Рішення № 93304514, 25.11.2020, Самарський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/8241/19

Провадження № 2/206/1276/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2020 року Самарський районний суд м. Дніпропетровська

у складі:

головуючий суддя Маштак К.С.

за участю:

секретаря судового засідання Гергіль Ю.І.

відповідача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпро цивільну справу за позовом Державного закладу «Дніпропетровська медична академія Міністерства охорони здоров`я України» до ОСОБА_3 про стягнення витрат на навчання, -

І. Стислий виклад позиції позивача та заперечення відповідача та її представника.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі рішення приймальної комісії від 10.08.2009, наказом ректора ДЗ «ДМА» від 10.08.2009 № 500-ос ОСОБА_4 зараховано на перший курс Дніпропетровської державної медичної академії. 01.09.2009 між позивачем та відповідачем укладено угоду про підготовку фахівців з вищою освітою № 161. Згідно з умовами укладеної угоди відповідач зобов`язалася прибути після закінчення вищого закладу освіти на місце направлення і відпрацювати не менше трьох років, а у разі відмови їхати за направленням – відшкодувати відповідно до державного бюджету вартість навчання в установленому порядку. Після завершення навчання, відповідач була зарахована до очної інтернатури та працювала на посаді лікаря-інтерна в комунальному закладі «Дніпропетровська обласна лікарня ім. І.І. Мечникова». Відповідач була відрахована з посади лікаря-інтерна та відрахована з очної інтернатури, як така, що розірвала угоду про проходження інтернатури. Відповідно до розрахунку грошових коштів, які підлягають поверненню за навчання за державним замовленням, всього витрачено з державного бюджету на навчання відповідача 121450,19 грн. В зв`язку із чим, представник позивача просив стягнути з ОСОБА_4 на користь Державного закладу «Дніпропетровська медична академія Міністерства охорони здоров`я України» витрати на навчання у розмірі 121450,19 грн. та витрати на судовий збір.

Відповідач та представник відповідача в судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог.

Відповідач додатково зазначили, що під час закінчення навчання та випуску, відповідач була вагітна. ІНФОРМАЦІЯ_1 в неї народився син ОСОБА_5 , у зв`язку з вагітністю та пологами вона пішла у відпустку по догляду за дитиною. В подальшому її було поновлено в інтернатурі у зв`язку із припиненням відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. 17.10.2018 її було відраховано з посади лікаря-інтерна на підставі додаткової угоди від 16.10.2018 про розірвання угоди про проходження інтернатури, в який зазначено, що відповідач та заклад охорони здоров`я дійшли згоди про звільнення її за власним бажанням та розірвати угоду про проходження інтернатури та відпрацювання трьох років після закінчення інтернатури. Відповідачем було компенсовано вартість навчання в інтернатурі в розмірі 6130,00 грн. В даному випадку обов`язок на відпрацювання не виникає, оскільки направлення на роботу відповідачу не видавалось, не було укладено трудового договору із замовником. Видана їй довідка про самостійне працевлаштування надає їй право самостійно визначитись з місцем роботи та не породжує наслідків у вигляді компенсації до державного бюджету коштів за навчання у зв`язку з не відпрацюванням трьох років, на підтвердження чого відповідач надала відповідні докази.

ІІ. Заяви, клопотання. Інші процесуальні дії у справі.

25.11.2019 до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська надійшла дана позовна заява, яка була передана за підсудністю до Самарського районного суду м. Дніпропетровська.

23.01.2020 матеріали позовної заяви надійшли до Самарського районного суду м. Дніпропетровська.

27.01.2020 ухвалою судді було відкрито провадження у справі та призначено проведення підготовчого засідання на 26.02.2020.

26.02.2020 та 26.03.2020 до канцелярії суду надійшли заяви представника позивача щодо розгляду справи без його участі та ухвалення заочного рішення.

15.04.2020 судом ухвалено заочне рішення суду.

19.10.2020 відповідач звернулася до суду із заявою про перегляд заочного рішення та додатками до неї. Того ж дня, відповідач подала до суду заяву про забезпечення позову шляхом зупинення виконавчого провадження.

20.10.2020 судом відмовлено в задоволенні заяви відповідача про забезпечення позову шляхом зупинення виконавчого провадження по даній цивільній справі.

