Рішення № 93298047, 24.11.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/577/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді - Бутенко А.В., за участю секретаря - Сініцина А.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції в Одеський області, Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), посадових осіб Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

Стислий зміст позовних вимог.

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції в Одеський області, Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), посадових осіб Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в якому вона, з урахуванням уточненої позовної заяви від 05.05.2020 року (вхід. №17847/20 від 07.05.2020 року), просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 23.12.2019 № 1799-к «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу судової роботи та міжнародного співробітництва Головного територіального управління юстиції в Одеській області;

- зобов`язати Південне міжрегіональне управління юстиції (м. Одеса) на правах правонаступника нарахувати та виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 24.12.2019 по дату прийняття судового рішення про поновлення на роботі;

- визнати протиправними дії Головного територіального управління юстиції в Одеській області щодо звільнення ОСОБА_1 із займаної посади;

- визнати протиправними дії посадових осіб - ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , в наслідок яких відбулося звільнення ОСОБА_1 , у разі необхідності, постановити окрему ухвалу відповідно до положень статті 249 КАС України;

- визнати протиправною бездіяльність Головного територіального управління юстиції в Одеській області щодо затримки виплати належних ОСОБА_1 сум та видачі трудової книжки;

- зобов`язати Південне міжрегіональне управління юстиції (м. Одеса) на правах правонаступника виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати належних сум та затримки видачі трудової книжки по день фактичного розрахунку, що за попереднім розрахунком станом на 25.02.2020 складає 69552 грн.;

- визнати протиправною бездіяльність Головного територіального управління юстиції в Одеській області щодо відшкодування понесених ОСОБА_1 витрат на службове відрядження у сумі 832 грн та виплати інших нарахувань, передбачених при направленні державного службовця у службове відрядження, зокрема - добових витрат у сумі 60 грн.;

- зобов`язати правонаступника Головного територіального управління юстиції в Одеській області - Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відшкодувати понесені ОСОБА_1 витрати на службове відрядження у сумі 832 грн та виплатити інші нарахування, передбачені при направленні державного службовця у службове відрядження, зокрема - добові витрати у сумі 60 грн.;

- зобов`язати правонаступника Головного територіального управління юстиції в Одеській області - Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) виплатити судові витрати, понесені у зв`язку із розглядом цієї справи (розрахунок буде надано до розгляду справи по суті);

- стягнути з Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на правах правонаступника моральну шкоду у розмірі 25000,00 грн.

Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування позовних вимог, позивачем зазначено, що відповідно до пункту 1 наказу Головного територіального управління юстиції в Одеській області (далі також - управління юстиції, відповідач 1) від 23.12.2019 №1799-к «Про звільнення ОСОБА_1 » (далі - наказ про звільнення), позивача звільнено із займаної посади головного спеціаліста відділу судової роботи та міжнародного співробітництва управління юстиції 24.12.2019 у зв`язку із ліквідацією управління юстиції, відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».

У позові зазначено, що пунктом 2 наказу від 23.12.2019 №1799-к «Про звільнення ОСОБА_1 » управлінню фінансового та матеріально- технічного забезпечення управління юстиції доручено виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористану частину щорічної основної відпустки за період роботи з 04.03.2017 по 03.03.2018 за 14 календарних днів, за невикористану частину щорічної основної відпустки за період роботи з 04.03.2018 по 03.03.2019 за 28 календарних днів та за невикористану частину щорічної основної відпустки за період роботи з 04.03.2019 по 24.12.2019 за 24 календарних дні, всього за 66 календарних днів.

На думку позивача, вказаний наказ є безпідставним та винесеним з порушенням чинного законодавства України.

На переконання позивача, згідно із відомостями, отриманими з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Головне територіальне управління юстиції в Одеській області з 17.10.2019 знаходиться в стані припинення, у графі «Дата та номер запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи, підстава для його внесення» відсутня будь-яка інформація, тобто, юридична особа - управління юстиції не є такою, що припинилася. Таким чином, позивач вважає, що відсутні підстави для звільнення її з посади головного спеціаліста відділу судової роботи та міжнародного співробітництва управління юстиції, адже, юридична особа на час видання наказу про звільнення - не ліквідована, крім того, попередження від 24.10.2019, на яке посилається відповідач у наказі, не є підставою для звільнення.

У позовній заяві, зокрема, зазначено, що відповідно до пункту 14 Положення в редакції Наказу Міністерства юстиції № 1385/5 від 06.05.2019, із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства юстиції № 4145/5 від 23.12.2019, в редакції від 28.12.2019. міжрегіональне управління є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в установах Казначейства, а також рахунки, у тому числі в іноземній валюті, в державних банках для зарахування авансового внеску стягувача, обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплати стягувачам, печатки із зображенням Державного Герба України із своїм найменуванням.

Тобто, як вказує позивач, юридична особа - Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - міжрегіональне управління юстиції), відповідно до ЄДР, яке є правонаступником, у т.ч. Головного територіального управління юстиції в Одеській області, утворене 29.10.2019, а таким чином, станом на 23.12.2019 та 24.12.2019 правонаступник вже мав можливість здійснювати повноваження та функції, покладені на органи, що ліквідуються, зокрема, видавати накази та інші розпорядчі акти з 29.10.2019 року.

У позові вказано, що оскільки функції «ліквідованих» управлінь юстиції передано новоствореним міжрегіональним управлінням юстиції (з переведенням майже всіх державних службовців працюючих в управліннях юстиції на рівнозначні (чи нижчі) посади відповідних правонаступників, що підтверджується Положенням, фактично - відбулася реорганізація, у вигляді злиття існуючих управлінь юстиції, а не ліквідація юридичних осіб, яка має інші правові підстави для забезпечення працевлаштування працівників перетворених державних органів.

Позивач у позовній заяві також зазначає, що Головним територіальним управлінням юстиції в Одеській області порушено положення колективного договору щодо своєчасності попередження про майбутнє вивільнення, а також порушено переважне право позивача на залишення на роботі.

Окрім іншого, у позовній заяві позивач зазначає, що 23.12.2019 року, відповідно до наказу управління юстиції «Про відрядження ОСОБА_1 » позивача направлено у службове відрядження до м. Києва для представництва інтересів Чорноморського відділу державної виконавчої служби управління юстиції та управління юстиції у справі № 910/13505/19, тобто - фактично у день прийняття спірного наказу про звільнення. Як стверджує позивач, на вищевказане відрядження нею витрачено особисті кошти у розмірі 832 грн.

