Рішення № 93298800, 24.11.2020, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 822/1553/17

РІШЕННЯ

іменем України

24 листопада 2020 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Блонського В.К.

за участю:секретаря судового засідання Василевської К.В. позивача ОСОБА_1 представника позивача Локтіонової С.А. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національної академії Державної прикордонної служби України ім. Б. Хмельницького про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся в суд з позовом до відповідача, в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просить суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість по заробітній платі (грошовому забезпеченню) за видами виплат:

1.1. Надбавки за кваліфікацію в сумі 3 813,72грн.;

1.2. Доплати за тимчасове заміщення вищестоящої командної посади по заміщуваній посаді начальника НДІ у сумі 4 219,87 грн.;

1.3. Грошове забезпечення за час перебування у розпорядженні ректора Національної академії ДПСУ:

надбавки у зв`язку з роботою, що передбачає доступ до державної таємниці, у сумі 400,64 грн.;

- щомісячної додаткової грошової винагороди з урахування несплаченої суми надбавки за кваліфікацію в розмірі 99 грн. у сумі 11 902,30 грн.;

- грошової допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік, з урахування несплаченої суми надбавки за кваліфікацію в розмірі 99 грн. у сумі 20 498,40 грн.;

- допомоги для оздоровлення за 2017 рік з урахування несплаченої суми надбавки за кваліфікацію у розмірі 99 грн., у сумі 20 498,40 грн.;

1.4. Індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2015р. по 01.01.2017 р. в розмірі 6281,65 грн.;

1.5. Виплату відшкодування витрат на проїзд до місця відрядження та назад у сумі 313,86 грн.;

1.6. Компенсацію за невикористані 4 дні щорічної основної відпустки за відпрацьований період з 01.01.2017 року по 17.01.2017 року;

1.7 Компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з 2015 року по 2017 рік;

1.8 Компенсацію за утриманий податок з доходів фізичних осіб при виплаті грошових коштів за недоотримане речове майно в сумі 4652, 93 грн.;

2. Стягнути з відповідача заборгованість по виплаті грошової допомоги при звільненні у сумі 379 621,69 грн.

3. Стягнути з Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 91754,34грн. з урахуванням обов`язкових платежів та зборів.

4. Стягнути з Національної академії Державної прикордонної служби України імені Б. Хмельницького на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 50000 грн.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він проходив службу на посаді заступника директора департаменту - начальника управління кадрового забезпечення Департаменту персоналу Адміністрації Державної прикордонної служби України.

Відповідно до наказу Голови Державної прикордонної служби України від 15.04.2015 року № 310-ос призначений заступником начальника Науково-дослідного інституту Державної прикордонної служби України.

Наказом Голови Державної прикордонної служби України від 24.11.2016 року № 1179-ос у зв`язку з ліквідацією Науково-дослідного інституту Державної прикордонної служби України, зарахований у розпорядження ректора Національної академії Державної прикордонної служби України імені Б. Хмельницького.

Наказом Голови Державної прикордонної служби України від 28.12.2016 року № 1327-ос позивач звільнений з військової служби в запас Збройних Сил України у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості використання на службі.

Відповідно до наказу ректора Національної академії від 16.01.2017 року № 25-ос позивач виключений зі списків особового складу Національної академії Державної прикордонної служби України імені Б. Хмельницького 17.01.2017 року у зв`язку із звільненням з військової служби.

Вважаючи, що із ним не проведено належний розрахунок при звільнені, позивач звернувся в суд з даним позовом.

Позивач, представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали повністю, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві, та у додаткових поясненнях.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, хоча відповідач був повідомлений про дату, час, та місце розгляду справи належним чином.

Відповідач подав до суду відзив на даний адміністративний позов, в якому у задоволенні позову просить суд відмовити.

В обгрунтування відзиву відповідач зазначає, що ним при звільненні позивача проведено всі виплати, які тому передбачалися, тому підстави для задоволення позову відсутні.

