані докази, суд дійшов висновку про повне задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати з судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу м.Вінниця (вул.Стрілецька, 87, м.Вінниця, 21007, код ЄДРПОУ 08320218) на користь Державної екологічної інспекції у Вінницькій області (вул.600-річчя, 19, м.Вінниця, 21100, код ЄДРПОУ 37979894) суму у розмірі 25020,92 грн за самовільний збір підземних вод (без дозволу на спеціальне водокористування).

3. Стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу м.Вінниця (вул.Стрілецька, 87, м.Вінниця, 21007, код ЄДРПОУ 08320218) на користь Військової прокуратури Центрального регіону України (вул.Стрілецька, 105, м.Вінниця, 21007, код ЄДРПОУ 38347014) витрати по сплаті судового збору у розмірі 2102,00 грн.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

5. Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи рекомендованими листами з повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.ст. 256, 257 ГПК України). Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 04 грудня 2020 р.

Суддя Нешик О.С.

віддрук. прим.:

1 - до справи;

2 - прокурору (вул.Стрілецька, 105, м.Вінниця, 21007);

3 - позивачу (вул.600-річчя, 19, м.Вінниця, 21100);

4 - відповідачу (вул.Стрілецька, 87, м.Вінниця, 21007)