Рішення № 93298044, 04.12.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/10041/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Потоцької Н.В.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в порядку ст. 262 КАС України) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться справа за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області в якому позивач просить:

визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області з відмови, листом №8198-7992/П -02/8-1500/20 від 11 вересня 2020 року, ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті суми компенсації втрати частини доходів за період 01 квітня 2012 року по 31 липня 2020 року, у зв`язку з порушенням строків виплати суми недоотриманої пенсії в розмірі 26684,62 грн.;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму компенсації втрати частини доходів за період з 01 квітня 2012 року по 31 липня 2020 року у зв`язку з порушенням строків виплати суми недоотриманої пенсії в розмірі 26684,62 грн.

Позов вмотивовано наступним.

Головним управлінням було виплачено 26684,62 грн., що є донарахованою за період з 01 квітня 2012 року по 14 січня 2019 року сумою недоотриманої мною пенсії.

З огляду на виплату зазначених 26684,62 грн. 14 серпня 2020 року, затримка виплати, складає 99 календарних місяців (з 01 квітня 2012 року по 31 липня 2020 року).

Отримання суми недоотриманої пенсії у розмірі 26684,62 грн. підтверджується випискою по картковому рахунку, з якої вбачається, що 14 серпня 2020 року на картковий рахунок надійшла грошова сума у розмірі 26684,62 грн., як пенсійна виплата.

Той факт, що саме грошова сума у розмірі 26 684,62 грн. є сумою недоотриманої пенсії за період з 01 квітня 2012 року по 14 січня 2019 року, яка утворилась внаслідок проведення перерахунку на виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2018 року по справі №1540/3573/18, підтверджується листом ГУ ПФУ №442/П- 11 від 15 березня 2019 року.

В серпні 2020 року, позивач звернувся до ГУ ПФУ із заявою про нарахування та сплату суми компенсації втрати частини доходів, на що ГУ ПФУ, листом №8198-7992/П-02/8-1500/20 від 11 вересня 2020 року, відмовило у задоволенні заяви на підставі того, що «... поточна пенсія нараховувалась та виплачувалась своєчасно, а Ви звертаєтесь про виплату компенсації частини доходів, отримання яких вирішено в судовому порядку, законні підстави для компенсації втрати таких відсутні.»

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що «органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України».

Слід зазначити, що Верховним Судом України, при розгляді аналогічних правовідносин, зроблено наступний висновок:

«...Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 46 Закону №1058-ІУ, статтею 2 Закону № 2050-111 та Порядком компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - органом ПФУ) добровільно чи на виконання судового рішення.»

З огляду на встановлений судовими рішеннями обов`язок ГУ ПФУ провести перерахунок пенсії та сплатити заборгованість з пенсійних виплат за певний період, ГУ ПФУ допустило порушення права позивача на належне виконання судового рішення, внаслідок чого, заборгованість з пенсійних виплат за певний період 2012-2019 років, яка виникла в результаті проведення перерахунку, була сплачена тільки у 2020 році.

При цьому, слід зазначити, що посилання ГУ ПФУ на відсутність відповідного фінансування з Державного бюджету України для проведення виплати за рішенням суду є безпідставним, так як йде врозріз з висновками наведеними в рішенні Європейського Суду з прав людини по справі «Кечко проти України» від 08.11.2005 року про те, що «...органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.»

А тому, вочевидь, що, виконуючи постанову суду, ГУ ПФУ було сплачено суму недоотриманої пенсії (заборгованості) за весь термін перерахунку, але, в порушення вимог статті 19 Конституції України, Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», ГУ ПФУ не було проведено нарахування та виплату компенсації на нараховану, але не своєчасно невиплачену суму недоотриманої пенсії, чим було завдано майнової шкоди у розмірі суми несплаченої компенсації.

Таким чином, у відповідності із положеннями Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із затримкою виплати за період з 01 квітня 2012 року по 31 липня 2020 року, нарахованої та сплаченої мені, у серпні 2020 року, суми недоотриманої мною пенсії у розмірі 26684,62 грн.

Процесуальні дії.

Ухвалою суду від 07.10.2020 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження, без призначення судового засідання (в порядку ст.262 КАС України).

Відповідно ст. 162 КАС України відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження для подання відзиву на позовну заяву.

