Рішення № 93295577, 25.11.2020, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.11.2020 справа № 914/1192/20

місто Львів

Господарський суд Львівської області у складі судді Сухович Ю.О., за участі секретаря судового засідання Прокопів І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Громадської організації «Здорова Галичина», м.Львів

до відповідача Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м.Львів

про визнання договору оренди продовженим (пролонгованим).

За участю представників:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Чернобай С.С. - представник (довіреність б/н від 30.01.2020 р.).

Процес.

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Громадської організації «Здорова Галичина» до Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про визнання договору оренди №З-7424-10 нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) від 11.01.2010 року продовженим (пролонгованим).

Ухвалою від 25.05.2020 р. суд залишив позовну заяву Громадської організації «Здорова Галичина» без руху та надав позивачу строк для усунення недоліків. У зв`язку з усуненням допущених недоліків позовної заяви, 10.06.2020 р. Господарським судом Львівської області ухвалою прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 08.07.2020 р.

Ухвалою від 08.07.2020 р. суд постановив задовольнити клопотання представника позивача про відкладення підготовчого засідання, відкласти підготовче засідання на 26.08.2020 р.

Ухвалою від 26.08.2020 р. суд постановив задовольнити клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи та продовження строку для подання відповіді на відзив (вх.№25073/20 від 26.08.2020 р.), продовжити позивачу строк до 14.09.2020 р. для надання відповіді на відзив, відкласти підготовче засідання на 23.09.2020 р.

Ухвалою від 23.09.2020 р. суд постановив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 28.10.2020 р.

30.09.2020 р. на електронну адресу суду надійшло клопотання від представника позивача про ознайомлення із матеріалами справи (вх.№28257/20). 17.11.2020 р. представник позивача Юнко М.В. ознайомилася з матеріалами справи, що підтверджується її підписом у вказаному клопотанні.

В судовому засіданні від 28.10.2020 р. судом оголошено перерву до 25.11.2020р. до 11:00 год.

Позивач явки повноважного представника в судове засідання 25.11.2020 р. для розгляду справи по суті не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений про час і місце розгляду справи, що підтверджується підписом уповноваженого представника позивача – Юнко М.В. в розписці про оголошення перерви у судовому засіданні від 28.10.2020 р.

Представник відповідача в судове засідання 25.11.2020 р. для розгляду справи по суті з`явився, проти позовних вимог заперечив, просив відмовити у задоволенні позову.

Відводів складу суду та секретарю судового засідання сторонами не заявлено.

У судовому засіданні 25.11.2020 р. проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору та правова позиція сторін.

Позиція позивача.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 11.01.2010 р. між Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради (відповідач/орендодавець) та Громадською організацією «Здорова Галичина» (позивач/оренда) було укладено договір оренди нерухомого майна №З-7424-10, відповідно до якого позивач орендував нежитлові приміщення загальною площею 1861,9 кв. м. за адресою: м. Львів, вул. Болгарська, буд. 4 (чотири). Термін дії цього договору оренди визначений на 10 років з 11 січня 2010 року до 11 січня 2020 року включно.

Позивач посилається на те, що за умовами договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору, оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.

У відповідності до умов договору 03.01.2020 р. позивач він скерував відповідачу заяву про продовження договору оренди нерухомого майна № З-7424-10 від 11.01.2010 р., однак станом на момент подання даної позовної заяви відсутнє заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк. Зокрема, як стверджує позивач, на адресу позивача від відповідача не надходила заява/лист/повідомленням про припинення з 11.01.2020 р. дії договору у зв`язку із закінченням строку, на який він був укладений.

Позивач зазначає, що він має переважне право на продовження дії договору оренди на тих самих умовах та на той самий строк, оскільки Ухвалою Львівської міської ради № 1727 від 23.03.2017 року (зі змінами, внесеними ухвалою 2366-2017 та 2813-2017) було включено до переліку об`єктів, що підлягають приватизації способом викупу, викуп позивачем приміщення для організації Центру науки, сімейного відпочинку та мистецької галереї. Отже, на думку позивача, внаслідок включення об`єкта оренди до переліку об`єктів, що підлягають викупу, договір оренди ГО «Здорова Галичина» підлягає автоматичному продовженню.

Крім того, позивач зазначає, що після закінчення строку договору, а саме з 11.01.2020 р., виставлення орендодавцем орендарю рахунків про сплату орендованої плати додатково свідчить про продовження дії договору оренди.

