Рішення № 93297681, 23.11.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №813/910/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2020 року місто Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Мричко Н.І.,

за участі секретаря судового засідання Кулик С.В.,

представника позивача Бабія Т.М.,

представника відповідача Іванського В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Державного підприємства “Львіввугілля” до Офісу великих платників податків ДПС (правонаступник Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального головного управління ДФС) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

23.02.2015 Державне підприємство “Львіввугілля” (далі – ДП “Львіввугілля”, позивач) звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального головного управління Міндоходів, правонаступником якого є Офіс великих платників податків ДПС (далі - відповідач), в якому просило визнати нечинним податкове повідомлення-рішення від 13.11.2014 № 0000032500/16643 про застосування штрафних санкцій в сумі 12372000 грн.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 23.03.2015 адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 13.11.2014 № 0000032500/16643 про застосування штрафних санкцій 12372000 грн. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати в сумі 487,20 грн.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.09.2015 постанову Львівського окружного адміністративного суду від 13.11.2015 у справі № 813/910/15 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 19.05.2020 постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23.03.2015 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.09.2015 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа надійшла до Львівського окружного адміністративного суду 29.05.2020.

За результатом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу передано для розгляду судді Львівського окружного адміністративного суду Мричко Н.І.

Ухвалою від 03.06.2020 суддя прийняла до провадження адміністративну справу та призначила до розгляду за правилами загального позовного провадження.

21.07.2020 на адресу суду від позивача надійшло нормативно-правове обґрунтування правової позиції (вх. № 36018).

15.09.2020 до суду від відповідача надійшли додаткові пояснення (вх. № 46167).

Ухвалою від 01.10.2020 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач не порушив положення абзацу третього пункту 92.1 статті 92 Податкового кодексу України, оскільки не використовував кошти, отримані у лютому 2013 року від реалізації вугілля, описаного в податкову заставу, для оплати матеріалів, обладнання, палива, електроенергії та послуг, тобто на цілі, за яких мав отримати у контролюючого органу дозвіл на реалізацію. Зазначає, що у лютому 2013 року він одержав від ДП «Вугілля України» кошти в сумі 33084000,00 грн., з них 6828323,20 грн. – це оплата за вугілля, поставлене в лютому 2013 року, а решта – передоплата за вугілля, яке буде поставлено у березні 2013 року. Окрім того, технологічні особливості (об`ємність, неперервність, тривалість) процесу збагачення не дають можливості вести щоденний облік виходу концентрату, а запропоновані для опису у податкову заставу обсяги вугілля перевищували фактичну його наявність. При цьому обміри (заміри) наявного на збагачувальному підприємстві енергетичного вугілля ГЖСШ-013 не проводилися. Залишок вугілля на складах відповідача станом на 01.12.2012 становив 23004,00 тон, станом на 01.01.2013 – 27335,00 тон, станом на 01.03.2013 – 39761,00 тон, що свідчить про постійне збільшення кількості вугілля на складах відповідача та, з урахуванням викладеного, постійну наявність описаного в податкову заставу майна, тобто про відсутність порушення інтересів держави у податкових правовідносин.

Заперечення відповідача ґрунтуються на тому, що акти звірки, на які посилається позивач, є похідними документами, які базуються на основі основних бухгалтерських документів, які є банківськими виписками, а отже наведені відомості актів звірки не можуть бути взяті до уваги. У договорі від 25.12.2012 не зазначено про збагачення вугілля, а лише вказано про реалізацію вугілля відповідної якості, а тому безпідставними є посилання позивача про отримання коштів за вугілля, яке буде збагачене у березні 2013 року. Вага описаного 14.02.2013 у податкову заставу вугілля марки ГЖСШ 0-13 та реально наявного у лютому 2013 року могла становити 81407,80 тон. Тобто саме таку кількість вугілля позивач не мав права відчужувати без згоди контролюючого органу, окрім як для отримання коштів, направлених в рахунок виплати заробітної плати, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або погашення податкового боргу. Проте станом на 01.03.2013 залишок вугілля становив 397641,00 тон.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав. Просив суд позов задовольнити повністю.

