Рішення № 93296829, 01.12.2020, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 грудня 2020 р. Справа№200/8097/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Бабаш Г.П.,

при секретарі - Оголь В.К.

за участю

позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Астахова Р.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Громадянин Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (ЄДРПОУ 37508470, 01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9), в якому просить:

- скасувати рішення від 30.07.2020 року № 328-20;

- зобов`язати відповідача визнати ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що оскаржуване рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, що потребує додаткового захисту є протиправним, оскільки відповідачем не враховані об`єктивні причини побоювання позивача за своє життя. Позивач зазначає, що в 1981-1983 роках він проходив військову службу в лавах армії Демократичної Республіки Афганістан та був членом Народно-демократичної партії Афганістану. З 1984 року позивач проживає у м. Маріуполь, в 1989 році отримав статус біженця, який був дійсним до 2000 року. За час проживання в України він змінив свої соціальні, культурні звички та погляди, перестав бути мусульманином, не дотримується ісламських норм. Отже позивач вважає, що не зможе жити в Афганістані, оскільки його будуть вважати чужинцем, зрадником та віровідступником. Позивач зазначає, що в 2018 році його мати отримала листа від угрупування Талібан, де зазначено, що він не дотримується ісламської релігії, за що його слід піддати суду. Отже в Афганістані позивач має побоювання стати жертвою переслідувань, а також існує загроза життю та безпеці через ситуацію загальнопоширеного насильства.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду 04.09.2020 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального судового провадження та призначено підготовче судове засідання у справі на 01.10.2020 року.

01.10.2020 року підготовче судове засідання у зв`язку з неявкою сторін відкладено.

15.10.2020 року в підготовчому судовому засіданні оголошено перерву для надання позивачем додаткових документів.

05.11.2020 року розгляд справи не відбувся через зайнятість судді у розгляді справи, пов`язаної з виборчим процесом.

Ухвалою суду від 18.11.2020 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду на 01.12.2020 року.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому просив у позові відмовити. В обґрунтування позиції зазначив, що відносно позивача відсутні умови для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту. Відповідач зазначає, що при розгляді заяви ОСОБА_1 , зокрема його анкетування, проведенні співбесід були встановлені суперечливі дані, які зазначались позивачем. Стосовно членства позивача в Народно-демократичній партії Афганістану, відповідач зазначає, що жодних доказів на підтвердження цієї обставини позивачем не надано. Крім того, за наявною інформацією можливий ризик переслідування колишніх членів партії залежить від багатьох обставин. При цьому не можуть скористатись захистом, наданим колишнім членам партії, високопоставлені члени НДПА в тому випадку, якщо вони відомі та мають загальнодоступний профіль. Натомість позивач повідомив, що він був рядовим членом НДПА. Стосовно участі у військових операціях та проходження військової служби позивач також надав суперечливі відомості.

Відповідач наголошує, що позивач користується захистом країни громадянської належності, а держава забезпечує його права, про що свідчить наявність у заявника національного паспорта громадянина Афганістану. На підставі даного паспорту заявник в 2003 році повітряним шляхом виїздив з України до Азербайджанської Республіки та повернувся в Україну.

Також відповідач зазначає, що заявник визначив себе атеїстом, тобто він не є особою, яка змінила віросповідання. І атеїсти не входять до переліку осіб, які можуть розглядатися в якості об`єктів переслідування або заподіяння серйозної шкоди.

Третьою особою відзив на позовну заяву не наданий.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступні фактичні обставини.

Громадянин Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в серпні 1984 року прибув до м. Жданова (м. Маріуполь) для навчання.

З 1984 року по 1989 рік позивач навчався в Маріупольському металургійному інституті та отримав кваліфікацію інженера-промтеплоенергетика, що підтверджується дипломом НОМЕР_2 , виданим 12.06.1989 року.

10.12.1999 року на підставі наказу № 57 від 09.07.1997 року позивачу було видано посвідчення біженця, яке було дійсним до 10.03.2000 року.

В квітні 2017 року позивач повторно звернувся за статусом біженця в Україні до ГУ ДМС України в Харківській області.

10.08.2018 року рішенням Державної міграційної служби України №236-18 відмовлено у визнані біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину Афганістану ОСОБА_1 , оскільки не встановлено стосовно заявника умов, передбачених пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Позивач оскаржив дане рішення в судовому порядку та рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 17.12.2018 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 23.04.2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено: рішення Державної міграційної служби України №236-18 від 10.08.2018 року скасовано та зобов`язано відповідача повторно розглянути заяву про надання статусу біженця.

На виконання рішення суду наказом ГУ ДМС України в Харківській області № 217 від 27.05.2019 року призначений повторний розгляд заяви ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

За результатами повторного розгляду заяви був складений висновок про відсутність умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону, в зв`язку з чим визнано доцільним відмовити громадянину Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 у визнані біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зокрема даний висновок обґрунтований наступним:

«За інформацією Сектору збору та аналізу інформації по країні походження Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства ДМС України стосовно колишніх членів Народно-демократичної партії Афганістану (НДПА), можливий ризик переслідувань залежить від особистих обставин особи, сім`ї, професійних обов`язків, зв`язків і того, чи він має відношення пов`язані з порушенням прав людини під час комуністичного режиму в Афганістані у період між 1979 та 1992 роками. Категорії серед членів партії, які не зможуть скористатись захистом наданим колишнім членам партії та яким загрожує переслідування з боку ісламських політичних партій, племен або впливових осіб - це високопоставлені члени НДПА, незалежно від фракції, але тільки у тому випадку, якщо вони відомі та мають загальнодоступний профіль. Також особи, які відкрито агітували за партії на чолі з колишніми членами НДПА.

В анкеті особи, яка звернулась з заявою, він повідомив, що був рядовим членом НДПА, жодних свідчень щодо агітаційної роботи не надав. Відповідно до «Керівництва по країні: Афганістан: Керівна записка і загальний аналіз», підготовленого Європейським офісом з питань надання притулку від 01.06.2019 року рядові члени партії не входять до переліку осіб, які можуть розглядатися в якості суб`єктів переслідування або заподіяння серйозної шкоди. Окрім цього заявник не надав жодних документів або їх копій, які б підтверджували його членство в НДПА, пояснення під час співбесід з цього приводу надав суперечливі.

Заявник спростував власні твердження щодо участі у військових операціях проти ісламістів-моджахедів, а також проходження військової служби на початку 80х років.

Крім того слід зазначити, що заявник користується захистом країни громадянської належності, а держава забезпечує його права, про що свідчить наявність у заявника національного паспорту громадянина Афганістану № НОМЕР_3 . Згідно витягу з бази даних «Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України» інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон (система «Аркан»), встановлено, що заявник на підставі вказаного паспорту повітряним шляхом виїздив з України 11.09.2003 року до Азербайджанської Республіки (м. Баку) та повернувся в Україну 16.10.2003 року.

Наданий заявником до Донецького окружного адміністративного суду лист з перекладом від 13.12.2018 року, яким нібито було повідомлено його мати про загрозу його покарання за нормами шаріату через те, що він став іновірним та не визнає ісламські закони, відсутній в матеріалах справи - заявник не тільки не надав зазначений документ до ГУ ДМС України в Харківській області, а й спростував його існування, зазначивши під час співбесіди 11.06.2019, що він ніяких документів, які підтверджували б його обставини справи і побоювання не знайшов і з батьківщини не отримував.

Заявник визначив себе атеїстом, тобто не є особою, яка змінила віросповідання. Відповідно «Керівництва по країні: Афганістан: Керівна записка і загальний аналіз» атеїсти не входять до переліку осіб, які можуть розглядатися в якості суб`єктів переслідування або заподіяння серйозної шкоди.»

На підставі викладених обставин та аналізу поточної інформації по країні походження заявника зроблений висновок про неправдоподібність та недоведеність тверджень заявника, які він повідомив в обґрунтування свого звернення за захистом в Україну.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року №360 (далі - Положення №360) Державна міграційна служба України (ДМС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Згідно з пунктом 2 Положення ДМС у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

Нормативно - правовим актом, який визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, є Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

У відповідності до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», біженцем є особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

При цьому, особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань (пункт 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»).

Згідно з частин першої та другої статті 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

У силу статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об`єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім`ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання, що передбачено частиною першою статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Приписами частин першої та другої статті 9 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачено, що розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено уповноваженою посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців.

Працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником.

Відповідно до частин одинадцятої та дванадцятої статті 9 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Особова справа заявника разом з письмовим висновком надсилається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, для прийняття остаточного рішення за заявою.

За результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Рішення, що приймаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, щодо визнання іноземця або особи без громадянства біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також рішення про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, про скасування рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, можуть бути оскаржені в установленому законом порядку та в установлені цим Законом строки до суду, що визначено частиною другою статі 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Рішенням Державної міграційної служби України від 30.07.2020 року № 328-20 громадянину Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 відмовлено у визнані біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Суд, проаналізувавши матеріали особової справи позивача, погоджується з таким висновком ДМС України, виходячи з наступного.

Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Згідно з Позицією УВКБ ООН «Про обов`язки та стандарти доказів у біженців» 1998 року, факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов`язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.

Обов`язок доказування покладається на заявника, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, і щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте належне рішення. Це означає, що заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.

Згідно з пунктом 5 статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається» від 27 квітня 2004 року №8043/04, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Проте, заява позивача зазначеним критеріям не відповідала, що і зумовило прийняття оскаржуваного рішення.

Так, в позовній заяві позивач зазначає, що у 1981-1983 роках він проходив військову службу в лавах армії Демократичної Республіки Афганістан та був членом Народно-демократичної партії Афганістану, приймав участь у військових операціях проти ісламістів-моджахедів. В судовому засіданні позивач зазначив, що в лавах армії він не воював, проте перебував у добровільних військових угрупуваннях. В анкеті, поданій для набуття статусу біженця 27.04.2017 року, позивач зазначив, що не служив оскільки навчався.

