Рішення № 93280724, 02.12.2020, Покровський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Красноармійський міськрайонний суд Донецької області)

Провадження № 2/235/1656/20

Справа № 235/4794/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 грудня 2020 року м. Покровськ

Красноармійський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Хмельової С.М.

за участю секретаря судового засідання Лебеденко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» про відшкодування моральної шкоди, третя особа Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області,-

ВСТАНОВИВ:

До Красноармійського міськрайонного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» про відшкодування моральної шкоди. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з відповідачем позивач перебував у трудових відносинах з 04.09.1978 року до 18.03.2013 року, працюючи підземним горноробочим очисного забою.

18.03.2013 року був звільнений з Державного підприємства «Вугільна Компанія «Краснолиманська» на підставі статі 38 КЗпП України, у зв`язку з уходом на пенсію.

22.04.1997 року при виконанні робіт на підприємстві відповідача з позивачем стався нещасний випадок при наступних обставинах:

22.04.1997 року у першу зміну від начальника дільниці № 1 ОСОБА_2 позивач отримав наряд на технічний ремонт та обслуговування секцій № 87 в північній лаві. В ході ремонту секції він причипляв секціонний домкрат до кронштейну. В цей час лопнув рукав високого тиску і струмінь емульсії з під муфти вдарила йому в обличчя. При падінні він вдарився головою об консоль секції, що потягло за собою травму голови.

Відповідно до акту № 59 про нещасний випадок на виробництві від 23.04.1997 року, травма, яку отримав позивач на підприємстві відповідача, пов`язана з виробництвом.

Згідно довідки МСЕК серії 2-18 АГ № 033069 від 09.01.2002 року, позивачу встановлено 65% втрати працездатності безстроково, встановлена потреба у додаткових видах допомоги, а саме санаторно-курортне та медикаментозне лікування.

Згідно довідки МСЕК серії МСЕ № 012788 від 09.01.2002 року після повторного огляду йому встановлено третя група інвалідності, трудове увіччя, безстроково.

Позивач вважає, що умовами виробництва йому заподіяна моральна шкода, яка полягає в тому, що він тривалий час пропрацював на підприємстві відповідача в умовах праці віднесеної до фактору тяжкості праці до 3-го класу 2-го ступеню. В результаті травми та подальшого захворювання постійно відчуває нестерпний біль у грудях, спині, поясниці у ногах та руках, з затрудненням дихання і нападами браку повітря, задишка при незначному фізичному навантажені, постійна слабкість, у нього порушено сон, що також порушує звичайний уклад життя та спричиняє страждання.

Позивач постійно проходить курс лікування для того, щоб якимось чином підтримати свій стан здоров`я. У цей час йому не під силу ніякі навантаження, він постійно відчуває сильний біль. Усе це викликає моральні страждання. У теперішній час він дуже хвора людина, практично не може обходитися без ліків. Вимушений постійно звертатися за допомогою лікарів, проходити лікування в умовах стаціонару, але його стан здоров`я не поліпшується, а напроти з кожним роком він відчуваю себе все гірше.

Через загострення хвороби позивач був змушений звільнитися з роботи, проте мав намір працювати і надалі, бо його вік дозволяв би працювати і надалі, але у теперішній час він не може не тільки працювати за професією, але і з трудом виконує звичайну побутову роботу. Через теперішнє становище позивача порушені його нормальні життєві зв`язки й йому доводиться докладати додаткових зусиль для організації свого життя. Усі ці фактори викликають негативні емоції й переживання.

Заподіяну моральну шкоду позивач оцінює в 60 000 грн. і вказану суму просить стягнути з відповідача на його користь у відшкодування моральної шкоди, спричиненої у зв`язку з отриманою травмою на виробництві.

Ухвалою суду від 07 серпня 2020 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою суду від 28 вересня 2020 року до участі у справі залучено як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог Покровське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача зазначив, що відповідач заявлені позовні вимоги не визнає у повному обсязі, вважає їх необґрунтованими та такими, що порушують, його права та законні інтереси. На думку відповідача заявлений позов не підлягає задоволенню з наступних підстав:

В якості підстав для стягнення моральної шкоди позивачем зазначено той факт, що внаслідок нещасного випадку на виробництві 22.04.1997року складений відповідний акт за формою Н-1 від 23.04.1997 року. Внаслідок чого позивачу заподіяна моральна шкода і яку він розцінює на підставі ст. 1167,1168 ЦК України в розмірі 60 000 грн. Позивач звертається до суду, вказавши правові норми ст. ст. 1167 ЦК України.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих відносин.

