Рішення № 93297118, 04.12.2020, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

04 грудня 2020 рокум. Ужгород№ 260/3365/20

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гаврилка С.Є., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини 2142 Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України Мукачівського прикордонного загону про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

16 жовтня 2020 року до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини 2142 Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України Мукачівського прикордонного загону (89600, Закарпатська область, м. Мукачево, вул. Недецеї, будинок, 45, код ЄДРПОУ 14321676), в якому з урахуванням повернення позовної заяви в частині позовних вимог просить: "1. Прийняти позовну заяву та відкрити спрощене позовне провадження по даній справі; 2. Визнані протиправною бездіяльність Мукачівського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 на день звільнення 12 квітня 2017 року компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену п. 12 ч. 1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2015 - 2017 роки загальним терміном 42 дні; 3. Стягнути з Мукачівського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (код ЄДРПОУ 14321676, 89600. Закарпатська область, м. Мукачево, вул. Недецеї, 45) на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану додаткову відпустку, передбачену п.12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2015 - 2017 роки загальним терміном 42 дні у сумі 12564 грн. 30 коп. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошовою забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою КМУ від 15.01.2004 року № 44; 4. Стягнути з Мукачівського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної Прикордонної служби України (код ЄДРПОУ 14321676, 89600, Закарпатська область, м. Мукачево, вул. Недецеї, 45) на користь ОСОБА_1 компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплат щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються і грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат. одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 в сумі 1517 грн 58 коп., нараховану згідно платіжної відомості про проведення виплат та утримання військовослужбовців від 19 серпня 2017 року № б/н; 6. Стягнули з Мукачівського прикордонною загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (код ЄДРПОУ 14321676, 89600, Закарпатська області, м. Мукачево. вул. Недецеї. 45) на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомоги у в розмірі 6000 гривень.".

Відповідно до статті 171 частини 1 пункту 3 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2020 року даний позов було залишено без руху.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2020 року даний позов в частині зобов`язання Мукачівського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатні ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільнені - невиплату компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену п. 12 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2015 - 2017 роки із розрахунку 299 грн 15 коп. в день із 13 квітня 2017 року до дня фактичного розрахунку із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячно грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 було повернуто позивачеві.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2020 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та (або) виклику учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив військову службу у військовій частині 2142 Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України Мукачівського прикордонного загону. Наказом начальника Військової частини 2142 Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України Мукачівського прикордонного загону від 12 квітня 2017 року № 92-ОС позивач виключений зі списків особового складу і всіх видів забезпечення. Позивач вказує, що станом на день підписання наказу про звільнення в запас Збройних Сил України відповідачем не було проведено розрахунків, щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", аргументуючи це тим, що додаткова відпустка, як учаснику бойових дій не відноситься до щорічних відпусток, а є пільгою для учасника бойових дій, та те, що жодного разу у період за період з 2015 року по 2017 рік позивачем не було подано рапорту чи будь-якого прохання, щодо надання додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні позову в зв`язку з тим, що відповідно до статті 10-1 пункту 14 абзацу 3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, в році звільнення з військової служби, у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей. Водночас, статтею 10-1 пунктом 19 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що з настанням особливого періоду припиняється надання військовослужбовцям додаткових відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії. Враховуючи те, що під час особливого періоду щорічні додаткові відпустки та деякі додаткові відпустки військовослужбовцям не надаються, їх використання за минулі роки після закінчення особливого періоду законодавством не передбачено. У зв`язку з цим додаткові відпустки, в тому числі й додаткова відпустка, що не надавалася учасникам бойових дій, в особливий період не вважається такою, що є не використаною. Оскільки, відповідно до статті 10-1 пунктів 17-19 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в особливий період надання деяких додаткових оплачуваних відпусток припинено, виплата грошової компенсації не передбачена. За наведених обставин відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій. Також відповідач у відзиві зазначив, що позивачем адміністративний позов поданий з порушення строку звернення до суду. Окрім того, вказав, що позивач вважаючи протиправною бездіяльність військової частини 2142 щодо не нарахування та не виплати грошової компенсації додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 по 2017 рік, повинен був оскаржити наказ начальника Військової частини 2142 Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України Мукачівського прикордонного загону від 12 квітня 2017 року № 92-ОС в місячний строк шляхом подачі позову до суду.

Відповідно до статті 229 частини 4 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши подані сторонами докази, (заслухавши сторони та їх представників) всебічно і повно оцінивши всі фактичні обставини (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

Судом встановлено та не заперечується учасниками справи, що, позивач, проходив військову службу у військової частини 2142 Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України Мукачівського прикордонного загону.

