Рішення № 93286031, 01.12.2020, Пустомитівський районний суд Львівської області

Справа № 450/1465/20 Провадження № 2/450/1189/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2020 року Пустомитівський районний суд Львівської області в складі:

головуючого-судді Мусієвського В.Є.

при секретарі Нестерак Д.В.

з участю представників ОСОБА_1 , ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Пустомити цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом, позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , третьої особи Пустомитівської державної нотаріальної контори Львівської області про встановлення юридичного факту, визначення права на частку майна у спільній сумісній власності та виключення його із спадкового майна, -

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати за нею право власності в порядку спадкування за заповітом на 3/8 частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою АДРЕСА_1 , що належав ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Мотивувала свої вимоги тим, що 03 березня 2017 року ОСОБА_6 склад заповіт, яким заповів їй все майно, належне йому на день смерті. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер. Зазначає, що між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 28 грудня 1965 року укладено шлюб, під час якого у них народилася донька ОСОБА_4 . Зауважує, що ОСОБА_5 є власницею 1/2 частки від будинку, розташованого за адресою АДРЕСА_1 , право власності на який реєструвалося за ОСОБА_6 , оскільки такий набутий ними під час шлюбу і є спільним майном подружжя. Крім того ОСОБА_4 має обов`язкову частку у спадковому майні і спадкує 1/8 частку такого незалежно від наявності згаданого заповіту.

Враховуючи наведене, вважає, що їй належить 3/8 частки згаданого вище житлового будинку, оскільки 4/8 частки належать ОСОБА_5 , як майно, набути подружжям під час шлюбу, а 1/8 належить ОСОБА_4 і є обов`язковою часткою в спадковому майні.

З огляду на вказане, просить позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою судді від 16 червня 2019 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

29 вересня 2020 року від представника позивача ОСОБА_1 до суду надійшло клопотання, у якому він просив витребувати у Пустомитівської державної нотаріальної контори спадкову справу № 26/2018, відкриту після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6

29 вересня 2020 року від відповідача ОСОБА_4 до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому вона зазначила, що має право на 1/8 частку у спадковому майні. Зауважує, що її мати ОСОБА_5 також має право на 1/8 частку у спадковому майні, оскільки проживала з ОСОБА_6 разом як чоловік та жінка, вела з ним спільне господарство. Вважає, що позивачу належить 2/8 частки у спадковому майні. Просила об`єднати дану справу з справою № 450/2491/19 в одне провадження, а в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовити.

29 вересня 2020 року від відповідача ОСОБА_5 до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому вона зазначила, що позивач має право на 2/8 частки у спадковому майні, оскільки таке набуте ОСОБА_6 та нею під час шлюбу, відповідно їй належить 4/8 частки майна на праві спільної власності. Крім того, оскільки вона проживала з ОСОБА_6 на момент його смерті однією сім`єю, вела з ним спільне господарство, вона має право на 1/8 обов`язкову частку у спадковому майні, аналогічно як і ОСОБА_4 . Просила об`єднати дану справу з справою № 450/2491/19 в одне провадження, а в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовити.

29 вересня 2020 року від представника відповідача ОСОБА_2 до суду надійшло клопотання, у якому він просив об`єднати дану справу з справою № 450/2491/19 в одне провадження.

Ухвалою від 29 вересня 2020 року клопотання представника позивача ОСОБА_1 про витребування доказів задоволено, у Пустомитівської державної нотаріальної контори витребувано належним чином завірену копію спадкової справи № 26/2018, відкритої після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 .

З позовної заяви ОСОБА_5 вбачається, що у такій вона просила суд встановити факт спільного ведення господарства, факт спільного проживання як чоловіка та жінки однією сім`єю з ОСОБА_6 , визнати за нею право власності на 1/2 частки у спільному майні подружжя, а саме 1/2 частки земельної ділянки та 1/2 частки будинковолодіння, які розташовані за адресою АДРЕСА_1 , виключити вказані частки у майні зі складу спадщини. Мотивувала позовні вимоги тим, що 28 грудня 1965 року між нею та ОСОБА_6 укладено шлюб. У 1971 року їм виділено земельну ділянку, на якій вони спільно побудували будинок за адресою АДРЕСА_1 . Зауважує, що вона з 1965 року по 2018 рік проживала однією сім`єю з ОСОБА_6 , вела з ним спільне господарство, спільно розподілила видатки на утримання будинку і домогосподарства. 05 липня 1983 року шлюб між нею та ОСОБА_6 розірвано, однак вона продовжували жити разом і вести спільне господарство. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер. Зауважує, що оскільки згадане вище майно набуте ними під час шлюбу, вона має право на 1/2 частки від цього майна. З огляду на зазначене, просила позовні вимоги задовольнити. Крім того просила викликати і допитати свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 і ОСОБА_9 .

