Рішення № 93298151, 04.12.2020, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/5401/20

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Сич С.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

29 вересня 2020 року ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1 ) в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 (надалі - ОСОБА_2 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (надалі - відповідач, ГУ Держгеокадастру у Полтавській області) про визнання протиправним та скасування наказу № 12835-СГ від 21.05.2020 Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою" на ім`я ОСОБА_2 та зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області надати ОСОБА_2 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства із земель запасу державної власності, яка розташована на території Голобородьківської сільської ради Карлівського району Полтавської області.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що наказом ГУ Держгеокадастру у Полтавській області № 12835-СГ від 21.05.2020 відмовлено ОСОБА_2 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Голобородьківської сільської ради Карлівського району Полтавської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства з посиланням на те, що неповнолітня має право на набуття у власність земельної ділянки та видачу правовстановлюючих документів на неї, проте вчинення всіх необхідних дій остання може здійснювати виключно за наявності нотаріально посвідченої згоди батьків (усиновлювачів) або піклувальника та отримання дозволу органу опіки та піклування. Позивач вважає відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою необґрунтованою, оскільки ОСОБА_2 , як громадянина України, має право на набуття права власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства. Зазначає, що доводи у спірному наказі стосуються набуття власності та отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку, але особа звернулася до відповідача виключно за отриманням дозволу на розробку проекту землеустрою. Вказує, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, яким не передбачено такої підстави для відмови у надання дозволу на розробку проекту землеустрою, з якої оскаржуваним наказом позивачу було відмовлено у наданні такого дозволу.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №440/5401/20, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні), витребувано докази.

20 жовтня 2020 року до суду надійшов відзив ГУ Держгеокадастру у Полтавській області на позовну заяву /а.с. 28-30/, в якому представник відповідача просить відмовити у задоволенні адміністративного позову, посилаючись на те, спірним наказом позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою з підстав невідповідності поданого на розгляд клопотання вимогам частинам 6 та 7 статті 118 Земельного кодексу України, а саме, громадянином на графічному матеріалі не зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

Справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторони, викладені у заяві по суті справи, суд встановив наступні обставини та спірні правовідносини.

Згідно свідоцтва про народження Серії НОМЕР_1 , видного відділом реєстрації актів цивільного стану Карлівського районного управління юстиції Полтавської області 10.10.2005, копія якого наявна у матеріалах справи, батьком ОСОБА_2 є ОСОБА_1 , а матір`ю - ОСОБА_3 /а.с. 10/.

ОСОБА_1 , як законний представник - батько неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , звернувся до ГУ Держгеокадастру в Полтавській області із заявою від 15.04.2020 (вхідний номер К-10056/0/25-20 від 21.04.2020) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2 га у власність із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Голобородьківської сільської ради Карлівського району Полтавської області, яка знаходиться за межами населених пунктів. До вказаної заяви додав: викопіювання з місцем розташування земельної ділянки /а.с. 32/, копію паспорта з електронним носієм ОСОБА_2 , копію свідоцтва про народження ОСОБА_2 , копію паспорту та коду ОСОБА_1 .

Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області прийнято наказ від 21.05.2020 №12835-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою", яким відмовлено ОСОБА_2 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Голобородьківської сільської ради Карлівського району Полтавської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства з таких підстав: неповнолітня має право на набуття у власність земельної ділянки та видачу правовстановлюючих документів на неї, проте вчинення всіх необхідних дій остання може здійснювати виключно за наявності нотаріально посвідченої згоди батьків (усиновлювачів) або піклувальника та отримання дозволу органу опіки та піклування /а.с. 31/.

Не погодившись з наказом ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 21 травня 2020 року №12835-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою", позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку оскаржуваному наказу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 21 травня 2020 року №12835-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою", суд дійшов наступних висновків.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Так, згідно з частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Пунктом "б" частини 1 статті 121 Земельного кодексу України визначено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектарів.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про громадянство України" громадянин України - особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України.

