Рішення № 93320549, 23.11.2020, Центральний районний суд м. Миколаєва

н\п 2/490/2100/2020 Справа № 490/10876/19

Центральний районний суд м. Миколаєва

___________

РІШЕННЯ

І м е н е м У к р а ї н и

13 листопада 2020 року м. Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого судді – Гуденко О.А.,

при секретарі – Дудник Г.С.,

без участі сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» в особі Миколаївської філії приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія», Моторного транспортного страхового бюро України, третя особа – ОСОБА_2 , про стягнення невиплаченої суми страхового відшкодування та матеріальної шкоди, –

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) у грудні 2019 року звернувся до Центрального районного суду м. Миколаєва з позовом до приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» в особі Миколаївської філії приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» (далі – відповідач 1, Страхова компанія), Моторного транспортного страхового бюро України (далі – відповідач 2, Бюро), третя особа ОСОБА_2 (далі – третя особа, ОСОБА_2 ), в якому просив стягнути з відповідачів на його користь суму 166 420,72 грн, а саме: безпідставно не виплачене страхове відшкодування у сумі 163 152, 32 грн за беззворотньо пошкоджений внаслідок ДТП належний йому мікроавтобус ФИАТ 220 L реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , яка сталася 19 серпня 2019 року; понесені витрати за проведення експертної оцінки на суму 2 5000 грн; сплачений ним судовий збір у сумі 768,40 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав на те, що 19 серпня 2019 року сталася ДТП, в результаті якої транспортний засіб, яким керував позивач, було безповоротно пошкоджено. Постановою Жовтневого районного суду Миколаївської області від 05 листопада 2019 року у справі № 477/2302/9 винним у скоєнні цієї ДТП визнано третю особу ОСОБА_2 та притягнуто його адміністративної відповідальності за статтею 124 КУпАП у вигляді адміністративного штрафу. ОСОБА_2 на момент ДТП мав дійсний страховий поліс, виданий ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія». Відповідно до умов цього полісу, ДТП яка сталася 19 серпня 2020 року є страховим випадком, а у відповідача, як страхової компанії виникає обов`язок відшкодувати нанесені мені третьою особою збитки. Однак страхова компанія, посилаючись на те, що ОСОБА_2 не був законним користувачем транспортного засобу на якому він рухався (BMW з номерним знаком НОМЕР_2 держави Латвія). Позивач зазначає, що така відмова є незаконною, такою, що суперечить чинному законодавству.

Від Страхової компанії надійшов 16 червня 2020 відзив на позов, в якому просить у задоволенні позову відмовити з огляду на його необґрунтованість. На думку відповідача третя особа ОСОБА_3 не є належним користувачем транспортного засобу BMW з номерним знаком НОМЕР_2 держави Латвія. Цей автомобіль 12 квітня 2018 року перетнув митний кордон України під керуванням гр. ОСОБА_4 , його ввезено в митному режимі «тимчасове ввезення» строком на 1 рік. За таких обставин ОСОБА_3 не є особою, відповідальність якої застрахована за Полісом №АО/1439894, оскільки на момент ДТП він неправомірно використовував транспортний засіб BMW з номерним знаком НОМЕР_2 держави Латвія. Відтак цей автомобіль не може вважатися забезпеченим, оскільки експлуатувався особою, відповідальність якої незастрахована. Відповідно до норм Митного кодексу України цим автомобілем мав право розпоряджатися лише ОСОБА_4 та не мав права передавати його в користування іншим особам. Крім того, заявлена сума вимоги виходить за ліміт відповідальності Страхової компанії, а франшиза становить 2000 грн.

У відповіді на відзив , який надійшов до суду 18 червня 2020 , позивач вказав на помилковість доводів Страхової компанії стосовно того, що ОСОБА_2 не був правомірним користувачем автомобіля BMW. Також позивач вказав на те, що під час укладання договору страхування у відповідача 1 не виникло жодних сумнівів про можливість видати ОСОБА_2 страховий поліс.

