Рішення № 93295476, 18.11.2020, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" листопада 2020 р. м. Київ Справа № 911/914/20

Господарський суд Київської області у складі судді Сокуренко Л.В.

за участю секретаря судового засідання Абраменко М.К, дослідивши матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УНІ-ПАК"

до Фізичної особи-підриємця Стискуна Віталія Івановича

про стягнення 12 720,00 грн.

Учасники судового процесу:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Рубанчук С.Д.;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "УНІ-ПАК" звернулося до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Фізичної особи-підриємця Стискуна Віталія Івановича про стягнення 12 720,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору поставки продукції № 12959 від 03.02.2017 в частині не повернення зворотної тари. У зв`язку із цим позивачем подано зазначену позовну заяву до відповідача про стягнення збитків у сумі 12 720,00 грн. основного боргу.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 21.04.2020 відкрито провадження по справі № 911/914/20. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

05.05.2020 від відповідача до канцелярії суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позову заперечує в повному обсязі, посилаючись на те, що підписи в доказах, поданих позивачем до справи здійснені не відповідачем, а іншими особами. Враховуючи вищенаведені обставини, відповідачем подано клопотання про призначення у справі судово-почеркознавчої експертизи.

Ухвалою суду від 16.06.2020 було вирішено здійснювати розгляд справи №911/914/20 за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання у справі №911/914/20 на 09.07.2020.

09.07.2020 в судове засідання представник позивача не з`явився, вимоги ухвал суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

В судовому засіданні 09.07.2020 судом оголошено ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 26.08.2020, яку занесено до протоколу судового засідання.

З метою повідомлення позивача про дату, час та місце проведення судового засідання, судом складено та направлено на адресу позивача ухвалу-повідомлення від 13.07.2020.

26.08.2020 представник позивача повторно не з`явився в судове засідання, вимоги ухвал суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Ухвалою суду від 26.08.2020 судом було відкладено підготовче судове засідання на 16.09.2020, запропоновано позивачу у строк протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали надати письмові пояснення стосовно заявленого відповідачем клопотання про проведення судово-почеркознавчої експертизи.

16.09.2020 представник позивача в третє в судове засідання не з`явився, вимоги ухвал суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

В судовому засіданні 16.09.2020 представник відповідача надав суду клопотання про долучення до матеріалів справи оригіналів документів.

16.09.2020 в судовому засіданні судом оголошено ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 08.10.2020, яку занесено до протоколу судового засідання.

З метою повідомлення позивача про дату, час та місце проведення судового засідання, судом складено та направлено на адресу позивача ухвалу-повідомлення від 17.09.2020. Крім того, з метою належного повідомлення позивача про дату судового засідання, 24.09.2020 секретарем судового засідання додатково було здійснено телефонограму позивачу, яку було прийнято представником позивача.

08.10.2020 представник позивача в четверте в судове засідання не з`явився, вимоги ухвал суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

В судовому засіданні 08.10.2020 судом розглянуто та відмовлено у задоволенні, раніше поданого, клопотання відповідача про призначення у справі проведення почеркознавчої експертизи. При цьому, суд виходив із наступного.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 99 Господарського процесуального кодексу України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:

1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Як вбачається із клопотання відповідача, останній ставить під сумнів дійсність підписів в документах, які долучені позивачем до позовної заяви в копіях, а саме: в акті прийому-передачі майна № 1 від 06.04.2017, у видатку тари від 06.04.2017, в акті примову-передачі № 2 від 04.05.2017, у видатку тари від 04.05.2017 та в акті звірки від 06.07.2017. Зазначені документи долучені позивачем в якості доказів на підтвердження позовних вимог. Відповідач стверджує, що підпис на вищенаведених доказах виконано не відповідачем, а іншими особами.

Враховуючи подане клопотання відповідача, з метою з`ясування позиції позивача щодо призначення у справі почеркознавчої експертизи, в судовому засіданні 26.08.2020 судом ухвалено запропонувати позивачу у строк протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали надати письмові пояснення стосовно заявленого відповідачем клопотання про проведення судово-почеркознавчої експертизи.