Враховуючи наведене, позивач просить суд визнати продовженим (пролонгованим) договір оренди нерухомого майна №З-7424-10 від 11.01.2010 р. індивідуально визначеного майна, що належить до комунальної, укладеного між Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради та Громадською організацією «Здорова Галичина».

Позиція відповідача.

У відзиві на позовну заяву відповідач проти позову заперечує та просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначив, що 05.02.2020 р. відповідачем на адреси позивача рекомендованим листом було надіслано повідомлення про припинення договірних відносин № 2302-вих-8153.

Відповідач вважає, що орендодавець у встановлений законом строк повідомив орендаря про припинення договору оренди, відповідно договір було припинено у зв`язку із закінченням терміну його дії 11.01.2020 р., продовження цього договору не відбулось.

Відповідач вважає, що підстави визнання договору оренди №З-7424-10 нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) від 11.01.2010 р. продовженим (пролонгованим) відсутні.

Щодо доводів позивача про його право на приватизацію об`єкта оренди, внаслідок чого він має право на безумовне право продовження договору оренди, відповідач зазначив наступне.

Ухвалою Львівської міської ради № 1727 від 23.03.2017 р. (зі змінами, внесеними ухвалою 2366-2017 та 2813-2017) включено до переліку об`єктів, що підлягають приватизації способом викупу, викуп Громадською організацією «Здорова Галичина» нежитлові приміщення, загальною площею 1861.9 кв.м. на вул. Болгарський, 4. Строк дії цієї ухвали встановлено до 31.12.2018 р. Проте ухвала не була реалізована до цієї дати, відповідно, втратила чинність.

Крім того, 07.03.2018 р. набрав чинності новий Закон України «Про приватизацію державного і комунального майна», згідно з яким обов`язковою умовою викупу є здійснення орендарем невід`ємних поліпшень. ГО «Здорова Галичина» таких поліпшень не робила.

В грудні 2018 року ГО «Здорова Галичина» подало позов до Управління комунальної власності про зобов`язання укласти договір купівлі-продажу об`єкта малої приватизації способом викупу на умовах покупця.

13.06.2019 р. Господарським судом Львівської області прийнято рішення у справі № 914/2235/18, яким позов ГО «Здорова Галичина» задоволено повністю.

27.01.2020 р. Західний апеляційний господарський суд прийняв постанову у справі № 914/2235/18, якою задоволив апеляційну скаргу Управління комунальної власності, скасував рішення Господарського суду Львівської області від 13.06.2019 р. та прийняв нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову. Суд зазначив, що позивач (орендар) не має права на викуп спірного об`єкта комунальної власності в силу прямого припису Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна».

Відповідно до п.5.2.26 Положення про оренду майна територіальної громади м.Львова з прийняттям ухвали міської ради про включення об`єкта оренди до переліку об`єктів, що підлягають приватизації способом викупу, орендар не зобов`язаний звертатися щодо продовження договору оренди на новий строк перед закінченням терміну дії договору. У такому разі орендар сплачує плату за користування об`єктом оренди до часу підписання акта прийому-передачі при приватизації об`єкта.

Однак, дане положення не свідчить про автоматичне продовження договору, оскільки закон пов`язує можливість продовження договору оренди із відсутністю заяви обидвох сторін про його припинення, а така заява боку орендодавця була. Крім того, на момент закінчення строку дії договору ухвала про приватизацію була нечинною; а відсутність у позивача права на викуп спірних приміщень встановлена судом.

Враховуючи все вищенаведене, відповідач просить відмовити у задоволенні позову.

Обставини встановлені судом.