Мукачівським прикордонним загоном 20 березня 2015 року за № 30/105 видано позивачу довідку, з якої вбачається, що позивач в період з 05 липня 2014 року по 28 липня 2014, безпосередньо приймав участь в антитерористичній операції (а.с. 17).

25 березня 2015 року позивач отримав посвідчення учасника бойових дій Серії НОМЕР_2 (а.с. 15).

Наказом начальника Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України Мукачівського прикордонного загону від 12 квітня 2017 року № 92-ОС позивач виключений зі списків особового складу і всіх видів забезпечення (а.с. 19).

Листом Мукачівським прикордонним загоном № 12-С-74 від 16 червня 2020 року на звернення позивача йому було відмовлено у нарахуванні та виплаті грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку за відсутності підстав для виплати грошової компенсації за дні невикористаної вказаної додаткової відпустки (а.с. 18).

Таку відмову позивач вважає протиправною, у зв`язку з чим звернувся за захистом свого порушеного права до суду з даним позовом.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами статті 2 частини 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" № 2232-ХІІ від 25.03.1992 року (далі по тексту - Закон України № 2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" № 3551-XII від 22.10.1993 року (далі по тексту - Закон України № 3551-XII), який забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Згідно із статтею 12 пунктом 12 Закону України № 3551-XII, учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про відпустки" № 504/96-ВР від 05.11.1996 року (далі - Закон України № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Згідно зі статтею 16-2 Закону України № 504/96-ВР, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно із статтею 10-1 пунктом 8 Закону України № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Статтею 10-1 пунктом 14 абзацом 3 Закону України № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до статті 10-1 пункту 17 Закону України № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно із статтею 10-1 пунктом 18 Закону України № 2011-ХІІ, в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до статті 10-1 пункту 19 Закону України № 2011-ХІІ, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" № 3543-XII від 21.10.1993 року та "Про оборону України" № 1932-XII від 06.12.1991 року (далі по тексту - Закони України № 3543-XII та №1932-XII відповідно).

Згідно зі статті 1 Закону України № 3543-XII, особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Статтею 1 Закону України № 1932-XII визначено термін "особливий період", як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, у статті 1 Закону України № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Проаналізувавши викладене, в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом України № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до статті 10-1 пункту 19 Закону України 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується статтею 12 пунктом 12 Закону України № 3551-XII, статтею 10-1 пунктом 8 Закону України № 2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону України № 504/96-ВР.

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України № 260 від 07.06.2018 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 року за №745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, що військовослужбовець прослужив у році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України № 504/96-ВР та статтею12 частиною 1 пунктом 12 Закону України № 3551-ХІІ.

Саме така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у зразковій справі № Пз/9901/4/19 (620/4218/18).

За ознаками, вказаними Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у рішення від 16 травня 2019 року справі № 620/4218/18 (адміністративне провадження № Пз/9901/4/19), адміністративна справа № 303/6366/19 є типовою, а справа №620/4218/18 - зразковою.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі №620/4218/18 (ПЗ/9901/4/19), зокрема, рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16 травня 2019 року залишене без змін.

Відповідно до статті 291 частини 3 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Виходячи із вказаної норми, при ухваленні даного рішення судом враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні у зразковій справі № Пз/9901/4/19 (№ 620/4218/18).

Отже, в силу вимог чинного законодавства, яким врегульовано дію особливого періоду, надання додаткової відпустки військовослужбовцям у цей період призупиняється, що однак не може позбавляти особу права на отримання грошової компенсації за невикористання дні такої відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації, при звільненні зі служби.

Щодо посилань відповідача щодо необхідності оскарження позивачем наказу про звільнення останнього, суд зазначає, в межах спірних правовідносин існує спір з приводу виплат належних звільненому працівникові сум при звільненні, які він вважає йому неправомірно ненараховані та невиплачені при звільненні, тобто виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за період з 2015 року по 2017 рік, а не саме звільнення працівника.

Судом встановлено, що позивач протягом періоду з 2015 року по 2017 рік додаткову відпустку, передбачену статтею 12 частиною 1 пунктом 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" для учасників бойових дій із збереженням грошового забезпечення строком 14 календарних днів на рік - не використовував.

Відтак, суд зазначає, що позивач набув право на отримання грошової компенсації за таку невикористану додаткову відпустку, у зв`язку із звільненням зі служби. Однак, як встановлено судом, відповідач не провів з позивачем розрахунку щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 12 частиною 1 пунктом 12 Закону України № 3551-XII, за 2017-2019 роки.