Суд, заслухавши пояснення позивача, представника позивача, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням від 25.06.2017 серії НОМЕР_1 .

ОСОБА_1 проходив службу на посаді заступника директора департаменту - начальника управління кадрового забезпечення Департаменту персоналу Адміністрації Державної прикордонної служби України.

Відповідно до наказу Голови Державної прикордонної служби України від 15.04.2015 року № 310-ос призначений заступником начальника Науково-дослідного інституту Державної прикордонної служби України.

Наказом Голови Державної прикордонної служби України від 24.11.2016 року № 1179-ос у зв`язку з ліквідацією Науково-дослідного інституту Державної прикордонної служби України, зарахований у розпорядження ректора Національної академії Державної прикордонної служби України імені Б. Хмельницького.

Наказом Голови Державної прикордонної служби України від 28.12.2016 року № 1327-ос позивач звільнений з військової служби в запас Збройних Сил України у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості використання на службі.

Відповідно до наказу ректора Національної академії від 16.01.2017 року № 25-ос позивач виключений зі списків особового складу Національної академії Державної прикордонної служби України імені Б. Хмельницького 17.01.2017 року у зв`язку із звільненням з військової служби.

У день виключення позивача зі списків особового складу (17.01.2017 року) у зв`язку із звільненням з військової служби відповідач не виконав обов`язку, передбаченого статтями 116 та 117 КЗпП України, та виплату належних йому при звільненні сум, а саме: суми за всіма видами належного йому на день звільнення матеріального та грошового забезпечення не здійснив, а частину з цих сум виплатив не у повному обсязі.

Позивач звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату належних йому сум грошового забезпечення, проте відповідач листом від 03.04.2017 року № 14/Щ-23/961 відмовив позивачу у нарахуванні та виплаті сум грошового забезпечення позивача.

Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною щодо не нарахування та невиплати йому належних сум грошового забезпечення, позивач звернувся в суд з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки з 2015 по 2017 рік, суд зазначає про таке.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 Закону України «Про відпустки» 15.11.1996 № 504/96-ВР (далі – Закон № 504/96-ВР), установлюються такі види; відпусток: щорічні відпустки: основна відпустка (ст. 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (ст. 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Згідно зі статтею 16-2 Закону 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Приписами статті 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII (далі – Закон № 3551-XII) установлено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Так, згідно із пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону 3551-XII надаються такі пільги- використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі – Закон № 2011-XII) передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до пункту 8 статті 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Згідно із абз. 3 пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-XII, у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Пунктами 17-19 статті 10-1 Закону № 2011-XII, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або з моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

У свою чергу, абз.3 підпункту 3 пункту 252 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі – Положення № 1153/2008), встановлено, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію надання військовослужбовцям відпусток здійснюється у порядку, визначеному Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Отже, з настанням особливого періоду законом визначено та обмежено види відпусток, які можуть надаватися військовослужбовцям в особливий період, серед яких додаткова відпустка як учаснику бойових дій.

При цьому, суд зазначає, що визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та «Про оборону України».

Указом Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17.03.2014 № 303/2014, затвердженого Законом України від 17.03.2014 № 1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.

Отже, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у зв`язку із звільненням позивача виникли в особливий період.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст.12 Закону № 3551-XII, припиняється.

Слід зазначити, що норми Закону № 3551-XII не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону № 3551-XII за період з 2015 по 2017 рік, та щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані 4 дні щорічної основної відпустки за відпрацьований період з 01.01.2017 року по 17.01.2017 року.

За вказаних обставин суд дійшов висновку, що вимоги позивача щодо нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, та невикористані дні основної відпустки, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2015 року по 01.01.2017 року.

Частиною 1 статті 9 Закону № 2011-XII встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Абз. 2 частини 3 статті 9 Закону № 2011-ХІІ встановлено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991 № 1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення" (далі - Закон № 1282-ХІІ).

Визначення індексації наведено у частині 1 статті 1 Закону № 1282-ХІІ, відповідно до якої індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 1282-ХІІ, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, в тому числі, оплата праці (грошове забезпечення).

Згідно з частиною 1 статті 4 Закону № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 Закону № 1282-ХІІ, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 затверджений Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок № 1078).

Відповідно до пункту 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 № 491-IV «Про внесення змін до Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Пунктом 4 Порядку № 1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, грошове забезпечення.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

Отже, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.

Посилання відповідача на відсутність у бюджеті коштів для виплати індексації судом не береться до уваги, оскільки індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним зі способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов`язань без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.

Відтак, вказані відповідачем обставини не позбавляють його обов`язку провести індексацію грошового забезпечення позивача у встановленому законом порядку.

У Верховному Суді сформована практика у справах щодо нарахування і виплати індексації грошового забезпечення, зокрема, аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №825/1987/17.

Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі "Кечко проти України" Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (пункт 23 Рішення).

Так, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.

У зв`язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Крім того, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 № 5- рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

У рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 у справі № 9-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Судом встановлено, та підтверджено матеріалами справи, що у період з 01.01.2015 року по 01.01.2017 року позивачу індексація його грошового забезпечення не нараховувалася та не виплачувалася, що свідчить про протиправну бездіяльність відповідача, оскільки будь-які дії стосовно вказаних виплат ним не вчинялися.

Таким чином, суд приходить до висновку про обгрунтованість та необхідність задоволення позовних вимог в частині нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2015 по 01.01.2017.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача провести нарахування та виплату ОСОБА_1 заборгованості по надбавці за кваліфікацію "майстер" суд зазначає наступне.

Пунктами 3 та 4 статті 9 Закону №2011-XII визначено, що грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця, а порядок виплати грошового забезпечення визначається керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України правоохоронні органи.

Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007р. №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова від 07.11.2007р. №1294) затверджено додаткові види грошового забезпечення військовослужбовців, у розмірах згідно з додатками 25-28,33 до цієї постанови. Другою позицією Додатку 25 до цієї постанови для осіб офіцерського складу (крім військових льотчиків і штурманів, військових льотчиків і штурманів інструкторського складу), що мають клас встановлена надбавка за кваліфікацію (відсотків посадового окладу) у розміри: другий клас - 5 відсотків посадового окладу; перший клас - 8 відсотків посадового окладу; майстер - 11 відсотків посадового окладу

Пунктом 7 цієї ж постанови визначено, що до упорядкування додаткових видів грошового забезпечення, визначених згідно з додатками 25-28 до цієї постанови, їх виплату провадити в межах затвердженого фонду грошового забезпечення в обсязі до 50 відсотків установленого згідно із зазначеними додатками розміру.

Порядок та розміри виплати додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців Державної прикордонної служби України (далі - ДПСУ) упорядковано Інструкцією №425.

Підпункт 3.13. цієї Інструкції передбачає, що особам офіцерського складу, які мають клас, присвоєний у встановленому порядку, виплачується надбавка за кваліфікацію у розмірах: 2-й клас - 5 відсотків посадового окладу; 1-й клас - 8 відсотків посадового окладу; клас майстра - 11 відсотків посадового окладу.

Таким чином, АДПСУ за погодженням з Мінсоцполітики Інструкцією №425 упорядкувала розміри виплати щомісячних додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців ДПСУ, зокрема розмір надбавки за кваліфікацію. Тому з дня застосування цієї інструкції (01.01.2008р.) пункт 7 Постанови від 07.11.2007р. №1294 щодо обмеження виплати додаткових видів грошового забезпечення не має застосовуватися.

З матеріалів справи судом встановлено, що позивачу надбавка за кваліфікацію "майстер" в повному розмірі нарахована не була, тому суд вважає за необхідне зобов`язати Національну академію Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького провести нарахування та виплату ОСОБА_1 заборгованості по надбавці за кваліфікацію "майстер" за період з 01.01.2015 року по 17.01.2017 року.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по доплаті за тимчасове заміщення вищестоящої командної посади по заміщуваній посаді начальника НДІ у сумі 4 219,87грн.; суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 60 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999р. №548-XIV (далі - Статут ВС ЗСУ), у разі неможливості виконання службових обов`язків у зв`язку з відбуттям за межі гарнізону, через відпустку, хворобу та з інших поважних причин командир (начальник) для виконання цих службових обов`язків призначає одного із заступників.

Абзацом четвертим статті 8 Закону від 20.12.1991р. №2011-ХІІ встановлено, що у разі тимчасового заміщення військовослужбовцем вищестоящої командної посади оплата провадиться у встановленому порядку по заміщуваній посаді.

Підпункт 4.1.2. Інструкції №425 передбачає, що особам офіцерського складу, на яких наказом начальника органу ДПСУ покладено тимчасове виконання обов`язків за іншою вищою посадою, за час виконання обов`язків виплачуються посадові оклади за посадами, що тимчасово виконуються, та щомісячні додаткові види грошового забезпечення, розміри яких обчислюються з цих посадових окладів.

Підпунктом 2 пункту 2 та пунктом 3 Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям ДПСУ, затвердженою наказом МВС від 02.02.2016р. №73, зареєстрованим в Мін`юсті 11.02.2016 за № 217/28347 (далі - Інструкція №73), який застосовується в ДПСУ з 1 січня 2016р. встановлено, що щомісячна додаткова грошова винагорода (далі - винагорода) визначається з грошового забезпечення, до якого включаються посадовий оклад (з урахуванням підвищення), оклад за військовим званням та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за посадою, до тимчасового виконання обов`язків за якою він допущений.

Позивач, перебуваючи на посаді заступника начальника НДІ у зв`язку з відбуттям начальника НДІ за межі гарнізону через хворобу, чергову відпустку та з інших поважних причин відповідно до наказів начальника НДІ 175 днів тимчасово виконував обов`язки за вищою посадою начальника НДІ, зокрема у 2015 році - 120 днів; у 2016 році - 55 днів, що підтверджується Архівною довідкою Галузевого державного архіву ДПСУ від 20.01.2017р. №100/15/Щ.20, проте належного йому грошового забезпечення за тимчасове заміщення вищестоящої командної посади не отримував.

Тому суд вважає, що відповідач зобов`язаний провести нарахування та виплату позивачу заборгованість по доплаті за тимчасове заміщення вищестоящої командної посади по заміщуваній посаді начальника НДІ за 120 днів у 2015 році, за 55 днів у 2016 році.

Щодо позовних вимог про стягнення на користь позивача заборгованості по грошовому забезпеченню за час перебування у розпорядженні ректора Національної академії ДПСУ, а саме: по надбавці у зв`язку з роботою, що передбачає доступ до державної таємниці, по щомісячній додатковій грошовій винагороді з урахуванням несплаченої суми надбавки за кваліфікацію, по грошовій допомозі для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік, з урахування несплаченої суми надбавки за кваліфікацію, по допомозі для оздоровлення за 2017 рік з урахування несплаченої суми надбавки за кваліфікацію, суд враховує наступне.

Абзацом п`ятим пункту 127 Положення № 1115/2009 надано гарантію, що за військовослужбовцями, зарахованими у розпорядження начальників органів ДПСУ зберігається право на забезпечення всіма видами матеріального та грошового забезпечення за останньою посадою, яку вони займали.

Підпункт 4.3 Інструкції №425 передбачає, що військовослужбовцям, зарахованим у розпорядження відповідних начальників з дня, що наступає за днем звільнення із займаних посад, протягом двох місяців виплачується грошове забезпечення, яке військовослужбовець отримував за останньою посадою на день звільнення з посади.

Відповідно до підпункту 4.9 цієї ж інструкції у разі звільнення з військової служби військовослужбовців, які перебувають у розпорядженні, грошове забезпечення виплачується до дня виключення їх наказом зі списків особового складу включно.

Підпунктом 3.13 Інструкції №425 встановлено, що особам офіцерського складу, які мають, присвоєний у встановленому порядку клас "майстра", виплачується надбавка за кваліфікацію у розмірі 11 відсотків посадового окладу, а її виплата припиняється з дня, що настає за днем виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби в разі звільнення з військової служби.

Підпунктом 3.27.9 цієї ж Інструкції встановлено, що виплата військовослужбовцям надбавки у зв`язку з роботою, що передбачає доступ до державної таємниці, у разі звільнення з військової служби припиняється з дня виключення зі списків особового складу органу ДПСУ.

Виплата щомісячної додаткової грошової винагороди (далі - винагорода) військовослужбовцям ДПСУ передбачена абзацом першим та підпунктом 5 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010р. №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» (далі - Постанова від 22.09.2010р. №889).

Пунктом 3 Інструкції №73 встановлено, що до грошового забезпечення, з якого визначається винагорода, включаються посадовий оклад (з урахуванням підвищення), оклад за військовим званням та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою.

Надання військовослужбовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань (далі - матеріальна допомога) та допомоги для оздоровлення у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, передбачено підпунктом 3 пункту 5 постанови від 07.11.2007р. №1294.

Підпунктами 3.6 та 3.7 Інструкції №425 визначено порядок надання один раз на рік матеріальної допомоги та допомоги для оздоровлення військовослужбовцям ДПСУ.

Підпунктом 3.6 встановлено, що матеріальна допомога у розмірі, який не перевищує місячного грошового забезпечення, надається на підставі рапорту, який військовослужбовець подає по команді, а військовослужбовцям, які перебувають у розпорядженні відповідних начальників, розмір матеріальної допомоги визначається, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, яке отримували військовослужбовці за останніми штатними посадами, що ними займалися.

Підпунктом 3.7 Інструкції №425 передбачено, що військовослужбовцям надається допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення, яка надається відповідно до їх рапорту за місцем штатної служби на підставі наказу начальника органу ДПСУ, а військовослужбовцям, які перебувають у розпорядженні, до місячного грошового забезпечення, з якого визначається допомога для оздоровлення, уключаються оклад за військовим званням, посадовий оклад та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород), які отримували військовослужбовці за останніми штатними посадами, що ними займалися.

Суд зазначає, що зарахування позивача у розпорядження ректора Національної академії ДПСУ та у списки особового складу Національної академії підтверджено витягами з наказів Голови ДПСУ від 24.11.2016 року №1179-ОС та ректора Національної академії від 05.12.2016 року № 698-ос.

Позивач 06.01.2017 року подав ректору Національної академії рапорти про надання матеріальної допомоги за 2017 рік та допомоги для оздоровлення за 2017 рік.

Період перебування позивача у розпорядженні ректора Національної академії з 03.12.2016 року по 17.01.2017 року включно підтверджується витягами з наказів ректора Національної академії від 05.12.2016 року №698-ос та від 16.01.2017 року № 25-ос.

Витягом з наказу ректора Національної академії від 16.01.2017 року № 25-ос у частині, що стосується полковника ОСОБА_1 , підтверджено дату виключення зі списків особового складу 17.01.2017 року.

Пунктом 9 грошового атестату позивача № 4 підтверджено, що позивач за станом на 17.01.2017 року відпустку за 2017 рік не використав, матеріальну допомогу за 2017 рік не отримав, допомогу для оздоровлення за 2017 рік не отримав.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача грошового забезпечення за час перебування у розпорядженні ректора Національної академії ДПСУ надбавки за період з 03.12.2016 року по 17.01.2017 року, що включає в себе: надбавку у зв`язку з роботою, що передбачає доступ до державної таємниці, щомісячну додаткову грошову винагороду з урахуванням донарахованої суми надбавки за кваліфікацію, грошову допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік з урахуванням донарахованої суми надбавки за кваліфікацію, допомогу для оздоровлення за 2017 рік з урахуванням донарахованої суми надбавки за кваліфікацію, підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості по виплаті грошової допомоги при звільненні, суд зазначає наступне.

Відповідно до преамбули Закону № 2011-XII цим Законом визначаються основні засади державної політики у сфері соціального та правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей, а також гарантії військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах.

Абзацом 1 пункту 2 статті 15 цього ж закону передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби у зв`язку із скороченням штатів, одноразова грошова допомога виплачується в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги 10 років і більше.

Частиною 4 статті 9 Закону № 2011-XII встановлено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 постанови від 07.11.2007р. №1294 встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 р. № 704 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889» (далі - постанова від 16.09.2015р. №704), яка набрала чинності 01.01.2016 року, для військовослужбовців Державної прикордонної служби України (крім тих, що зазначені в підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) встановлено новий щомісячний додатковий вид грошового забезпечення - щомісячну додаткову грошову винагороду у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.

Абзацом 3 пункту 4.10.6 Інструкції №425 передбачено, що військовослужбовцям, які в разі звільнення з військової служби мають право на отримання одноразової грошової допомоги та на день звільнення з військової служби перебували в розпорядженні відповідних начальників до їх місячного грошового забезпечення, з якого нараховується ця одноразова грошова допомога, включаються: посадовий оклад, оклад за військовим званням на день звільнення з військової служби, надбавка за вислугу років, додаткові види грошового забезпечення, що отримували військовослужбовці за останніми штатними посадами відповідно до законодавства.

Позивач на день виключення його зі списків особового складу 17.01.2017 року перебував у розпорядженні ректора Національної академії (остання штатна посада: заступник начальника НДІ), з календарною вислугою років на пенсію 34 роки 05 місяців 13 днів, що передбачало виплату позивачу грошову допомогу у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 34 повних календарних років служби, і це підтверджується наказом ректора Національний академії від 16.01.2017 року № 25-ос, а тому позивач відповідно до норм передбачених ч. 2 ст. 9 Закону № 2011-XII, п.1 Постанови від 07.11.2007 року №1294, п.п.4.10.6. Інструкції №425 мав право на отримання одноразової грошової допомоги, яка виплачується в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення.

Судом встановлено, що одноразову допомогу при звільненні 17.01.2017 року, позивачу виплачено не в повному обсязі, оскільки додаткові види грошового забезпечення, які відповідно до частини 2 статті 9 Закону № 2011-ХІІ входять до складу грошового забезпечення позивача, який перебував у розпорядженні ректора Національної академії не включені для виплати грошової допомоги при звільненні.

Тому суд вважає, що необхідно зобов`язати Національну академію Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького провести нарахування та виплату ОСОБА_1 заборгованості по виплаті грошової допомоги при звільненні.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача виплати по відшкодуванню витрат на проїзд до місця відрядження та назад, суд зазначає наступне.

Підпунктом "а" пункту 1 та пунктом 6 статті 14 Закону №2011-XII передбачено, що військовослужбовці мають право на безоплатний проїзд залізничним, повітряним, водним та автомобільним (за винятком таксі) транспортом у відрядження.

При виконанні службових обов`язків, пов`язаних з відрядженням в інші населені пункти, військовослужбовцям відшкодовуються витрати на відрядження в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Підпунктом 1 пункту 7 постанови Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 року № 98 «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів» (далі - постанова від 02.02.2011 року № 98) установлено, що державним службовцям, а також іншим особам, які направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, що повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок коштів бюджетів, за наявності підтвердних документів відшкодовуються витрати на проїзд (у тому числі на перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) до місця відрядження і назад.

Пункт 13 цієї ж постанови передбачає, що особливості направлення у відрядження військовослужбовців ДПСУ, визначається за погодженням з Міністерством фінансів відповідно Адміністрацією ДПСУ.

Абзацами першим та чотирнадцятим пункту 153 розділу V «Відрядження» Положення №1115/2009 передбачено, що військовослужбовці можуть бути направлені у службові відрядження самостійно або у складі підрозділу (команди) за розпорядженням старших начальників. Військовослужбовці направляються у службові відрядження за рішенням їх прямих начальників - від начальника органу Держприкордонслужби, в якому вони проходять службу, і вище, про що видається наказ.