Ухвалою судді від 29 липня 2019 року позовну заяву ОСОБА_5 залишено без руху, позивачу надано десятиденний строку з дня отримання ухвали для усунення недоліків, описаних в ній.

20 серпня 2019 року від представника ОСОБА_5 ОСОБА_2 подав до суду заяву, якою усунув недоліки позовної заяви.

Ухвалою судді від 19 вересня 2019 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

08 листопада 2019 року від ОСОБА_3 до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому вона просила застосувати строк позовної давності до позову ОСОБА_5 і відмовити їй у задоволенні такого. Мотивувала свої вимоги тим, що оскільки ОСОБА_5 розірвала шлюб з ОСОБА_6 05 липня 1983 року, вона мала протягом трьох років з цього часу звернутися до суду з позовом про визнання права власності на спільне майно. Крім того зазначає, що ОСОБА_5 не подає доказів для підтвердження факту спільного проживання з ОСОБА_6 понад п`ять років. Повідомляє, що ОСОБА_6 на момент своєї смерті перебував у шлюбі з ОСОБА_10

19 листопада 2019 року від ОСОБА_4 до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому вона погодилася з позовним вимогами ОСОБА_5 і просила їх задовольнити. Повідомила, що хоч шлюб між ОСОБА_5 і ОСОБА_6 було розірвано 05 липня 1983 року, вони все одно проживати разом і вели спільне господарство.

19 листопада 2019 року до суду від представника позивача ОСОБА_5 ОСОБА_2 надійшла відповідь на відзив, у якій він зазначив, що строк позовної давності починає перебіг з моменту порушення відповідного права особи. ОСОБА_5 після розлучення безперешкодно користувалася спірним будинком, проживала у такому. Про порушення свого права вона дізналася тоді, коли не змогла оформити спадщину після смерті ОСОБА_6 . Зазначає, що шлюб ОСОБА_6 з ОСОБА_11 мав фіктивний характер. Він продовжував проживати з ОСОБА_5 і вів з нею спільне господарство.

19 листопада 2019 року до суду від представника позивача ОСОБА_5 ОСОБА_2 надійшла заява про уточнення позовних вимог, у якій він просив, зокрема встановити факт спільного ведення господарства, факт спільного проживання як чоловіка та жінки однією сім`єю ОСОБА_5 і ОСОБА_6 без реєстрації шлюбу понад п`ять років з 2003 року до часу відкриття спадщини після смерті останнього, визнати за нею у спільній сумісній власності подружжя право власності на 1/2 частки земельної ділянки та на 1/2 частки будинковолодіння (житлового будинку з господарськими спорудами) за адресою АДРЕСА_1 , та виключити ці частки зі складу спадщини.

Ухвалою від 10 вересня 2020 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті.

Ухвалою від 29 вересня 2020 року клопотання відповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та представника ОСОБА_2 про об`єднання справ в одне провадження задоволено, матеріали цивільних справ № 450/1465/20 та № 450/2491/19 об`єднані в одне провадження, якому присвоєно № 450/1465/20, а тому продовжено підготовче судове засідання, оскільки в одній з справ таке не завершено.

Ухвалою від 26 жовтня 2020 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті.

Представник позивача ОСОБА_3 ОСОБА_1 в судовому засіданні надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві та відзиві на позовну заяву ОСОБА_5 , підтримав позовні вимоги ОСОБА_3 , заперечив проти задоволення позовних вимог ОСОБА_5 . Зазначив, що 4/8 частки будинковолодіння належать ОСОБА_5 як половина майна подружжя, 1/8 частки належить ОСОБА_4 , як обов`язкова частка у спадковому майні, а 3/8 частки - ОСОБА_3 у спадковому майні за заповітом. Зауважує, що ОСОБА_5 пропустила строк звернення до суду, у зв`язку з чим у позові слід відмовити.

Представник відповідача ОСОБА_5 ОСОБА_2 у судовому засіданні надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві та відзиві на позовну заяву ОСОБА_3 , підтримав позовні вимоги ОСОБА_5 , заперечив проти задоволення позовних вимог ОСОБА_3 . Пояснив, що клопотання про застосування строку позовної давності є безпідставним з огляду на те, що строк починає свій перебіг з моменту порушення права особи.