Наряду із цим, п. 1.1 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених Наказом №53/5 від 08.10.1998р. Міністерства юстиції України "Про затвердження Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень", визначено, що основним завданням почеркознавчої експертизи є ідентифікація виконавця рукописного тексту, обмежених за обсягом рукописних записів (літерних та цифрових) і підпису. Такою експертизою вирішуються і деякі неідентифікаційні завдання (установлення факту виконання рукописного тексту під впливом будь-яких факторів, що заважають (природних: хворобливий стан, хронічні захворювання, вікові зміни; тимчасових зовнішніх: незвичне тримання засобу для писання, незвична поза, обмеження зорового контролю тощо; тимчасових внутрішніх: алкогольне сп`яніння, фармакологічні, наркотичні засоби тощо; штучних: викривлення письма зміненими рухами); визначення статі виконавця, а також належності його до певної групи за віком тощо). Об`єктом почеркознавчої експертизи є почерковий матеріал, в якому відображені ознаки почерку певної особи у тому обсязі, в якому їх можна виявити для вирішення поставлених завдань. Для проведення почеркознавчих досліджень рукописних записів та підписів надаються оригінали документів.

З урахуванням того, що позивач не з`явився в жодне судове засідання, а також, не надав суду для огляду оригінали доказів, долучених до позовної заяви в копіях, які, в свою чергу є предметами дослідження почеркознавчої експертизи, про проведення якої заявлено клопотання відповідача, а також, беручи до уваги те, що відповідач стверджує про відсутність у нього спірних оригіналів документів, зазначені обставини виключають можливість проведення почеркознавчої експертизи, тому суд відмовляє в задоволенні клопотання відповідача про призначення у справі проведення почеркознавчої експертизи.

Одночасно, відповідно до ч. 4 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Слід зауважити, що у Рекомендаціях R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на удосконалення судової системи, наголошується на тому, що суд повинен, принаймні в ході попереднього засідання, а якщо можливо, і протягом всього розгляду, відігравати активну роль у забезпеченні швидкого судового розгляду, поважаючи при цьому права сторін, в тому числі і їх право на неупередженість.

Виходячи з предмету та підстав позовних вимог, з огляду на обставини, що входять до предмету доказування по справі та доказів, наявних у матеріалах справи, у зв`язку з тим, що позивач не з`явився у жодне судове засідання, враховуючи наявні суперечливі докази щодо дійсності акту приймому-передачі майна № 1 від 06.04.2017, видатку тари від 06.04.2017, акту примову-передачі № 2 від 04.05.2017, видатку тари від 04.05.2017 та акту звірки від 06.07.2017 та, з огляду на приписи ч.4 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про необхідність витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю "УНІ-ПАК" оригіналів зазначених доказів, а саме: акту прийому-передачі майна № 1 від 06.04.2017, видатку тари від 06.04.2017, акту прийому-передачі № 2 від 04.05.2017, видатку тари від 04.05.2017 та акту звірки від 06.07.2017.

08.10.2020 суд відклав підготовче судове засідання на 22.10.2020.

15.10.2020 від відповідача до суду надійшло клопотання про витребування доказів.

22.10.2020 відповідачем подано до канцелярії суду заяву свідка та заяву про допит свідка Стискун Віталія Івановича .

В п`яте в судове засідання 22.10.2020 представник позивача не з`явився, вимоги ухвал суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

В судовому засіданні судом розглянуто та прийнято заяву свідка, подану відповідачем. Одночасно, судом розглянуто та відхилено заяву відповідача про допит свідка Стискун Віталія Івановича .

З огляду на закінчення строків, визначених ГПК України для проведення підготовчого провадження у справі, 22.10.2020 судом оголошено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 18.11.2020.

Крім того, з огляду на невиконання позивачем вимог попередніх ухвал суду про витребування у позивача доказів, суд повторно витребував у позивача зазначені докази.

