Рішення № 93296851, 30.11.2020, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 листопада 2020 р. Справа№200/9975/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича розглянувши за участю секретаря судового засідання Купріян В.Ю. в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до Покровського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Покровського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, в якому просила суд: визнати протиправним та скасувати рішення Покровського об`єднаного Управління пенсійного фонду України Донецької області № 5884 від 28.09.2020 року про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком; зобов`язати Покровське об`єднане Управління пенсійного фонду України Донецької області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 24 вересня 2020 року згідно ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та зобов`язати при нарахуванні пенсії зарахувати до стажу роботи період роботи з 25.07.1978 року по 21.02.1982 рік в Універмазі «Радуга» м. Донецьк та з 12.11.1984 по 10.05.1996 року в Донецькому торговому центрі «Білий Лебідь».

Ухвалою від 02 листопада 2020 року суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання призначено на 30 листопада 2020 року.

16 листопада 2020 року представник відповідача надав засобами електронного зв`язку через канцелярію суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив відмовити у задоволені позовних вимог.

30 листопада 2020 року сторони повідомлені належним чином в судове засідання не з`явились про причини неявки не повідомили.

Дослідивши матеріали адміністративного позову та відзиву на адміністративний позов суд дійшов висновку про їх достатність для вирішення адміністративного спору.

Суд дослідивши подані матеріали справи встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_1 .

Згідно довідки про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції від 21.09.2020 року № 1427-5000309369, ОСОБА_1 перебуває на обліку за адресою: АДРЕСА_2 .

24 вересня 2020 року позивач звернулась до Покровського об`єднаного управління пенсійного фонду України Донецької області із заявою про призначення пенсії за віком, згідно ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

25 вересня 2020 року відповідачем прийнято рішення № 5884 про відмову в призначенні пенсії, відповідач зазначив, що позивач не має права на призначення пенсії за віком, оскільки згідно наданих документів для призначення пенсії загальний страховий стаж становить 10 років 10 місяців 17 днів замість необхідних 27 років страхового стажу.

В оскаржуваному рішенні відповідач зазначив, що у складі стажу не враховано періоди роботи: з 25.07.1978 року по 21.02.1982 роки в Універмазі «Радуга», так як рік звільнення не збігається з роком наказу про звільнення; з 12.11.1984 року по 10.05.1996 рік в Донецьком торгівельному центрі «Білий лебідь», через те, що запис завірено печаткою, яка не відповідає найменуванню підприємства при прийомі на роботу, дані про реорганізацію підприємства відсутні.

22.10.2020 року представником позивача адвокатом Таранченко Ю.В. направлено адвокатський запит в Донецький обласний архів, станом на 23.10.2020 року відповідь не отримана.

Також на підтвердження страхового стажу позивачем були отримані наступні документи, копії яких надані до суду: довідка № 27 від 13.10.2020 року, видана ПАТ «Торговельний центр «Білий Лебідь», про те, що ОСОБА_1 дійсно працювала в Донецькому торговому центрі « Білий Лебідь » в період з 12.11.1984 року по 10.05.1996 року та про те, що в 1994 році Торговий центр «Білий Лебідь» було реорганізовано в АТ «Торговий центр «Білий Лебідь».; довідка № 71 від 14.10.2020 року проте, що Торговий будинок «Радуга» було перереєстровано з Універмагу «Радуга» на ПАТ «ТД «Радуга»; довідка № 24 від 13.10.2020 року, видана ПАТ «Білий лебідь» про заробіток для обчислення пенсії в період з травня 1991 року по квітень 1996 року; довідка № 69 від 14.10.2020 року торгового будинку « Радуга », про те, що ОСОБА_1 дійсно працювала в ДП «Радуга» в період з 25.07.1978 року по 21.02.1982 року.

