Рішення № 93315247, 02.12.2020, Селидівський міський суд Донецької області

Справа № 242/3866/15-ц

Провадження № 2/242/292/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2020 року м. Селидове

Селидівський міський суд Донецької області у складі головуючого судді Хацько Н.О., за участю секретаря судового засідання Дурової Н.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк Камбіо», в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію, до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговый дом «Ландорра», про звернення стягнення на рухоме майно,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ПАТ «Банк Камбіо», в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію, 29.08.2015 року (згідно поштового конверту) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на рухоме майно. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідно до кредитного договору від 15 квітня 2010 року № 536/02-2010, укладеного між ПАТ Банк Камбіо» та ТОВ «Торговый дом «Ландорра» позичальник отримав кредит у розмірі 250 000, 00 доларів США зі сплатою 16, 00 % річних зі строком повернення до 30 січня 2011 року. З метою забезпечення виконання зобов`язань між позивачем та відповідачами укладено договори застави транспортного засобу, згідно з якими відповідачі зобов`язалися перед позивачем своїм майном - предметом застави - за виконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором. Позичальник зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав. У зв`язку із порушеннями зобов`язань за кредитним договором станом на 01 серпня 2015 року у позичальника виникла заборгованість у розмірі 463 338, 83 доларів США, яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 250 000, 00 доларів США та заборгованості за відсотками у розмірі 213 338, 83 доларів США. В якості забезпечення виконання зобов`язань між ПАТ «Банк Камбіо» та відповідачами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 було укладено договори застави транспортного засобу, згідно яких відповідачі зобов`язалися перед позивачем своїм майном – предметом застави – за виконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором. Натомість, ТОВ «Торговый дом «Ландорра» зобов`язання за кредитним договором не виконує та у зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором станом на 01.08.2015 року наявна заборгованість у сумі – 463 338,83 доларів США, з яких: заборгованість за кредитом у розмірі – 250 000,00 доларів США, заборгованість за відсотками у розмірі – 213 338,83 доларів США. У зв`язку з чим, просить в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 536/02-2010 від 15.04.2010 року звернути стягнення на рухоме майно відповідачів, а саме: автомобілі марка «Mercedes-Benz», модель S550, тип легковий седан, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рік випуску 2008, шасі № НОМЕР_2 , білого кольору, що зареєстрований 23.10.2008 року ВРЕР № 3 м. Донецька УДАІ ГУМВС України в Донецькій області на ім`я ОСОБА_1 ; та автомобіль марки «Mercedes-Benz», модель ML 350, тип легковий джип реєстраційний номер НОМЕР_3 , рік випуску 2007, шасі № НОМЕР_4 , чорного кольору, що зареєстрований 06.03.2007 року ВРЕР № 3 м. Донецька УДАІ ГУМВС України в Донецькій області на ім`я ОСОБА_2 , шляхом їх продажу в процедурі виконавчого провадження за ціною, що буде визначена в рамках виконавчого провадження.

Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 11.09.2015 року відкрито провадження у справі та призначено попереднє судове засідання.

Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 21.09.2015 року справу призначено до судового розгляду.

Заочним рішення Селидівського міського суду Донецької області від 23 жовтня 2015 року позовні вимоги задоволено повністю та в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитним договором № 536/02-2010 від 15.04.2010 року, укладеного між ПАТ «Банк Камбіо» та ТОВ «Торговый дом «Ландорра» у розмірі 463 338 (чотириста шістдесят три тисячі триста тридцять вісім) доларів США 83 центи, звернути стягнення на рухоме майно, а саме: реєстраційний номер НОМЕР_1 , рік випуску 2008, марка Mercedes-Benz, модель S550, тип легковий седан, шасі № НОМЕР_2 , білого кольору, що зареєстрований 23.10.2008 року ВРЕР № 3 м. Донецька УДАІ ГУМВС України в Донецькій області на ім`я ОСОБА_1 ; реєстраційний номер НОМЕР_3 , рік випуску 2007, марка Mercedes-Benz, модель ML 350, тип легковий джип, шасі № НОМЕР_4 , чорного кольору, що зареєстрований 06.03.2007 року ВРЕР № 3 м. Донецька УДАІ ГУМВС України в Донецькій області на ім`я ОСОБА_2 , шляхом їх продажу з дотриманням вимог Закону України «Про виконавче провадження», встановивши, що початкова ціна предмету застави на цей вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності /незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».

Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 05.12.2016 року скасовано заочне рішення Селидівського міського суду Донецької області від 23 жовтня 2015 року та призначено розгляд справи в загальному порядку.

Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 05.12.2016 року визнано виконавчий лист № 242/3866/15-ц, виданий Селидівським міським судом Донецької області 18.04.2016 року, про звернення стягнення на рухоме майно ОСОБА_2 на користь ПАТ «Банк Камбіо» таким, що не підлягає виконанню, витребувано з відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України виконавчий лист № 242/3866/15-ц, виданий Селидівським міським судом Донецької області 18.04.2016 року, про звернення стягнення на рухоме майно ОСОБА_2 на користь ПАТ «Банк Камбіо».

Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 17.01.2017 року в задоволенні позовних вимог ПАТ «Банк Камбіо» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на рухоме майно відмовлено у повному обсязі.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 06.04.2017 року рішення Селидівського міського суду Донецької області від 17.01.2017 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 03.07.2019 року рішення Селидівського міського суду Донецької області від 17.01.2017 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 06.04.2017 року скасовано, а справу направлено на новий розгляду до суд першої інстанції.

Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 05.08.2019 року справу прийнято до свого провадження та призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 19.09.2019 року витребувано у ПАТ «Банк Камбіо» платіжні документи (квитанції, касові ордери, інші документи), які підтверджують обставини внесення ТОВ «Торговый дом «Ландорра» 21 вересня 2012 року грошових коштів в розмірі 250 доларів США, зобов`язано Регіональний сервісний центр в Донецькій області МВС України (Донецька область, м. Маріуполь, вул. Нове життя, буд. № 14) надати суду інформацію про реєстрацію транспортного засобу седан марки «Mercedes-Benz», 2008 року випуску, модель S 550, реєстраційний номер НОМЕР_1 , шасі № НОМЕР_2 станом на поточну дату.

Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 17.10.2019 року продовжено строк підготовчого судового засідання у справі.

Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 05.11.2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 23.01.2020 року залучено до участі у справі в якості співвідповідача – ОСОБА_3 .

Представник позивача ПАТ «Банк Камбіо», в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію а судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав до суду клопотання в якому просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі та розглядати справу без його участі.

В судове засідання відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та представник відповідача не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. В матеріалах справи міститься заява представника відповідачів ОСОБА_4 (а.с. 59-65, том 1) в якій останній зазначає, що позовна давність за вимогою, як про стягнення боргу за кредитним договором № 536/02-2010, так і про звернення стягнення за договорами застави транспортних засобів від 15.04.2010 року починає свій перебіг 30 січня 2011 року і закінчується 30 січня 2014 року, тоді як позивач звернувся до суду із позовом 09 вересня 2015 року, тобто із пропуском трирічного строку позовної давності. Крім того зазначив, що в порушення вимог ст. 209 ЦК України та ст. 13 Закону України «Про заставу» договори застави транспортних засобів від 15.04.2010 року нотаріально не посвідчені і таким чином не створюють права та обов`язків сторін. Також, в договорах застави відсутня інформація щодо отримання згоди другого із подружжя на їх укладання. Позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу, який би містив інформацію про загальну суму одержаних ТОВ «Торговый дом «Ландора» коштів кредитної лінії, дату їх одержання та часткового повернення.

