Рішення № 93320592, 30.11.2020, Південноукраїнський міський суд Миколаївської області (до 25.04.2025 - Южноукраїнський міський суд Миколаївської області)

Справа № 486/658/19

Провадження № 2/486/17/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2020 року м.Южноукраїнськ

Южноукраїнський міський суд Миколаївської області

у складі: головуючого судді Далматової Г.А.,

при секретарі Деменко К.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Южноукраїнська міська рада Миколаївської області, про визначення порядку користування земельною ділянкою,

учасники справи: позивач ФОП ОСОБА_1 , представник позивача ОСОБА_3 , відповідач ОСОБА_2 , представник відповідача ОСОБА_4 , третя особа Южноукраїнська міська рада Миколаївської області

ВСТАНОВИВ:

15 квітня 2019 року позивач фізична особа-підприємець (далі - ФОП) ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про визначення порядку користування земельною ділянкою.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що 08 листопада 2016 року придбав нежитлове приміщення (магазин) за адресою АДРЕСА_1 . 12 січня 2017 року уклав з Южноукраїнською міської радою та ОСОБА_2 додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 18 лютого 2016 року і таким чином набув прав співорендаря земельної ділянки площею 0,0202 га, призначеної для комерційного використання. Маючи намір здійснити реконструкцію магазину, позивач звернувся до органів місцевого самоврядування із заявою про надання містобудівних умов та обмежень забудови, проте йому було відмовлено через відсутність згоди співорендаря ОСОБА_2 . Шляхом перемовин, а також зверненням за вирішенням земельного спору до міського голови сторони згоди не досягли. 06 грудня 2017 року містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва «Реконструкція магазину з добудовами під магазин непродовольчих товарів» за замовленням позивача були затверджені, але 16 лютого 2018 року призупинені до усунення порушень у вигляді отримання погодження співвласника.

Посилаючись на те, що у добровільному порядку досягти згоди неможливо, позивач просив встановити порядок користування земельною ділянкою площею 0,0202 га, призначеною для комерційного використання, розташованою за адресою АДРЕСА_2 , між співорендарями згідно наданого графічного плану. Також просив стягнути з відповідача понесені ним судові витрати.

15 серпня 2019 року відповідач ОСОБА_2 звернулась із зустрічним позовом до ФОП ОСОБА_1 .

В зустрічній позовній заяві ОСОБА_2 вказує, що вона за договором купівлі-продажу від 11 березня 2013 року придбала у власність нежилу будівлю магазин за адресою: АДРЕСА_3 , яка розташована на земельній ділянці площею 0,0262 га. Після цього вона уклала договір оренди земельної ділянки з Южноукраїнською міською радою. Рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 22 лютого 2016 року № 28376028 проведено державну реєстрацію виникнення права оренди земельної ділянки між суб`єктами: орендар територіальна громада Южноукраїнської міської ради, орендарі ОСОБА_5 та ОСОБА_2 . Відповідач придбав нежиле приміщення за договором купівлі-продажу від 08 листопада 2016 року, укладеного між продавцем ОСОБА_6 та покупцем ОСОБА_1 . Відчужувана нерухомість належала продавцю на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна на прилюдних торгах 28 липня 2016 року. З моменту набуття права власності на нерухоме майно ОСОБА_6 переходить право користування земельною ділянкою, яке має бути належним чином оформлене та зареєстроване. ОСОБА_6 мав укласти договір оренди землі з Южноукраїнською міською радою. А згодом після продажу майна ОСОБА_1 мав відбутися перехід права користування даною земельною ділянкою від ОСОБА_6 до ОСОБА_1 . Додатковою угодою від 12 січня 2017 року внесено зміни до договору оренди земельної ділянки від 18 лютого 2016 року в частині заміни назви пр. Леніна на Незалежності та в частині заміни співорендаря ОСОБА_5 на ОСОБА_1 .