Оскільки нещасний випадок на виробництві стався 22.04.1997року, довідка видана МСЕК серії 2-18 АГ № 033069 від 09.01.2002 року, то спірні правовідносини, які виникли між сторонами, щодо відшкодування моральної шкоди, регулюються Законом України від 23 вересня 1999 року N 1105-ХІV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (з наступними змінами) в редакції, яка була чинна на час страхового випадку, ст. 440-1 ЦК України в редакції 1963 року.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Суд не може встановлювати наявність чи відсутність порушення права без звернення особи, поданого відповідно до вимог процесуального закону.

Предметом позову, є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення його права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Згідно зі ст. 175 ЦПК України підставами позову, які відповідно до ст.ст. 13,43,265 цього Кодексу, суд не може змінити без згоди позивача, є обставини, якими останній обґрунтовує вимоги, а не саме по собі посилання на певну норму закону. Тому в разі посилання позивача не на ту норму закону, суд уточнює підстави позову й застосовує норму закону, яка їм відповідає, незалежно від згоди на це позивача.

В даному випадку правомірним є застосування норм ЦК УРСР 1963 року, оскільки правовідносини з приводу даного спору виникли у 1997 році, а право на звернення до суду виникло у позивача у січні 2002 року.

Відповідно до п.п.1.4 «Прикінцевих та перехідних положень» Цивільного кодексу України № 435-ІV від 16.01.2003 р. ЦК України набув чинності 01.01.2004 р. і застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності та зворотної сили не має. Події, які породили цивільне право позивача на відшкодування моральної шкоди та стали підставою для звернення до суду з позовними вимогами, мали місце до 01 січня 2004 року, тобто до набрання чинності ЦК України, тому з огляду на вищезазначені вимоги в указаній справі повинні застосовуватись положення актів цивільного законодавства, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, а саме ЦК Української РСР 1963 року.

Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», що набрав чинності (за винятком окремих норм) 1 квітня 2001 р., визначено новий механізм відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов`язаним із виконанням ним трудових обов`язків. Основу цього механізму становить страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, завданням якого поряд із відшкодуванням матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їхніх сімей є проведення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням та іншим випадкам загрози здоров`ю застрахованих, викликаних умовами праці, відновлення здоров`я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань. Ці заходи здійснюються не роботодавцем, як це було до введення в дію цього Закону, а Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі - Фонд). Закон визначає сферу його дії та законодавство, яким регулюється страхування від нещасного випадку на виробництві й професійного захворювання.

Встановлення Законом обов`язку Фонду соціального страхування від нещасних випадків відшкодувати моральну шкоду є засобом реалізації потерпілим гарантованого державою усім застрахованим громадянам забезпечення прав у страхуванні від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання (стаття 3 Закону № 1105-ХІV).

З 01 січня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці».

Згідно із ч.8 ст. 36 зазначеного Закону, відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень Цивільного кодексу України та Кодексу законів про працю України.

Разом з цим, статтею 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують, або скасовують відповідальність особи.

Право на звернення до суду виникло у позивача у січні 2002 року, з моменту встановлення стійкої втрати працездатності, а зміни до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» набрали чинності 01 січня 2015 року, тобто страховий випадок стався до набрання чинності нормативними актами, та набрання чинності нової редакції з 01.01.2015 року.

Отже, при вирішенні питання про право позивача на відшкодування моральної шкоди виходить із вимог статей 21, 28, 34 Закону № 1105- XIV в їх сукупності. Таким чином, у разі коли право на відшкодування моральної шкоди виникало у позивача 09.01.2002 року, тобто до набрання чинності як Законом України «Про державний бюджет України на 2006 рік», так і Законом України «Про державний бюджет України на 2007 рік», якими було зупинено дію норм, що передбачали право потерпілих на відшкодування моральної шкоди, та Законом України № 717-V потерпілі мали право на відшкодування моральної шкоди з Фонду соцстраху, незалежно від моменту звернення до суду та дати ухвалення судового рішення.

Таким чином, посилання позивача на норми ст. 1167 чинного ЦК України в якості правових підстав для задоволення позову є безпідставними та необґрунтованими.

