Рішення № 93299623, 04.12.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 грудня 2020 року м. Київ № 761/46796/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Келеберди В.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

Обставини справи:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ПФУ в місті Києві), в якому просить:

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у призначенні пенсії за вислугою років, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»;

- зобов`язати ГУ ПФУ в місті Києві призначити позивачу пенсію за вислугою років, відповідно до ст. 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», починаючи з 13.02.2018 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач зазначає, що він має право на призначення пенсії за вислугу років, відповідно до ст. 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», адже на момент звільнення зі служби в поліції календарна вислуга останнього становить 23 роки 06 місяців 11 днів.

Ухвалою суду від 24.02.2020 року відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та запропоновано відповідачу надати відзив протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі.

11.09.2020 року відповідач скористався своїм правом, передбаченим статтею 162 КАС України, та подав до суду відзив на позовну заяву, у якому заперечував проти задоволення позову з підстав, викладених у відзиві.

Обставини, встановлені судом:

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ та Національної поліції України.

Відповідно до наказу №114 о/с від 22.02.2016 року НП України підполковника поліції ОСОБА_1 , начальника сектору Департаменту превентивної діяльності, звільнено зі служби в поліції, згідно з п. 5 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію», через службову невідповідність, починаючи з 22.02.2016 року (а.с.10).

Підставою для видачі відповідного наказу став висновок атестаційної комісії від 12.01.2016 року та висновок Центральної апеляційної атестаційної комісії від 01.02.2016 року.

Позивач, не погоджуючись з вищевказаним наказом та вважаючи своє звільнення незаконним, звернувся до суду з позовом.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.11.2017 року в справі № 826/3409/16, яка набрала законної сили 19.04.2018 року відповідно до постанови Київського апеляційного адміністративного суду, адміністративний позов ОСОБА_1 до Центральної атестаційної комісії Національної поліції України, Центральної апеляційної атестаційної комісії Національної поліції України про визнання протиправними та скасування рішень та наказу, поновлення на посаді, стягнення коштів задовольнити частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Центральної атестаційної комісії №1 Апарат НП, оформлене протоколом ОП №15.00000125.0000901 від 12 січня 2016 року в частині, що стосується ОСОБА_1 про невідповідність займаній посаді та звільнення із служби в поліції через службову невідповідність.

Визнано протиправним та скасовано рішення Центральної апеляційної атестаційної комісії, оформлене протоколом від 01 лютого 2016 року, в частині відхилення скарги ОСОБА_1 .

Визнано протиправним та скасовано наказ Національної поліції України №114 о/с від 22 лютого 2016 року, в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника сектору Департаменту превентивної діяльності Національної поліції України з 23 лютого 2016 року.

Стягнуто з Національної поліції України на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 237 630,00 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

На виконання вищевказаних судових рішень, наказом НП України від 18.01.2018 року № 37 о/с скасовано наказ НП України №114 о/с від 22.02.2016 року про звільнення ОСОБА_1 та поновлено останнього на посаді починаючи з 23.02.2016 року (а.с.11).

Наказом НП України від 12.02.2018 року №116 о/с ОСОБА_1 було звільнено зі служби в поліції з 12.02.2018 року, на підставі п. 7 (за власним бажанням) ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (а.с.11).

Відповідно до вказаного наказу, стаж служби позивача на день звільнення в календарному обчисленні складав 23 роки 01 місяць 01 день; вислуга років у пільговому обчисленні - 00 років 01 місяць 11 днів.

Позивач, не погоджуючись з вищевказаним наказом та вважаючи, що відповідачем помилково визначено тривалість стажу служби в поліції 23 роки 01 місяць 01 день, звернувся до суду з позовом.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.11.2018 року в справі № 826/3892/18, яке набрало законної сили 30.07.2019 року відповідно до постанови Шостого апеляційного адміністративного суду, адміністративний позов ОСОБА_1 до Національної поліції України задоволено частково.

Визнано протиправними дії Національної поліції України щодо визначення тривалості стажу служби ОСОБА_1 в поліції 23 роки 1 місяць 1 день, зазначеного в наказі від 12.02.2018 року № 116 о/с.

Визнано протиправним і скасовано наказ Національної поліції України від 12.02.2018 року № 116 о/с в частині визначення стажу служби ОСОБА_1 в поліції для виплати надбавки за вислугу років та одноразової грошової допомоги при звільнення зі служби в поліції - 23 роки 01 місяць 01 день.

Зобов`язано Національну поліцію України здійснити перерахунок виплачених ОСОБА_1 коштів при звільненні, враховуючи стаж його служби в поліції 23 роки 06 місяців 11 днів.