Зазначає, що в усіх випадках переходу права власності на жилий будинок, будівлю або споруду право на земельну ділянку виникає в набувача одночасно із виникненням права на зведені на ній об`єкти. Подальша реєстрація земельної ділянки та права на земельну ділянку повинні бути здійснені з метою запобігання спорам та створення можливості для наступного відчуження земельної ділянки за договором. Тому зміни, внесені додатковою угодою до договору оренди землі є неправомірними, а правочин недійсним.

Нежиле приміщення, що належить ОСОБА_1 , розташовано під магазином, що належить їй, має окремий вхід. ОСОБА_1 має намір здійснити в майбутньому реконструкцію свого приміщення та добудувати додатковий вхід. З вказаними вона не погоджується та не погоджується власник іншого магазину. Просить встановити порядок користування земельною ділянкою Южноукраїнської міської ради площею 0,0262 га, кадастровий номер 4810800000:11:001:0004, з цільовим призначенням для комерційного використання між орендарем ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , шляхом виділення в користування частини земельної ділянки, що прилягає до будівлі за адресою: АДРЕСА_2 ОСОБА_2 , земельної ділянки, що прилягає до будівлі за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_1 , земельної ділянки, що пролягає під будівлями за адресою: АДРЕСА_4 в загальному користуванні сторін (згідно графічного плану, що додається).

Ухвалою суду від 15 серпня 2019 року зустрічний позов прийнятий до розгляду.

У відзиві на позовну заяву ОСОБА_2 зазначає, що позовні вимоги містять пропозицію (план) розмежування земельної ділянки для кожного співорендаря окремо. З такими вимогами вона не погоджується, в зв`язку з тим, що позивач має намір у майбутньому здійснити реконструкцію, добудову з виходом на АДРЕСА_2 . При цьому відбудеться копання (риття) ґрунту під належним її магазином, проти чого вона заперечує та заперечує власник суміжного магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». За весь час спільного користування земельною ділянкою між ними виникали непорозуміння та суперечки. ОСОБА_1 самостійно здійснив відключення її приміщення від системи водовідведення та каналізації. Зі змісту позову вбачається, що відносно позивача органом місцевого самоврядування вчиняються незаконні дії, а відповідачем у справі виступає чомусь вона. Вважає позов необґрунтованим і просить в його задоволенні відмовити.

Ухвалою Южноукраїнського міського суду від 28 серпня 2020 року у справі призначено судову будівельно-технічну експертизу, провадження у справі було зупинено.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 вересня 2020 року було визначеного нового суддю замість вилученого.

Ухвалою суду від 08 жовтня 2019 року провадження у справі було поновлено, вирішено клопотання експерта, і ухвалою від 28 жовтня 2019 року знов зупинено.

03 квітня 2020 року, після надходження експертизи, провадження у справі поновлено.

Позивач в судові засідання не з`являвся, причини неявки не повідомляв, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила встановити п`ятий варіант користування земельною ділянкою, викладений в експертизі, також просила стягнути судові витрати. До викладеного в позові додала, що пунктами 14 та 15 договору передбачені умови, а не порядок використання земельних ділянок. Вказане приміщення є другим поверхом, а не підвалом, оскільки з другого боку це магазин. У ОСОБА_1 вхід в магазин з другого боку, а він хоче зробити вхід під вікнами магазину « ІНФОРМАЦІЯ_2 ». На фото 5 по сходинках її магазин, знизу вхід 4, вважає, що можна зробити вхід. З даного приводку розроблявся проект, але в зв`язку з відсутністю погодження з іншим користувачем земельної ділянки, так зробити і не вдалось. За участю землевласника – територіальної громади встановити порядок користування земельною ділянкою та вирішити спір не вдалось, оскільки це не відноситься до його компетенції. При купівлі будівлі протипожежного виходу не було. Але для приведення будівлі відповідно до вимог протипожежної безпеки (до п.8.3 ДБНВ) необхідно приміщення облаштувати протипожежним виходом, і виходи мають бути розрізнення. До договору оренди є план встановлення меж земельної ділянки, який є невід`ємною частиною договору. Договір хоч і був укладений між ОСОБА_5 , але додатковою угодою ОСОБА_1 визнано належним користувачем земельної ділянки. Зустрічний позов не визнає повністю, зазначає, що у всьому повинна бути рівність та справедливість.

