Рішення № 93322392, 01.12.2020, Приморський районний суд м. Одеси

Справа №522/11568/20

Провадження №2/522/5405/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2020 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси

у складі: головуючого судді – Бондар В.Я.,

за участі секретаря судового засідання – Бойко А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Нижньодністровського національного природного парку Міністерства енергетики та захисту довкілля України, виконуючого обов`язки директора національного природного парку Міністерства енергетики та захисту довкілля України Коваль Віктора Васильовича про поновлення на роботі, стягнення коштів за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси із позовом до Нижньодністровського національного природного парку Міністерства енергетики та захисту довкілля України, виконуючого обов`язки директора національного природного парку Міністерства енергетики та захисту довкілля України Коваль Віктора Васильовича та просить:

- визнати причини відсутності на роботі 19.06.2020 року – поважними;

- скасувати наказ №45-0 від 26.06.2020 р. про звільнення;

- поновити ОСОБА_2 на посаді заступника начальника відділу державної охорони природно-заповідного фонду Нижньодністровського національного природного парку Міністерства енергетики та захисту довкілля України з 26.06.2020 року;

- стягнути кошти за час вимушеного прогулу безпосередньо з в.о. директора – ОСОБА_3 ;

- стягнути безпосередньо з в.о. директора – ОСОБА_3 моральну шкоду у розмірі середньої зарплати за весь час щомісячного вимушеного прогулу;

- стягнути з відповідачів збитки лікування від Ковід-19 у розмірі 7 000 грн.;

- стягнути з відповідачів судовий збір у розмірі 3153 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач відзначив, що його було звільнено 26.06.2020 року без відзначення причин звільнення. Своє звільнення вважає незаконним та несправедливим. Вказує, що прогулу 18 та 19.06.2020 року не було, а в.о. директора – ОСОБА_4 присвоїв собі повноваження, аби звільнити позивача. З 12.00 до 16.00 19.06.2020 року позивач не був присутній на роботі, у зв`язку з похоронами родички, таке відлучення було погоджене з ОСОБА_5 . Вказує, що звільненням йому завдано моральної школи, адже таке потрясіння порушило честь та гідність його у сімейних відносинах, порушення правил трудової дисципліни – не образ життя позивача, навпаки позивач отримує постійні нагороди.

Ухвалою суду від 21.07.2020 року позовну заяву залишено без руху, позивачу надано 10-денний термін для усунення недоліків позову.

Після усунення недоліків позову, ухвалою суду від 14.08.2020 року провадження у справі відкрите, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з призначенням судового засідання на 10.09.2020 року.

У судовому засіданні 10.09.2020 року було задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів, витребувано від Нижньодністровського національного парку Міністерства енергетики та захисту довкілля України інформацію про середній заробіток ОСОБА_2 за останні два місяці перед звільненням. Розгляд справи відкладено на 09.11.2020 року.

До суду 21.09.2020 року надійшов відзив Нижньодністровського національного природного парку, відповідно до якого просять відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування відзиву вказано, що ОСОБА_2 був відсутній на робочому місці 18 та 19 червня 2020 року, про причини відсутності нікого з керівництва та співробітників не повідомив. Крім того, позивач вказує, що похорони були 19.06.2020 року, а де він перебував 18.06.2020 року – невідомо.

У судовому засіданні 09.11.2020 року було задоволено клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, наступне засідання призначене на 01.12.2020 року.

У судове засідання 01.12.2020 року учасники справи не з`явилися, про час, дату та місце судового розгляду повідомлялися належним чином. Від позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

Відповідачі про причини неявки суд не повідомили.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в справі докази, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що Наказом Нижньодністровського національного природного парку від 26.06.2020 року покладено виконання обов`язків директора Нижньодністровського національного природного парку на ОСОБА_3 , у зв`язку з хворобою ОСОБА_6 .

Обов`язки директора покладені на ОСОБА_7 , у зв`язку з перебуванням директора ОСОБА_6 на лікарняному 26.06.2020 року, про що свідчить листок непрацездатнсті.

26.06.2020 року наказом Нижньодністровського національного природного парку №45-0 звільнено ОСОБА_8 з посади заступника начальника відділу державної охорони природно-заповідного фонду Нижньодністровського національного природного парку згідно п.4 ст. 40 КЗпП України 26.06.2020 року.

З свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_9 , яка, відповідно до поясненя позивача є його племінецею.