Зобов`язано Національну поліцію України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.03.2018 року про призначення пенсії за вислугу років та виконати вимоги пункту 12 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 № 3-1.

Визнано протиправними дії Національної поліції України щодо розгляду отриманого 16.02.2018 року звернення ОСОБА_1 з порушенням установленого Законом України «Про звернення громадян» 15-денного строку та не в повному обсязі.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

28.10.2019 року ОСОБА_1 звернувся до пенсійного органу із заявою в якій просив повідомити його про результат розгляду матеріалів про призначення пенсії позивача за вислугою років.

Листом від 14.11.2019 року № 277998/02 ГУ ПФУ в місті Києві повідомило заявника про відсутність правових підстав для призначення пенсії за вислугу років, у зв`язку з відсутністю календарної вислуги років, яка встановлена на законодавчому рівні (а.с.40-41).

Вважаючи протиправною відмову відповідача у призначенні пенсії за вислугу років, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом за захистом свого порушеного права.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.

Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Відповідно до ч. 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, який регулює правовідносини у даній справі є Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ (далі - Закон № 2262-ХІІ) (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, осіб начальницького і рядового складу Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом визначено положеннями Закону № 2262-ХІІ.

Пунктом «б» статті 1-2 Закону № 2262-ХІІ передбачено, що право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, поліцейські, особи начальницького складу податкової міліції, особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, особи начальницького і рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту.

Згідно пункту «а» частини першої статті 12 Закону № 2262-ХІІ пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«д», «ж» статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби:

по 30 вересня 2011 року і на день звільнення мають вислугу 20 років і більше;

з 1 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року і на день звільнення мають вислугу 20 календарних років та 6 місяців і більше;

з 1 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року і на день звільнення мають вислугу 21 календарний рік і більше;

з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року і на день звільнення мають вислугу 21 календарний рік та 6 місяців і більше;

з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки і більше;

з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки та 6 місяців і більше;

з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки і більше;

з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки та 6 місяців і більше;

з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки і більше;

з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки та 6 місяців і більше;

До календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у частині другій статті 17 цього Закону.

У свою чергу, статтею 17-1 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» визначено, що порядок обчислення вислуги років встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсії визначається постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей», яка в свою чергу визначає які саме види служби зараховуються до вислуги років, та які саме види служби і в яких коефіцієнтах зараховуються на пільгових умовах.

З огляду на аналіз правових положень Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» суд доходить висновку про те, що законодавець розмежовує такі поняття як «вислуга років» та «календарна вислуга років».

При цьому, до вислуги років є можливим зарахування стажу роботи у пільговому обчисленні і цей стаж теж враховується при призначенні пенсії (як правило впливає на розмір пенсії).

У той же час, для отримання права на призначення пенсії, обов`язковою умовою є наявність саме календарної вислуги років у мінімально визначеному законом розмірі. До цієї вислуги зарахування стажу роботи у пільговому обчисленні законом не передбачено.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент звільнення - 12.02.2018 року, ОСОБА_1 мав необхідну календарну вислугу років (23 календарних роки та 6 місяців) для призначення пенсії за вислугу років, відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 12 Закону № 2262-ХІІ.

Вказане підтверджується рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.11.2018 року в справі № 826/3892/18, яке набрало законної сили 30.07.2019 року відповідно до постанови Шостого апеляційного адміністративного суду, про яке судом вже було вище зазначено, і яке відповідно до ч.4 ст. 78 КАС України має преюдиційне значення для даної справи.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч.4 ст. 78 КАС України).

Одночасно стаття 17 Закону № 2262-ХІІ визначає вичерпний перелік видів служби та періоди часу, які зараховуються до вислуги років для призначенні пенсії.

Суд звертає увагу на те, що жодної відсилочної норми вказана стаття не містить, а також не містить посилання на те, що види служби та періоди часу, які зараховуються до вислуги років для призначення пенсії можуть бути встановлені підзаконними актами.

Разом з тим, Законом № 2262-ХІІ чітко передбачено, що пенсія за вислугу років призначається при наявності календарних років та міститься виключний перелік періодів служби, які враховуються в календарну вислугу років.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі № 295/6301/17, від 10 липня 2019 року у справі № 1840/3347/18 та від 22 серпня 2019 року у справі №295/7220/16-а.

