Рішення № 93296940, 04.12.2020, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 грудня 2020 р. Справа№200/7012/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Загацька Т.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Дружківського міського військового комісаріату, Донецького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Дружківського міського військового комісаріату (код ЄДРПОУ 0965550, адреса: 84205, м. Дружківка Донецької області, вул. Машинобудівників, 45) з позовними вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність Дружківського міського військового комісаріату щодо не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015-2018 роки, у зв`язку із звільненням з військової служби за станом здоров`я;

- зобов`язати Дружківський міський військовий комісаріат нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 - 2018 роки;

- визнати протиправною бездіяльність Дружківського міського військового комісаріату щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 2015 по 12.04.2018;

- зобов`язати Дружківський міський військовий комісаріат нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 09.02.2015 по 06.06.2018;

- визнати протиправною бездіяльність Дружківського міського військового комісаріату щодо не проведення повного розрахунку станом на час звільнення ОСОБА_1 з лав Збройних Сил України;

- стягнути з Дружківського міського військового комісаріату на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.04.2018 по дату повного розрахунку, або на час ухвалення рішення суду щодо суті спору.

Ухвалою суду від 16.09.2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою суду від 06.10.2020 залучено Донецький обласний військовий комісаріат Міністерства оборони України як другого відповідача у справі. Розгляд адміністративної справи розпочато спочатку за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).

Ухвалою суду від 02.11.2020 витребувано від Донецького обласного військового комісаріату Міністерства оборони України належним чином засвідчені копію довідки про середньоденну заробітну плату ОСОБА_1 та середній заробіток ОСОБА_1 за два останні місяці перед звільненням.

Ухвалою суду від 04.12.2020 допущено заміну відповідача-2 Донецького обласного військового комісаріату Міністерства оборони України його правонаступником Донецьким обласним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки (ЄДРПОУ 08301764, зареєстроване за юридичною адресою: 87548, Донецька область, місто Маріуполь, вулиця Громової, будинок 67).

Позовні вимоги мотивовані тим, що в 2015 році він набув статусу учасника бойових дій. Наказом військового комісара Дружківського міського військового комісаріату (по стройовій частині) його виключено з 12.04.2018 зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Вважає, що він, як учасник бойових дій набув право на щорічну додаткову відпустку тривалістю 14 календарних днів. Проте, протягом військової служби і до дня звільнення з військової служби додаткова відпустка, як учаснику бойових дій не надавалась, а відповідна грошова компенсація за всі невикористані дні додаткової відпустки за період з 2015 року по 2018 роки не виплачувалась. Крім того, вважає, що у нього є право на індексацію грошового забезпечення та її виплату, оскільки індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Враховуючи, що відповідачем не виплачено при звільненні усі належні виплати, вважає, що має право на отримання компенсації затримки розрахунку при звільненні.

Від відповідача-1 на адресу суду надійшло клопотання про заміну відповідача по справі, в якому повідомлено, що Дружківський МВК не є юридичною особою та не має ніякого фінансового органу, на підставі чого зазначає, що він не є належним відповідачем у цій справі. У зв`язку з чим, просить замінити відповідача по справі на Донецький обласний військовий комісаріат Міністерства оборони України.

Представник відповідача-2 через відділ діловодства та документообігу суду надав відзив на адміністративний позов, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Свою позицію обґрунтував тим, що в період дії особливого періоду надання відпустки учасникам бойових дій, що передбачена ст.16-2 Закону України "Про відпустки" терміном 14 днів припиняється, оскільки в період з 17.03.2014 в Україні розпочався та діє особливий період. Зазначив, що на день видання наказу про виключення зі списків військової частини позивач рапорт на виплату компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій терміном 14 днів не подавав. Щодо індексації грошового забезпечення зазначаю, що Порядок №1078 не передбачає механізм виплати сум індексації у поточному році за минулі періоди. Вважає, що позивач пропустив строк звернення до суду та не подав заяву про поновлення строку звернення.

Розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.

Розглянувши адміністративний позов, перевіривши доводи, викладені в адміністративному позові, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, суд встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом №19641013-02894 (а.с.15-16).

Позивачем пред`явлено позов до Дружківського міського військового комісаріату. Ухвалою суду від 06.10.2020 залучено Донецький обласний військовий комісаріат Міністерства оборони України як другого відповідача у справі відповідно до п.10 Положення про військові комісаріати затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2013 за №389.

Ухвалою суду від 04.12.2020 допущено заміну відповідача-2 Донецького обласного військового комісаріату Міністерства оборони України його правонаступником Донецьким обласним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки (ЄДРПОУ 08301764, юридична адреса: 87548, Донецька область, місто Маріуполь, вулиця Громової, будинок 67).

Отже, належним відповідачем по справі є Донецький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки.

Судом встановлено, що позивач проходив військову службу у Дружківському міському військовому комісаріаті Донецької області.

Відповідно до наказу командувача військ Оперативного Командування «Схід» (по особовому складу) від 15.03.2018 №49 у запас за пп. «б» (за станом здоров`я) п.1 ч.8 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Відповідно до витягу з наказу військового комісара Дружківського міського військового комісара (по стройовій частині) від 12.04.2018 №6 майора ОСОБА_1 заступника військового комісара - начальника відділення комплектування Дружківського міського військового комісаріату Донецької області, звільненого наказом командувача військ Оперативного Командування «Схід» (по особовому складу) від 15.03.2018 №49 у запас за пп. «б» (за станом здоров`я) п.1 ч.8 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з 12.04.2018 виключено зі списків особового складу Дружківського міського військового комісаріату Донецької області та знято з усіх видів забезпечення (а.с. 19-20.

Згідно довідки про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України від 16.10.2015 №05/2497, позивач у період з 31.03.2015 по 02.10.2015 безпосередньо приймав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальній цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції (а.с.21).

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 від 22.12.2015 позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с.14).

13.05.2020 та 22.05.2020 позивач звертався із заявами до відповідача-1 про виплату компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки з 2015 року по 2018 роки, індексації грошового забезпечення за період з 2015 року по 12.04.2018 (а.с.22-31).

Листом від 28.05.2020 №05/3817 відповідач-1 повідомив про те, що не є розпорядником бюджетних коштів (а.с.32-33).

Відповідно до довідки Донецького обласного військового комісаріату Міністерства оборони України від 19.10.2020 №10/237 індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 29.02.2018 не нараховувалась та не виплачувалась, у зв`язку з відсутністю механізму нарахування індексації грошового забезпечення військовослужбовцям та не закладення до бюджету коштів для її виплати (а.с.71).

Згідно довідки-розрахунку Донецького обласного військового комісаріату Міністерства оборони України від 19.10.2020 №10/238 грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 4 роки (2015-2018 роки) за 56 днів (4 роки*14 днів) складає 22726,18 грн (а.с.72).

Доказів виплати позивачу індексації грошового забезпечення військовослужбовцям та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 4 роки (2015-2018 роки) відповідачами не надано.

Вважаючи, що відповідач-1 протиправно не нарахував та не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік та індексацію грошового забезпечення за період з 2015 року по 12.04.2018, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

За правилами ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до ст.1-2, ч.2-3 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Згідно з п.12 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Спірні правовідносини виникли, зокрема, у зв`язку з невикористанням позивачем, який є учасником бойових дій, додаткової відпустки протягом 2015-2018 років.

Відповідно до ст.4, ст.16-2 Закону України «Про відпустки» передбачені такі види щорічних відпусток: основна відпустка (ст.6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (ст.7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (ст.8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з п.8, абз.3 п.14, п.17, п.18, п.19 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та «Про оборону України».

Так, відповідно до ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону України «Про оборону України» визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

В постанові Великої плати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року по справі №620/4218/18 (Пз/9901/4/19) зазначено, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски, однак Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби (пункт 31 постанови).

У разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Таким чином, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до п.19 ст.10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується п.12 ст.12 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», п.8 ст.10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст.16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР «Про відпустки».

Крім того, відповідно до п.3 розділу XXXI «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197, у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки (пункт 32-33 постанови Великої плати Верховного Суду від 21.08.2019 по справі №620/4218/18).

Таким чином, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст.16-2 Закону №504/96-ВР та п.12 ч.1 ст.12 Закону №3551-ХІІ (п.34 постанови Великої плати Верховного Суду від 21.08.2019 по справі №620/4218/18).

Відповідно до ч.3 ст.291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Судом встановлено, що позивач є учасником бойових дій (а.с.14), та наказом від 12.04.2018 виключений зі списків особового складу Дружківського МВК, додаткова відпустка із збереженням заробітної плати за час проходження військової служби останньому не надавалася.

У матеріалах справи відсутні відомості про виплату при звільненні позивача компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки. Докази виплати такої компенсації відповідачем до суду не подано.

Таким чином, на момент звільнення позивача відповідачем протиправно не проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону №3551-ХІІ за 2015- 2018 роки.

Посилання відповідача на неподання позивачем рапорту, як причину невиплати оспорюваної компенсації, суд не приймає до уваги, оскільки системний аналіз норм розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260 дає підстави для висновку, що виникнення обов`язку відповідача провести виплати пов`язується саме із фактом звільнення військовослужбовця та не залежить від подання чи не подання ним рапорту.

Таким чином, суд приходить до висновку, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з 2015 року по 2018 рік, тому, враховуючи допущення відповідачем протиправної бездіяльності щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, у суду є всі підстави для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік.

Щодо позовних вимог в частині визнання протиправної бездіяльності щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 2015 року по 12.04.2018 та зобов`язання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 09.02.2015 по 06.06.2018, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Частина 6 вказаної статті Закону №2232-XII визначає види військової служби, до якої, зокрема, віднесено військову службу за контрактом.

У відповідності до ч.3 ст.24 Закону №2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон №2011-ХІІ).

Відповідно до статей 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ) військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законам.

Частиною 1 та 2 ст.9 Закону №2011-ХІІ встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до абз.2 ч.3 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Відповідно до частини четвертої вказаної статті порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Відповідно до ст.ст.2,4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Приписами ч.2 ст.5 Закону №1282-ХІІ передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України (ч.2 ст.6 Закону №1282-ХІІ).

Згідно п.1-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотків. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2013 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 №491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищував поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Індексація доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін є державною гарантією надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян, у тому числі військовослужбовцям. Оскільки індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним зі способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов`язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.

Відповідно до вимог діючих нормативно-правових актів, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року по справі №825/874/17.

Отже, на підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації. Базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру, а тому збільшення грошового забезпечення за рахунок преміювання не є підставою для зміни базового місяця індексації.

Недостатність фінансування військової частини для виплати індексації грошового забезпечення не може вважатися обґрунтованою підставою нездійснення вказаних виплат. Відповідачем в ході судового розгляду справи не надано документів, які б свідчили про відсутність у бюджеті відповідного рівня, з якого здійснюється відповідне фінансування, коштів на індексацію грошового забезпечення.

Підвищення грошового забезпечення чи встановлення більшого розміру премії не має наслідком звільнення від обов`язку проведення індексації грошового забезпечення у встановленому законом порядку за попередні бюджетні періоди.

В матеріалах справи міститься довідка Донецького обласного військового комісаріату від 19.10.2020 №10/237, згідно якої позивачу виплачено індексацію грошового забезпечення по грудень 2015 року та вказано, що за період з 01.01.2016 по 29.02.2018 індексація грошового забезпечення не нараховувалась та не виплачувалась, у зв`язку з відсутністю механізму нарахування індексації грошового забезпечення військовослужбовцям та не закладення до бюджету її коштів.