18.11.2020 представник позивача не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвал суду не виконав, витребувані судом документи не надав, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Щодо неявки позивача, гоподарський суд зазначає наступне.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч. 1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України).

Зі змісту п. 1 ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що суд розглядає справу за відсутності учасника справи, якого було належним чином повідомлено про судове засідання, та яким не було повідомлено про причини неявки.

Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов`язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «ЮніонЕліментаріяСандерс проти Іспанії» (AlimentariaSanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Приймаючи до уваги, що представник позивача в жодне судове засідання не заявився, витребувані судом документи не надав, а відтак, не скористався наданими йому процесуальними правами, проте, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Представник відповідача в судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких заперечує в повному обсязі, посилаючись на наступне.

За твердженнями відповідача, докази, а саме: акт приймому-передачі майна № 1 від 06.04.2017, видаток тари від 06.04.2017, акт примову-передачі № 2 від 04.05.2017, видаток тари від 04.05.2017 та акт звірки від 06.07.2017, які є підставами позову, є неналажнии та не допустими, оскільки останні підписані з боку відповідача не Фізичною особою-підриємцем Стискуном Віталієм Івановичем, а іншою, невідомою особою. Більше того, відповідача стверджує, що він взагалі не отримував, як вищенаведені документи, так і тару, зазначену в них. Враховуючи вищенаведене, на думку відповідача, з урахуванням неотримання ним спірної тари, у Фізичної особи-підриємця Стискуна Віталія Івановича відсутній і обов`язок в її поверненні.

У судовому засіданні 18.11.2020 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області, -

ВСТАНОВИВ:

03.02.2017 між ФОП Стискуном В.І. (далі - покупець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кушнер» (далі - постачальник) укладено договір поставки продукції № 12959 (далі - договір). Відповідно до п. п. 1.1 та 1.2 якого сторони узгодили, що постачальник зобов`язаний поставляти продукцію покупцю згідно замовлення покупця, а покупець зобов`язується своєчасно приймати цю продукцію, оплачувати її вартість на умовах даного договору та повертати зворотну тару в строк та на умовах, передбачених даним договором. Замовлення передається постачальнику в будь-якій зрозумілій сторонам формі (електронною поштою, через торгового представника, факсимільним, телефонним зв`язком, усно тощо). Під терміном продукція в даному договорі сторони розуміють пиво в пляшках, банках та кегах, напої безалкогольні, напої слабоалкогольні, мінеральні води, мінеральні води ароматизовані, воду питну, що вироблені ПАТ «Оболонь», ДП ПАТ «Пивоварня Зіберта», ПАТ «Охгирський пивоварний завод», ПАТ «Красилівське» та ПАТ «Бершадський пиво комбінат». Продукція, що поставляється, повинна відповідати всім санітарним, гігієнічним, технічним стандартам і правилам, встановленим діючим законодавством України, що підтверджується сертифікатами відповідності та якості.

Відповідно до п. 1.3 договору, продукція доставляється централізовано транспортом постачальника або, за бажанням покупця, шляхом самовивозу зі складу постачальника. Місце доставки продукції узгоджується сторонами при прийнятті замовлення. Прийняття покупцем продукції вважається підтвердженням узгодження кількості, ціни та асортименту продукції. Підтвердженням факту узгодження умов доставки продукції є підписана сторонами товарно-транспортна накладна та/або видаткова накладна (далі по тексту - «накладна»). Після підписання сторонами накладної, претензії щодо кількості та якості (крім прихованих недоліків) продукції постачальником не розглядаються.

Згідно з розділом 2 договору сторони передбачили умови щодо тари. Зокрема, постачальник передає в тимчасове користування ящики, піддони, кеги, бутлі та балони (надалі - зворотна тара) покупцю відповідно до переліку та виключно в межах лімітів передачі зворотної тари, погоджених сторонами в договорі шляхом підписанням акту прийому-передачі майна, який є невід`ємною частиною даного договору, а покупець зобов`язується повертати зворотну тару в строк та на умовах, передбачених даним договором. Пляшка, у якій міститься продукція, що продається покупцю, є незворотною тарою.