В судове засідання відповідач ОСОБА_3 не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – ТОВ «Торговый дом «Ландорра» - в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Дослідивши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд приходить до висновку про те, що позов задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно ст. 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України. За статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з п.п. 3 та 4 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків.

За правилом ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч. 2 ст. 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За правилом ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що 15.04.2010 року між ПАТ «Банк Камбіо» та ТОВ «Торговый дом «Ландора» укладено кредитний договір № 536/02-2010 (а.с. 11-12, том 1).

Відповідно до п. 1.1. та п. 1.2. кредитного договору банк відкриває позичальнику відновлювальну кредитну лінію і надає йому кредитні кошти на поповнення обігових коштів зі сплатою 16% річних із лімітом кредитної лінії, що не може перевищувати 250 000 доларів США.

Відповідно до п. 1.3. кредитного строк повернення кредиту – 30 січня 2011 року.

Відповідно до п. 2.3. нарахування процентів здійснюється щомісячно за період з 26 числа попереднього місяця по 25 число включно поточного місяця та в день повернення кредиту.

Відповідно до п. 2.4. кредитного договору позичальнику повинен сплачувати нараховані проценти в валюті кредиту щомісячно у строк, не пізніше останнього робочого дня поточного місяця та в день повернення кредиту на рахунок № НОМЕР_5 в філії «Донецька дирекція» ПАТ «Банк Камбіо».

Згідно п. 2.5 кредитного договору позичальник доручає банку в разі наявності грошових коштів на своєму рахунку № НОМЕР_6 в філії «Донецька дирекція» ПАТ «Банк Камбіо» в гривні, здійснювати списання процентів та суми кредиту, неустойки (штрафу, мені), та інших платежів в розмірі встановленому договором, при настанні строків платежу та/або заборгованості, що виникла при їх порушенні.

Згідно договору застави транспортного засобу від 15.04.2010 року, укладеного між ПАТ «Банк Камбіо» та ОСОБА_1 , останній є майновим поручителем ТОВ «Торговый дом «Ландора» за кредитним договором № 536/02-2010 від 15.04.2010 року та передає у заставу транспортний засіб – реєстраційний номер НОМЕР_1 , рік випуску 2008, марка Mercedes-Benz, модель S550, тип легковий седан, шасі № НОМЕР_2 , білого кольору, що зареєстрований 23.10.2008 року ВРЕР № 3 м. Донецька УДАІ ГУМВС України в Донецькій області на ім`я ОСОБА_1 (а.с. 13 том № 1).

Згідно договору застави транспортного засобу від 15.04.2010 року, укладеного між ПАТ «Банк Камбіо» та ОСОБА_2 , остання є майновим поручителем ТОВ «Торговый дом «Ландора» за кредитним договором № 536/02-2010 від 15.04.2010 року та передає у заставу транспортний засіб – реєстраційний номер НОМЕР_3 , рік випуску 2007, марка Mercedes-Benz, модель ML 350, тип легковий джип, шасі № НОМЕР_4 , чорного кольору, що зареєстрований 06.03.2007 року ВРЕР № 3 м. Донецька УДАІ ГУМВС України в Донецькій області на ім`я ОСОБА_2 (а.с. 13 том № 1).

Згідно листа Регіонального сервісного центру МВС в Донецькій області № 31/5-8239 від 07.11.2019 року, транспортний засіб – реєстраційний номер НОМЕР_7 , рік випуску 2008, марка Mercedes-Benz, модель S550, тип легковий седан, шасі № НОМЕР_2 , білого кольору, з 28.04.2015 року перереєстрований на ОСОБА_3 .

Відповідно до п. 5.1 договорів застави транспортних засобів, договори набирають чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання позичальником своїх обов`язків по кредитному договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 209 ЦК України (в редакцій на час укладання договорів застави) правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Згідно ч. 4 ст. 209 ЦК України (в редакцій на час укладання договорів застави) на вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути нотаріально посвідчений.