З довідки про доходи наданої на виконання ухвали суду про витребування доказів від 30.09.2020 року вбачається, що за травень 2020 року ОСОБА_2 отримав заробітну плату у розмірі 5991 грн., за червень – 7 213,34 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Це право забезпечується обов`язком держави створювати громадянам умови для повного його здійснення, гарантувати рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовувати програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Право на працю відповідно до абзацу 2 підпункту 3.1. пункту 3 Рішення Конституційного Суду України № 8-рп/2007 від 16 жовтня 2007 року означає можливість кожного заробляти собі на життя працею, вільно вибирати професію чи спеціальність відповідно до своїх здібностей і бажань, реалізовувати свої бажання щодо зайняття працею за трудовим договором (контрактом) на підприємстві, в установі, організації незалежно від форм власності або самостійно забезпечувати себе роботою. А в абзаці 2 підпункту 4.1. пункту 4 Рішення Конституційного Суду України № 14-рп/2004 від 7 липня 2004 року зазначено, що право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації.

Конституційний Суд України в Рішенні від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначив, що право заробляти собі на життя є невід`ємним від права на саме життя, оскільки останнє є реальним лише тоді, коли матеріально забезпечене (абзац другий підпункту 6.1.1 підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини). Крім того, у Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі № 1-18/2013 зазначено, що право на працю є природною потребою людини своїми фізичними та розумовими здібностями забезпечувати своє життя.

Відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» встановлено, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ст.40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Верховний Суд у Постанові від 08 травня 2019 року (справа № 489/1609/17, провадження № 61-37729св18) зазначає, що для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності. Поважними причинами визнаються такі причини, що виключають вину працівника.

Згідно пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

Отже, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за п. 4 ст. 40 КЗпП України є з`ясування поважності причин його відсутності на роботі.

На переконання суду, похорони родича є поважною причиною не з`явлення на робочому місці. Позивач вказує, що попереджав про його відсутність на робочому місці погодив з в.о. директора ОСОБА_10 у присутності інших працівників установи. В свою чергу, відповідач відзначає, що ОСОБА_11 у письмових поясненнях вказав, що не погоджував з позивачем його відсутність на робочому місці, втім відповідач доказів, на підтвердження своїх доводів, не надає.

Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Звільнення за прогул без поважних причин є одним із заходів стягнення за порушення трудової дисципліни. Порядок застосування дисциплінарних стягнень власником або вповноваженим ним органом визначено ст. 149 КЗпП.

Відповідно до ч. 1 статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантії, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення.

Знову ж таки у відзиві відзначено, що у ОСОБА_2 були відібрані пояснення, втім доказів суду не представлено.

Відповідно до частини першої ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Факт порушення трудової дисципліни Позивачем не підтверджений належними доказами, оскільки відсутність працівника на робочому місці була погоджена з керівництвом та з поважних підстав. Доказів зворотного відповідачем не надано.

Згідно ст. 43 КЗпПУ розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

Дозволу профспілки до матеріалів справи не додано, про відсутність профспілкового органу суд не повідомлено.

За таких обставин, суд дійшов висновку про задоволення вимог позивача про визнання поважним причин відсутності на робочому місці, про скасування наказу про звільнення та відповідно поновлення на роботі.

Щодо вимог про стягнення безпосередньо з в.о. директора – ОСОБА_3 за час вимушеного прогулу розмір відповідної щомісячної заробітної плати за весь час до ухвалення рішення, суд відзначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до ч.2 ст. 5 Закону України «Про оплату праці» суб`єктами організації оплати праці є: органи державної влади та місцевого самоврядування; роботодавці, організації роботодавців, об`єднання організацій роботодавців або їх представницькі органи; професійні спілки, об`єднання професійних спілок або їх представницькі органи; працівники.

В.О. директора Коваль В.В. не є суб`єктом організації оплати праці та не є роботодавцем для позивача, тому вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу саме з виконуючого обов`язки директора є безпідставною та не може бути задоволеною.

ВСУ в постанові від 14.09.2016 р. за справою № 6-419цс16 сформував правову позицію щодо розрахунку середньої зарплати за час вимушеного прогулу.

Відповідно до абз. 3 п. 2 Порядку № 100, середньомісячна зарплата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, із якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 згаданого Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом 2-х місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, — календарних днів за цей період.

Таким чином, середньоденна заробітна плата ОСОБА_2 становить 347, 51 грн., яка рахується як заробітна плата у розмірі 13 204,34 грн. поділено на 38 робочих днів за травень-червень 2020 року, до 26.06.2020 року – день звільнення.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 Порядку № 100).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні 2 календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, установленим із дотриманням вимог законодавства.