У судовому засіданні представник відповідача проти позовних вимог заперечив. Просив суд відмовити у задоволенні позову повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Контролюючий орган провів перевірку стану збереження майна платника податків – позивача, яке перебуває у податковій заставі, унаслідок якої склав акт від 30.10.2014 №470/28-06-25/32323256, в якому зафіксував порушення позивачем абзацу третього пункту 92.1 статті 92 Податкового кодексу України.

Згідно з актом перевірки, порушення позивачем абзацу третього пункту 92.1 статті 92 Податкового кодексу України полягало у тому, що позивач у лютому 2013 року відчужив готову продукцію (вугілля марки ГЖСШ-013), яка перебувала у податковій заставі, а отримані в лютому 2013 року від реалізації кошти в сумі 12372000,00 грн. спрямував на оплату матеріалів, обладнання, палива, електроенергії та послуг, тобто на цілі, за яких мав отримати у контролюючого органу дозвіл, проте такого дозволу не отримав.

Так, 14.02.2013 податковий керуючий описав у податкову заставу вугілля марки ГЖСШ 0-13 вагою 39897,8 тон на суму 26172956,80 грн. (залишок вугілля на 01.02.2013), реєстраційний номер витягу про реєстрацію податкової застави 13531587, контрольна сума 105Г7690ЕЕ.

Податковий керуючий 14.02.2013 також описав у податкову заставу 48000,00 тон вугілля марки ГЖСШ 0-13 на суму 31488000,00 грн., яке тільки буде відвантажене та збагачене у лютому 2013 року, реєстраційний номер витягу про реєстрацію податкової застави 135315535, контрольна сума Д607Б494А1. Фактично у лютому було збагачено 41510,00 тон вугілля цієї марки.

Дозволів на самостійну реалізацію вугілля переданого в податкову заставу позивач у контролюючого органу не отримав. Без згоди контролюючого органу у лютому 2013 року відповідач відвантажив вугілля марки ГЖСШ 0-13 вагою 38292,35 тон, зокрема згідно з актами приймання-передачі від 20.02.2013 № 3 вагою 15555,35 тон на суму 24247,74 грн. та від 28.02.2013 № 4 вагою 22732,00 тон на суму 18024247,74 грн.

Станом на 01.03.2013 залишок описаного вугілля цієї марки становив 39761,60 тон.

Відповідно до даних бухгалтерського обліку на рахунки підприємства у лютому 2013 року надійшли кошти в сумі 122883000,00 грн., у тому числі від ДП «Вугілля України» в сумі 30579000,00 грн. за реалізоване вугілля, бюджетні кошти державної підтримки в сумі 84490000,00 грн. та інші надходження 2200000,00 грн.

Отримані від реалізації описаного в податкову заставу вугілля марки ГЖСШ 0-13 кошти в сумі 30579000,00 грн. підприємство використало: на виплату заробітної плати – 13222000,00 грн.; на погашення податкового боргу – 1304000,00 грн.; на сплату єдиного соціального внеску – 3681000,00 грн.; на оплату електроенергії – 910000,00 грн., матеріалів – 6356000,00 грн., обладнання – 2655000,00 грн., палива – 914000,00 грн. та іншого – 1537000,00 грн.

Отже, частина одержаних від реалізації описаного в податкову заставу вугілля марки ГЖСШ 0-13 коштів в сумі 12372000 грн. спрямована позивачем на оплату матеріалів, обладнання, палива, електроенергії та послуг, тобто на цілі, за яких позивач мав одержати у контролюючого органу згоду на відчуження цієї продукції.

На підставі акта перевірки контролюючий орган прийняв податкове повідомлення-рішення від 13.11.2014 № 0000032500/16643 про застосування до позивача на підставі пункту 124.1 статті 124 Податкового кодексу України штрафних (фінансових) санкцій в сумі 12372000 грн.

Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

При вирішенні спору по суті суд виходив з такого.

Податковий кодекс України від 02.12.2010 № 2755-VI (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі – ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до абзаців першого, другого пункту 92.1 статті 92 ПК України платник податків зберігає право користування майном, що перебуває у податковій заставі, якщо інше не передбачено законом. Платник податків може відчужувати майно, що перебуває у податковій заставі, тільки за згодою органу державної податкової служби, а також у разі, якщо орган державної податкової служби впродовж десяти днів з моменту отримання від платника податків відповідного звернення не надав такому платнику податків відповіді щодо надання (ненадання) згоди.