Позивач вказує, що 24.12.2019 року до Управління фінансового та матеріально-технічного забезпечення управління юстиції нею подані всі підтверджуючі документи щодо понесених витрат на службове відрядження, разом з заповненими відповідними формами звітності, наданими спеціалістом вищезгаданого управління. Проте, як зазначає позивач, станом на теперішній час їй не відомо про відшкодування понесених витрат у сумі 832 грн та виплати передбачених законодавством нарахувань, зокрема добових витрат у сумі: 60 грн.

Позивач також вказує на упереджене відношення до неї з боку її безпосереднього керівника – ОСОБА_2 та начальника управління персоналом управління юстиції Чумак І.М., що полягало у безпідставному неприйнятті заяви позивача про переведення та порушенні прав позивача як державного службовця.

У позовній заяві позивач також вказує на несвоєчасність видачі їй трудової книжки та не повідомлення про всі нараховані їй виплати, пов`язані із звільненням. Так, за твердженням позивача, трудову книжку їй видано лише 25.02.2020 року, а не у день звільнення, як передбачено трудовим законодавством.

04.05.2020 року від представника відповідача – Головного територіального управління юстиції в Одеській області надійшов відзив, в якому відповідач, зокрема, зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 09.10.2019 року №870 «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції, у тому числі Головне територіальне управління юстиції в Одеській області, та утворено як юридичну особу публічного права Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

Відповідач вказує, що на виконання зазначеної постанови позивач письмово попереджена про припинення державної служби на підставі пункту 1-1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу» у зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції в Одеській області та звільнення із займаної посади не раніше двох місяців з дня попередження. Як стверджує відповідач, із відповідним попередженням про звільнення позивач ознайомлена під підпис 24.10.2019 року.

У відзиві зазначено, що наказом Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 23.12.2019 року №1799-к позивача звільнено з посади головного спеціаліста відділу судової роботи та міжнародного співробітництва Головного територіального управління юстиції в Одеській області відповідно до пункту 1-1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу» у зв`язку з ліквідацією.

На переконання відповідача, наказ Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 23.12.2019 року №1799-к відповідає вимогам ст.87 Закону України «Про державну службу».

Окрім того, на думку відповідача, з прийняттям Закону України від 19.09.2019 року №117-ІХ зі ст.87 Закону України «Про державну службу» виключено обов`язок суб`єкта призначення пропонувати державному службовцю іншу рівноцінну посаду державної служби або іншу роботу у цьому державному органі, навіть у випадку реорганізації державного органу.

На переконання відповідача, доводи позивача щодо неправомірного її не переведення до відділу судової роботи та міжнародної правової допомоги Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), є необґрунтованими, оскільки Головне територіальне управління юстиції в Одеській області не наділено правом самостійного вирішення питання працевлаштування працівників до новоутворених управлінь юстиції і не має законних підстав для цього.

Окрім іншого, за твердженням відповідача, до Головного територіального управління юстиції в Одеській області не надходила заява позивача про переведення до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

Відповідач також звертає увагу, що позивача звільнено з 24.12.2019 року, а тому доводи позивача про її звільнення 23.12.2019 року під час перебування у відрядженні є безпідставними.

Окрім іншого, відповідач зазначає, що Головне територіальне управління юстиції в Одеській області, як юридична особа публічного права, припиняє свою діяльність саме шляхом ліквідації, а не реорганізації, як про це зазначає позивач, а міжрегіональний територіальний орган виконавчої влади – Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса), як юридична особа публічного права, створена шляхом новоутворення.

Відповідач у відзиві також зазначає, що твердження позивача про порушення колективного договору є безпідставними, з огляду на приписи ст.43-1 КЗпП, відповідно до якої розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної організації (профспілкового представника) допускається у разі ліквідації підприємства, установи, організації.

Щодо видачі позивачу трудової книжки, відповідач зазначає, що позивач не з`явилась у день звільнення – 24.12.2019 року – за отриманням трудової книжки, у зв`язку з чим відповідачем складено відповідний акт та направлено засобами поштового зв`язку повідомлення про необхідність отримання трудової книжки. На переконання відповідача, за таких підстав у діях відповідача відсутнє будь-яке порушення прав позивача щодо своєчасного отримання трудової книжки.

Як вказано у відзиві, переважне право позивача на залишення на роботі також не може бути застосовано, оскільки звільнення позивача відбулось у зв`язку з ліквідацією, а не реорганізацією.

У відзиві відповідач також зазначає, що ним здійснено всі можливі заходи щодо відшкодування позивачу її видатків на відрядження у розмірі 832 грн., проте, у зв`язку із блокуванням рахунків ГТУЮ відсутня можливість здійснити виплати звільненим працівникам за КЕКВ 2250 «Видатки на відрядження».

Відповідач у відзиві також зазначає про безпідставність та необґрунтованість тверджень позивача щодо упередженого відношення до неї з боку її безпосереднього керівника – ОСОБА_2 та начальника управління персоналом управління юстиції ОСОБА_3 .

З урахуванням наведеного у відзиві, відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

04.05.2020 року від представника відповідача – Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надійшов відзив, в якому відповідач, зокрема, зазначає, що у даному випадку ГТУЮ не припинено, про що свідчить відсутність даних про внесення до ЄДР відомостей про припинення, знаходиться в стадії ліквідації, а тому не втратило як своєї правоздатності, так і дієздатності, а отже, має відповідати за своїми зобов`язаннями у відповідності до закону.

З огляду на зазначене, на переконання відповідача, відсутні підстави для звільнення ГТУЮ від його зобов`язань, в разі задоволення позовних вимог, та стягнення грошових сум з Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції як його правонаступника.

Відповідач вважає позовні вимоги ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) необґрунтованими та безпідставними, не доведеними, а отже такими, що не підлягають задоволенню.

25.05.2020 року та додатково 26.08.2020 року від відповідача – начальника відділу судової роботи та міжнародної правової допомоги Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Переверзової К.В. надійшов відзив, в якому відповідач зазначила про безпідставність та необґрунтованість тверджень позивача щодо упередженого ставлення до позивача з її боку, порушенням її прав як державного службовця та про безпідставність залучення начальника відділу судової роботи та міжнародної правової допомоги Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Переверзової К.В. в якості відповідача у справі №420/577/20. Окрім іншого, відповідач також зазначила про безпідставність заявлення позивачем позовних вимог про стягнення моральної шкоди.

25.05.2020 року та додатково 21.09.2020 року від позивача надійшли відповіді на відзиви, в який позивач наводить аналогічні доводи та міркування, що зазначені у позовній заяві. У вказаних відповідях на відзив позивач додатково звертає увагу на поняття ліквідації та реорганізації державного органу, з посиланням на відповідну практику Верховного Суду.

Інших заяв по суті справи від сторін не надходило.

Заяви, клопотання учасників справи.