Відповідач ОСОБА_4 у судовому засіданні надала пояснення, аналогічні викладеним у поданих до суду відзивах на позовні заяви ОСОБА_3 і ОСОБА_5 , визнала позовні вимоги ОСОБА_5 , заперечила проти задоволення позовних вимог ОСОБА_12 .

Третя особа Пустомитівська державна нотаріальна контора, будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання явку повноважного представника не забезпечила, однак 25 листопада 2020 року представник ОСОБА_13 подала до суду заяву, у якій просила розгляд справи проводити за її відсутності.

Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, розглянувши матеріали справи та докази в їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч.ч. 1, 2 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи, законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1 статті 1268 ЦК України встановлено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

За ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до ст. 1278 ЦК України, частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними. Кожен із спадкоємців має право на виділ його частки в натурі.

Згідно з ч. 1 ст. 1235 ЦК України заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Судом встановлено, що 03 березня 2017 року ОСОБА_6 уклав заповіт, відповідно до якого заповів ОСОБА_3 все те, на що він за законом матиме право і що належатиме йому на момент смерті. Заповіт посвідчений секретарем Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Захарчук І.В.

Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим Виконавчим комітетом Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області 20 березня 2018 року, стверджується, що ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

За ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

В абзацах 2, 3 пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» вказано, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Відповідно до ст. 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім`я кожного з них, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців

Частиною 1 статті 1298 ЦК України встановлено, що свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини.

Як попередньо встановлено, ОСОБА_3 є спадкоємцем померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 за заповітом, відповідно до якого вона успадковує все належне йому на момент смерті майно.

Свідоцтвом про право особистої власності на житловий будинок від 25 квітня 1987 року встановлено, що ОСОБА_6 на праві власності належав житловий будинок АДРЕСА_1 .

Технічним паспортом на згаданий житловий будинок стверджується, що такий побудований у 1973 році.

З свідоцтва про забудову садиби в сільських населених пунктах Української РСР вбачається, що ОСОБА_6 здійснював будівництво житлового будинку в АДРЕСА_2 . Будівництво розпочато 01 листопада 1971 року і закінчено у 1973 році.

Як зазначають сторони, 28 грудня 1965 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 зареєстровано шлюб, який розірвано 05 липня 1983 року, про що 05 липня 1983 року видано свідоцтво серії НОМЕР_2 .

За ч.ч. 3, 4 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Враховуючи те, що житловий будинок АДРЕСА_1 будувався під час шлюбу ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , він перебував у спільній сумісній власності цих осіб і є спільним майном подружжя.

Враховуючи презумпцію рівності часток у праві спільної сумісної власності, ОСОБА_5 належить право власності на 1/2 частки згаданого майна, а інша половина такого є спадковою масою.

При цьому ОСОБА_3 визнає той факт, що вона може претендувати лише на 3/8 частки спадкового майна, оскільки ОСОБА_5 , як колишній дружині ОСОБА_6 , який під час шлюбу з нею набув право власності на спадкове майно, належить на праві спільної власності 4/8 частки житлового будинку АДРЕСА_1 , а ОСОБА_4 , як непрацездатній донці померлого ОСОБА_6 , належить 1/8 обов`язкової частки у спадковому майні.

ОСОБА_5 у своєму позові заявляє позовні вимоги майнового характеру лише про визнання за нею права власності на 1/2 частки житлового будинку АДРЕСА_1 , оскільки такий був набутий нею та ОСОБА_6 під час їхнього спільного шлюбу, не заявляючи при цьому жодних інших позовних вимог майнового характеру, зокрема про визнання за нею права власності на обов`язкову частку у спадковому майні.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що між сторонами відсутній спір щодо спадкового майна, оскільки відсутні перешкоди для одержання ними в нотаріальній конторі (у приватного нотаріуса) свідоцтва про право на спадщину.

За дослідженими матеріалами справи, судом встановлено, що сторони звертались до нотаріуса із заявами, спадкова справа заведена, і відповідно нотаріусом не виносились постанови про відмову у вчиненні такої нотаріальної дії.

Отже, враховуючи норми чинного законодавства, підстав для задоволення позову немає, оскільки позовні вимоги не ґрунтуються на нормах права, а спір між сторонами відсутній відповідно до поданих ними позовних заяв.