20.10.2020 судом поновлено пропущений строк для подання заяви про перегляд заочного рішення суду, прийнято заяву відповідача про перегляд заочного рішення до розгляду, розгляд заяви призначено на 28.10.2020.

28.10.2020 на електрону адресу суду надійшла заява від представника позивача про перенесення судового засідання, в задоволення якої судом було відмовлено.

28.10.2020 судом заяву відповідача ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення задоволено, заочне рішення від 15.04.2020 у цивільній справі № 204/8241/19 скасовано, призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження на 25.11.2020.

24.11.2020 від представника позивача надійшла заява про перенесення судового засідання.

25.11.2020 судом відмовлено в задоволенні заяви представника позивача про перенесення судового, заслухано вступні слова відповідача та представника відповідача, досліджено письмові докази, які містяться в матеріалах справи.

25.11.2020 оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Відповідно до витягу з ЄДРПОУ та витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності Державного закладу «Дніпропетровська Медична академія Міністерства охорони здоров`я України» (ДЗ «ДМА») є вища освіта (а.с. 26-28, 32-36).

Судом встановлено, що згідно копії наказу ректора ДДМА від 10.08.2009 № 500-ОС, відповідач була зарахована на 1 курс ДДМА на спеціальність «Лікувальна справа» (а.с. 14-15).

Згідно копії угоди про підготовку фахівців з вищою освітою № 161 від 01.09.2009, відповідач зобов`язалась прибути після закінчення вищого навчального закладу на місце направлення і відпрацювати не менше трьох років, у разі відмови їхати за призначенням зобов`язалась відшкодувати до державного бюджету вартість навчання в установленому порядку. Угода набирає чинності з моменту підписання і діє до 30.06.2014 (а.с. 6).

Після укладення шлюбу, відповідач змінила своє прізвище ОСОБА_6 на ОСОБА_7 , що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_8 , копією свідоцтва про шлюб від 14.11.2014 виданого Красногвардійським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції, серії НОМЕР_2 , копією паспорта серії НОМЕР_3 на ім`я ОСОБА_9 та копіями карток платника податків на ім`я ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , згідно яких зазначено ідентифікаційний номер НОМЕР_4 (а.с. 7-12).

Відповідно до копії наказу ректора ДЗ «Дніпропетровська медична академія МОЗ України» № 359ос, студентці ОСОБА_8 внесено зміни в особисту справу і документацію та змінено прізвище на прізвище ОСОБА_7 (а.с. 13).

Згідно копії наказу № 1116-о від 27.07.2015 «Про зарахування в інтернатуру ОСОБА_9 , останню зараховано у КЗ «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім. І.І. Мечнікова» на посаду лікаря-інтерна зі спеціальністю «Внутрішні хвороби» з 01.08.2015 по 31.07.2017 (а.с. 109-110).

ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_1 народився син ОСОБА_10 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 (а.с. 98).

Рішенням Красногвардійского районного суду м. Дніпропетровська від 16.12.2016 розірвано шлюб, зареєстрований 14 листопада 2014 року Красногвардійським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції, актовий запис № 1849, між ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_9 після розірвання шлюбу відновлено дошлюбне прізвище – « ОСОБА_6 » (а.с. 95).

03.08.2015 ОСОБА_4 прийнято для проходження інтернатури за спеціальністю «Внутрішні хвороби» до відділення діалізу (хронічного гемодіалізу і амбулаторного діалізу) на посаду лікаря-інтерна, а 17.10.2018 відраховано з даної посади, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_6 (а.с. 111).

Згідно копії наказу № 493-0 від 16.05.2018 «Про поновлення в інтернатурі ОСОБА_11 », останню поновлено в інтернатурі за спеціальністю «Внутрішні органи» з 01.08.2018 (а.с. 107-108).

Згідно копії додаткової угоди про розірвання угоди про проходження інтернатури та відпрацювання трьох років після закінчення інтернатури № 493-0 від 16.05.2018, укладеної між КЗ «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім. І.І. Мечнікова» та ОСОБА_8 , Заклад охорони здоров`я та лікар (провізор)-інтерн у зв`язку з власним бажанням дійшли згоди розірвати угоди про проходження інтернатури та відпрацювання трьох років після закінчення інтернатури № 493-0 від 16.05.2018. Лікар (провізор) – інтерн зобов`язується відшкодувати вартість навчання в інтернатурі та компенсувати закладу охорони здоров`я всі витрати, пов`язані з навчанням в інтернатурі у розмірі 6130 грн. З моменту набрання чинності цією Додатковою угодою зобов`язання між закладом охорони здоров`я та лікарем (провізором) – інтерном, що виникли з угоди про проходження інтернатури та відпрацювання трьох років після закінчення інтернатури, припиняються. Угода набирає чинності з моменту відшкодування лікарем (провізором) – інтерном всіх витрат, пов`язаних з навчанням в інтернатурі (а.с. 103-104).