04.05.2020 року від представника Головного територіального управління юстиції в Одеській області надійшло клопотання про зупинення провадження у справі №420/557/20 до закінчення карантину.

07.05.2020 року від позивача надійшло клопотання про залучення начальника управління персоналу Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Чумак І.М. та начальника відділу судової роботи та міжнародної правової допомоги Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Переверзову К.В. у якості співвідповідачів по справі №420/577/20 та уточнена позовна заява.

21.09.2020 року від відповідача - начальника управління персоналу Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Чумак І.М. надійшло клопотання про розгляд справи за її відсутністю.

21.09.2020 року від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, призначеного на 21.09.2020 року.

22.09.2020 року від відповідача - начальника управління персоналу Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Чумак І.М. надійшло клопотання про розгляд справи за її відсутністю.

05.10.2020 року від відповідача - начальника відділу судової роботи та міжнародної правової допомоги Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Переверзової К.В. надійшло клопотання про закінчення підготовчого провадження за відсутності відповідача.

06.10.2020 року від відповідача - начальника управління персоналу Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Чумак І.М. надійшло клопотання про розгляд справи за її відсутністю.

10.11.2020 року від позивача надійшло клопотання про визнання доказів недопустимими та виключення їх із дослідження.

18.11.2020 року від відповідача - начальника відділу судової роботи та міжнародної правової допомоги Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Переверзової К.В. надійшло клопотання про проведення судового засідання, призначеного на 26.11.2020 року, у режимі відеоконференції.

24.11.2020 року від позивача надійшло клопотання, в якому позивач просила надати їй можливість бути присутньою у судовому засіданні, призначеному на 24.112020 року, із дотриманням всіх протиепідемічних заходів або відкласти розгляд для надання можливості прийняти участь у судовому засіданні за допомогою системи ПЗ «EasyCon», або провести розгляд справи у письмовому провадженні.

Інших заяв та клопотань щодо вирішення процесуальних питань судом від сторін та їх представників не надходило.

Процесуальні дії вчинені судом.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду (суддя ОСОБА_5 ) від 06.04.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №420/577/20 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 05.05.2020 року.

Розпорядженням керівника апарата Одеського окружного адміністративного суду від 02.06.2020 року призначено повторний автоматичний розподіл адміністративної справи №420/577/20.

Згідно з витягом з протоколу повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями від 02.06.2020 року, головуючим суддею в адміністративній справі №420/577/20 визначено суддю Бутенко А.В.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 04.06.2020 року адміністративну справу №420/557/20 прийнято до провадження суддею Бутенко А.В., вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та зупинено провадження у справі №420/577/20 до 24.06.2020 року.

У зв`язку з неявкою сторін до підготовчого засідання, призначеного на 24.06.2020 року, суд продовжив зупинення по справі №420/577/20 до 12.08.2020 року.

Протокольними ухвалами від 12.08.2020 року суд поновив провадження по справі та відклав підготовче засідання до 07.09.2020 року.

Протокольною ухвалою від 07.09.2020 року суд оголосив перерву у підготовчому засіданні до 21.09.2020 року.

У зв`язку з неявкою сторін до підготовчого засідання, призначеного на 21.09.2020 року, суд відклав підготовче засідання та призначив наступне підготовче засідання на 05.10.2020 року.

Протокольними ухвалами від 05.10.2020 року суд продовжив строк підготовчого провадження на тридцять днів та призначив наступне підготовче засідання на 28.10.2020 року.

У зв`язку з неявкою сторін до підготовчого засідання, призначеного на 28.10.2020 року, суд відклав підготовче засідання та призначив наступне підготовче засідання на 10.11.2020 року.

У зв`язку з неявкою сторін до підготовчого засідання, призначеного на 10.11.2020 року, суд закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду на 26.11.2020 року.

Ухвалою суду від 19.11.2020 року суд допустив участь сторін в судовому засіданні в режимі відеоконференції щодо розгляду адміністративної справи №420/577/20 з використанням власних технічних засобів за допомогою ПЗ “ЕаsуСоn”, призначив проведення судового засідання для розгляду справи в режимі відеоконференції на 24.11.2020 року та зупинив провадження по справі № 420/577/20 до 24.11.2020 року.

Протокольною ухвалою від 24.11.2020 року суд поновив провадження у справі №420/577/20.

Позивач в судовому засіданні 24.11.2020 року підтримала позовні вимоги у повному обсязі з підстав зазначених у позові та відповіді на відзив.

Представники відповідачів в судовому засіданні 24.11.2020 року заперечували щодо задоволення позовних вимог, з підстав зазначених у відзиві.

Обставини справи.

Судом встановлено та не заперечується учасниками справи, що позивачка обіймала посаду головного спеціаліста відділу судової роботи та міжнародного співробітництва Головного територіального управління юстиції в Одеській області.

Відповідно до матеріалів справи, 24.10.2019 року позивачку повідомлено про припинення державної служби на підставі пункту 1-1 ст.87 Закону України «Про державну службу» у зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції в Одеській області та звільнення із займаної посади не раніше двох місяців з дня попередження.

Згідно з наказом від 18.12.2019 року №720-в «Про відрядження ОСОБА_1 », її відряджено 23.12.2019 року до Господарського суду міста Києва.

Відповідно до витягу з протоколу засідання профспілкового комітету Первинної профспілкової організації Головного територіального управління юстиції в Одеській області №10/2019 від 23.12.2019 року, вирішено, що погодження звільнення державних службовців та працівників (не державних службовців) Головного територіального управління юстиції в Одеській області профкомом ППО ГТУЮ не потребується.

23 грудня 2019 року Головне територіальне управління юстиції в Одеській області прийняло наказ №1799-к «Про звільнення ОСОБА_1 », яким 24.12.2019 року звільнено позивача з посади головного спеціаліста відділу судової роботи та міжнародного співробітництва Головного територіального управління юстиції в Одеській області у зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції в Одеській області відповідно до пункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу». Підстава: попередження від 24.10.2019 року.

Вказаним наказом також покладено обов`язок на Управління фінансового та матеріально-технічного забезпечення Головного територіального управління юстиції в Одеській області виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану частину щорічної основної відпустки за період роботи з 04.03.2017 року по 03.03.2018 року за 14 календарних днів, за невикористану частину щорічної основної відпустки за період роботи з 04.03.2018 року по 03.03.2019 року за 28 календарних днів та за невикористану частину щорічної відпустки за період роботи з 04.03.2019 року по 24.12.2019 року за 24 календарні дні, всього 66 календарних днів.

