Рішення № 93299306, 01.12.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 грудня 2020 року м. Київ № 640/17258/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Шевченко Н. М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправною та скасування вимоги,

У С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов ОСОБА_1 (позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління ДФС у м. Києві (відповідач, ГУ ДФС у м. Києві), у якій про суд:

- визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДФС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від № Ф-71996-17 від 17.05.2019.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про те, що була зареєстрована фізичною особою-підприємцем, вважає реєстрацію припиненою з 2014 року, натомість, підстави виникнення боргу зі сплати ЄСВ за 2017- 2019 роки вважає безпідставною.

Відповідач із доводами позивача не погоджується, зауважує, що остання була зареєстрована фізичною особою-підприємцем до 03.06.2019, відтак, нарахування ЄСВ за період з 2017 року правомірне.

Вивчивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, суд зазначає наступне.

ОСОБА_1 21.04.2011 подала документи для проведення реєстрації припинення підприємницької діяльності. Документів про результати розгляду згаданої заяви суду не надано.

У подальшому ДПІ у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві звернулось до суду з позовом про припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 , який задоволено постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.12.2013.

Листом від 13.01.2014 ОСОБА_1 повідомлено, що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 13.01.2014 внесено запис щодо припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 .

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на 17.07.2019 наявні відомості про наступні реєстраційні дії щодо ФОП ОСОБА_1 :

09.09.2010 - державна реєстрація ФОП;

21.04.2011 - внесення рішення ФОП про припинення підприємницької діяльності;

13.01.2014 - внесення судового рішення щодо припинення підприємницької діяльності ФОП;

03.06.2019 - державна реєстрація припинення підприємницької діяльності ФОП за судовим рішенням.

У подальшому, ГУ ДФС у м. Києві направило позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-71996-17 від 17.05.2019.

Не погоджуючись з отриманою вимогою, позивач звернувся з позовною заявою до ГУ ДФС у м. Києві. Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частинами 1- 2 ст. 7 КАС України встановлено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Статус фізичної особи-підприємця нерозривно пов`язаний з її реєстрацією та внесенням відповідного запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Таким чином, фізична особа може вважатись підприємцем з дати її державної реєстрації до дати припинення.

З аналізу норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» убачається, що статус платника ЄСВ нерозривно пов`язаний з її реєстрацією ФОП (у розумінні п. 4 ч. 1 ст. 4 згаданого закону), відтак, припинення ФОП у встановленому законом порядку звільняє фізичну особу від низки обов`язків, яким зокрема є сплата ЄСВ.

Іншими словами, з дати реєстрації припинення фізичної особи-підприємця, така особа не є платником ЄСВ на підставі п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Спірним питанням, належним до вирішення у даній справі, є дата припинення ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця. Позивач вважає, що остаточне припинення її підприємницької діяльності відбулось 13.01.2014, у той час як відповідач, керуючись відомостями з ЄДРПОУ, наполягає на даті припинення - 03.06.2019.

Як вже зазначалось, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.12.2013 у справі 826/19660/13-а задоволено позовну заяву ДПІ у Деснянському районі ГУ Міндоходів у місті Києві до ФОП ОСОБА_1 , припинено підприємницьку діяльність ФОП ОСОБА_2 , постанову направлено сторонам та державному реєстратору для здійснення заходів щодо внесення до ЄДРПОУ відповідного запису. Згадана постанова не була оскаржена та набрала законної сили 13.01.2014.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» (тут і надалі в редакції від 01.01.2014) Державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця проводиться у разі:

прийняття фізичною особою - підприємцем рішення про припинення підприємницької діяльності;

смерті фізичної особи - підприємця;

постановлення судового рішення про оголошення фізичної особи померлою або визнання безвісно відсутньою;

постановлення судового рішення про визнання фізичної особи, яка є підприємцем, недієздатною або про обмеження її цивільної дієздатності;

постановлення судового рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.