Представник відповідача позов не визнала, зустрічний позов підтримала. Зазначила, що ОСОБА_1 бажав здійснити реконструкцію, зробивши вихід перед вікнами магазину відповідача. Земельна ділянка спільно використовується з відповідачем, однак у нього не було погодження з позивачем. Порядок користування земельною ділянкою визначені договорами оренди, які недійсними не визнавались (п. 14,15 договору). Кожен з власників може користуватись орендованою земельною ділянкою. Власник вказаної землі територіальна громада, а не сторони. Тому встановлення порядку користування земельною ділянкою буде суперечити умовам Договору. Орендарі не звертались до власника земельної ділянки щодо упорядкування земельної ділянки. В позові вказано, що ОСОБА_1 мав здійснювати реконструкцію. Спочатку обидва приміщення були однією будівлею і належали одному власнику ОСОБА_7 . В подальшому, за несплату коштів, це приміщення відійшло Банку і одну частину приміщення у банку придбала ОСОБА_2 , а другу частину викупив ОСОБА_7 . В подальшому 28 липня 2010року у ОСОБА_7 цю частину придбав ОСОБА_8 , цього договору у відповідача немає. ОСОБА_8 договір земельної ділянки не укладав. І вже ОСОБА_8 продав приміщення ОСОБА_1 . Архіпов договір земельної ділянки не укладав. Оскільки при будовництві це було єдине приміщення, то був один вхід з проспекту Незалежності, а інший - з двору. По договору оренди земельної ділянки у ОСОБА_2 та ОСОБА_7 було по 1/2 частині, але між ними і не було суперечок по користуванню ділянкою. ОСОБА_2 не перешкоджає ОСОБА_1 користуватись земельною ділянкою.

Відповідач підтримав думку свого представника.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, направив суду заяву про розгляд справи у його відсутності, заперечень проти задоволення позовних вимог.

Вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши надані докази в межах заявлених позовних вимог та заперечень, суд прийшов до наступного.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить нежитлова будівля (магазин), розташована за адресою АДРЕСА_5 , 26-О/1 загальною площею 75,9 кв.м. /а.с.8-10/. ОСОБА_2 на підставі договору від 12 березня 2013 року на праві приватної власності належить нежитлова будівля (магазин), розташована за адресою АДРЕСА_5 , 26-О загальною площею 78,6 кв.м. /т.1 а.с.80-83/.

Для обслуговування вказаних нежилих будівель виділена цілісна земельна ділянка загальною площею 0,0202 га кадастровий номер 4810800000:11:001:0004 із цільовим призначенням «землі житлової та громадської забудови для будівництва та обслуговування будівель торгівлі». Між Южноукраїнською міською радою як орендодавцем та ФОП ОСОБА_9 та ОСОБА_2 як орендарями 18.02.2016 року був укладений договір оренди вказаної земельної ділянки /т.1 а.с.11-12/. На підставі рішення Южноукраїнської міської ради від 01 грудня 2016 року №448 /т.1 а.с.50/. 12 січня 2017 року шляхом укладення додаткової угоди до договору оренди співорендар ФОП ОСОБА_9 замінений на ФОП ОСОБА_1 / т.1 а.с.55/. Право користування земельною ділянкою на підставі договору оренди зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно /т.1 а.с.51/.

