Рішення № 93299366, 03.12.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 грудня 2020 року м. Київ № 640/8403/20

Окружний адміністративний суд міста Києва, у складі головуючого судді Вовка П.В., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом приватного акціонерного товариства «Завод сантехнічних заготовок» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов приватного акціонерного товариства «Завод сантехнічних заготовок» (далі також - ПрАТ «Завод сантехнічних заготовок», позивач) до Головного управління ДПС у м. Києві (далі також - ГУ ДПС у м. Києві, відповідач) в якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача форми «Р» № 0343450407 від 03 квітня 2020 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання позивача з орендної плати з юридичних осіб в загальному розмірі 1 377 975, 48 грн., з яких 918 650, 32 грн. плата за землю та 459 325, 16 грн. - штраф.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 квітня 2020 року відкрито провадження в даній справі та вирішено здійснювати її розгляд в порядку загального позовного провадження.

В подальшому, суд протокольною ухвалою перейшов до розгляду справи №640/8403/20 в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.

Позовні вимоги обґрунтовано протиправністю застосування відповідачем до розрахунку розміру ставки орендної плати позивача за землю її розміру, що визначений рішенням Київської міської ради від 28 лютого 2013 року № 89/9146, оскільки відображені у такому рішенні показники орендної плати не були внесені до договору оренди, укладеному між позивачем та Київською міською державною адміністрацією.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач у наданому суду відзиві наголошує на обґрунтованості прийнятого ним рішення з огляду на відповідність вимогам чинного законодавства як самого рішення, так і дотримання визначеного законом порядку його прийняття.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

В С Т А Н О В И В:

Як вбачається з матеріалів справи, з 12 жовтня 1999 року позивач орендує на підставі Договору на право тимчасового користування землею на умовах оренди від 12 жовтня 1999 року № 75-5-00046 (далі - Договір) з Київською міською державною адміністрацією земельну ділянку площею 6, 2166 га за адресою м. Київ, вул. Екскаваторна, 24 (кадастровий номер ділянки 8000000000:75:166:0001).

Цільове призначення земельної ділянки з 11 квітня 2017 року «Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості»; код 11:02. Земельна ділянка має змішане функціональне використання, що зазначено у Витязі ГУ Держгеокадастру у м. Києві за 2016 рік.

17 лютого 2017 року позивачем подано податкову декларацію з плати за землю (земельного податку та/або орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності). Товариством було задекларовано податкові зобов`язання з орендної плати за 2017 рік в розмірі 3 278 866, 57 грн.

Зазначену декларацію було уточнено шляхом подання уточнюючої податкової декларації від 13 квітня 2017 року. При цьому, задекларовано зобов`язання зі сплати плати за землю в розмірі 2 755 950, 98 гривень.

Орендна плата за 2017 рік була сплачена позивачем, що підтверджується долученими до матеріалів справи платіжними дорученнями на загальну суму 2 755 950, 98 грн.

18 лютого 2020 року позивач подав нову уточнюючу податкову декларацію, згідно з якою зобов`язання зі сплати орендної плати було приведено у відповідність до розміру орендної плати, вказаної у Договорі.

Так, розмір орендної плати відповідно до п. 2.1. Договору становить 2% від грошової оцінки земельної ділянки.

Згідно уточнюючої декларації від 18 лютого 2020 року, річний розмір орендної плати був визначений позивачем у розмірі 1 837 300, 66 грн.

Разом з тим, 02 березня 2020 року відповідачем складено акт про результати камеральної перевірки податкової декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) на 2020 рік №75/26- 15-04-07-19/05503272.

Як зазначено у вказаному акті, камеральною перевіркою встановлено, що сума податкового зобов`язання по орендній платі з юридичних осіб (код платежу 18010600) за 2017 рік визначена платником податків ПрАТ «Завод сантехнічних заготовок» (податковий номер 05503272) в уточнюючій податковій декларації з плати за землю, реєстраційний номер № 9301287240 від 18 лютого 2020 року на 2017 рік, є нижча ніж визначена за результатами камеральної перевірки. Таким чином, підлягає сплаті платником податку до бюджету за результатами податкового періоду 2017 рік сума у розмірі 918 650, 32 грн.