Позивач просив суд звернути увагу на те, що рік наказу про звільнення з ПАТ ТД «Радуга» № 15-к 18/2-81 є помилковим, підтверджується записами в трудовій книжці, а саме відомостями про заохочення, оскільки, на арк. 22-23 трудової книжки зазначено, що відповідно до наказу № 37 від 05.03.1981 року позивачу було вручено грошову премію у зв`язку з перемогою у соцзмаганнях. Тобто, у 1981 році позивач ще працювала на підприємстві та звільнена була 21.02.1982 року.

Відповідач проти задоволення позову заперечує з огляду на те, що починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу зокрема з 01 січня 2020 по 31 грудня 2020 - 27 років.

Відповідно до матеріалів пенсійної справи страховий стаж роботи ОСОБА_1 склав 10 років 10 місяців 17 днів.

До страхового стажу позивачки не було зараховано наступні періоди: з 25.07.1978 по 21.02.1982 - так як рік звільнення не збігається з роком наказу про звільнення; з 12.11.1984 по 10.05.1996 - так як запис завірено печаткою, яка не відповідає найменуванню підприємства при прийомі на роботу, дані про реорганізацію відсутні.

Тож, відповідач вважає, що відсутні підстави для призначення пенсії ОСОБА_1 із зарахуванням спірних періодів роботи.

Трудовий стаж позивача підтверджується трудовою книжкою НОМЕР_3 , виданої 25 липня 1978 року.

Спірні періоди роботи підтверджуються записами в трудовій книжці №№1-3 та №№6-9 цього Кодексу.

Відтак, з запису № 3 вбачається, що позивача звільнено з Універмагу «Райдуга» 21.02.1982 року, проте документ на підставі якого внесено запис про звільнення, а саме наказ № 15-к датований 18.02.1981 року.

З розділу трудової книжки «Відомості про заохочення» вбачається, що згідно запису № 3, датованого 05.03.1981 року, позивача заохочено грошовою премією у розмірі 17 рублів як переможця Всесоюзного соцзмагання.

З запису № 6 вбачається, що позивач 12.11.1984 року прийнята на посаду молодшого продавця Донецького торгового центру «Білий лебідь», з запису № 9 встановлено, що позивача звільнено за власним бажанням 10.05.1996 року, вказаний запис скріплено печаткою Відкритого акціонерного товариства «Торгівельний центр «Білий лебідь», тобто вбачається що відбулась перереєстрація юридичної особи, однак запис про це в трудовій книжці відсутній.

Також, суд встановив, що позивачем в прохальній частині позовної заяви допущено описку в даті прийняття оскаржуваного рішення, замість «25.09.2020 року» зазначено «28.09.2020 року».

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Отже, обставини та підстави винесення оскаржуваного рішення визнаються відповідачем, та підтверджуються відповідними доказами, а тому не викликають у суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання, що відповідно до ч. 1 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства, є підставою для звільнення від доказування.

Вирішуючи спірні правовідносини суд виходив з наступного.

Відповідно до статті 1 Конституції України Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Стаття 3 Конституції України, відповідно, гарантує, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Офіційне тлумачення положення статті 1 Конституції України міститься у рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25 січня 2012 року, згідно якого Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім`ї.

Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року (далі - Закон №1058-IV), пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Згідно ч. 1 ст. 26 Закон №1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років.

Частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно статті 56 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон № 1788-ХІІ) передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до ст. 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно п. 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція № 58) до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Відповідно до п. 2.4. Інструкції № 58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

На виконання ст. 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 № 637 "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" затвердив Порядок № 637.

Згідно п. 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (пункт 2 Порядку № 637).

В п. 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Виходячи з наведених норм Порядку №637, у разі відсутності в трудовій книжці записів про роботу, такий стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.

У пункті 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 передбачено, що при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

У даному адміністративному спорі відповідач піддав сумніву достовірність записів у трудовій книжці щодо окремих періодів роботи позивачки.