Відповідно до п. 4.13 Глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України видача свідоцтва про право на спадщину може бути відкладена у разі: витребування нотаріусом відомостей або документів від фізичних або юридичних осіб, при цьому строк, на який може бути відкладено видачу свідоцтва про право на спадщину, не може перевищувати одного місяця; необхідності отримання нотаріусом від заінтересованих осіб згоди на подачу спадкоємцем, який пропустив строк для прийняття спадщини, заяви про прийняття спадщини згідно з вимогами частини другої статті 1272 Цивільного кодексу України. За обґрунтованою письмовою заявою заінтересованої особи, яка звернулась до суду, та на підставі отриманого від суду повідомлення про надходження позовної заяви заінтересованої особи, яка оспорює право або факт, про посвідчення якого просить інша заінтересована особа, вчинення нотаріальної дії зупиняється до вирішення справи судом.

З матеріалів спадкової справі № 26/2018 року вбачається, що ОСОБА_4 27 вересня 2018 року звернулася з заявою до Пустомитівської державної нотаріальної контори, у якій повідомила про свої наміри звернення до суду і просила не видавати іншим спадкоємцям свідоцтва про право на спадщину.

При цьому станом на день винесення рішення суду 01 грудня 2020 року, ОСОБА_4 не зверталася до суду з відповідним позовом.

Суд звертає увагу на те, що вчинення нотаріальної дії зупиняється на підставі п. 4.13 Порядку до вирішення справи судом, якщо є письмова заява заінтересованої особи, яка звернулася до суду, повідомлення суду про надходження позовної заяви цієї заінтересованої особи та наявність заяви іншої заінтересованої особи до нотаріуса про вчинення певної нотаріальної дії, а в даному випадку, як неодноразово зазначалось, ніхто із спадкоємців до нотаріуса із заявами про видачу свідоцтв про право на спадщину не зверталися, а тому підстави вважати неможливим оформлення спадкоємцями спадкових прав в нотаріальному порядку відсутні, що свідчить про відсутність підстав також для визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку.

З приводу позовної вимоги ОСОБА_5 про встановлення факту спільного ведення господарства, факту спільного проживання як чоловіка та жінки однією сім`єю ОСОБА_5 з ОСОБА_6 понад п`ять років з 2003 року до часу відкриття спадщини внаслідок смерті останнього слід зазначити наступне.

Свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 , виданим 05 липня 1983 року, шлюб між ОСОБА_6 і ОСОБА_5 розірвано.

Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища № 00024372218 від 29 жовтня 2019 року стверджується, що 06 серпня 1983 року між ОСОБА_6 і ОСОБА_11 Винничківською сільською радою Пустомитівського району Львівської області зареєстровано шлюб.

Позивач ОСОБА_5 стверджує, що вказаний шлюб був фіктивним, однак не надає суду доказів визнання його таким відповідно до ст. 40 СК України. Слід зауважити, що вказаною нормою права передбачено, що лише суд може визнати шлюб недійсним у разі його фіктивності.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Статтею 25 СК України передбачено, що жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі. Жінка та чоловік мають право на повторний шлюб лише після припинення попереднього шлюбу.

У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (стаття 1264 ЦК України).

Аналіз указаних норм дозволяє зробити висновок про те, що для застосування положень вищевказаної статті необхідною умовою є, зокрема, встановлення факту неперебування осіб у будь-якому іншому шлюбі.

Аналогічні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі N 522/1252/14-ц (провадження N 61-11255св18), від 26 вересня 2018 року у справі N 244/4801/13-ц (провадження N 61-23286св18), від 25 квітня 2019 року у справі N 759/4596/18 (провадження N 61-3852св19).

Відтак, перебування ОСОБА_6 у шлюбі з ОСОБА_14 з 06 серпня 1983 року по день смерті першого, виключає можливість встановлення факту спільного проживання ОСОБА_5 з ним однією сім`єю без реєстрації шлюбу протягом п`яти років до його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з чим у задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити.

Щодо позовної вимоги ОСОБА_5 про визнання права власності на 1/2 частки будинковолодіння, розташованого за адресою АДРЕСА_1 , слід зазначити.

Як попередньо встановлено, житловий будинок АДРЕСА_1 був побудований під час шлюбу ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , а тому є спільним майном подружжя і перебував у спільній сумісній власності згаданих осіб.

Частинам 1, 2 статті 370 ЦК України передбачено, що співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Судом також встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 визнають те, що ОСОБА_5 належить на праві спільної власності 1/2 частки згаданого вище будинковолодіння.

