Рішення № 93298439, 19.11.2020, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 листопада 2020 року Справа №480/2553/20

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Глазька С.М.,

за участю секретаря судового засідання - Бєлянської С.М.,

представника позивача - Чернадчука О.В.,

представника відповідача - Мельник Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження в приміщенні суду м. Суми адміністративну справу №480/2553/20 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Сумській області про визнання протиправним та скасування наказу, припису та постанови,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління Держпраці у Сумській області, в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Управління Держпраці у Сумській області №1852 від 12.11.2019;

- визнати протиправним та скасувати припис про усунення виявлених порушень №СМ2191/1827/АВ/П від 15.11.2019;

- визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими особами №СМ2191/1827/АВ/П/ТД-ФС від 28.12.2019.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що керівником безпідставно та в порушення норм чинного законодавства був прийнятий оскаржуваний наказ про призначення та проведення інспекційного відвідування позивача.

Під час вказаного інспекційного відвідування відповідач не повідомляв позивача про проведення вказаного заходу та не вимагав жодних документів, разом з тим встановив порушення трудового законодавства, а саме допуск до роботи фізичних осіб без укладення трудових договорі. Позивач зазначає, що вказані висновки відповідача є необґрунтованими, оскільки встановлені відповідачем особи надавали позивачу послуги на підставі цивільно-правових угод. У зв`язку з викладеним, позивач просив задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 24.04.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено справу до розгляду у підготовчому засіданні на 14.05.2020.

13.05.2020 судом від відповідача отримано відзив на позовну заяву, у якому відповідач зазначає, що під час інспекційного відвідування встановлено, що позивачем допущено до робити 8 осіб без укладання трудового договору в письмовій формі.

У зв`язку із виявленими порушеннями законодавства про працю та враховуючи норми Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 №509, керівником відповідача було винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №СМ2191/1827/АВ/П/ТД-ФС від 28.12.2019 у розмірі 1001520 грн. на підставі абзацу другої частини другої статті 265 КЗпП України.

Вказані обставини підтверджуються актом інспекційного відвідування, а тому позовні вимоги є необґрунтованими.

Ухвалою суду від 21.07.2020 закрито підготовче провадження по даній справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши доводи представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що на підставі Конвенції Міжнародної організації праці №81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратифіковану Законом України від 08.09.2004 №1985-IV, ч.4 ст. 2 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», ст.259 КЗпП України, п.п.3 п.5 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №823 «Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю», Положення про Управління Держпраці у Сумській області, затвердженого наказом Держпраці від 03.08.2018 № 84, відповідачем видано наказ про проведення інспекційного відвідування № 1852 від 12.11.2019 (а.с.12) та направлення № 648/СМ2191 від 12.11.2019 на проведення інспекційного відвідування суб`єкта господарювання у період з 12.11.2019 по 15.11.2019, зазначена адреса здійснення підприємницької діяльності: АДРЕСА_1 , заклад харчування «Сімейна пекарня» (а.с.13).

У період з 12.11.2019 по 15.11.2019 посадовими особами відповідача було проведено інспекційне відвідування позивача, за наслідками якого 15.11.2019 складено Акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю № СМ2191/1827/АВ, яким засвідчено порушення вимог додержання законодавства про працю, а саме частин першої, третьої статті 24 КЗпП України, щодо допущення працівника до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (а.с.15-18).

Керуючись пунктом 19 Порядку №823, на підставі вказаного акту було винесено припис № СМ2191/1827/АВ/П від 15.11.2019 про забезпечення виконання вимог частин першої, третьої статті 24 КЗпП України (а.с.19-20).

У зв`язку з неможливістю особисто вручити - два примірники акта інспекційного відвідування та припису, були направлені позивачу 15.11.2019 рекомендованим листом №4003503760014 з описом. Однак, поштове відправлення не вручене під час доставки: інші причини та повернуто за зворотною адресою (а.с.21).

У зв`язку із виявленими порушеннями законодавства про працю та враховуючи норми Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 №509, керівником відповідача було винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №СМ2191/1827/АВ/П/ТД-ФС від 28.12.2019 у розмірі 1001520 грн. на підставі абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України.

Відповідно до змісту вказаної постанови фактичними обставинами для її прийняття є те, що під час інспекційного відвідування встановлено, що позивачем допущено до робити 8 осіб, а саме: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 без укладання трудового договору в письмовій формі.