Наказом ДЗ «ДМА» № 779ос від 30.08.2018, ОСОБА_4 зараховано до очної частини інтернатури на кафедру мікробіології, вірусології, імунології та епідеміології (фах: епідеміологія) (а.с. 18-20).

Згідно копії квитанції № 486 до прибуткового касового ордера від 11.10.2018, ОСОБА_8 сплатила на рахунок КЗ «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім. І.І. Мечнікова» кошти у розмірі 6130 грн. (а.с. 105).

Згідно копії довідки про надання можливості самостійно працевлаштуватися № 164, випускниці ОСОБА_9 , яка закінчила Державний заклад «Дніпропетровська медична академія МОЗ України» у 2015 році, надано можливість влаштуватися на роботу самостійно у зв`язку з сімейними обставинами (а.с. 106).

Наказом в.о. директора Департаменту охорони здоров`я Дніпропетровської обласної державної адміністрації № 1537-о від 17.10.2018 «Про відрахування ОСОБА_8 » відповідача відраховано з посади лікаря-інтерна зі спеціальності «Внутрішні хвороби» (а.с. 22).

Наказом ДЗ «ДМА» № 1062ос від 22.10.2018 «Про відрахування (очна частина інтернатури бюджетна основа)», відповідача відраховано з очної частини інтернатури з 22.10.2018, як таку, що розірвала угоду про проходження інтернатури та відрахована з посади лікаря-інтерна за наказом ДОЗ на підставі додаткової угоди від 16 жовтня 2018 року про розірвання угоди про проходження інтернатури, квитанції від 11 жовтня 2018 року про відшкодування втрат, пов`язаних з навчанням в інтернатурі, заяви ОСОБА_8 від 16 жовтня 2018 року (а.с. 21-23).

Відповідно до розрахунку грошових коштів, які підлягають поверненню за навчання за державним замовленням, з державного бюджету на навчання студента медичного факультету ДЗ «ДМА» ОСОБА_4 з 2009 року по 2015 рік та з 2018 року по 2019 рік всього витрачено 121450,19 грн. (а.с. 24).

Згідно копії листа деканату факультету післядипломної освіти ДЗ «ДМА» № 441-Д від 22.01.2019, ОСОБА_12 було повідомлено щодо відрахування ОСОБА_4 з інтернатури, як таку, що розірвала угоду про проходження інтернатури (а.с. 25).

05.07.2019 між ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 укладено шлюб, прізвище ОСОБА_6 змінено на « ОСОБА_14 », що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_7 (а.с. 97).

ІНФОРМАЦІЯ_6 у ОСОБА_1 народився син ОСОБА_15 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_8 (а.с. 99).

ІV. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного представником позивача, відповідача та представника відповідача щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Приписами ч. 1 ст. 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з вимогами ст. 610 ЦК України порушення зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання, відповідно до ст. 611 ЦК України, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до Наказу Міністерства охорони здоров`я України № 367 від 25.12.1997 «Про затвердження Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням» (далі - Порядок) випускник державного вищого медичного (фармацевтичного) закладу освіти III - IV рівнів акредитації, якому після навчання в інтернатурі присвоєно кваліфікацію лікаря (провізора)-спеціаліста і який працевлаштований на підставі направлення на роботу, вважається молодим спеціалістом протягом трьох років з моменту укладення ним трудового договору із замовником. Період навчання в інтернатурі до цього терміну не входить.

Згідно п. 20. Порядку, вручення випускникові диплома про закінчення вищого закладу освіти, направлення на роботу (додаток 3) та видача належних йому коштів, які перераховані до вищого закладу освіти замовником, здійснюється протягом семи днів після закінчення ним вищого закладу освіти. Направлення на роботу є підставою для укладення трудового договору між випускником і замовником.

Згідно п. 5 Положення керівники вищих закладів освіти після зарахування осіб на навчання за державним замовленням укладають з ними угоду за формою, уміщеною в додатку 1.