Згідно з абзацом третім вказаного пункту у разі якщо в податковій заставі перебуває лише готова продукція, товари та товарні запаси, платник податків може відчужувати таке майно без згоди контролюючого органу за кошти за цінами, що не є меншими за звичайні, та за умови, що кошти від такого відчуження будуть направлені в повному обсязі в рахунок виплати заробітної плати, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або погашення податкового боргу.

Суд встановив, що між державним підприємством «Львіввугілля» (постачальник) та ДП «Вугілля України» (покупець) укладений договір поставки вугілля від 25.12.2012 № 16-13/1-ЕН (далі – договір поставки вугілля), відповідно до якого постачальник поставляє покупцю вугільну продукцію (далі – вугілля) в асортименті, за реквізитами та за якісними характеристиками, зазначеними в договорі, а покупець приймає вугілля, оплачує його вартість на умовах, встановлених договором. Загальна кількість та вартість вугілля, що підлягає поставці за таким договором, зазначається у додатках до договору.

Надаючи оцінку аргументам позивача про те, що він спрямував на оплату матеріалів, обладнання, палива, електроенергії та послуг кошти, які були передоплатою за вугілля, що буде збагачене у березні 2013 року та на яке не поширюється податкова застава, суд зазначає таке.

Дослідивши умови договору поставки вугілля, суд встановив, що відповідно до пункту 7.2. вказаного договору якщо фактична якість вугілля відрізняється від базової, вартість вугілля визначається з врахуванням надбавок та знижок до ціни вугілля у розмірах, визначених у підпункті 7.2.1. договору.

Згідно з абзацом першим пункту 7.3. вказаного договору покупець оплачує постачальнику вартість вугілля на умовах повної 100% оплати за весь обсяг вугілля, що поставлений у місяці поставки, шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України в розмірі вартості фактично постановленого постачальником та прийнятого покупцем вугілля на поточний рахунок постачальника, до кінця місяця, наступного за місяцем поставки, за умов надання постачальником покупцю оформлених належним чином усіх необхідних документів, що зазначені у пунктах 3.1.6. та 3.1.7. договору.

Таким чином, аналізуючи вказані умови договору, вбачається, що оплата придбаного вугілля проводиться виключно після поставки всього обсягу вугілля.

Суд також зазначає, що в абзаці другому пункту 7.3. договору поставки вугілля вказано, що сторони у додатках до такого договору можуть погодити інший порядок оплати вугілля.

Разом з тим, суд акцентує увагу на тому, що позивач ні під час проведення перевірки, ні під час розгляду справи судом не надав документів, які б підтверджували погодження з контрагентом - ДП «Вугілля України» іншого порядку оплати вугілля.

Відтак здійснення передоплати за вугілля, що буде збагачене у майбутньому, не передбачено умовами договору поставки вугілля від 25.12.2012 № 16-13/1-ЕН, а тому суд не бере до уваги посилання позивача на акти звірки розрахунків та журнали проводок, згідно з якими проведена передоплата за вугілля.

Враховуючи наведене, суд критично оцінює та відхиляє з підстав необґрунтованості доводи позивача про те, що він спрямував на оплату матеріалів, обладнання, палива, електроенергії та послуг кошти, які були передоплатою за вугілля, що буде збагачене у березні 2013 року та на яке не поширюється податкова застава.

Щодо аргументів позивача про те, що отримані позивачем від ДП «Вугілля України» у лютому 2013 року кошти є передоплатою за вугілля, яке буде збагачено у березні 2013 року, що підтверджено актом звірки взаєморозрахунків між позивачем та контрагентом станом на 01.03.2013, суд зазначає таке.

Згідно з пунктом 7.4. договору поставки вугілля постачальник щомісячно складає, підписує та надає покупцеві на підписання акт звіряння взаємних розрахунків за договором за минулий місяць поставки.

Суд зауважує, що позивач не надав доказів, які б свідчили про визначення сторонами інших умов підписання актів звірки розрахунків, ніж установлені у договорі.

Отже, акт звірки взаєморозрахунків між позивачем та контрагентом станом на 01.03.2013 може свідчити про звірку розрахунків за минулий місяць поставки – лютий 2013 року, а тому необґрунтованими є посилання позивача на те, що вугілля буде збагачено у березні 2013 року, тобто може бути поставлено тільки у березні 2013 року.