02.12.2020 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за вхід. № ЕП/23121/20 надійшов відзив на позовну заяву.

В обґрунтування відзиву зазначено наступне.

По перше, на виконання рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20.09.2018 по справі № 1540/3573/18, залишеного без змін постановою П`ятого апеляційного

адміністративного суду від 15.01.2019 року по справі № 1540/3573/18, позивачу 15.03.2019 проведено перерахунок пенсії з 01.04.2012 з урахуванням посадового окладу, визначеного у довідці Одеського обласного військового комісаріату від 10.02.2014 №6672.

Внаслідок проведеного згідно з судовим рішенням перерахунку Головним управлінням за відповідні періоди в сумі 24490,86 грн. позивачу виплачена сума заборгованості, що підтверджується наданою позивачем копією виписки з карткового рахунку.

Таким чином, покладені судом зобов`язання виконані в повному обсязі, в порядку, встановленому чинним законодавством, та в межах повноважень, покладених на Головне управління.

По друге, звертаємо увагу суду, що вищезазначене рішення підлягало виконанню Головним управлінням відповідно до Порядку погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду затверджений Постановою КМУ № 649 від 22.08.2018 року.

Відповідно до зазначеного Порядку питання перевірки обгрунтованості розрахованої суми, а також виплати коштів, нарахованих за період до набрання судовим рішенням законної сили, вирішувалася комісією.

Комісія була створена у Пенсійному фонді України наказом від 29.08.2018 № 148.

Пенсійним фондом України опрацьовані документи, надані Головному управлінню та перевірено обґрунтованість розрахованої суми.

Пенсійним Фондом України було підтверджено обґрунтованість розрахованої суми в розмірі 24490,86 грн., що доводить законність дій Головного управління щодо виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20.09.2018 по справі №1540/3573/18.

По третє, позивач не має права на отримання компенсації втрати частини доходів, оскільки відсутня обов`язкова умова, зокрема, утворена доплата має характер разового платежу.

Таким чином, враховуючи, що поточна пенсія нараховувалась та виплачувалась своєчасно, зазначена позивачем сума боргу ніяким чином не може бути використана в контексті ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Крім того, на Головне управління рішенням Одеського окружного адміністративного суду не покладено жодних зобов`язань щодо компенсації втрати частини доходів Позивача.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20.09.2018 по справі №1540/3573/18, залишеного без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15.01.2019 року по справі № 1540/3573/18 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправними дії Головного управління з нарахування та виплати ОСОБА_1 з 01.04.2012 року пенсії виходячи з розміру грошового забезпечення, який не відповідає розміру грошового забезпечення зазначеному в довідці Одеського обласного військового комісаріату від 10.02.2014року за вих. №6672 щодо розміру посадового окладу.

Зобов`язано Головне управління провести з 01.04.2012 року перерахунок пенсії із урахуванням посадового окладу визначеного Одеським обласним військовим комісаріатом 10.02.2014 року у довідці №6672, зі сплатою суми недотриманого пенсійного забезпечення, що утворилась унаслідок проведеного перерахунку за весь період перерахунку.

На виконання рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20.09.2018 по справі №1540/3573/18, ОСОБА_1 15.03.2019 проведено перерахунок пенсії з 01.04.2012 з урахуванням посадового окладу, визначеного у довідці Одеського обласного військового комісаріату від 10.02.2014 № 6672.

19.08.2020 року ОСОБА_1 звернувся із заявою в якій просив нарахувати та виплатити, у якості відшкодування завданої мені майнової шкоди, суму компенсації втрати частини доходів за період з 01.04.2012 року по 31.07.2020 року.

11.09.2020 року за № 8198-7992/П-02/8-1500/20 листом ГУ ПФУ в Одеській області повідомлено:

«…Відповідно до статті 2 Закону України від 19.10.2000 № 2050 "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" компенсація громадянам втрата частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплата (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплата доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі розуміються грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема пенсії.

Враховуючи, що поточна пенсія нараховувалась та виплачувалась своєчасно, а Ви звертаєтесь про виплату компенсації частини доходів, отримання яких вирішено в судовому порядку, законні підстави для компенсації втрата таких доходів відсутні.

Крім того, проведення розрахунку компенсації не було предметом судового розгляду по справі № 1540/3573/18, а тому вчинення таких дій Головним управлінням виходитиме за межі зобов`язань, покладених судовим рішенням.».

РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА ВИСНОВКИ СУДУ.

Суд перевіряє дії відповідача на відповідність вимогам ч.2-3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

У "Науковому висновку щодо меж дискреційного повноваження суб`єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією", опублікованому на офіційному сайті Верховного Суду, зазначено, що "критеріями судового контролю за реалізацією дискреційних повноважень є: критерії перевірки діяльності публічної адміністрації, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України, зокрема, мета, з якою дискреційне повноваження надано, об`єктивність дослідження доказів у справі, принцип рівності перед законом, безсторонність; публічний інтерес, задля якого дискреційне повноваження реалізується; зміст конституційних прав та свобод особи; якість викладення у дискреційному рішенні доводів, мотивів його прийняття".

Відповідно до ст. 6 Конвенції "Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення".

Конституція України (в редакції станом на 30.09.2016 року) містить статтю 124 "…Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.", яка визначає можливість судового захисту за наявності юридичного спору.

Юридичний спір в даній справі виник у зв`язку із відмовою у нарахуванні та виплаті суми компенсації втрати частини доходів, за період 01 квітня 2012 року по 31 липня 2020 року, у зв`язку з порушенням строків виплати суми недоотриманої мною пенсії в розмірі 26684,62 грн.

За змістом ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно ст. 43 Конституції України Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовано Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001 року (далі - Порядок № 159).

Згідно ст. 1 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

За приписами ст. 2 Закону № 2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Згідно приписів ст.ст. 3, 4 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Згідно п.1 Порядку № 159 дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року (п.2 Порядку № 159).

За змістом п.3 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, пенсія (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

Згідно п. 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом. Приклади обчислення суми компенсації наведено у додатку.

Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата). При цьому право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

Компенсація за порушення строків виплати доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у даному випадку - органом прокуратури) добровільно чи на виконання судового рішення.

Отже, основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої ст. 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у т. ч. пенсії). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, в т. ч. пенсія (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат), у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер.

Також, дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи, організації всіх форм власності і господарювання застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, пенсії).

Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Аналогічний підхід до застосування вказаних норм викладено Верховним Судом у постановах від 15.04.2019 р. (справа № 727/7818/16-а), від 20.02.2018 р. (справа №336/4675/17), від 14.05.2019 р. (справа № 804/2994/18), від 12.06.2019 р. (справа № 425/38/17), від 21.06.2018 р. (справа №523/1124/17) та від 03.07.2018 р. (справа №521/940/17).

Відповідно до ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Статтею 4 Закону № 2050-ІІІ встановлено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Отже, компенсація втрати частини доходів нараховується лише на нараховані та фактично виплачені доходи.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20.09.2018 року по справі №1540/3573/18, яке залишено без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15.012019 р., зокрема, зобов`язано відповідача провести з 01.04.2012 року перерахунок пенсії із урахуванням посадового окладу визначеного Одеським обласним військовим комісаріатом 10.02.2014 року у довідці № 6672, зі сплатою суми недотриманого пенсійного забезпечення, що утворилась унаслідок проведеного перерахунку за весь період перерахунку.

Проте зазначене рішення у вказаній частині виконано 14.08.2020р.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Для зупинення виконання судових рішень, яке допускається як виняток, повинні бути вагомі причини.

Згідно ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно з ч. 3 ст. 14 КАС України, невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

За нормами ст. 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Обов`язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства, а тому, з огляду на принцип загальнообов`язковості судових рішень судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов`язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.

Правова природа діяльності органів державної виконавчої служби та її основне призначення полягає саме в примусовому виконанні рішень суду, які набрали законної сили, що і є підставою для негайного їх виконання.

Добровільне виконання рішення суду боржником це його законодавчо встановлений обов`язок. Зокрема, зазначений обов`язок не залежить від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі. У таких випадках держава в особі органу державної виконавчої служби несе відповідальність за виконання остаточних судових рішень.

Суд також звертає увагу на пілотне рішення Європейського суду з прав людини від 15.10.2009 у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04), де в пунктах 46, 48, 51, 53, 54 зазначено, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Заявникові не можна дорікати за неподання до державної виконавчої служби заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

За приписами ч.2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України від 11.07.2017 р. № 2а-1102/09/2670, коли суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення суду. А отже, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону № 2050-III є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів.