Оскільки, право на відшкодування моральної шкоди виникло у позивача в січні 2002 року, відшкодування шкоди має бути здійснено на підставі чинного на той час законодавства, а саме на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві і профзахворювань, що призвели до втрати працездатності», в редакції станом на березень 2003 року, за нормами якого обов`язок по відшкодуванню заподіяної працівникові моральної шкоди, отриманої внаслідок ушкодження його здоров`я за наявності факту заподіяння цієї шкоди, покладено на Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Також відповідно до частин 1 та 2 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

З урахуванням вказаних положень на правовідносини сторін розповсюджується норма Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», яка діяла в січні 2002 року та передбачала обов`язок Фонду виплачувати позивачу моральну шкоду за її наявності.

До подібних висновків дійшов також Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в своїй ухвалі від 31.08.2015 року по аналогічній справі № 263/4934/15 за участю Фонду, який залишив без змін рішення попередніх інстанцій.

Постановою ПВСУ №6 від 27.03.1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» передбачено, що відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров`я провадиться згідно із Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві й професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» № 1105 від 23.09.1999року (стаття 21. соціальні послуги та виплати, які здійснюються Фондом соціального страхування від нещасних випадків), ЗУ «Про охорону праці», а також іншими законодавчими та нормативно-правовими актами, що не суперечать ЗУ №1105.

При визначенні розміру моральної шкоди суд враховує глибину фізичних і душевних страждань позивача, те, що ці страждання у нього довічні, ступень вини відповідача, обставини справи, а також виходить з засад розумності, виваженості та справедливості, що узгоджується з роз`ясненнями, що містяться у п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 (зі змінами, внесеними постановою від 25 травня 2001 року № 5), де вказано, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Моральна шкода, завдана позивачу в результаті нещасного випадку на виробництві, відшкодовується на підставі ст. 21 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі ЗУ №1105), який є спеціальним законом, що регулює правовідносини між позивачем та Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, в особі Покровського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області у той період, коли був складений акт № 59 за формою Н-1 від 23.04.1997 року.

За таких умов, відповідач вважає, що норми матеріального права, які діяли на час, коли стався нещасний випадок, покладали на Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відповідний обов`язок здійснити відшкодування заподіяної позивачу моральної шкоди.

З урахуванням вищезазначених норм матеріального права та встановлених обставин, на думку Відповідача, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог до ДП «ВК «Краснолиманська», тому відповідальність за завдану позивачу моральну шкоду повинно нести Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, в особі Покровського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області.

Таким чином позов пред`явлено не до тої особи, яка в силу закону має відповідати за позовом.

Згідно наданих пояснень третя особа Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області вказує, що 23.10.1997 року обласною профпатологічною МСЕК м. Красноармійська ОСОБА_1 встановлено первинно 40% відсотків втрати працездатності у зв`язку з трудовим каліцтвом 22.04.1997 р. на ДХК «Краснолиманська».

Наказом по підприємству №1467 від 28.11.1997 року позивачу було призначено щомісячні виплати та одноразова виплата.

11.05.2001 року ОСОБА_1 звернувся до Фонду соціального страхування з заявою про продовження раніше призначених виплат, на підставі чого з 01.04.2001 року Покровське відділення призначило ОСОБА_1 щомісячну страхову виплату.

Позивач на час звернення з позовом до суду продовжує отримувати щомісячні страхові виплати в розмірі 10757,47 грн.

Стосовно заявлених позовних вимог по суті зазначає, що відповідно до п.11 «Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків», затверджених постановою КМУ від 23.06.1993р. №472 розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати 200 мінімальних розмірів заробітної плати.

Відповідно до статистичних даних мінімальний розмір заробітної плати в 1997 році становить 15 грн. Тобто максимальний розмір суми яка може бути стягнута з відповідача складає 3000,00 грн.

Тому на думку Управління позовні вимоги ОСОБА_1 до ДП «ВК «Краснолиманська» значно завищенні.

В прохальній частині позовної заяви позивач просив справу розглянути без його участі, на позовних вимогах наполягає, уповноважив представляти його інтереси представника - адвоката Безрук В.Л.

Від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності, на позовних вимогах наполягає.

Від представника відповідача надійшло клопотання про розгляд справи у його відсутності, проти задоволення позовних вимог заперечує з підстав наведених у відзиві на позовну заяву.

Представник третьої особи в поясненнях, наданих на позовну заяву, просив розглянути справу без участі представника управління та винести рішення по справі на розсуд суду.

Відповідно до статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи в судовому засіданні.