Від Моторно-транспортного страхового бюро України надійшов відзив на позов, в якому відповідач 2 вказав на те, що Бюро не є належним відповідачем у даній справі. Відповідальність Бюро наступає тільки у разі недостатності коштів та майна страховика – учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований. У даній справі страхові виплати мають бути здійснені Страховою компанією, у якій була застрахована відповідальність ОСОБА_5 у встановлених лімітах. Посилання Страхової компанії на те, що ОСОБА_5 є неправомірним користувачем автомобіля BMW з номерним знаком НОМЕР_2 держави Латвія, є помилковим. Відповідно до частини п`ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто набувач вважається добросовісним поки не буде доведено протилежне. Станом на час розгляду справи, а також станом на момент виникнення спірних правовідносин не встановлено факту неправомірного заволодіння ОСОБА_2 застрахованим автомобілем BMW з номерним знаком НОМЕР_2 .

У своїй заяві, яка є додатком до позовної заяви, третя особа ОСОБА_2 зазначив, що підтримує позовні вимоги ОСОБА_1 до Страхової компанії, вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Взяти участь у розгляді справи не зможе, оскільки на цей час перебуває за межами території України.

Протокольною ухвалою суду від 09.09.2020 року закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду на 13.11.2020 року.

У судове засідання сторони та третя особа не з`явилися.

Позивач надав суду заяву, у якій просить справу розглядати без його участі, позовні вимоги підтримує та просить задовольнити їх у повному обсязі.

У відзиві на позов Моторно-транспортне страхове бюро України просить справу розглядати без участі його представника, у задоволенні позовних вимог до Бюро просить відмовити.

Представник відповідача Страхова компанія та третя особа ОСОБА_2 , будучи належним чином повідомленими про місце, дату та час слухання справи, до суду не з`явилися, про причини неявки суду не повідомили.

Відповідно до ч.3 ст. 223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Враховуючи думку позивача, відсутність передбачених ч.2 ст. 223 ЦПК України підстав для відкладення розгляду справи, необхідність дотримання визначених чинним законодавством строків розгляду справи, наявність відзивів на позов від відповідачів та висловлену третьою особою думку щодо позовних вимог, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи за відсутності сторін та третьої особи, які не з`явилися, за наявними у матеріалах справи доказами.

Вивчивши доводи позову, дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні факти та відповідні ним правовідносини.

19 серпня 2019 року за участі позивача, який керував автомобілем ФИАТ 220 L реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 та ОСОБА_2 , який керував автомобілем BMW з номерним знаком НОМЕР_3 942 держави Латвія, у м. Миколаєві по проспекту Богоявленському в районі будинку №538 сталася дорожньо - транспортна пригода. За результатами цієї пригоди стосовно ОСОБА_3 складено протоколи про адміністративне правопорушення за частиною першою статті 130 КУпАП та статтею 124 КУпАП.

Постановою Жовтневого районного суду Миколаївської області від 05 листопада 2019 року у справі № 477/2302/19 закрито провадження у справі щодо притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 130 КУпАП за відсутністю у його діях складу цього адміністративного правопорушення. Також ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП на накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі 340 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 судовий збір у сумі 384, 20 грн.

Між третьою особою ОСОБА_2 та приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» 20 липня 2019 року укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що підтверджується виданим йому Полісом № АО/1439894 (далі – Поліс). Строк дії цього договору до 20 липня 2020 року. Забезпеченим транспортним засобом відповідно до пункту 7 Полісу є BMW з номерним знаком JRE 942 держави Латвія. Номер кузова, шасі, рами НОМЕР_4 . Тип транспортного засобу В1, рік випуску 1992.

Відповідно до пункту 1 Полісу страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором (полісом).