В матеріалах справи наявні копії акту прийому-передачі майна № 1 від 06.04.2017, відповідно до якого постачальником передано відповідачу кеги об. 30 л. в кількості 2 шт. загальною вартістю 5 300,00 грн. без ПДВ., а також акту прийому-передачі майна № 2 ві 04.05.2017, відповідно до якого постачальником передано відповідачу кеги об. 50 л. в кількості 2 шт., загальною вартістю 5 300,00 грн. без ПДВ. На зазначених актах містяться підписи з обох сторін.

Покупець зобов`язується забезпечити повне збереження схоронності зворотної тари, що передана в тимчасове користування постачальником, не змінювати за власною ініціативою місце зберігання зворотної тари, письмово погоджувати з постачальником нові місця зберігання зворотної тари, не передавати свої права та обов`язки по даному договору третім особам (ч. 2 п. 2.1 договору).

Згідно п. 2.2 договору, покупець не має права відчужували або передавати в користування зворотну тару третім особам, крім випадків передбачених даним договором. Відчуження або передача зворотної тари третім особам здійснюється виключно з письмового дозволу постачальника. У разі відчуження або передачі покупцем в користування зворотної тари третім особам без попередньо отриманого письмового дозволу постачальника, останній продає покупцю зворотну тару, що була передана іншим особам, по заставним цінам на зворотну тару (які діяли на момент виявлення такого факту) та з врахуванням податку на додану вартість, при цьому покупець зобов`язаний оплатити продану таким чином зворотну тару в день здійснення такого продажу тари постачальником.

Заставна ціна на зворотну тару вказується у накладних. Якщо заставну ціну у накладних по технічним або іншим причинам вказано таким чином, що сторони або інші особи не можуть встановити по ним заставну ціну (ціна або сума не зазначені взагалі, цифри погано пропечатані, розмиті тощо), покупець зобов`язаний письмово повідомиш про це постачальника у строк не пізніше 5 (п`яти) календарних днів від дня підписання накладних. Сторони домовились, що у випадку, якщо покупець не повідомив постачальника про наявність дефектів у накладних, вказаних в другому реченні даного пуншу договору, і сторони не можуть встановити по технічним або іншим причинам заставну ціну зворотної тари, вказану у накладних, то заставна ціна встановлюється постачальником в день проведення розрахунків в односторонньому порядку (п. 2.3 договору).

Згідно п. п. 5 - 8 договору, повернення зворотної тари здійснюється по ретуру при завезенні продукції або за погодженням із постачальником покупцем самостійно.

Покупець зобов`язаний повертати Постачальнику 100% від поставленої кількості: кеги, вуглекислотні балони, лишки, бутлі, піддони. Вся зворотна тара повинна бути повернена покупцем постачальнику в термін не більше 90 діб з дня отримання продукції, кеги - в термін не більше: 60 діб - для теплих місяців (квітень-вересень); 80 діб - для прохолодних місяців (жовтень-березень), вуглекислотні балони - в термін не більше 60 діб. Покупець зобов`язується протягом 1 (одного) календарного дня повернути наявні залишки зворотної тари в разі: демонтажу обладнання для розливу пива та напоїв; письмової вимоги постачальника, якщо покупцем порушено умови даного договору; письмової вимога постачальника, якщо останній вважає, що є загроза схоронності переданої в тимчасове користування зворотної тари; дострокового розірвання або припинення строку дії цього договору або закінчення терміну повернення зворотної тари.

Ризик випадкового знищення та (або) пошкодження зворотної тари несе Покупець з моменту її отримання та до моменту її повернення Постачальнику. Якщо зворотна тара при поверненні має механічні пошкодженні (деформацію) та виключає подальше використання, то вона не приймається Постачальником, про що складається відповідний Акт.