Частиною 2 статті 247 ЦПК України передбачено, що у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з відповідачем по справі з 04.09.1978 р. Був прийнятий на роботу електрослюсарем (слюсарем) черговим та по ремонту обладнання поверхні 4 розряду, 18.06.1979 року переведений підземним гірничоробочим очисного забою з повним робочим днем в шахті, 19.01.1998 року переведений електрослюсарем (слюсарем) черговим та по ремонту обладнання поверхні 3 розряду внаслідок стану здоров`я (трудове каліцтво). 25.11.2011 року звільнений за власним бажанням у зв`язку з переходом на пенсію за ст.38 КЗпП України. 28.11.2011 року повторно прийнятий на роботу електрослюсарем (слюсарем) черговим та по ремонту обладнання поверхні 3 розряду, 27.08.2012 року переведений гірничоробочим поверхні 2 розряду. 18.03.2013 року був звільнений наказом №766/к від 18.03.2013 року за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України (а.с.7-9).

22 квітня 1997 року позивача було травмовано на підприємстві під час виконання трудових обов`язків. За даним фактом 23 квітня 1997 було складено акт №59 про нещасний випадок за формою Н-1, затверджений 24.04.1997 року керівником ДХК «Краснолиманська» З.Г. Пастернак (а.с.10-11).

Зазначеним актом були встановлені обставини, за яких стався нещасний випадок з кількістю потерпілих - одна особа - позивач ОСОБА_1 і в п.11.2 причинами нещасного випадку визнано:

- застосування укороченого високонапорного рукава заводського виконання;

- неякісна заводська заделка рукава високої напруги.

В пункті 13 акту «Особи, яки допустили порушення законодавства про працю та правил з охорони праці» записи відсутні (а.с.10-11).

З 25.07.1997 року по 13.05.1997 року позивач перебував на стаціонарному лікуванні в Лікарні №1 м. Родинське, де йому було встановлено з діагноз: забита рана волосяної частини голови справа. Струс головного мозку (22.04.1997 року). ВСД вазомоторна цефалгія (а.с.13).

За наслідками травми на виробництві ОСОБА_1 неодноразово проходив курси лікування за наслідками виробничої травми (а.с.12,14-27).

Згідно довідки МСЕК про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги та довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією від 09.01.2002 року ОСОБА_1 повторно встановлена третя група інвалідності безстроково, причина інвалідності - трудове каліцтво. Ступінь втрати працездатності у відсотках складає 60%. Встановлена потреба в санаторно - курортному лікуванні, «Д» у невропатолога (а.с.28,29).

Після проходження МСЕК позивач й до теперішнього часу продовжує лікування за наслідками виробничої травми.

Відповідно до ст. 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Правовідносини сторін регулюються статтею 273-1 КЗпП України, за якою відшкодування власником або уповноваженим ним органом працівникові моральної шкоди провадиться тоді, коли порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

В даному випадку отримання травми позивачем пов`язано з виконанням робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, тому відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди покладається на роботодавця (підприємство).

Моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов: наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних страждань або втрати нормальних життєвих зв`язків, або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності причинного зв`язку між попередніми умовами.

Відповідно до роз`яснень, наданими в п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 зі змінами, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року № 5, відповідно до ст.237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок відшкодування моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Відповідно до ч.1 ст.153 КЗпП України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці, забезпечення яких частиною 2 вказаної статті цього Кодексу покладено на власника або уповноважений ним орган.

До юридичного складу, що є підставою відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди роботодавцем, є моральні страждання робітника, втрата нормальних життєвих зв`язків та необхідність для працівника докладання додаткових зусиль для організації свого життя.

Вина роботодавця не відноситься до обов`язкових умов для настання відповідальності за спричинення працівнику моральних страждань під час виконання своїх трудових обов`язків.

Згідно ст. 38 Гірничого закону України до обов`язків гірничого підприємства відноситься відшкодування шкоди, завданої фізичній особі. Стаття 1168 Цивільного кодексу України передбачає, що моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Отже, право на відшкодування моральної шкоди у зв`язку з нещасним випадком на виробництві і втратою працездатності у позивача виникло у квітні 1997 року.

На той час спірні правовідносини були врегульовані ЦК УРСР 1963 року, Законом України "Про охорону праці" та Правилами відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, затвердженими постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог. Також роботодавець здійснює контроль за додержанням працівником технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, використання засобів колективного та індивідуального захисту, виконання робіт відповідно до вимог з охорони праці, та несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Згідно до ст. 440-1 ЦК УРСР (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діяннями іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Крім того, згідно до п.п. 1,11 "Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків" затверджених постановою КМУ №472 від 23.06.1993р. (які були чинні на момент виникнення спірних правовідносин), власник підприємства, установи і організації (надалі- підприємство) або уповноважений ним орган (надалі - власник)несе матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків (надалі - ушкодження здоров`я), а також за моральну шкоду, заподіяну потерпілому власником фізичного чи психічного впливу небезпечних або шкідливих умов праці. Моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії по трудових спорах; рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат.