Суд, який постановив рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, у тому числі рішення про визнання фізичної особи - підприємця недієздатною або про обмеження її цивільної дієздатності, в день набрання таким рішенням законної сили направляє його копію державному реєстратору за місцем реєстрації фізичної особи - підприємця для внесення до Єдиного державного реєстру запису про судове рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця. Дата надходження судового рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця вноситься державним реєстратором до журналу обліку реєстраційних дій (ч. 1 ст. 49 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців»).

Державна реєстрація припинення підприємницької діяльності за судовим рішенням, що не пов`язане з банкрутством фізичної особи - підприємця, здійснюється в тому числі опікуном, піклувальником чи управителем майна, зазначеним у судовому рішенні, із застосуванням процедур, установлених частинами одинадцятою - двадцятою статті 47 цього Закону (ч. 5 ст. 49 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців»).

За змістом ст. 47 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» убачається, що після надходження документів про припинення державної реєстрації ФОП, державний реєстратор має право, у передбачених випадках, залишити такі документи без розгляду. Згадане правило не розповсюджується на судове рішення про припинення підприємницької діяльності.

У разі, якщо відсутні підстави для залишення документів без розгляду, до ЄДРПОУ має бути внесений запис про припинення державної реєстрації ФОП.

Строк державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем не повинен перевищувати одного робочого дня з дати надходження документів для проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем (ч. 18 ст. 47 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців»).

Статтею 49-1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» також передбачена спрощена процедура реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, яка проводиться державним реєстратором на підставі судового рішення про:

скасування (визнання недійсною) державної реєстрації фізичної особи - підприємця у випадках, передбачених законом, у разі якщо таке рішення прийнято судом до 1 липня 2004 року, крім судового рішення про визнання фізичної особи - підприємця банкрутом;

припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, що не пов`язане з банкрутством, якщо таке рішення прийнято судом після 1 липня 2004 року та в разі ненадання державному реєстратору протягом трьох років з дати опублікування у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації оголошення про постановлення судового рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, що не пов`язане з банкрутством, документів, перелік яких визначено частиною одинадцятою статті 47 цього Закону (ч. 1 ст. 49-1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців»).

За наявності підстав, визначених частиною першою цієї статті, державний реєстратор розпочинає процес проведення спрощеної процедури державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.

З цією метою державний реєстратор вносить до Єдиного державного реєстру запис про те, що ним розпочато процес проведення спрощеної процедури державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця (ч. 2 ст. 49-1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців»).

Оскільки ЄДР не містить запису про початок процесу проведення спрощеної процедури державної реєстрації, суд дійшов до висновку, що підстав для її проведення не було.

Листом від 13.01.2014 ОСОБА_1 повідомлено, що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 13.01.2014 внесено запис № 20660090002026611 щодо припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 .

У той же час, запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності ФОП датований 03.06.2020.

За висновком суду Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» в редакції від 01.01.2014 не визначав чіткого та зрозумілого порядку припинення фізичної особи-підприємця за рішенням суду, натомість, створив прогалину права, за якої дії державного реєстратора: «внесення судового рішення щодо припинення підприємницької діяльності ФОП» та «державна реєстрація припинення підприємницької діяльності ФОП», - неможливо ототожнити.

Відтак, з юридичного факу надходження судового рішення про припинення підприємницької діяльності ФОП, як документа, на підставі якого проводиться державна реєстрація припинення підприємницької діяльності ФОП, порядок вчинення такої реєстраційної дії не було передбачено.

Стаття 47 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» не визначає ані підстав залишення без розгляду судового рішення, ані строків або підстав відстрочення реєстрації припинення підприємницької діяльності ФОП.

Отже, відсутність чіткого порядку припинення підприємницької діяльності ФОП на підставі судового рішення створила умови правової невизначеності, за якої правомірні сподівання особи нівелюються браком передбачених законом повноважень державного органу.

У даному випадку ОСОБА_1 законно очікувала, що судове рішення про припинення підприємницької діяльності має наслідком державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності ФОП та позбавляє її обов`язку, передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» сплачувати ЄСВ як ФОП у подальшому.