Згідно з пунктом 1 статті 6 цього Закону громадянство України набувається, зокрема за народженням.

Відповідно до свідоцтва про народження, копія якого міститься у матеріалах справи /а.с. 10/, ОСОБА_2 народилася в Україні від батьків - громадян України, а тому є громадянином України за народженням. Відтак має право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 гектара.

Частиною 4 статті 122 Земельного кодексу України передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Таким центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) відповідно до Положення про нього, що затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15.

Отже, Держземагентство України та його територіальні органи наділено повноваженнями щодо передачі у власність або у користування для всіх потреб земельних ділянок сільськогосподарського призначення лише державної власності.

Підпунктом 13 пункту 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року № 333, визначено, що Головне управління відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.

За приписами частини 6 статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Як визначено частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, Земельний кодекс України визначає вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах безоплатної приватизації, при цьому зобов`язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в надані такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 , як законний представник - батько неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , звернувся до ГУ Держгеокадастру в Полтавській області із заявою від 15.04.2020 (вхідний номер К-10056/0/25-20 від 21.04.2020) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2 га у власність із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Голобородьківської сільської ради Карлівського району Полтавської області, яка знаходиться за межами населених пунктів. До вказаної заяви було додано: викопіювання з місцем розташування земельної ділянки /а.с. 32/, копію паспорта з електронним носієм ОСОБА_2 , копію свідоцтва про народження ОСОБА_2 , копію паспорту та коду ОСОБА_1 .

Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області прийнято наказ від 21.05.2020 №12835-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою", яким відмовлено ОСОБА_2 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Голобородьківської сільської ради Карлівського району Полтавської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства з таких підстав: неповнолітня має право на набуття у власність земельної ділянки та видачу правовстановлюючих документів на неї, проте вчинення всіх необхідних дій остання може здійснювати виключно за наявності нотаріально посвідченої згоди батьків (усиновлювачів) або піклувальника та отримання дозволу органу опіки та піклування /а.с. 31/.

Отже, наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області №12835-СГ від 21 травня 2020 року "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою" не містить підстави відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, передбаченої частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України, оскільки єдиною підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою відповідно до статті 118 Земельного кодексу України може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Посилання у спірному наказі №12835-СГ від 21 травня 2020 року на необхідність надання заявником нотаріально посвідченої згоди батьків (усиновлювачів) або піклувальника та дозволу органу опіки та піклування суд вважає безпідставним, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1, 2, 4 статті 25 Цивільного кодексу України здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження. Цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.

Згідно з частиною 1 статті 31 ЦК України фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років (малолітня особа), має право: 1) самостійно вчиняти дрібні побутові правочини. Правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість; 2) здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом.

Згідно з частинами 1, 2 статті 32 Цивільного кодексу України крім правочинів, передбачених статтею 31 цього Кодексу, фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітня особа) має право: 1) самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами; 2)самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом; 3) бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи; 4) самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім`я (грошовими коштами на рахунку).

Неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників.

Частиною 1 статті 181 ЦК України визначено, що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення, а частиною першою статті 202 цього Кодексу - правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 242 ЦК України встановлено, що батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновків, що фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років (малолітня особа), та фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітня особа) мають право самостійно вчиняти лише ті правочини, які перелічені у частині 1 статті 31 та частині 1 статті 32 ЦК України відповідно. При вчиненні інших правочинів (тобто тих, які не передбачені вказаними статтями кодексу) від імені малолітньої особи діє її законний представник (один із батьків (усиновлювачів)), а неповнолітня особа вчиняє правочин самостійно, але за наявності нотаріально посвідченої згоди батьків (усиновлювачів) або піклувальника та дозволу органу опіки та піклування.

До відповідача із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 звернувся її батько ОСОБА_1 .

Таким чином, вказані дії вчинено дієздатною особою - батьком позивача в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , що узгоджується з нормами Цивільного кодексу України.