Не погоджуючись з вищевказаними рішеннями відповідача, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, щодо позовної вимоги позивача визнати протиправним та скасувати наказ Управління Держпраці у Сумській області №1852 від 12.11.2019, судом встановлено, що приймаючи вказаний наказ, відповідач послався на п.п.3 п.5 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №823 «Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю (далі – Порядок №823).

Відповідно до вказаного пункту підставами для здійснення інспекційних відвідувань є повідомлення посадових осіб органів державного нагляду (контролю), правоохоронних органів про виявлені в ході виконання ними повноважень ознак порушення законодавства про працю щодо неоформлення та/або порушення порядку оформлення трудових відносин.

Відповідачем в підтвердження правомірності оскаржуваного наказу надано суду службову записку від 11.11.2019 №341/04-35/2019, за підписом головного державного інспектора М.Загребельної, адресовану начальнику відповідача, відповідно до змісту якої ОСОБА_10 повідомила керівника про наступне: «Згідно інформації отриманої за результатами опрацювання телефонного дзвінка на гарячу лінію 607076 з питань порушення законодавства про працю в частині використання найманої праці без належного оформлення, особа на ім`я ОСОБА_11 , повідомила, що хотіла працевлаштуватися на посаду продавця у заклад «Сімейна пекарня» за адресою: АДРЕСА_1 . Їй повідомили, що для того, щоб працювати у даному закладі необхідно спочатку пройти стажування, при цьому без офіційного працевлаштування. Якщо вона підійде, то через деякий час можливо її офіційно працевлаштують. Така ситуація заявницю не влаштовує. Також особа додатково повідомила, що у даному закладі підприємницьку діяльність здійснює ФОП ОСОБА_1 . З огляду на зазначене, вважаю, за доцільне провести інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання трудового законодавства в частині належного оформлення трудових відносин з найманими працівниками, у тому числі з неповнолітніми." .

Також в підтвердження вказаної інформації відповідачем надано копії сторінок з Журналу реєстрації телефонних дзвінків з питань порушення законодавства про працю в частині використання найманої праці без належного оформлення, у якому на сторінці №6 зафіксований вищевказаний дзвінок ОСОБА_12 .

Враховуючи вищевикладені обставини, доводи позивача щодо відсутності підстав для прийняття оскаржуваного наказу є необґрунтованими, а тому позовні вимоги у даній частині не підлягають задоволенню.

Щодо іншої частини позовних вимог, судом встановлено наступне.

Відповідно до п.8 Порядок №823, під час проведення інспекційного відвідування інспектор праці повинен пред`явити об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі своє службове посвідчення, перед підписанням акта інспекційного відвідування надати копію відповідного направлення на проведення інспекційного відвідування та внести запис про його проведення до відповідного журналу реєстрації заходів державного нагляду (контролю) об`єкта відвідування (за його наявності).

Перевіряючі особи відповідача, заявившись для проведення інспекційного відвідування, не повідомили ФОП ОСОБА_1 про проведення інспекційного відвідування, а відповідно до акту інспекційного відвідування встановили уповноваженій позивачем особу, а саме адміністратора ОСОБА_13 , який, як зазначає відповідач у акті, повідомив, що є працівником ФОП ОСОБА_1 , працює на посаді адміністратора близько трьох місяців у закладі «Сімейна пекарня» за вищевказаною адресою, який відкрився 10.11.2019, здійснює нагляд за працівниками. Зазначене, як вказує відповідач, підтверджується відеозаписом.

Позивач, звертаючись до суду, зазначає, що ОСОБА_13 не є її уповноваженою особою, а тим більше адміністратором, оскільки вказана посада у неї взагалі відсутня. Як встановлено у судовому засіданні, вказана особа дійсно працює у позивача, але на посаді пекаря, що визнав в засіданні представник відповідача.

Дослідивши в судовому засіданні відеозапис, на який посилається відповідач (11121340_0349.mp4), судом було встановлено, що посадові особи відповідача, зустрівши в приміщенні магазина ОСОБА_13 , не пред`являючи йому, ані свої службові посвідчення, ані направлення на проведення перевірки, запитали у нього, чи він є адміністратором, на що останній відповів «Так», перевіряючі особи не вимагали та не перевіряли у вказаної особи документи, що посвідчують особу та документи, що посвідчують його повноваження як уповноваженої позивачем особи.