З спадкової справи № 26/2018 вбачається, що ОСОБА_5 17 жовтня 2018 року звернулася до Пустомитівської державної нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва про право власності на частку у спільному сумісному майні подружжя. На звороті заяви державним нотаріусом Підгірняк Н.С. вказано, що набуття житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_2 ОСОБА_5 і ОСОБА_6 спільно в шлюбі підтверджується правовстановлюючими документами, а саме свідоцтвом на забудову садити в сільських населених пунктах Української РСР, яке замінено на свідоцтво про право власності на жилий будинок. Зазначено, що шлюб зареєстровано виконавчим комітетом Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області 28 грудня 1965 року та розірвано 05 липня 1983 року.

Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання

Дана норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права полягає у позбавленні його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

При цьому судом достеменно встановлено, що будь-які права позивача ОСОБА_5 , зокрема її право спільної сумісної власності на будинковолодіння, розташоване за адресою АДРЕСА_1 , а також право на виділ їй у власність 1/2 частки згаданого будинковолодіння, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не порушується, не оспорюється і беззаперечно визнається.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси видають свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя (колишнього подружжя) на підставі спільної заяви або в разі смерті одного з подружжя.

Попередньо встановлено, що ОСОБА_5 звернулася до Пустомитівської державної нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя. При цьому державним нотаріусом не відмовлено їй у видачі такого свідоцтва та визнано відповідні факти, на підставі яких вказане свідоцтво видається. Відтак, суд приходить до висновку про відсутність спору щодо права власності ОСОБА_5 на 1/2 частки домоволодіння, розташованого за адресою АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим у задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити.

Позовна вимоги ОСОБА_5 про виключення зі складу спадщини 1/2 частки згаданого вище будинковолодіння задоволенню не підлягає, оскільки як попередньо встановлено, 1/2 частки такого належать ОСОБА_5 як спільне майно подружжя.

Згідно з ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

З огляду на наведені вище обставини, 1/2 частка згаданого будинковолодіння не належала спадкодавцю ОСОБА_6 на день його смерті, оскільки належала ОСОБА_5 як особі, перебуваючи у шлюбі з якою вказане майно набуте у власність.

Щодо позовної вимоги ОСОБА_5 про визнання за нею права власності на 1/2 частки земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , слід зазначити наступне.

Позивач ОСОБА_5 вказує, що у 1971 році їй і ОСОБА_6 виділено земельну ділянку, на якій вони побудували згаданий вище будинок.

При цьому позивачем ОСОБА_5 не надано суду жодних належних та допустимих доказів того, що право власності на згадану земельну ділянку було зареєстровано за ОСОБА_6 . Більше того, в судовому засіданні представник позивача ОСОБА_5 ОСОБА_2 пояснив, що право власності на земельну ділянку не оформлено у встановленому законом порядку.

Згідно з ч. 1 ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Таким чином, позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягають.

Крім того суд критично ставиться до покликань позивача ОСОБА_3 про те, що ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом про визнання права власності на 1/2 частки згаданого вище будинковолодіння з пропуском строку позовної давності, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З цього приводу Верховний Суд у постанові від 06 листопада 2019 року у справі № 682/735/18 зазначив, що вирішуючи питання початку перебігу строку позовної давності слід виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки саме по собі припинення шлюбу не є свідченням порушення права власності когось із подружжя.

Відтак, покликання ОСОБА_3 про те, що перебіг позовної давності для ОСОБА_5 для звернення до суду з позовом про визнання права власності на 1/2 частку вищезгаданого будинковолодіння як спільного майна подружжя розпочався від дня розірвання шлюбу з ОСОБА_6 є невірними і не можуть братися судом до уваги.

Що стосується вказаних свідків у позовній заяві ОСОБА_5 , то про виклик таких та їх допит представником ОСОБА_2 клопотань не заявлялося.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ним Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у спразі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на вказане, суд прийшов до висновку про те, що обставини, якими позивачі ОСОБА_3 та ОСОБА_5 мотивували свої позовні вимоги, не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, а тому у задоволенні таких слід відмовити в повному обсязі.

Згідно ст. 141 ЦПК України судовий збір стягненню з відповідача на користь позивача не підлягає.

Керуючись ст.ст. 5, 12, 13 81, 82, 89, 141, 259, 262, 263-265, 268 ЦПК України, ст.ст. 15, 261, 368, 370, 1218, 1235, 1264, 1268, 1269, 1278, 1296, 1297, 1298 ЦК України, ст.ст. 21, 25, 40 СК України, ст. 34 Закону України «Про нотаріат», суд, -

у х в а л и в:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 - відмовити.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 - відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом 30 днів з часу складання повного судового рішення до Львівського апеляційного суду або через місцевий суд до Львівського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 03 грудня 2020 року.

Суддя Мусієвський В.Є.