Листом від 29 грудня 2019 року № 5026/18 Страхова компанія, розглянувши заяву ОСОБА_1 від 16 вересня 2019 року щодо виплати страхового відшкодування шкоди внаслідок ДТП, відмовила у такій виплаті, посилаючись на те, що ОСОБА_2 не був правомірним користувачем транспортного засобу BMW реєстраційний номер НОМЕР_5 , у зв`язку з чим він не є особою, відповідальність якої застрахована згідно з Полісом №АО/1439894 від 20 липня 2019 року. З огляду на викладене Страхова компанія не вважає ДТП, яка мала місце 19 серпня 2019 року, страховим випадком в розумінні статті 6 Закону України № 1961-IV.

15 травня 2020 року позивач продав пошкоджений автомобіль ФИАТ 220 L, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , за 500 доларів США ОСОБА_6 , що підтверджується копією розписки, наявної у матеріалах справи.

Вирішуючи питання про обґрунтованість позовних вимог, суд виходить із таких міркувань.

Для вирішення даного спору суду належить встановити чи є дорожньо-транспортна пригода, яка мала місце 19 серпня 2019 року, у м. Миколаєві по проспекту Богоявленському в районі будинку № 538 страховим випадком в розумінні Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01 липня 2004 року № 1961-IV (далі – Закон № 1961-IV).

Статтею 979 ЦК України визначено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Пунктом 3 частини першої статті 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані зокрема з, відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

За приписами частин першої та другої статті 981 ЦК України договір страхування укладається в письмовій формі. Договір страхування може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката). У разі недодержання письмової форми договору страхування такий договір є нікчемним.

Відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов`язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів, яке регулюється спеціальним Законом № 1961-IV.

З матеріалів справи слідує та не заперечуються сторонами у справі, що на виконання приписів Закону № 1961-IV між третьою особою ОСОБА_2 , визнаного винним у вчинення ДТП, та Страховою компанією 20 липня 2019 року укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, про що видано Поліс №АО/1439894 зі строком дії до 20 липня 2020 року.

Тобто даний договір укладений у формі, визначеній законодавством та є чинним. Доказів його розірвання чи визнання недійним матеріали справи не містять, тому цей договір підлягає обов`язковому виконанню сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до приписів статті 6 Закону № 1961-IV страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

З огляду на те, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 , як власника транспортного засобу BMW з номерним знаком НОМЕР_2 держави Латвія застрахована у порядку визначеному законодавством та відсутні визначені Закону № 1961-IV обставини, які унеможливлюють виплату страхового відшкодування, суд вважає, що Страхова компанія має обов`язок виплатити позивачу ОСОБА_1 суму страхового відшкодування за завдану ОСОБА_2 шкоду транспортному засобу позивача.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що ОСОБА_2 був неправомірним володільцем автомобіля BMW з номерним знаком НОМЕР_2 з огляду на таке.

Згідно з приписами пункту 1.4 статті 1 Закону № 1961-IV неправомірність володіння транспортним засобом має бути встановлена законом або рішенням суду.

Із зазначеної норми слідує, що правомірність володіння транспортного засобу презюмується, якщо протилежне не встановлено судом чи не визначено законом.

Будь-якого рішення суду, яким було б встановлено неправомірність володіння ОСОБА_2 автомобілем BMW з номерним знаком НОМЕР_2 держави Латвія матеріали справи не містять, обставин щодо визнання такого користування неправомірним у відповідному законі не встановлено.

У листі Одеської митниці ДФС від 20 листопада 2019 року №10466/10/15-70-69-19, на який посилається відповідач, йде мова про ввезення на територію України автомобіля BMW з номерним знаком НОМЕР_6 , тоді як учасником ДТП та забезпеченим автомобілем відповідно до Полісу страхування № АО/1439894 є автомобіль BMW з номерним знаком НОМЕР_2 держави Латвія. Відтак зазначена відповідь не є належним доказом у цій справі та не може бути прийнято судом до уваги.

Наявні у матеріалах справи копії пасажирська митна декларація, оформлена на ім`я ОСОБА_7 , у якій вказано автомобіль BMW 316 з номерним знаком НОМЕР_2 та поліси страхування, оформлені на ім`я ОСОБА_8 (забезпечений автомобіль BMW 316 з номерним знаком НОМЕР_2 ) не є достатнім доказом протиправності володіння ОСОБА_2 вказаним транспортним засобом.