При пошкодженні, псуванні, втраті, не поверненні в строк, вказаний в даному договорі або знищенні зворотної тари з вини покупці, покупець зобов`язаний відшкодувати постачальнику заставну ціну зворотної тари із врахуванням податку на додану вартість (згідно умов договору) та відшкодувати всі спричинені своєю діяльністю або бездіяльністю збитки та упущену вигоду постачальника.

Сторони зобов`язуються щомісячно, не пізніше п`ятого числа, проводити звірку залишків зворотної тари у покупця за попередній місяць, про що складається акт звірки.

Будь-які звірки взаєморозрахунків, пов`язані з купівлею-продажем продукції та поверненням зворотної тари, проводяться лише за місцем знаходження Постачальника.

Сторони зобов`язуються щомісячно не пізніше десятого числа проводити інвентаризацію наявних залишків зворотної тари, що є в тимчасовому користуванні покупця. Інвентаризація проводиться за участю повноважних представників сторін, про що складається Акт інвентаризації, який підписується уповноваженими представниками.

Представники постачальника під час проведення інвентаризації мають право безперешкодно проводити перевірку фактичної наявності зворотної тари, цільове використаній та умови зберігання на складах чи магазинах покупця.

Покупець зобов`язаний не перешкоджати і сприяти представникам постачальника проведенню інвентаризації. Сторони домовились, що у разі необґрунтованої відмови або ухилення покупця від проведення щомісячної інвентаризації наявних залишків зворотної тари та (або) не підписання покупцем акту інвентаризації, звірка наявних залишків зворотної тари проводиться за даними постачальника. У такому разі постачальником (його повноважним представником) в односторонньому порядку підписується та засвідчується печаткою акт інвентаризації у односторонньому порядку та зазначається про необґрунтовану відмову або ухилення покупця від проведеної щомісячної інвентаризації наявних залишків зворотної тари та (або) не підписання покупцем акту інвентаризації.

Судом встановлено, що в матеріалах справи наявний акт звірки взаєморозрахунків по тарі від 06.07.2017 за період з 01.06.2017 по 30.06.2017. Зазначений акт містить підписи з обох сторін.

Відповідно до п. 1.6 договору, договір вступає в дію з моменту підписання і діє до 31.12.2020 року. Якщо за тридцять календарних днів до закінчення строку дії цього договору жодна із сторін письмово не повідомить про своє бажання розірвати цей договір або між сторонами не буде укладений новий договір, останній вважається кожен раз продовженим на наступний календарний рік і на тих самих умовах. В частині зобов`язання покупця щодо оплати продукції та повернення (або відшкодування вартості) зворотної тари, торгово-рекламного і холодильного обладнання, цей договір діє до моменту повного виконання зазначених зобов`язань.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір поставки продукції № 12959 від 03.02.2017, як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у постачальника та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що даний правочин містить елементи різних договорів, а саме: договору поставки та договору оренди.

Одночасно, звертаючись із даним позовом, позивачем, на підтвердження наявності прав у останнього стягнення з відповідача заявлених 12 720,00 грн. основного боргу, долучено до матеріалів справи копію договору про купівлю-продаж права вимоги (цесії) № 4 від 23.03.2018.

З урахуванням вищенаведеного, господарським судом встановлено наступне.

23.03.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Уні-Пак» (далі - позивач, цесіонарій) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кешнер» (далі - цедент) укладено договір про купівлю-продаж права вимоги (цесії) № 4 (далі - договір цесії).

Умовами ст. 514 Цивільного кодексу України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. п. 1.1, 1.2 договору цесії, за цим договором цедент відступає, а цесіонарій повністю приймає на себе право вимоги (право грошової вимоги по сплаті за товари (послуги), неповернуте з оренди/суборенди майно, неповернуту зворотну тару, відповідно до договорів, укладених із третіми особами, що зазначені у реєстрі вимог (Додаток 1), що належить цеденту, і стає кредитором за договорами, укладеними цедентом із третіми особами згідно із реєстром вимог, що додається до цього договору і є невід`ємною його частиною. За цим договором цесіонарій повністю одержує право (замість цедента) вимагати від боржника належного виконання зобов`язань за договором у сумі, зазначеній у реєстрі вимог.