Під час розгляду даної справи, встановивши в судовому засіданні, що ОСОБА_13 не є уповноваженою особою позивача, а є пекарем, представник відповідача в підтвердження своєї позиції щодо наявності повноважень у ОСОБА_13 надав суду лист Виконавчого комітету Сумської міської ради від 18.05.2020 №1744/03.02.02-07, до якого додано два протоколи про адміністративне правопорушення, вказаний лист був адресований керівнику відповідача.

Відповідно до вказаного листа Виконавчий комітет Сумської міської ради повідомив відповідача, що на розгляд до адміністративної комісії при виконавчому комітеті Сумської міської ради управлінням «Інспекція з благоустрою міста Суми» СМР були направлені протоколи про адміністративні правопорушення №031992 та №031974 від 12.11.2019 відносно гр. ОСОБА_13 , адміністратора ФОП ОСОБА_1 , за порушення п.п.9 та п.п.24 п.11.2. розділу XI Додатку до рішення Сумської міської ради «Про затвердження Правил благоустрою міста Суми» від 26 грудня 2014 року № 3853-МР, а саме розміщення вивіски на фасаді магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_2 , без проектно-дозвільної документації, затвердженої у встановленому порядку та не укладення договору про надання послуг з вивезення та захоронення твердих побутових відходів у зазначеному закладі. За результатами розгляду на засіданні адміністративної комісії при виконавчому комітеті Сумської міської ради 25.11.2019 року зазначених вище протоколів про адміністративні правопорушення відносно адміністратора ФОП ОСОБА_1 гр. ОСОБА_13 рішенням адміністративної комісії справу про адміністративне правопорушення відносно гр-на ОСОБА_13 закрито за ст.22 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Відповідно до змісту вказаних протоколів, зазначено, що ОСОБА_13 відмовився від підпису.

Щодо вказаного листа та протоколів, суд зазначає, що вони не можуть бути документом, який підтверджує або надає особі право на представництво інтересів або бути уповноваженою особою.

Також у ході судового розгляду, при дослідженні відеозаписів не було встановлено, що ОСОБА_13 повідомляв позивача про проведення інспекційного відвідування, що не відповідає даним, які зазначені у акті інспекційного відвідування.

Також у акті інспекційного відвідування зазначено, що в ході інспекційного відвідування 12.11.2019 за адресою знаходження об`єкту відвідування - «Сімейна пекарня» з`явився ОСОБА_14 , який здійснював спроби з перешкоджання проведення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 за місцем здійснення підприємницької діяльності «Сімейна пекарня», а саме заважав інспекторам праці відбирати пояснення у працівників, вживав ненормативну лексику та вимагав покинути приміщення. Інспекторами праці було викликано патруль поліції з метою забезпечення порядку під час здійснення інспекційного відвідування та фіксування дій, які вчиняв ОСОБА_14 з метою перешкоджання діяльності інспекторами праці.

Судом у ході дослідження відеозаписів, наданих відповідачем, було встановлено, що дійсно в приміщення «Сімейна пекарня» з`явилася зазначена особа, яку посадові особи відповідача ідентифікували як ОСОБА_14 , однак вказана особа відповідно до відеозапису зазначає, що перевіряючі знаходяться у приміщенні за адресою: АДРЕСА_2 , у той час, як перевірці підлягає об`єкт за адресою: АДРЕСА_1 . Також судом було встановлено факт виклику працівників поліції, однак жодних протиправних дій ними не було задокументовано.

Разом з тим, з відеозапису (11121542_0366.mp4) судом встановлено, що працівником поліції було запропоновано перевіряючій особі написати заяву до відділу поліції про вищевказані обставини, однак посадова особа відповідача вказану заяву не написала.

Також посадовими особами відповідача зазначено у акті інспекційного відвідування, що жодних документів щодо належного оформлення трудових відносин ФОП ОСОБА_1 з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 під час інспекційного відвідування не надано. Однак, як вищевстановлено судом, вказані документи не вимагались у позивача, будь-яких доказів щодо вимоги відповідача надати вказані документи відповідач суду не надав, як і не надав доказів отримання позивачем акту інспекційного відвідування, так і оскарженого припису.

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що не мав можливості особисто вручити позивачу два примірники акта інспекційного відвідування та припису, а тому вони були направлені позивачу 15.11.2019 рекомендованим листом №4003503760014 з описом. Однак, відповідно до інформації з сайту «Укрпошта» поштове відправлення не вручене під час доставки: інші причини та повернуто за зворотною адресою.