Суд наголошує, що однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Тож, право на пенсійне забезпечення особи не повинно безумовно залежати від дій чи бездіяльності осіб, які зобов`язані вести облік трудового стажу працівників і відповідно забезпечувати зберігання цих даних.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 307/541/17 року, який виклав у постанові від 19.12.2019 року.

Дослідивши матеріали справи, обставини спірних правовідносин, доводи сторін, надавши оцінку наданих доказів, суд дійшов висновку, що недоліки записів трудової книжки, якими посвідчено спірні періоди роботи не є такими, з яких неможливо встановити факт роботи позивача на відповідних посадах у відповідні спірні періоди часу.

За приписами ч. 3 ст. 44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Суд звертає увагу, що саме відповідачу Законом надано право щодо отримання відповідних документів від підприємств, організацій і окремих осіб (у тому числі позивача, але не виключно), видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевірка обґрунтованості їх видачі, достовірності поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню тощо.

За приписами ч.ч. 1 та 2 ст. 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина.

Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.

Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

З оскаржуваного рішення вбачається, що пенсійний орган фактично переклав на позивача свій обов`язок щодо витребування уточнюючих документів та відповідальність за неможливість проведення перевірки відомостей трудової книжки, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження факту роботи позивача), тому зазначені дії не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.

Враховуючи викладене, суд вважає, що рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії є необґрунтованим, передчасним та протиправним, з огляду на те, що висновки оскаржуваного рішення щодо не підтвердження спірних періодів роботи позивача не базуються на нормах права, якими врегульовано спірні правовідносини.

Поряд з цим суд констатує, що надані позивачем до суду уточнюючі документи (довідки, накази, розпорядження) разом з заявою про призначення пенсії позивачем до органу ПФУ не надавались.

Дискреційні повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для виплати пенсії документами, - призначити (перерахувати) пенсію, що свідчить про те, що за законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.

З урахуванням фактичних обставин даної справи, суд дійшов висновку, що внаслідок реалізації владних повноважень відповідачем в межах наданої йому дискреції 25.09.2020 року було прийняте оскаржуване рішення, тож у даному адміністративному спорі, питання про зарахування до страхового стажу позивача спірних періодів не може бути віднесено до дискреційних повноважень органу пенсійного фонду з огляду на приписи чинного пенсійного законодавства.

Така позиція суду кореспондує висновкам, викладеним в постановах Першого ААС у справі № 360/4366/19 від 22 січня 2020 року, у справі № 360/4452/19, у справі № 200/11405/19-а.

Враховуючи викладене, суд вирішив задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.

Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Таким чином, враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи ст. 9 КАС України, приймаючи до уваги відзив на позовну заяву відповідача, докази наявні у матеріалах справи, а також з аналізу норм чинного законодавства, суд приходить висновку, що обраний позивачем спосіб захисту свого порушеного права є ефективним.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно меморіального ордеру №МВ75207811 від 23.10.2020 року за подання ОСОБА_1 позову сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн.

Враховуючи викладене, суд стягує судовий збір на користь позивача з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань

Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_1 ) до Покровського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (85302, Донецька область, м. Покровськ, вул. Центральна, 154, ЄДРПОУ 42169323) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Покровського об`єднаного Управління пенсійного фонду України Донецької області № 5884 від 25.09.2020 року про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.

Зобов`язати Покровське об`єднане Управління пенсійного фонду України Донецької області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 24 вересня 2020 року згідно ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з зарахуванням до стажу роботи періодів роботи з 25.07.1978 року по 21.02.1982 рік в Універмазі «Радуга» м. Донецьк та з 12.11.1984 по 10.05.1996 року в Донецькому торговому центрі « Білий Лебідь ».

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Покровського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на користь ОСОБА_1 суму судового збору в розмірі 840 (Вісімсот сорок) грн. 80 коп.

Вступну та резолютивну частину рішення складено та підписано 30 листопада 2020 року.

Повний текст рішення складено та підписано 04 грудня 2020 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя О.М. Кониченко