Зважаючи на викладене, суд зазначає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. З врахуванням наведеного, у даному випадку ефективним способом захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача буде зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу, грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення.

За правилами встановленими статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до статті 77 частини 2 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відтак суд враховує, що в даній справі обов`язок доказування правомірності своїх дій та прийнятого рішення покладено на відповідача. В той же час, відповідачем не доведено правомірності не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані чотирнадцять календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за вказаний період, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. Відтак, позовні вимоги відповідають вимогам законодавства та встановленим судом обставинам справи, що підтверджені належними та допустимими доказами та, за наведених обставин, позов в цій частині слід задовольнити.

Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації суми податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (далі - Порядок № 44).

Окрім того, згідно із пунктом 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15 січня 2004 року № 44, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Зазначена в абзаці першому цього пункту грошова компенсація також виплачується іноземцям та особам без громадянства, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку, що військовослужбовцям, звільненим з військової служби гарантується право на виплату грошового забезпечення у розмірі та порядку, визначеному чинним законодавством, при цьому утримані з грошового забезпечення суми податку на доходи фізичних осіб мають компенсаторний характер та підлягають поверненню у розмірі, рівноцінному втратам доходів цієї категорії громадян, одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Щодо визначення кількості днів відпустки, та суми, що підлягає компенсації, суд зауважує, що обчислення таких належить до безпосередніх повноважень відповідача як роботодавця, а тому у цій частині позовних вимог необхідно відмовити.

У відповідності до статті 245 частини 2 пункту 10 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статті 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Водночас суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. За таких обставин, суд вважає, що ефективним способом захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача буде зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

Покладення такого обов`язку на відповідача не є перебиранням функції іншого суб`єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб`єкта та зобов`язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов`язковість ефективного механізму захисту порушеного права.

Щодо стягнення із відповідача компенсацію втрат доходу у зв`язку з утриманням суми податку на доходи фізичних осіб з грошової компенсації замість належного речового майна в розмірі 1517,58 копійок суд прийняв до уваги наступне.

Відповідно до платіжної відомості про проведення виплат на утримання військовослужбовців компенсації взамін речового майна від 19 серпня 2017 року № б/н ОСОБА_1 у серпні 2017 року було нараховано суму компенсації за неотримане речове майно в розмірі 8430,98 грн, з неї утримано ПДФО 18% - 1517,58 грн (а.с. 26).

Відповідно до статті 9-1 частини 1 Закону України № 2011-XII речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання наведеного Кабінетом Міністрів України 16 березня 2016 року прийнято постанову № 178, якою затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, який визначає механізм виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - грошова компенсація).

Згідно з пунктами 2-5 Порядку № 178 виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, Міністерством внутрішніх справ, Головним управлінням Національної гвардії, Служби безпеки України, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби , що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб" (пункт 3 Порядку № 44).

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення (пункту 5 Порядку № 44).

Відповідно до статті 168 пункту 168.5 Податкового кодексу України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції у зв`язку з виконанням обов`язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

При цьому Податковий кодекс України не містить вичерпного переліку сум допомог, компенсацій, які не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу.

Тобто, така компенсація здійснюється у розмірі фактично сплаченого податку на доходи фізичних осіб, що утримується з доходів такої категорії громадян, та в межах видатків на грошове забезпечення, передбачених основними розпорядниками коштів у Державному бюджеті України.

Відповідно до статті 24 частини 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 року № 2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України).

Відповідно до пункту 293 Положення про проходження громадянами України військової служби у Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 року № 1115, особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпечення.

Військовослужбовці, звільнені з військової служби, мають право на виплату грошової компенсації за неотримане речове майно, при цьому суми податку з доходів фізичних осіб спрямовується виключно на виплату компенсації витрат доходів цієї категорії громадян. Розрахунок з даними особами на день їх звільнення зі списків особового складу військової частини повинен бути здійснений в повному обсязі.

Аналіз змісту зазначених норм права свідчить про те, що право на виплату грошової компенсації замість належного речового майна виникає у військовослужбовців, які проходять військову службу; належна військовослужбовцям, грошова компенсація замість належного речового майна повинна бути виплачена на день їх виключення із списків особового складу; грошова компенсація замість належного речового майна, виплачена військовослужбовцям всупереч пункту 293 Положення після їх звільнення зі служби, не може бути оподаткована.