Суд звертає увагу на те, що відмова Страхової компанії щодо виплати позивачу страхового відшкодування не відповідає вимогам обґрунтованості, визначеним у Законі № 1961-IV, оскільки відповідачем зроблено висновки про те, що ОСОБА_5 не був належним користувачем транспортного засобу з номерним знаком НОМЕР_5 . Зазначений відповідачем автомобіль не був учасником ДТП, що мала місце 19 серпня 2019 року та не є забезпеченим транспортним засобом відповідно до Полісу страхування № АО/1439894. Відтак, відмова відповідача у виплаті позивачу страхового відшкодування не містить будь-яких висновків щодо правомірності володіння третьої особою транспортним засобом BMW з номерним знаком НОМЕР_2 .

Посилання відповідача на порушення третьою особою ОСОБА_2 вимог статті 380 Митного кодексу України (щодо строків перебування транспортного засобу ввезеного на територію України в режимі тимчасового ввезення) як на підставу правомірності його відмови у виплаті страхового відшкодування суд відхиляє.

Таке порушення митних правил може мати своїм наслідком адміністративну відповідальність особи, яка ввезла такий транспортний засіб та не є підставою для звільнення учасників страхових відносин від цивільно-правової відповідальності. Аналогічного висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 08 квітня 2019 року у справі № 910/14693/17 за позовом ПАТ "Страхова компанія "Уніка" до ПАТ "Українська пожежно-страхова компанія" про стягнення 99 000, 01 грн.

На думку суду відповідач Страхова компанія укладаючи договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів - поліс №АО/1439894 з умовами щодо відповідного страхового платежу, що повинен здійснити страхувальник, який є особою, відмінною від тієї, яка тимчасово ввезла автомобіль на територію України з метою використання в особистих цілях, повинен був усвідомлювати ризик тих наслідків, які можуть випливати за наслідками укладення такого договору в контексті принципів цивільного законодавства щодо обов`язковості виконання зобов`язання сторонами.

Крім того, відповідно до змісту Закону № 1961-IV ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» не є особою, яка наділена право встановлювати правомірність чи не правомірність володіння особою відповідним транспортним засобом.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про правомірність володіння третьою особою ОСОБА_2 транспортним засобом BMW з номерним знаком НОМЕР_2 , а дорожньо-транспортна пригода, яка мала місце 19 серпня 2019 року, є страховим випадком в розумінні статті 6 Закону № 1961-IV. А тому шкода, завдана позивачу ОСОБА_9 винуватцем цієї ДТП ОСОБА_2 має бути відшкодована Страховою компанією відповідно до умов Полісу №АО/1439894.

Згідно з приписами частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Визначення, що є джерелом підвищеної небезпеки, наведено у частині першій статті 1187 ЦК України, до яких віднесено, зокрема, і діяльність з використання транспортних засобів.

Відповідно до частини другою статті 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягає відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Згідно із абзацом 1 пункту 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Пунктом 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV визначено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. У разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Визначення шкоди, заподіяної майну, наведено у статті 28 Закону № 1961-IV. Такою шкодою у розумінні цього закону є пошкодження чи фізичне знищення транспортного засобу.

У зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки (стаття 25 Закону № 1961-IV).

Пунктом 4 Полісу визначено, що страхова сума на одного потерпілого становить: за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю – 200 000 грн; за шкоду, заподіяну майну – 100 000 грн; розмір франшизи – 2000 грн.

За результатами проведеної експертної оцінки завданих транспортному засобу позивача Fiat Ulysee 2.0 JTD, вартість (розмір) збитків, спричинених пошкодженням цього автомобіля складає 163 152 грн.