Відповідно до матеріалів справи, 24.12.2019 року посадовими особами Головного територіального управління юстиції в Одеській області складено Акт б/н, в якому зазначено, що ОСОБА_1 24.12.2019 року, після ознайомлення з наказом управління юстиції від 23.12.2019 року про звільнення її з посади головного спеціаліста відділу судової роботи та міжнародного співробітництва управління юстиції та отримання його копії, запропоновано до кінця робочого дня отримати свою трудову книжку, однак, ОСОБА_1 станом на 17 годину 00 хвилин 24.12.2019 року до управління персоналу управління юстиції не звернулась, у зв`язку з чим прийнято рішення направити ОСОБА_1 офіційний лист з пропозицією отримати трудову книжку.

24.12.2019 року Головним територіальним управлінням юстиції в Одеській області засобами поштового зв`язку направлено на адресу ОСОБА_1 лист №04-22/11601, в якому, зокрема, зазначено про необхідність з`явитися до управління юстиції та одержати трудову книжку, що підтверджується журналом вихідної кореспонденції.

23.01.2020 року позивач звернулась до Головного територіального управління юстиції в Одеській області із заявою, в якій, зокрема, просила надати трудову книжку, інформацію щодо проведення повного розрахунку при звільненні, в тому числі щодо відшкодування витрат на відрядження до м. Києва 23.12.2019 року та інформацію про вивільнення працівників Головного територіального управління юстиції в Одеській області у зв`язку з ліквідацією, копію проміжного ліквідаційного балансу та іншу інформацію і документи.

21.02.2020 року Головним територіальним управлінням юстиції в Одеській області засобами поштового зв`язку направлено на адресу ОСОБА_1 відповідь №15/04-22, в якій, зокрема, повторно зазначено про необхідність з`явитись до управління юстиції для одержання трудової книжки. У вказаній відповіді також зазначено, що витрати на відрядження ОСОБА_1 не відшкодовано у зв`язку із відсутністю фінансування. До вказаної відповіді надані витребувані позивачем копії документів.

Відповідно до книги обліку руху трудових книжок і вкладишів до них працівників Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 05.01.2016 року (справа №04-61, том 4), позивачу видано трудову книжку.

Відповідно до доповідної записки начальника управління бухгалтерського обліку, фінансового та господарського забезпечення – головного бухгалтера Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), можливість здійснити виплати звільненим працівникам ГТУЮ за КЕКВ 2250 «Видатки на відрядження» відсутня.

Вважаючи протиправним наказ Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 23.12.2019 № 1799-к «Про звільнення ОСОБА_1 », а також протиправними дії посадових осіб Головного територіального управління юстиції в Одеській області щодо звільнення, несвоєчасного повернення трудової книжки та не здійснення повного розрахунку при звільненні, зокрема, щодо не відшкодування витрат на відрядження, позивач звернулась з даною позовною заявою до суду.

Джерела права й акти їх застосування.

Частиною 2 ст. 38 Конституції України, громадянам гарантовано рівне право доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Згідно з ч. 1 ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Частиною шостою зазначеної статті Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця регулюються Законом України "Про державну службу" від 10.12.2015, №889-VIII (надалі - Закон №889-VIII).

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про державну службу», державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.

Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про державну службу», цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Згідно частини першої – третьої статті 5 Закону №889-VIII, правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 83 Закону №889-VIII, державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).

Згідно з пунктами 1 та 1-1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу», в редакції з 20.03.2020 року, чинній на момент повідомлення про наступне вивільнення, визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; ліквідація державного органу.

Відповідно до ч. 3 статті 87 Закону України «Про державну службу», суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Суд зазначає, що трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/202 зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначено основні трудові права працівників.

Оскільки у Закону № 889-VIII відсутні відповідні спеціальні норми, які регламентують порядок звільнення службовців (працівників) через скорочення, реорганізацію або ліквідацію державного органу, до спірних правовідносин, згідно приписів частини третьої статті 5 Закону № 889-VIII, застосуванню підлягають загальні норми, що передбачені Кодексом законів про працю України.

Разом з тим, відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

У випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське товариство) дія трудового договору працівника продовжується (ч.3 ст.36 КЗпП в редакції від 19 січня 1995 року).

При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п.1 ст. 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.

Відповідно до пунктів 1, 7 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 року №228, Міністерство юстиції України (Мін`юст) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Мін`юст є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну правову політику, державну політику з питань банкрутства, у сфері нотаріату, організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) (далі - виконання рішень), державної реєстрації актів цивільного стану, державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державної реєстрації обтяжень рухомого майна, державної реєстрації юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців, реєстрації статуту територіальної громади м. Києва, реєстрації статутів Національної академії наук та національних галузевих академій наук, державної реєстрації друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб`єктів інформаційної діяльності, у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, у сфері правової освіти населення; забезпечує формування державної політики у сфері архівної справи і діловодства та створення і функціонування державної системи страхового фонду документації.

Мін`юст здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи Мін`юсту.

Наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2011 року №1707/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.2011 року за №759/19497, затверджено Положення про Головні територіальні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі.

Відповідно до пунктів 1, 3 цього Положення (в редакції наказу Міністерства юстиції України від 30.01.2015 року №115/5) Головні територіальні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі (далі - Головне територіальне управління юстиції) підпорядковуються Міністерству юстиції України та є його територіальними органами.

Основними завданнями Головного територіального управління юстиції є: реалізація державної правової політики, державної політики з питань банкрутства, у сферах державної реєстрації актів цивільного стану, державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державної реєстрації юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців, державної реєстрації статутів територіальних громад сіл, селищ, міст, державної реєстрації, друкованих засобів масової інформації; забезпечення реалізації державної політики у сферах організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб); внесення на розгляд Мін`юсту пропозицій щодо формування та реалізації політики у зазначених сферах; забезпечення роботи нотаріату; експертне забезпечення правосуддя; протидія легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення (щодо нотаріусів, адвокатів, адвокатських бюро та об`єднань, суб`єктів господарювання, що надають юридичні послуги (крім осіб, що надають послуги в рамках трудових відносин)); здійснення в межах повноважень міжнародно-правового співробітництва.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» №870 від 09.10.2019 року постановлено утворити як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції за переліком згідно з додатком 2, зокрема Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» №870 від 09.10.2019 року установлено, що:

- територіальні органи Міністерства юстиції, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, продовжують здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до завершення здійснення заходів, пов`язаних з утворенням міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції;

- здійснення заходів, пов`язаних з ліквідацією територіальних органів згідно з пунктом 1 цієї постанови та утворенням міжрегіональних територіальних органів згідно з пунктом 2 цієї постанови, покладається на Міністерство юстиції;

- міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції, що утворюються згідно з пунктом 2 цієї постанови, є правонаступниками територіальних органів Міністерства юстиції, які ліквідуються згідно з пунктом 1, зокрема Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) є правонаступником Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, Головного територіального управління юстиції в Одеській області, Головного управління юстиції у м. Севастополі, Головного територіального управління юстиції у Херсонській області.