На керівників вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти покладається персональна відповідальність за своєчасне вручення випускникові диплома, направлення на роботу або довідки про надання можливості самостійного працевлаштування.

Згідно п. 21. Порядку випускник повинен прибути до місця призначення у термін, визначений у направленні на роботу. Незгода випускника з рішенням комісії з працевлаштування випускників не звільняє його від обов`язку прибути на роботу за призначенням.

У разі, якщо він не прибув за направленням або відмовився приступити до роботи за призначенням з причин, не зазначених у п. 9 та 18 цього Порядку, чи його звільнено з ініціативи власника або уповноваженого ним органу за порушення трудової дисципліни або звільнено за власним бажанням протягом навчання в інтернатурі та трьох років після закінчення останньої, він зобов`язаний відшкодувати у встановленому порядку відповідно до державного або місцевого бюджетів вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати.

Відповідно до п. 9 Порядку розірвати угоду, передбачену пунктом 5 цього Положення, випускник має право з таких причин: встановлення інвалідності І або П групи, внаслідок чого випускник не може стати до роботи за місцем призначення; встановлення інвалідності І або II групи у дружини (чоловіка) випускника, у одного з батьків (або осіб, які замінюють батьків) випускника; якщо випускник - вагітна жінка, мати або батько, які мають дитину у віці до трьох років або дитину, яка згідно з медичним висновком потребує догляду (до досягнення нею шестирічного віку); одинока мати або батько, які мають дитину до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; у разі проходження чоловіком (дружиною) військової служби (крім строкової), в тому числі за контрактом, на посадах рядового, сержантського й старшинського складу, прапорщиків, мічманів та офіцерів у Збройних Силах, Національній гвардії, Прикордонних військах, Службі безпеки, а також інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, та служби в органах внутрішніх справ поза місцем розташування замовника; у разі вступу випускників вищих закладів освіти І - II рівнів акредитації до вищих закладів освіти III - IV рівнів акредитації. У цих випадках за рішенням комісії з працевлаштування випускників видається довідка про надання можливості самостійного працевлаштування.

Судом встановлено, що у зв`язку з тим, що під час закінчення навчання та випуску, відповідач була вагітна та ІНФОРМАЦІЯ_1 в неї народився син ОСОБА_5 , що підтверджується матеріалами справи та за цими обставинами на підставі п.п. 3 п. 9 Положення, угода № 161 про підготовку фахівців з вищою освітою від 01.09.2009 була розірвана та відповідачу була видана Довідка про надання можливості самостійного працевлаштування № 164.

Постанова КМУ від 22 серпня 1996 р. № 992 «Про Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням» втратила чинність на підставі Постанови КМУ № 376 від 31.05.2017, яка містила аналогічний порядок розірвання угоди та підстави відшкодування випускниками вартості навчання, що і в чинному на сьогоднішній день Порядку.

Пункт 14 Постанови КМУ № 992 та п. 21 Положення № 367 від 25.12.1997 містить вичерпний перелік підстав за яких виникає зобов`язання з компенсації вартості навчання.

Так, відповідно до п. 21 Положення випускник повинен прибути до місця призначення у термін, визначений у направленні на роботу. Направлення видається закладом освіти, де чітко вказується заклад охорони здоров`я, де особа має відпрацювати три роки. Зобов`язання відшкодування вартості навчання виникає якщо особа: 1) не прибув за направленням або відмовився приступити до роботи за призначенням з причин, не зазначених у п. 9 та 18 цього Порядку; 2) звільнено з ініціативи власника або уповноваженого ним органу за порушення трудової дисципліни або звільнено за власним бажанням протягом навчання в інтернатурі та трьох років після закінчення останньої.

Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Згідно ст. 53 Конституції України, громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.

У пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» судам роз`яснено: оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акту з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії.

Отже, в даному випадку обов`язок на відпрацювання не виникає, оскільки було укладено додаткову угоди про розірвання угоди про проходження інтернатури та відпрацювання трьох років після закінчення інтернатури та відповідно направлення на роботу відповідачу не видавалось, отже і зобов`язання з`явитись та роботі та приступити до виконання обов`язків також не виникло. Окрім цього, з відповідачем не було укладено трудового договору із замовником.