З огляду на наявність ліміту відшкодування майнової шкоди у розмірі 100 000 грн, заподіяної майну та розміру франшизи у розмірі 2000 грн стягненню з Страхової компанії на користь позивача підлягає сума страхового відшкодування у розмірі 98 000 грн.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та необхідності стягнення з Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно – страхова компанія» на користь ОСОБА_1 слід стягнути суму страхового відшкодування за пошкоджений внаслідок ДПТ, яка сталася 19 серпня 2019 року, належний йому мікроавтобус ФИАТ 220 L, 2005 року випуску, VIN код НОМЕР_7 , реєстраційний номер НОМЕР_1 .

При цьому суд враховує, що згідно звіту № 458/12-19 про оцінку розміру збитків, завданих пошкодженням вказаного автомобіля від 22.12.2019 року, спеціаліста автотоварознавця ФОП ОСОБА_10 , вартість матеріального збитку , завданого власникові автомобіля Фіат , р\н НОМЕР_1 складає 163 152 грн 32 коп , що дорівнює його ринковій вартості. Вартість відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складових (0,70) дорівнює 105 788,48 грн.

Отже, оскільки вартість відновлювального ремонту автомобіля перевищує його ринкову вартість, відновлювати пошкоджений ТЗ вважається економічно недоцільним, тому матеріальний збиток в результаті його пошкодження при ДТП приймається рівним ринкової вартості автомобіля на момент ДТП. Вказаний автомобіль є фізично знищеним. Вказаний висновок ґрунтується на матеріалах справи про перелік та локалізацію пошкоджень транспортного засобу, узгоджується з іншими доказами по справі і сумнівів у суду не викликає, є мотивованим, жодним чином ен спростований відповідачами , а тому береться судом до уваги при вирішенні спору.

Згідно ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Відповідно до вимог п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Так, транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з аварійним сертифікатом (рапортом), звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди.

Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.

Як вбачається з роз`яснень даних у п. 15 постанови Пленуму ВССУ України з розгляду цивільних і кримінальних справи № 4 від 01 березня 2013 року якщо пошкоджений транспортний засіб не може бути відновлено або вартість його відновлювального ремонту з урахуванням зношеності та втрати товарної вартості перевищує його ринкову вартість на момент пошкодження, розмір шкоди визначається за ринковою вартістю транспортного засобу на момент пошкодження.

Порядок відшкодування шкоди, пов`язаної з фізичним знищенням транспортного засобу, регламентовано статтею 30 Закону № 1961-IV, який згідно зі статтею 8 ЦК (аналогія закону) може застосовуватись не лише страховиком, а й іншими особами, які здійснюють діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, та відповідають за завдану шкоду. Тобто транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим, а власник транспортного засобу згоден із визнанням транспортного засобу фізично знищеним. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з експертизою, проведеною відповідно до вимог законодавства, витрати на ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди.

У разі якщо власник транспортного засобу не згоден із визнанням транспортного засобу фізично знищеним, йому відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати з евакуації транспортного засобу з місця цієї пригоди.

Якщо ж транспортний засіб визнано фізично знищеним, відшкодування шкоди виплачується у розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди та витратам з евакуації транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.

Разом з цим, позивачем надано суду Аварійний сертифікат про оцінку вартості транспортниго засобу в пошкодженому стані Фіат 220Л, р\н НОМЕР_1 - яка на данту огляду становить 67 191 грн 30 коп.

Відтак різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП становить 95 961 грн 02 коп.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайнових правам фізичної або юридичної особа, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини.

Відповідно до ч. 1 і 2 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно з роз`ясненнями, наданими у п.п.14,15 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» від 1 березня 2013 року №4 ухвалюючи рішення про стягнення на користь потерпілого відшкодування вартості майна, що не може використовуватись за призначенням, але має певну цінність, суд з урахуванням принципу диспозитивності, тобто за заявою заподіювача шкоди, одночасно повинен вирішити питання про передачу цього майна після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду.