Отже пояснення позивача щодо цих обставин дійсно є суперечливими, про що і зазначає відповідач. Суд критично ставиться до даних обставин, як підстав, що зумовлюють реальну небезпеку для позивача. На час даних подій він був юнаком 17-19 років і не міг відігравати якусь значну роль, щоб могло зумовити його довготривале переслідування. Отже побоювання за власні життя та безпеку з цих підстав суд вважає малоймовірними.

Як вбачається з пояснень позивача, зокрема наданих ним в анкеті, в нього не було випадків застосування до нього фізичного насильства, які були пов`язані з його расовою, національною, релігійною належністю, політичними поглядами. Засоби адміністративного впливу або притягнення до кримінальної відповідальності до позивача не застосовувалось.

З матеріалів особової справи вбачається, що позивачем не були надані жодні документи, які свідчать про ймовірне переслідування у випадку повернення в Афганістан, пряму загрозу життю, безпеці або свободі, в тому числі через погрози Талібів .

Відтак відсутні елементи переслідування або дискримінації особи в країні громадянської належності.

При цьому згідно штампу в паспорті позивача в серпні 1984 року він прибув до м. Жданова на навчання. Тобто первісною підставою виїзду ОСОБА_1 з Афганістану було направлення на навчання, а не намагання уникнути переслідувань.

Також суд приймає до уваги, що в 2003 році позивач на місяць виїздив з України до Афганістану (м. Кабул, як зазначено в авіаквитках). Позивач користувався захистом країни громадянської належності, використовуючи паспорт громадянина Афганістану. При цьому він виїздив добровільно, вочевидь не маючи побоювань за своє життя.

З досліджених обставин справи та пояснень ОСОБА_1 суд вбачає, що звернення в 2017 року позивача за отриманням статусу біженця пов`язано лише з бажанням легалізувати своє перебування в Україні, а посилання на участь в військових діях та НДПА, визначення себе атеїстом використовується як привід для цього.

Суд враховує складну ситуацію, яка спостерігається на території Афганістану, що є загальновідомим фактом і підтверджено міжнародним товариством, однак це не є автоматичною підставою для надання особі статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

Крім того є вочевидь зрозумілим, що мешкаючи на території України понад 35 років позивач змінив свої культурні та соціальні звички, міг змінити світогляд та віросповідання. Проте це також не може мати наслідком надання статусу біженця.

Також суд вважає необхідним наголосити, що загальнокультурним принципом є додержання особою законів країни перебування. Тобто не є специфічною для України як держави вимога до громадян, іноземців та осіб без громадянства дотримуватись її законів. Отже позивач багато років прожив на території України, фактично користувався її захистом, проте сам не проявляв лояльності до цієї країни, тривалий час перебуваючи в ній без законних підстав та без намагання набути законного статусу, офіційного працевлаштування та сплати податків. При цьому суд звертає увагу, що позивач не перебував в умовах культурної та язикової депривації. В Україні він здобув вищу освіту, перебував тут на законних підставах щонайменше з 1984 по 1989 роки та з 1997 по 2000 роки, розуміє українську мову, вільно володіє російською. Таким чином тривале не звернення аж до 2015 року, коли ОСОБА_1 намагався вчинити дії по відновленню посвідчення біженця, за статусом біженця або додаткового захисту від України, свідчить на думку суду про відсутність у позивача дійсних побоювань загрози його життю та безпеці.

З урахуванням викладеного суд вважає, що позивачем не було доведено, що перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та свободі з підстав переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

При цьому, зазначена у позовній заяві інформація (щодо можливих причин визнання позивачем біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту) носить загальний характер і не має реального підґрунтя про небезпеку для позивача стати жертвою переслідувань чи утисків на батьківщині.

Суд вважає, що при розгляді заяви позивача та прийнятті оскаржуваного наказу про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідач та третя особа дотримали встановлену процедуру розгляду заяви, всебічно вивчивши та оцінивши документи та матеріали, розглянувши з достатньою повнотою відомості, наведені в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, підготувавши письмовий висновок, у якому є посилання на використану інформацію про країну походження заявника з декількох джерел.

За таких обставин суд вважає, що рішення ДМС України від 30.07.2020 року № 328-20 про відмову позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є правомірними, обґрунтованими та такими, що прийняті уповноваженим органом в порядку та спосіб, визначений чинним законодавством України. Відтак суд відмовляє в скасуванні даного рішення.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання ДМС України визнати ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суд вказує, що остання є похідною від розглянутої вище позовної вимоги, щодо якої суд дійшов до висновку про відмову в її задоволенні. Отже вимога про зобов`язання вчинити дії також задоволенню не підлягає.

За таких обставин, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд приходить до переконання про доведеність відповідачем правомірності прийнятого рішення та відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення ухвалено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частини у судовому засіданні 01 грудня 2020 року.

Повний текст рішення складено 04 грудня 2020 року.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Г.П. Бабаш