В даному випадку грошова компенсація замість належного речового майна, виплачена позивачу всупереч пункту 293 Положення про проходження громадянами України військової служби у Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 року № 1115, після його звільнення зі служби, не з його вини, а внаслідок зволікання відповідача, тому не може бути оподаткована у зв`язку з тим, що право позивача по справі на грошову компенсацію замість належного йому речового майна на день звільнення з військової служби виникло саме у зв`язку із проходженням позивачем даного виду публічної служби, тому на позивача поширюється дія статті 168 пункту 168.5 Податкового кодексу України.

Згідно із пунктом 2 Порядку № 44 держава повністю компенсує податок на доходи фізичних осіб військовослужбовцям, тобто, вони його фактично не сплачують. Коли військовослужбовець звільняється зі служби, то на день виключення його зі списків особового складу військової частини він має бути повністю забезпечений грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням , тобто, його мають повністю розрахувати в останній день служби. Це підтверджує й факт порушення відповідачем обов`язку з виплати позивачу суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошової компенсації за неотримане речове майно, при звільненні. У день виключення позивача зі списків особового складу військової частини, відповідач провів неповні розрахунки та нарахував не всі компенсаційні виплати, незаконно утримавши податок з доходів фізичних осіб в сумі 1517,58 грн.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до статті 139 частини 4 КАС України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Відповідно до статті 134 частини 1 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (стаття 134 частина 2 КАС України).

Відповідно до статті 134 частини 3 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно із статтею 134 частиною 4 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У відповідності до статті 134 частин 5-7 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Статтею 139 частиною 7 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору;

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та адвокатом Бобик В.К. 02 жовтня 2020 року укладений договір про надання правової допомоги № БВК-3 (а.с. 34).

Також, на підтвердження витрат на правничу допомогу представником позивача подано Акт виконаних робіт/наданих послуг від 07 жовтня 2020 року за договором № БВК-3 від 02 жовтня 2020 року про надання правової допомоги, у якому детально зафіксований перелік робіт та вартість таких (а.с. 35).

Згідно вказаного акту виконаних робіт/наданих послуг від 07 жовтня 2020 року загальна вартість послуг адвоката за надання послуг за договором № БВК-3 від 02 жовтня 2020 року складає 6000 грн.

Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордеру № 2 від 07 жовтня 2020 року ОСОБА_1 оплатив гонорар за договором про надання правової допомоги № БВК-3 від 02 жовтня 2020 року в розмірі 6000 грн (а.с. 36).

Дослідивши та проаналізувавши надані позивачем копії документів на підтвердження обґрунтованості розміру понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає, що розмір витрат на оплату гонорару представника позивача у заявленому розмірі 6000 грн не є співмірним із складністю справи, фактично витраченим часом на виконання адвокатом робіт (наданих послуг) за наведеним у звіті переліком.

З огляду на вищевикладене, суд враховує, співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката пов`язаною з складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) - справа відноситься до категорії незначної складності, враховує час витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсяг наданих адвокатом позивачу послуг та виконаних робіт, ціну позову та значенням справи для сторони, в тому числі вплив вирішення справи на репутацію сторони.

З урахуванням вищевикладеного та зважаючи на те, по позов у частині позовних вимог повернуто було повернуто позивачеві відповідності до статті 169 частини 4 пункту 1 КАС України, а також часткове задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку, про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судових витрат як витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1500 грн, оскільки вважає її достатньою та спів мірною, пропорційною до предмету спору.

Керуючись 139, 242-246 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини 2142 Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України Мукачівського прикордонного загону (89600, Закарпатська область, Мукачево, вул. Недецеї, будинок, 45, код ЄДРПОУ 14321676) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини 2142 Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України Мукачівського прикордонного загону, щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік.

Зобов`язати військову частину 2142 Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України Мукачівського прикордонного загону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінетів Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

Зобов`язати військову частину 2142 Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України Мукачівського прикордонного загону виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрат доходу у зв`язку з утриманням суми податку на доходи фізичних осіб з грошової компенсації замість належного речового майна в розмірі 1517,58 (одна тисяча п`ятсот сімнадцять гривень 58 копійок) грн, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінетів Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини 2142 Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України Мукачівського прикордонного загону (89600, Закарпатська область, Мукачево, вул. Недецеї, будинок, 45, код ЄДРПОУ 14321676) судові витрати як витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1500 (одна тисяча п`ятсот гривень) грн.

У задоволенні позову у частині решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені Розділом VII КАС України (пункт 15.5)).

СуддяС.Є. Гаврилко