Якщо пошкоджений транспортний засіб не може бути відновлено або вартість його відновлювального ремонту з урахуванням зношеності та втрати товарної вартості перевищує його ринкову вартість на момент пошкодження, розмір шкоди визначається за ринковою вартістю транспортного засобу на момент пошкодження. Порядок відшкодування шкоди, пов`язаної з фізичним знищенням транспортного засобу, регламентовано статтею 30 Закону N 1961-ІУ,який згідно зі статтею 8 (аналогія закону) може застосовуватись не лише страховиком, а й іншими особами, які здійснюють діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, та відповідають за завдану шкоду. Тобто транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим, а власник транспортного засобу згоден із визнанням транспортного засобу фізично знищеним. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з експертизою, проведеною відповідно до вимог законодавства, витрати на ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди.У разі якщо власник транспортного засобу не згоден із визнанням транспортного засобу фізично знищеним, йому відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати з евакуації транспортного засобу з місця цієї пригоди.Якщо ж транспортний засіб визнано фізично знищеним, відшкодування шкоди виплачується у розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди та витратам з евакуації транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.

Як встановлено в суді , згоди між позивачем та відповідачем щодо передачі залишків автомобіля не досягнуто, при цьому залишки пошкодженого автомобіля залишилися у позивача - принаймі протилежного суду не доведено .

Отже, суму різниці між вартістю транспортного засобу до та після ДТП у розмірі 95 961 грн 02 коп. слід стягнути на користь позивача з Відповідача 1, на відшкодування матеріальної шкоди завданої знищенням його автомобіля.

У задоволенні позовних вимог до Моторного транспортного страхового бюро України слід відмовити. Під час розгляду справи судом не встановлено, визначених статтею 41 Закону №1961-IV, підстав для стягнення страхових виплат з Моторного транспортного страхового бюро України.

При цьому суд зазначає, що відповідно до приписів статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Проте таких вимог позивачем в межах даного позову не заявлено.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідачів на його користь судових витрат у сумі 3268,40 грн (2 500 грн витрати понесені за проведення експертної оцінки та 768,4 грн сплаченого ним судового збору), підтверджених наявними у справах доказами, суд зазначає таке.

З огляду на те, що суд дійшов висновку про необхідність стягнення страхових виплат з ПАТ «Українська пожежно – страхова компанія», понесені позивачем судові витрати слід стягнути з Страхової компанії.

При цьому суд звертає увагу на те, що у справі "Руїс Торіха проти Іспанії", Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994).

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення (аналогічної позиції дотримується Консультативна рада європейських суддів щодо якості судових рішень у своєму Висновку № 11 [2008]).

Таким чином, суди не повинні ігнорувати доводи чи докази, на які посилаються сторони у справі, але не зобов`язані надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторони.

Здійснені позивачем витрати є судовими витратами в розумінні статті 133 ЦПК України та підлягають стягненню з Страхової компанії пропорційно до задоволених вимог: 1525 грн витрат понесених за проведення експертної оцінки; 768,40 сплаченого ним судового збору, а на користь держави з відповідача 191 грн 21 коп судового збору недоплаченого при подачі позову.

Керуючись ст. 4, 5, 12, 13, 79-84, 141, 259-265 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно – страхова компанія» ( код ЄДРПОУ 20602681) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_8 ) 95 961 грн 02 коп. страхового відшкодування за пошкоджений внаслідок ДПТ, яка сталася 19 серпня 2019 року, належний йому мікроавтобус ФИАТ 220 L, 2005 року випуску, VIN код НОМЕР_7 , реєстраційний номер НОМЕР_1 .

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Моторного транспортного страхового бюро України (код ЄДРПОУ 21647131) – відмовити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно – страхова компанія» на користь ОСОБА_1 1525 грн витрат понесених за проведення експертної оцінки та 768,40 грн сплаченого ним судового збору.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно – страхова компанія» на користь держави 191 грн 21 коп судового збору.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання Миколаївському Апеляційному суду апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено 23 листопада 2020 року.

Суддя Гуденко О.А.