За таких обставин, право на компенсацію позивач набуває після набрання законної сили судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення.

Підсумовуючи вищевикладене, суд зазначає, що у розумінні Закону № 2050 пенсія є доходом громадянина, вона не носить разового характеру навіть у випадку її присудження за рішенням суду, і порушення строків її виплати означає втрату громадянином частини свого доходу.

Отже, позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушення строків виплати пенсії.

Отже, з дня набрання законної сили рішенням у справі № 1540/3573/18 у відповідача виник обов`язок щодо його виконання.

Відповідачу з моменту набрання законної сили зазначеним судовим рішенням (з 15.01.2019 р.) належало провести з 01.04.2012 року перерахунок пенсії із урахуванням посадового окладу визначеного Одеським обласним військовим комісаріатом 10.02.2014 року у довідці № 6672, зі сплатою суми недотриманого пенсійного забезпечення, що утворилась унаслідок проведеного перерахунку за весь період перерахунку, проте таку виплату проведено лише 14.08.2020р.

Після набрання рішенням у справі № 1540/3573/18 законної сили та у зв`язку з несвоєчасним виконанням зазначеного рішення відповідачем позивач набув права на компенсацію.

З урахуванням наведених приписів чинного законодавства та встановлених обставин, суд дійшов висновку, що за період з 15.01.2019р. по 31.07.2020р. з вини відповідача позивачу не нараховано і не виплачено доходи, на які він мав право з урахуванням п. 4 Порядку № 159.

Суд акцентує увагу, що у Законі № 2050-III та Порядку № 159 закріплено чітку формулу обчислення суми компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, а саме (добуток присуджена сума) х (величина приросту споживчих цін за період, яка визначається шляхом множення між собою місячних індексів, які множаться на 100 та з отриманої суми віднімається 100 відсотків):100).

Таким чином, виходячи з наведеного, суд вважає, що позивачу підлягає нарахуванню сума компенсації втрати частини доходів за несвоєчасну виплату пенсії за період з15.01.2019 р. по 31.07.2020 р.

Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до статті 13 "Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод", ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважує на його ефективність з точки зору статті 13 "Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод" та враховує положення "Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень", прийняті Комітетом Міністрів 11.03.1980, а саме суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Разом з тим, п. 4 ч. 1 ст. 5 КАС України передбачено, що адміністративний позов може містити вимоги про зобов`язання відповідача - суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Відповідно до п. 4 ч.2 ст. 245 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії.

Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов`язання відповідача прийняти (вчинити) певні дії, і це прямо вбачається з п. 4 ч. 1 ст. 5 та п.4 ч. 2 ст. 245 КАС України.

Згідно з ч. 2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб`єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.

Визначаючись щодо способу захисту порушеного права позивача, суд враховує в тому числі правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 07.05.2020 р. у справі №420/703/19.

На підставі вищевикладеного, розглянувши справу на підставі наданих доказів, суд дійшов до висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню, з урахування висновків суду.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ч.1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно зі ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 139 КАСУ, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та ст. 6 КАСУ, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії", заява №34884/97, п. 30).

З урахуванням як національного законодавства, так і практики ЄСПЛ суд вважає правомірним стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 суму судового збору за подання адміністративного позову, оскільки вона була фактично сплачена, зарахована на відповідний рахунок і була "неминучою", так як сплата судового збору є умовою для відкриття провадження по справі.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 12, 242, 246, 250, 251, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області з відмови листом №8198-7992/П -02/8-1500/20 від 11 вересня 2020 року ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті суми компенсації втрати частини доходів, за період 16 січня 2019 року по 31 липня 2020 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму компенсації втрати частини доходів, за період з 16 січня 2019 року по 31 липня 2020 року у зв`язку з порушенням строків виплати суми недоотриманої пенсії.

В іншій частині вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 суму судового збору за подання адміністративного позову за:

квитанцією № ПН 506 від 30.09.2020 року у сумі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 коп.)

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Пунктом 15.5 розділу VII Перехідні положення КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

ОСОБА_1 - адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , телефон: НОМЕР_2

Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, код ЄДРПОУ 20987385, адреса:65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83, факс: 728-36-53, upr@od.pfu.gov.ua,upr@ods.pfu

Головуючий суддя Потоцька Н.В.

.