Щодо посилання позивача на те, що залишок вугілля на складах відповідача станом на 01.12.2012 становив 23004 тон, станом на 01.01.2013 – 27335 тон, станом на 01.03.2013 – 39761 тон, що свідчить про постійну наявність описаного в податкову заставу майна, суд зазначає наступне.

Як встановив суд, 14.02.2013 податковий керуючий описав у податкову заставу вугілля марки ГЖСШ 0-13 вагою 39897,80 тон на суму 26172956,80 грн. (залишок вугілля на 01.02.2013), реєстраційний номер витягу про реєстрацію податкової застави 13531587, контрольна сума 105Г7690ЕЕ.

Податковий керуючий 14.02.2013 також описав у податкову заставу 48000,00 тон вугілля марки ГЖСШ 0-13 на суму 31488000,00 грн., яке тільки буде відвантажене та збагачене у лютому 2013 року, реєстраційний номер витягу про реєстрацію податкової застави 135315535, контрольна сума Д607Б494А1. Фактично у лютому було збагачено 41510,00 тон вугілля цієї марки.

Отже, вага описаного 14.02.2013 у податкову заставу вугілля зазначеної марки та реально наявного у лютому 2013 року могла становити 81407,80 тон (39897,80 + 41510,00), тобто саме таку кількість вугілля зазначеної марки позивач не міг відчужувати без згоди контролюючого органу, окрім як задля отримання коштів, направлених в рахунок виплати заробітної плати, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або погашення податкового боргу, проте станом на 01.03.2013 залишок вугілля цієї марки становив 39761 тон, а тому аргументи позивача в цій частині є необґрунтованими.

Позивач не заперечив факту використання отриманих від реалізації описаного в податкову заставу вугілля марки ГЖСШ 0-13 коштів в сумі 30579000,00 грн. на: виплату заробітної плати – 13222000,00 грн.; погашення податкового боргу – 1304000,00 грн.; на сплату єдиного соціального внеску – 3681000,00 грн.; оплату електроенергії – 910000,00 грн., матеріалів – 6356000,00 грн., обладнання – 2655000,00 грн., палива – 914000,00 грн. та іншого – 1537000,00 грн.

Отже, частина отриманих від реалізації описаного в податкову заставу вугілля марки ГЖСШ 0-13 коштів, в сумі 12372000,00 грн. спрямована позивачем на оплату матеріалів, обладнання, палива та іншого.

Суд звертає увагу позивача на те, що отримані ним від реалізації кошти, повинен спрямовувати на цілі, передбачені пунктом 92.1 ПК України (на виплату зарплати, погашення податкового боргу, сплату ЄСВ) та узгоджені з контролюючим органом (оплату електроенергії, придбання матеріалів та обладнання, палива, інше). Самостійна реалізація майна, на яке поширюється право податкової застави, без дозволу податкового органу, є порушенням вимог статті 92 ПК України. Під час судового розгляду позивач не заперечив того, що не отримував такого дозволу контролюючого органу.

Статтею 124 ПК України передбачена відповідальність за податкове правопорушення - відчуження платником податків майна, яке перебуває у податковій заставі, без попередньої згоди контролюючого органу, якщо отримання такої згоди є обов`язковим згідно з цим Кодексом, у виді штрафу в розмірі вартості відчуженого майна.

Тобто, обов`язковою умовою застосування до платника податків штрафу є встановлення факту відчуження майна, яке перебуває у податковій заставі, без згоди контролюючого органу, якщо надання такої згоди є обов`язковою.

В даному випадку мала місце реалізація позивачем продукції, на реалізацію якої, відповідно до абзацу 3 пункту 92.1 статті 92 ПК України, отримання згоди контролюючого органу є обов`язковим.

З огляду на наведене вище, суд вважає, що податкове повідомлення-рішення від 13.11.2014 №0000032500/16643 відповідає критеріям правомірності рішень суб`єктів владних повноважень, викладеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), а тому є правомірним та не підлягає скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити повністю.

Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати стягненню зі сторін не підлягають.

Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-76, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

у задоволенні адміністративного позову Державного підприємства “Львіввугілля” до Офісу великих платників податків ДПС (правонаступник Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального головного управління ДФС) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 13.11.2014 № 0000032500/16643 відмовити повністю.

Судові витрати між сторонами не розподіляються.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складений 3 грудня 2020 року.

Суддя Мричко Н.І.