Частинами 2, 3 статті 81 Цивільного кодексу України передбачено, що юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.

Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

Цим Кодексом встановлюються порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус юридичних осіб приватного права.

Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом.

Згідно зі статтею 82 Цивільного кодексу України, на юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах поширюються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини 1 статті 104 Цивільного кодексу України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Частиною 2 статті 104 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно зі статтею 106 Цивільного кодексу України, злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 року №1074 затверджено Порядок здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, який визначає механізм здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі - органи виконавчої влади) та їх територіальних органів.

Пунктами 5, 6, 7, 8 цього Порядку передбачено, що орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Права та обов`язки органів виконавчої влади переходять: в разі злиття органів виконавчої влади - до органу виконавчої влади, утвореного внаслідок такого злиття; у разі приєднання одного або кількох органів виконавчої влади до іншого органу виконавчої влади - до органу виконавчої влади, до якого приєднано один або кілька органів виконавчої влади; у разі поділу органу виконавчої влади - до органів виконавчої влади, утворених внаслідок такого поділу; у разі перетворення органу виконавчої влади - до утвореного органу виконавчої влади; у разі ліквідації органу виконавчої влади і передачі його завдань та функцій іншим органам виконавчої влади - до органів виконавчої влади, визначених відповідним актом Кабінету Міністрів України.

Майнові права та обов`язки органів виконавчої влади у разі їх злиття, приєднання або перетворення переходять правонаступникові на підставі передавального акта, а у разі їх поділу - згідно з розподільчим балансом. У разі ліквідації органу виконавчої влади складається ліквідаційний баланс. Кабінет Міністрів України приймає рішення щодо подальшого використання нерухомого майна органу виконавчої влади, що ліквідується, та визначає суб`єкта управління підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління такого органу.

Внаслідок реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) органів виконавчої влади припиняється той орган виконавчої влади, майнові права та обов`язки якого переходять його правонаступникам.

Висновки суду.

Судом встановлено, що позивач перед звільненням займала посаду державної служби в Головному територіальному управлінні юстиції в Одеській області - територіальному органі Міністерства юстиції України. Про наступне вивільнення позивача було персонально попереджено більш ніж за місяць, як це передбачено п.1-1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу».

За твердженням позивачки 28.10.2020 року засобами поштового зв`язку нею отримано попередження про вивільнення.

Позивача звільнено з роботи 24.12.2019 року у зв`язку з ліквідацією цього державного органу, проведеною на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» №870 від 09.10.2019 року.

Досліджуючи обставини припинення юридичної особи відповідача, суд виходить з того, що відповідно до частин 1, 2 статті 13 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» територіальні органи міністерства утворюються як юридичні особи публічного права в межах граничної чисельності державних службовців та працівників міністерства і коштів, передбачених на утримання міністерства, ліквідовуються, реорганізовуються за поданням міністра Кабінетом Міністрів України.

Територіальні органи міністерства утворюються у випадках, коли їх створення передбачено положенням про міністерство, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Територіальні органи міністерства можуть утворюватися в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, районах у містах, містах обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення та як міжрегіональні (повноваження яких поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць) територіальні органи (у разі їх утворення).

Згідно з частиною 4 статті 13 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», територіальні органи міністерства набувають статусу юридичної особи з дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про їх державну реєстрацію як юридичної особи.

Територіальні органи міністерства припиняються як юридичні особи з дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію їх припинення.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» №870 від 09.10.2019 року постановлено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції за переліком згідно з додатком 1, зокрема Головне територіальне управління юстиції в Одеській області.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) зареєстроване як юридична особа 29.10.2019 року. ГТУЮ в Одеській області з 17.10.2019 року перебуває у стані припинення юридичної особи.

Верховний Суд України в постановах від 04.03.2014 (справа №21-8а14), від 27.05.2014 (справа №21-108а14) сформулював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їх передачі іншим органам виконавчої влади.

Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім. У зв`язку з цим при вирішенні спорів щодо поновлення на роботі працівників юридичної особи публічного права, про ліквідацію яких було прийнято рішення, судам належить, крім перевірки дотримання трудового законодавства щодо таких працівників, з`ясовувати фактичність такої ліквідації (чи мала місце у цьому випадку реорганізація). При вирішенні зазначеної категорії спорів підлягає оцінці і правовий акт, що став підставою ліквідації, зокрема: припинено виконання функцій ліквідованого органу чи покладено виконання цих функцій на інший орган.

У постановах від 17.10.2011 (справа №21-237а11), від 16.10.2012 (справа №21-267а12), від 28.10.2014 року (справа №21-484а14), від 19.01.2016 (справа №810/1783/13-а) Верховний Суд України виклав правовий висновок, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Ці правові висновки підтримані у постановах Верховного Суду від 17.07.2019 (справа №820/2932/16), від 24.12.2019 (справа № 591/3068/16-а).

У постанові Кабінету Міністрів України «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» №870 від 09.10.2019 року, як у розпорядчому акті органу державної влади, не наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій територіальних органів Мін`юсту або передачі їх іншим органам виконавчої влади. Натомість передбачено об`єднання (злиття) кількох територіальних органів Мін`юсту, що припиняються, в новий (міжрегіональний) територіальний орган Мін`юсту, повноваження якого поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць (областей).

Пунктом 3 цієї постанови Кабінету Міністрів України прямо передбачено, що Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) є правонаступником Головного територіального управління юстиції в Одеській області, що спростовує доводи відповідача про ліквідацію цієї юридичної особи публічного права без правонаступництва.

Наказом Міністерства юстиції України від 23.10.2019 року №3228/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.10.2019 року за №1126/34097, затверджено Зміни до Положення про Головні територіальні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2011 року №1707/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.2011 року за №759/19497, внаслідок яких у тексті Положення слова "Головне територіальне управління юстиції" в усіх відмінках і числах замінено словами "міжрегіональне управління" у відповідних відмінках і числах. Зміни щодо повноважень, завдань та функцій, які покладаються на міжрегіональні територіальні органи Мін`юсту, до цього Положення не вносилися.

Наказом Міністерства юстиції України від 28.12.2019 року №4362/5 "Про можливість забезпечення здійснення повноважень та виконання функцій" погоджено пропозицію Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо можливості забезпечення здійснення ним повноважень та виконання функцій, визначених Положенням про міжрегіональні управління Міністерства юстиції України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2011 року №1707/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.2011 року за №759/19497, та іншими нормативно-правовими актами, з 28.12.2019 року.