Правовими положеннями ч.5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Крім того, в матеріалах справи міститься копія заяви позивача № 654 від 18.09.2019 року про призначення пенсії (датована 05.03.2018 року), подання про призначення пенсії Сектору з питань пенсійного забезпечення Національної поліції України № 726 від 06.09.2019 року та копія грошового атестату № 103 (а.с.43-48), як підтверджують наявність права позивача на призначення пенсії за вислугою років та відсутність підстав у пенсійного органу для її призначення.

Таким чином, суд доходить висновку, що право на пенсію за вислугу років визначається, виходячи з тривалості вислуги років саме у календарному обчисленні.

Щодо посилань ГУ ПФУ в місті Києві в листі від 14.11.2019 року № 277998/02 ГУ ПФУ в місті Києві на відсутність правових підстав для призначення пенсії позивачу за вислугу років, у зв`язку з відсутністю календарної вислуги років, зокрема, не зарахування періоду роботи позивача в Державній кримінально-виконавчій службі України Міністерства юстиції України, який не може зараховуватися до стажу роботи позивача в поліції, то суд зазначає, що вказаним обставинам також була надана оцінка в мотивувальній частині Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.11.2018 року в справі № 826/3892/18, а тому вказані обставини не підлягають доказуванню та мають преюдиційний характер в даній справі.

Щодо вимог позивача про призначення пенсії з 13.02.2018 року, суд зазначає наступне.

Як вбачається з копії заяви позивача № 654 від 18.09.2019 року про призначення пенсії вона датована 05.03.2018 року та подана до Національної поліції України.

Листом від 07.03.2018 року № А-177/12/1/2/02-2018 НП України повідомила ОСОБА_1 про те, що на виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.11.2017 року у справі № 826/3409/16 його поновлено на відповідній посаді, однак вирішення питання щодо обчислення йому вислуги років для призначення пенсії з урахуванням висновків цього судового рішення є передчасним, оскільки рішення оскаржене в апеляційному порядку.

Також, листом від 30.03.2018 року № А-53/48-2018 НП України повідомила позивача про відсутність підстав для оформлення йому пенсії та подачі документів до органів Пенсійного фонду України, у зв`язку з відсутністю у нього необхідного для цього стажу служби в поліції.

Вказані обставини також досліджувалися судом під час розгляду справи № 826/3892/18.

Таким чином, питання про призначення пенсії позивачу мало місце лише після 17.09.2019 року, тобто скерування НП України подання про призначення пенсії Сектору з питань пенсійного забезпечення Національної поліції України № 726 від 06.09.2019 року, а тому у пенсійного органу не було законних підстав для призначення пенсії позивача.

Крім того, суд звертає увагу, що заява № 654 позивача містить дату 18.09.2019 року (а.с.43), датована 05.03.2018 року, проте позивачем не надано суду доказів оскарження дій НП України щодо передачі вказаної заяви позивача до пенсійного органу більше ніж через рік.

У свою чергу, ч.1 ст. 50 Закону № 2262-ХІІ (в редакції чинній на момент отримання пенсійним органом подання НП України про призначення пенсії позивача - 31.08.2018 року) передбачено що пенсії відповідно до цього Закону призначаються:

б) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби і військової служби за контрактом та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом відповідно до пунктів «а», «в» статті 12 цього Закону, - з наступного дня після звільнення їх зі служби, але не раніше того дня, по який їм сплачено грошове забезпечення, а членам сімей зазначених осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, а також пенсіонерів з їх числа - з дня смерті годувальника, але не раніше того дня, по який йому сплачено грошове забезпечення або пенсію, крім випадків призначення їм пенсій з більш пізніх строків. Особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які визнані особами з інвалідністю до закінчення трьох місяців з дня звільнення їх зі служби внаслідок захворювання (травми, поранення, контузії, каліцтва тощо), яке виникло в період проходження військової служби чи під час перебування в полоні або заручником, якщо полонення чи захоплення заручником не було добровільним і особа, яка має право на пенсію за цим Законом, перебуваючи в полоні або заручником, не вчинила злочину проти миру і людства, пенсія призначається з наступного дня після звільнення їх зі служби, але не раніше того дня, по який їм сплачено грошове забезпечення.

Частиною 3 ст. 50 Закону № 2262-ХІІ регламентовано що пенсія за минулий час при несвоєчасному зверненні призначається з дня виникнення права на пенсію, але не більш як за 12 місяців перед зверненням за пенсією.