03 липня 2017 року ФОП ОСОБА_1 звернувся до міського голови із заявою про розгляд земельного спору, згідно якої ОСОБА_2 не надає згоди на облаштування ним входу до магазину з вулиці та господарського під`їзду зі зворотного боку для вигрузки товару, внаслідок чого виник спір стосовно меж земельних ділянок /т.1 а.с.57-58/. ОСОБА_2 надала заяву про незгоду із запропонованим планом забудови земельної ділянки, оскільки вважає його порушенням архітектурної конструкції /т.1 а.с.60/. На засіданні постійної комісії міської ради з питань врегулювання земельних відносин, охорони навколишнього природного середовища та зовнішньоекономічної діяльності 04 жовтня 2017 року (протокол №37) рекомендовано обом співорендарям звернутися із заявою про поділ земельної ділянки в натурі /т.1 а.с.61-62/.

Згідно з частиною другою статті 116 Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

За змістом частини першої статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно з частиною другою статті 120 ЗК України якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

При застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 цього Кодексу слід виходити з того, що у разі переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право на земельну ділянку в набувача нерухомості виникає одночасно з виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Таким чином суд не приймає доводи представника відповідача за первісним позовом щодо недійсності договору оренди між Южноукраїнською міською радою та ОСОБА_1 , тим більше, що такі вимоги не були предметом судового розгляду.

Відповідно до частин другої, третьої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Позивач за первісним позовом ОСОБА_1 , звернувшись до суду з позовом про встановлення порядку користування земельною ділянкою, просив встановити такий порядок, який би відповідав його плану будівництва магазину. Позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 просила встановити такий порядок користування земельною ділянкою, який би відповідав її проекту будівництва дитячого майданчику та який склався при спільному користуванні із попередніми співорендарями земельної ділянки.

На підтвердження заявлених вимог представником позивача за зустрічним позовом було заявлено клопотання про проведення будівельно-технічної експертизи.

Висновком експертизи встановлено п`ять можливих варіантів поділу земельної ділянки. При цьому суд оцінює висновок експерта як письмовий доказ у справі на підтвердження обставин і фактів, які мають значення для правильного вирішення справи.

Так, варіант 1 пропонує залишення площі під будівлею у загальному користуванні, ОСОБА_1 виділити ділянку перед будівлею 17 кв.м., позаду будівлі 36 кв.м., при цьому для ФОП ОСОБА_1 передбачена можливість улаштування евакуаційного виходу. ОСОБА_2 виділити ділянку перед будівлею магазину площею 53 кв.м., при цьому, як вбачається зі схематичного зображення та пояснень експерта, для ОСОБА_2 можливість облаштування евакуаційного виходу не передбачається. Варіант 2 пропонує залишення площі під будівлею у загальному користуванні, виділення ФОП ОСОБА_1 перед будівлею 23 кв.м., за будівлею 30 кв.м., виділення ОСОБА_2 перед будівлею 47 кв.м., позаду будівлі 6 кв.м. Варіант 3 експертизи з відхиленням від рівності часток пропонує залишення площі під будівлею у загальному користуванні, виділення ФОП ОСОБА_1 перед будівлею 19,01 кв.м., за будівлею 25,23 кв.м., виділення ОСОБА_2 перед будівлею 40,04 кв.м., позаду будівлі 4,86 кв.м. Варіанти 1-3 були надані та розглянуті експертом як побажання позивача за первісним позовом ОСОБА_1 .

Варіант 4 експертизи згідно побажання позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 передбачає залишення площі під будівлею у загальному користуванні, виділення ФОП ОСОБА_1 частини ділянки за будівлею 36 кв.м., виділення ОСОБА_2 частини ділянки перед будівлею 70 кв.м., такий варіант розподілу на думку експерта порушує протипожежні норми в частині неможливості улаштування ОСОБА_1 евакуаційного виходу. Те, що такий варіант розподілу порушує також і можливість ОСОБА_2 улаштувати евакуаційний вихід, експертом не розглядається та не зазначається.

Експертом запропоновано власний варіант поділу земельної ділянки № НОМЕР_1 , згідно кого площа під будівлею залишається у загальному користуванні, ФОП ОСОБА_1 виділяється частина земельної ділянки перед будівлею 29,37 кв.м., за будівлею 23,63 кв.м., ОСОБА_2 виділяється перед будівлею 40,63 кв.м., позаду будівлі 12,37 кв.м.

