Рішення № 93319542, 30.11.2020, Сихівський районний суд м. Львова

Справа № 464/3610/19

пр.№ 2/464/79/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30.11.2020 року м.Львів

Сихівський районний суд м.Львова

суддя Тімченко О.В.

справа № 464/3610/19

учасники справи:

заступник військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі його органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції в спірних відносинах, ОСОБА_1

позивачі: Міністерство оборони України

Концерн «Військторгсервіс»

відповідач ОСОБА_2

вимоги: витребування майна з чужого незаконного володіння

Обставини справи

Прокурор у липні 2019 року звернувся до Сихівського районного суду м.Львова із позовною заявою в інтересах держави в особі позивачів, в якій просить витребувати нерухоме майно – нежитлове приміщення загальною площею 65,1 кв.м, реєстраційний номер 19589444, що по АДРЕСА_1 , з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь держави Україна в особі Міністерства оборони України в повне господарське відання концерну «Військторгсервіс».

Покликається, що спірне майно вибуло поза волею власника внаслідок незаконного договору купівлі-продажу від 29 листопада 2007 року, що підтверджується судовими рішеннями господарських судів про визнання вказаного договору недійсним. Тому просить витребувати від набувача (відповідача), який безпідставно володіє ним. Про порушення інтересів держави дізнався у 2019 році, в якому і подав позов до суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справу передано на розгляд судді Тімченко О.В.

Ухвалою суду від 11 липня 2019 року заяву про забезпечення позову задоволено та накладено арешт на нерухоме майно – приміщення загальною площею 65,1 кв.м, реєстраційний номер 19589444, що по АДРЕСА_1 , належне на праві приватної власності ОСОБА_2 .

Ухвалою суду від 16 серпня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Учасники процесу не заперечили проти такого порядку розгляду справи. Обсяг та характер доказів, фактичні обставини справи та характер правовідносин між сторонами не вимагають усних слухань, а розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Для забезпечення справедливого розгляду сторонам надано можливість висловити свої аргументи у письмовому вигляді. Клопотань про виклик свідків чи призначення експертизи не надходило.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) розділ XII "Прикінцеві положення" ЦПК України доповнено пунктом 3 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину».

Також Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 17 липня 2020 року, пункт 3 розділу XII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України викладено в такій редакції: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином».

Даним законом також встановлено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Відповідач неодноразово повідомлялась про розгляд справи за адресою місця реєстрації, а також повідомлялася про таку через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.

Відзив на позов відповідачем не подано та клопотання про продовження процесуального строку у зв`язку із карантинними заходами не заявлено.

З урахуванням наведеного судом вжито всіх заходів для повідомлення відповідача, а тому з метою реалізації прав позивача на доступ до правосуддя суд вважає можливе розглянути справу за наявними матеріалами.

Розгляд справи проводиться без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження, як це передбачено ч.13 ст.7 ЦПК України. На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Мотиви та висновки суду

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ст.13 ЦПК України). Згідно із ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно із нотаріально посвідченим приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Тимків І.М. (реєстровий № 4089) договором купівлі-продажу нежитлового приміщення від 29 листопада 2007 року позивач Концерн «Військторгсервіс» в особі начальника Філії «Управління торгівлі Західного оперативного командування Концерну «Військторгсервіс» ОСОБА_3 (продавець) передає у власність Приватного підприємства «Гера-Медика» (покупець), а останній приймає у власність, наступне майно – нежитлове приміщення (аптека) загальною площею 65,1 кв.м, реєстраційний номер 19589444, що по АДРЕСА_1

Рішенням Господарського суду Львівської області від 05 серпня 2013 року у справі № 914/2089/13, залишеним без змін Львівським апеляційним господарським судом від 17 березня 2014 року, указаний договір визнано недійсним. Мотивовано рішення тим, що укладений договір купівлі-продажу, предметом якого належне позивачу (Концерну «Військторгсервіс») на праві господарського відання нерухоме майно, яке являється державною власністю і яке відчужене без згоди Міністерства оборони України та погодження Фонду державного майна України, суперечить вимогам чинного законодавства щодо порядку відчуження об`єктів державної власності.

За положеннями ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 25 червня 2019 року інформаційна довідка № 171662818 право приватної власності спірне нерухоме майно зареєстроване за відповідачем ОСОБА_2 . Право власності набуто згідно із нотаріально посвідченим приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Бурило В.В. договором купівлі-продажу нежитлового приміщення 07 липня 2009 року (реєстровий номер 795), продавцем за яким виступав ОСОБА_4 .

При розгляді вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння відповідача суд дійшов наступного.

Відповідно до ст.ст.317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Згідно зі ст.387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Статтею 330 ЦК України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не має на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч.1 ст.388 ЦК України пов`язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Одним із випадків, коли майно можливо витребувати від добросовісного набувача, є вибуття такого майна поза волею власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини 1 статті 388 ЦК України). При цьому, майно за відплатним договором повинно прибути придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач).