До таких висновків контролюючий орган прийшов з огляду на те, що у даному випадку розмір орендної плати має вираховуватись входячи з її ставки визначеної рішенням Київської міської ради від 28 лютого 2013 року № 89/9146 - 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

03 квітня 2020 року ГУ ДПС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення № 0343450407, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з орендної плати з юридичних осіб на 1 377 975, 48 грн., з яких 918 650, 32 грн. - податкове зобов`язання, а 459 325, 16 грн. - штраф у розмірі 50%.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України (тут і далі нормативно-правові акти наведені у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, якщо не зазначено іншого), органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пп. 14.1.147 п. 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України), плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно з п. 14.1.240 п. 14.1 статті 14 ПК України, ставка земельного податку для цілей розділу XII цього Кодексу - законодавчо визначений річний розмір плати за одиницю площі оподатковуваної земельної ділянки.

Відповідно до ч. 1 статті 93 Земельного кодексу України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно зі статтею 15 Закону України «Про оренду землі», істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядкуй внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Відповідно до статті 21 Закону України «Про оренду землі», орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Згідно зі статтею 23 Закону України «Про оренду землі», орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, переглядається за згодою сторін.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про оренду землі», зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди спір вирішується в судовому порядку.

Згідно з абз. 1, 2 п. 288.1 статті 288 ПК України, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни. Аналогічна норма закріплена і в ст. 24 Закону України «Про оренду землі».

Стаття 24 Закону України «Про оренду землі» передбачає права орендодавця, серед яких відсутнє право в односторонньому порядку вносити зміни в договори оренди землі.

Відповідно до п. 288.4 статті 288 ПК України, розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Водночас, відповідно до п. 288.5.1 статті 288 ПК України, розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території.

За загальним правилом, закріпленим у ч. 3 статті 653 Цивільного кодексу України, у разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Відповідно до статті 654 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

За змістом положень ч. 5 статті 188 Господарського кодексу України, якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним із дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

За загальним правилом, визначеним ч. 3 статті 632 Цивільного кодексу України, зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Виходячи з системного аналізу наведених положень законодавства вбачається, що орендна плата за користування земельними ділянками державної та комунальної власності є регульованою ціною, яка розраховується від нормативної грошової оцінки земель, а її розмір, визначений відповідно до наведених вище приписів законодавства, встановлюється в договорі.

Законодавство, яке регулює відносини оренди землі, не містить положень про зміну розміру орендної плати за користування землею саме з моменту законодавчого прийняття цих змін, а надає право стороні таких правовідносин у подальшому ініціювати внесення відповідних змін до договору.

Отже, з наведеного вбачається, що питання встановлення розміру орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності вирішується за згодою сторін договору із визначенням розміру орендної плати в такому договорі оренди. При цьому, сторонам договору слід враховувати положення п. 288.5 статті 288 Податкового кодексу України щодо мінімального розміру орендної плати за землю.

Так, з метою приведення у відповідність до вимог законодавства істотних умов договорів оренди земельних ділянок, Київська міська рада рішенням від 28 лютого 2013 року № 89/9146 вирішила внести зміни до договорів оренди земельних ділянок згідно з додатком до цього рішення, встановивши річну оренду плату у розмірі трьох відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок. Орендарів земельних ділянок, зазначеним у додатку до цього рішення, зобов`язано забезпечити оформлення внесення відповідних змін до договорів оренди земельних ділянок (справа № А-19747). У Переліку договорів оренди земельних ділянок, розмір річної плати яких менший від мінімального, встановленого статтею 288 ПК України (додаток до рішення Київської міської ради 28 лютого 2013 року № 89/9146) зазначено і договір з ВАТ «Завод сантехнічних заготовок» (п. 492 додатку).

Разом з тим, як вбачається з наведеного вище правового регулювання, єдиною підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є Договір оренди такої земельної ділянки. Тобто, такою підставою не може бути, зокрема, рішення Київської міської ради щодо зміни ставки орендної плати, до моменту внесення в основний договір змін за погодженням обох сторін.

Саме рішення Київської міської ради від 28 лютого 2013 року № 89/9146 «Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень статті 288 Податкового кодексу України» не створює безпосередньо обов`язку в оплаті орендної плати у розмірі більшому ніж визначено договором оренди, зокрема, оскільки останній не наділяє Київську міську раду повноваженням щодо односторонньої зміни умов Договору.