Як встановлено судом, позивача звільнено з військової служби з 12.04.2018.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про протиправність бездіяльності щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 11.04.2018 та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 11.04.2018. Позовні вимоги в частині визнання бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення та зобов`язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення в іншій частині задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність щодо не проведення повного розрахунку станом на час звільнення ОСОБА_1 з лав Збройних Сил України та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.04.2018 по дату повного розрахунку, або на час ухвалення рішення суду щодо суті спору, суд зазначає наступне.

В матеріалах справи міститься довідка Донецького обласного військового комісаріату від 17.11.2020 №09/02/12, відповідно до якої середньоденне грошове забезпечення складає 402,92 грн.

Період затримки повного розрахунку при звільненні позивача становить з 13.04.2018 року (перший робочий день після звільнення позивача) по дату прийняття судом рішення у цій справі, тобто по 04.12.2020 року включно.

Таким чином, суд приходить до висновку, що середній заробіток за час вимушеного прогулу позивача з 13.04.2018 (перший робочий день після звільнення позивача) по день винесення рішення суду 03.12.2020 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» становить 266733,04 грн. (662 робочих днів х 402,92 грн.).

Оцінюючи позовну вимогу про стягнення середньомісячного заробітку за весь час затримки за несвоєчасний розрахунок при звільненні по день ухвалення рішення суду станом, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

За приписами ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Частиною 1 ст.117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування ч.1 ст.117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

За змістом ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина 1 ст.117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина 2 ст.117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч.1 ст.117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц.

Аналогічна позиція викладена постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №821/1083/17.

Разом з тим, суд враховує, що Верховним Судом у постановах у справах №821/1083/17, №761/9584/15-ц, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, зроблено висновок, що суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Отже, враховуючи, що під час розгляду справи судом встановлено, що відповідачем не був виконаний обов`язок перед позивачем щодо своєчасного та повного розрахунку при звільненні, позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності щодо не проведення повного розрахунку станом на час звільнення ОСОБА_1 з лав Збройних Сил України.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з конкретних обставин справи, принципів законності та справедливості, суд приходить висновку, що сплаті на користь позивача підлягає частина середньомісячного заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні в розмірі, що складає 5000,00 гривень, яка буде співмірною з урахуванням розміру суми по компенсації та частку, яку вона становила у заявлених вимогах, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком у тому числі, й щодо періоду за який вона підлягає сплаті.

Частиною 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9)з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10)своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч.2 ст.2 КАС України).

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст.77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Донецького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки

На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та з урахуванням того, що позивачем доведено правомірність пред`явленого позову в частині, а відповідачем доводи позовної заяви не були спростовані, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог до Дружківського міського військового комісаріату слід відмовити, позовні вимоги до Донецького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки підлягають задоволенню частково.

Відповідно до положень ст.139 КАС України судовий збір не підлягає відшкодуванню, оскільки в даній справі позивач звільнений від його сплати.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 6, 8-10, 14, 139, 193, 242-246, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Дружківського міського військового комісаріату (код ЄДРПОУ 0965550, адреса: 84205, м. Дружківка Донецької області, вул. Машинобудівників, 45), Донецького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (ЄДРПОУ 08301764, адреса: 87548, Донецька область, місто Маріуполь, вулиця Громової, будинок 67) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Донецького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015-2018 роки, у зв`язку із звільненням з військової служби за станом здоров`я.

Зобов`язати Донецький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 - 2018 роки.

Визнати протиправною бездіяльність Донецького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 11.04.2018.

Зобов`язати Донецький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 11.04.2018.

Визнати протиправною бездіяльність Донецького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо не проведення повного розрахунку станом на час звільнення ОСОБА_1 з лав Збройних Сил України.

Стягнути з Донецького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в розмірі, що складає 5000,00 гривень.

У задоволенні решти частини позовних вимог - відмовити.

Повне судове рішення складено 04.12.2020.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя Т.В.Загацька