Тобто, в даному випадку положення п. 21 Наказу Міністерства охорони здоров`я України № 367 від 25.12.1997 «Про затвердження Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням» не застосовується, адже угоду було розірвано на підставі п. 9 цього Порядку, що є законної підставою для розірвання угоди, передбаченої п. 5 Порядку без подальшого відшкодування вартості навчання.

Видана відповідачу довідка про самостійне працевлаштування надає їй право самостійно визначитись з місцем роботи та не породжує наслідків у вигляді компенсації до державного бюджету коштів за навчання у зв`язку з невідпрацюванням трьох років.

У Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів першої палати Касаційного цивільного суду у справі № 607/368/17-ц від 31.10.2018, яке позивач використав у якості судового прецеденту в аналогічній справі, містяться зовсім інші фактичні обставини: особа була направлена на роботу за розподілом на підставі направлення та з нею укладено трудову угоду з медичною установою, а тому дана судова практика не може бути враховано судом при вирішенні даної цивільної справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 64 Закону України «Про вищу освіту», випускники закладів вищої освіти вільні у виборі місця роботи, крім випадків, передбачених цим Законом. Заклади вищої освіти не зобов`язані здійснювати працевлаштування випускників. Держава у співпраці з роботодавцями забезпечує створення умов для реалізації випускниками закладів вищої освіти права на працю, гарантує створення рівних можливостей для вибору місця роботи, виду трудової діяльності з урахуванням здобутої вищої освіти та суспільних потреб.

Зобов`язання з відпрацювання три роки на підставі угоди було передбачено ч. 2 ст. 52 Закону України «Про освіту» від 23 травня 1991 року № 1060-ХП, якою визначено, що випускники вищих навчальних закладів, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направляються на роботу і зобов`язані відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частина 2 статті 52 Закону України «Про освіту» була виключена на підставі Закону України «Про вищу освіту» № 1556-VII від 01.07.2014.

Відповідно до ст. 52 Закону України «Про освіту», на виконання Указу Президента України від 23 січня 1996 року № 77 «Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів», в редакції Указу Президента України від 16 травня 1996 року № 342/96 та ст. 197 Кодексу законів про працю України розроблено Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 року № 992.

Колегія суддів ВАС України в своїй постанові від 20.07.2017 у справі № 2а/2470/513/12 встановила, що Постанова № 992 не є тим нормативним актом, що встановлює обов`язок для випускників вищих навчальних закладів, які навчаються за кошти державного бюджету, відшкодувати вартість навчання, оскільки Законами № 2984-ІІІ і № 1060- ХІІ такого обов`язку не передбачено.

Окрім того, п. 14 Порядку хоча і зобов`язує випускника відшкодувати вартість навчання, проте на виконання цього ж порядку Міністерство фінансів разом з Міністерством освіти і науки, Міністерством економічного розвитку і торгівлі, Міністерством юстиції та Національним банком не розробило і не затвердило Порядок визначення та відшкодування випускниками вартості навчання у разі порушення ними умов про працевлаштування.

Відсутність Порядку визначення та відшкодування випускниками вартості навчання у разі порушення ними умов про працевлаштування унеможливлює визначення розміру вартості навчання, методологію встановлення сум, які можуть бути відшкодовані до державного бюджету, які витрати компенсувати замовникові, а відтак виключає можливість застосування до цих відносин положення Закону України «Про освіту» № 1060-ХІІ та Постанови № 992 в частині відшкодування вартості навчання та витрат.

Наведені висновки узгоджуються із діями законодавця, який Законом України від 01 липня 2014 року № 1556-VII вніс зміни у Закон України «Про освіту» від 23 травня 1991 року № 1060-ХІІ.

Зокрема, ч. 2. ст. 52 Закону України «Про освіту», якою визначався обов`язок відпрацювати три роки, виключено, чим усунено розбіжності в законодавстві щодо обов`язку відпрацювати за направленням.

Як вказав Конституційний суд України у Рішенні від 04.03.2004 року № 5-рп/2004, положення частини 3 ст. 53 Конституції України «держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах» необхідно розуміти так, що безоплатність освіти як конституційна гарантія реалізації права на освіту означає можливість здобуття освіти в державних і комунальних навчальних закладах без внесення плати у будь-якій формі за освітні послуги визначених законодавством рівня, змісту, обсягу і в межах тих видів освіти, безоплатність яких передбачена частиною третьою статті 53 Конституції України.