Наведені висновки суду щодо застосування норм права відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 11 квітня 2018 року у справі №802/1596/17-а.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Доводи відповідача про те, що громадянином на графічному матеріалі не зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, не були покладені в основу оскаржуваного у даній справі рішення та не були підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення у власність, тому вказані доводи не приймаються судом до уваги.

З огляду на встановлені обставини справи та наведені вище норми законодавства, якими врегульовано спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що відповідач у спірних правовідносинах діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, без дотримання вимог частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 21 травня 2020 року №12835-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою" є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області надати ОСОБА_2 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства із земель запасу державної власності, яка розташована на території Голобородьківської сільської ради Карлівського району Полтавської області, суд виходить з наступного.

Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

У даній справі, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивовано відмови у його наданні регламентовано частиною 6 статті 118 Земельного кодексу України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 05 березня 2019 року у справі № 2040/6320/18.

Частиною 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Між тим, надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є адміністративним актом, прийняттю якого повинна передувати визначена законом адміністративна процедура. Видача такого дозволу без необхідних дій суб`єкта владних повноважень в межах адміністративної процедури не гарантує забезпечення прав позивача у передбачений законом спосіб.

Згідно з частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на вищевикладене, та зважаючи на те, що у спірних відносинах відповідач не реалізував своїх повноважень, оскільки не надав оцінки поданим позивачем документам на предмет відповідності вимогам законодавства, яке врегульовує спірні правовідносини за процедурою, передбаченою відповідними правовими нормами Земельного кодексу України, обмежившись виключно констатацією того, що неповнолітня має право на набуття у власність земельної ділянки та видачу правовстановлюючих документів на неї, проте вчинення всіх необхідних дій остання може здійснювати виключно за наявності нотаріально посвідченої згоди батьків (усиновлювачів) або піклувальника та отримання дозволу органу опіки та піклування, тому у даному випадку належнім та достатнім способом захисту позивача у спірних відносинах є зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , як законного представника - батька неповнолітньої дитини ОСОБА_2 (вхідний номер К-10056/0/25-20 від 21 квітня 2020 року) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2 га у власність із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Голобородьківської сільської ради Карлівського району Полтавської області, яка знаходиться за межами населених пунктів, з урахуванням висновків суду.

Натомість, у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області надати ОСОБА_2 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства із земель запасу державної власності, яка розташована на території Голобородьківської сільської ради Карлівського району Полтавської області, слід відмовити, оскільки надання оцінки клопотанню та документам, які не були предметом розгляду уповноваженим на вчинення таких дій органом державної влади, виходить за межі повноважень адміністративного суду і не узгоджується з критеріями перевірки дій, рішень та бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які закріплені у частині 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Отже, адміністративний позов ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 підлягає задоволенню частково.

Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду з даним позовом ОСОБА_1 сплачено судовий збір у розмірі 840 грн. 80 коп., що підтверджується квитанцією АТ "Ощадбанк" №44940 від 27 вересня 2020 року /а.с. 18/ та випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України /а.с. 20/.

Таким чином, оскільки адміністративний позов задоволено частково, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Полтавської області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 420 грн. 40 коп. (чотириста двадцять гривень сорок копійок).

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 3, 6-10, 139, 241-245, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (ідентифікаційний код 39767930, вул. Уютна, 23, м. Полтава, 36039) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 21 травня 2020 року №12835-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою".

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , як законного представника - батька неповнолітньої дитини ОСОБА_2 (вхідний номер К-10056/0/25-20 від 21 квітня 2020 року), про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2 га у власність із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Голобородьківської сільської ради Карлівського району Полтавської області, яка знаходиться за межами населених пунктів, з урахуванням висновків суду.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Полтавської області (ідентифікаційний код 39767930, вул. Уютна, 23, м. Полтава, 36039) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 420 грн. 40 коп. (чотириста двадцять гривень сорок копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Другого апеляційного адміністративного суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII.

Суддя С.С. Сич