Як встановлено судом, в процесі припинення юридичної особи ГТУЮ в Одеській області його рухоме та нерухоме майно, майнові права та обов`язки, фінансові зобов`язання передані до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

Вказані обставини підтверджують доводи позивача, що фактично відбулася реорганізація територіальних органів Мін`юсту - Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, Головного територіального управління юстиції в Одеській області, Головного управління юстиції у м. Севастополі, Головного територіального управління юстиції у Херсонській області, як юридичних осіб публічного права шляхом злиття у Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса), а не їх ліквідація.

До правонаступника - новоствореної юридичної особи - Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) - перейшли як функції та повноваження щодо реалізації державної політики у відповідних сферах, що виконувалися ГТУЮ в Одеській області, так і майнові права та обов`язки цієї юридичної особи, що припиняється.

Оскільки в ГТУЮ в Одеській області фактично відбулася не ліквідація, а реорганізація шляхом злиття, роботодавець зобов`язаний був дотриматися процедури вивільнення працівників у зв`язку з реорганізацією, визначеною законодавством про працю.

При реорганізації юридична особа також припиняється. Водночас, можливість для звільнення працівників у разі реорганізації підприємства, допускається тільки за умови скорочення штату або чисельності працівників. Право визначити чисельність і штат працівників належить тільки власникові або уповноваженому їм органу.

Як вже зазначено, у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40). (ч. 4 ст. 36 КЗпП).

Таким чином, при реорганізації підприємства звільнення може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. В іншому випадку - дія трудового договору працівника продовжується. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.

Отже, розглядаючи вказаний трудовий спір, який пов`язаний зі звільненням у зв`язку з реорганізацією, суд зобов`язаний з`ясувати, чи дійсно у відповідача мало місце скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису.

Згідно штатного розпису ГТУЮ в Одеській області на 2019 рік було затверджено штат в кількості 825,5 штатних одиниці.

В структуру ГТУЮ в Одеській області входив Відділ судової роботи та міжнародного співробітництва, до якого входили: 1 посада начальника відділу, 8 посад головного спеціаліста та 3 посади провідного спеціаліста.

ОСОБА_1 займала посаду головного спеціаліста відділу судової роботи та міжнародного співробітництва Головного територіального управління юстиції в Одеській області.

Судом встановлено, що за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) зареєстроване як юридична особа 29.10.2019 року.

Так, зокрема, до структури Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) включено наступні підрозділи, зокрема: керівництво міжрегіонального управління, відділ судової роботи та міжнародної правової допомоги, які подібні до тих, які функціонували раніше.

Як вбачається з матеріалів справи, в зведеному штатному розписі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на 2019 рік було затверджено штат в кількості 1859 штатних одиниць.

В структурі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) створено відділ судової роботи та міжнародної правової допомоги, до якого входить 1 посада начальника відділу, 8 посад головного спеціаліста, 4 посади провідного спеціаліста, а також сектори судової роботи та міжнародного співробітництва у Миколаївській та Херсонській областях.

Враховуючи викладене суд приходить до висновку про те, що кількість відділів в оновленій структурі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) не зменшено, а отже не скорочено посади головних спеціалістів цих структурних підрозділах.

При цьому, доказів зміни правового статусу, обсягу завдань i основних функцій відділу судової роботи та міжнародного співробітництва, в якому працювала позивач, відповідачем до суду не надано.

Таким чином, суд дійшов висновку, що в організаційній структурі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) займана позивачем посада залишилась, отже вбачається про відсутність реального скорочення посади позивача.

Також, суд наголошує, що згідно ст. 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

За усталеною практикою Європейського Суду з прав людини, приватне життя «охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру» (див. п. 25 «C. проти Бельгії» від 07.08.1996 року (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції «захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом» (див. п. 61 рішення Суду у справі «Pretty проти Сполученого Королівства» (справа № 2346/02, ECHR 2002)). Поняття «приватне життя» не виключає в принципі діяльність професійного чи ділового характеру. Адже саме у діловому житті більшість людей мають неабияку можливість розвивати відносини із зовнішнім світом (див. п. 29 рішення Суду у справі «Niemietz проти Німеччини» від 16.12.1992 року. Таким чином, обмеження, встановлені щодо доступу до професії, були визнані такими, що впливають на «приватне життя» (див. п. 47 рішення Суду у справі «Sidabras and Dћiautas проти Латвії» (справи №№ 55480/00 та 59330/00, ECHR 2004) і п.п. 22-25 рішення Суду у справі «Bigaeva проти Греції» від 28.05.2009 року (справа 26713/05)). Крім того, було встановлено, що звільнення з посади становило втручання у право на повагу до приватного життя (див. п.п. 43-48 рішення Суду у справі «Ozpinar проти Туреччини» від 19.10.2010 року (справа № 20999/04)). З рештою, у ст. 8 Конвенції йдеться про захист честі та репутації як частину права на повагу до приватного життя (див. п. 35 рішення Суду у справі «Pfeifer проти Австрії» від 15.11.2007 року (справа № 12556/03) та п.п. 63 та 64 рішення Суду у справі «A. проти Норвегії» від 09.04.2009 року (справа № 28070/06), п. 165 рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11)).

Держава-відповідач нестиме відповідальність за Конвенцією за порушення прав людини, спричинені діями її представників при виконанні ними своїх службових обов`язків (див., наприклад, рішення у справі «Крастанов проти Болгарії» (Krastanov v. Bulgaria), заява № 50222/99, п. 53, від 30.09.2004 року). Проте держава також нестиме відповідальність, якщо її представники перевищують межі своїх повноважень або діють всупереч інструкціям (див. рішення у справах «Молдован та інші проти Румунії (№ 2)» (Moldovan and Others v. Romania (no. 2), заяви №№ 41138/98 і 64320/01, п. 94, ECHR 2005-VII (витяги), та «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), від 18.01.1978 року, п. 159, Series А № 25). Для того, щоб встановити, чи можна покласти на державу відповідальність за незаконні дії її представників, вчинені поза межами виконання ними службових обов`язків, Суду необхідно дослідити всю сукупність обставин і розглянути характер та контекст поводження, про яке йдеться (див. стосовно статті 2 Конвенції рішення у справі «GORGIEV проти Колишньої Югославської Республіки Македонії» (<…>), заява № 49382/06, п. 48, ECHR 2012 (витяги).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 23.12.2019 № 1799-к «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Поряд з цим, відповідно до ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

З огляду на викладене, вимоги позивача про поновлення її на посаді головного спеціаліста відділу судової роботи та міжнародного співробітництва Головного територіального управління юстиції в Одеській області підлягають задоволенню.