ВАС України при розгляді справи № К/800/52516/13, застосовуючи вказані конституційні норми, у своїй ухвалі від 10.07.2014 року зазначив, що обов`язковість відпрацювання або відшкодування вартості навчання випускниками вищого навчального закладу призводить до порушення їхнього конституційного права на працю, що вільно обирається або на яку вони вільно погоджуються, та порушення права на безоплатність вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах.

В ухвалі ВАСУ від 17.06.2014 року по справі №К/800/62070/13 (ЄДРСРУ №39439530) встановлено: «суд знаходить вірним висновок судів попередніх інстанцій, що навчальні заклади не мають права вимагати матеріальну компенсацію від студентів, які після навчання не відпрацювали три роки у державних установах. Будь-які матеріальні претензії до випускника вищого навчального закладу, підготовка якого здійснювалась за державним замовленням, є неправомірними, оскільки на сьогоднішній день відсутні правові механізми, які б зобов`язували студента відшкодувати до державного бюджету вартість навчання».

Між тим, положення Закону України «Про освіту» від 23.05.1991 року №1060-ХІІ та Закону України «Про вищу освіту» від 17.01.2002 року № 2984-III не містять зобов`язальних норм права щодо відшкодування випускником до державного бюджету вартості навчання у випадку, встановленому у п.14 Порядку, як і не містять делегованої норми права на прийняття Кабінетом Міністрів України положень про відшкодувати вартості навчання.

Відсутність у вказаних законах обов`язку про відшкодування випускником вартості навчання є логічним виконанням положень ч. 3 ст. 53 Конституції України, якою встановлено, що держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.

Окрім цього, слід зазначити, що згідно ч. 1 ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Пунктами 2, 4 частини 2 статті 43 ЦПК України передбачено, що учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи та подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

За введення суду в оману щодо фактичних обставин справи винні особи несуть відповідальність, встановлену законом (ч. 4 ст. 43 ЦПК України).

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 44 ЦПК України, залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, а саме за подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер.

Так, представник позивача звертаючись до суду із даним позовом не додав до нього документи, які мали істотне значення для правильного вирішення даного спору, а саме копію додаткової угоди про розірвання угоди про проходження інтернатури та відпрацювання трьох років після закінчення інтернатури № 493-0 від 16.05.2018 та копію довідки про надання можливості самостійно працевлаштуватися № 164, тим самим приховавши дані докази, що потягло за собою наслідки у вигляді ухвалення рішення щодо задоволення позову, арешту коштів та майна відповідача.

Таке недбале ставлення до своїх процесуальних обов`язків представника позивача свідчить про некомпетентність, яка недопустима в реаліях сьогодення та повинна присікатися в установленому законом порядку.

При цьому, відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частинами 2, 3 статті 12 ЦПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності з частинами 1, 3 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За правилами, встановленими статтею 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

За змістом частини 2 статті 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частинами 1, 5 статті 81 ЦПК України, визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Враховуючи вищевикладені норми чинного законодавства, вислухавши доводи відповідача та її представника, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази, суд приходить до обґрунтованого висновку, що в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити повністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з тим, що у задоволенні позову відмолено повністю, судовий збір необхідно покласти на позивача.

Крім цього, відповідно до вимог ч. 2 ст. 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, отже суд приходить до обґрунтованого висновку про необхідність стягнення з позивача на користь відповідача витрати, понесені нею щодо сплати судового збору за заявою про перегляд заочного рішення.

На підставі вищевикладеного та керуючись порядком працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 25 грудня 1997 року № 367, постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 року № 992 «Про порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням», ст. ст. 43, 53 Конституції України, ст. 52 ЗУ «Про освіту», ст.ст. 11, 15, 16, 509, 525, 526, 610, 611, 625 ЦК України, ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76, 81, 141, 258, 264-265 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову Державного закладу «Дніпропетровська медична академія Міністерства охорони здоров`я України»(місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Володимира Вернадського, 9, ЄДРПОУ 02010681) до ОСОБА_3 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) про стягнення витрат на навчання - відмовити повністю.

Стягнути з Державного закладу «Дніпропетровська медична академія Міністерства охорони здоров`я України» на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору за подання до суду заяви про перегляд заочного рішення у розмірі 420,40 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції, що відповідає приписам пункту 15, підпункту 15.5 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 04.12.2020.

Головуючий суддя: К.С. Маштак