Дослідивши висновки експертизи, судом встановлено, що при розподілі земельної ділянки експерт виходив із рівності часток сторін, посилаючись на норми договору оренди. Разом з тим, договір оренди земельної ділянки та додаткова угода до нього не містять вимог щодо рівності площі земельної ділянки, що використовується орендарями.

Відповідно до статті 88 ЗК України володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку. Учасник спільної часткової власності на земельну ділянку має право на отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому частки.

Загальні правила вирішення спорів щодо порядку володіння й користування земельною ділянкою застосовуються також у випадку, коли належний особам на праві спільної власності житловий будинок, господарські будівлі та споруди розташовані на земельній ділянці, яка знаходиться в їх користуванні, до її приватизації або за договором оренди.

Право користування земельною ділянкою визначається відповідно до часток кожного з власників нерухомого майна, розташованого на цій земельній ділянці, якщо інше не було встановлено домовленістю між ними.

При вирішенні спору про встановлення порядку користування земельною ділянкою, визначаючи варіанти користування, суд повинен виходити з розміру часток кожного зі співвласників на нерухоме майно, наявності порядку користування земельною ділянкою, погодженого власниками або визначеного на підставі відповідного договору, оформленого у встановленому законом порядку. Якщо суд установить, що співвласники визначили порядок користування й розпорядження земельною ділянкою, для зміни якого підстав немає, він ухвалює рішення про встановлення саме такого порядку. Якщо ж погодженого або встановленого порядку користування земельною ділянкою немає, то суд установлює порядок користування земельною ділянкою з дотриманням часток кожного співвласника у нерухомому майні та забезпеченням вільного користування кожним зі співвласників належним йому майном (постанова Верховного Суду №635/4807/15-ц від 30 січня 2019 року).

Враховуючи, що із правовстановлюючих документів вбачається різна площа приміщень, що належать сторонам, що не враховано експертом при обчисленні, а також із урахуванням однобічності висновків експерта, того факту, що варіант 5, запропонований експертом, дублює пропозиції, надані ОСОБА_1 , суд дійшов висновку про недостатню об`єктивність та вмотивованість висновку будівельно-технічної експертизи.

Встановивши такі обставини та врахувавши, що клопотань про повторну чи додаткову експертизу сторони від сторін не надходило, незважаючи на роз`яснення судом наслідків невчинення таких процесуальних дій, суд не приймає висновок будівельно-технічної експертизи №19-1054/1055 /т.1 а.с.207-231/ як належний та допустимий доказ. При цьому суд також враховує і нормативні посилання у висновку, зокрема на Інструкцію про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками.

За змістом пунктів 4.1, 4.2, 4.3 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376 (далі - Інструкція), відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється при повній (частковій) втраті в натурі (на місцевості) межових знаків, їх пошкодженні, яке унеможливлює використання межових знаків, а також при розгляді земельних спорів між власниками (користувачами) суміжних земельних ділянок.

Відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі раніше розробленої та затвердженої відповідно до статті 186 ЗК України документації із землеустрою. У разі відсутності такої документації розробляється технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Відповідно до статті 107 ЗК України основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації. У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки. У випадках, коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема з встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин. Відновлення меж земельної ділянки на місцевості передбачає повторне винесення меж в натуру на підставі наявної земельно-кадастрової документації.

Згідно із пунктом 2.1 вищевказаної Інструкції встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі розробленої та затвердженої технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок або проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

При цьому до компетенції органів місцевого самоврядування не належить встановлення меж земельних ділянок, переданих у власність. Технічна документація розробляється землевпорядними організаціями, на підставі якої і приймається відповідне рішення міською радою. Сторонам у справі в ході розгляду спору комісією міської ради було запропоновано звернення до відповідних органів, проте позивачами не надано доказів відмови від підписання акту погодження меж суміжних земельних ділянок чи наявності будь-яких інших перешкод для звернення у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, Законом України «Про землеустрій», до органу місцевого самоврядування (інших компетентних органів і установ) з метою складання необхідної технічної документації, встановлення меж земельної ділянки в натурі та передачі земельної ділянки у власність або у користування.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР) місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України.