11.01.2010 р. між Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради правонаступником якого є Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (надалі по тексту рішення - відповідач, згідно з договором - орендодавець) та Громадською організацією «Здорова Галичина» (надалі по тексту рішення – позивач, згідно з договором - орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна №З-7424-10, відповідно до умов якого відповідач/орендодавець відповідно до ухвали Львівської міської ради 14-ї сесії 5-го скликання від 09.07.2009 року за № 2786 на умовах визначених цим договором зобов`язувався передати, а орендар прийняти в строкове платне користування нерухоме майно - нежитлові приміщення загальною площею 1861,9 кв. м (одна тисяча вісімсот шістдесят один цілий дев`ять десятих кв. м), а саме: нежитлові приміщення напівпідвалу, що позначені в технічній документації під літерами І, II, III, IV, V, VI, 1, 2, 3, 9, 12, 13, 13а, 16, 17, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27 площею 468,2 кв. м, нежитлові приміщення першого поверху, що позначені в технічній документації під літерами VII, VIII, IX, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36 площею 1078,8 кв. м, нежитлові приміщення другого поверху, що позначені в технічній документації під літерами X, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52, 53 площею 273,8 кв. м та нежитлові приміщення технічного поверху, що позначені в технічній документації під літерами XI, XII площею 41,1 кв. м, які розташовані в будівлі (літ. «Д-2») за адресою: м. Львів, вул. Болгарська, буд. 4 (чотири), що знаходиться на балансі Львівського Центрального парку культури і відпочинку ім. Б.Хмельницького (Балансоутримувач), і належить територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради.

Відповідно до розділу 2 договору сторони погодили, що об`єкт оренди буде використовуватись орендарем для роботи гуртків спортивного і бального танців та культурно-мистецької галереї робіт обдарованих дітей.

Згідно п. п. 4.1.-4.2. договору термін дії цього договору оренди визначений на 10 років з 11 січня 2010 року до 11 січня 2020 року включно. Настання обов`язку орендаря щодо, внесення орендної плати починається з дати підписання сторонами акту приймання-передачі.

Відповідно до п. 4.3. договору, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовжений на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором:

Згідно п. 4.8. договору чинність цього договору припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; приватизації об`єкта оренди орендарем; загибелі об`єкта оренди; дострокового розірвання за взаємною згодою сторін або за рішенням суду, господарського суду; банкрутства орендаря та в інших випадках прямо передбачених чинним законодавством України.

Відповідно до п. п. 9.1.-9.2. договору повернення орендодавцю об`єкта оренди здійснюється після закінчення терміну дії договору або дострокового його припинення чи розірвання. Сторони повинні приступити до передачі об`єкта оренди протягом 5 днів, з моменту закінчення терміну оренди.

Згідно п. п. 9.4.-9.5. договору сторони погодили, що при передачі об`єкта оренди складається акт здачі-приймання, який підписується сторонами. Об`єкт оренди вважається переданим орендодавцю з моменту підписання акту здачі-приймання.

Позивач звертався до відповідача із листом щодо продовження договору оренди за вих.№03-1 від 03.01.2020 р., в якому просив продовжити дію договору оренди №З-7424-10 нерухомого майна нежитлових приміщень напівпідвалу, площею 468,2 кв.м, першого поверху, площею 1078,8 кв.м, другого поверху, площею 273,8 кв.м та технічного поверху, площею 41,1 кв.м, що розташовані в будівлі за адресою: м. Львів, вул. Болгарська, буд. 4 перебувають на балансі Львівського Центрального парку культури і відпочинку ім. Б. Хмельницького до моменту проведення повної приватизації об`єкту Громадською Організацією «Здорова Галичина».

Відповідач рекомендованим листом надіслав позивачу та балансоутримувачу повідомлення про припинення договірних відносин № 2302-вих-8153 від 05.02.2020 р., в якому повідомив позивача про те, що в договорі № З-7424-10 від 11.01.2010 р. на оренду нежитлових приміщень за адресою: м. Львів, вул. Болгарська, 4 встановлено термін його дії до 11.01.2020 р. Протягом 15 днів орендар зобов`язаний: повернути балансоутримувачу орендоване приміщення у належному санітарно-технічному стані по акту приймання-передачі; провести до моменту припинення договору повний розрахунок по сплаті орендної плати, а у разі наявності заборгованості - погасити її у повному обсязі. Балансоутримувач зобов`язаний: у 3-й денний строк надіслати орендодавцю підписаний сторонами один примірник акту; утримувати приміщення до призначення наступного орендаря.

Позивач не погоджуючись з наведеним, звернувся до суду з позовом визнання продовженим (пролонгованим) договору оренди нерухомого майна №З-7424-10 від 11 січня 2010 року індивідуально визначеного майна, що належить до комунальної, укладеного між Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради та Громадською організацією «Здорова Галичина».

Висновки суду.

Згідно ч.1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Як встановлено судом, підставою виникнення правовідносин між сторонами є договір оренди № З-7424-10 нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) від 11.01.2010 р.

Приписами ст.759 ЦК України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Згідно з ч.1 ст.760 ЦК України, предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Статтею 283 ГК України встановлено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). Об`єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об`єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об`єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб`єктам господарювання. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Орендоване позивачем майно є комунальним, а тому на ці правовідносини поширюється також дія Закону України «Про оренду державного та комунального майна», який регулює організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна підприємств, установ та організацій, що перебувають у комунальній власності, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в комунальній власності, а також майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання майна, що перебуває у комунальній власності.

За умовами ст.631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

За змістом ч.1 ст.763 ЦК України, договір найму укладається на строк, встановлений договором. Законом можуть бути встановлені максимальні (граничні) строки договору найму окремих видів майна.

Правові наслідки продовження користування майном після закінчення строку договору оренди також передбачені у ст. 764 ЦК України, якою визначено, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Наведена норма визначає можливість продовження договору оренди на той самий термін і на тих самих умовах. При цьому для такого автоматичного продовження договору оренди передбачена особливість, а саме: відсутність заяви (повідомлення) однієї зі сторін про припинення чи зміну умов договору протягом місяця після закінчення терміну його дії.

Так, відповідно до ч.3 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов`язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника. У разі якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору.

Водночас, згідно ч.2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) у разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Для продовження дії договору оренди на підставі ч.2 ст.17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) необхідна наявність таких обставин: орендар продовжує користування орендованим майном; відсутнє письмове повідомлення однієї зі сторін договору, у встановлений строк, про припинення або зміну умов договору.

Відсутність такого заперечення, як в силу ст. 764 ЦК України, так і за приписами ч.2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», може мати прояв у «мовчазній згоді» і в такому випадку орендар саме в силу закону (а не за власною ініціативою, в порядку ч.3 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна») може розраховувати, що договір оренди вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

У контексті наведених норм заява орендодавця про припинення договору оренди за закінченням строку договору відображає волевиявлення орендодавця у спірних правовідносинах, що не потребує узгодження з орендарем в силу прямої норми закону, і є підставою для припинення відповідних зобов`язальних правовідносин.

В договорі оренди № З-7424-10 нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) від 11.01.2010 р. строком дії договору визначено10 років з 11 січня 2010 року до 11 січня 2020 року включно.

Згідно з ч.2 ст.26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», договір оренди припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; приватизації об`єкта оренди орендарем (за участю орендаря); банкрутства орендаря; загибелі об`єкта оренди; ліквідації юридичної особи, яка була орендарем або орендодавцем.

Як встановлено пунктом 4.8. договору, чинність цього договору припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; приватизації об`єкта оренди орендарем; загибелі об`єкта оренди; дострокового розірвання за взаємною згодою сторін або за рішенням суду, господарського суду; банкрутства орендаря та в інших випадках прямо передбачених чинним законодавством України.

У відповідності до п. п. 9.1.-9.2. договору повернення орендодавцю об`єкта оренди здійснюється після закінчення терміну дії договору або дострокового його припинення чи розірвання. Сторони повинні приступити до передачі об`єкта оренди протягом 5 днів, з моменту закінчення терміну оренди.

Отже, закінчення строку, на який було укладено договір оренди, за наявності волевиявлення орендодавця про припинення договору, є безумовною підставою для припинення дії договору.

07.02.2020 р. Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради позивачу та балансоутримувачу направило рекомендованим листом повідомлення № 2302-вих-8153 від 05.02.2020 р. про припинення договору оренди № З-7424-10 від 11.01.2010 р., у зв`язку із закінченням строку його дії. Відповідач зообов`язав орендаря протягом 15 днів повернути балансоутримувачу орендоване приміщення у належному санітарно-технічному стані по акту приймання-передачі; провести до моменту припинення договору повний розрахунок по сплаті орендної плати, а у разі наявності заборгованості - погасити її у повному обсязі, та доручив балансоутримувачу у 3-й денний строк надіслати орендодавцю підписаний сторонами один примірник акту; утримувати приміщення до призначення наступного орендаря.

Факт надіслання вказаного повідомлення (№ 2302-вих-8153 від 05.02.2020 р.) позивачу підтверджується наявним в матеріалах справи списком №694 згрупованих рекомендованих відправлень від 07.02.2020 р. Позивачу надіслано на юридичну адресу: 79012, м. Львів, вул. М.Глінки, 5/1, штрихкодовий ідентифікатор відправлення 7900602158477, на адресу знаходження орендованого майна: 79011, м. Львів, вул. Болгарська, 4, штрихкодовий ідентифікатор відправлення 7900602158485. Список згрупованих рекомендованих повідомлень скріплений відбитком календарного штемпеля органу поштового зв`язку, список та фіскальний чек про надіслання двох рекомендованих листів датовані одним днем - 07 лютого 2020 року. У фіскальному чеку є посилання на список № 694.

Повідомлення орендодавцем орендаря про припинення договору є юридично значимою дією, яка засвідчує наявність такого волевиявлення та забезпечує своєчасну обізнаність з ним іншої сторони, є передумовою для настання обумовлених таким одностороннім правочином наслідків також для іншої особи за правилами абзацу 3 частини третьої статті 202 ЦК України.

Твердження позивача про неотримання ним від відповідача повідомлення про припинення дії договору оренди є безпідставним, оскільки чинне законодавство не містить спеціальних вказівок щодо того, коли орендар вважається повідомленим чи способів такого повідомлення; у договорі сторони також не передбачили будь-які домовленості щодо того, коли вважається здійсненим повідомлення сторони про припинення чи зміну договору.

Вказане узгоджується з правовою позицією викладеною Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19.05.2020 р. справа №910/719/19 (провадження № 12-18гс20).

Загальний порядок укладання, зміни та розірвання господарських договорів, які вчиняються в письмовій формі, пов`язує момент реалізації учасником правовідносин власного волевиявлення на виникнення, зміну чи припинення правовідносин зі здійсненням ним такого волевиявлення в належний спосіб.

Пунктом 6 статті 3 ЦК України закріплений принцип справедливості, добросовісності та розумності. Зазначений принцип включає, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість та добросовісно вести переговори.

Правове регулювання процедури припинення орендних правовідносин, наведене у статті 764 ЦК України та ч. 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», спрямовано на досягнення справедливого балансу між правом орендодавця як власника майна володіти, користуватися та розпоряджатися майном на власний розсуд і правом орендаря очікувати на стабільність та незмінність його майнового становища. У контексті наведених вище норм настання наслідків у вигляді припинення чи продовження договору є пов`язаним з дотриманням сторонами орендних правовідносин добросовісної та послідовної поведінки, обумовленої змістом укладеного договору, положеннями господарського законодавства, а також усталеними звичаями ділового обороту та документообігу.

Негативні наслідки неодержання орендарем звернення до нього, якщо таке звернення здійснене добросовісно і розумно, покладаються на орендаря, а факт наявності відповідної заяви орендодавця та доказів її належного надсилання орендарю свідчить про добросовісне звернення орендодавця до орендаря, а відтак і про припинення договірних відносин між сторонами відповідно до приписів чинного законодавства. Вказане узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду викладена у постанові від 19.05.2020 р. у справі №910/719/19.

Відтак, на орендодавця, який належним чином повідомив орендаря про припинення дії договору оренди, не покладено обов`язок з`ясування обставин вручення/отримання орендарем відповідного повідомлення.

Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (орендодавець) належним чином виконало свій обов`язок щодо доведення інформації про припинення дії договору до орендаря (ГО «Здорова Галичина»), надіславши йому повідомлення про припинення договору оренди № З-424-10 рекомендованим листом, відповідно договір було припинено у зв`язку із закінченням терміну його дії 11.01.2020 р.

Суд вважає необґрунтованими твердження позивача про неотримання такого повідомлення, оскільки наявність відповідного повідомлення орендодавця та належних доказів його надсилання орендарю за наданими орендарем реквізитами відповідно до встановлених судом обставин справи свідчить про добросовісність звернення відповідача/орендодавця до позивача/орендаря, вчинення відповідачем/орендодавцем залежних від його волі необхідних дій у спірних правовідносинах на відміну від позивача/орендаря, а відтак і про припинення договірних відносин між сторонами відповідно до приписів чинного законодавства.

Щодо твердження позивача про зміну юридичної адреси, суд зазначає наступне.

Як вбачається із наявного в матеріалах справи Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за № 25318536, зміна місцезнаходження позивача на адресу: 79005, м.Львів, проспект Шевченка, 7 офіс 32, відбулась 28.02.2020 р., про що внесено відповідний запис державним реєстратором.