Разом з тим відповідач та його представник під час судового розгляду не зміг пояснити, чому вказані документи не вручались ОСОБА_13 , якого відповідач вважав уповноваженою особою позивача.

Підсумовуючи вищевикладене, суд зазначає, що інспекційне відвідування позивача було проведено посадовими особами відповідача з численними порушенням Порядку №823, що вплинули на право позивача бути присутньою під час проведення інспекційного відвідування надавати пояснення та документи.

Саме у зв`язку з вказаними обставинами відповідачем і не були досліджені договори про виконання робіт (надання послуг), відповідно до яких ОСОБА_2 (а.с.38), ОСОБА_3 (а.с.34), ОСОБА_4 (а.с.30), ОСОБА_5 (а.с.46), ОСОБА_6 (а.с.50), ОСОБА_7 (а.с.42), ОСОБА_8 (а.с.25), ОСОБА_9 (а.с.53) надавали позивачу послуги з реалізації та випічки конкретної кількості хлібобулочних виробів.

Суд, аналізуючи вказані договори, встановив наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Згідно з ч. 4 ст. 265 КЗпП України штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, необхідною умовою для накладення штрафу на юридичних осіб , які використовують найману працю, є, зокрема, фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно ч.3 ст.24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини 1 статті Закону України "Про охорону праці" працівник - це особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов`язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом).

За правилами ст.21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, дотримуючись внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Нормами ст. 24 КзпП України встановлено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання такої форми є обов`язковим: при укладенні трудового договору з фізичною особою; в інших випадках, передбачених законодавством України.

Згідно ч. 1 ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

З аналізу чинного законодавства вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва.

Укладення трудового договору передбачено у ст. 24 КЗпП України.

На виконання ч.3 ст. 24 КЗпП України прийнято постанову Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 №413, якою затверджено Порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу.

Взаємовідносини фізичної особи і роботодавця можуть виникати як на підставі трудового, так і на підставі цивільно-правового договору. При цьому сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами ст. 208 ЦК України.

Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у ст. 626 ЦК України, якою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1ст. 627 ЦКУ).

Статтею 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до частин 1 - 2 статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

З аналізу наведених норм, вбачається, що основними ознаками трудового договору, є: праця юридично несамостійна, протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій.

Зокрема, відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами (КЗпП України та інших актів трудового законодавства), що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг у цивільно-правових відносинах визначається в договорі, а те, що ним не врегулюване - чинним законодавством України.

Зі співставлення трудового договору з цивільно-правовим договором, відмінним є те, що трудовим договором регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного результату. Виконавець за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ним ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №820/1432/17, 06.03.2019 у справі №802/2066/16-а, 13.06.2019 у справі №815/954/18.

Аналіз змісту наданих договорів, свідчить, що його предметом є сам кінцевий результат праці, оскільки умовами договору визначено конкретний обсяг послуг (випічка хлібобулочних виробів в обсязі 4120 шт.(обсяг в залежності від виконавця), реалізація хлібобулочних виробів в обсязі 1200 шт. (обсяг в залежності від виконавця)), а також вартість за одиницю реалізованого або виготовленого товару. Окрім того вказані договори визначають строк їх дії до 31.12.2019.

Слід вказати, що наслідком невиконання або неналежного виконання сторонами цивільно-правових зобов`язань, зокрема, за договором про надання послуг, є штрафні санкції, які мають грошове вираження та прописуються у договорі, або дострокове розірвання договору в односторонньому порядку. У спірних правовідносинах умовами п. 3.3.3 договорів передбачена, що у разі виявлення недоліків у виконанні робіт (надання послуг) виконавиць їх усуває, а в разі неможливості відшкодовує завдані збитки у повному обсязі.

Також з наданих позивачем актів виконаних робіт до договорів про виконання робіт (надання послуг) з вищевказаними фізичними особами судом встановлено, що вказані акти визначають конкретну кількість реалізованої або виготовленої продукції конкретним виконавцем та містить вартість за кожну штуку виготовленої або реалізованої продукції.

Відповідно до ст.9 Закону України " Про бухгалтерський облік в Україні" первинні облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Надані акти відповідають вище вказаній нормі закону за обсягом зазначеної інформації.