В ході судового розгляду справи судом встановлено, що внаслідок нещасного випадку позивач перебував на стаціонарному лікуванні, втратив працездатність в розмірі 60% безстроково, відтак зазнав фізичних і моральних страждань.

Враховуючи вищевикладене, недотримання відповідачем вимог про безпеку праці та наявність доказів причинно-наслідкового зв`язку, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, викладену в рішенні «Нечипорук та Йонкало проти України» № 42310/04 від 21.04.2011 року, роз`яснення п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України " Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", відповідно до якого, розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість отриманого захворювання, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, конкретних обставин по справі, характер моральних страждань і наслідків, що наступили.

Факт спричинення моральної шкоди позивачу, яка полягає в душевних стражданнях, яких він зазнав і зазнає у зв`язку з ушкодженням здоров`я, пов`язаним із виконанням трудових обов`язків, неможливість його відновлення, порушенні нормальних життєвих зв`язків внаслідок неможливості продовжувати активне життя, обмеженням умов праці, у судовому засіданні доведений дослідженими письмовими доказами по справі: копіями трудової книжки, довідки МСЕК, медичними документами. Сам факт ушкодження здоров`я, що призвело до втрати працездатності, свідчить про наявність моральних страждань.

При встановленні розміру грошового відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу, суд виходить з принципів розумності та справедливості, враховує фактичні обставини справи: тяжкість ушкодження здоров`я, глибину, характер і тривалість страждань, наявність вимушених змін у його життєвих стосунках. Також, для визначення розміру відшкодування моральної шкоди, визначальним є необхідність у медикаментозному та санаторному лікуванні позивача, якому для відновлення стану здоров`я потрібен певний час та грошові кошти.

З урахуванням вищенаведеного, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, позов слід задовольнити частково та стягнути на користь позивача 30000 гривень моральної шкоди у відшкодування моральної шкоди, вважаючи суму, що вимагає позивач завищеною.

Доводи представника відповідача, про те що на момент коли стався нещасний випадок, чинне законодавство не передбачало відшкодування моральної шкоди підприємством, суд до уваги не бере, оскільки позивачу в якості відшкодування шкоди у зв`язку з каліцтвом наказом ДХК «Краснолиманська» від 28.11.1997 року за № 1467 призначені виплати, а також вперше встановлено втрату працездатності ще у 1997 році, до створення Фонду соціального страхування України.

До вимог про відшкодування моральної шкоди, як вимог, що випливають з порушення особистих немайнових прав, строки позовної давності відповідно до абз.1 частини 1 статті 83 ЦК України 1960 року не застосовуються. З набранням чинності ЦК України 2004 року, позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю відповідно до пункту 3 частини 1 статті 268 ЦК України.

Згідно положення, закріпленого в п.2 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року №3674, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також смертю фізичної особи.

Згідно до ст. 141 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної частини вимог.

На підставі ст.ст.440-1 ЦК УРСР, керуючись ст.ст.10, 12, 43, 49, 141, 263-265, 268, 273, 274 ч.4, 280, 289 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» про відшкодування моральної шкоди, третя особа Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області - задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська», код ЄДРПОУ 31599557, на користь ОСОБА_1 , у якості відшкодування моральної шкоди 30000 (тридцять тисяч) гривень 00 копійок.

Стягнути з Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська», код ЄДРПОУ 31599557, на користь держави судовий збір 420 (чотириста двадцять) гривень 40 копійок.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Донецького апеляційного суду або через Красноармійський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Строк на апеляційне оскарження може бути поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України, а також відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень ЦПК України.

Позивач: ОСОБА_1 . Адреса: АДРЕСА_1 . ІПН НОМЕР_1 .

Представник позивача: Безрук Володимир Леонідович . Місце знаходження: АДРЕСА_2 . Свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю № 2918 від 28.05.2008 року.

Відповідач: Державне підприємство «Вугільна компанія «Краснолиманська», код ЄДРПОУ 31599557, місцезнаходження: Донецька область, м. Родинське, вул. Перемоги, 9.

Третя особа: Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, місцезнаходження: 84122, Донецька область, м. Слов`янськ, вул. Свободи, 5, код ЄДРПОУ 41325231.

Повний текст рішення виготовлено 02 грудня 2020 року.

Суддя: