Рішення № 93298577, 04.12.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

04.12.2020 р. справа №520/16127/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши за процедурою письмового провадження у порядку ст. 263 КАС України справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

встановив:

Матеріали позову одержані судом 16.11.2020 р. Рішення про прийняття справи до розгляду було прийнято 17.11.2020 р. Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті може бути розпочатий з 03.12.2020 р.

Позивач, ОСОБА_1 (далі за текстом – заявник, громадянин), у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання неправомірними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області з приводу невиплати пенсії за період 01.11.2017р.-31.10.2019р.; 2) зобов`язання нарахувати та виплатити пенсію за період 01.11.2017р.-31.10.2019р.; 3) зобов`язання Відповідача подати звіт про виконання судового рішення.

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що має право на одержання виплат за раніше призначеною пенсією у повному обсязі, але внаслідок вчинення відповідачем протиправних діянь коштів за пенсією з листопада 2017 р. по жовтень 2019 р. включно не одержав.

Відповідач, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі за текстом - пенсійний орган, ГУ ПФУ), з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що припинення виплат за пенсією обумовлено об`єктивними чинниками, а саме відсутністю необхідних доказів постійного проживання пенсіонера на підконтрольній органам державної влади території України.

Відзив від ГУ ПФУ надійшов до суду 03.12.2020 р.

За таких обставин, суд не вбачає перешкод у вирішенні спору по суті, адже учасниками справи у прийнятні поза розумним сумнівом строки були реалізовані права на подачу відповідних процесуальних документів.

Суд, вивчивши доводи позову і відзиву на позов, повно виконавши процесуальний обов`язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з`ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, пенсія якому призначена на загальних підставах у порядку Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", і перебував на обліку як пенсіонер в УПФУ м. Перевальська Луганської області.

Згідно з довідкою від 29.08.2019 р. №6330-5000184866 заявник набув правового статусу внутрішньо переміщеної особи із реєстрацією на території м. Харкова.

Того ж дня, 29.08.2019 р. заявником у якості внутрішньо переміщеної особи до ГУ ПФУ в Харківській області була подана заява про витребування пенсійної справи з УПФУ у Кобеляцькому районі Полтавської області.

Матеріали електронної пенсійної справи заявника фізично надійшли у розпорядження ГУ ПФУ в Харківській області 21.10.2019 р.

Пенсія за попереднім місцем обліку була виплачена заявнику по 30.11.2017 р. включно, що підтверджується наданою відповідачем довідкою.

При цьому, у тексті позову заявником у порядку ч.1 ст.78 КАС України самостійно визнані ті обставини, що першим місяцем невиплати пенсії є грудень 2017р., але незважаючи на це у резолютивній частині позову сформульована вимога про виплату пенсії за листопад 2017р.

Пенсійну справу заявника взято на облік в ГУПФУ в Харківській області з 01.12.2017 р. з наявною заборгованістю.

Отже, до 01.12.2017 р. пенсійне забезпечення заявника здійснювалось через УПФУ в Кобеляцькому районі Полтавської області.

Пенсія за період з 01.12.2017 р. по 30.11.2019 р. заявнику нарахована, проте фактично не виплачена, що визнано відповідачем у тексті відзиву.

Таким чином, ГУ ПФУ в Харківській області як окремий та самостійний терорган системи ПФУ не має жодного стосунку до події припинення виплати заявникові пенсії з 01.12.2017 р., що зумовлює відсутність підстав для задоволення позову у цій частині.

При цьому, даних про прийняття рішення відносно припинення нарахувань за пенсією або скасування рішення про призначення пенсії (чи втрати юридичної дії цього рішення у будь-який інший спосіб) станом на 01.12.2017 р. матеріали справи також не містять.

Стверджуючи, що 01.11.2017 р. виплата пенсії була припинена саме з волі ГУ ПФУ в Харківській області і саме цей пенсійний орган протиправно не виплачує пенсію, заявник ініціював даний спір.

У подальшому нарахування та виплату пенсії заявнику було поновлено з 01.10.2018 р.

Не погоджуючись із відповідністю закону таких діянь владних суб`єктів, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті і перевіряючи відповідність закону оскаржених діянь та рішень владних суб`єктів, суд вважає, що до відносин, котрі клались на підставі установлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Право громадян на соціальний захист проголошено ст.46 Конституції України, а п.6 ч.1 ст.92 Конституції України визначено, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України і з 01.01.2004р. таким законом є, насамперед, Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", який був прийнятий на зміну положенням Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Випадки припинення виплат за пенсією викладені, зокрема, у ч.1 ст.49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", де передбачено, що підставою для припинення виплат є рішення суду або рішення тероргану ПФУ, а приводом для прийняття такого рішення: призначення пенсії за недостовірними документами; подія смерті особи; подія неотримання пенсії протягом 6 місяців підряд; інші випадки згідно з законом.

Водночас із цим, суд зауважує, що іншого закону відносно випадку заявника з приводу визначення таких приводів не існує, позаяк матеріали справи не містять доказів про існування визначених ст.27 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування подій втрати громадянином права на соціальне страхування.

Натомість правовий висновок відносно застосування ст.49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" міститься у постанові Верховного Суду від 03.05.2018 р. по справі №805/402/18 (провадження Пз/9901/20/18) і полягає у тому, що за відсутності визначених законом підстав виплати за пенсією не можуть бути припинені.

У ході розгляду спору судом достеменно встановлено, що у спірних правовідносинах відсутні і приводи, і підстави для припинення виплати пенсії заявникові, котрі визначені ст. 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Вирішуючи спір, суд наголошує, що норми будь-яких підзаконних нормативно-правових актів, у тому числі і постанов КМУ, на які посилається відповідач, не можуть змінювати приписів чинного закону України.

Додатково суд зважає також і на приписи ст.27 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, де указано, що виплати та надання соціальних послуг, на які має право застрахована особа за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, може бути припинено: а) якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості; б) якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність; в) якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи; г) внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов`язків щодо загальнообов`язкового державного соціального страхування; д) в інших випадках, передбачених законами.

Існування у справі цих обставин судом не виявлено.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст. 72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить висновку, що відповідач не приймав рішень та не вчиняв діянь з приводу припинення виплат пенсії заявникові, адже на момент настання події припинення виплат заявник знаходився на обліку не в Головному управлінні Пенсійного фонду у Харківській області, а в іншому пенсійному органі, котрий діяв як незалежний та самостійний суб`єкт владних повноважень із статусом юридичної особи публічного права.

Тому відсутні підстави для визнання протиправними діянь Головного управління з приводу припинення виплати пенсії.

При цьому, суд зауважує, що національний закон України не урегульовує того питання, яким саме територіальним органом системи ПФУ мають бути проведені платежі із виплати пенсіонерові пенсії за минулий період часу, а саме тим органом, де пенсіонер знаходився на обліку у минулому, чи тим органом, де пенсіонер знаходиться на обліку наразі.

Тому, розглядаючи справу, суд зважає, що відповідно до ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та у рішенні Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05) Європейським судом з прав людини фактично надане тлумачення змісту ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та змісту верховенства права, згідно з яким національне законодавство має бути чітким та узгодженим, відповідати вимозі «якості» закону, забезпечувати адекватний захист осіб від свавільного втручання у права заявника, а у разі протилежного (тобто у разі неоднозначного трактування норми права) підлягає застосуванню найбільш сприятливий для заявника підхід.

Відтак, суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли платежі мають бути проведені тим територіальним органом ПФУ, де пенсіонер знаходиться на обліку наразі.

Проте, у ході судового розгляду справи знайшов своє підтвердження факт припинення виплати пенсії з 01.12.2017 р., а не з листопада 2017 р., як про це стверджує позивач, а тому позов у цій частині вимог належить залишить без задоволення.

При цьому, судовим розглядом також встановлено, що виплата пенсії не здійснювалася заявнику по листопад 2019 р. включно,, а не по жовтень 2019 р., як про це стверджує заявник, що спонукає суд у порядку ст. 9 КАС України вийти за межі заявлених позовних вимог.

Суд також зазначає, що легітимні сподівання на отримання пенсійних виплат є конкретними, а тому на них поширюється режим "існуючого майна".

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 26 червня 2014 року у справі "Суханов та Ільченко проти України" зазначив, що за певних обставин "законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 35).

За змістом судової практики Європейського суду з прав людини захист законних сподівань (очікувань) є одним з аспектів правової визначеності.

Принцип законного очікування спрямований на те, щоб у випадках, коли особа переконана, що досягне певного результату, якщо буде діяти відповідно до норм правової системи, забезпечити захист цих очікувань.

Отже, Головне управління Пенсійного фонду України належить зобов`язати здійснити виплату суми заборгованості недоплаченої частини основного розміру пенсії однією сумою.

З приводу вимоги про зобов`язання відповідача подати звіт з приводу виконання рішення суду по даній справі суд вважає, що положення ст. 382 КАС України в частині обтяження учасника справи обов`язком подати звіт про виконання рішення суду (безвідносно до події одержання позивачем виконавчого листа та стану виконавчого провадження) не повною мірою узгоджуються з положеннями Закону України "Про виконавче провадження", який за загальним правилом вимагає одержання позивачем виконавчого листа та подання цього документа до державного виконавця (приватного виконавця).

Тому випадок застосування судом згаданого вище правового механізму слід вважати виключенням із загального правила, котрий повинен мати вагомі причини.

Судом з матеріалів справи існування таких причини не виявлено.

Відтак, підстав для застосування у даному конкретному випадку приписів ст.382 КАС України суд не знаходить.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст. 241-243, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Позов - задовольнити частково.

Вийти за межі позову.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (ідентифікаційний код - 14099344; місцезнаходження - 61022, м. Харків, майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під, 2 пов.) поновити виплату ОСОБА_1 (ідентифікаційний код - НОМЕР_1 , місцезнаходження - АДРЕСА_1 ; дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_1 ) пенсії за період 01.12.2017 р.-30.11.2019 р., здійснивши платіж однією сумою, допустивши негайне виконання рішення суду у межах суми за один місяць.

Позов у решті вимог - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що рішення підлягає оскарженню згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України.

Суддя А.В. Сліденко