Згідно ст. 13 Закону України «Про заставу» (в редакцій на час укладання договорів застави) договір застави повинен бути укладений у письмовій формі. У випадках, коли предметом застави є нерухоме майно, космічні об`єкти, договір застави повинен бути нотаріально посвідчений на підставі відповідних правоустановчих документів. Нотаріальне посвідчення договору застави нерухомого майна здійснюється за місцезнаходженням нерухомого майна, договору застави космічних об`єктів – за місцем реєстрації цих об`єктів. Законодавством України може бути передбачено й інші випадки нотаріального посвідчення договору застави. Угодою сторін може бути передбачено нотаріальне посвідчення договору застави і в тих випадках, коли це є не обов`язковим в силу законодавства України, але на цьому наполягає одна із сторін.

Таким чином, на день укладання договорів застави від 15.04.2010 року між ПАТ «Банк Камбіо» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 нотаріальне посвідчення договорів застави транспортного засобу не було обов`язковим, у зв`язку з чим, доводи представника відповідачів в цій частині є необґрунтованими.

Відповідно до ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Верховний Суд в своїй постанові від 30.01.2019 року у справі № 522/17826/16-ц зазначив, що відсутність письмової згоди позивача на розпорядження майном, не може бути підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного іншим із подружжя суперечать вимогам законодавства.

Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Верховний суд нагадав про правовий висновок Великої Палати від 21 листопада 2018 року у справі провадження № 14-325цс18), відповідно до якого Верховний Суд відійшов від правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1622цс15, від 27 січня 2016 року у справі №6-1912цс15 та від 30 березня 2016 року у справі № 6-533цс16 про те, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Велика Палата вказала на те, що укладення договору без згоди другого з подружжя свідчить про порушення його форми і відповідно до частини четвертої статті 369, статті 215 ЦК України надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності.

При цьому закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи - контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору.

Таким чином, твердження представника відповідачів щодо неотримання письмової згоди другого із подружжя на укладання договору застави, суд також не приймає до уваги, оскільки доказів щодо визнання недійсними договорів застави від 15.04.2010 року, суду не надано. До того ж, суд звертає увагу, що договори застави транспортних засобів між ПАТ «Банк Камбіо» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 укладалися в один день та в забезпечення одного основного зобов`язання, що в свою чергу може свідчити про отримання згоди ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на укладання вказаних договорів.

Крім того, суд критично ставиться до доводів представника відповідачів щодо відсутності в матеріалах справи доказів, який би містив інформацію про загальну суму одержаних ТОВ «Торговый дом «Ландора» коштів кредитної лінії, дату їх одержання та часткового повернення, оскільки в матеріалах справи міститься виписка/особовий рахунок з 15.04.2010 року по 01.08.2015 року (а.с. 7-10, том № 1), який свідчить про отримання вказаних коштів третьою особою. Крім того, до суду не надано жодних обґрунтованих доказів, що ТОВ «Торговый дом «Ландора» заперечується чи то не визнається факт отримання кредитних коштів у сумі 250 000 доларів США.

Належних і допустимих доказів на підтвердження того, що вказані в договорі кредиту грошові кошти були повернуті кредитору у строк та на умовах, що обумовлені в договорі кредиту від 15.04.2010 року, відповідачами до суд не надано, що свідчить про невиконання позичальником ТОВ «Торговый дом «Ландора» зобов`язання по поверненню кредиту.

В своїй постанові від 7 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 Велика Палата Верховно Суду зазначила, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 7 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 73), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 80), від 5 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (пункт 61), № 522/2201/15-ц (пункт 62) та № 522/2110/15-ц (пункт 61), від 7 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12 (пункт 71), від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (пункт 134), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (пункт 51)).

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи, що під час розгляду справи судом не встановлено підстав для відмови в задоволенні позовних вимог через їх необґрунтованість, суд розглядаючи клопотання представника відповідачів щодо застосування до спірних правовідносин строків позовної давності встановив наступне.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц зазначила, що порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», вжитих у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості й обов`язку особи знати про стан її майнових прав. Тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення його цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести те, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Згідно п. 2.6. кредитного договору сторони домовилися, що заборгованість погашається в такій черговості: неустойка (штраф, пеня) за прострочення повернення кредиту та/або сплату процентів, а також за нецільове використання кредиту; прострочені проценти; прострочені кредитні платежі; поточні проценти; поточні кредитні платежі.

Згідно наданого позивачем розрахунку станом на 01 серпня 2015 року у ТОВ «Торговый дом «Ландора» виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 463 338, 83 доларів США, яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 250 000, 00 доларів США та заборгованості за відсотками у розмірі 213 338, 83 доларів США. Банком, починаючи з 25 квітня 2010 року щомісячно нараховувалась сума процентів за користування кредитом більше 3 тисяч доларів США (а.с. 5-6, том № 1).

Крім того, з розрахунку також видно, що за кредитним договором тільки 15.04.2010 року, тобто в день укладення кредитного договору, сплачено проценти за користування кредитом в сумі 1205,48 доларів США. 21.09.2012 року ТОВ «Торговый дом «Ландора» було сплачено процентів на суму 250,00 доларів США, яку банком віднесено на нараховану суму процентів за період з 26.05.2012 року по 25.06.2012 року, тоді як загальна сума заборгованості за процентами за вказаний період складає 3 444,45 доларів США.

Таким чином, умовами кредитного договору передбачено виконання грошових зобов`язань у вигляді періодичних щомісячних платежів (сплата процентів, що є складовою частиною кредитного договору). Відносно поточних кредитних платежів кредитним договором не передбачено виконання цього грошового зобов`язання у вигляді періодичних щомісячних платежів.

Суд звертає увагу, що згідно п. 2.1. кредитного договору ПАТ «Банк Камбіо» відкрив ТОВ «Торговый дом «Ландора» два рахунки, а саме: № НОМЕР_8 – для обліку кредиту та № НОМЕР_9 – для обліку нарахованих процентів.

Слід також зауважити, відповідно до п.п. 3.3.2. позичальник був зобов`язаний повернути кредит в валюті кредиту не пізніше строку, зазначеного в п. 1.3. цього договору, на рахунок № НОМЕР_8 .

З розрахунку заборгованості вбачається, що жодного платежу на погашення поточних кредитних платежів або по простроченим платежам не здійснювалось. Тому перебіг строку позовної давності сплив 31 січня 2014 року. До суду з позовом про стягнення як основної суми боргу так і нарахованих процентів, як встановлено судом першої інстанції, позивач звернувся 29 серпня 2015 року, тобто з пропущенням строку позовної давності, на застосуванні якої наполягала сторона відповідачів.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (№o. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В пунктах 91-93 постанови Велика Палата Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (провадження № 14-10цс18) відступлено від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 2 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15, та зроблено висновок, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з ч. 5 ст. 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

В постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 3-269гс16 зроблено висновок, що «до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій».

В постанові Верховного Суду України від 8 листопада 2017 року у справі № 6-2891цс16 вказано, що «відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново. Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2018 року в справі № 161/15679/15-ц (провадження № 61-765св18) міститься висновок по застосуванню ч. 1 ст. 264 ЦК України та вказано, що з тлумачення цієї норми слідує, що вона пов`язує переривання позовної давності з будь-якими активними діями зобов`язаного суб`єкта (боржника). При цьому не виключається й випадку коли переривання перебігу позовної давності буде відбуватися внаслідок визнання боргу, що здійснюється іншими суб`єктами, якщо на це була виражена воля боржника. Тобто коли боржник виражає свою згодою чи уповноважує на це відповідного іншого суб`єкта».