Згідно зі статтею 25 Закону № 280/97-ВР сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону № 280/97-ВР до виключної компетенції пленарних засідань сільських, селищних, міських рад віднесено вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування визначено статтею 123 ЗК України. Частиною першою зазначеної статті передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Надання у користування земельної ділянки здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Частиною першою статті 10 Закону № 280/97-ВР передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Верховний Суд у постанові №1806/8889/12 від 14 серпня 2019 року вказав, що вказаними вище правовими нормами встановлено виключну компетенцію сільських, селищних, міських рад вирішувати питання у галузі земельних відносин, зокрема, приймати рішення щодо безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами та надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування. Задовольняючи позов шляхом виділення у користування позивачам та відповідачам земельних ділянок відповідної площі, які передані міською радою у тимчасове користування, місцевий суд вищенаведеного не врахував та дійшов помилкового висновку про можливість задоволення позову у зазначений позивачами спосіб.

Відповідно до частини другої статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу. Таким чином, судовий орган не може підміняти собою суб`єкта владних повноважень.

Крім іншого, в судовому засіданні було встановлено, що відповідач не перешкоджає позивачу користуватись земельною ділянкою, межі якої визначені у договорі. Спір між сторонами виник з приводу облаштування виходу на проспект Незалежності в м.Южноукраїнську позивачем.

Статтею 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст.655 ЦК України).

Продавець зобов`язаний попередити покупця про всі права третіх осіб на товар, що продається (права наймача, право застави, право довічного користування тощо). У разі невиконання цієї вимоги покупець має право вимагати зниження ціни або розірвання договору купівлі-продажу, якщо він не знав і не міг знати про права третіх осіб на товар (ст.659 ЦК України).

Набуваючи право власності на нерухоме майно комерційного призначення кожна зі сторін мала змогу оглядати це майно і ознайомлюватись із документами щодо права власності попереднього власники та оренди земельної ділянки.

Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої). Кожна сторона, відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Процес доведення полягає в обґрунтуванні того, що певні дії або події неодмінно мають своїми наслідками настання інших дій або подій, при цьому обставини вважатимуться встановленими за умови, що настання таких наслідків не є вірогідним, а є обов`язковим за таких обставин та за таких умов (постанова Верховного Суду №752/2345/16-ц від 20 березня 2019 року).

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Тому суд при ухваленні рішення виходить виключно з обсягу доказів, наданих сторонами.

За викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ФОП ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ФОП ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 263, 264, 265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 в позові до ОСОБА_2 , третя особа Южноукраїнська міська рада Миколаївської області, про визначення порядку користування земельною ділянкою, відмовити.

ОСОБА_2 в зустрічному позові до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , третя особа Южноукраїнська міська рада Миколаївської області, про визначення порядку користування земельною ділянкою, відмовити.

Повне найменування позивача: фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженець с. Благодатне Арбузинського району Миколаївської області, ідентифікаційний номер фізичної особи-платника податків та інших обов`язкових платежів НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_6 .

Повне ім`я відповідача: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікаційний номер фізичної особи-платника податків та інших обов`язкових платежів НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_7 .

Повне найменування третьої особи: Южноукраїнська міська рада Миколаївської області, код ЄДРПОУ 33850880, буд. Дружби народів, б.48 м.Южноукраїнськ, Миколаївської області, 55002.

Повне судове рішення буде складено протягом десяти днів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Южноукраїнського

міського суду Г.А. Далматова

______

Повне рішення складено 04 грудня 2020 року