Станом на дату надсилання відповідачем позивачу повідомлення про припинення дії договору оренди (07.02.2020 р.), юридичною адресою позивача була: 79008, м.Львів, вул.Глінки, 5, куди й надіслано повідомлення про припинення договору оренди.

Відтак, відповідач повідомив позивача про припинення дії договору оренди за належною адресою.

Водночас, слід зазначити, що умовами договору оренди, зокрема п.13.2 на сторони покладено обов`язок у 10-ти денний строк повідомляти один одного про зміну в томі числі й юридичної адреси.

Щодо твердження позивача про те, що після закінчення строку договору, а саме з 11.01.2020 орендодавець виставляв орендарю рахунки про сплату орендованої плати, що додатково свідчить про продовження дії договору оренди, суд зазначає наступне.

В матеріалах справи містяться рахунки виставлені відповідачем позивачу згідно договору оренди №З-7424-10 від 11.01.2010 р., а саме: за оренду приміщень: №СФ-0033099 від 30.11.2019 р. за 11.2019 р.; №СФ-5556347 від 31.12.2019 р. за 12.2019 р. Слід зазначити, що ці рахунки виставлені в межах дії договору оренди.

Рахунки №СФ-0000323 від 31.01.2020 р. за 01.2020 р.; №СФ-0000324 від 31.01.2020 р. за 01.2020 р.; №СФ-0001808 від 29.02.2020 р. за 02.2020р. виставлені відповідачем за фактичне використання приміщень, а рахунок №СФ-0004402 від 31.03.2020 р. за 03.2020 р. за оплату неустойки.

З наявних в матеріалах справи рахунків виставлених відповідачем позивачу вбачається, що такі після 11.01.2020 р. виставлялись не за орендну плату, а за фактичне використання приміщень та сплату неустойки.

Отримання відповідачем плати від позивача за час фактичного використання орендованого майна, не доводить факту продовження дії договору оренди, адже користування комунальним майном здійснюється на платній основі.

Відтак, твердження позивача, про те, що після закінчення дії договору оренди відповідач виставляв рахунки на оплату орендної плати є безпідставним.

З приводу твердження позивача про те, що позивач має переважне право на продовження дії договору оренди на тих самих умовах та на той самий строк, внаслідок включення об`єкта оренди до переліку об`єктів, що підлягають викупу, а договір оренди ГО «Здорова Галичина» підлягає автоматичному продовженню, суд зазначає таке.

Вказане твердження орендаря свідчить про помилкове ототожнення правового інституту пролонгації договору оренди нерухомого майна (продовження договору на той же строк і на тих самих умовах), врегульованого положеннями ст. 764 ЦК України, ч.2 ст.17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), який реалізується внаслідок мовчазної згоди сторін договору, та правового інституту продовження договору оренди на новий строк, внаслідок реалізації переважного права добросовісного орендаря (ст. 777 ЦК України та ч.3 статті 17 зазначеного Закону (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин)), сутністю якого є укладення договору оренди на новий строк, а не його автоматичне поновлення.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно ст. 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

У відповідності до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування «вірогідності доказів» на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Вказане узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного суду у справі № 904/2357/20 від 21.08.2020 р.

Суд, виходячи із стандарту переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний, дійшов висновку, що надані позивачем докази, про які суд вказував вище, не є більш вірогідними. Відповідач подав більш вірогідні докази на спростування доказів наданих позивачем. Відтак, позов не підлягає до задоволення.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

У свою чергу, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 р. у справі «Серявін проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Частинами ч. ч. 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» від 06.09.2005 р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Надточий проти України» від 15.05.2008 р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Розподіл судових витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, при поданні позову до суду позивачем було сплачено судовий збір в сумі 2 102,00 грн, що підтверджується квитанцією № ПН853 від 19.05.2020 р.

Судові витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 ГПК України слід покласти на позивача.

Керуючись ст. ст. 4, 13, 73, 74, 76-79, 86, 126, 129, 236-238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Судові витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.

Рішення набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, встановленому ст.ст. 256-257 ГПК України.

Інформація щодо руху справи розміщена в мережі Інтернет на інформаційному сайті за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua та на офіційному веб-порталі судової влади України за посиланням: http://court.gov.ua.

Повне рішення

складено 04.12.2020 р.

Суддя Ю.О. Сухович