Оскільки позивача звільнено 24.12.2019 року, та враховуючи те, що 25.12.2019 року був вихідним днем, то суд дійшов висновку, що позивача слід поновити на посаді саме з 26.12.2019 року.

Відповідно до ч.2 ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Згідно з ст. 27 Закону України «Про оплату праці», порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок), цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках, в тому числі вимушеного прогулу.

Згідно з пунктом 2 Порядку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Пунктом 5 Порядку передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Пунктом 8 Порядку визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні ) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до довідки від 15.09.2020 року №05.2-09-193, розмір середньої заробітної плати позивача склав 29048,40 грн. Середньоденна заробітна плата, становить 675,54 грн.

Вимушений прогул позивача у період з 26.12.2019 року по 24.11.2020 року складає 229 робочий день, тому середній заробіток за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 становить 154698, 66 грн. (675,54 грн. х 229 днів).

Суд вважає за необхідне вказати, що згідно даних, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Головне територіальне управління юстиції в Одеській області з 17 жовтня 2019 року перебуває у стані припинення, одночасно з цим відомостей щодо правонаступників зазначеної юридичної особи реєстр не містить.

Таким чином, Головне територіальне управління юстиції в Одеській області не є припиненим, а тому самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями перед іншими особами.

Отже, стягнення вимушеного прогулу необхідно здійснити саме з Головного територіального управління юстиції в Одеській області.

Відповідно до пунктів 2, 3 ч. 1 ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби, поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Таким чином, в даній справі суд вважає за необхідне допустити до негайного виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу судової роботи та міжнародного співробітництва Головного територіального управління юстиції в Одеській області з та стягнення заробітної плати у межах грошового забезпечення, без врахування утримання податків та інших обов`язкових платежів, за 1 місяць.

Вирішуючи позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності Головного територіального управління юстиції в Одеській області щодо відшкодування понесених ОСОБА_1 витрат на службове відрядження у сумі 832 грн та виплати інших нарахувань, передбачених при направленні державного службовця у службове відрядження, зокрема добових витрат у сумі 60 грн., суд зазначає наступне.

Так, судом встановлено та не заперечується відповідачами у заявах по суті, що позивач, на підставі наказу від 18.12.2019 року №720-в «Про відрядження ОСОБА_1 », була відряджена 23.12.2019 року до міста Києва (Господарський суд міста Києва).

Окрім того, матеріалами справи підтверджено витрати позивача у розмірі 832 грн. на купівлю квитків на автобус до м. Києва та до м. Одеси.

Окрім іншого, відповідачі у заявах по суті не заперечують той факт, що витрати на відрядження при звільненні позивача не були вчасно відшкодовані позивачу Головним територіальним управлінням юстиції в Одеській області.

Суд зазначає, що гарантії і компенсації при службових відрядженнях передбачені Кодексом законів про працю України, відповідно до статті 121 якого працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв`язку із службовими відрядженнями.

Частиною четвертою статті 42 Закону України «Про державну службу» передбачено, що державному службовцю відшкодовуються витрати та надаються інші - компенсації у зв`язку з направленням у відрядження в порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Абзацом першим пункту 6 розділу II Інструкції передбачено, що витрати на проїзд (у тому числі перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) до місця відрядження і назад відшкодовуються розмірі вартості проїзду повітряним, залізничним, водним і автомобільним транспортом загального користування (крім таксі) з урахуванням усіх витрат, пов`язаних із придбанням проїзних квитків і користуванням постільними речами в поїздах, та страхових платежів на транспорті.

Відповідно до абзацу першого пункту 15 розділу І Інструкції, окремим видом витрат, що не потребують спеціального документального підтвердження, є добові витрати (витрати на харчування та фінансування інших власних потреб фізичної особи, понесені у зв`язку з таким відрядженням).

Суми добових витрат для працівників підприємств затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 № 98 та такі добові витрати відшкодовуються в єдиній сумі незалежно від статусу населеного пункту України у розмірі 60 грн.

Отже, з урахуванням зазначеного, суд доходить висновку, що позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності Головного територіального управління юстиції в Одеській області щодо відшкодування понесених ОСОБА_1 витрат на службове відрядження у сумі 832 грн та добових витрат у сумі 60 грн., є обґрунтованими та належать до задоволення.

Натомість, судом встановлено, що 04.06.2020 року позивачу Південним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Одеса) відшкодовано витрати на відрядження, про що не заперечувала сама позивач у судовому засіданні, а тому позовні вимоги про зобов`язання правонаступника Головного територіального управління юстиції в Одеській області - Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відшкодувати понесені ОСОБА_1 витрати на службове відрядження у сумі 832 грн та виплатити інші нарахування, передбачені при направленні державного службовця у службове відрядження, зокрема - добові витрати у сумі 60 грн., не належать до задоволення.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій Головного територіального управління юстиції в Одеській області, посадових осіб ОСОБА_4 та Переверзової К.В. щодо звільнення ОСОБА_1 із займаної посади, суд зазначає наступне.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист (ч.1 ст.5 КАС України).

Правові акти індивідуальної дії - рішення, які є актом одноразового застосування норм права і дію яких поширено на конкретних осіб або які стосуються конкретної ситуації, за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.

Вирішуючи дані позовні вимоги, судом враховано правові висновки Верховного Суду, які відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, підлягають врахуванню судом при розгляді цієї справи, викладені у постанові від 21.08.2018 року у справі № 712/10317/17, в якій зазначається, зокрема, що з огляду на те, що в правовому регулюванні приймає участь саме те рішення суб`єкта владних повноважень, яке безпосередньо порушує права та обов`язки позивача, то дії такого суб`єкта владних повноважень або його посадової особи, які здійснюються у процедурі, яка передує прийняттю рішення не можуть бути окремим предметом судового розгляду, так як такі дії не мають безпосереднього впливу на правовий статус особи, яка звернулась із позовом до суду за захистом свого порушеного права.

Суд зазначає, що обов`язковою ознакою дій, рішень суб`єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб`єктів відповідних правовідносин і мають обов`язковий характер, тобто вказані дії встановлюють, змінюють або припиняють права та обов`язки певної особи (певного кола осіб).

В даному випадку породжують певні правові наслідки для позивача саме спірний наказ Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 23.12.2019 № 1799-к «Про звільнення ОСОБА_1 », а не відповідні дії посадових осіб.

Таким чином, судом надається оцінка таким діям відповідача саме при вирішенні питання щодо правомірності прийняття оскаржуваного позивачем наказу про звільнення та дотримання відповідної процедури.