Встановлення у зазначеному рішенні нового розміру цієї плати може бути лише підставою для ініціювання заінтересованою стороною перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами Договору. Внесення відповідних змін до договору оренди за згодою сторін оформлюється шляхом укладення додаткової угоди, на підставі якої землекористувач буде зобов`язаний сплачувати узгоджений розмір орендної плати.

Обов`язок орендаря сплачувати орендну плату за земельну ділянку у новому розмірі виникає з моменту набрання чинності додатковою угодою до договору оренди.

Разом з тим, як зазначає позивач, що не було спростовано відповідачем за час розгляду справи, зміни до Договору на підставі вказаного рішення Київської міської ради в частині зміни річної орендної плати внесено не було.

Отже, при визначенні податкового зобов`язання по орендній платі на 2017 рік в податковій декларації з плати за землю від 18 лютого 2020 року № 9301287240 ПрАТ «Завод сантехнічних заготовок» правомірно зазначило значення показника розміру орендної плати - 2 відсотки нормативної грошової оцінки, що відповідає умовам Договору та вимогам п. 288.5 статті 288 ПК України.

Відповідно, враховуючи, що в Договір не вносилися зміни, у ГУ ДПС у м. Києві не було підстав для визначення суми податкового зобов`язання по орендній платі за 2017 рік за ставкою 3% від нормативної грошової оцінки земельних ділянок.

Також при вирішенні даної справи суд враховує наступне.

Відповідно до п. 12.3 статті 12 ПК України, сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом (пп. 12.3.4 п. 12.3 статті 12 ПК України).

Відповідно до пп. 269.1.2 п. 269.1 статті 269 ПК України, платниками податку є землекористувачі.

Згідно з п. 284.1 статті 284 ПК України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території.

Відповідно до п. 274.1 статті 274 ПК України, ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки.

І, як вже зазначалося вище, відповідно до пп. 288.5.1 п. 288.5 статті 288 ПК України, розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території.

Таким чином, ставки плати за землю (земельного податку) в м. Києві встановлює Київська міська рада, при цьому, що вже зазначалось, ставка орендної плати за користування земельною ділянкою встановлюється в договорі оренди, але не повинна бути менша земельного податку, встановленого для відповідної категорії землі.

Відповідно до ч. 1 статті 19 Земельного кодексу України передбачені наступні категорії земель: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; г) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель, затверджених Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів № 548 від 23 липня 2010 року в редакції від 25 грудня 2015 року, яка діяла на 01 січня 2017 року, земельна ділянка, яка перебуває у тимчасовому користуванні позивача (підрозділ 11.02 «Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості») є землею промисловості.

23 червня 2011 року Київська міська рада прийняла рішення № 242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві».

Вказане рішення містить Додаток № 3 «Положення про плату за землю в місті Києві», де в п. 5.1. встановлено ставку податку в розмірі « 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки» (Рішення Київської міської ради 23 червня 2011 року № 242/5629 (у редакції станом на 22 грудня 2016 року).

Вказаним рішенням окремо не передбачено ставок земельного податку для земель промисловості.

Ставки податку на кожну категорію земель Київська міська рада передбачила лише внісши у вказане рішення зміни рішенням від 18 жовтня 2018 року № 1910/5974. Саме з цього часу було введено Таблицю № 1 до додатка 3 до рішення Київської міської ради 23 червня 2011 року № 242/5629. У вказаній таблиці для земель промисловості з кодом 11.02. передбачено податок 1%.

Наведене підтверджує, що позивач сплачував орендну плату за користування земельною ділянкою у 2017 році в розмірі 2% від актуальної нормативної грошової оцінки, що відповідає договору оренди та не менше розміру встановленого земельного податку (пп. 288.5.1 п. 288.5 статті 288 ПК України).

Натомість позиція податкового органу про те, що розмір орендної плати є зміненим з моменту опублікування рішення органів місцевої влади про бажання змінити розмір орендної плати, не грунтується на вимогах законодавства.

При вирішенні даної справи суд, у відповідності до вимог статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», враховує судову практику Верховного Суду, наведену, зокрема, у його постановах:

- від 24 березня 2020 року по справі № 440/3063/19:

« 31. За висновком судів попередніх інстанцій річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

32. Відтак, до моменту внесення до договору оренди земельної ділянки відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України.

33. При цьому виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 Податкового кодексу України, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України».