Підсумовуючи наведене, доводи позовної заяви як на єдину підставу позовних вимог у даній справі - положення п.3 ч.1 ст.388 ЦК України (вибуття майна з володіння власника та особи, якій він передав це майно в управління, не з їхньої волі іншим шляхом), є безпідставними. Волевиявлення Концерну «Військторгсервіс» на відчуження спірного майна підтверджується самим фактом укладення договору купівлі-продажу.

Суд дійшов переконання, що визнання недійсним договору купівлі-продажу від 29 листопада 2007 року тільки з підстав порушення порядку відчуження об`єктів державної власності не свідчить про вибуття цього майна із володіння попереднього власника поза його волею.

Інших доводів чи доказів не наведено та не надано, що є процесуальним обов`язком прокурора та позивачів, адже тягар доказування заявлених вимог, незважаючи на відсутність відзиву відповідача, лежить саме на них. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Втручання держави в право на мирне володіння своїм майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави загалом є предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що є джерелом права.

Стала практика Європейського суду з прав людини (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) свідчить про наявність трьох критеріїв, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Стретч проти Сполученого Королівства» від 24 червня 2003 року (заява № 44277/98) (джерело права), за яким майном у значенні ст.1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. У рішенні Європейський суд з прав людини зазначив: «наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила». У цій справі Європейський суд дійшов висновку, що оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення ст.1 Першого протоколу Конвенції.

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Лелас проти Хорватії» від 10 серпня 2010 року, заява № 55555/08).

Потреба виправити колишню «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Пінковата Пінк проти Чеської Республіки» від 18 листопада 2010 року, заява № 36548/97).

Рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Рисовський проти України» від 20 січня 2012 року (заява № 29979/04) встановлено, що принцип «належного урядування» передбачає, що ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

За даним позовом позивачами виступають Міністерство оборони України, яке є центральним органом державної виконавчої влади, та Концерн «Військторгсервіс», у господарському віданні якого знаходилося державне майно, а тому з урахуванням характеру спірних правовідносин доречним є застосування вказаних рішень Європейського суду з прав людини.

Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. Не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку із бездіяльністю державних органів або підпорядкованих їм підприємств, установ чи організацій у рамках процедур, спеціально призначених для продажу майна, що перебуває у державній власності, при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Факт незаконного відчуження та допущення продажу спірного майна з порушенням, вчиненим самим же продавцем з огляду на неотримання ним передбаченого чинним на дату вчинення відповідного правочину дозволу (погодження) не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача. До такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15-ц, що підлягає врахуванню при вирішенні спору.

Витребування у фізичної особи майна у власність держави за відсутності доказів протиправних дій відповідача потягло б собою порушення права на мирне володіння майном протягом 11 років та справедливого балансу між необхідністю забезпечення інтересів держави та захисту основоположних прав відповідної особи.

Зважаючи на викладене, суд відмовляє у задоволенні позову про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння. Відомості, які б спростовували даний висновок суду, відсутні.

Інше вирішення порушило б положення ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і не відповідало б таким засадам цивільного законодавства як справедливість, добросовісність та розумність (ст.3 ЦК України).

Розподіл судових витрат

У порядку ст.141 ЦПК України судові витрати залишити за прокуратурою.

Щодо заходів забезпечення позову

У відповідності до положень ч. 9 та ч.10 ст. 158 ЦПК України, оскільки суд прийшов до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити, вжиті заходи забезпечення позову ухвалою від 11 липня 2019 року слід скасувати, проте такі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням.

Керуючись ст.ст.258, 259, 263-265 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Відмовити у задоволенні позову заступника військового прокурора Західного регіону України Коцюби С. в інтересах держави в особі його органів, уповноважених здійснювати відповідні функції в спірних відносинах, - Міністерства оборони України та концерну «Військторгсервіс» до ОСОБА_2 про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння.

Cудові витрати залишити за військовою прокуратуро Західного регіону України.

Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Сихівського районного суду м.Львова від 11 липня 2019 року (справа № 464/3610/19, провадження № 2-з/464/46/19).

Роз`яснити, що заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили рішенням суду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, у такому разі суд підписує рішення без його проголошення. Апеляційна скарга подається з урахуванням Перехідних положень ЦПК України.

Рішення набирає законної сили в порядку ст.273 ЦПК України.

Учасники справи:

заступник військового прокурора Західного регіону України Коцюба С., м.Львів, вул.Клепарівська, 20

позивач Міністерство оборони України, код ЄДРПОУ 00034022, місцезнаходження - м.Київ, Повітрофлотський проспект, 6.

позивач концерн «Військторгсервіс», код ЄДРПОУ 33689922, місцезнаходження - м.Київ, вул.Молодогвардійська, 28а

ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання/реєстрації: АДРЕСА_2

Повне судове рішення складено 30 листопада 2020 року, що є датою його ухвалення за відсутності учасників справи, як це передбачено ч.5 ст.268 ЦПК України.

Суддя О.В.Тімченко