Відповідно до пункту 154 цього ж розділу військовослужбовцям, які направляються на лікування, для проходження медичного обстеження та військово-лікарської комісії в лікувальних закладах Держприкордонслужби, видається припис.

Військовослужбовці після прибуття до місця відрядження зобов`язані в установлений строк з`явитися до посадової особи, в розпорядження якої вони відряджені, повідомити свого безпосереднього начальника про прибуття і виконувати поставлені завдання.

На виконання виданого за підписом ректора Національної академії припису від 05.12.2016 року № 271, позивач вибув у розпорядження начальника Центрального клінічного госпіталю ДПСУ (м. Київ) з датою прибуття 09.12.2016 року, що підтверджується наказом Національної академії від 08.12.2016 року № 601-вв, яким підтверджено факт вибуття позивача до Центрального клінічного госпіталю ДПСУ (м. Київ), 08.12.2016 року.

Переїзд до місця відрядження та назад здійснено залізничним транспортом на підставі придбаних проїзних документів: БС №582560, за маршрутом "Хмельницький-Київ пасажирський", з прибуттям до станції призначення 09.12.2016 року вартістю у сумі 161,18грн; БФ №551547, за маршрутом "Київ пасажирський-Хмельницький", з прибуттям до станції призначення 17.12.2016 року вартістю у сумі 152,68грн., що підтверджується копіями проїзних документів.

Факт прибуття позивача до Національної академії з Центрального клінічного госпіталю ДПСУ м. Київ, 17.12.2016 року підтверджується наказом Національної академії від 20.12.2016 року № 619-вв.

Проїзні документи та звіт про витрачання коштів під час відрядження позивачем із заявою про відшкодування витрат на проїзд до місця відрядження і в зворотному напрямку були надані відповідачу, проте відшкодування таких витрат станом на день виключення позивача зі списків особового складу Національної академії відповідачем не здійснено, тому суд вважає, що необхідно зобов`язати Національну академію Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького провести нарахування та виплату ОСОБА_1 відшкодування витрат на проїзд до місця відрядження та назад згідно розпорядження АДПСУ від 05.12.2016 року № Т/30-10634, та припису від 05.12.2016 року № 271.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача компенсацію за утриманий податок з доходів фізичних осіб при виплаті грошових коштів за недоотримане речове майно, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за не отримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178 затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за не отримане речове майно, який визначає механізм такої виплати (далі - Порядок №178).

Згідно з пунктами 2-5 Порядку №178, виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, Міністерством внутрішніх справ, Головним управлінням Національної гвардії, Служби безпеки України, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзвязку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станам на 1 січня поточного року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15 .01.2004 року № 44 (у редакції постанови КМУ від 31.05.2017 року № 375) затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації суми податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу.

Відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позивач має право на компенсацію за утриманий податок з доходів фізичних осіб при виплаті грошових коштів за недоотримане речове майно, проте такої компенсації він не отримав.

Щодо конкретних сум, які позивач просить стягнути з відповідача суд зазначає, що в цій частині позовних вимог необхідно відмовити, з врахуванням наступного.

У рішеннях по справах "Клас та інші проти Німеччини», «Фадєєва проти Росії», «Єрузалем проти Австрії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № 11(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Відповідно до частини 4 статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Нарахування вищезазначених видів грошового забезпечення позивача відносить до виключної компетенції роботодавців, в даному випадку - Національної академії Державної прикордонної служби України ім. Б. Хмельницького, а тому суд не може втручатися в її дискреційні повноваження та визначати конкретні суми певних видів грошового забезпечення, які слід нарахувати та виплатити позивачу.

Крім того суд вважає, що позивач не надав достатніх доказів для задоволення позовних вимог саме в такий спосіб як того вимагає позивач.