В матеріалах справи наявний додаток № 1 - реєстр вимог № 4 станом на 23.03.2018. При цьому, судом взято до уваги, що зазначений додаток № 1 долучено до матеріалів справи в копії не в повному обсязі, а тільки перша сторінка, на якій починається перелік з порядкового номеру 1 та закінчується порядковим номером 15 і внизу сторінки зазначено «сторінка 4 із 4». Також, позивачем долучено ще одну сторінку, на якій порядкові номери починаються із 208 і закінчуються 238. При цьому, під порядковим номером 219 зазначено: ФОП Стискун В.І.; договір № 12959 від 03.02.2017; 12 720,00 грн. При цьому, не зрозуміло, з якого документу зазначена сторінка, а також внизу на цій сторінці є напис «сторінка 17 із 17».

Умовами п. 4.1 договору цесії передбачено, що сума відступлених прав вимоги становить суму всіх грошових вимог, які передаються за цим договором до цесіонарія, що станом на 23.03.2018 року становить 8 980 321 (вісім мільйонів дев`ятсот вісімдесят тисяч триста двадцять одна) гривня 23 (двадцять три) копійки.

Згідно з п. п. 2.1 та 2.2 договору цесії, підписанням цього договору сторони підтверджують передачу цедентом цесіонарію всіх оригіналів документів на підтвердження права вимоги за основним договором.

Одночасно з підписанням цього договору цедент передає цесіонарію повідомлення до боржника про відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Обов`язок направлення повідомлення боржнику покладається на цесіонарія.

В матеріалах справи наявна копія повідомлення про відступлення права вимоги № 287 від 24.03.2018, відповідно до змісту якого постачальник, Товариство з обмеженою відповідальністю «Кушнер» повідомляє відповідача про те, що останнє відступило ТОВ «Уні-Пак» своє право вимоги за основним договором належного виконання зобов`язання за основним договором у сумі, зазначеній у реєстрі вимог, а саме у розмірі 12 720,00 грн.

Докази направлення позивачем та отримання відповідачем зазначеного повідомлення також долучено до матеріалів справи.

Відповідно до п. 5.1 договору цесії, цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір про купівлю-продаж права вимоги (цесії) № 4 від 23.03.2018, як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у постачальника, позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 та ч. 1 ст. 510 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Згідно до п. 1.1 ст. 512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ч. 1 ст. 513 Цивільного кодексу України, правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Отже, судом наголошується, що в разі заміни кредитора у зобов`язанні первісний кредитор повністю або у визначеній частині вибуває із зобов`язання, а на його місце приходить новий кредитор. При цьому зміст зобов`язання, тобто обсяг прав та обов`язків його сторін залишається незмінним. Отже, до нового кредитора переходять всі права первісного кредитора. Обсяг цих прав (наприклад, сума заборгованості, права на стягнення відсотків, штрафних санкцій тощо) та умови (наприклад, боржник може виконати зобов`язання тільки за умови надання певної інформації) визначаються на момент переходу цих прав до нового кредитора. Тобто новий кредитор отримує право вимагати виплати, наприклад, процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі, що існував на момент підписання договору цесії або переходу до нього прав кредитора іншим чином.

Разом з тим, зазначене положення є диспозитивним, отже інші правила можуть бути встановлені договором або законом. Суб`єкти зобов`язання можуть провести заміну кредитора лише в певній частині, тобто передати новому кредитору тільки частину прав старого кредитора. Це є можливим в разі подільності права вимоги кредитора, наприклад, в грошових зобов`язаннях. В такому випадку зобов`язання перетвориться на зобов`язання з множинністю осіб на стороні кредитора.

З урахуванням вищенаведеного у сукупності, а також чітких умов договору про про купівлю-продаж права вимоги (цесії) № 4 від 23.03.2018, господарський суд встановив, що цедентом передано цесіонарю (позивачу) право вимоги до відповідача належного виконання зобов`язань за договором поставки продукції № 12959 від 03.02.2017 у сумі 12 720,00 грн.

Судом встановлено, що позивачем направлено відповідачу вимогу (претензію) щодо погашення заборгованості за договором поставки продукції у сумі 12 720,00 грн.

Одночасно, матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем зазначеної вимоги та сплати грошових коштів у сумі 12 720,00 грн.

Враховуючи все вищезазначене, позивач звернувся до суду про стягнення з відповідача збитків у вигляді вартості неповернутої тари за договором поставки, а саме: тари в кількості 4 шт. загальною вартістю 12 720,00 грн.

Щодо наявності права у позивача на стягнення з відповідача вищенаведених збитків, господарський суд встановив наступне.

Статтею 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: - втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); - доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Нормами ст. 224 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з приписами статті 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина перша статті 22, стаття 611, частина перша статті 623 Цивільного кодексу України). Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то:

протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи;

шкідливий результат такої поведінки (збитки);

причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками;

вина правопорушника.

Кредитор, вимагаючи відшкодування збитків, має довести три перші умови відповідальності, зокрема факт порушення боржником зобов`язання, розмір збитків, причинний зв`язок. Вина боржника у порушенні презюмується та не підлягає доведенню кредитором.

Статтею 623 Цивільного кодексу України зазначено, що боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Положення ч. 2 ст. 623 Цивільного кодексу України кореспондує положенням ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Отже, якщо кредитор пред`являє вимогу про відшкодування реальної шкоди та/або упущеної вигоди, він має надати докази наявності таких збитків (платіжні або інші документи, що підтверджують витрати, документи, що підтверджують наявність упущеної вигоди тощо).

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Згідно з частинами 1 та 2 ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Таким чином, важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки. Таким чином, позивач повинен довести факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов`язань та причинно-наслідковий зв`язок між невиконанням зобов`язань та заподіяними збитками. При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов`язань для підприємства. Тоді як відповідачу потрібно довести відсутність його вини у спричиненні збитків позивачу.

Як встановлено судом та зазначено раніше, в матеріалах справи наявні копії акту прийому-передачі майна № 1 від 06.04.2017, відповідно до якого постачальником передано відповідачу кеги об. 30 л. в кількості 2 шт. загальною вартістю 5 300,00 грн. без ПДВ., а також акту прийому-передачі майна № 2 ві 04.05.2017, відповідно до якого постачальником передано відповідачу кеги об. 50 л. в кількості 2 шт., загальною вартістю 5 300,00 грн. без ПДВ. На зазначених містяться підписи з обох сторін.

Також, судом встановлено, що відповідно до змісту видатку тари № РТ-40582 від 06.04.2017 постачальником передано відповідачу кеги об. 50 л. в кількості 2 шт. загальною вартістю 5 300,00 грн. без ПДВ та відповідно до змісту видатку тари № РТ-41105 від 04.05.2017 постачальником передано відповідачу кеги об. 50 л. в кількості 2 шт. загальною вартістю 5 300,00 грн. без ПДВ.

На вищенаведених актах та видатках тари містяться підписи з обох сторін, в тому числі і збоку відповідача.

Крім того, на підтвердження факту передачі відповідачу тари, позивачем долучено до матеріалі справи акт звірки взаєморозрахунків по тарі від 06.07.2017 за період з 01.06.2017 по 30.06.2017. Зазначений акт містить підписи з обох сторін.

В свою чергу, відповідач проти отримання зазначеної тари заперечує в повному обсязі, стверджуючи, що підписи, які містяться у наведених документах здійснені не відповідачем, а іншою не відомою йому особою. І, безпосередньо, зазначені акти та видатки тари відповідач ніколи не отримував для підпису від постачальника та не підписував їх, у зв`язку із чим останні у нього відсутні.

На підтвердження зазначених обставин, відповідачем долучено до матеріалів справи заяву свідка ОСОБА_2 .

Відповідно до ст. 88 Господарського процесуального кодексу України, показання свідка викладаються ним письмово у заяві свідка. У заяві свідка зазначаються ім`я (прізвище, ім`я та по батькові), місце проживання (перебування) та місце роботи свідка, поштовий індекс, реєстраційний номер облікової картки платника податків свідка за його наявності або номер і серія паспорта, номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти (за наявності), обставини, про які відомо свідку, джерела обізнаності свідка щодо цих обставин, а також підтвердження свідка про обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань та про готовність з`явитися до суду за його викликом для підтвердження своїх свідчень. Підпис свідка на заяві посвідчується нотаріусом. Не вимагається нотаріальне посвідчення підпису сторін, третіх осіб, їх представників, які дали згоду на допит їх як свідків. Заява свідка має бути подана до суду у строк, встановлений для подання доказів.

З урахуванням вищенаведеного, господарський суд встановив, що подана відповідачем заява свідка є такою, яка подана із дотриманням передбачених норм ГПК України, і, відповідно, будь-яких сумнів у суду не викликає, а тому, приймається судом, в якості належного та допустимого доказу у справі.

Крім того, задля підтвердження факту не підписання документів, які є безпосередньо підставами позову, відповідачем було заявлено клопотання про призначення у справі почеркознавчої експертизи.

Наразі, господарський суд зазначає, що судом, з огляду на наявність спірних доказів у справі, з метою підтвердження/спростування обґрунтування позовних вимог, було неодноразово витребувано у позивача ухвалами суду оригінали акту прийому-передачі майна № 1 від 06.04.2017, видатку тари від 06.04.2017, акту прийому-передачі № 2 від 04.05.2017, видатку тари від 04.05.2017 та акту звірки від 06.07.2017, а також, судом визнавалась явка позивача обов`язковою.

Разом із тим, позивач жодного разу не з`явився в судове засідання, а також витребуваних судом оригіналів документів до суду не представив.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Отже, враховуючи все вищенаведене у сукупності, виходячи з представлених до матеріалів справи документів, беручи до уваги поведінку позивача, як учасника судового процесу в частині невиконання вимог ухвали суду та неподання доказів на підтвердження заявлених вимог (оригіналів акту прийому-передачі майна № 1 від 06.04.2017, видатку тари від 06.04.2017, акту прийому-передачі № 2 від 04.05.2017, видатку тари від 04.05.2017 та акту звірки від 06.07.2017), а також, наявність суперечливих відомостей зазначених у акті прийому-передачі майна № 1 від 06.04.2017 та видатку тари від 06.04.2017, а саме: щодо об`єму переданої тари: 50 чи 30 літрів; керуючись приписами чинного законодавства, суд дійшов висновку щодо відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження факту передання постачальником відповідачу за договором поставки тари у кількості 2 шт. об`ємом 30 літрів та 2 шт. об`ємом 50 літрів.

З урахуванням вищенаведеного, господарський суд зазначає, що причинно-наслідковий зв`язок між завданими збитками та неправомірними винними діями відповідача позивачем не доведено, оскільки останнім не доведено факту предання постачальником відповідачу спірної тари, що, в свою чергу, нівелює обов`язок Фізичної особи підприємц Стисткуна В.І. на повернення не отриманої тари, а отже, свідчить про не доведеність факту того, що вищенавдені збитки (вартість не повернутої тари) були спричинені саме неналежним виконанням відповідачем умов укладеного договору поставки.

Слід зазначити, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Отже, обґрунтування позовних вимог Товариством з обмеженою відповідальністю "УНІ-ПАК" щодо порушення відповідачем його прав за договором поставки продукції № 12959 від 03.02.2017 є безпідставними, з огляду на що, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог.

Крім того, відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Приймаючи до уваги висновки суду про відмову в задоволенні позовних вимог, сплачений судовий збір залишається за позивачем.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено та підписано 03.12.2020.

Суддя Л.В. Сокуренко