- від 09 вересня 2019 року по справі № 2а-12213/12/2070:

«Як вірно встановлено судами, до теперішнього часу будь-які зміни до договорів оренди, укладених 28.09.2009 р. між Валківською РДА і TOB «Омбілік - Агро», сторонами не вносились, розмір орендної плати за землю та порядок її справляння у певний спосіб (із застосуванням індексів інфляції) не переглядались, рішення в частині визначення орендної плати у новий спосіб із застосуванням коефіцієнту 1,756 радою не приймались.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для застосування до нормативної грошової оцінки земельних ділянок коефіцієнту 1,756».

- від 13 червня 2019 року у справі № 910/11764/17:

«Зі змісту статей 632, 651 ЦК та статті 30 Закону України «Про оренду землі» слідує, що за загальним правилом зміна умов договору, в тому числі в частині розміру орендної плати, здійснюється за взаємною згодою сторін. За відсутності такої згоди такий договір може бути змінений за рішенням суду лише у випадках, встановлених умовами договору або в силу закону.

Зміна розміру орендної плати (у відсотках від нормативно-грошової оцінки), оформлена додатками до рішень Київської міської ради про бюджет міста Києва на певний рік, не може вважатися законодавчою підставою для внесення змін до договору оренди землі в частині розміру орендної плати, оскільки цими рішеннями законодавчо не встановлюються граничні (мінімальний та максимальний) розміри орендної плати за земельні ділянки комунальної власності. Водночас, рішення відповідача може бути підставою для внесення змін до договору оренди землі, якщо сторони договору оренди визначили безпосередньо в самому договорі таку підставу для перегляду розміру орендної плати, що узгоджується з принципом свободи договору, встановленим статтями 3, 6, 627 Цивільного кодексу України».

Враховуючи наведене вище, оскільки матеріалами справи не підтверджено обґрунтованість висновків контролюючого органу, покладених в основу оскаржуваного рішення, суд визнає його протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень ч.ч. 1 та 2 статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За наслідком здійснення аналізу оскаржуваних рішень на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки оскаржуване рішення не відповідає наведеним у ч. 2 статті 2 КАС України критеріям, а тому наявні підстави для визнання його протиправним та скасування.

Щодо питання розподілу судових витрат, необхідно зазначити наступне.

Позивачем у тексті позовної заяви було зазначено про необхідність стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу.

Так, до позовної заяви було додано договір про надання правової (правничої) допомоги від 24 березня 2020 року, акт прийому-передачі послуг від 09 квітня 2020 року, платіжне доручення, які підтверджують сплату позивачем 5 000, 00 грн. за послуги з правничої допомоги, надані йому під час розгляду даної справи. Суд звертає увагу, що лише п. 3 акту прийому-передачі послуг від 09 квітня 2020 року стосується надання правничої допомоги у даній справі і він оцінюється сторонами договору про надання правової (правничої) допомоги від 24 березня 2020 року у 5 000, 00 грн.

Інших доказів понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду даної справи до матеріалів справи додано не було.

Відповідно до вимог статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду;

3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;

4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Виходячи з системного тлумачення наведеного правового положення вбачається, що судовими витратами є виключно ті витрати сторони, які безпосередньо пов`язані з розглядом справи.

Відповідно до статі 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Беручи до уваги наведене вбачається наявність підстав для стягнення з відповідача витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000, 00 грн.

Разом з тим, позивачем було додано до матеріалів справи квитанцію про сплату судового збору на суму 20 669, 63 грн.

Згідно зі статтею 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи зазначене, суд вважає необхідним стягнути на користь позивача понесені ним судові витрати у розмірі 5 000, 00 грн. (витрати на професійну правничу допомогу) та 20 669, 63 грн. (судовий збір), що сукупно становить 25 669, 63 грн., за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у м. Києві.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов приватного акціонерного товариства «Завод сантехнічних заготовок» (03062, місто Київ, вулиця Екскаваторна, будинок 24; код ЄДРПОУ 05503272) до Головного управління ДПС у м. Києві (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19; код ЄДРПОУ 43141267) про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Головного управління ДПС у м. Києві форми «Р» № 0343450407 від 03 квітня 2020 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві на користь приватного акціонерного товариства «Завод сантехнічних заготовок» понесені останнім судові витрати у розмірі 25 669, 63 грн. (двадцять п`ять тисяч шістсот шістдесят дев`ять гривень шістдесят три копійки).

Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 КАС України.

Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону №2147-VIII, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя П.В. Вовк