Отже, акт приймання виконаних робіт є належним доказом, оскільки містить обов`язкові реквізити, зокрема змісту та обсягу господарської операції, які саме послуги надавалися та одиницю виміру господарської операції.

Таким чином, вищезазначені обставини свідчать про наявність саме цивільно-правових відносин між сторонами, а не трудових відносин.

Щодо посилання відповідача на відеоматеріали зібрані у ході проведення інспекційного відвідування, які відповідач надає в підтвердження правомірності прийнятих рішень, а саме, щодо відсутності укладених трудових договорів між позивачем та вищевказаними фізичними особами, суд зазначає, що вказані матеріали не спростовують вищевказані висновки суду про наявність між сторонами саме цивільно-правових відносин.

Враховуючи викладені обставини та зазначені нормативно-правові акти, суд вважає, що позовні вимоги, щодо визнання протиправними оскаржуваних припису та постанови є обґрунтованими, а тому вказані рішення відповідача підлягають скасуванню.

Також суд звертає увагу, що відповідно до Закону України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України», який був опублікований 01.02.2020, абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України, був викладений у новій редакції, а саме: «фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження».

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи положення ч. 3 ст. 139 КАС України, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суму судового збору в розмірі 10856,00 грн., пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Щодо стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 8500,00 грн., суд зазначає наступне.

Частинами першою та другою статті 16 КАС України визначено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частинами першою та третьою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Приписами статті 30 Закону України від 05 травня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (частина перша статті 72 КАС України).

За правилами оцінки доказів, встановлених статтею 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Так, позивачем до суду для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу було подано наступні документи: договір про надання правничої допомоги №301/20 від 27 січня 2020 року, додаток №1 до вказаного договору, детальний опис виконаних робіт до вказаного договору та квитанції АТ КБ «ПриватБанку» про сплату позивачем на рахунок адвоката 10000 грн.

Не погоджуючись з сумою витрат на правничу допомогу, відповідачем 08.09.2020 подано до суду заперечення у якому відповідач зазначив, що надані позивачем документ не підтверджують розмір понесених витрат, окрім того зазначає, що позовна заява підписана позивачем, а не адвокатом.

Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу справи у суді, суд враховує таке.

Зі змісту «Детального обсягу виконаних робіт в справі №480/2553/20 у відповідності до Договору №301/20» від 16.09.2020 вбачається, що адвокатом ОСОБА_15 були надані послуги з направлення двох адвокатських запитів до відповідача, зроблений правовий аналіз первинних документів та нормативно-правових актів, сформована правова позиція, складено позовну заяву та відзив на позовну заяву, а також здійснено представництво інтересів позивача у судовому процесі.

Як убачається з матеріалів справи, а саме додатку №1 до договору про надання правничої допомоги №301/20 від 27 січня 2020 року, адвокат визначає окремий видами послуг аналіз документів, формування правової позиції та підготовку позовної заяви, окремими послугами за які фактично визначає однакову вартість, у той же час вказані дії за своє суть є однією дією яка має один результат, а саме складення позовної заяви.

Доводи відповідача, що позовна заява підписана не адвокатом, а безпосередньо позивачем не спростовую доводи адвоката, що саме він вказану позовну заяву підготував за наявності вказаного договору про надання правової допомоги.

Таким чином, враховуючи наведені обставини, зміст та обсяг наданих послуг, а також відмову суду у задоволенні частини позовних вимог, суд вважає заявлений представником позивача до відшкодування розмір правової допомоги явно завищеним та таким, що підлягає зменшенню.

Ураховуючи викладене, а також фактичний обсяг виконаної роботи та її значну складність, суд вважає розумно обґрунтованими заявлені витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації позивачу за рахунок відповідача в розмірі 5000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Сумській області про визнання протиправним та скасування наказу, припису та постанови – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати припис Управління Держпраці у Сумській області про усунення виявлених порушень № СМ 2191/1827/АВ/П від 15.11.2019.

Визнати протиправною та скасувати постанову Управління Держпраці у Сумській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № СМ 2191/1827/АВ/П/ТД-ФС від 28.12.2019.

У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Сумській області (вул. Горького, 28-б, м. Суми, Сумська область, 40000, код ЄДРПОУ 39857622) суму судового збору в розмірі 10856,00 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений та підписаний 30 листопада 2020 року.

Суддя С.М. Глазько