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно зі ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, в силу частини третьої цієї статті після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

При цьому, якщо виконання зобов`язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Враховуючи вищевикладену правову позицію, надаючи оцінку встановленим в судовому засіданні обставинам справа та приведеному позивачем розрахунку заборгованості, суд приходить до висновку, що нарахування ПАТ «Банк Камбіо» заборгованості зі сплати процентів за кредитним договором починаючи з 31 січня 2011 року є необґрунтованою, оскільки після 30 січня 2011 року права та інтереси підлягають захисту в порядку статті 625 ЦК України

Слід також зауважити, що позивачем в судове засідання не надано жодного належного та допустимого доказу, що сплата вищевказаної суми здійснювалася саме ТОВ «Торговый дом «Ландора» та те, що банком не було здійснено самостійне договірне списання коштів боржника відповідно до п. 2.5., з рахунку № НОМЕР_6 , що по своїй суті також не перериває строків позовної давності.

Таким чином, в судовому засіданні належними та допустимими доказами, факт здійснення платежів ТОВ «Торговый дом «Ландора» на погашення поточних кредитних платежів або по простроченим платежам за кредитним договором № 536/02-2010 від 15.04.2010 року, не підтверджено.

Згідно ч. 3, 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. ч. 5, 6 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Стандарт доказування, тобто ступінь доведеності обставин справи сторонами є питанням досить складним для Суду, яке він вирішує у кожній справі окремо. Загальне правило, сформульоване у рішенні по справі Ireland v. the United Kingdom (5310/71, § 161, 18 January 1978) наступним чином: оцінюючи докази Суд застосовуватиме стандарт доказування «поза розумним сумнівом», але додає, що такий доказ може слідувати з співіснування достатньо сильних, чітких та узгоджених припущень або інших схожих неспростованих презумпцій факту. В цьому контексті поведінка Сторін при отриманні доказу також приймається до уваги.

При вирішенні справи суд звертає увагу на викладені в постанові Верховного Суду від 03.07.2019 року висновки та вказівки.

Зокрема, судом неодноразово надавалася змога позивачу надати в судове засідання письмові докази (платіжні документи, в тому числі квитанції, касові ордери, інші документи), які підтверджують обставини внесення ТОВ «Торговый дом «Ландорра» 21 вересня 2012 року грошових коштів в розмірі 250 доларів США, які б надавали можливість суду ідентифікувати цільове призначення вказаного платежу та вказані документи витребовувалися і за ухвалою суду, натомість інших доказів, окрім вищевказаного розрахунку, суду не надано.

Суд вважає, що позивач пропустив строк позовної давності, оскілки в межах загального строку позовної давності про стягнення основного боргу - тіла кредиту і процентів, за його користування (ст. 257 ЦК України), за спливом якого спливла і спеціальна позовна давність до додаткової вимоги - про стягнення неустойки (ст. 258 ЦК України), а саме до 31 січня 2014 року, позивач до суду з позовом не звернувся, пред`явивши його лише 29 серпня 2015 року (згідно штампу на поштовому конверті).

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог ПАТ «Банк Камбіо», в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію, до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про звернення стягнення на рухоме майно слід відмовити, у зв`язку із спливом строку позовної давності.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 253, 256, 264, 266, 526, 530, 536, 610, 1054 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 76, 81, 141, 258, 259, 265, 268 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Банк Камбіо», в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію, до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговый дом «Ландорра», про звернення стягнення на рухоме майно, - відмовити у повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького апеляційного суду через Селидівський міський суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а після початку її функціонування, безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: Публічне акціонерне товариство «Банк Камбіо», в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію, юридична адреса – 01001, м. Київ, вул. Заньковецької/Станіславського, буд. № 3/1, код за ЄДРПОУ 26549700.

Відповідачі:

1) ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_10 ;

2) ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_11 ;

3) ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_3 ;

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговый дом «Ландорра», юридична адреса: 83001, Донецька область, м. Донецьк, пр. Ілліча, буд. № 13.

Повний текст рішення виготовлено 04 грудня 2020 року

Суддя Н.О. Хацько