ГУ ДФС у м. Києві, надсилаючи оскаржувану вимогу, керувалось відомостями з ЄДРПОУ та ІКПП ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. 2 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.

Податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску (ч. 4 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»).

За висновком суду, ГУ ДФС у м. Києві, обліковуючи борг зі сплати ЄСВ діяло в межах повноважень, визначених чинними нормативно-правовими актами, використовуючи при цьому податкову інформацію, на зміст якої вплинула несвоєчасна державна реєстрація припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 .

Наведене виключає протиправність оскаржуваного рішення, оскільки жодних застережень щодо надсилання вимоги про сплату недоїмки, нараховану фізичній особі-підприємцю, за період, у якому підприємницька діяльність не припинена, норми спеціальних нормативно-правових актів не містять.

У той же час, правомірні очікування позивача на втрату статусу ФОП, як наслідок - обов`язку сплачувати ЄСВ, як підприємець, зокрема, після отримання листа від 13.01.2014 про внесення запису щодо припинення підприємницької діяльності не можуть не враховуватись судом при вирішенні даної справи.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» збір та ведення обліку єдиного внеску здійснюються за принципами: законодавчого визначення умов і порядку його сплати; обов`язковості сплати; законодавчого визначення розміру єдиного внеску; прозорості та публічності діяльності органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску; захисту прав та законних інтересів застрахованих осіб; державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску; відповідальності платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов`язків.

Як вже зазначалось, підстава для виникнення обов`язку самостійно нараховувати та сплачувати ЄСВ за п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» є факт поточного статусу державної реєстрації особи ФОП. Такий обов`язок виникає з дати державної реєстрації ФОП та припиняється державною реєстрацією припинення підприємницької діяльності ФОП.

Судом встановлена наявність прогалини в Законі України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» (в редакції від 01.01.2014) щодо порядку припинення підприємницької діяльності ФОП за рішенням суду.

Відтак, особливості регламентації порядку державної реєстрації припинення ФОП, у даному випадку призвели до ситуації, за якої позивач не позбулась статусу платника ЄСВ за п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Таким чином, прогалина права у сфері державної реєстрації призвела до браку законодавчого визначення умов сплати ЄСВ, якою, поміж інших, є умова позбавлення статусу платника єдиного внеску за п. 4 ч. 1 ст. 4 спеціального закону.

Наведені обставини створили умови правової невизначеності, за якої, в межах даної адміністративної справи, припускається множинне трактування прав та обов`язків позивача.

З формальних підстав ГУ ДФС у м. Києві правомірно нараховано ЄСВ та надіслано вимогу про сплату недоїмки, оскільки відомостей про здійснення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем за ЄДРПОУ достатньо для кваліфікації такого ФОП як платника ЄСВ.

З іншої сторони, принципи збору та ведення обліку єдиного внеску не допускають порушення законодавчого визначення умов його сплати, на які, у даному випадку, вплинули обставини, що виникли в сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Отже, оскаржувана вимога направлена позивачу за умови правової невизначеності статусу платника ЄСВ останньої, яка викликана обставинами, що не залежали від волі сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За змістом п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

За висновком суду, зважаючи на зміст порушеного права позивача, враховуючи відсутність інших ефективних способів захисту такого права, звертаючи увагу на те, що ГУ ДФС у м. Києві діяло у спосіб, передбачений чинними нормативно-правовими актами, належним способом захисту порушеного права є скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від № Ф-71996-17 від 17.05.2019 без визнання її протиправною. Таким чином, позов підлягає задоволенню частково.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись статтями 2, 72- 78, 90, 139, 241, 245, 255, 257, 262, 293, 295- 297 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В :

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправною та скасування вимоги задовольнити частково.

2. Скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-71996-17 від 17.05.2019.

3. У задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовити.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві в розмірі 768,40 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ).

Відповідач: Головне управління ДФС у м. Києві (вул. Шолуденка, 33/19, м. Київ, 04116, код ЄДРПОУ: 39439980).

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України та може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295- 297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.

Суддя Н.М. Шевченко