Відповідно, окремої оцінки суду такі дії не потребують, у зв`язку із чим не підлягають задоволенню позовні вимоги про визнання протиправними дій Головного територіального управління юстиції в Одеській області, посадових осіб - ОСОБА_4 та Переверзової К.В. щодо звільнення ОСОБА_1 із займаної посади.

Суд також зауважує, що предметом розгляду даної справи не є дії посадових осіб Головного територіального управління юстиції в Одеській області щодо виконання посадових обов`язків ОСОБА_1 , проходження нею атестації та інші правовідносини, пов`язані із виконанням посадових обов`язків позивачем.

Щодо клопотання представника позивача про постановлення окремої ухвали відносно посадових осіб відповідача – Головного територіального управління юстиції в Одеській області, суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 249 КАС України, суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 249 КАС України, у разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.

Отже, у разі необхідності, на власний розсуд, та за внутрішнім переконанням суд наділений повноваженнями щодо реагування на деякі порушення закону, стосовно яких він не може самостійно вжити заходів для усунення цих порушень, причин та умов, що їм сприяли, для встановлення винних осіб та притягнення їх до відповідальності, тобто, винесення окремої ухвали є правом суду, а не обов`язком.

Враховуючи те, що суд відмовляє у задоволенні частини позовних вимог про визнання протиправними дій посадових осіб Головного територіального управління юстиції в Одеській області, суд дійшов висновку, що під час вирішення даної справи відсутні підстави для постановлення окремої ухвали.

Вирішуючи позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності Головного територіального управління юстиції в Одеській області щодо видачі трудової книжки, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи судом встановлено, що 24.12.2019 року посадовими особами Головного територіального управління юстиції в Одеській області складено Акт б/н, в якому зазначено, що ОСОБА_1 24.12.2019 року, після ознайомлення з наказом управління юстиції від 23.12.2019 року про звільнення її з посади головного спеціаліста відділу судової роботи та міжнародного співробітництва управління юстиції та отримання його копії, запропоновано до кінця робочого дня отримати свою трудову книжку, однак, ОСОБА_1 станом на 17 годину 00 хвилин 24.12.2019 року до управління персоналу управління юстиції не звернулась, у зв`язку з чим прийнято рішення направити ОСОБА_1 офіційний лист з пропозицією отримати трудову книжку.

24.12.2019 року Головним територіальним управлінням юстиції в Одеській області засобами поштового зв`язку направлено на адресу ОСОБА_1 лист №04-22/11601, в якому, зокрема, зазначено про необхідність з`явитися до управління юстиції та одержати трудову книжку, що підтверджується журналом вихідної кореспонденції.

При цьому, суд зауважує, що Головним територіальним управлінням юстиції в Одеській області 21.02.2020 року повторно направлявся лист позивачу, зокрема, про необхідність отримання трудової книжки.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що Головним територіальним управлінням юстиції в Одеській області дотримано процедуру видачі трудової книжки, а несвоєчасне отримання трудової книжки позивачем не пов`язано із протиправними діями посадових осіб Головного територіального управління юстиції в Одеській області.

За таких підстав, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності Головного територіального управління юстиції в Одеській області щодо видачі ОСОБА_1 трудової книжки, не належать до задоволення.

Щодо стягнення з Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на правах правонаступника моральну шкоду у розмірі 25000,00 грн., суд зазначає наступне.

Згідно частин першої, другої статті 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також, ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до частини третьої статті 23 Цивільного кодексу України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також, з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Приписами статті 1167 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Пунктом 3 Постанови Пленум Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4 встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктами 4, 5 цієї Постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно з пунктом 9 Постанови, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відтак, суд зазначає, що вимога позивача щодо відшкодування моральної шкоди у розмірі 25000,00 грн. є необґрунтованою, оскільки розмір суми відшкодування моральної шкоди та характер моральних чи фізичних страждань, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, або інших негативних явищ, заподіяних їй саме незаконними діями з боку відповідача, позивачем жодним доказом не доведений, а тому, у цій частині позовних вимог слід відмовити.

Окрім того, суд повторює, що Головне територіальне управління юстиції в Одеській області не є припиненим, а тому самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями перед іншими особами.

За таких підстав, Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) не є належним відповідачем щодо відшкодування моральної шкоди.

У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі “Серявін та інші проти України” від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Відповідно до ст.9 КАС України, розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.72 та ч.1 ст.73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Приймаючи до уваги викладене, оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції в Одеський області, Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), посадових осіб Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачем сплачено судовий збір за подачу позовної заяви у розмірі 840,80 грн. згідно з квитанцією №58345 від 25.05.2020 року за одну позовну вимогу немайнового характеру.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч.3 ст.132 КАС України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Разом з цим, КАС України не відносить до судових витрат направлення кореспонденції учасниками справи.

За таких підстав, суд дійшов висновку про відсутність законодавчих підстав для вирішення питання щодо відшкодування позивачу витрат на направлення кореспонденції та отримання дублікатів квитанції про сплату судового збору у загальному розмірі 2375,70 грн.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на часткове задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку про стягнення на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного територіального управління юстиції в Одеській області судового збору у розмірі 420,40 грн.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250-251 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного територіального управління юстиції в Одеський області (65007, м. Одеса, вул. Богдана Хмельницького, 34), Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (65007, м. Одеса, вул. Богдана Хмельницького, 34), посадових осіб Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Переверзевої Катерини Василівни та ОСОБА_3 – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 23.12.2019 № 1799-к “Про звільнення ОСОБА_1 ”.

Поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу судової роботи та міжнародного співробітництва Головного територіального управління юстиції в Одеській області з 26 грудня 2019 року.

Стягнути з Головного територіального управління юстиції в Одеській області на користь ОСОБА_1 , середній заробіток за час вимушеного прогулу з 26 грудня 2019 року по 24 листопада 2020 року у сумі 154698 (сто п`ятдесят чотири тисячі шістсот дев`яносто вісім) гривень 66 копійок.

Визнати протиправною бездіяльність Головного територіального управління юстиції в Одеський області щодо відшкодування понесених ОСОБА_1 витрат на службове відрядження у сумі 832 (вімсот тридцять дві) гривні та добових витрат у сумі 60 (шістдесят) гривень.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного територіального управління юстиції в Одеській області (код ЄДРПОУ 34929741) судовий збір у розмірі 420 (чотириста двадцять) гривень 40 копійок.

Допустити негайне виконання постанови в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу судової роботи та міжнародного співробітництва Головного територіального управління юстиції в Одеській області з 26 грудня 2019 року та стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду першої інстанції в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 04.12.2020 року.

Суддя Бутенко А.В.

.