Середньомісячне число робочих днів становить 20,5 днів (41 робочий день за травень-червень 2020 року поділено на 2).

Тож, за місяць середній заробіток становить 7 123,95 грн.

Середній заробіток за час вимішеного прогулу становить 35 619,75 грн. (7 123,95 помножити на 5 місяців вимушеного прогулу).

Тож, середній заробіток за час вимушеного прогулу з 26.06.2020 року по 30.11.2020 року у розмірі 35 619,75 грн. підлягає стягненню з Нижньодністровського національного природного парку на користь ОСОБА_12 .

Щодо вимог позивача про стягнення моральної шкоди, суд відзначає наступне.

Згідно зі статтею 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно ст. 23 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Пленум Верховного Суду України у пункті 1 Постанови №4 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» звертає увагу на те, що встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб. Тому суди повинні забезпечити своєчасне, у повній відповідності із законом, вирішення справ, пов`язаних з відшкодуванням такої шкоди.

Згідно пункту 3 Постанови Пленум Верховного Суду України №4 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно пункту 4 Постанови Пленум Верховного Суду України №4 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Згідно абзацам 2 і 3 пункту 5 Постанови Пленум Верховного Суду України №4 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини.

Згідно пункту 9 Постанови Пленум Верховного Суду України №4 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Жодних доказів наявності моральних страждань ОСОБА_2 пов`язаних з його звільненням суду не представлено. Почесні листи не вказують на наявність моральних страждань у зв`язку зі звільненням.

Таким чином, суд доходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.

Згідно ч.ч. 1-3 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Згідно пункту 4. частини 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника

Згідно ч. 7 ст. 235 КЗПП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, підлягає негайному виконанню відразу після його оголошення – стаття 235 КЗпП України. Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєвоважливих прав та інтересів громадян і держави.

Обов`язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства, а тому, з огляду на принцип загальнообов`язковості судових рішень судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов`язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На виконання вимог ухвали суду про залишення позову без руху, позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 3153 грн. (а.с.26) за вимогу про стягнення моральної шкоди.

Позовні вимоги ОСОБА_2 в частині відшкодування моральної шкоди задоволенню не підлягають, тому сплачений судовий збір не підлягає відшкодуванню позивачу.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір за одну вимогу немайнового характеру, що становить 840,80 грн. та за вимогу майнового характеру, виходячи з розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 35619,75 грн., що становить 840,80 грн. Тож, загальна сума судового, що підлягає стягненню з Нижньодністровського національного парку на користь держави становить 1681,60 грн.

Вимоги ОСОБА_2 про стягнення з відповідачів збитків за лікування від ковід-19 жодним чином не обґрунтовані, не стосуються предмету справи, не підтверджені, безпідставні, тому у задоволені таких вимог слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 27, 43, 64, 76, 81, 89, 95, 133, 141, 223, 247, 258-259, 263-265, 268, 280-282, 354 ЦПК України; суд -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Нижньодністровського національного природного парку Міністерства енергетики та захисту довкілля України, виконуючого обов`язки директора національного природного парку Міністерства енергетики та захисту довкілля України Коваль Віктора Васильовича про поновлення на роботі, стягнення коштів за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди – задовольнити частково.

Скасувати наказ Нижньодністровського національного природного парку Міністерства енергетики та захисту довкілля України №45-0 від 26.06.2020 року, яким звільнено ОСОБА_8 з посади заступника начальника відділу державної охорони природно-заповідного фонду Нижньодністровського національного природного парку.

Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу державної охорони природно-заповідного фонду Нижньодністровського національного природного парку з 26.06.2020 року.

Стягнути з Нижньодністровського національного природного парку Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України (код ЄДРПОУ 36345146, м. Одеса, Французький бульвар, 89) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 35 619 (тридцять п`ять тисяч шістсот дев`ятнадцять) гривень 75 копійок.

Стягнути з Нижньодністровського національного природного парку Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України (код ЄДРПОУ 36345146, м. Одеса, Французький бульвар, 89) на користь держави судовий збір у розмірі 1681 (одна тисяча шістсот вісімдесят одна) гривня 60 копійок.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

До утворення апеляційних судів в апеляційних округах, апеляційна скарга подається шляхом подання апеляційної скарги через Приморський районний суд м. Одеси до апеляційного суду у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Повний текст рішення суду складено 04.12.2020 року.

Суддя: В.Я. Бондар