Відповідно до п.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 30.01.2007 року № 3-1 (далі по тексту - Порядок № 3-1) (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) заяви про призначення пенсії за вислугу років та по інвалідності особам, звільненим зі служби, які мають право на пенсію згідно із Законом ( 2262-12 ), та особам, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до міжнародних договорів у галузі пенсійного забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, подаються цими особами до головних управлінь Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - органи, що призначають пенсії) через уповноважені структурні підрозділи Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства надзвичайних ситуацій України, Міністерства інфраструктури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної прикордонної служби України, Державної податкової служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державної інспекції техногенної безпеки України (далі - міністерства та інші органи).

Міністерства та інші органи, їх територіальні підрозділи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі визначають уповноважені структурні підрозділи, на які за їх рішенням покладаються функції щодо підготовки та подання до органів, що призначають пенсії, необхідних для призначення пенсії документів (далі - уповноважені структурні підрозділи).

З огляду на вказані обставини, суд зазначає, що позивач, який має право на пенсію згідно із Законом 2262-12, позбавлений можливості самостійно звернутися до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії. Вказаний обов`язок покладено на уповноважений структурний підрозділ з якого звільнено особу, тобто в даному випадку на НП України.

Пунктом 12 Порядку № 3-1 встановлено, що уповноважений структурний підрозділ у 10-денний термін з дня одержання заяви про призначення пенсії оформляє всі необхідні документи і своє подання про призначення пенсії (додаток 2), ознайомлює з ним особу, якій оформлюється пенсія, і направляє до органу, що призначає пенсії за місцем проживання особи.

Уповноважений структурний підрозділ надає допомогу особі в одержанні відсутніх на момент подання заяви документів для призначення пенсії.

У разі, якщо підготовлені не всі необхідні для призначення пенсії документи, подаються наявні документи, а документи, яких не вистачає, подаються додатково в строки, визначені пунктом 6 цього Порядку.

При цьому, саме уповноважені структурні підрозділи здійснюють перевірку поданих звільненими зі служби особами заяв про призначення пенсії, здійснюють обчислення вислуги років для призначення пенсії і встановлюють наявність підстав для її призначення.

Після цього такий орган законодавчо наділений компетенцією направити подання про призначення пенсії за вислугу років до територіального органу ПФУ або відмовити у такому поданні.

Подібні правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 року в справі № 537/1980/16-а.

Суд наголошує, що правомірність дій НП України щодо невстановлення позивачу та незвернення до пенсійного органу з поданням про призначення пенсії ОСОБА_1 за вислугу років, станом на момент звернення останнього із заявою від 05.03.2018 року, не є предметом спору в даній справі, а тому судом не надається оцінка вказаним відносинам.

З огляду на зазначене, суд доходить висновку, що пенсія ОСОБА_1 за вислугу років має бути призначена за 12 місяців перед зверненням за пенсією, відповідно до ч. 3 ст. 50 Закону № 2262-ХІІ, а саме: з моменту звернення 17.09.2019 року Сектору з питань пенсійного забезпечення Національної поліції України № 726 від 06.09.2019 року до ГУ ПФУ в місті Києві (а.с.42).

Судом враховується, що ОСОБА_1 має право на призначення пенсії за вислугу років з наступного дня після звільнення їх зі служби, тобто з 13.02.2018 року, (відповідно до п. «б» ч.1 ст. 50 Закону № 2262-ХІІ) проте, як вже зазначалося судом, позивачем дії або бездіяльність Сектору з питань пенсійного забезпечення Національної поліції України щодо не звернення останнього з відповідним поданням про призначення пенсії позивачу оскаржені не були, і не є предметом спору в даній справі.

Враховуючи викладені вище обставини, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 має право на призначення пенсії за вислугою років, оскільки останній має календарну вислугу років - 23 календарних роки та 6 місяців, яка встановлена пунктом «а» частини 1 статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», починаючи з 17.09.2018 року, тобто за 12 місяців перед зверненням Сектору з питань пенсійного забезпечення Національної поліції України до пенсійного органу.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (ст. 13 Конвенції).

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).

Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.

Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Суд бере до уваги правову позицію, яка висвітлена в п. 9 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 30.01.2003 р. N 3-рп/2003, а саме: «Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13)».

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає суду підстави для висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на задоволення позовних вимог, згідно з вимогами статті 139 КАС України, судові витрати понесені позивачем підлягають стягненню з відповідача в повному обсязі.

Керуючись приписами статей 2, 6, 8, 9, 77, 139, 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Задовольнити частково адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо відмови у призначенні пенсії ОСОБА_1 за вислугою років, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368) призначити ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) пенсію за вислугою років, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», починаючи з 17.09.2018 року.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368) шляхом їх безспірного списання судовий збір у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім грн. 40 коп.) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ).

Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону № 2147-VIII, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.І. Келеберда