Таким чином, належним способом захисту порушеного права буде зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу вказані вище види грошового забезпечення за відповідні періоди.

Суд також враховує позицію ЄСПЛ (щодо оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформульовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (N4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка показує принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; не вимагається детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (пункт 29 рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), No 303-A)

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд зазначає наступне.

Норми спеціального законодавства не містять норми щодо порядку та відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби. Тому, для вирішення спору суд враховує правову позицію Верховного Суду у постанові від 18.12.2018 року (справа №820/4619/16), яка відповідно до частини 5 статті 242 КАС України підлягає врахуванню судами нижчих інстанцій.

Верховний Суд вказав, що за загальним правилом норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Відповідно до частини 1 статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною 1 статті 117 КЗпП встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

Для вирішення спору суд врахував висновок Верховного Суду у постанові від 27.06.2018 року у справі №810/1543/17.

Верховний Суд у цьому рішенні вказав, що за такого правового врегулювання, передбаченого частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України, обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю України. При цьому стаття 117 Кодексу законів про працю України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Меньшакова проти України" від 08.04.2010 вказано, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень статей 116, 117 Кодексу законів про працю України більше не застосовуються, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.

За таких обставин ВС у згаданому рішення зазначив, що за наявності спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, доводи позивача про наявність підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України є безпідставними.

Оскільки сума заборгованості позивачу ще не нарахована і не виплачена, суд вважає позовну вимогу позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки заробітної плати, передчасною.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовна вимога щодо стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення задоволенню не підлягає.

Щодо позовної про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в розмірі 50000 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно із частиною 1-3 статті 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також, ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Пленум Верховного суду України у Постанові №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначив, що відповідно до ст. 137 ЦПК у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження отримання позивачем моральної шкоди в наслідок протиправних дій відповідача, а тому суд вважає, що у задоволенні даних вимог слід відмовити.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно із частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин, суд, за правилами встановленими статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги частково обгрунтованими та такими, що підлягають до часткового задоволення.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Зобов`язати Національну академію Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького провести нарахування та виплату ОСОБА_1 заборгованості по грошовому забезпеченню за видами виплат:

- надбавки за кваліфікацію "майстер" за період з 01.01.2015 року по 17.01.2017 року;

- доплати за тимчасове заміщення вищестоящої командної посади по заміщуваній посаді начальника НДІ за 120 днів у 2015 році, за 55 днів у 2016 році, згідно архівної довідки № 100/15/Щ.20 від 20.01.2017 року;

- надбавки у зв`язку з роботою, що передбачає доступ до державної таємниці за період з 03.12.2016 року по 17.01.2017 року;

- щомісячної додаткової грошової винагороди з урахуванням донарахованої суми надбавки за кваліфікацію за період з 03.12.2016 року по 17.01.2017 року;

- грошової допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік, з урахуванням донарахованої суми надбавки за кваліфікацію;

- допомоги для оздоровлення за 2017 рік з урахуванням донарахованої суми надбавки за кваліфікацію;

- індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2015 року по 01.01.2017 року;

- компенсації за невикористані 4 дні щорічної основної відпустки за відпрацьований період з 01.01.2017 року по 17.01.2017 року;

- компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2015-2017 роки.

Зобов`язати Національну академію Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького провести нарахування та виплату ОСОБА_1 :

- відшкодування витрат на проїзд до місця відрядження та назад згідно розпорядження АДПСУ від 05.12.2016 року № Т/30-10634, та припису від 05.12.2016 року № 271;

- компенсації за утриманий податок з доходів фізичних осіб при виплаті грошових коштів за недоотримане речове майно;

- заборгованості по виплаті грошової допомоги при звільненні.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 03 грудня 2020 року

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 ) Відповідач:Національна академія Державної прикордонної служби України ім. Б. Хмельницького (вул. Шевченка, 46,Хмельницький,Хмельницька область,29003 , код ЄДРПОУ - 14321481)

Головуючий суддя В.К. Блонський